«Давайте вітатись так, як це споконвіку робили наші прадіди»! Відкритий урок народознавства в козацькому селищі «Мамаєва Слобода»
Опубліковано: 14 Бер 2016 10:59

Козаки та дівчата козачки «Мамаєвої Слободи» щиро запрошують на відкритий урок народознавства у вигляді майстер-класу із популяризації традиційних українських форм вітання!

Тож чекаємо Вас на мандрівку крізь час! Відкритий урок відбудеться 19 березня 2016 року з 12–00 до 16–00 на вигоні, що поруч із садибами «Коваля», «Гончара», «Ворожки» та «Шинком – коса над чаркою».

Давайте спільно згадаємо той час, коли в далекому XVI-XVIII ст. європейські картографи писали про наші землі: “Україна – терра козакорум” – “Україна – земля козаків”.

На вигоні між козацькими садибами на Вас чекатимуть фольклорні колективи «Панночка-козачка», «Терлич-трава», троїсті музики! Козаки та дівчата-козачки відтворюватимуть традиційні козацькі ігри і забави, танці! Поряд із кузнею біля «свинячого перелазу» у казанах варитиметься козацька рибна юшка «Щерба» та знаменита каша Запорозьких козаків під назвою «Тетеря».

Отож, всіх, хто вірно вітатиметься з козаками та козачками, тобто саме так, як це робили наші прадіди українці по обох берегах Дніпра, чекає частування духмяним хмільним «Вишняком»!

Ще вчора козаки та дів­чата-коза­чки «Мама­є­вої Сло­боди» захи­щали давню тра­ди­цію свя­тку­ва­ння укра­їн­ського Коло­дія (Масниці) від гібри­дної атаки росій­ського свята «мАслє­ніца» на якому їдять росій­ські «бліни» та палять опу­дало «зіми»…

При­на­гі­дно хочемо нага­дати, що гасло «Мама­є­вої Сло­боди» – Рекон­кі­ста (від ісп. Reconquista — «від­во­ю­ва­ння»).

Мета нашої чер­го­вої «шабель­ної атаки» – повер­не­ння до заму­ле­них дже­рел укра­їн­ської само­і­ден­ти­фі­ка­ції. Тобто хто ми, як казав Тарас Гри­го­ро­вич Шев­ченко: прав­нуки «чуба­тих слов‘ян» чи бай­стрюки-пере­вер­тні?!

Йде­ться про вже тра­ди­ційну для нові­тнього часу «моду» віта­ння серед чинов­ни­ків та депу­та­тів у вигляді так зва­них «обні­мань» та «поці­лун­ків»…

Наші пра­діди – Запо­розькі козаки, будучи пра­во­слав­ними хри­сти­я­нами, цілу­вали лише хліб та сіль, а також святу землю при виго­ло­шені кля­тви, беручи при­сягу на вір­ні­сть рідній землі!

Поці­лунки та обійми між чоло­ві­ками вва­жа­лись сим­во­лом Іуди, який зра­див Ісуса Хри­ста.

Проте в наш час багато чинов­ни­ків та депу­та­тів цілу­ю­ться та обі­йма­ю­ться, хоча це, насправді, тра­ди­ція більш вла­стива для семіт­ських наро­дів (євреїв та ара­бів) і є їхнім «куль­тур­ним» впли­вом  на наші спо­кон­ві­чні тра­ди­ційні форми віта­ння.

Ще з часів хре­ще­ння Руси кня­зем Воло­ди­ми­ром, як і в княжі часи, на коза­цькій Укра­їні серед пра­во­слав­них хри­стиян було прийнято обмі­ню­ва­тись поці­лун­ками та обі­ймами між сусі­дами та чужими людьми лише напе­ре­до­дні Вели­кого посту. Аби спо­ку­ту­вати гріхи, наші пра­діди у «Про­щену Неділю» про­хали один у одного про­ще­ння. Для цього вва­жа­лось загально прийня­тою нор­мою усіх, кого стрі­чали на вулиці, а також всіх рідних і зна­йо­мих цілу­вати та обі­ймати три рази, про­сячи у них про­ще­ння…

Також наші пра­діди цілу­ва­лись на Велик­день, коли “хри­сто­су­ва­лись”.

В укра­їн­ських тра­ди­ціях, як і у біль­шо­сті слов‘ян, крім скрі­пле­ння кля­тви, поці­лу­нок мав і інші при­зна­че­ння в пов­сяк­ден­ному житті. Головне з них — пере­да­ння добро­зи­чли­во­сті та здоров’я (цікаво, що ети­мо­ло­гія слова «цілу­нок» іде від цілі­сно­сті, тобто здоров’я, звідси й ціли­тель — наро­дний лікар).

Також цілу­вали, у від­по­від­но­сті з дав­німи віру­ва­н­нями та прийня­тими нор­мами ети­кету, коли хотіли запо­ча­тку­вати обо­пільну сим­па­тію, коли пра­гнули запо­бігти шкоді, або ж коли нама­га­лися заспо­ко­їти дитину, а також щоб уря­ту­вати стадо, цілу­вали чере­дника, цілу­вали й свій­ських тва­рин — щоб при­но­сили при­плід.

Поці­лу­нок вико­ри­сто­ву­вався і як знак при­ві­та­ння, нерідко вили­ва­ю­чись у досить скла­дний ритуал. В укра­їн­ців Пів­ні­чної Бес­са­ра­бії, напри­клад, гість звер­тався до госпо­даря або госпо­дині з поздо­ров­ле­н­ням, на що ті від­по­від­али вдя­чні­стю, потім усі цілу­вали одне одному руку, якщо вва­жали себе рів­ними; коли ж один із них був стар­ший роками або ста­но­ви­щем у суспіль­стві, то цілу­вав лише молод­ший, а стар­ший тільки казав «спа­сибі». Така цере­мо­нія пра­кти­ку­ва­лася при вітанні з усіма при­су­тніми гостями, не роз­рі­зня­ючи статі.

Тож, кори­сту­ю­чись зви­ча­є­вим коза­цьким пра­вом, даро­ва­ним нам Госпо­дом Богом, коза­цьке селище «Мамаєва Сло­бода» ого­ло­шує про про­ве­де­ння цілої низки від­кри­тих уро­ків наро­до­знав­ства на різно­ма­ні­тну тема­тику, котрі будуть про­хо­дити впро­довж всього Вели­кого посту: тра­ди­ції, обряди, забуті тру­дові нави­чки та реме­сла із життя дав­ньої коза­цької Укра­їни. Деталі за теле­фо­ном: 044–361-98–48;  mamayevasloboda@gmail.com

Хочемо звер­нути увагу, що спіл­ку­ва­ння людей, де б вони не жили, роз­по­чи­на­є­ться, вла­сне, з віта­ння. У кожного народу є свої форми тра­ди­цій­ного віта­ння. У «чуба­тих слов‘ян», тобто укра­їн­ців, віта­ння ста­но­вить досить скла­дний ритуал, який вклю­чає як жести, міміку, так і інші сло­ве­сні фор­мули для пере­дачі емо­цій, тобто добро­зи­чли­вого став­ле­ння.

Слов’яни-українці як народ сфор­му­ва­лись кілька тисяч років тому.Вчені ствер­джу­ють, що укра­їнці пов‘язані із існу­ва­н­ням так-зва­ної «Зару­би­не­цької куль­тури», поява якої на тере­нах Укра­їни дату­є­ться 200-м роком до нашої ери.  Тож у нас «чуба­тих слов‘ян» кожен ком­по­нент при­ві­та­ння містить у собі гли­бо­кий сенс і впле­те­ний у канву дав­ніх віру­вань та сві­то­гля­дних уяв­лень, на духов­ному рівні спів­від­но­ся­чись із осо­бли­во­стями нашого само­бу­тнього націо­наль­ного хара­ктеру. У цьому розу­мінні най­більш пока­зо­вим є руко­сти­ска­ння, яке у різних ком­бі­на­ціях з іншими про­я­вами добро­зи­чли­вого став­ле­ння побу­тує тися­чо­лі­т­тями на широ­кому етно­куль­тур­ному аре­алі по оби­два боки Дні­пра-Сла­вути.

Від­по­відно ж до сві­то­гля­дних уяв­лень укра­їн­ців будь-яке фізи­чне дотор­ка­ння (чи то потиск рук, попле­ску­ва­ння по плечу або погла­джу­ва­ння по голові) пов’язане з вірою в його магі­чну силу — зда­тні­сть до пере­да­ння як пози­тив­них, так і нега­тив­них дій. Вихо­дячи з цього наші пра­діди ретельно регла­мен­ту­вали як  і самі дотор­ка­ння, так і норми від­стані між осо­бами, що кон­та­кту­вали.

Цебто, будь які обійми, попле­ску­ва­ння і тим більше поці­лунки для наших пра­ді­дів були про­сто бру­таль­ним втру­ча­н­ням в їх осо­би­стий про­стір.

Обійми з поці­лун­ком були доре­чні виня­тково у випад­ках, якщо це був родич, або ж побра­тим, як то було в Запо­розь­ких коза­ків, від якого не могла вихо­дити небез­пека на енер­ге­ти­чному рівні. У такому випадку дозво­лявся не про­сто потиск руки, а й дужі коза­цькі обійми. Діти за повір’ям вва­жа­лися «чистими», не зда­тними при­не­сти лихо, тому їм також дозво­ля­лось залізти на руки та  цілу­вати хре­ще­них батьків та інших добрих зна­йо­мих.

В чуба­тих слов‘ян, цебто укра­їн­ців най­дав­ніші в Європі зна­ння з демо­но­ло­гії. Тільки наш народ, на від­міну від Європи, від­рі­зняє «нечи­сту силу» від «злого духа». Вра­хо­ву­ючи ці давні веди­чні зна­ння та зва­жа­ючи на небез­пеку шкі­дли­вої магії, що може пере­да­ва­тися через кон­та­кти наш укра­їн­ський народ посту­пово сфор­му­вав уста­лені сте­ре­о­типи щодо уне­мо­жлив­ле­ння таких кон­та­ктів, боя­чись зня­ття при обі­ймах та цілун­ках пози­тив­ної енер­ге­тики. Як би зараз ска­зали – осте­рі­га­лись енер­ге­ти­чного вам­пі­ри­зму. З огляду на це, з дитин­ства дітей навчали стри­му­ва­тись при вітанні людей, котрі мали погану «відьом­ську» репу­та­цію. Також обме­жу­ва­лися вітальні кон­та­кти із жін­ками, оскільки серед них могли бути відьми.

Не випад­ково в біль­шо­сті регіо­нів Укра­їни давня тра­ди­ція при­пи­су­вала чоло­ві­кові та жінці йти поруч, не дотор­ка­ю­чись; під руку йшли тільки під вінець. Обме­жу­ва­лися дотор­ка­ння і в моло­ді­жному сере­до­вищі, оскільки вва­жали, що через них пере­да­є­ться сексу­аль­ний потяг. Пізніше ці уяв­ле­ння стали осно­вою ети­чних норм — досить суво­рих у тра­ди­цій­ному суспіль­стві того­ча­сної Укра­їни.

Дотор­ка­ння людей при спіл­ку­ванні набу­вало іншої спря­мо­ва­но­сті, якщо воно освя­чу­ва­лося риту­а­лами. Не даремно різні кон­та­ктні при­йоми (поці­лунки, обійми, погла­джу­ва­ння, масаж) у поєд­нанні з магі­чними закли­на­н­нями вико­ри­сто­ву­ва­лися в наро­дній меди­цині укра­їн­ців. Щодо обря­дів, то вони аж ніяк не обхо­ди­лися без фізи­чних кон­та­ктів. Весільна обря­до­ві­сть, напри­клад, роз­по­чи­на­лася з «удару по рукам», яке батьки наре­че­них здій­сню­вали на знак згоди про зару­чини. Цен­траль­ним момен­том весі­лля було також сакральне дій­ство – з’єднання рук моло­дих над коро­ваєм, що являло собою магі­чний акт скрі­пле­ння подру­жньої кля­тви на вір­ні­сть.

Таку ж магі­чну силу мав і поці­лу­нок. Воїни-козаки, коли виго­ло­шу­вали кля­тву чи давали при­сягу, цілу­вали хрест (у тому числі натіль­ний), від чого, вла­сне, і похо­дить назва обряду— хре­сне цілу­ва­ння. В сере­до­вищі Запо­розь­ких коза­ків воно вва­жа­лося такою свя­тою спра­вою, що ніхто не смів його пору­шити яки­мись неде­шкре­тними діями. По мірі утвер­дже­ння хри­сти­ян­ства хре­сне цілу­ва­ння набу­вало більш риту­а­лі­зо­ва­них рис, роз­ши­рю­ючи і обла­сть засто­су­ва­ння: почи­нає пра­кти­ку­ва­тися риту­альне цілу­ва­ння ікон, різно­ма­ні­тних свя­тинь і навіть не-свя­тинь (напри­клад, замка на цер­ков­них воро­тах наре­че­ними— «щоб міцні­шим був шлюб»). Поруч із релі­гій­ними, в Укра­їні про­дов­жу­вали побу­ту­вати й наро­дні свя­тині — хліб та сіль, а також земля, тра­ди­ція цілу­ва­ння якої при виго­ло­шенні кля­тви бере поча­ток від Запо­розь­кого коза­цтва.

В Над­дні­прян­ській Укра­їні було прийнято обмі­ню­ва­тися поці­лун­ками і при про­щанні, при­чому поці­лу­нок озна­чав не тільки при­я­знь до людини, а і вза­ємне про­ще­ння (до речі, «про­ща­ння» і «про­ще­ння» колись ото­то­жню­ва­лися). Бо ж коли козак виру­шав у похід на вій­ноньку, то він міг більш ніколи уже не зди­ба­тися на цьому світі зі сво­їми рідними та близь­кими, а від­так, потрі­бно було попро­сити про­ще­ння…
 
Хочемо ще раз звер­нути увагу, що загаль­но­по­ши­ре­ним спосо­бом віта­ння на укра­їн­ських зем­лях тра­ди­ційно були руко­сти­ска­ння та слова «Добрий день» («Добрий ранок», «Добрий вечір») чи «День добрий». Ця стан­дар­ти­зо­вана тра­ди­ційна форма віта­ння чуба­тих слов’ян-українців варі­ю­ва­лася по окре­мих регіо­нах і не має нічого спіль­ного із тра­ди­ці­ями вітань у вигляді «обні­мань» та «поці­лун­ків» тра­ди­цій­них для мешкан­ців пустель Ара­вії, Синаю та Мер­твого моря, тобто без­пе­ре­чно само­бу­тніми тра­ди­ці­ями симіт­ських наро­дів – євреїв та ара­бів.

Зокрема, на Над­дні­прян­щині та Поліссі серед чоло­ві­ків прийня­тим був потиск рук, а добре зна­йомі жінки при зустрічі цілу­ва­лися і обі­йма­лися, гово­рячи «Слава Богу». На Волині чоло­віки обов’язково зні­мали капе­люха, а віта­ючи жінку, цілу­вали їй руку; зви­чною фор­мою віта­ння тут було «Слава Ісусу» і від­по­відь — «Слава навіки». На Поділлі сло­ве­сна тра­ди­ція була різною серед різних віко­вих кате­го­рій: молодь, віта­ю­чись, казала «Добрий день» або «Слава Ісусу», старші — «Слава Богу». При цьому чоло­віки обмі­ню­ва­лися руко­сти­ска­н­нями, жінки — поці­лун­ками; руки тут було прийнято цілу­вати тільки близь­ким роди­чам та свя­ще­ни­кові. У пів­ден­них райо­нах Поді­лля сло­ве­сна тра­ди­ція віта­ння була іншою: «Добри­день» або «Пома­гай­біг». У Гали­чині як при­ві­та­ння, нато­мі­сть, широко вико­ри­сто­ву­ва­лися поці­лунки: жінки цілу­ва­лися в губи, чоло­віки цілу­вали руку жін­кам, молодші цілу­вали руку стар­шим, але, як пра­вило, лише роди­чам або добре зна­йо­мим. У Пів­ні­чній Буко­вині, нав­паки, біль­шого зна­че­ння нада­вали сло­ве­сним при­ві­та­н­ням: чоло­віки при зустрічі казали «Добрий день», «Доброго здоров’я», жінки — «Добри­день». Руко­сти­ска­ння вико­ри­сто­ву­ва­лися тут між най­ближ­чими зна­йо­мими та у моло­ді­жному сере­до­вищі, тобто руку геть усім не пода­вали. Щодо цілун­ків, то було прийнято, аби діти цілу­вали руки стар­шим та хре­сним батькам, доро­слі ж цілу­ва­лися тільки під час весі­лля. Збе­рігся тут і арха­ї­чний зви­чай цілу­ва­ння ніг све­кру та све­крусі моло­дою під час весіль­них обря­дів.

Як бачите, наші тра­ди­ції віта­ння – різно­ма­ні­тні, але в цілому – спільні для всієї Укра­їни – від Кар­пат і до синього Дону!

Давайте разом із козацьким селищем «Мамаєва Слобода» відроджувати давні прадідівські традиції, аби Україна стала українською!

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

50грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 35грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 35грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 35грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»