29 жовтня 2011 року «Мамаєва Слобода» вже вдруге святкуватиме «День української козачки». Захід відбудеться у вигляді концерту та квесту (доповнено)
Опубліковано: 04 Вер 2011 18:34

Панове товариство!

Козацька Спадкова Духовна Республіка на «Мамаєвій Слободі» двадцять днів тому назад, а саме – 8 жовтня 2011 року – святкувала світлий 140-й День народження найсильнішої людини планети минулого століття, найуславленішого борця, спадкового козака-характерника Івана Максимовича Піддубного.

Пройшло 20 днів. Завтра, 29 жовтня 2011 року, вже вдруге «Мамаєва Слобода» відзначатиме свято «День української козачки». Сьогодні, числа 28, місяця жовтня, року Божого 2011 у нас була надзвичайно почесна  та велика місія. Офіційна делегація Козацької Спадкової Духовної  Республіки привітала спадкову козачку Антоніну Павлівну Тищенко, котрій в цьому році виповнилось  110 років  з дня народження, і вона офіційно є найстаршою жінкою України і входить до «Книги рекордів України».

Задумайтесь лишень: пані Антоніні Тищенко 110 років, і вона насправді є сучасницею Івана Максимовича Піддубного. Коли 110-річну бабцю, що мешкає в центрі Києва, запитали, ким вона себе вважає – царівною, королівною чи княгинею, бабця впевнено відповіла: «Я – козачка із давнього козацького роду, що на Чернігівщині!». Дійсно, село Покошичі  – давнє козацьке село –відносилось до Сосницької Сотні Чернігівського полку. Згадайте, Сосниця – це ще й батьківщина Олександра Довженка.

В реєстрі Війська Запорозького Низового, затвердженого у 1649 році славним українським Гетьманом Богданом-Зиновієм Хмельницьким, у складі козаків Чернігівського полку є прізвище козаків Тищенків. Нема жодного сумніву, що це прапрадіди нашої 110-літньої бабці-козачки Антоніни Тищенко. Козаки даної території, коли йшли на Запорозьку Січ, то записувались до Менського куреня (м. Мена на Чернігівщині) Війська Запорозького Низового.

Делегати «Мамаєвої Слободи» напередодні «Дня української козачки» привітали пані Антоніну Тищенко, вручивши їй офіційний Атестат, що вона є «дійсно найстатечнішою та найшанованішою козачкою всіх земель України».  Бабці був вручений пиріг, спечений в печі однієї з хат на «Мамаєвій Слободі» та  прикрашений кетягами калини, що росте обіч козацької церкви Покрова Пресвятої Богородиці на «Мамаєвій Слободі». Також подарована книга-ікона «Святобогородичні храми у «Другому Єрусалимі – місті Києві», козацькі дерев`яні ложки із золотої верби, керамічні миски, а також жіноча вишита сорочка із блакитними квітками (з кольором вишиванки ми вгадали, бо в бабусі блакитні очі). Бабуся-козачка посадила в горщик жолудь дуба, який в «День української козачки» буде висаджений на території «Родового козацького гаю», що на «Мамаєвій Слободі». Бабуся в свої 110 років дуже приязна і лагідна, співала разом із нами козацьких пісень, усміхалась і кокетувала, смикала козаків за чуби. Коли журналіст «5 каналу» запитав, як їй вдалося досягти такого віку, то вона відповіла: «Треба любити життя, треба любити людей, поважати один одного, пам`ятати про свій давній козацький родовід». Згодьтесь, після таких слів ми всі щиро по-козацьки  були раді випити разом із бабусею по ковтку медовухи за її здоров`я та міцний дух. Випила з нами разом і бабуся за козаків та козачок, а потім невгамовна 110-річна козачка разом із дівчатами «Мамаєвої Слободи» підспівувала Заслуженому артисту України Тарасу Компаніченку. Тарас Компаніченко виконав багато пісень, але бабці найбільше сподобались козацькі: «Їхав козак за Дунай», «Ой, чий то кінь стоїть», «Гей, наливаймо, повнії чари…».

Серце сповнюється любов`ю і повагою до наших прабабусь-козачок, котрі в свої 110 років можуть співати і бути такими оптимістами. Наостанок бабця пообіцяла доглядати за своїм дубом, ростити й плекати його, поки не виросте великий та дужий. При цьому не випускала з рук козацької грамоти-атестату, кажучи, що це не просто козацька грамота, а що така грамота «і в вогні не горить, і в воді не тоне». 

Тож, користуючись нагодою, ще раз підтверджуємо слова, написані в атестаті, що  110-літня Антоніна Павлівна Тищенко дійсно є найстатечнішою та найшанованішою козачкою всіх земель України. Це є щира правда.

Дай Господь здоров`я нашій бабусі-козачці та й іншим жінкам-козачкам України!

Козацька Спадкова Духовна Республіка на «Мамаєвій Слободі» минулого 2010 року започаткувала традицію святкування «Дня української козачки».  Свято буде проводитись щорічно в останню суботу жовтня місяця. Цьогоріч свято відзначатиметься вдруге і припаде на 29 жовтня. «Мамаєва Слобода» сподівається, що незабаром це свято стане традиційним для всієї України.

Початок козацького свята на честь наших жінок-козачок о 12-00.

Важко знайти в історії України сто­рінку яскравішу й прикметнішу від тієї, що вписана славним лицарством Війська Запорозького Низового. Адже мабуть немає благодатнішого матеріалу для роздумів про українсь­кий національний характер, аніж істо­рія Запорозької Січі та «Степових орлів».  

Цілком природна та увага, якою вже котре століття користується унікальна козацька республіка за Дніпровими по­рогами, її устрій, звичаї.

Споконвіку образ українця-лицаря асоціюється саме з козацтвом, дідівськими вольностями та невмираками характерниками.

Цілком очевидно, що це було б неможливо без героїчних українських жінок-козачок! Без наших рідних неньок, сестер та бабусь, а також коханих дружин, котрі у відсутність козака, як відважні горлиці боронили родові гнізда від хижих пазурів різноплемінних чужинців.

Питання риторичне: «Чи було б наше козацтво, якби не було наших українських жінок-козачок?».

Ще від часів літописної княгині Ольги, руські, це б то українські жінки, мали незалежність, не втратили її й пізніше, в часи козацької вольниці. Такої свободи й рівноправності не знала ні Московія, ні інші європейські монархії, де передусім, за відомими висновками Енгельса, була поневолена жінка. В історії Росії це досі викликає ряд непорозумінь, які випливають із ба­жання встановлення нерозривної «прямої» великодержавної історії від Рюриковичів. Московія ще від царя  Петра І, безсоромно привласнила собі історичну назву нашої землі й стала називати себе Руссю, тобто в грецькій транскрипції «Росією». Проте вкравши назву, не запозичила в справжньої історичної Руси спадкові традиції поважати жінку-матір, її права та вольності… Внаслідок цього, імперські історики чомусь в один ряд намагаються поставити Велику Київську княгиню Ольгу, княжну Анну Ярославну — королеву Франції, інших видатних жінок Давньої Руси-України з московськими бояринею Морозовою, або ж царівною Со­фією та ін.

Нам – українцям, у котрих жінки були завжди вільними, можна поспівчувати «бла­городному» пафосу висловлювання академіка Лихачова: «Жінки на Русі (Московії) не були приниженими!», але спроба поширити це твердження на Росію, на жаль, безпідставна. Корінь цієї по­милки полягає в ігноруванні загально­відомого факту, що в Московській державі, яка пішла типовим для того­часного світу шляхом розвитку дрімучої азійської де­спотії, найпершою жертвою стала жінка, поступово втративши всі права й перетворившись на деталь хатнього інтер’єра. Це ж явище притаманне й усім без винятку європейським державам, де жінка аж до кінця XIX ст.. дедалі більше перет­ворювалася на невільницю.

В козацьких землях України, обіч кордонів татарських, справа стояла цілком інакше. Українське жіноцтво не тільки зберігало свої права, але навіть розширювало їх, а суспільний устрій в козацькому краї розвивався демократичним шляхом.

Українська жінка-козачка володіла  значно більшою свободою, ніж будь-де в іншому місті тогочасної Європи.  Правда, обов’язкові для неї закони на Русі були ті ж, що й у Литві: як тут, так і там литовський статут вважався кодексом, з яким треба було узгоджу­вати своє життя; але одна справа за­кон, а інша — звичай. Тут, у місцевос­ті, вздовж сумновідомого татарського «Чорного шляху», тобто повній небезпек, жінці-козачці дуже часто доводилося ставати на захист родинного вогнища, на оборону домашнього скарбу… Ось чому при ближчому вив­ченні подій XVI -XVIIІ століття на тодішній Наддніпрянщині, українська жінка-козачка  нерідко власноруч  бралась до зброї.
Тож закута у міцний духовний “панцир” українська жінка-козачка, мимоволі нагадує тих міфічних амазонок, або ж сарматських жінок-воїнів, місце поселен­ня яких визначалося істориками на теренах Середньої Наддніпрянщини, це б то як раз у козацькому поясі України, землі якого і є колискою всього козацтва, в тому числі й тих козаків, що в силу обставин мешкають зараз на території Російської Федерації.

З середини XVI ст. давньоруські вольності для жіноцтва лишаються тільки на українських землях: Мос­ковщина в той час уже утвердилась як сильна деспотія, і одним із перших актів закріпачення народу стало зни­щення жіночої свободи, яка регламентувалась актами «домострою», головним із яких є чинник: «жена, да убоится мужа своего».  В Україні ж жіноча свобода лишалася неторканою ще довгі століття, аж до ліквідації Січі і входження України в Російську імперію.  Поряд із Січчю — форпос­том національної державності й само­бутності — не меншу, а нерідко й більшу роль у формуванні українсько­го національного характеру відігравало жіноцтво. Патріархатна запорозька республіка існувала в нерозривних зв’язках із волостю (Середньою Наддніпрянщиною), де без внутрішнього гніту, неспотворено розвивалася жіноча скла­дова самобутньої національної культури. Найвищі чоловічі інтенції — честолюбство, сміливість, звитяжність тощо — зав­жди мали простір для цілковитого вті­лення на Запорожжі, на полях війни із зовнішніми та внутрішніми ворогами, саме тому ніколи не спря­мовуючись на «боротьбу за хатню владу». Таким чином можна умовно сказати, що український козак-воїн був одночасно і “підкаблучником”, адже ж за лицарським кодексом честі потрібно було «змагатися з ворогами на полі раті, а не з жінкою у хаті». За таких обставин українське жіноцтво мало найповнішу свободу самовиявлення як вдома, так і в громадському житті тодішньої України.

У «Вечерах на хуторе близ Диканьки» Микола Васильович Гоголь пише про «дивну» поведінку однієї зі своїх героїнь, пояснюючи її для росіян: «Дівчата Малоросії мають незмірно більше свободи ніж будь-де, і тому не повинно видаватися дивним, що красуня наша без батькового відома приймала в себе гостя…». Звичайно таке пояснення було необхідно, бо це йшло в розріз із догмами «домостроя», за якими мучились у рабстві тодішні російські жінки.

Квест «Черевички для коханої козачки»

Умови проведення квесту будуть оголошені безпосередньо після реєстрації учасників.

Нагорода для пари, яка переможе:  Новорічний бенкет на двох  у  «Шинку – коса над чаркою». ( У пропозицію включено: бенкет з розрахунку 1000 грн. на особу + участь у новорічних гуляннях  на «Мамаєвій Слободі»)

Нагорода для пари, яка посяде друге місце:  Різдвяна  романтична вечеря (з 7 по 19 січня 2011 р.) при свічках на двох, з розрахунку 500 грн. на особу, в «Шинку – коса над чаркою».

Нагорода для пари, яка посяде третє  місце: Передноворічна  романтична вечеря (з 19 по 30 грудня 2011 р.) при свічках на двох, з розрахунку 400 грн. на особу в  «Шинку – коса над чаркою»  на «Мамаєвій Слободі».

Реєстрація: о 14-00 – реєструються всі неодружені пари, а також хлопці та дівчата, що прийшли без пар (котрі в процесі реєстрації зможуть познайомитись та обрати собі пару, одним словом: «хто кому припаде до душі». Вся ініціатива за дівчатами…) Чекаємо на сміливих парубків! Згодьтеся, Ви зможете познайомитись, перемогти та відсвяткувати Новорічну ніч- 2012 р. на «Мамаєвій Слободі» разом, а далі вже й весілля… Хто ж зна?

Умови попередньої реєстрація бажаючих позмагатись у квесті «Черевички для коханої козачки» відбуватиметься з 24 по 28 жовтня включно за тел..044-361-98-48, або за ел. адресою: mamayevasloboda@gmail.com

О 12-00 на «Мамаєвій Слободі» вже вдруге розпочнеться свято – «День української козачки».

На майдані «Мамаєвої Слободи» будуть виступати фольклорні колективи, а також відбуватиметься ярмарок народних майстрів. В казанах варитиметься козацький куліш. Охочі зможуть почастуватись наливками, настоянками та варенухою.

Свою майстерність продемонструє кращий в Європі кінний козацький каскадерський театр під орудою Наказного отамана Олега Юрчишина.

В рамках святкування, між дівчатами-козачками буде проведено конкурс  на найдовшу косу. Дівчина-переможець, в котрої найдовша коса, отримає нагороду – сюрприз від козацького селища «Мамаєва Слобода». Крім цінного подарунка, дівчину яка переможе конкурсі на найдовшу косу, буде з почестями провезено на білому коні вулицями козацького селища! Тож запрошуємо дівчат, у котрих коса нижче пояса!

Агов, козачки, гайда до нас на своє свято!

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

120грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 100грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 100грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 100грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Почайна та Шулявська
  • 433
    Від перетину вулиць Богдана Хмельницького та Терещенківської.
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»