«Колобок» – рукотворна казка №3 на «Мамаєвій Слободі». Спільний проект Центру народознавства “Козак Мамай” та інтернет-проекту “Рукотвори”
Опубліковано: 20 Гру 2010 16:04

Мате­рі­а­лі­за­ці­єю каз­ки «Коло­бок» Центр наро­до­знав­ства «Козак Мамай» та інтер­нет-про­ект «Руко­тво­ри» про­дов­жу­ють запо­ча­тко­ва­ний у жов­тні 2010 року про­ект «Руко­твор­на каз­ка». В рам­ках цьо­го про­е­кту вже зна­йшли свою мате­рі­а­лі­за­цію укра­їн­ські каз­ки: у жов­тні –  «Солом‘яний бичок», у листо­па­ді – «Рука­ви­чка», тепер наста­ла чер­га «Колоб­ка»…

25 грудня 2010 року о 12–00, Колобок, власною персоною, викотиться прямісінько з печі однієї з хат козацького селища «Мамаєва Слобода», що розкинулось обіч витоку річки Либідь, в славному стольному граді «чубатих слов‘ян» – місті Києві.

Має­мо пере­ко­на­н­ня, що Ви ні чічірк не зна­є­те про те, що насправ­ді, в укра­їн­ській наро­дній каз­ці хитра лиси­чка таки не змо­гла з‘їсти Колоб­ка. Він,  герой укра­їн­ської каз­ки – живий-живі­сінь­кий. Про це Ви змо­же­те пере­ко­на­тись на віч. Тож готуй­те Ваших дітла­хів до дива!

Ети­мо­ло­гія похо­дже­н­ня укра­їн­сько­го сло­ва «коло» – від яко­го пішло сло­во «Коло­бок» (в росій­ській мові немає цьо­го сло­ва, якби ця каз­ка дій­сно нале­жа­ла росі­я­нам, то «Коло­бок» мав би нази­ва­тись не «Коло­бок», а «Кру­гло­бок»). В «чуба­тих слов‘ян» – пра­ді­дів суча­сних укра­їн­ців,  сло­во «Коло» це сим­вол єдно­сті, без­кі­не­чно­сті, цілі­сно­сті, а від­так завер­ше­но­сті. Захист люди­ни від зов­ні­шніх сти­хій, мислив­ся наши­ми пра­ді­да­ми у вигля­ді магі­чно­го кола, яким обво­ди­ли себе, а також обій­стя і хати, при­бли­зно так, як це робив герой  пові­сті М. Гого­ля «Вій» Хома Брут. Коло – гео­ме­три­чна фігу­ра, якій з покон віку при­пи­су­ва­лись магі­чні зна­че­н­ня. В укра­їн­ській мові є дуже бага­то слів, які мають цей корінь, це і коле­со, і коло­дій, і коля­ду­ва­ти, коло­дязь, кол­ти (ста­ро­дав­ні жіно­чі обе­ре­ги часів Київ­ської Руси). Ми до цьо­го часу коля­ду­є­мо, не усві­дом­лю­ю­чи, що коре­нем сло­ва є «коло», або ж пече­мо свя­тко­ві кала­чі (від сло­ва коло). Магі­чне сло­во «коло» без­по­се­ре­дньо пов‘язано з небе­сним сві­ти­лом, саме тому в укра­їн­ських коляд­ках спів­а­є­ться: «Ой, колом, колом до гори сон­це йде»; «Ой, зій­ди, зій­ди ясний міся­цю, як мли­но­ве коло».

За рік сон­це обхо­дить усі два­над­цять сузір‘їв у сво­є­му види­мо­му русі, робля­чи коло. Це коло нази­ва­лось у наших пра­ді­дів «Сва­ро­жим колом» і сим­во­лі­зу­ва­ло зоді­а­каль­ний соня­чний рік. Ціка­во, чи є в наших сусі­дів росі­ян при­найм­ні хоча б одна коляд­ка, котра б сла­ви­ла «Сва­ро­же коло». Не тру­ді­ться, у росі­ян, як у нащад­ків угро­фін­ських пле­мен, коляд­ки вза­га­лі від­су­тні. І якби не Мико­ла Васи­льо­вич Гоголь, то вони б і до цьо­го часу про коляд­ки нічо­го не зна­ли…

Про­те в них є «росій­ська наро­дна каз­ка «Коло­бок» і це заслу­га ЦК ВКП(б) !!!

Колись вели­кий київ­ський князь Свя­то­слав, мав таку ж зачі­ску як і Запо­розь­кі коза­ки – чуб, або ж як його ще нази­ва­ли «Левер­джет» (зачі­ска лева). Люди­на, яка мала поді­бну зачі­ску, шука­ла собі кра­си­вої смер­ті на полі бою, захи­ща­ю­чи надба­н­ня пра­ді­дів – зем­лю, віру, мову. Вели­кий воїн Свя­то­слав під­ко­рив собі пів­ні­чні зем­лі, які нале­жа­ли угро­фін­ським пле­ме­нам, де нині сто­їть місто Москва. Поте не знав тоді київ­ський князь, шука­ю­чи чужі зем­лі, що через сто­лі­т­тя, його прав­ну­ки зму­ше­ні будуть обо­ро­ня­ти від зажер­ли­вих супо­ста­тів, у батьків­сько­му домі, ту ж таки дідів­ську зем­лю, віру і мову.

Так, дій­сно, не міг зна­ти київ­ський князь Свя­то­слав, що у XX сто­літ­ті у його прав­ну­ків буде віді­бра­но коло­саль­ну кіль­кість духов­них надбань, або ж без­со­ві­сно пере­ли­цьо­ва­но, як це було вчи­не­но з укра­їн­ським фоль­кло­ром, а саме каз­ка­ми. Дій­сно, не міг зна­ти князь Свя­то­слав «Іду­чи на Ви», що під­лість силь­ні­ша лицар­сько­го гоно­ру і того ж таки стра­шно­го для Укра­ї­ни 1933 року «Поста­нов­ле­ни­ем ЦК ВКП(б) от 9 сен­тя­бря 1933 года сказ­ка на госу­дар­ствен­ном уров­не  была при­чи­сле­на  к жан­рам, кото­рые необ­хо­ди­мы совет­ской лите­ра­ту­ре». Тому не див­но, що для фор­му­ва­н­ня єди­ної імпе­рії під назвою «Сове­цкій Союз» росій­ський граф Але­ксей Тол­стой, отри­мав осо­бли­ве дору­че­н­ня від ста­лін­сько­го режи­му – буду­ва­ти іде­о­ло­гі­чні під­ва­ли­ни нової імпе­рії на літе­ра­тур­но­му фрон­ті. Як пишуть росій­ські нау­ков­ці: «Але­ксей Нико­ла­е­вич Тол­стой был отме­чен вла­стя­ми и нео­дно­кра­тно поо­щрён за свой вклад в сози­да­ние оте­че­ствен­ной лите­ра­ту­ры, был нее­ди­но­жды удо­сто­ен чести иметь ман­дат депу­та­та Вер­хов­но­го Сове­та СССР. Однов­ре­мен­но писа­тель являл­ся дей­стви­тель­ным чле­ном Ака­де­мии наук.

А.Н. Тол­стой рабо­тал не покла­дая рук на про­тя­же­нии четырёх деся­ти­ле­тий сво­ей рабо­то­сп­осо­бной жизни. Он неу­то­ми­мо писал рас­ска­зы, сочи­нял сти­хи, созда­вал рома­ны и пье­сы, ста­вил кино­сце­на­рии, делал мно­го­чи­слен­ные очер­ки и ста­тьи для средств мас­со­вой инфор­ма­ции, пере­ска­зывал рус­ские наро­дные сказ­ки (крав укра­їн­ський фоль­клор та пере­кла­дав його росій­ською мовою) и являл­ся авто­ром мно­го­чи­слен­ных книг для разно­во­зра­стных кате­го­рий чита­те­лей».

Граф Алє­ксєй Ніко­ла­є­віч Тол­стой (1883р. -1945р.), який без­со­ром­но поцу­пив у Б.Грінченка, вида­ні ще у 1907 році «Укра­їн­ські наро­дні каз­ки», пере­клав їх та з гор­ді­стю видав  під назвою «Рус­ские наро­дные сказ­ки», хоча пра­ді­ди росі­ян до цих казок не мали жодно­го сто­сун­ку, хіба що тіль­ки вони були напи­са­ні кири­ли­цею…

Алє­ксєй Ніко­ла­є­віч пише: «Что­бы понять тай­ну рус­ско­го наро­да, его вели­чие, нужно хоро­шо и глу­бо­ко узнать его про­шлое: нашу исто­рию, корен­ные узлы её, тра­ги­че­ские и твор­че­ские эпо­хи, в кото­рых завя­зывал­ся рус­ский хара­ктер».  Тоб­то, по-маро­дер­ськи, кра­сти чужу інте­ле­кту­аль­ну вла­сність, істо­рію, зем­лю, архе­о­ло­гі­чні арте­фа­кти, куль­тур­ні цін­но­сті зав­ше було і є буден­ною пра­кти­кою для росій­сько­го дво­рян­ства, навіть якщо це слу­жба зло­чин­но­му ста­лін­сько­му режи­му, адже для возве­ли­че­н­ня імпе­рії все годи­ться.

Як пишуть про гра­фа суча­сні росій­ські біо­гра­фи: «Не укло­ни­лись от вни­ма­ния писа­те­ля  и рус­ские наро­дные сказ­ки, Тол­стой делал пере­ска­зы и обра­бо­тки текс­тов наи­бо­лее запом­нив­ши­хся, полю­бив­ши­хся ему фоль­клор­ных прои­зве­де­ний (а кому ж не подо­ба­є­ться укра­їн­ська наро­дна каз­ка, вида­на Б.Грінченком ще у 1907ро­ці?). Уже с пер­вых шагов в оте­че­ствен­ной и миро­вой лите­ра­ту­ре Але­ксей Нико­ла­е­вич Тол­стой поста­вил себе цель: быть стра­стным при­вер­жен­цем родно­го, близ­ко­го ему с дет­ства фоль­кло­ра, рус­ско­го наро­дно­го устно­го твор­че­ства; поздний пери­од твор­че­ства писа­те­ля отме­чен гран­ди­о­зными фоль­кло­ри­сти­че­ски­ми иде­я­ми» (ще б пак!).

Як не без­під­став­но ствер­джу­ють тепе­рі­шні росій­ські біо­гра­фи: « Для Але­ксея Тол­сто­го пере­ра­бо­тка наро­дных ска­зок была дол­гой и сло­жной зада­чей. Если верить его сло­вам, то из мно­го­чи­слен­ных вари­а­ций рус­ской и наро­дной сказ­ки (це б то укра­їн­сько­го кра­де­но­го та пере­ли­цьо­ва­но­го фоль­кло­ру) он отби­рал самые инте­ре­сные, обо­га­щен­ные истин­но наро­дными языко­выми обо­ро­та­ми и уди­ви­тель­ными сюже­тными подро­бно­стя­ми сказ­ки, кото­рые могли при­го­ди­ться детям и роди­те­лям в осво­е­нии рус­ской наро­дной куль­ту­ры (насправ­ді укра­їн­ської дав­ньої куль­ту­ри), её исто­рии.

Ми не про­ти, аби укра­їн­ську наро­дну каз­ку пере­кла­да­ли мова­ми бага­тьох наро­дів, адже наша каз­ка, насправ­ді, закли­кає дітей бути добри­ми, щири­ми, лагі­дни­ми, але при цьо­му діти мають зна­ти, що герої казок: «Коза-Дере­за», «Глу­пый Волк», «Гуси-Лебе­ди», «Заяц-хва­ста», «Зве­ри в яме», «Иван коро­вий сын», «Как лиса учи­лась летать», «Кот и Лиса», «Кот – серый лоб», «Козел да Баран», «Коче­ток и Куро­чка», «Тере­мок», «Рука­ви­чка», «Кри­вая Уто­чка», «Кузьма Ско­ро­ба­га­тый», «Лиса и Журавль», «Лиса и Заяц», «Лиса и Рак», «Медведь и Лиса», «Медведь и Соба­ка», «Медведь липо­вая нога», «Овца, Лиса и Волк», «Пету­шок золо­той гре­бе­шок», «Пан Коцкий», «Куро­чка ряба», «Коло­бок» та бага­то інших, є, насправ­ді, не «рус­скі­ми наро­дни­мі дет­скі­мі сказ­ка­мі», а пере­ли­цьо­ва­ним укра­їн­ським фоль­кло­ром, здо­бу­тком дав­ніх укра­їн­ців. Чомусь росі­я­ни пере­кла­да­ю­чи сво­єю мовою, напри­клад каз­ку про «Чер­во­ну шапо­чку» чи «Попе­лю­шку» не пишуть що це росій­ська наро­дна каз­ка, між тим до укра­їн­ських духов­них істо­ри­чних та мате­рі­аль­них надбань від­но­ше­н­ня дещо інше.

Суча­сні росі­я­ни захи­ща­ють нау­ко­ві робо­ти та дисер­та­ції сто­сов­но фор­му­ва­н­ня дитя­чої пси­хо­ло­гії та впли­ву на них каз­ко­вих геро­їв: Пів­ни­ка, Куро­чки, Колоб­ка та інших пер­со­на­жів,  про­дов­жу­ю­чи закрі­плю­ва­ти за собою раніш вкра­де­не та пере­ли­цьо­ва­не чуже духов­не надба­н­ня.

Тому не див­но, що на обкла­дин­ках книг з над­пи­сом «Рус­ские наро­дные сказ­ки», котрі про­да­ю­ться в Киє­ві, Хар­ко­ві, Льво­ві, Доне­цьку, Сім­фе­ро­по­лі, Пол­та­ві та інших містах Укра­ї­ни, є, зокре­ма, й такі сло­ва, при­зна­че­ні і для наших укра­їн­ських дітей: «Гово­рят, что в дав­ние-дав­ние вре­ме­на слу­ча­лись на све­те вся­кие чуде­са: рука­ви­чки выра­ста­ли разме­ром с дом, толь­ко что испе­чен­ный Коло­бок мог запро­сто отпра­ви­ться в странс­твие, а зве­ри разго­ва­ри­ва­ли друг с дру­гом и с людьми. Когда это было, тепер уж никто не вспом­нит. Зато оста­лись с тех пор пре­кра­сные рус­ские сказ­ки: «Рука­ви­чка», «Коло­бок», «Соло­ме­ный Бычок», «Куро­чка ряба», «Волк и Лиса» и мно­гие-мно­гие дру­гие. Садись-ка, малыш, побли­же и слу­шай…»

Пев­на спра­ва, добро­дії з Москви, які вида­ють поді­бні книж­ки, не дуже пере­йма­ю­ться, яким робом був вкра­де­ний цілий пласт укра­їн­ської духов­ної спад­щи­ни та без­со­ві­сно пере­і­ме­но­ва­ний під назвою «Рус­ские наро­дные сказ­ки». Суча­сні про­дов­жу­ва­чі спра­ви А.Толстого напев­не спо­ді­ва­лись, що за остан­ні 80 років, з часу кра­діж­ки гра­фом наших укра­їн­ських казок, ми каз­ко­вим чином все забу­ли, цеб­то, як ска­за­но було вище: «Когда это было, тепер уж никто не вспом­нит».

Поми­ля­є­тесь, «добро­дії», – ми  зга­да­ли, саме тому й про­во­ди­мо про­тя­гом року наш про­ект «Руко­твор­на каз­ка», який спря­мо­ва­ний про­ти без­со­ром­но­го пере­ли­цю­ва­н­ня та кра­діж­ки  укра­їн­сько­го націо­наль­но­го фоль­кло­ру, котрий скла­дав­ся наши­ми пра­ді­да­ми ще в часи, коли вони були коза­ка­ми. Тож нага­ду­є­мо, що гаслом сели­ща «Коза­ка Мамая» є «Рекон­кі­ста» –  іспан­ською «від­во­ю­ва­н­ня» – від­во­ю­ва­н­ня дідів­сько­го духов­но­го та істо­ри­чно­го спад­ку.

Початок заходу 25 грудня о 12–00.

У програмі заходу з матеріалізації казки «Колобок»:

Малята також зможуть покататись на стародавній українській дитячій забаві – фургалці (це встановлене вертикально колесо від воза до якого прив‘язані довгі жердини до яких кріпляться санчата. Принцип дії фургалки нагадує сучасну карусель), також можна буде покататись на запряженими кіньми санях, або ж відвідати резиденцію Святого Миколая, що діє на «Мамаєвій Слободі» в рамках Третьої Зимової «Країни Мрій Різдвяної» аж до Водохреща, тобто до 19 січня 2011 року.

Про­по­ну­є­мо Вашій ува­зі укра­їн­ську наро­дну каз­ку «Коло­бок», котру упо­ряд­ку­вав та видав у Киє­ві, ще у 1907 році «лицар духу» Борис Грін­чен­ко і яка була взя­та за осно­ву росій­ськи­ми каз­ко­твор­ця­ми.

Коло­бок

Був собі дід та баба та дожи­лись уже до того що й хлі­ба нема. Дід і про­сить: «Бабу­сю! спе­кла б ти коло­бок!»

Та з чого ж я спе­чу, коли й боро­шна нема?

От, бабу­сю! піди в хиж­ку та назмі­тай у засі­ку боро­шенця, то й буде на коло­бок.

Послу­ха­лась баба, пішла в хиж­ку, назмі­та­ла в засі­ку боро­шен­ця, вито­пи­ла в печі, замі­си­ла яйця­ми боро­шно, спе­кла коло­бок та й поло­жи­ла на вікні, щоб про­сти­гав. А він лежав, лежав на вікні, а тоді з вікна та на при­спу, а з при­спи та на зем­лю в двір, а з дво­ру та за воро­та та й побіг-поко­тив­ся доро­гою.

Біжить та й біжить доро­гою, коли се на зустріч йому зай­чик.

Коло­бок, коло­бок, я тебе ззїм!

А він каже: «Не їж мене, зай­чи­ку-лапан­чи­ку, я тобі пісень­ки заспі­ваю».

А ну заспі­вай!

Я по засі­ку мете­ний Я на яйцях спе­че­ний,— Я од баби втік,

Я од діда втік, То й од тебе вте­чу!

Та й побіг зно­ву. Біжить та й біжить доро­гою, — пере­стрі­ва його вовк.

Коло­бок, коло­бок, я тебе ззїм!

Не їж мене, вов­чи­ку-бра­ті­ку, я тобі пісень­ки за­співаю.

А ну заспі­вай!

Я по засі­ку мете­ний, Я на яйцях спе­че­ний, Я од баби втік,

Я од діда втік То й од тебе вте­чу!

Та й побіг. Зно­ву біжить та й біжить доро­гою, — пере­стрі­ва його ведмідь.

Коло­бок, коло­бок, я тебе ззїм!

Не їж мене, ведме­ди­ку-бра­ті­ку, я тобі пісень­ки за­співаю.

А ну заспі­вай!

Я по засі­ку мете­ний, Я на яйцях спе­че­ний, Я од баби втік,

Я од діда втік, То й од тебе вте­чу!

Та й побіг. Біжить та й біжить доро­гою, — стрі­ва­є­ться з лиси­чкою.

Коло­бок, коло­бок, я тебе ззїм!

Не їж мене, лиси­чко-сестри­чко, я тобі пісень­ки заспі­ва­їю.

Ану заспі­вай!

Я по засі­ку мете­ний, Я на яйцях спе­че­ний, Я од баби втік,

Я од діда втік, То й од тебе вте­чу!

Ну й пісня ж гар­на! — каже лиси­чка. — От тіль­ки я недо­чу­ваю тро­хи. Заспі­вай бо ще раз та сідай до мене на язик, щоб чутні­ше було.

 Коло­бок ско­чив їй на язик та й почав спів­а­ти:

             Я по засі­ку мете­ний, Я на яйцях спе­че­ний, Я од баби втік…

 А лиси­чка гам його! та й іззї­ла.

Пере­ли­цьо­ва­ний росі­я­на­ми в «рус­скую наро­дную сказ­ку» варі­ант укра­їн­ської наро­дної каз­ки «Коло­бок» вида­ний Б.Грінченком у Киє­ві ще у 1907 році. Єди­не, що не вда­лось зро­би­ти росі­я­нам, так це змі­ни­ти назву каз­ки на «Кру­гло­бок», бо ж укра­їн­ський варі­ант назви цієї каз­ки направ­ду над­зви­чай­но вда­лий та сим­па­ти­чний.

«Рус­ская наро­дная сказ­ка» !? «Коло­бок»:

Жил-был ста­рик со ста­ру­хою. Про­сит ста­рик:

Испе­ки, ста­ру­ха, коло­бок.

Из чего испе­чь-то? Муки нету.

Э-эх, ста­ру­ха! По коро­бу поскре­би, по су­секу* поме­ти, авось мука и набе­рётся.

Взя­ла ста­ру­ха крылышко, по коро­бу по­скребла, по сусе­ку поме­ла, и набра­лось муки при­гор­шни с две. Заме­си­ла на сме­та­не, изжа­рила в масле и поло­жи­ла на око­шко посту­дить.

Коло­бок поле­жал-поле­жал да вдруг и пока­тился — с окна на лав­ку, с лав­ки на пол, по полу к две­рям, пере­прыгнул через порог в сени, из сеней на крыль­цо, с крыль­ца на двор, со дво­ра за воро­та, даль­ше и даль­ше.

Кати­тся коло­бок по доро­ге, а нав­стре­чу ему заяц:

Коло­бок, коло­бок, я тебя съем!

Не ешь меня, косой зай­чик! Я тебе песен­ку спою, — ска­зал коло­бок и запел:

— Я по коро­бу скре­бён, По сусе­ку метён, На сме­та­не мешён Да на масле пря­жён, На око­шке сту­жён; Я у деду­шки ушёл. Я у бабу­шки ушёл, У тебя, зай­ца, не хитро уйти!

И пока­тил­ся себе даль­ше, толь­ко заяц его и видел!..

Кати­тся коло­бок, а нав­стре­чу ему волк:

Коло­бок, коло­бок, я тебя съем!

Не ешь меня, серый волк! Я тебе песен­ку спою:

— Я по коро­бу скре­бён, По сусе­ку метён, На сме­та­не мешён Да на масле пря­жён, На око­шке сту­жён; Я у деду­шки ушёл. Я у бабу­шки ушёл, Я у зай­ца ушёл, У тебя, вол­ка, не хитро уйти!

И пока­тил­ся себе даль­ше, толь­ко волк его и видел!..

Кати­тся коло­бок, а нав­стре­чу ему медведь:

Коло­бок, коло­бок, я тебя съем!

Где тебе, косо­ла­по­му, съесть меня!

Я по коро­бу скре­бён, По сусе­ку метён, На сме­та­не мешён Да на масле пря­жён, На око­шке сту­жён;

ушёл, Я у зай­ца ушёл, Я у вол­ка ушёл,

У тебя, медведь, не хитро уйти!

И опять ука­тил­ся, толь­ко медведь его и ви­дел!..

Кати­тся-кати­тся коло­бок, а нав­стре­чу ему лиса:

— Здрав­ствуй, коло­бок, какой ты хорошень­кий!

А коло­бок запел:

— Я по коро­бу скре­бён, По сусе­ку метён, На сме­та­не мешён Да на масле пря­жён, На око­шке сту­жён; Я у деду­шки ушёл, Я у бабу­шки ушёл, Я у зай­ца ушёл, Я у вол­ка ушёл,

У медве­дя ушёл, У тебя, лиса, и подав­но уйду!

Какая слав­ная песен­ка! — ска­за­ла лиса. — Но ведь я, коло­бок, ста­ра ста­ла, пло­хо слышу; сядь-ка на мою мор­до­чку да про­пой ещё разок погром­че.

Коло­бок вско­чил лисе на мор­до­чку и запел ту же песню.

Спа­си­бо, коло­бок! Слав­ная песен­ка, ещё бы послу­ша­ла! Сядь-ка, милень­кий, на мой язы­чок да про­пой в после­дний разок, — ска­за­ла лиса и высу­ну­ла свой язык.

Коло­бок сду­ру прыг ей на язык, а лиса — ам его и ску­ша­ла!

Спечи свого колобка, спільно з козаками, у справжнісінькій печі української хати на «Мамаєвій Слободі»!

Приходьте всією родиною, це буде символічним захистом нашого власного українського національного фольклору від перелицювань та зазіхань.

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»