Кобза «Козака Мамая»
Опубліковано: 10 Січ 2010 14:27

Вчо­ра, міся­ця січня, числа дев’ятого, року Божо­го 2010 на «Мама­є­вій Сло­бо­ді» від­бу­лось зати­шне родин­не свя­то. Моло­да Київ­ська худо­жни­ця Кате­ри­на Косья­нен­ко, котра одна єди­на в Укра­ї­ні отри­ма­ла на пре­сти­жно­му фору­мі суча­сно­го мисте­цтва VII Фло­рен­тій­сько­го Біє­на­ле 2009 р. Пре­мію та медаль Лорен­цо Меди­чі в номі­на­ції «живо­пис» за кар­ти­ни «Мої Мамаї» та «Кате­ри­ни» пред­ста­ви­ла свої робо­ти коза­цько­му сели­щу.

Це, напев­не, один із уні­каль­них та єди­них на сьо­го­дні­шній день випад­ків, коли укра­їн­ський «гене­ти­чний код», а націо­наль­ний дух в осо­бі «Коза­ка Мамая» і є саме тим гене­ти­чним кодом, який виокрем­лює нас із кола інших, не менш слав­них євро­пей­ських націй, доне­се­ний до Євро­пи зав­дя­ки поло­тнам Кате­ри­ни Косья­нен­ко та отри­мав визна­н­ня пред­став­ни­цько­го журі VII Фло­рен­тій­сько­го Біє­на­ле 2009 р. , котре, зокре­ма скла­да­лось із пред­став­ни­ків всіх кон­ти­нен­тів, одно­го­ло­сно визна­ли поло­тна «Мої Мамаї» та «Кате­ри­ни» кра­щи­ми…

Саме ці поло­тна заві­та­ли на гости­ну до “Мама­є­вої Сло­бо­ди”.

У при­су­тно­сті Ната­лі, Кате­ри­ни, Іри­ни та Іва­на – доньок та ону­ка укран­сько­го кла­си­ка, авто­ра химер­но­го рома­ну «Коза­цько­му роду нема пере­во­ду, або ж Мамай і чужа моло­ди­ця» Оле­ксан­дра Іль­чен­ка, Кате­ри­на Косья­нен­ко пода­ру­ва­ла «Мама­є­вій Сло­бо­ді» роз­пи­са­ну вла­сно­руч кобзу із зобра­же­н­ням пар­су­ни «Коза­ка Мамая».

Від­ни­ні всі захо­ди на «Мама­є­вій Сло­бо­ді» будуть роз­по­чи­на­тись під зву­ки струн цьо­го най­більш шано­ва­но­го лицар­сько­го інстру­мен­та.

Заслу­же­ний артист Укра­ї­ни Тарас Ком­па­ні­чен­ко також зро­бив свій коза­цький дару­нок, вико­нав­ши низ­ку пісень та дум 17–18 сто­лі­т­тя.

Як і наші пра­ді­ди, при­су­тні кушту­ва­ли най­улю­бле­ні­ший хміль­ний напій коза­ків та шля­хти – «Варе­ну­ху», заку­шу­ю­чи її запе­че­ни­ми в печі гру­ша­ми з липо­вим медом. Вихлю­пу­ю­чи на сте­лю хати, недо­пи­ті кра­плі хміль­но­го трун­ку, з тим, аби і наші пра­ді­ди – лица­рі сте­пу коза­ки, також від­чу­ли смак випи­то­го, саме так вчи­ня­ли наші пра­ді­ди, вша­но­ву­ю­чи сво­їх пра­ді­дів…

До речі, в реє­стрі Вій­ська Запо­різь­ко­го Низо­во­го прі­зви­ще Мамай (Реєстр Нової Січі від 1756 року) із 38 куре­нів зга­ду­є­ться в 15 куре­нях аж 18 раз… Факти­чно по одно­му Мамаю (обо­рон­цю) на кожну область коза­цьких тере­нів, зокре­ма:

1. Дже­ре­лі­їв­ський: Лук’ян Мамай, Яре­ма Мамай

2. Коне­лів­ський: Василь Мамай, Ігнат Мамай

3. Ірклі­їв­ський: Семен Мамай, Іван Мамай

4. Бату­рин­ський: Тиміш Мамай

5. Дон­ський: Михай­ло Мамай

6. Канів­ський: Кор­ній Мамай

7. Кисля­ків­ський: Яцько Мамай

8. Леву­шків­ський: Кузьма Мамай

9. Неза­ма­їв­ський: Петро Мамай

10. Пла­сту­нів­ський: Кирик Мамай

11. Коре­нів­ський: Петро Мамай

12. Пол­тав­ський: Нечи­пір Мамай

13. Кущів­ський: Петро Мамай

14. Сер­гі­їв­ський: Пав­ло Мамай

15. Тита­рів­ський: Дани­ло Мамай

Якщо ж Ви пора­ху­є­те всіх коза­ків-хара­ктер­ни­ків на кар­ти­ні Кате­ри­ни Косья­нен­ко «Мої Мамаї», то їх там поки що 16, тоб­то не всі ще «реін­кар­ну­ва­лись»!

Нехай сла­ви­ться зем­ля наша, наре­че­на пра­ді­да­ми від віків Укра­ї­ною!

Кобза як свя­ще­ний атри­бут або ж клей­нод «Коза­ка Мамая».

Сте­по­ві кур­га­ни, наси­па­ні ще скі­фа­ми та сар­ма­та­ми (роксо­ля­на­ми) укра­їн­ські коза­ки вва­жа­ли за моги­ли сво­їх пра­ді­дів. Вите­са­ні з сте­по­во­го піско­ви­ка сте­ли вої­нів на цих моги­лах, в наро­ді, ще навіть до кін­ця 19 сто­лі­т­тя нази­ва­лись «Мама­я­ми». Слав­но­зві­сний геть­ман Бог­дан-Зино­вій Хмель­ни­цький в листах до поль­сько­го коро­ля нази­вав себе пито­мим сав­ро­ма­том…

Буду­чи лицар­сько-вій­сько­вою вер­ствою, коза­ки набу­ли в спа­док від сво­їх попе­ре­дни­ків сав­ро­ма­тів не тіль­ки вмі­н­ня вою­ва­ти в сте­по­вій сму­зі але й «вій­сько­ву демо­кра­тію» та духов­ні цін­но­сті.

Осер­дя коза­цтва скла­да­ли вої­ни-химо­ро­дни­ки, так зва­ні коза­ки над коза­ка­ми – хара­ктер­ни­ки. Вищим щаблем в ієрар­хії яких є спів­ці-кобза­рі. Яскра­вим вті­ле­н­ням тако­го вої­на-хара­ктер­ни­ка, а від­так єдно­сті двох заглав­них верств того­ча­сно­го суспіль­ства: вій­сько­вої та духов­ної, якраз і є «Козак Мамай».

Голов­ною сутні­стю лица­ря-віду­на є від­су­тність стра­ху перед види­мою фізи­чною смер­тю, жер­тов­ність зара­ди духов­но­го сці­ле­н­ня та спа­сі­н­ня сво­го наро­ду.

Тому кобза в руках «Коза­ка Мамая» не про­сто музи­чний інстру­мент, це один із свя­ще­них атри­бу­тів, або ж клей­но­дів, зав­дя­ки яко­му він дося­гав постав­ле­ної мети, через про­ни­кне­н­ня в духов­ну сутність все­сві­ту, меди­ту­ю­чи та отри­му­ю­чи насна­гу для подаль­ших змагань.Під бага­тьма наро­дни­ми кар­ти­на­ми – пар­су­на­ми «Коза­ка Мамая» є над­пис: «Сидить козак у кобзу грає, що зами­слить, то все має…». Цей над­пис в зако­до­ва­но­му вигля­ді визна­чає голов­не цільо­ве при­зна­че­н­ня інстру­мен­та та спо­сіб у який козак-хара­ктер­ник дося­гає мате­рі­а­лі­за­ції заду­ма­но­го. Лицар-спів­ець – це носій бла­го­сло­ве­ної мудро­сті, хра­ни­тель гене­ти­чної пам’яті пра­ді­дів, котрий пере­би­ра­ю­чи паль­ця­ми стру­ни кобзи незри­мо поєд­ну­є­ться із інши­ми сві­та­ми.

Саме таки­ми риса­ми вої­на-нев­ми­ра­ки у сві­до­мо­сті носі­їв генів дав­ніх укра­їн­ських, коза­цьких родів наді­ле­ний козак, зна­ний у наро­ді як Мамай. Сам буду­чи без­смер­тним «Козак Мамай» є сим­во­лом і одно­ча­сно обо­рон­цем без­смер­тно­сті націо­наль­но­го духу. Кобза, серед вели­кої кіль­ко­сті діл, тоб­то реа­лій, котрі зобра­же­ні на норо­дних кар­ти­нах – «пар­су­нах» (дуб, кінь, спис, чаша, лук, шапка, шабля, щит з гер­бом тощо) як чарів­ний інстру­мент посі­дає чи не най­го­лов­ні­ше місце.

У дале­ких 16–18 ст. в час най­біль­шо­го роз­кві­ту лицар­сько-коза­цько­го ста­ну Укра­ї­ни, кобза була най­більш улю­бле­ним масо­вим інстру­мен­том. Це поясну­ва­лось пова­гою та любов’ю про­сто­го люду до коза­ків-спів­ців.

Дав­ня кобза мала спо­ча­тку дов­гу вузь­ку ручку з нав’язаними лада­ми, неве­ли­кий видов­же­ний дов­ба­ний кор­пус, дві-три жиль­ні стру­ни. З часом ручка (гриф) ста­ва­ла шир­шою і коро­тшою, лади зни­ка­ли, кор­пус збіль­шу­вав­ся, став окру­глим, збіль­ши­ла­ся кіль­кість струн. Відо­мо­стей про стрій дав­ньої кобзи ми не має­мо.

Авто­хтон­на укра­їн­ська кобза, яка в дру­гій поло­ви­ні XVIII ст. замі­сти­ла дав­ню (пер­вин­ну) — це прин­ци­по­во від­мін­ний інстру­мент, що є витво­ром укра­їн­сько­го наро­ду. Її зраз­ком вва­жа­є­ться кобза О. Вере­сая.

Кор­пус кобзи нази­ва­ли кузо­вом або спі­дня­ком і видов­бу­ва­ли, як пра­ви­ло, разом з ручкою (гри­фом) з ціль­ної коло­ди вер­би, кле­на, горі­ха, липи тощо. Верх­ню деку, яка нази­ва­ла­ся верх­няк або дей­ка, роби­ли з яли­ни чи сосни. Посе­ре­ди­ні деки вирі­за­ли голо­сник – кру­глий резо­на­тор­ний отвір. Пізні­ше його часто вирі­за­ли, у вигля­ді шести­пе­люс­тко­вої кві­тки тощо. До нижньо­го тор­ця спі­дня­ка крі­пив­ся мета­ле­вий стру­но­три­мач (при­струн­ник). Від стру­но­три­ма­ча йшли стру­ни, опи­ра­ю­чись сво­їм нижнім робо­чим кін­цем на дерев’яну кобил­ку (під­струн­ник), а верх­нім кін­цем – на порі­жок, яким закін­чу­ва­ла­ся ручка. На ручці – спе­ці­аль­на дерев’яна наклад­ка (гриф). Стру­ни натя­гу­ю­ться дерев’яними кіло­чка­ми, шість з яких три­ма­ю­ться в отво­рах голов­ки, інші шість – в наскрі­зних отво­рах, що про­хо­дять крізь спі­дняк і деку біля верх­ньо­го краю.

Під час гри кобзу три­ма­ють у скі­сно­му поло­жен­ні, лівою рукою при­ти­ска­ють стру­ни на гри­фі, як на гіта­рі, а пра­вою защи­пу­ють стру­ни тро­хи вище від під­струн­ни­ка. В пере­ва­жній біль­шо­сті стру­ни защи­пу­ють при­ро­дни­ми або шту­чни­ми ніг­тя­ми пер­шо­го, дру­го­го і тре­тьо­го паль­ців, хоча були кобза­рі, які гра­ли пучкою.

Коза­ки-хара­ктер­ни­ки, у жар­тів­ли­вій фор­мі, нав­ми­сне маску­ва­ли свої пра­дав­ні веди­чні зна­н­ня від воро­гів. Над­пи­си під пар­су­на­ми «Коза­ків Мама­їв», на пер­ший погляд буцім­то лег­ко­ва­жні, є насправ­ді зако­до­ва­ним посла­н­ням того часу. Той хто вміє дума­ти, зав­жди зро­зу­міє. Ось один із таких варі­ан­тів ніби б то грай­ли­во-жар­тів­ли­во­го посла­н­ня з дале­ко­го 17 сто­лі­т­тя, голов­ни­ми в яко­му є остан­ні два рече­н­ня:

Їхав козак полем, та й ота­ку­вав­ся,

Сів він під дубо­чком та й роз­пе­ре­зав­ся:

- Гей, бан­ду­ро моя золо­тая,

Коли б до тебе дів­чи­на моло­дая –

Ска­ка­ла б, пля­са­ла до лиха,

Що не один козак одцу­рав­ся б солі міха,

Бо ж як заграє, всяк поска­че,

А після не один вра­жий син запла­че…

Козак Леву­шків­сько­го куре­ня Вій­ська Запо­різь­ко­го Низо­во­го.

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»