«Козацька Спадкова Духовна Республіка» на «Мамаєвій Слободі» оголошує про проведення 13 березня 2011 року урочистостей з нагоди Дня Торжества Православ’я
Опубліковано: 10 Бер 2011 16:42

Кожно­го року в Неді­лю Тор­же­ства Православ’я (у цьо­му 2011-му цей день при­па­дає на 13 бере­зня) в усіх пра­во­слав­них хра­мах уро­чи­сто про­го­ло­шу­ють вічну пам’ять побор­ни­кам чисто­ти віри і про­кли­на­ють єре­ти­ків, від­лу­че­них від Цер­кви. Як не див­но,  серед остан­ніх, хоча його ім’я вже і не нази­ва­є­ться з 1869 року, все ще зали­ша­є­ться Вели­кий укра­їн­ський Геть­ман Іван Мазе­па. Всу­пе­реч цер­ков­ним кано­нам за осо­би­стим нака­зом Петра І, який уосо­блю­вав собою світ­ську вла­ду, у листо­па­ді 1708 року Росій­ською Пра­во­слав­ною Цер­квою на Геть­ма­на Іва­на Мазе­пу була накла­де­на ана­фе­ма. Про­те з часу її про­го­ло­ше­н­ня Росій­ською Пра­во­слав­ною Цер­квою так і не було наве­де­но доста­тніх аргу­мен­тів щодо того, ніби то Іван Мазе­па є віро­від­сту­пни­ком і єре­ти­ком.  Тож при­найм­ні в тре­тьо­му тися­чо­літ­ті Росій­ська Пра­во­слав­на Цер­ква повин­на була б навчи­ти­ся від­ді­ля­ти пита­н­ня полі­ти­чні від питань цер­ков­них. В «Цер­ков­них вєдо­мо­стях» (газе­та Свя­тій­шо­го Сино­ду росій­ської пра­во­слав­ної цер­кви), в стат­ті, при­свя­че­ній 200-літ­тю Пол­тав­ської битви, може­мо зна­йти чима­ло зга­док про «зра­дни­ка» Мазе­пу. Між тим у «Слу­жбе бла­го­дар­ствен­ной Богу в Трой­це свя­той еди­но­му, о вели­кой Богом даро­ван­ной побе­де над швед­ским коро­лём Кар­лом ХІІ и воин­ством его, соде­я­ной под Пол­та­вой, в лето 1709, меся­ца июня, в день 27» Мазе­па нази­ва­є­ться «дру­гим Іудою», «сином поги­бель­ним» та «дия­во­лом норо­вом».

Які ж перед­умо­ви спо­ну­ка­ли до того, що Геть­ман Мазе­па разом із Кошо­вим Ота­ма­ном Костьом Гор­ді­єн­ком, котрий при­вів із собою під Пол­та­ву все Вій­сько Запо­розь­ке Низо­ве, висту­пив про­ти Москов­сько­го царя Петра І?

Ось як, поси­ла­ю­чись на дав­ні дже­ре­ла, подає полі­ти­чну ситу­а­цію «любо­ві» коза­ків до росій­сько­го вій­ська Дми­тро Явор­ни­цький:

На поча­тку 1702 року повер­ну­лись з Лівон­сько­го похо­ду  в укра­їн­ські міста геть­ман­ські пол­ки й на весь голос заяви­ли там, як пога­но й пре­зир­ли­во ста­ви­ли­ся до них росій­ські вій­ська, як вони від­би­ра­ли в них здо­бу­ті на вій­ні тро­феї, били, топи­ли у воді. Це звер­не­н­ня так поді­я­ло на укра­їн­ців, що дехто з укра­їн­сько­го поспіль­ства почав пере­хо­ди­ти на бік швед­ських військ. Точні­сінь­ко таким було став­ле­н­ня моска­лів і до запо­розь­ких коза­ків. Тоді пере­ва­жна біль­шість запо­рож­ців повер­ну­ла­ся на Січ, а дехто зали­шив­ся у Поль­щі”.

В цьо­му кон­текс­ті вар­то звер­ну­ти ува­гу, що тра­ди­ції росій­сько­го “стар­шо­го бра­та” заро­джу­ва­ли­ся не за часів пріснопам‘ятного радян­сько­го сою­зу, а мають наба­га­то дав­ні­ше істо­ри­чне похо­дже­н­ня, так само, як і вели­ко­дер­жав­не росій­ське дер­жи­морд­ство. Чому ж ми поспі­ши­ли ого­ло­си­ти всіх коза­ків зра­дни­ка­ми, а саме – лица­рів Вій­ська Запо­розь­ко­го Низо­во­го в кіль­ко­сті восьми тисяч шабель, що спіль­но зі сво­їм Кошо­вим Костьом Гор­ді­єн­ком пере­йшли на сто­ро­ну Геть­ма­на Іва­на Мазе­пи та разом з геть­ман­ськи­ми коза­ка­ми Лів­обе­ре­жної Укра­ї­ни всту­пи­ли в нерів­ну сути­чку про­ти пере­ва­жа­ю­чих кіль­кі­стю росій­ських оку­па­цій­них військ. То кого ж зра­джу­ва­ли наші пра­ді­ди: Росій­ську імпе­рію чи неза­ле­жну Укра­ї­ну?!

Нама­га­ю­чись запо­біг­ти пере­хо­ду Вій­ська Запо­розь­ко­го Низо­во­го на чолі з Кошо­вим Запо­розь­кої Січі Костьом Гор­ді­єн­ком на бік Геть­ма­на Мазе­пи, Петро І наді­слав коза­кам листа про затвер­дже­н­ня ново­го Геть­ма­на Іва­на Ско­ро­пад­сько­го та жалу­ва­н­ня в 15 000 чер­він­ців. Від чер­він­ців Січо­ве това­ри­ство не ста­ло від­мов­ля­тись, бо ж  цар був винен запо­розь­ким коза­кам наба­га­то біль­ше – ще за Лівон­ську вій­ну. Запо­розь­кі коза­ки дов­го не вага­лись і скла­ли листа Петру І на кшталт того, як їхні попе­ре­дни­ки писа­ли туре­цько­му сул­та­ну!.. В ньо­му «дипло­ма­ти­чно» висло­ви­ли все, що вони дума­ють: як про його цар­ську милість, так і про його москов­ське «лапо­тне» вій­сько, рів­но як і про москов­ські фор­те­ці – «город­кі», неза­кон­но постав­ле­ні на віль­них коза­цьких зем­лях, а також про те, що цар під­ло запро­дав укра­їн­ські коза­цькі зем­лі тата­рам.

Кошо­вий Ота­ман Кость Гор­ді­єн­ко з усім това­ри­ством низо­вим закін­чив листа до Петра І уль­ти­ма­тив­ною вимо­гою: “Щоб усі москов­ські город­ки по Сама­рі та в Кам’яному Зато­ні були негай­но роз­ко­па­ні й зни­ще­ні”.

Однак ще задов­го до цьо­го листу­ва­н­ня кошо­вий Ота­ман Кость Гор­ді­єн­ко, аби не дати росі­я­нам захо­пи­ти клю­чо­ві пози­ції біля Запо­розь­кої Січі, спо­ря­див вели­кий коза­цький загін, котрий від­бив у моска­лів фор­те­ці Новий і Ста­рий Кодак – поки туди не піді­йшли допо­мі­жні сили росій­сько­го імпе­ра­то­ра. Росій­ські караль­ні заго­ни від­по­ві­ли коза­кам тим, що поча­ли кри­ва­ву різа­ни­ну, захо­плю­ю­чи укра­їн­ські місте­чка та села по річці Оре­лі, таким чином нама­га­ю­чись пере­тну­ти шлях запо­рож­цям до військ Швед­сько­го коро­ля Кар­ла  XII і геть­ма­на Іва­на Мазе­пи. Отже, ще задов­го перед Пол­тав­ською битвою роз­по­ча­лась вій­на між коза­ка­ми Запо­розь­кої Січі та росій­ськи­ми оку­па­цій­ни­ми вій­ська­ми.

Кошо­вий Кость Гор­ді­єн­ко був справ­жнім Запо­розь­ким коза­ком, і його ані скі­ле­чки не три­во­жи­ла могу­тність Росій­ської імпе­рії Петра І. Єди­ним моти­вом запо­розь­ких коза­ків, очо­лю­ва­них Костьом Гор­ді­єн­ком, була щира жага бачи­ти рідну укра­їн­ську зем­лю віль­ною.  Всі його дії пока­зу­ють: його ріше­н­ня виби­ти й виті­сни­ти росі­ян з Укра­ї­ни не похи­тне  ніщо! В бере­зні він зібрав коло місте­чка Пере­ва­ло­чної всі роз­по­ро­ше­ні заго­ни запо­розь­ких коза­ків, посла­ні перед тим на Кодак та в інші місця, і про­вів вели­ку коза­цьку раду. Рада одно­стай­но ухва­ли­ла: йти на з’єднання зі шве­да­ми і разом з ними висту­пи­ти про­ти росі­ян.

На від­мі­ну від Мазе­пи, кошо­вий Гор­ді­єн­ко не чекав, поки піді­йдуть шве­ди. Він наваль­но вда­рив на Цари­чан­ку. І хоч сил під сво­єю коман­дою мав неба­га­то, зате скла­да­лись вони з досвід­че­них воя­ків-запо­рож­ців, – тож дощен­ту роз­бив три­ти­ся­чний загін росій­ських дра­гу­нів. Понад сто з них захо­пив у полон. Коман­ду­вач росій­ських військ фель­дмар­шал Мен­ши­ков аж зна­ви­снів од цієї пере­мо­ги і захо­дивсь у негай­но­му поряд­ку змі­цню­ва­ти гар­ні­зо­ни в містах по Оре­лі. Про­те Кошо­вий  Гор­ді­єн­ко роз­гро­мив росі­ян також під Келе­бер­дою і, ско­ри­став­шись із пані­ки, стра­ху та роз­гу­бле­но­сті, що охо­пи­ла росій­ських гене­ра­лів, почав чим­душ виби­ва­ти їхні вій­ська з міст і сіл не тіль­ки по Оре­лі, а й по Вор­склі. Запо­розь­ке Вій­сько, йду­чи на з’єднання з Геть­ман­ськи­ми коза­ка­ми та під­роз­ді­ла­ми Кар­ла XII, по доро­зі очи­сти­ло зна­чну тери­то­рію Лів­обе­ре­жної Укра­ї­ни від росій­ських оку­па­цій­них військ. Скрізь, де з’являлись запо­розь­кі коза­ки Костя Гор­ді­єн­ка, до них долу­ча­лись заго­ни місце­вих пов­стан­ців, які само­туж­ки гро­ми­ли окре­мі росій­ські під­роз­ді­ли та обо­зи. Єди­на про­бле­ма пов­стан­ців, що долу­чи­лась до запо­розь­ких коза­ків, поля­га в тому, що ці заго­ни були недо­ста­тньо озбро­є­ні, не мали, зокре­ма, необ­хі­дної кіль­ко­сті поро­ху, гар­мат і рушниць.

Зустріч Запо­розь­ко­го Вій­ська на чолі з Кошо­вим Гор­ді­єн­ком та Іва­на Мазе­пи від­бу­лась у став­ці геть­ма­на в Дикань­ці. Кошо­вий Ота­ман при­був до рези­ден­ції Геть­ма­на зі сла­вою бага­тьох пере­мог над москов­ськи­ми вій­ська­ми, при­був як пол­ко­во­дець та визна­ний вождь не тіль­ки низо­во­го това­ри­ства, але й усі­єї укра­їн­ської зем­лі. Кость Гор­ді­єн­ко, схи­лив­шись на колі­но, під уда­ри бойо­вих запо­розь­ких литав­рів, поці­лу­вав геть­ман­ський бун­чук, як то й велить спо­кон­ві­чна коза­цька тра­ди­ція Вій­ська Запо­розь­ко­го Низо­во­го, під­кре­слю­ю­чи цим свою при­хиль­ність до геть­ма­на Іва­на Мазе­пи та поча­тої ним спра­ви звіль­не­н­ня Укра­ї­ни від москов­сько­го «ярма». Однак після цьо­го про­сто у вічі від­вер­то заявив, що буде з геть­ма­ном лише тоді, якщо той при­стає до спіл­ки з Кар­лом XII не з “пер­со­наль­ної кори­сті “, а задля ” визво­ле­н­ня од москов­ської вла­ди “. Потім оби­два укра­їн­ські лица­рі руши­ли до Вели­ких Будищ — на зустріч із коро­лем Шве­ції. Карл XII прийняв їх з усі­ма можли­ви­ми поче­стя­ми, але заува­жив: тіль­ки най­рі­шу­чі­ший виступ на обо­ро­ну сво­їх дав­ніх прав допо­мо­же здо­бу­ти, “ско­ри­став­шись щасли­вим випад­ком”, волю, тоб­то неза­ле­жність Укра­ї­ни.

Зви­чай­но, за цих обста­вин ні гор­до­го лица­ря Кошо­во­го Запо­розь­кої Січі Костя Гор­ді­єн­ка, ні Геть­ма­на Укра­ї­ни Іва­на Мазе­пу не можна запі­до­зри­ти в зра­ді рідної укра­їн­ської зем­лі чи здо­бу­тої укра­їн­ця­ми ще від кня­зя Воло­ди­ми­ра пра­во­слав­ної віри. Вигля­да­ло б дуже див­ним, якби ми поста­ви­ли цих справ­жніх синів неза­ле­жної Укра­ї­ни, котрі сво­їм коштом збу­ду­ва­ли деся­тки пра­во­слав­них цер­ков та хра­мів, та при­рів­ня­ли їх до осіб, яким росій­ська пра­во­слав­на цер­ква ого­ло­си­ла ана­фе­му, напри­клад Гри­го­рі­єм Отреп’євим чи Сте­па­ном Разі­ним. Про­те росій­ська пра­во­слав­на цер­ква, всу­пе­реч хри­сти­ян­ським кано­нам,  напря­му під­по­ряд­ко­ву­ва­лась само­держ­цю: він дав вка­зів­ку, і її вико­на­ли.

Ста­ли сум­ні­ва­ти­ся в пра­во­мір­но­сті дій росій­ської цер­кви та царя Петра І ще у ХІХ ст.. Кра­сно­мов­ною є публі­ка­ція фра­гмен­ту у 1893 році «Запи­сок инже­нер­но­го офи­це­ра Мар­то­са о туре­цкой вой­не в цар­ство­ва­ние Але­ксан­дра Павло­ви­ча». Автор «Запи­сок» від­ві­дав 1812 року моги­лу Мазе­пи в м. Галац і зано­ту­вав: «Мазе­па умер в уда­ле­нии от оте­че­ства сво­е­го, кое­го он защи­щал неза­ви­си­мость; он был друг сво­бо­де и за то стоит ува­же­ния потом­ков. Его не ста­ло, и имя Мало­рос­сии и её хра­брых каза­ков изгла­ди­лось из спи­ска наро­дов, хотя неве­ли­ких числом, но изве­стных своим суще­ство­ва­ни­ем и кон­сти­ту­ци­ей. Кро­ме дру­гих добро­де­те­лей, Мазе­па был друг наук: он уве­ли­чил в Кие­ве Ака­де­мию в Брат­ском мона­стыре, кото­рый им вознов­лён и укра­шен, сна­бдил её библи­о­те­кою и ред­ки­ми ману­скри­пта­ми. Одна­ко осно­ва­тель ака­де­мии и мно­гих цер­квей и чело­ве­ко­лю­би­вых заве­де­ний еже­го­дно про­кли­на­е­тся в воскре­се­нье пер­вой неде­ли вели­ко­го поста вме­сте с Стень­кой Рази­ным и иными вора­ми и разбой­ни­ка­ми. Но какая разни­ца! После­дний был разбой­ник-свя­то­та­тец. Мазе­па — про­све­щен­ней­ший, чело­ве­ко­лю­би­вей­ший чело­век, иску­сный пол­ко­во­дец и пове­ли­тель воль­но­го наро­да. Я слу­шал эту гну­сную цере­мо­нию в Кие­ве, кото­рую совер­шал митро­по­лит с архи­е­ре­я­ми и всем духо­вен­ством совер­шен­но с пре­не­бре­же­ни­ем име­ни нашей Цер­кви».

У зв’язку з цим – кіль­ка запи­тань до суча­сни­ків. Чи не час нам із вами від­ки­ну­ти всі леген­ди щодо того, ніби­то укра­їн­ський народ, при­єд­нав­шись до Росій­ської імпе­рії, здо­був собі захист? Чи не час зро­зу­мі­ти, що в пере­ва­жній біль­шо­сті випад­ків імпе­рія керу­є­ться лише вла­сни­ми амбі­ці­я­ми та потре­ба­ми, а не спо­ді­ва­н­ня­ми тих, хто до неї при­єд­нав­ся?

В День Торжества Православ‘я – 13 березня 2011 року об 11–00 «Козацька Спадкова Духовна Республіка» запрошує всіх на урочистий молебень з нагоди вшанування пам‘яті справжніх поборників чистоти православної віри: Гетьмана Івана Мазепи, Кошового Отамана Костя Гордієнка з усім товариством коша Війська Запорозького Низового у кількості 38 куренів.

Перед молебнем в Ставропігійній козацькій церкві Покрова Пресвятої Богородиці буде зачитаний поіменний споминник усіх українських лицарів-мазепинців, що витримали всі муки,  дійшли до кінця і спасені будуть.

12–00 – на ярмарковому майдані «Мамаєвої Слободи» буде встановлений «ганебний стовп», до якого буде прип‘ято опудало російського імператора Петра І, котрий всупереч християнським канонам звелів оголосити анафему Гетьману Івану Мазепі.

12–10 – у Військовій скарбниці відбудуться «Літературні читання» на похвалу православного лицарства Гетьманщини та війська Запорозького Низового за участі Заслуженого артиста України, кобзаря Тараса Компаніченка. В програмі прозвучить музика та поезія доби Івана Мазепи, а саме твори Івана Величковського, Клементія Зіновіїва,  св. Дмитрія  Туптала, Стефана Яворського, Антона Гамалії, Данила Братковського, Теофана Прокоповича, Івана Мазепи, Пилипа Орлика, Самуїла Мокрієвича, Семена Климовського, Івана Орновського, Івана Максимовича, Григорія Граб‘янки.

Нехай вічна буде слава – через шаблю маєм права!

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»