«Давайте вітатись так, як це споконвіку робили наші прадіди»! Відкритий урок народознавства в козацькому селищі «Мамаєва Слобода»
Опубліковано: 14 Бер 2016 10:59

Козаки та дівчата козачки «Мамаєвої Слободи» щиро запрошують на відкритий урок народознавства у вигляді майстер-класу із популяризації традиційних українських форм вітання!

Тож чекаємо Вас на мандрівку крізь час! Відкритий урок відбудеться 19 березня 2016 року з 12–00 до 16–00 на вигоні, що поруч із садибами «Коваля», «Гончара», «Ворожки» та «Шинком – коса над чаркою».

Давайте спільно згадаємо той час, коли в далекому XVI-XVIII ст. європейські картографи писали про наші землі: “Україна – терра козакорум” – “Україна – земля козаків”.

На вигоні між козацькими садибами на Вас чекатимуть фольклорні колективи «Панночка-козачка», «Терлич-трава», троїсті музики! Козаки та дівчата-козачки відтворюватимуть традиційні козацькі ігри і забави, танці! Поряд із кузнею біля «свинячого перелазу» у казанах варитиметься козацька рибна юшка «Щерба» та знаменита каша Запорозьких козаків під назвою «Тетеря».

Отож, всіх, хто вірно вітатиметься з козаками та козачками, тобто саме так, як це робили наші прадіди українці по обох берегах Дніпра, чекає частування духмяним хмільним «Вишняком»!

Ще вчо­ра коза­ки та дів­ча­та-коза­чки «Мама­є­вої Сло­бо­ди» захи­ща­ли дав­ню тра­ди­цію свя­тку­ва­н­ня укра­їн­сько­го Коло­дія (Масни­ці) від гібри­дної ата­ки росій­сько­го свя­та «мАслє­ні­ца» на яко­му їдять росій­ські «блі­ни» та палять опу­да­ло «зіми»…

При­на­гі­дно хоче­мо нага­да­ти, що гасло «Мама­є­вої Сло­бо­ди» – Рекон­кі­ста (від ісп. Reconquista — «від­во­ю­ва­н­ня»).

Мета нашої чер­го­вої «шабель­ної ата­ки» – повер­не­н­ня до заму­ле­них дже­рел укра­їн­ської само­і­ден­ти­фі­ка­ції. Тоб­то хто ми, як казав Тарас Гри­го­ро­вич Шев­чен­ко: прав­ну­ки «чуба­тих слов‘ян» чи бай­стрю­ки-пере­вер­тні?!

Йде­ться про вже тра­ди­цій­ну для нові­тньо­го часу «моду» віта­н­ня серед чинов­ни­ків та депу­та­тів у вигля­ді так зва­них «обні­мань» та «поці­лун­ків»…

Наші пра­ді­ди – Запо­розь­кі коза­ки, буду­чи пра­во­слав­ни­ми хри­сти­я­на­ми, цілу­ва­ли лише хліб та сіль, а також свя­ту зем­лю при виго­ло­ше­ні кля­тви, беру­чи при­ся­гу на вір­ність рідній зем­лі!

Поці­лун­ки та обійми між чоло­ві­ка­ми вва­жа­лись сим­во­лом Іуди, який зра­див Ісу­са Хри­ста.

Про­те в наш час бага­то чинов­ни­ків та депу­та­тів цілу­ю­ться та обі­йма­ю­ться, хоча це, насправ­ді, тра­ди­ція більш вла­сти­ва для семіт­ських наро­дів (євре­їв та ара­бів) і є їхнім «куль­тур­ним» впли­вом  на наші спо­кон­ві­чні тра­ди­цій­ні фор­ми віта­н­ня.

Ще з часів хре­ще­н­ня Руси кня­зем Воло­ди­ми­ром, як і в кня­жі часи, на коза­цькій Укра­ї­ні серед пра­во­слав­них хри­сти­ян було прийня­то обмі­ню­ва­тись поці­лун­ка­ми та обі­йма­ми між сусі­да­ми та чужи­ми людьми лише напе­ре­до­дні Вели­ко­го посту. Аби спо­ку­ту­ва­ти грі­хи, наші пра­ді­ди у «Про­ще­ну Неді­лю» про­ха­ли один у одно­го про­ще­н­ня. Для цьо­го вва­жа­лось загаль­но прийня­тою нор­мою усіх, кого стрі­ча­ли на вули­ці, а також всіх рідних і зна­йо­мих цілу­ва­ти та обі­йма­ти три рази, про­ся­чи у них про­ще­н­ня…

Також наші пра­ді­ди цілу­ва­лись на Велик­день, коли “хри­сто­су­ва­лись”.

В укра­їн­ських тра­ди­ці­ях, як і у біль­шо­сті слов‘ян, крім скрі­пле­н­ня кля­тви, поці­лу­нок мав і інші при­зна­че­н­ня в пов­сяк­ден­но­му жит­ті. Голов­не з них — пере­да­н­ня добро­зи­чли­во­сті та здоров’я (ціка­во, що ети­мо­ло­гія сло­ва «цілу­нок» іде від цілі­сно­сті, тоб­то здоров’я, звід­си й ціли­тель — наро­дний лікар).

Також цілу­ва­ли, у від­по­від­но­сті з дав­ні­ми віру­ва­н­ня­ми та прийня­ти­ми нор­ма­ми ети­ке­ту, коли хоті­ли запо­ча­тку­ва­ти обо­піль­ну сим­па­тію, коли пра­гну­ли запо­біг­ти шко­ді, або ж коли нама­га­ли­ся заспо­ко­ї­ти дити­ну, а також щоб уря­ту­ва­ти ста­до, цілу­ва­ли чере­дни­ка, цілу­ва­ли й свій­ських тва­рин — щоб при­но­си­ли при­плід.

Поці­лу­нок вико­ри­сто­ву­вав­ся і як знак при­ві­та­н­ня, нерід­ко вили­ва­ю­чись у досить скла­дний риту­ал. В укра­їн­ців Пів­ні­чної Бес­са­ра­бії, напри­клад, гість звер­тав­ся до госпо­да­ря або госпо­ди­ні з поздо­ров­ле­н­ням, на що ті від­по­від­а­ли вдя­чні­стю, потім усі цілу­ва­ли одне одно­му руку, якщо вва­жа­ли себе рів­ни­ми; коли ж один із них був стар­ший рока­ми або ста­но­ви­щем у суспіль­стві, то цілу­вав лише молод­ший, а стар­ший тіль­ки казав «спа­си­бі». Така цере­мо­нія пра­кти­ку­ва­ла­ся при вітан­ні з усі­ма при­су­тні­ми гостя­ми, не роз­рі­зня­ю­чи ста­ті.

Тож, кори­сту­ю­чись зви­ча­є­вим коза­цьким пра­вом, даро­ва­ним нам Госпо­дом Богом, коза­цьке сели­ще «Мама­єва Сло­бода» ого­ло­шує про про­ве­де­н­ня цілої низ­ки від­кри­тих уро­ків наро­до­знав­ства на різно­ма­ні­тну тема­ти­ку, котрі будуть про­хо­ди­ти впро­довж всьо­го Вели­ко­го посту: тра­ди­ції, обря­ди, забу­ті тру­до­ві нави­чки та реме­сла із жит­тя дав­ньої коза­цької Укра­ї­ни. Дета­лі за теле­фо­ном: 044–361-98–48;  mamayevasloboda@gmail.com

Хоче­мо звер­ну­ти ува­гу, що спіл­ку­ва­н­ня людей, де б вони не жили, роз­по­чи­на­є­ться, вла­сне, з віта­н­ня. У кожно­го наро­ду є свої фор­ми тра­ди­цій­но­го віта­н­ня. У «чуба­тих слов‘ян», тоб­то укра­їн­ців, віта­н­ня ста­но­вить досить скла­дний риту­ал, який вклю­чає як жести, мімі­ку, так і інші сло­ве­сні фор­му­ли для пере­да­чі емо­цій, тоб­то добро­зи­чли­во­го став­ле­н­ня.

Слов’яни-українці як народ сфор­му­ва­лись кіль­ка тисяч років тому.Вчені ствер­джу­ють, що укра­їн­ці пов‘язані із існу­ва­н­ням так-зва­ної «Зару­би­не­цької куль­ту­ри», поява якої на тере­нах Укра­ї­ни дату­є­ться 200-м роком до нашої ери.  Тож у нас «чуба­тих слов‘ян» кожен ком­по­нент при­ві­та­н­ня містить у собі гли­бо­кий сенс і впле­те­ний у кан­ву дав­ніх віру­вань та сві­то­гля­дних уяв­лень, на духов­но­му рів­ні спів­від­но­ся­чись із осо­бли­во­стя­ми нашо­го само­бу­тньо­го націо­наль­но­го хара­кте­ру. У цьо­му розу­мін­ні най­більш пока­зо­вим є руко­сти­ска­н­ня, яке у різних ком­бі­на­ці­ях з інши­ми про­я­ва­ми добро­зи­чли­во­го став­ле­н­ня побу­тує тися­чо­лі­т­тя­ми на широ­ко­му етно­куль­тур­но­му аре­а­лі по оби­два боки Дні­пра-Сла­ву­ти.

Від­по­від­но ж до сві­то­гля­дних уяв­лень укра­їн­ців будь-яке фізи­чне дотор­ка­н­ня (чи то потиск рук, попле­ску­ва­н­ня по пле­чу або погла­джу­ва­н­ня по голо­ві) пов’язане з вірою в його магі­чну силу — зда­тність до пере­да­н­ня як пози­тив­них, так і нега­тив­них дій. Вихо­дя­чи з цьо­го наші пра­ді­ди ретель­но регла­мен­ту­ва­ли як  і самі дотор­ка­н­ня, так і нор­ми від­ста­ні між осо­ба­ми, що кон­та­кту­ва­ли.

Цеб­то, будь які обійми, попле­ску­ва­н­ня і тим біль­ше поці­лун­ки для наших пра­ді­дів були про­сто бру­таль­ним втру­ча­н­ням в їх осо­би­стий про­стір.

Обійми з поці­лун­ком були доре­чні виня­тко­во у випад­ках, якщо це був родич, або ж побра­тим, як то було в Запо­розь­ких коза­ків, від яко­го не могла вихо­ди­ти небез­пе­ка на енер­ге­ти­чно­му рів­ні. У тако­му випад­ку дозво­ляв­ся не про­сто потиск руки, а й дужі коза­цькі обійми. Діти за повір’ям вва­жа­ли­ся «чисти­ми», не зда­тни­ми при­не­сти лихо, тому їм також дозво­ля­лось заліз­ти на руки та  цілу­ва­ти хре­ще­них батьків та інших добрих зна­йо­мих.

В чуба­тих слов‘ян, цеб­то укра­їн­ців най­дав­ні­ші в Євро­пі зна­н­ня з демо­но­ло­гії. Тіль­ки наш народ, на від­мі­ну від Євро­пи, від­рі­зняє «нечи­сту силу» від «зло­го духа». Вра­хо­ву­ю­чи ці дав­ні веди­чні зна­н­ня та зва­жа­ю­чи на небез­пе­ку шкі­дли­вої магії, що може пере­да­ва­ти­ся через кон­та­кти наш укра­їн­ський народ посту­по­во сфор­му­вав уста­ле­ні сте­ре­о­ти­пи щодо уне­мо­жлив­ле­н­ня таких кон­та­ктів, боя­чись зня­т­тя при обі­ймах та цілун­ках пози­тив­ної енер­ге­ти­ки. Як би зараз ска­за­ли – осте­рі­га­лись енер­ге­ти­чно­го вам­пі­ри­зму. З огля­ду на це, з дитин­ства дітей навча­ли стри­му­ва­тись при вітан­ні людей, котрі мали пога­ну «відьом­ську» репу­та­цію. Також обме­жу­ва­ли­ся віталь­ні кон­та­кти із жін­ка­ми, оскіль­ки серед них могли бути відьми.

Не випад­ко­во в біль­шо­сті регіо­нів Укра­ї­ни дав­ня тра­ди­ція при­пи­су­ва­ла чоло­ві­ко­ві та жін­ці йти поруч, не дотор­ка­ю­чись; під руку йшли тіль­ки під вінець. Обме­жу­ва­ли­ся дотор­ка­н­ня і в моло­ді­жно­му сере­до­ви­щі, оскіль­ки вва­жа­ли, що через них пере­да­є­ться сексу­аль­ний потяг. Пізні­ше ці уяв­ле­н­ня ста­ли осно­вою ети­чних норм — досить суво­рих у тра­ди­цій­но­му суспіль­стві того­ча­сної Укра­ї­ни.

Дотор­ка­н­ня людей при спіл­ку­ван­ні набу­ва­ло іншої спря­мо­ва­но­сті, якщо воно освя­чу­ва­ло­ся риту­а­ла­ми. Не дарем­но різні кон­та­ктні при­йо­ми (поці­лун­ки, обійми, погла­джу­ва­н­ня, масаж) у поєд­нан­ні з магі­чни­ми закли­на­н­ня­ми вико­ри­сто­ву­ва­ли­ся в наро­дній меди­ци­ні укра­їн­ців. Щодо обря­дів, то вони аж ніяк не обхо­ди­ли­ся без фізи­чних кон­та­ктів. Весіль­на обря­до­вість, напри­клад, роз­по­чи­на­ла­ся з «уда­ру по рукам», яке батьки наре­че­них здій­сню­ва­ли на знак зго­ди про зару­чи­ни. Цен­траль­ним момен­том весі­л­ля було також сакраль­не дій­ство – з’єднання рук моло­дих над коро­ва­єм, що явля­ло собою магі­чний акт скрі­пле­н­ня подру­жньої кля­тви на вір­ність.

Таку ж магі­чну силу мав і поці­лу­нок. Вої­ни-коза­ки, коли виго­ло­шу­ва­ли кля­тву чи дава­ли при­ся­гу, цілу­ва­ли хрест (у тому числі натіль­ний), від чого, вла­сне, і похо­дить назва обря­ду— хре­сне цілу­ва­н­ня. В сере­до­ви­щі Запо­розь­ких коза­ків воно вва­жа­ло­ся такою свя­тою спра­вою, що ніхто не смів його пору­ши­ти яки­мись неде­шкре­тни­ми дія­ми. По мірі утвер­дже­н­ня хри­сти­ян­ства хре­сне цілу­ва­н­ня набу­ва­ло більш риту­а­лі­зо­ва­них рис, роз­ши­рю­ю­чи і область засто­су­ва­н­ня: почи­нає пра­кти­ку­ва­ти­ся риту­аль­не цілу­ва­н­ня ікон, різно­ма­ні­тних свя­тинь і навіть не-свя­тинь (напри­клад, зам­ка на цер­ков­них воро­тах наре­че­ни­ми— «щоб міцні­шим був шлюб»). Поруч із релі­гій­ни­ми, в Укра­ї­ні про­дов­жу­ва­ли побу­ту­ва­ти й наро­дні свя­ти­ні — хліб та сіль, а також зем­ля, тра­ди­ція цілу­ва­н­ня якої при виго­ло­шен­ні кля­тви бере поча­ток від Запо­розь­ко­го коза­цтва.

В Над­дні­прян­ській Укра­ї­ні було прийня­то обмі­ню­ва­ти­ся поці­лун­ка­ми і при про­щан­ні, при­чо­му поці­лу­нок озна­чав не тіль­ки при­язнь до люди­ни, а і вза­єм­не про­ще­н­ня (до речі, «про­ща­н­ня» і «про­ще­н­ня» колись ото­то­жню­ва­ли­ся). Бо ж коли козак виру­шав у похід на вій­нонь­ку, то він міг більш ніко­ли уже не зди­ба­ти­ся на цьо­му сві­ті зі сво­ї­ми рідни­ми та близь­ки­ми, а від­так, потрі­бно було попро­си­ти про­ще­н­ня…
 
Хоче­мо ще раз звер­ну­ти ува­гу, що загаль­но­по­ши­ре­ним спосо­бом віта­н­ня на укра­їн­ських зем­лях тра­ди­цій­но були руко­сти­ска­н­ня та сло­ва «Добрий день» («Добрий ранок», «Добрий вечір») чи «День добрий». Ця стан­дар­ти­зо­ва­на тра­ди­цій­на фор­ма віта­н­ня чуба­тих слов’ян-українців варі­ю­ва­ла­ся по окре­мих регіо­нах і не має нічо­го спіль­но­го із тра­ди­ці­я­ми вітань у вигля­ді «обні­мань» та «поці­лун­ків» тра­ди­цій­них для мешкан­ців пустель Ара­вії, Синаю та Мер­тво­го моря, тоб­то без­пе­ре­чно само­бу­тні­ми тра­ди­ці­я­ми симіт­ських наро­дів – євре­їв та ара­бів.

Зокре­ма, на Над­дні­прян­щи­ні та Поліс­сі серед чоло­ві­ків прийня­тим був потиск рук, а добре зна­йо­мі жін­ки при зустрі­чі цілу­ва­ли­ся і обі­йма­ли­ся, гово­ря­чи «Сла­ва Богу». На Воли­ні чоло­ві­ки обов’язково зні­ма­ли капе­лю­ха, а віта­ю­чи жін­ку, цілу­ва­ли їй руку; зви­чною фор­мою віта­н­ня тут було «Сла­ва Ісу­су» і від­по­відь — «Сла­ва наві­ки». На Поділ­лі сло­ве­сна тра­ди­ція була різною серед різних віко­вих кате­го­рій: молодь, віта­ю­чись, каза­ла «Добрий день» або «Сла­ва Ісу­су», стар­ші — «Сла­ва Богу». При цьо­му чоло­ві­ки обмі­ню­ва­ли­ся руко­сти­ска­н­ня­ми, жін­ки — поці­лун­ка­ми; руки тут було прийня­то цілу­ва­ти тіль­ки близь­ким роди­чам та свя­ще­ни­ко­ві. У пів­ден­них райо­нах Поді­л­ля сло­ве­сна тра­ди­ція віта­н­ня була іншою: «Добри­день» або «Пома­гай­біг». У Гали­чи­ні як при­ві­та­н­ня, нато­мість, широ­ко вико­ри­сто­ву­ва­ли­ся поці­лун­ки: жін­ки цілу­ва­ли­ся в губи, чоло­ві­ки цілу­ва­ли руку жін­кам, молод­ші цілу­ва­ли руку стар­шим, але, як пра­ви­ло, лише роди­чам або добре зна­йо­мим. У Пів­ні­чній Буко­ви­ні, нав­па­ки, біль­шо­го зна­че­н­ня нада­ва­ли сло­ве­сним при­ві­та­н­ням: чоло­ві­ки при зустрі­чі каза­ли «Добрий день», «Добро­го здоров’я», жін­ки — «Добри­день». Руко­сти­ска­н­ня вико­ри­сто­ву­ва­ли­ся тут між най­ближ­чи­ми зна­йо­ми­ми та у моло­ді­жно­му сере­до­ви­щі, тоб­то руку геть усім не пода­ва­ли. Щодо цілун­ків, то було прийня­то, аби діти цілу­ва­ли руки стар­шим та хре­сним батькам, доро­слі ж цілу­ва­ли­ся тіль­ки під час весі­л­ля. Збе­ріг­ся тут і арха­ї­чний зви­чай цілу­ва­н­ня ніг све­кру та све­кру­сі моло­дою під час весіль­них обря­дів.

Як бачи­те, наші тра­ди­ції віта­н­ня – різно­ма­ні­тні, але в ціло­му – спіль­ні для всі­єї Укра­ї­ни – від Кар­пат і до синьо­го Дону!

Давайте разом із козацьким селищем «Мамаєва Слобода» відроджувати давні прадідівські традиції, аби Україна стала українською!

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»