Козаки «Мамаєвої Слободи» здійснили історичне повернення «Волів» на Вкраїну
Опубліковано: 19 Вер 2013 12:54

Вельмидостойна громадо!

Гаслом козацького селища «Мамаєва Слобода» є іспанський вислів «реконкіста», тобто відвоювання свого. Саме тому, козаки «Мамаєвої Слободи» та Національний туристичний офіс Угорщини та Посольство Угорщини в Україні вирішили допомогти Україні відновити часточку її прадавньої історії.

Захід із презентації було заплановано провести 25 вересня 2013 року в переддень Всесвітнього дня туризму. Планувалось, що Надзвичайний та Повноважний Посол Угорщини пан Міхаль Баєр передасть «Мамаєвій Слободі» двох корів та двох бичків «Сірої великої рогатої худоби», більш знаної на теренах України як «Воли», однак через погодні умови, а саме: постійні зливи, українська та угорська сторони спільно прийняли рішення перенести презентацію передачі волів на травень 2014 року, про що буде повідомлено додатково.

В про­гра­мі пре­зен­та­ції повер­не­н­ня в Укра­ї­ну «синьо­оких кру­то­ро­гих волів» на сади­бі гон­ча­ра в «Мама­є­вій Сло­бо­ді» пла­ну­ва­лось часту­ва­н­ня стра­ва­ми та хміль­ни­ми напо­я­ми обох наро­дів: мадяр­ським богра­чем та гуля­шем; коза­цьким кулі­шем і вере­ща­кою; токай­ським та не менш зна­ме­ни­тим егер­ським вином ну і зви­чай­но ж зна­ме­ни­тою коза­цькою хміль­ною варе­ну­хою! І все це під супро­від наро­дних музик, тан­ців, спів­ів й шабель­них гер­ців укра­їн­ських коза­ків! Все це та інші ціка­ві імпре­зи від Угор­щи­ни та Укра­ї­ни Вас чека­ти­муть за більш пого­жої пого­ди в трав­ні 2014 року.

Коза­цька істо­ри­чна роз­від­ка.

Почи­на­ю­чи від Вели­ко­го пере­се­ле­н­ня наро­дів, Угор­щи­на та Укра­ї­на є дав­ні­ми сусі­да­ми. Адже в 895 році від­бу­лось пере­се­ле­н­ня угор­ців з Повол­жя на їхню нині­шню тери­то­рію, так зва­не «набу­т­тя Батьків­щи­ни». Тоді у дале­ко­му 895 році, тоб­то за 93 роки до Хре­ще­н­ня Руси-Укра­ї­ни, угор­ські пле­ме­на під тиском хижих пече­ні­гів, мир­но про­йшли повз Київ та пере­йшов­ши через Кар­пат­ські гори осе­ли­лись, тоб­то «набу­ли Батьків­щи­ну» в Сере­дньо­му Подунав‘ї, де щасли­во мешка­ють і дони­ні.  Укра­їн­ці та угор­ці мають бага­то спіль­но­го, їх бага­то що об’єднує в еко­но­мі­ці, куль­ту­рі, люд­сько­му спіл­ку­ван­ні. Про­те хоче­мо звер­ну­ти ува­гу на неспо­ді­ва­ні спіль­ні нитки, що нас пов‘язують, про які, мабуть, мало хто знає. Один із таких спіль­них вузлів, що нас пов‘язують – зна­ме­ни­та «сіра рога­та худо­ба», як її нази­ва­ють в Угор­щи­ні або «кру­то­ро­гі воли», як їх іме­ну­ють в Укра­ї­ні.

Сіра рога­та худо­ба, більш зна­на в Укра­ї­ні під назвою – «Воли», фор­му­ва­лась у скла­дних умо­вах сте­по­вої зони Над­дні­прян­щи­ни та має всі голов­ні риси сво­го дале­ко­го пред­ка – схі­дно­єв­ро­пей­сько­го тура. Таким чином, слав­но­зві­сні укра­їн­ські воли є одо­ма­шне­ним 7,5–5 тисяч років тому, тоб­то ще в часи Три­пі­л­ля, дикою сірою коро­вою, або ж туром. Наші пра­ді­ди три­піль­ці, як пізні­ше, у коза­цьку добу чума­ки, ціну­ва­ли сірих кру­то­ро­гих волів за їх над­зви­чай­ну витри­ва­лість та неви­ба­гли­вість, як до пого­дних умов, так і до їжі. Воли могли пра­цю­ва­ти по 10–12 годин на добу та віль­но вез­ти ван­таж від 100 до 120 пудів (від 1600 до 1900 кг) на одній мажі – чума­цько­му возі. Не менш цін­ни­ми були шкі­ра та м‘ясо сірих корів. В сере­дньо­ві­чні часи вони зна­хо­ди­ли спо­жи­ва­чів як на рин­ках Захі­дної Євро­пи, так і в Росій­ській імпе­рії. Є відо­мим факт, що росій­ська імпе­ра­три­ця Кате­ри­на ІІ всім видам м‘яса нада­ва­ла пере­ва­гу саме яло­ви­чи­ні укра­їн­ської сірої поро­ди.

Є бага­то тео­рій, як сіра коро­ва потра­пи­ла на тери­то­рію суча­сної Угор­щи­ни. Одна з вер­сій свід­чить, що ця поро­да корів існу­ва­ла на тери­то­рії Подунав‘я ще до зна­ме­ни­то­го «набу­т­тя Батьків­щи­ни» Угор­ськи­ми пле­ме­на­ми у 895 році. Дру­га тео­рія ствер­джує те, що угор­ці, ман­дру­ю­чи сте­па­ми укра­їн­ської Над­дні­прян­щи­ни у 895 році при­ве­зли її з собою. Ще інша тео­рія свід­чить, що можли­во, сіра рога­та худо­ба потра­пи­ла до Угор­щи­ни разом із пече­ні­га­ми та кума­на­ми, котрі під уда­ра­ми орд мон­голь­сько­го хана Батия в 1237–1240 роках, разом із сво­ї­ми ста­да­ми зали­ши­ли Над­дні­прян­щи­ну та попро­си­ли при­тул­ку в угор­ських коро­лів. Ці всі тео­рії є одна­ко­во спра­ве­дли­ви­ми, про­те, на наш коза­цький погляд, най­більш віро­гі­дною тео­рі­єю потра­пля­н­ня сірої рога­тої худо­би в Угор­щи­ну є насту­пна вер­сія: після набі­гів татар­ських орд, рів­но як і частих загар­бни­цьких вій­сько­вих екс­пе­ди­цій туре­цьких армій на укра­їн­ські зем­лі, котрі здій­сню­ва­лись мало не щоро­ку, а в деякі пері­о­ди й по 2–3 рази на рік, татар­ські мур­зи та туре­цькі вель­мо­жі за посе­ре­дни­цтва  єврей­ських та вір­мен­ських купців-пере­ку­пни­ків, поста­ча­ли на най­біль­ші захі­дно­єв­ро­пей­ські рин­ки того часу, в тому числі в німе­цький Нюрн­берг та Угор­щи­ну бага­то­ти­ся­чні ста­да сірої рога­тої худо­би. Євро­пей­ські істо­ри­ки свід­чать, що після най­більш вда­лих набі­гів на укра­їн­ську Над­дні­прян­щи­ну та Поді­л­ля тата­ри та тур­ки вико­ри­сто­ву­ю­чи шля­хи, котрі про­хо­ди­ли через Мол­да­вію, Вала­хію та Транс­іль­ва­нію, не рід­ко при­га­ня­ли на рин­ки до Захі­дної Євро­пи ста­да сірої рога­тої худо­би кіль­кі­стю понад 100 000 голів за один раз…

Як би там не було, але ми – суча­сні укра­їн­ці, має­мо щиро подя­ку­ва­ти угор­цям, котрі віка­ми збе­рі­га­ли чисто­кров­ну поро­ду одо­ма­шне­них схі­дно­єв­ро­пей­ських диких биків – турів. Тож не див­но, що зараз в Угор­щи­ні тури­сти захо­пли­во вихо­плю­ють фото­ка­ме­ри, поба­чив­ши на пасо­ви­ську чере­ду сірих корів із пре­гар­ни­ми очи­ма, які від змі­ни соня­чно­го сві­тла ста­ють або воло­шко­ви­ми, або тем­но­си­ні­ми, аж до тем­но­ка­рих, май­же чор­них та веле­тен­ськи­ми кру­ти­ми рога­ми… В суча­сній Угор­щи­ні сіра рога­та худо­ба є одним із «хун­га­рі­ку­мів», тоб­то, суто угор­ським про­ду­ктом.

Ми як і угор­ці, має­мо пам‘ятати та шану­ва­ти наших пра­ді­дів та їх здо­бу­тки. А від­так, під­няв­ши голо­ву до неба, зга­да­ти, що най­біль­ше ску­пче­н­ня зірок нази­ва­є­ться не «міл­кі­вей» (мле­чный путь), а таки «Чума­цький шлях». Саме орі­єн­ту­ю­чись на це ску­пче­н­ня зірок, наші пра­ді­ди руха­лись неозо­ри­ми сте­па­ми та луга­ми Над­дні­прян­щи­ни, пере­во­зя­чи на сірих кру­то­ро­гих волах в рік 1,5–2 міль­йо­на пудів різних ван­та­жів, а це по-нашо­му від 24570 – 32760 тонн. Чума­цькі вал­ки руха­лись як торо­ва­ни­ми тор­го­ви­ми  шля­ха­ми так і диким сте­пом; тери­то­рі­єю, що тепер від­но­си­ться до суча­сної Укра­ї­ни, від синьо­го Дону й до Кар­пат, узбе­реж­жя Чор­но­го моря та Кри­му й до Київ­сько­го Поліс­ся та Воли­ні. Чума­ки щоро­ку пере­во­зи­ли на волах веле­тен­ські ван­та­жі солі, зер­на, тара­ні, та іншо­го кра­му. В Захі­дну Євро­пу на волах наші пра­ді­ди везли соло­ни­ну, гуся­чий сма­лець, коно­пля­ну олію, сухі вишні та сли­ви, віск, мед, поташ, селі­тру. Нерід­ко такі чума­цькі вал­ки, що руха­лись до поль­сько­го пор­то­во­го міста Гданськ, нара­хо­ву­ва­ли по 1000–1500 маж (возів). Доби­ра­лись наші пра­ді­ди на сірих кру­то­ро­гих волах і до німе­цько­го Нюрн­бер­га та навіть само­го Пари­жу. Із Фран­ції та Гер­ма­нії чума­ки везли доро­гі сукна, сап‘ян, пря­но­щі, ну і зви­чай­но ж вина, в пер­шу чер­гу іспан­ську Маде­ру та Маль­ва­зію. Такі ман­дрів­ки наших сірих волів у дале­кі захі­дно­єв­ро­пей­ські краї три­ва­ли доти, поки росій­ський імпе­ра­тор Петро І не забо­ро­нив укра­їн­цям будь-які сто­сун­ки із роз­ви­не­ни­ми рин­ка­ми Захі­дної Євро­пи, зобов‘язавши вез­ти наші тра­ди­цій­ні екс­порт­ні про­ду­кти, котрі наве­де­ні вище, аж через пів­ні­чний Мур­манськ. Таким чином вся наша зов­ні­шньо­еко­но­мі­чна діяль­ність ста­ла нерен­та­бель­ною, тож укра­їн­ські чума­ки зму­ше­ні були пере­орі­єн­то­ву­ва­тись на менш ефе­ктив­ні рин­ки Моско­вії.

Ство­ре­на бага­то­ві­ко­вою наро­дною селе­кці­єю, в коза­цьку добу, ця худо­ба була широ­ко відо­ма під назвою Чер­ка­ська, Чор­но­мор­ська, з при­єд­на­н­ням до Росій­ською Імпе­рії моско­ви­ти ста­ли нази­ва­ти її Мало­ро­сій­ською. На поча­тку 20 сто­лі­т­тя за вели­кою рога­тою сірою худо­бою закрі­пи­лась назва “cіра укра­їн­ська”.

В суча­сній Євро­пі є закри­ті клу­би міль­йо­не­рів шану­валь­ни­ків сірої рога­тої худо­би, адже най­цін­ні­ша в сві­ті яло­ви­чи­на, так-зва­не зна­ме­ни­те «мар­му­ро­ве м‘ясо», яке може пода­ва­тись у вишу­ка­них ресто­ра­нах Євро­пи та Аме­ри­ки за фан­та­сти­чну ціну, якраз і є м‘ясом сірої рога­тої худо­би. Зга­дай­мо про нім­ке­ню за похо­дже­н­ням, росій­ську імпе­ра­три­цю Кате­ри­ну ІІ, до сто­лу якої з Укра­ї­ни гна­ли цілі ста­да сірої рога­тої худо­би. На жаль, в Укра­ї­ні, цих тва­рин, осо­бли­во після «жов­тне­во­го пере­во­ро­ту» у 1917 році не дуже шану­ва­ли. Біль­ше того, ця над­зви­чай­но цін­на поро­да тва­рин факти­чно пере­ве­лась. Тож замість сво­єї або­ри­ген­ної тва­ри­ни ми має­мо менш які­сні в гене­ти­чно­му пла­ні голанд­сько-німе­цькі поро­ди корів.

До цього часу ми могли бачити чистокровних корів «Великої рогатої сірої худоби», тобто «Волів» лише на картинах художників середини XIX століття. Відтепер, завдяки угорській підтримці, ми маємо кілька круторогих синьооких тварин на території козацького селища «Мамаєва Слобода».

Саме томцу, користуючись нагодою хочемо подякувати Великому угорському народу за те, що вони зберегли до нашого часу чистокровну породу «Сірої рогатої худоби», яка для обох наших народів є частиною спільного культурно-історичного надбання.

Давайте спільно згадаємо про зоряний «Чумацький шлях» та наших прадідів – лицарів Войська Запорозького Низового і нехай кожен з нас зробить хоча б один крок уперед для того, аби Україна була українською.

Господи, благослови!

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»