Кобза «Козака Мамая»
Опубліковано: 10 Січ 2010 14:27

Вчора, місяця січня, числа дев’ятого, року Божого 2010 на «Мамаєвій Слободі» відбулось затишне родинне свято. Молода Київська художниця Катерина Косьяненко, котра одна єдина в Україні отримала на престижному форумі сучасного мистецтва VII Флорентійського Бієнале 2009 р. Премію та медаль Лоренцо Медичі в номінації «живопис» за картини «Мої Мамаї» та «Катерини» представила свої роботи козацькому селищу.

Це, напевне, один із унікальних та єдиних на сьогоднішній день випадків, коли український «генетичний код», а національний дух в особі «Козака Мамая» і є саме тим генетичним кодом, який виокремлює нас із кола інших, не менш славних європейських націй, донесений до Європи завдяки полотнам Катерини Косьяненко та отримав визнання представницького журі VII Флорентійського Бієнале 2009 р. , котре, зокрема складалось із представників всіх континентів, одноголосно визнали полотна «Мої Мамаї» та «Катерини» кращими…

Саме ці полотна завітали на гостину до “Мамаєвої Слободи”.

У присутності Наталі, Катерини, Ірини та Івана – доньок та онука укранського класика, автора химерного роману «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і чужа молодиця» Олександра Ільченка, Катерина Косьяненко подарувала «Мамаєвій Слободі» розписану власноруч кобзу із зображенням парсуни «Козака Мамая».

Віднині всі заходи на «Мамаєвій Слободі» будуть розпочинатись під звуки струн цього найбільш шанованого лицарського інструмента.

Заслужений артист України Тарас Компаніченко також зробив свій козацький дарунок, виконавши низку пісень та дум 17-18 століття.

Як і наші прадіди, присутні куштували найулюбленіший хмільний напій козаків та шляхти – «Варенуху», закушуючи її запеченими в печі грушами з липовим медом. Вихлюпуючи на стелю хати, недопиті краплі хмільного трунку, з тим, аби і наші прадіди – лицарі степу козаки, також відчули смак випитого, саме так вчиняли наші прадіди, вшановуючи своїх прадідів…

До речі, в реєстрі Війська Запорізького Низового прізвище Мамай (Реєстр Нової Січі від 1756 року) із 38 куренів згадується в 15 куренях аж 18 раз… Фактично по одному Мамаю (оборонцю) на кожну область козацьких теренів, зокрема:

1. Джереліївський: Лук’ян Мамай, Ярема Мамай

2. Конелівський: Василь Мамай, Ігнат Мамай

3. Іркліївський: Семен Мамай, Іван Мамай

4. Батуринський: Тиміш Мамай

5. Донський: Михайло Мамай

6. Канівський: Корній Мамай

7. Кисляківський: Яцько Мамай

8. Левушківський: Кузьма Мамай

9. Незамаївський: Петро Мамай

10. Пластунівський: Кирик Мамай

11. Коренівський: Петро Мамай

12. Полтавський: Нечипір Мамай

13. Кущівський: Петро Мамай

14. Сергіївський: Павло Мамай

15. Титарівський: Данило Мамай

Якщо ж Ви порахуєте всіх козаків-характерників на картині Катерини Косьяненко «Мої Мамаї», то їх там поки що 16, тобто не всі ще «реінкарнувались»!

Нехай славиться земля наша, наречена прадідами від віків Україною!

Кобза як священий атрибут або ж клейнод «Козака Мамая».

Степові кургани, насипані ще скіфами та сарматами (роксолянами) українські козаки вважали за могили своїх прадідів. Витесані з степового пісковика стели воїнів на цих могилах, в народі, ще навіть до кінця 19 століття називались «Мамаями». Славнозвісний гетьман Богдан-Зиновій Хмельницький в листах до польського короля називав себе питомим савроматом…

Будучи лицарсько-військовою верствою, козаки набули в спадок від своїх попередників савроматів не тільки вміння воювати в степовій смузі але й «військову демократію» та духовні цінності.

Осердя козацтва складали воїни-химородники, так звані козаки над козаками – характерники. Вищим щаблем в ієрархії яких є співці-кобзарі. Яскравим втіленням такого воїна-характерника, а відтак єдності двох заглавних верств тогочасного суспільства: військової та духовної, якраз і є «Козак Мамай».

Головною сутністю лицаря-відуна є відсутність страху перед видимою фізичною смертю, жертовність заради духовного сцілення та спасіння свого народу.

Тому кобза в руках «Козака Мамая» не просто музичний інструмент, це один із священих атрибутів, або ж клейнодів, завдяки якому він досягав поставленої мети, через проникнення в духовну сутність всесвіту, медитуючи та отримуючи наснагу для подальших змагань.Під багатьма народними картинами – парсунами «Козака Мамая» є надпис: «Сидить козак у кобзу грає, що замислить, то все має…». Цей надпис в закодованому вигляді визначає головне цільове призначення інструмента та спосіб у який козак-характерник досягає матеріалізації задуманого. Лицар-співець – це носій благословеної мудрості, хранитель генетичної пам’яті прадідів, котрий перебираючи пальцями струни кобзи незримо поєднується із іншими світами.

Саме такими рисами воїна-невмираки у свідомості носіїв генів давніх українських, козацьких родів наділений козак, знаний у народі як Мамай. Сам будучи безсмертним «Козак Мамай» є символом і одночасно оборонцем безсмертності національного духу. Кобза, серед великої кількості діл, тобто реалій, котрі зображені на нородних картинах – «парсунах» (дуб, кінь, спис, чаша, лук, шапка, шабля, щит з гербом тощо) як чарівний інструмент посідає чи не найголовніше місце.

У далеких 16-18 ст. в час найбільшого розквіту лицарсько-козацького стану України, кобза була найбільш улюбленим масовим інструментом. Це пояснувалось повагою та любов’ю простого люду до козаків-співців.

Давня кобза мала спочатку довгу вузьку ручку з нав’язаними ладами, невеликий видовжений довбаний корпус, дві-три жильні струни. З часом ручка (гриф) ставала ширшою і коротшою, лади зникали, корпус збільшувався, став округлим, збільшилася кількість струн. Відомостей про стрій давньої кобзи ми не маємо.

Автохтонна українська кобза, яка в другій половині XVIII ст. замістила давню (первинну) — це принципово відмінний інструмент, що є витвором українського народу. Її зразком вважається кобза О. Вересая.

Корпус кобзи називали кузовом або спідняком і видовбували, як правило, разом з ручкою (грифом) з цільної колоди верби, клена, горіха, липи тощо. Верхню деку, яка називалася верхняк або дейка, робили з ялини чи сосни. Посередині деки вирізали голосник – круглий резонаторний отвір. Пізніше його часто вирізали, у вигляді шестипелюсткової квітки тощо. До нижнього торця спідняка кріпився металевий струнотримач (приструнник). Від струнотримача йшли струни, опираючись своїм нижнім робочим кінцем на дерев’яну кобилку (підструнник), а верхнім кінцем – на поріжок, яким закінчувалася ручка. На ручці – спеціальна дерев’яна накладка (гриф). Струни натягуються дерев’яними кілочками, шість з яких тримаються в отворах головки, інші шість – в наскрізних отворах, що проходять крізь спідняк і деку біля верхнього краю.

Під час гри кобзу тримають у скісному положенні, лівою рукою притискають струни на грифі, як на гітарі, а правою защипують струни трохи вище від підструнника. В переважній більшості струни защипують природними або штучними нігтями першого, другого і третього пальців, хоча були кобзарі, які грали пучкою.

Козаки-характерники, у жартівливій формі, навмисне маскували свої прадавні ведичні знання від ворогів. Надписи під парсунами «Козаків Мамаїв», на перший погляд буцімто легковажні, є насправді закодованим посланням того часу. Той хто вміє думати, завжди зрозуміє. Ось один із таких варіантів ніби б то грайливо-жартівливого послання з далекого 17 століття, головними в якому є останні два речення:

Їхав козак полем, та й отакувався,

Сів він під дубочком та й розперезався:

– Гей, бандуро моя золотая,

Коли б до тебе дівчина молодая –

Скакала б, плясала до лиха,

Що не один козак одцурався б солі міха,

Бо ж як заграє, всяк поскаче,

А після не один вражий син заплаче…

Козак Левушківського куреня Війська Запорізького Низового.

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

120грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 100грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 100грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 100грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Почайна та Шулявська
  • 433
    Від перетину вулиць Богдана Хмельницького та Терещенківської.
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»