Козаки «Мамаєвої Слободи» 22 березня 2013 року вирушають в похід на Черкащину для святкування 360-ї річниці славної перемоги полковника Івана Богуна під козацьким містечком Монастирище
Опубліковано: 14 Бер 2013 17:36

На адре­су коза­ків «Мама­є­вої Сло­бо­ди» наді­йшло запро­ше­н­ня від Мона­сти­ри­щен­ської район­ної ради Чер­ка­ської обла­сті взя­ти участь в свя­тку­ван­ні 360-ї річни­ці слав­ної пере­мо­ги пол­ков­ни­ка Іва­на Богу­на під коза­цьким місте­чком Мона­сти­ри­ще.


Дій­сно, під Мона­сти­ри­ща­ми 20–21 бере­зня 1653 року від­бу­лась одна з най­зна­ме­ни­ті­ших битв визволь­ної вій­ни під про­во­дом Бог­да­на Хмель­ни­цько­го. Подвиг укра­їн­ських коза­ків та само­го пол­ков­ни­ка Іва­на Богу­на можна смі­ли­во при­рів­ня­ти до подви­гу спар­тан­ців та їх царя Лео­ні­да під Фер­мо­пі­ла­ми (480 р. до н.е.). Адже як свід­чать пере­ка­зи, Каль­ни­цький (Він­ни­цький) пол­ков­ник Іван Богун мав в сво­є­му під­по­ряд­ку­ван­ні тро­хи біль­ше 400 коза­ків, а поль­ський магнат Сте­фан Чар­не­цький понад 15 000 шля­хти та найман­ців – тоб­то від­бір­но­го про­фе­сій­но­го вій­ська. Про­те істо­ри­ки  не дода­ють до загаль­ної чисель­но­сті поль­сько­го вій­ська озбро­є­них пахол­ків, так зва­них обо­зних слуг, цеб­то коню­хів, фура­жи­рів, куха­рів, кова­лів, шев­ців, тесля­рів та іншу пан­ську челядь. Однак ці пахол­ки (обо­зні слу­ги та челядь) були добре озбро­є­ні та при нагаль­ній потре­бі бра­лись за зброю. Такої озбро­є­ної челя­ді (обо­зних слуг) у кор­пу­сі Сте­фа­на Чар­не­цько­го могло нара­хо­ву­ва­тись ще 5–10 тисяч. Таким чином на кожно­го коза­ка з заго­ну Іва­на Богу­на при­хо­ди­лось біля 50–60 супро­тив­ни­ків…

Як відо­мо з істо­рії, цар Лео­нід та його спар­тан­ці мужньо заги­ну­ли від рук вої­нів пер­сько­го царя Ксер­кса. Нато­мість Іван Богун та його коза­ки, пере­бу­ва­ю­чи в мен­шо­сті, зумі­ли вирва­ти пере­мо­гу у більш чисель­ні­шо­го супро­тив­ни­ка.

Козаки «Мамаєвої Слободи» вважають за честь прибути на святкування великої перемоги, котра по праву може називатись «Черкаськими Фермопілами»!

Тож, року Божо­го 2013, міся­ця бере­зня, числа 22 о 12–00 на Кошо­вій Горі в коза­цько­му таки місте­чку Мона­сти­ри­ще, роз­по­чне­ться  рекон­стру­кція бою коза­ків Іва­на Богу­на про­ти караль­но­го кор­пу­су Речі Поспо­ли­тої.  Від­тво­ре­н­ня  дра­ма­ти­чних подій бере­зня  1653 року від­бу­де­ться за уча­сті коза­ків «Мама­є­вої Сло­бо­ди», а саме, кра­що­го в Євро­пі кін­но­го коза­цько­го каска­дер­сько­го під­роз­ді­лу під ору­дою нака­зно­го ота­ма­на Оле­га Юрчи­ши­на.

Свято з нагоди 360-ї річниці перемоги полковника

Івана Богуна під козацькою фортецею Монастирище

Про­гра­ма захо­ду:

22 бере­зня 2013р. – Кошо­ва гора (цен­траль­на пло­ща м. Мона­сти­ри­ще)

12–00 – Парад вер­хи на конях коза­цько­го під­роз­ді­лу та поль­ських кри­ла­тих гусар цен­траль­ни­ми вули­ця­ми м. Мона­сти­ри­ще.

12–15 – Уро­чи­сте від­кри­т­тя (виступ керів­ни­ків обла­сті, райо­ну та гостей).

12–25 – Зачи­ту­ва­н­ня шко­ля­ра­ми Мона­сти­ри­щен­ських шкіл спи­ску коза­ків Каль­ни­цької, Бала­ба­нів­ської, Тер­ли­цької сотень Каль­ни­цько­го пол­ку та Цибу­лів­ської сотні Уман­сько­го пол­ку, котрі на чолі з Іва­ном Богу­ном мужньо захи­ща­ли фор­те­цю Мона­сти­ри­ща у бере­зні 1653 року.

12–35 – Виступ кобза­ря.

12–40 – Теа­тра­лі­зо­ва­на рекон­стру­кція бою коза­ків вер­хи на конях про­ти під­роз­ді­лу поль­ських кри­ла­тих гусар.

12–55 – Демон­стра­ція коза­цької зви­тя­ги (показ май­стер­но­сті фехту­ва­н­ня на шаблях)
13–00– Пока­зо­ві висту­пи коза­ків вер­хи на конях (коза­цька джи­гі­тов­ка)

13–20 – Кон­цер­тна про­гра­ма за уча­сті фоль­клор­них коле­кти­вів та кобза­рів з коза­цько­го сели­ща «Мама­є­ва Сло­бо­да»

14–00 – Уро­чи­сте закри­т­тя свя­та.

Поіменний перелік козаків Кальницької, Балабанівської, Терлицької сотень Кальницького полку та Цибулівської сотні Уманського полку, котрі з великою вірогідністю брали участь у захисті козацької фортеці Монастирища в березні 1653 року. Витяг зроблено з реєстра Війська Запорозького Низового, затвердженого в 1649 році Гетьманом Богданом-Зиновієм Хмельницьким:

Каль­ни­цька сотня Каль­ни­цько­го (Він­ни­цько­го) пол­ку
(
Витяг з рестру Вій­ська Запо­розь­ко­го Низо­во­го 1649 року.)

Іван Федо­рен­ко   пол­ков­ник, Кири­ло Воло­шин, Филон Неми­ра суд­дя, Василь А., Кири­ло Ющен­ко, Хаци­на Воло­шин, Строя Воло­шин,  Сте­пан Кри­што­пов­ський, Гав­ри­ло Уря­дин­ський, Гринь Стель­мах, Андрій Кгу­ро­щен­ко,  Гринь Гамон, Юско Кра­мар, Гринь Кра­ма­рен­ко, Семен Бут сотник, Оме­лян Мехе­ден­ко, Іван Глад­кий, Антон Подол­чен­ко, Юрко Поду­щен­ко, Іван Кислен­ко, Шим­ко А., Ігнат Струць, Ілляш Раден­ко, Панас Куден­ко, Лав­рін Стель­ма­шен­ко, Феси­на Грін­чен­ко, Іван Ясе­нен­ко, Васько Дол­жен­ко, Леско Мокля­чен­ко, Дем­ко Юрчи­шин зять, Миско Слю­сар, Василь Наза­рен­ко, Оле­ксій Поко­ти­лен­ко, Федор Тимо­не­чко,  Федор Мехе­ден­ко, Гринь Сенен­ко, Дми­тро Чачан­ко, Яцько Воло­ши­нен­ко, Дем’ян Кра­вець, Гри­цько Пан­ський, Семен Кгран­джа,  Матвій Гро­мо­тен­ко, Яков Соро­ко­пу­ден­ко, Тро­хим Часчен­ко, Андрій Зая­чен­ко, Сте­пан Луч­чен­ко, Іван Дро­бу­тен­ко, Паху­та Грин­чен­ко, Тишко Сокаль­ський, Кас’ян Олов­чи­єн­ко, Андру­шко , Василь Кру­чен­ко, Дани­ло Петру­шен­ко, Яре­шко Луцен­ко,  Сте­пан Соче­вен­ко, Семен Тро­хи­мен­ко, Леско Бар­ський,  Борис Мака­рен­ко, Лав­рін Сто­рож, Лук’ян Канен­ко, Андрій Тур­чин, Павел Лещен­ко, Миско Пацу­чен­ко, Остап Либер­ко, Іван Шар­чен­ко, Андрій Несмач­чен­ко, Мар­ко Боли­чен­ко, Феско Михул­ка, Про­цик Гри­щен­ко, Андру­шко Петру­щен­ко, Іван Баби­чен­ко, Юско Баку­мен­ко, Семен Педу­сен­ко, Андру­шко Сте­па­нен­ко, Іван Тра­чи­нен­ко, Іван Ющен­ко, Лук’ян Миро­нен­ко, Фесько Шапо­ва­лов зять, Роман Хме­ля­рен­ко, Кон­драт Ада­мен­ко, Мисько Махнич, Лесько Макси­мен­ко, Іван Хме­ля­рен­ко, Мисько Хомен­ко, Іван Чер­ня­чен­ко, Лесько Білий, Сте­пан Гара­си­мов зять, Улас Мель­ник, Лев­ко Кова­лен­ко, Андру­шко Бабен­ко, Іван Яда­мен­ко, Стуць Михай­лен­ко, Захар­ка Кру­пчен­ко,  Зінець Сінен­ко, Сер­гій Они­щен­ко,  Андру­шко Писка­лен­ко, Про­цик Соро­ко­пу­ден­ко, Андрусь Скри­пчен­ко, Лесько Охрі­мен­ко, Пав­ло Яро­шков зять, Федор Шпи­лен­ко, Проць Пхай­ко, Васько Литвин, Тим­ко Шарун, Ярош Дими­ден­ко, Они­сько Котляр, Кли­мо­чко Бере­зний,  Мар­тин Шин­кар, Семен Дог­тяр,  Сте­цько Андру­шков зять, Федор Без­по­сло, Фесько Михай­лен­ко, Іван Силь­чен­ко,  Іван Литви­нен­ко, Масько Лещен­ко, Кирик Лиха­нен­ко, Панас Гон­чар, Роман , Максим Сто­чен­ко, Дем’ян Разо­ви­чен­ко, Наум Слу­чен­ко, Улас Олій­ни­чен­ко, Лазор Дуден­ко, Васько Оса­вул, Мисько Мудрен­ко, Іван Поход­чен­ко, Сав­ка Бара­чен­ко,  Петро Тумен­ко, Куз­ко Лиса­нен­ко,  Оме­лян Кали­нен­ко,  Гри­нець Лисий, Яким Штур­мен­ко,  Петро Кодим, Шкля­рен­ко,  Дацько, Андру­шко Разо­ви­ков зять, Жадан Нішо­тин зять, Василь Лещен­ко, Семен Паль­чен­ко, Іван Боро­дав­чен­ко, Павел Шостак, Василь Липо­вчен­ко, Ігнат Васи­лен­ко, Іван Соло­нин­ка, Лесь Моска­лен­ко, Федор Андре­єн­ко,  Василь Луч­чен­ко, Васько Гла­диш, Семен Сер­сен­ко, Яков Лан­твой­тен­ко, Петро Сенен­ко, Гри­цько Миро­чник, Дацько Ігна­тен­ко, Пань­ко Босий, Оле­кса Олій­ник, Олі­фер Міро­чник, Федь­ко Бублик, Іван Ула­ско, Фесько Мики­тен­ко, Ющен­ко, Соло­дов­ни­чен­ко, Кузьма Про­цен­ко, Василь Хомен­ко, Дуб­ський, Костир­ка, Гара­сим Михай­лен­ко, Гри­цько Пула, Сте­пан Євту­шен­ко, Яре­ма Бут, Гав­ри­ло Чепе­лев зять, Тарас, Роман Кули­нич, Іван Сиро­та­до­брий, Мар­тин Кара­сен­ко,  Лесько Іва­ни­чен­ко, Тишко Чепе­лен­ко, Проць Ласов­чен­ко,  Михай­ло Біла­шен­ко, Семен Копи­лець, Пав­ло Оле­щен­ко, Клим­ко Тим­чен­ко, Федор Севе­рин, Іван Про­цен­ко, Михай­ло Босо­нос, Тимун­чен­ко, Андрусь Сте­пун­чен­ко, Рогуль­ка

Бала­ба­нів­ська сотня Каль­ни­цько­го (Він­ни­цько­го) пол­ку
(
Витяг з рестру Вій­ська Запо­розь­ко­го Низо­во­го 1649 року.)

Оле­ксій сотник, Василь оса­вул, Ігнат Люшня, Василь Сач, Мар­тин Пере­тя­тков зять, Яре­ма Лобо­ден­ко, Федор Кури­лен­ко, Сте­цько Жуков­ський, Василь Дов­бня, Андрусь Гай­дук, Оле­ксій Ящен­ко, Іван Себа­стян, Іван Ски­ба, Кор­тій Микла­шен­ко, Сте­пан Ший­ка, Лук’ян Диден­ко, Петро Мацен­ко, Ігнат Пав­лен­ко, Іван Гри­шчен­ко,  Гав­риш Кале­ни­чен­ко, Василь Самуй­лен­ко,  Мар­ко Баса­ра­ба,  Лев­ко Ржев­ський, Улас Яре­мен­ко, Гав­риш Бабен­ко, Іван Мар­ков зять, Пав­ло Мете­лен­ко,  Іван Гри­цов зять, Іван Мирон­ка, Іван Цибу­ле­чка, Сидор Шока­лен­ко,  Гри­шко Кар­пен­ко, Іван Ков­ту­нен­ко, Оле­кса Глу­щен­ко, Про­тас Пра­зник, Озар­ко Бла­зник, Гав­ри­ло Кори­тнян­ський, Гри­цько Чер­нець, Яцько Бори­сен­ко, Євтух Андру­шков зять,  Андрусь Сте­цен­ко, Гара­сим Мороз,  Мар­тин Моро­зов зять, Федор Лебедь, Семен Пово­ро­зни­чен­ко, Іван Щаснен­ко, Іван Писку­нен­ко, Іван Бабич, Андрусь Седель­ник, Іван Петрен­ко, Василь Боро­нен­ко

Тер­ли­цька сотня Каль­ни­цько­го (Він­ни­цько­го) пол­ку
(
Витяг з рестру Вій­ська Запо­розь­ко­го Низо­во­го 1649 року.)

Василь Варе­ни­ця сотник, Яре­ма оса­вул, Іва­шко Гни­да, Василь, Мико­ла, Клим­ко Сав­ран­ський, Юрко Сере­до, Назар Щеню­чен­ко, Ігнат Клим­ков, Гри­цько Матюс, Петро Гупа­ло, Андрусь Гупа­ло, Кон­драт Боро­ша, Ігна­тець Сви­рен­ко, Гара­сим Гупа­ло, Василь Дубо­вик, Кон­драт Гор­ку­шин, Яким Шурк­гал, Яре­ма Сте­па­нен­ко, Іван Зінен­ко, Михай­ло Гни­да, Пав­ло Синяв­ський, Іван Бон­да­рен­ко, Артим Крав­чен­ко, Максим Скри­пка, Тишко Пана­сен­ко, Антон Баран, Ясько Гон­чар, Іван Бри­цький, Мисько Чор­но­о­стров­ський, Матвій Богун, Тим­ко Дацен­ко, Лесько Гай­ник, Тишко Три­рог, Мар­ко Нетрен­ко, Ста­хир Постой­ко, Хвед Тим­чи­шин, Семен Пань­ков, Семен Сав­чен­ко, Лесько Кур­та, Іван Божен­ко, Улас Петрен­ко, Ілляш Коли­ба­ба, Ігнат Кале­ник, Іван Курав­ський, Хома Недо­ві­сен­ко, Луцик Швець, Андрусь Пав­лен­ко, Матвій Брон­ка, Іван Кало­їд, Сидор Глу­щен­ко, Кон­драт Кри­ву­ша, Іван Яблон­сько­го, Іван Рице­рен­ко, Іван, Жадан, Іван Мищен­ко, Біляк, Кохань, Мар­тин Чечу­га, Кунас Дани­лов, Антон Три­бок, Роман Балик, Педос Ющен­ко, Сав­ка Маню­тен­ко, Андрій Мацен­ко, Кон­драт Дінен­ко, Василь Пав­лен­ко, Юрко Ата­ман, Яким Шарун, Сень Ємець, Петро Тур­чин, Тим­ко Што­ка­ло, Федор Кра­вець, Роман Бори­сен­ко, Луцик Гай­дук, Шиньк­ге­рий Воло­шин, Гри­цько Щер­би­на, Остап Коби­лян­ський, Антон, Іль­ко Мор­гун, Сте­пан Попен­ко, Василь Голо­мис, Гри­цько Пар­кан­ський, Хве­сько Чижма, Ста­хир Василь, Сав­ка Жига­ло, Яков Кущен­ко, Сень­ко Лисо­вець, Юсько Лащен­ко, Ігнат Донець, Юсько Оле­щен­ко, Яков Мель­ни­чен­ко, Остап Локо­шен­ко, Луцик Брай­ло­вець, Андрусь Дини­сен­ко, Ігнат Цига­нен­ко, Юсько Брай­лов­ський, Педас Гав­ри­ля­ка, Василь Цюцю­рен­ко, Оле­кса Дубро­ва.

Цибу­лів­ська (Мона­сти­ри­щен­ська) сотня Уман­сько­го пол­ку
(Витяг з рестру Вій­ська Запо­розь­ко­го Низо­во­го 1649 року.)

Іван Кгро­дзен­ко  сотник,                                                                                     
Ілляш Сику­нів, Назар Стра­шний, Іван Білаш, Андру­шко Оме­ля­нен­ко, Матвій Шере­мет, Яре­ма Бузов­ський, Сте­пан Пала­ма­рен­ко, Іван Мига­сен­ко, Кость Мига­сен­ко, Хве­сько Мести­чен­ко, Семен, Іван Сешен­ко, Хома Тара­сен­ко, Іван Сав­чен­ко, Федір Лещен­ко, Ничи­пор Деми­ден­ко, Іван Кру­ти­по­ро­шен­ко, Андру­шко Дума, Леско Михнен­ко, Кури­ло Будні­ков, Гри­цько Михай­лен­ко, Андру­шко Михай­лен­ко, Сема Клим­чен­ко, Іван Бон­дар, Педор Чор­ний, Іван Михай­лен­ко, Іван Дащен­ко, Василь Пала­ма­рен­ко, Гав­ри­ло Тищен­ко, Фесько Ула­шин, Куц  Дов­го­ми­ден­ко, Нестер Пили­пен­ко, Мар­тин Боро­ди­чен­ко, Дани­ло Ігна­тен­ко, Іван Кра­вець, Лашко Хар­чен­ко, Василь Конон, Про­коп Непо­ра­да, Василь Масти­єн­ко, Пилип Ємчен­ко, Семен Іва­щен­ко, Гав­ри­ло Іва­щен­ко, Педор Лука­шен­ко, Андрій Тара­да­ра, Яцко Сер­кіж­чен­ко, Максим Резні­ков  син, Антон Журав­лен­ко , Дахно Глад­чен­ко, Гри­цько Бри­чен­ко, Назар Бри­чен­ко, Яцко­вич, Хвед­ко Глад­ко­го  зять, Іван Голик, Леско Чер­няв­ський, Феско Уса­тий, Сай Мики­тен­ко, Хар­ко Боло­ба­нов­ський, Яцко Чер­няв­ський, Оле­кса Боло­ба­нов­ський, Іван Бося­чен­ко, Миско Ора­тов­ський, Мирон Гнид­чен­ко, Гри­цько Сенен­ко, Кость Чер­няв­ський, Лев­ко Хмель­ни­чен­ко, Лев­ко Затин­чен­ко, Хве­дор Лесняк, Тим­ко Сте­па­нен­ко, Оле­кса Яцьков зять, Сте­пан Кузьмен­ко, Дми­тро, Гри­цько Іва­хнен­ко, Тим­ко Хвед­чен­ко, Захар­ка Меди­нен­ко, Юрко Три­губ, Борис – Яцьков син, Юско Гра­ба­чен­ко, Іван Бур­ка, Іван Києн­ко, Сте­пан Гон­ча­рен­ко, Дем’ян Матя­шен­ко, Сте­цько Літін­ський, Педо­ри­на Дени­сен­ко, Тим­ко Голо­ден­ко, Пло­щий Яцко, Костя, Ігнат Матя­шен­ко, Іван Щер­би­на, Іван Бура­чен­ко, Яцько Єрбур­тик, Іван Тур­чин, Тим­ко Лазо­рен­ко, Гри­цько Мар­ти­шен­ко, Яким Кали­чен­ко, Хве­сько Теті­єв­ський, Кирил Воли­нець, Ігнат Чопен­ко, Євла­шен­ко Хве­сько, Зінець Зелен­ський, Мики­та Андру­щен­ко, Ігнат Кри­што­пен­ко, Назар Ващен­ко, Сте­пан Мар­чен­ко, Дани­ло Сте­цен­ко, Ігнат Дини­сен­ко, Федор Андру­сен­ко, Василь Біль­ма­шен­ко, Яско Зви­нян­ський, Василь Котлу­бай, Василь Гай­да­лик, Миско Житник, Тим­ко Гара­щен­ко, Сте­пен Лущен­ко, Лав­рін Мар­ти­нен­ко, Ілляш Кропив’янський, Василь Бай­це­рен­ко, Дани­ло Коха­нен­ко, Сомин Арти­шен­ко, Сав­ка Махнов­ський, Яким Біля­чен­ко, Яков Кал­ни­цький, Гав­риш Каве­лен­ко, Кость Мізе­нен­ко, Мар­вій Гор­ді­єн­ко, Панас, Юско Три­ко­зен­ко, Остап Кибо­рен­ко, Гри­нець Сем­чен­ко, Гри­гор Кара­ку­сен­ко, Іван Пур­ска­лен­ко, Юхим Тока­рен­ко, Андрій Фед­чен­ко, Семен Стру­чен­ко, Яре­ма Пере­тя­тчен­ко, Семен Сте­па­нен­ко, Іван Демен­ко, Борис Тихнен­ко, Іван Сте­цен­ко , Андрій Гри­цен­ко, Лук’ян Ващен­ко, Миско Сидо­рен­ко, Педор Щаснен­ко, Дани­ло Сте­па­нен­ко, Захар­ка Бли­зню­чен­ко, Лук’ян Васи­лен­ко, Леско Сав­чен­ко, Леско Дани­лен­ко, Костя Чор­ний, Миско Ющен­ко, Гав­ри­ло Педор­чен­ко, Василь Педор­чен­ко, Іван Різа­чен­ко, Тим­ко Пили­пен­ко, Петро Пав­лен­ко, Ничи­пор Петрен­ко, Гри­гор Сущен­ко, Іван Бала­ба­нов­ський, Мар­ко Тисен­ко, Матвій Писку­нен­ко, Про­цик Лісо­вець, Миско Бон­да­рен­ко, Охрим Ющен­ко, Яцко Були­жен­ко, Про­коп Тор­бов­ський, Матвій Валь­чен­ко, Гри­цько Буглув­чен­ко, Васко Мики­тен­ко, Андрус Тов­сти­чен­ко, Мар­тин Москаль, Юско Сущен­ко, Дани­ло Оле­ксен­ко, Сав­ка Тов­сти­чен­ко, Карп Сер­би­нен­ко, Іван Парі­єв­ський, Педор Михай­лен­ко, Самой­ло Клим­чен­ко, Яцько Сухи­нен­ко, Дани­ло При­лі­пчен­ко, Іван Клим­чен­ко, Василь Сту­пчен­ко, Кали­ман Бабен­ко, Семен Бра­тчен­ко, Мирон Іва­не­ко, Дем­ко Грузь­кий, Юско Дем­чен­ко, Андрусь Гав­ри­лен­ко, Яков Анто­нен­ко, Кирик Сенен­ко, Гри­цько Федо­рен­ко, Яков Федо­рен­ко, Миско Кушне­рен­ко, Мар­тин Клим­чен­ко, Іван Лабун­чен­ко, Ілляш Буго­шен­ко, Леско Мищен­ко, Педор Петрен­ко, Макар Сенен­ко, Кирик Костен­ко, Василь Гра­бов­ський, Логвин Ничи­по­рен­ко, Гера­сим Ско­ря­чен­ко, Андру­шко Зорен­ко, Яре­ма Лев­чен­ко, Яков Фечен­ко, Іван Петрен­ко, Василь Кутня­чен­ко, Іван Баглай, Василь Тур, Іван Кобець, Ярош Мики­тен­ко, Яре­ма Кропив’янський, Пав­ло Том­чен­ко, Костя Феди­нен­ко, Іван Кар­пен­ко, Яков Ник­го­ра

Козацька історична розвідка про славну перемогу полковника Івана Богуна під козацькою фортецею Монатирищами 20–21 березня 1653 року.

В реє­стрі Каль­ни­цько­го (Він­ни­цько­го) пол­ку затвер­дже­но­го Бог­да­ном Хмель­ни­цьким восе­ни 1649 року зазна­чено 3970 прі­звищ коза­ків.

Каль­ни­цький полк  був при­кор­дон­ним, тоб­то буфер­ним.  Всі дев‘ятнадцять сотень цьо­го пол­ку роз­та­шо­ву­ва­лись обіч «Чор­но­го татар­сько­го шля­ху» на від­ста­ні 40-50 км одна від одної, себ­то одно­ден­но­го кін­но­го пере­хо­ду.  Полк обі­ймав тери­то­рію на пів­ніч від сере­дньої течії Пів­ден­но­го Бугу до вито­ків річки Рось, а на пів­ден­но­му схо­ді вито­ків річки Соб, Соро­ки, Конил­ки та Гір­сько­го Тіки­ча. Таке його роз­та­шу­ва­н­ня роби­ло Каль­ни­цький полк над­зви­чай­но важли­вим у стра­те­гі­чно­му зна­чен­ні для обо­ро­ни кор­до­нів коза­цької Дер­жа­ви від Поль­сько­го коро­лів­ства. Від­стань між край­ні­ми сотня­ми пол­ку ста­но­ви­ла близь­ко 250 км, а це щонай­мен­ше п‘ять ден­них кін­них пере­хо­дів. Таким чином, аби зібра­ти полк по тре­во­зі у пов­но­му скла­ді потрі­бно було не мен­ше пів­то­ра-два тижні. Почи­на­ю­чи з 1649 і по 1653 рр. полк при­ймав жва­ву участь у постій­них кро­во­про­ли­тних при­кор­дон­них сути­чках, а також у вели­ких та малих битвах, в тому числі і під Бере­сте­чком, втра­тив­ши за вка­за­ний пері­од  щонай­мен­ше 30–40% осо­бо­во­го скла­ду.

На момент битви під Мона­сти­ри­щем наве­сні 1653 року у під­по­ряд­ку­ван­ні  Іва­на Богу­на могло бути біля 2500 тися­чі коза­ків.  Вра­хо­ву­ю­чи весня­не без­до­ріж­жя, роз­ли­ви рік та струм­ків, рів­но як і зна­чну від­стань між сотня­ми, а також хво­ро­би та інші пова­жні при­чи­ни, коза­ки Каль­ни­цько­го пол­ку не мали фізи­чної можли­во­сті вча­сно при­бу­ти на збір­ні пун­кти. За таких кри­ти­чних умов Іван Богун міг зібра­ти лише коза­ків най­ближ­чих сотень. Поль­ський магнат Сте­фан Чар­не­цький не дар­ма вва­жав­ся одним із найкра­щих пол­ко­вод­ців Речі Поспо­ли­тої. Буду­чи  не аби яким стра­те­гом, він зазда­ле­гідь перед­ба­чив дані обста­ви­ни. Тож керо­ва­ний ним кор­пус, пра­кти­чно без пере­шкод про­су­вав­ся «Чор­ним шля­хом» по тери­то­рії Каль­ни­цько­го пол­ку в бере­зні 1653 року. 

Шля­хет­ські пан­цир­ні хору­гви Речі Поспо­ли­тої нара­хо­ву­ва­ли біль­ше 15 000 шля­хти, жов­ні­рів та німе­цьких ланд­цкне­хтів. Поль­ський караль­ний кор­пус, вико­ри­сто­ву­ю­чи такти­ку подви­жних кін­них заго­нів, рухав­ся «Чор­ним шля­хом» над­зви­чай­но швид­ким мар­шем із Пів­ні­чно-Схі­дної Воли­ні (тепер Жито­мир­ська обл..).  З метою наве­сти жах на коза­ків, Чар­не­цький дав наказ «огнем і мечем» плюн­дру­ва­ти тери­то­рію. Чоло­ві­ків та жінок, дітей та ста­рих жор­сто­ко кату­ва­ли, віша­ли та сади­ли на палі. Май­но гра­бу­ва­ли, осе­лі випа­лю­ва­ли… Летю­чі поль­ські заго­ни нищи­ли дрі­бні коза­цькі заста­ви та укрі­пле­ні місте­чка. Так були до тла випа­ле­ні неве­ли­кі коза­цькі фор­те­ці Сам­го­ро­док, Погре­би­ще, При­лу­ка, Липо­вець та бага­то інших коза­цьких сіл та хуто­рів.  Пол­ков­ник Іван Богун дізнав­ся про наваль­не про­су­ва­н­ня воро­га сво­єю тери­то­рі­єю вже тоді, коли поля­ки були пра­кти­чно «на поро­зі» пол­ко­во­го міста Каль­ни­ка (тепер село Іллі­не­цько­го р-ну Він­ни­цької обл.).

На збо­ри не було часу, адже ран­ньою весною май­же всі коза­ки були по домів­ках.  Заско­че­ний зне­на­цька пол­ков­ник Іван Богун, розі­слав гін­ців до най­ближ­чих від Каль­ни­ка сотень, аби їх сила­ми пере­кри­ти  про­су­ва­н­ня поль­ських під­роз­ді­лів «Чор­ним шля­хом»  до Ума­ні.  По три­во­зі було зібра­но лише чоти­ри сотні коза­ків Каль­ни­цько­го пол­ку: Каль­ни­цька сотня, котра на 1653 рік могла нара­хо­ву­ва­ти близь­ко 200 коза­ків, Бала­ба­нів­ська – близь­ко 50 коза­ків, Тер­ли­цька – близь­ко 100 коза­ків та Цибу­лів­ська сотня Уман­сько­го пол­ку, в реє­стрі якої зна­чи­лось близь­ко 200 коза­ків. Вар­то ще раз вка­за­ти, що не всі коза­ки, котрі зна­чи­лись у реє­стрі, змо­гли вча­сно при­бу­ти у місце збо­ру. Таким чином Іван Богун за пере­ка­зи­ми зумів мобі­лі­зу­ва­ти лише близь­ко чоти­рьо­хсот коза­ків. За при­бли­зни­ми під­ра­хун­ка­ми на одно­го коза­ка при­хо­ди­лось до соро­ка поль­ських жов­ні­рів та німе­цьких найман­ців. Маю­чи такий мало­чи­сле­ний загін, пол­ков­ник Іван Богун, буду­чи одним із най­кра­щих стра­те­гів Запо­розь­ко­го ВІй­ська, прийняв єди­не пра­виль­не ріше­н­ня – забло­ку­ва­ти «Чор­ний шлях» у напрям­ку Ума­ні.

На пів­до­ро­зі до Ума­ні, на від­ста­ні одно­ден­но­го кін­но­го пере­хо­ду від місте­чка Каль­ник, обіч «Чор­но­го шля­ху», над річкою Конил­кою, здав­на сто­я­ло коза­цьке місте­чко – Мона­сти­ри­ща (тепер Мона­сти­ри­ще). На той час місте­чко було добре укрі­пле­ною фор­те­цею, опе­ре­за­не числе­ни­ми вов­чи­ми яма­ми, шан­ця­ми, рова­ми та часто­ко­лом, голов­ним опор­ним пун­ктом фор­те­ці був замок.  Укрі­пле­н­ня коза­цької твер­ди­ні сто­я­ли на узви­щі при­ро­дно­го мису, ото­че­но­го  з трьох сто­рін урви­ща­ми  ярів, по яких з пів­ден­но­го та пів­ні­чно­го боку  серед боліт  про­ті­ка­ла  річка Конил­ка зі сво­єю при­то­кою. На пагор­бі про­ти­ле­жно­го бере­га річки Конил­ки , також ото­че­но­му  кру­ти­ми яра­ми, зна­хо­ди­лась укрі­пле­на палі­са­дом фор­те­ця коза­цької сло­бо­ди Авра­мів­ка. Саме за її обо­рон­ни­ми вала­ми Іван Богун, як то було рані­ше під Він­ни­цею, зав­ба­чли­во роз­та­шу­вав части­ну сво­єї кін­но­ти. Таким чином, пан­цер­ні хору­гви Сте­фа­на Чар­не­цько­го могли при­сту­пи­тись до Мона­сти­ри­щен­ської фор­те­ці лише із рів­нин­ної місце­во­сті захі­дно­го боку, яка зараз нази­ва­є­ться Зава­л­ля. Запе­клі бої під Мона­сти­ри­ща­ми між кара­те­ля­ми та коза­ка­ми роз­по­ча­лись 20 бере­зня і три­ва­ли без зупин­ку дві доби.

Із сере­ди­ни  фор­те­цю захи­ща­ла Цибу­лів­ська сотня Уман­сько­го пол­ку сотни­ка Кгро­зден­ка та части­на кін­но­ти Іва­на Богу­на. Після дво­ден­но­го штур­му, як пише Самій­ло Вели­чко, поля­ки під­па­ли­ли в кіль­кох місцях часто­кіл, під­па­ли­ли також і замок. В ночі під при­кри­т­тям диму, що густо засте­ляв фор­те­цю та око­ли­ці, Іван Богун вивів части­ну кін­но­ти з Авра­мів­сько­го укрі­пле­н­ня. Цей неве­ли­кий коза­цький під­роз­діл одя­гнув на себе кожу­хи, вивер­ну­ті по-татар­ськи вов­ною наверх і зайшов до поля­ків у тил, вико­ри­став­ши «Гала­йо­ву гре­блю», котра через гли­бо­кий яр спо­лу­ча­ла село із фор­те­цею. Коза­ки спіль­но з Богу­ном в най­дра­ма­ти­чні­ший момент битви вда­ри­ли поля­кам у тил.  Ось як пишуть про це уча­сни­ки тієї битви – поль­ські шля­хти­чі В.Каховський та Твар­дов­ський: «Вій­сько вдер­лось в міські при­го­ро­ди, уже захо­пи­ли фор­те­чний вал, уже сотник Кгро­зден­ко був уби­тий, уже пови­ди­ра­ли кіл­ля (часто­кіл валу). Всі спо­ді­ва­лись, що місто ось-ось буде захо­пле­но…». Шля­хтич Твар­дов­ський також при­га­дав, що після неспо­ді­ва­ної появи Іва­на Богу­на лише з одні­єю сотнею коза­ків в тилу поль­сько­го обо­зу, поль­ське вій­сько охо­пив жах. Коза­ки у вивер­ну­тих нави­во­ріт кожу­хах з татар­ськи­ми хижи­ми кри­ка­ми та зави­ва­н­ням, наваль­но вда­ри­ли роз­па­ші­лим від бою поль­ським хору­гвам у спи­ну: «Наші, як ошпа­ре­ні, кину­ли свої обо­зи і ван­та­жі, пора­не­них і хво­рих. Тіка­ли так, що за ніч сім миль про­бі­гли…».  Шлях вте­чі корон­но­го вій­ська про­хо­див доро­гою повз коза­цьку сло­бо­ду Лети­чів­ку та густий дубо­вий ліс. Впро­довж шести верст (близь­ко 7 км) вся доро­га в сто­ро­ну сотен­но­го місте­чка Цибу­лів, якою «до лясу» дре­ме­ну­ли поля­ки, рясно була вкри­та, посі­че­ни­ми на пень, тіла­ми німе­цьких найман­ців та поль­ських гоно­ро­вих кара­те­лів…

Самій­ло Вели­чко спо­ві­щає, що поля­ки пані­чно тіка­ли в сто­ро­ну місте­чка Цибу­лів (Чер­ка­ська обл.) і нази­ває втра­ти поля­ків понад 6 тисяч уби­ти­ми, та обоз, який вони кину­ли під Мона­сти­ри­ща­ми.  Поль­ські хору­гви, хоча і пані­ку­ю­чи зазна­ли пере­ля­ку, про­те не втра­ти­ли пов­ну керо­ва­ність. З боя­ми від­сту­па­ю­чи вони зро­би­ли так-зва­ний маневр «від­во­рот». Тіка­ю­чи в сто­ро­ну коза­цької сло­бо­ди Цибу­лів, повер­ну­ли лісо­вою доро­гою по від­га­лу­жен­ню «Соко­лів­сько­го шля­ху», що тепер про­хо­де через село Анто­ні­на до пере­пра­ви і бро­дів через Гір­ський Тікич в райо­ні села Кня­жа Кри­ни­ця, аби мати змо­гу і нада­лі гра­бу­ва­ти ще не випа­ле­ні коза­цькі села та хуто­ри, здо­бу­ва­ю­чи про­ві­ант для жов­ні­рів та фураж для коней. Недо­би­тки поль­сько­го караль­но­го кор­пу­су зно­ву вийшли на «Чор­ний шлях» та спі­шним мар­шем виру­ши­ли на Волинь, у межі Речі Поспо­ли­тої…

В той же час з Ума­ні на допо­мо­гу Іва­ну Богу­ну із кіль­ко­ма пол­ка­ми спі­шив сам Геть­ман Бог­дан Хмель­ни­цький, про­те запі­знив­ся. Довід­ав­шись про бли­ску­чу пере­мо­гу коза­ків під ору­дою Іва­на Богу­на – «Був дуже задо­во­ле­ний і рего­тав з поль­ської шля­хти».

Гора, на якій після боє­ви­ська сто­я­ло Запо­розь­ке Вій­сько, напев­не на чолі з самим Геть­ма­ном Бог­да­ном-Зино­ві­єм Хмель­ни­цьким, поруч із Мона­сти­ри­щен­ською фор­те­цею й дони­ні нази­ва­є­ться Кошо­вою. Тоб­то горою, де роз­та­шо­ву­вав­ся коза­цький Кіш (табір).

На Гене­раль­ній кар­ті Укра­ї­ни 1647 року укла­де­ній фран­цузь­ким інже­не­ром, котрий пере­бу­вав на слу­жбі у поль­сько­го коро­ля Вла­ди­сла­ва IV Гійо­мом Ле Вас­се­ром де Бопла­ном (фр. Guillaume Le Vasseur de Beauplan) (1600 — 1673) з інже­нер­ною точні­стю пока­за­ні укрі­пле­н­ня Мона­сти­ри­щен­ської фор­те­ці; обо­рон­ні вали коза­цької сло­бо­ди Авра­мів­ка, також позна­че­ні коза­цька сло­бо­да Цибу­лів, місте­чко Кня­жа Кри­ни­ця та поряд із ним село Полон­не (котре пізні­ше було спа­ле­но тата­ра­ми), Іва­хни (Іва­хно­ва гре­бля), Кори­тня, коза­цька сло­бо­да Тер­ли­ця, Леву­хи, Бала­ба­нів­ка та інші.

З сер­ця сто­ли­ці Укра­ї­ни – сели­ща «Коза­ка Мамая», щиро по-коза­цьки, запро­шую вихід­ців із Мона­сти­ри­щен­сько­го райо­ну Чер­ка­ської обла­сті та Іллі­не­цько­го райо­ну Він­ни­цької, спіль­но з коза­ка­ми «Мама­є­вої Сло­бо­ди» 22 бере­зня 2013 року від­зна­чи­ти 360-ту річни­цю пере­мо­ги слав­но­го пол­ков­ни­ка Іва­на Богу­на.

З нале­жною шано­бою

Костянтин Олійник

Козак Леву­шків­сько­го куре­ня Вій­ська Запо­розь­ко­го Низо­во­го
Гене­рал-Хорун­жий укра­їн­сько­го коза­цтва.

«Всі народи, що живуть на світі, завжди боронили і боронитимуть вічно життя своє, свободу і власність; і навіть найнижчі на землі тварини, які суть звірина, худоба і птаство, боронять становище своє, гнізда свої і немовлят своїх до знемоги; і природа з волі Творця всіх і Господа дала їм різне для того знаряддя в самих членах їх» (Богдан-Зиновій Хмельницький)

«Ой полети, галко, ой полети, чорна, да й на Січ риби їсти; Ой принеси, галко, ой принеси, чорна, від Кошового вісті…»

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»