«Колобок» – рукотворна казка №3 на «Мамаєвій Слободі». Спільний проект Центру народознавства “Козак Мамай” та інтернет-проекту “Рукотвори”
Опубліковано: 20 Гру 2010 16:04

Мате­рі­а­лі­за­цією казки «Коло­бок» Центр наро­до­знав­ства «Козак Мамай» та інтер­нет-про­ект «Руко­твори» про­дов­жу­ють запо­ча­тко­ва­ний у жов­тні 2010 року про­ект «Руко­творна казка». В рам­ках цього про­е­кту вже зна­йшли свою мате­рі­а­лі­за­цію укра­їн­ські казки: у жов­тні –  «Солом‘яний бичок», у листо­паді – «Рука­ви­чка», тепер настала черга «Колобка»…

25 грудня 2010 року о 12–00, Колобок, власною персоною, викотиться прямісінько з печі однієї з хат козацького селища «Мамаєва Слобода», що розкинулось обіч витоку річки Либідь, в славному стольному граді «чубатих слов‘ян» – місті Києві.

Маємо пере­ко­на­ння, що Ви ні чічірк не зна­єте про те, що насправді, в укра­їн­ській наро­дній казці хитра лиси­чка таки не змо­гла з‘їсти Колобка. Він,  герой укра­їн­ської казки – живий-живі­сінь­кий. Про це Ви змо­жете пере­ко­на­тись на віч. Тож готуйте Ваших дітла­хів до дива!

Ети­мо­ло­гія похо­дже­ння укра­їн­ського слова «коло» – від якого пішло слово «Коло­бок» (в росій­ській мові немає цього слова, якби ця казка дій­сно нале­жала росі­я­нам, то «Коло­бок» мав би нази­ва­тись не «Коло­бок», а «Кру­гло­бок»). В «чуба­тих слов‘ян» – пра­ді­дів суча­сних укра­їн­ців,  слово «Коло» це сим­вол єдно­сті, без­кі­не­чно­сті, цілі­сно­сті, а від­так завер­ше­но­сті. Захист людини від зов­ні­шніх сти­хій, мислився нашими пра­ді­дами у вигляді магі­чного кола, яким обво­дили себе, а також обій­стя і хати, при­бли­зно так, як це робив герой  пові­сті М. Гоголя «Вій» Хома Брут. Коло – гео­ме­три­чна фігура, якій з покон віку при­пи­су­ва­лись магі­чні зна­че­ння. В укра­їн­ській мові є дуже багато слів, які мають цей корінь, це і колесо, і коло­дій, і коля­ду­вати, коло­дязь, колти (ста­ро­давні жіночі обе­реги часів Київ­ської Руси). Ми до цього часу коля­ду­ємо, не усві­дом­лю­ючи, що коре­нем слова є «коло», або ж печемо свя­ткові калачі (від слова коло). Магі­чне слово «коло» без­по­се­ре­дньо пов‘язано з небе­сним сві­ти­лом, саме тому в укра­їн­ських коляд­ках спів­а­є­ться: «Ой, колом, колом до гори сонце йде»; «Ой, зійди, зійди ясний місяцю, як мли­нове коло».

За рік сонце обхо­дить усі два­над­цять сузір‘їв у сво­єму види­мому русі, роблячи коло. Це коло нази­ва­лось у наших пра­ді­дів «Сва­ро­жим колом» і сим­во­лі­зу­вало зоді­а­каль­ний соня­чний рік. Цікаво, чи є в наших сусі­дів росіян при­наймні хоча б одна колядка, котра б сла­вила «Сва­роже коло». Не тру­ді­ться, у росіян, як у нащад­ків угро­фін­ських пле­мен, колядки вза­галі від­су­тні. І якби не Микола Васи­льо­вич Гоголь, то вони б і до цього часу про колядки нічого не знали…

Проте в них є «росій­ська наро­дна казка «Коло­бок» і це заслуга ЦК ВКП(б) !!!

Колись вели­кий київ­ський князь Свя­то­слав, мав таку ж зачі­ску як і Запо­розькі козаки – чуб, або ж як його ще нази­вали «Левер­джет» (зачі­ска лева). Людина, яка мала поді­бну зачі­ску, шукала собі кра­си­вої смерті на полі бою, захи­ща­ючи надба­ння пра­ді­дів – землю, віру, мову. Вели­кий воїн Свя­то­слав під­ко­рив собі пів­ні­чні землі, які нале­жали угро­фін­ським пле­ме­нам, де нині сто­їть місто Москва. Поте не знав тоді київ­ський князь, шука­ючи чужі землі, що через сто­лі­ття, його прав­нуки зму­шені будуть обо­ро­няти від зажер­ли­вих супо­ста­тів, у батьків­ському домі, ту ж таки дідів­ську землю, віру і мову.

Так, дій­сно, не міг знати київ­ський князь Свя­то­слав, що у XX сто­літті у його прав­ну­ків буде віді­брано коло­сальну кіль­кі­сть духов­них надбань, або ж без­со­ві­сно пере­ли­цьо­вано, як це було вчи­нено з укра­їн­ським фоль­кло­ром, а саме каз­ками. Дій­сно, не міг знати князь Свя­то­слав «Ідучи на Ви», що під­лі­сть силь­ніша лицар­ського гонору і того ж таки стра­шного для Укра­їни 1933 року «Поста­нов­ле­нием ЦК ВКП(б) от 9 сен­тя­бря 1933 года сказка на госу­дар­ствен­ном уровне  была при­чи­слена  к жан­рам, кото­рые необ­хо­димы совет­ской лите­ра­туре». Тому не дивно, що для фор­му­ва­ння єди­ної імпе­рії під назвою «Сове­цкій Союз» росій­ський граф Але­ксей Тол­стой, отри­мав осо­бливе дору­че­ння від ста­лін­ського режиму – буду­вати іде­о­ло­гі­чні під­ва­лини нової імпе­рії на літе­ра­тур­ному фронті. Як пишуть росій­ські нау­ковці: «Але­ксей Нико­ла­е­вич Тол­стой был отме­чен вла­стями и нео­дно­кра­тно поо­щрён за свой вклад в сози­да­ние оте­че­ствен­ной лите­ра­туры, был нее­ди­но­жды удо­стоен чести иметь ман­дат депу­тата Вер­хов­ного Совета СССР. Однов­ре­менно писа­тель являлся дей­стви­тель­ным чле­ном Ака­де­мии наук.

А.Н. Тол­стой рабо­тал не покла­дая рук на про­тя­же­нии четырёх деся­ти­ле­тий своей рабо­то­сп­осо­бной жизни. Он неу­то­мимо писал рас­сказы, сочи­нял стихи, созда­вал романы и пьесы, ста­вил кино­сце­на­рии, делал мно­го­чи­слен­ные очерки и ста­тьи для сред­ств мас­со­вой инфор­ма­ции, пере­ска­зывал рус­ские наро­дные сказки (крав укра­їн­ський фоль­клор та пере­кла­дав його росій­ською мовою) и являлся авто­ром мно­го­чи­слен­ных книг для разно­во­зра­стных кате­го­рий чита­те­лей».

Граф Алє­ксєй Ніко­ла­є­віч Тол­стой (1883р. –1945р.), який без­со­ромно поцу­пив у Б.Грінченка, видані ще у 1907 році «Укра­їн­ські наро­дні казки», пере­клав їх та з гор­ді­стю видав  під назвою «Рус­ские наро­дные сказки», хоча пра­діди росіян до цих казок не мали жодного сто­сунку, хіба що тільки вони були напи­сані кири­ли­цею…

Алє­ксєй Ніко­ла­є­віч пише: «Чтобы понять тайну рус­ского народа, его вели­чие, нужно хорошо и глу­боко узнать его про­шлое: нашу исто­рию, корен­ные узлы её, тра­ги­че­ские и твор­че­ские эпохи, в кото­рых завя­зывался рус­ский хара­ктер».  Тобто, по-маро­дер­ськи, кра­сти чужу інте­ле­кту­альну вла­сні­сть, істо­рію, землю, архе­о­ло­гі­чні арте­фа­кти, куль­турні цін­но­сті завше було і є буден­ною пра­кти­кою для росій­ського дво­рян­ства, навіть якщо це слу­жба зло­чин­ному ста­лін­ському режиму, адже для возве­ли­че­ння імпе­рії все годи­ться.

Як пишуть про графа суча­сні росій­ські біо­графи: «Не укло­ни­лись от вни­ма­ния писа­теля  и рус­ские наро­дные сказки, Тол­стой делал пере­сказы и обра­бо­тки текс­тов наи­бо­лее запом­нив­ши­хся, полю­бив­ши­хся ему фоль­клор­ных прои­зве­де­ний (а кому ж не подо­ба­є­ться укра­їн­ська наро­дна казка, видана Б.Грінченком ще у 1907році?). Уже с пер­вых шагов в оте­че­ствен­ной и миро­вой лите­ра­туре Але­ксей Нико­ла­е­вич Тол­стой поста­вил себе цель: быть стра­стным при­вер­жен­цем родного, близ­кого ему с дет­ства фоль­клора, рус­ского наро­дного устного твор­че­ства; поздний период твор­че­ства писа­теля отме­чен гран­ди­о­зными фоль­кло­ри­сти­че­скими иде­ями» (ще б пак!).

Як не без­під­ставно ствер­джу­ють тепе­рі­шні росій­ські біо­графи: « Для Але­ксея Тол­стого пере­ра­бо­тка наро­дных ска­зок была дол­гой и сло­жной зада­чей. Если верить его сло­вам, то из мно­го­чи­слен­ных вари­а­ций рус­ской и наро­дной сказки (це б то укра­їн­ського кра­де­ного та пере­ли­цьо­ва­ного фоль­клору) он отби­рал самые инте­ре­сные, обо­га­щен­ные истинно наро­дными языко­выми обо­ро­тами и уди­ви­тель­ными сюже­тными подро­бно­стями сказки, кото­рые могли при­го­ди­ться детям и роди­те­лям в осво­е­нии рус­ской наро­дной куль­туры (насправді укра­їн­ської дав­ньої куль­тури), её исто­рии.

Ми не проти, аби укра­їн­ську наро­дну казку пере­кла­дали мовами бага­тьох наро­дів, адже наша казка, насправді, закли­кає дітей бути добрими, щирими, лагі­дними, але при цьому діти мають знати, що герої казок: «Коза-Дереза», «Глу­пый Волк», «Гуси-Лебеди», «Заяц-хва­ста», «Звери в яме», «Иван коро­вий сын», «Как лиса учи­лась летать», «Кот и Лиса», «Кот – серый лоб», «Козел да Баран», «Коче­ток и Куро­чка», «Тере­мок», «Рука­ви­чка», «Кри­вая Уто­чка», «Кузьма Ско­ро­ба­га­тый», «Лиса и Журавль», «Лиса и Заяц», «Лиса и Рак», «Медведь и Лиса», «Медведь и Собака», «Медведь липо­вая нога», «Овца, Лиса и Волк», «Пету­шок золо­той гре­бе­шок», «Пан Коцкий», «Куро­чка ряба», «Коло­бок» та багато інших, є, насправді, не «рус­скіми наро­днимі дет­скімі сказ­камі», а пере­ли­цьо­ва­ним укра­їн­ським фоль­кло­ром, здо­бу­тком дав­ніх укра­їн­ців. Чомусь росі­яни пере­кла­да­ючи своєю мовою, напри­клад казку про «Чер­вону шапо­чку» чи «Попе­лю­шку» не пишуть що це росій­ська наро­дна казка, між тим до укра­їн­ських духов­них істо­ри­чних та мате­рі­аль­них надбань від­но­ше­ння дещо інше.

Суча­сні росі­яни захи­ща­ють нау­кові роботи та дисер­та­ції сто­совно фор­му­ва­ння дитя­чої пси­хо­ло­гії та впливу на них каз­ко­вих героїв: Пів­ника, Куро­чки, Колобка та інших пер­со­на­жів,  про­дов­жу­ючи закрі­плю­вати за собою раніш вкра­дене та пере­ли­цьо­ване чуже духовне надба­ння.

Тому не дивно, що на обкла­дин­ках книг з над­пи­сом «Рус­ские наро­дные сказки», котрі про­да­ю­ться в Києві, Хар­кові, Львові, Доне­цьку, Сім­фе­ро­полі, Пол­таві та інших містах Укра­їни, є, зокрема, й такі слова, при­зна­чені і для наших укра­їн­ських дітей: «Гово­рят, что в дав­ние-дав­ние вре­мена слу­ча­лись на свете вся­кие чудеса: рука­ви­чки выра­стали разме­ром с дом, только что испе­чен­ный Коло­бок мог запро­сто отпра­ви­ться в странс­твие, а звери разго­ва­ри­вали друг с дру­гом и с людьми. Когда это было, тепер уж никто не вспом­нит. Зато оста­лись с тех пор пре­кра­сные рус­ские сказки: «Рука­ви­чка», «Коло­бок», «Соло­ме­ный Бычок», «Куро­чка ряба», «Волк и Лиса» и мно­гие-мно­гие дру­гие. Садись-ка, малыш, поближе и слу­шай…»

Певна справа, добро­дії з Москви, які вида­ють поді­бні книжки, не дуже пере­йма­ю­ться, яким робом був вкра­де­ний цілий пласт укра­їн­ської духов­ної спад­щини та без­со­ві­сно пере­і­ме­но­ва­ний під назвою «Рус­ские наро­дные сказки». Суча­сні про­дов­жу­вачі справи А.Толстого напевне спо­ді­ва­лись, що за останні 80 років, з часу кра­діжки гра­фом наших укра­їн­ських казок, ми каз­ко­вим чином все забули, цебто, як ска­зано було вище: «Когда это было, тепер уж никто не вспом­нит».

Поми­ля­є­тесь, «добро­дії», – ми  зга­дали, саме тому й про­во­димо про­тя­гом року наш про­ект «Руко­творна казка», який спря­мо­ва­ний проти без­со­ром­ного пере­ли­цю­ва­ння та кра­діжки  укра­їн­ського націо­наль­ного фоль­клору, котрий скла­дався нашими пра­ді­дами ще в часи, коли вони були коза­ками. Тож нага­ду­ємо, що гаслом селища «Козака Мамая» є «Рекон­кі­ста» –  іспан­ською «від­во­ю­ва­ння» – від­во­ю­ва­ння дідів­ського духов­ного та істо­ри­чного спадку.

Початок заходу 25 грудня о 12–00.

У програмі заходу з матеріалізації казки «Колобок»:

Малята також зможуть покататись на стародавній українській дитячій забаві – фургалці (це встановлене вертикально колесо від воза до якого прив‘язані довгі жердини до яких кріпляться санчата. Принцип дії фургалки нагадує сучасну карусель), також можна буде покататись на запряженими кіньми санях, або ж відвідати резиденцію Святого Миколая, що діє на «Мамаєвій Слободі» в рамках Третьої Зимової «Країни Мрій Різдвяної» аж до Водохреща, тобто до 19 січня 2011 року.

Про­по­ну­ємо Вашій увазі укра­їн­ську наро­дну казку «Коло­бок», котру упо­ряд­ку­вав та видав у Києві, ще у 1907 році «лицар духу» Борис Грін­ченко і яка була взята за основу росій­ськими каз­ко­твор­цями.

Коло­бок

Був собі дід та баба та дожи­лись уже до того що й хліба нема. Дід і про­сить: «Бабусю! спе­кла б ти коло­бок!»

Та з чого ж я спечу, коли й боро­шна нема?

От, бабусю! піди в хижку та назмі­тай у засіку боро­шенця, то й буде на коло­бок.

Послу­ха­лась баба, пішла в хижку, назмі­тала в засіку боро­шенця, вито­пила в печі, замі­сила яйцями боро­шно, спе­кла коло­бок та й поло­жила на вікні, щоб про­сти­гав. А він лежав, лежав на вікні, а тоді з вікна та на при­спу, а з при­спи та на землю в двір, а з двору та за ворота та й побіг-поко­тився доро­гою.

Біжить та й біжить доро­гою, коли се на зустріч йому зай­чик.

Коло­бок, коло­бок, я тебе ззїм!

А він каже: «Не їж мене, зай­чику-лапан­чику, я тобі пісеньки заспі­ваю».

А ну заспі­вай!

Я по засіку мете­ний Я на яйцях спе­че­ний,— Я од баби втік,

Я од діда втік, То й од тебе втечу!

Та й побіг знову. Біжить та й біжить доро­гою, — пере­стріва його вовк.

Коло­бок, коло­бок, я тебе ззїм!

Не їж мене, вов­чику-бра­тіку, я тобі пісеньки за­співаю.

А ну заспі­вай!

Я по засіку мете­ний, Я на яйцях спе­че­ний, Я од баби втік,

Я од діда втік То й од тебе втечу!

Та й побіг. Знову біжить та й біжить доро­гою, — пере­стріва його ведмідь.

Коло­бок, коло­бок, я тебе ззїм!

Не їж мене, ведме­дику-бра­тіку, я тобі пісеньки за­співаю.

А ну заспі­вай!

Я по засіку мете­ний, Я на яйцях спе­че­ний, Я од баби втік,

Я од діда втік, То й од тебе втечу!

Та й побіг. Біжить та й біжить доро­гою, — стрі­ва­є­ться з лиси­чкою.

Коло­бок, коло­бок, я тебе ззїм!

Не їж мене, лиси­чко-сестри­чко, я тобі пісеньки заспі­ваїю.

Ану заспі­вай!

Я по засіку мете­ний, Я на яйцях спе­че­ний, Я од баби втік,

Я од діда втік, То й од тебе втечу!

Ну й пісня ж гарна! — каже лиси­чка. — От тільки я недо­чу­ваю трохи. Заспі­вай бо ще раз та сідай до мене на язик, щоб чутніше було.

 Коло­бок ско­чив їй на язик та й почав спів­ати:

             Я по засіку мете­ний, Я на яйцях спе­че­ний, Я од баби втік…

 А лиси­чка гам його! та й іззїла.

Пере­ли­цьо­ва­ний росі­я­нами в «рус­скую наро­дную сказку» варі­ант укра­їн­ської наро­дної казки «Коло­бок» вида­ний Б.Грінченком у Києві ще у 1907 році. Єдине, що не вда­лось зро­бити росі­я­нам, так це змі­нити назву казки на «Кру­гло­бок», бо ж укра­їн­ський варі­ант назви цієї казки направду над­зви­чайно вда­лий та сим­па­ти­чний.

«Рус­ская наро­дная сказка» !? «Коло­бок»:

Жил-был ста­рик со ста­ру­хою. Про­сит ста­рик:

Испеки, ста­руха, коло­бок.

Из чего испечь-то? Муки нету.

Э-эх, ста­руха! По коробу поскреби, по су­секу* помети, авось мука и набе­рётся.

Взяла ста­руха крылышко, по коробу по­скребла, по сусеку помела, и набра­лось муки при­гор­шни с две. Заме­сила на сме­тане, изжа­рила в масле и поло­жила на око­шко посту­дить.

Коло­бок поле­жал-поле­жал да вдруг и пока­тился — с окна на лавку, с лавки на пол, по полу к две­рям, пере­прыгнул через порог в сени, из сеней на крыльцо, с крыльца на двор, со двора за ворота, дальше и дальше.

Кати­тся коло­бок по дороге, а нав­стречу ему заяц:

Коло­бок, коло­бок, я тебя съем!

Не ешь меня, косой зай­чик! Я тебе песен­ку спою, — ска­зал коло­бок и запел:

— Я по коробу скре­бён, По сусеку метён, На сме­тане мешён Да на масле пря­жён, На око­шке сту­жён; Я у деду­шки ушёл. Я у бабу­шки ушёл, У тебя, зайца, не хитро уйти!

И пока­тился себе дальше, только заяц его и видел!..

Кати­тся коло­бок, а нав­стречу ему волк:

Коло­бок, коло­бок, я тебя съем!

Не ешь меня, серый волк! Я тебе песенку спою:

— Я по коробу скре­бён, По сусеку метён, На сме­тане мешён Да на масле пря­жён, На око­шке сту­жён; Я у деду­шки ушёл. Я у бабу­шки ушёл, Я у зайца ушёл, У тебя, волка, не хитро уйти!

И пока­тился себе дальше, только волк его и видел!..

Кати­тся коло­бок, а нав­стречу ему медведь:

Коло­бок, коло­бок, я тебя съем!

Где тебе, косо­ла­пому, съе­сть меня!

Я по коробу скре­бён, По сусеку метён, На сме­тане мешён Да на масле пря­жён, На око­шке сту­жён;

ушёл, Я у зайца ушёл, Я у волка ушёл,

У тебя, медведь, не хитро уйти!

И опять ука­тился, только медведь его и ви­дел!..

Кати­тся-кати­тся коло­бок, а нав­стречу ему лиса:

— Здрав­ствуй, коло­бок, какой ты хорошень­кий!

А коло­бок запел:

— Я по коробу скре­бён, По сусеку метён, На сме­тане мешён Да на масле пря­жён, На око­шке сту­жён; Я у деду­шки ушёл, Я у бабу­шки ушёл, Я у зайца ушёл, Я у волка ушёл,

У медведя ушёл, У тебя, лиса, и подавно уйду!

Какая слав­ная песенка! — ска­зала лиса. — Но ведь я, коло­бок, стара стала, плохо слышу; сядь-ка на мою мор­до­чку да про­пой ещё разок погромче.

Коло­бок вско­чил лисе на мор­до­чку и запел ту же песню.

Спа­сибо, коло­бок! Слав­ная песенка, ещё бы послу­шала! Сядь-ка, милень­кий, на мой язы­чок да про­пой в после­дний разок, — ска­зала лиса и высу­нула свой язык.

Коло­бок сдуру прыг ей на язык, а лиса — ам его и ску­шала!

Спечи свого колобка, спільно з козаками, у справжнісінькій печі української хати на «Мамаєвій Слободі»!

Приходьте всією родиною, це буде символічним захистом нашого власного українського національного фольклору від перелицювань та зазіхань.

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

60грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 40грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 40грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 40грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»