«Мамаєва Слобода» запрошує 24 березня 2012 р. на реконструкцію бою козаків полковника Івана Богуна проти корпусу Речі Посполитої
Опубліковано: 15 Бер 2012 13:38

Наве­сні 1653 року караль­ний екс­пе­ди­цій­ний кор­пус поль­сько­го магна­та Сте­фа­на Чар­не­цько­го рапто­во вдер­ся на тери­то­рію коза­цької Дер­жа­ви Бог­да­на Хмель­ни­цько­го. Пер­шим його зустрів буфер­ний (при­кор­дон­ний) Каль­ни­цький (Він­ни­цький) полк, на чолі яко­го сто­яв Іван Богун. 

Шля­хет­ські пан­цир­ні хору­гви Речі Поспо­ли­тої нара­хо­ву­ва­ли біль­ше 15 000 шля­хти та німе­цьких ланд­цкне­хтів. Поль­ський кор­пус, попри  зна­чну кіль­кість обо­зу, рухав­ся «Чор­ним шля­хом» над­зви­чай­но швид­ким мар­шем із Пів­ні­чно-Схі­дної Воли­ні (тепер Жито­мир­ська обл..). Кор­пус минав малень­кі укрі­пле­н­ня, а поль­ська роз­від­ка, напев­не, зне­шко­ди­ла коза­цькі при­кор­дон­ні фор­по­сти. Тож Іван Богун дізнав­ся про наваль­не про­су­ва­н­ня воро­га сво­єю тери­то­рі­єю вже тоді, коли поля­ки були пра­кти­чно під пол­ко­вим містом Каль­ник (тепер село Іллі­не­цько­го р-ну Він­ни­цької обл.).

На збо­ри не було часу, адже ран­ньою весною май­же всі коза­ки були по домів­ках.  Заско­че­ний зне­на­цька пол­ков­ник Іван Богун, розі­слав гін­ців до най­ближ­чих від Каль­ни­ка сотень, аби їх сила­ми пере­кри­ти  про­су­ва­н­ня поль­ських під­роз­ді­лів «Чор­ним шля­хом»  до Ума­ні.  По три­во­зі було зібра­но лише чоти­ри сотні коза­ків: Каль­ни­цька сотня, котра нара­хо­ву­ва­ла 198 коза­ків, Бала­ба­нів­ська – 51ко­зак, Тер­ли­цька – 100 коза­ків, що від­но­си­лись до Каль­ни­цько­го (Він­ни­цько­го) пол­ку та Цибу­лів­ська сотня Уман­сько­го пол­ку, в реє­стрі якої зна­чи­лось 216 коза­ків. Пев­на спра­ва, не всі коза­ки, що зна­чи­лись у реє­стрі, змо­гли вча­сно при­бу­ти у місце збо­ру. Таким чином Іван Богун зумів мобі­лі­зу­ва­ти лише близь­ко чоти­рьо­хсот коза­ків. За при­бли­зни­ми під­ра­хун­ка­ми на одно­го коза­ка при­хо­ди­лось до соро­ка поль­ських жов­ні­рів та німе­цьких найман­ців. Маю­чи такий нечи­слен­ний загін, пол­ков­ник Іван Богун, буду­чи неаби­яким стра­те­гом, прийняв єди­не пра­виль­не ріше­н­ня – забло­ку­ва­ти «Чор­ний шлях» у напрям­ку Ума­ні. На пів­до­ро­зі до Ума­ні, на від­ста­ні одно­ден­но­го кін­но­го пере­хо­ду від місте­чка Каль­ник, обіч «Чор­но­го шля­ху», над річкою Конил­кою, здав­на сто­я­ло коза­цьке місте­чко – Мона­сти­ри­ща (тепер Мона­сти­ри­ще). На той час місте­чко було добре укрі­пле­ною фор­те­цею, опе­ре­за­не числе­ни­ми вов­чи­ми яма­ми, шан­ця­ми, рова­ми та часто­ко­лом, голов­ним опор­ним пун­ктом фор­те­ці був замок.  Укрі­пле­н­ня коза­цької твер­ди­ні сто­я­ли на узви­щі при­ро­дно­го мису, ото­че­но­го  з трьох сто­рін урви­ща­ми  ярів, по яких з пів­ден­но­го та пів­ні­чно­го боку  серед боліт  про­ті­ка­ла  річка Конил­ка зі сво­єю при­то­кою. На пагор­бі про­ти­ле­жно­го бере­га річки Конил­ки , також ото­че­но­му  кру­ти­ми яра­ми, зна­хо­ди­лась укрі­пле­на палі­са­дом фор­те­ця коза­цької сло­бо­ди Авра­мів­ка. Саме за її обо­рон­ни­ми вала­ми Іван Богун зав­ба­чли­во роз­та­шу­вав части­ну сво­єї кін­но­ти.  Таким чином, пан­цер­ні хору­гви Сте­фа­на Чар­не­цько­го могли при­сту­пи­тись до Мона­сти­ри­щен­ської фор­те­ці лише із рів­нин­ної місце­во­сті захі­дно­го боку, яка зараз нази­ва­є­ться Зава­л­ля. Запе­клі бої під Мона­сти­ри­ща­ми між кара­те­ля­ми та коза­ка­ми роз­по­ча­лись 20 бере­зня і три­ва­ли без зупин­ку дві доби.

Із сере­ди­ни  фор­те­цю захи­ща­ла Цибу­лів­ська сотня Уман­сько­го пол­ку сотни­ка Дро­зден­ка та части­на кін­но­ти Іва­на Богу­на. Після дво­ден­но­го штур­му, як пише Самій­ло Вели­чко, поля­ки під­па­ли­ли в кіль­кох місцях часто­кіл, під­па­ли­ли також і замок. В ночі під при­кри­т­тям диму, що густо засте­ляв фор­те­цю та око­ли­ці, Іван Богун вивів части­ну кін­но­ти з Авра­мів­сько­го укрі­пле­н­ня. Цей неве­ли­кий коза­цький під­роз­діл одя­гнув на себе кожу­хи, вивер­ну­ті по-татар­ськи вов­ною наверх і зайшов до поля­ків у тил, вико­ри­став­ши «Гала­йо­ву гре­блю», котра через гли­бо­кий яр спо­лу­ча­ла село із фор­те­цею. Ось як пишуть про це уча­сни­ки тієї битви – поль­ські шля­хти­чі В.Каховський та Твар­дов­ський: «Вій­сько вдер­лось в міські при­го­ро­ди, уже захо­пи­ли фор­те­чний вал, уже сотник Дро­зден­ко був уби­тий, уже пови­ди­ра­ли кіл­ля (часто­кіл валу). Всі спо­ді­ва­лись, що місто ось-ось буде захо­пле­но…». Шля­хтич Твар­дов­ський також при­га­дав, що після неспо­ді­ва­ної появи Іва­на Богу­на лише з кіль­ко­ма деся­тка­ми коза­ків в тилу, які з татар­ськи­ми хижи­ми кри­ка­ми та зави­ва­н­ням, наваль­но вда­ри­ли роз­па­ші­лим від бою поль­ським хору­гвам у спи­ну: «Наші, як ошпа­ре­ні, кину­ли свої обо­зи і ван­та­жі, пора­не­них і хво­рих. Тіка­ли так, що за ніч сім миль про­бі­гли…».  Шлях вте­чі корон­но­го вій­ська про­хо­див через коза­цьку сло­бо­ду Лети­чів­ку та густий дубо­вий ліс. В про­довж п’ятнадцяти кіло­ме­трів вся доро­га в сто­ро­ну сотен­но­го місте­чка Цибу­лів, якою «до лясу» дре­ме­ну­ли поля­ки, рясно була вкри­та, посі­че­ни­ми на пень, тіла­ми німе­цьких найман­ців та поль­ських гоно­ро­вих кара­те­лів… Самій­ло Вели­чко спо­ві­щає, що поля­ки пані­чно тіка­ли в сто­ро­ну місте­чка Цибу­лів (Чер­ка­ська обл.) і нази­ває втра­ти поля­ків 6 тисяч уби­ти­ми, та обоз, який вони кину­ли під Мона­сти­ри­ща­ми.  

З Ума­ні на допо­мо­гу Іва­ну Богу­ну із кіль­ко­ма пол­ка­ми спі­шив сам Геть­ман Бог­дан Хмель­ни­цький, про­те запі­знив­ся. Довід­ав­шись про бли­ску­чу пере­мо­гу коза­ків під ору­дою Іва­на Богу­на – «Був дуже задо­во­ле­ний і рего­тав з поль­ської шля­хти».

Гора, на якій після боє­ви­ська сто­я­ло Запо­розь­ке Вій­сько, поруч із Мона­сти­ри­щен­ською фор­те­цею й дони­ні нази­ва­є­ться Кошо­вою. Тоб­то горою, де роз­та­шо­ву­вав­ся коза­цький Кіш (табір).

При­на­гі­дно хоче­мо нага­да­ти, що 28 січня 2012 року на «Мама­є­вій Сло­бо­ді» вже була від­тво­ре­на «Дри­жо­піль­ська битва» під Охма­то­вим 1655 року (Жашків­ський р-н Чер­ка­ської обл..). Тож про­дов­жу­ю­чи тра­ди­цію нага­ду­ва­н­ня суча­сни­кам про слав­ні пере­мо­ги коза­цької доби, спо­ві­ща­є­мо, що з наго­ди пере­мо­ги коза­цько­го заго­ну Каль­ни­цько­го (Він­ни­цько­го) пол­ков­ни­ка Іва­на Богу­на, що від­бу­лась 20–21 бере­зня 1653 року під Мона­сти­ри­ща­ми (тепер район­ний центр Чер­ка­ської обла­сті), коза­цьке сели­ще «Мама­є­ва Сло­бо­да», з метою збе­ре­же­н­ня істо­ри­чної пам‘яті наших пра­ді­дів – лица­рів Вій­ська Запо­розь­ко­го Низо­во­го,  про­дов­жує рекон­стру­ю­ва­ти  битви, в яких запо­рож­ці здо­бу­ва­ли пере­мо­ги, обсто­ю­ю­чи Неза­ле­жність Укра­ї­ни.

Тож, року Божого 2012, місяця березня, числа 24 о 12–00 розпочнеться  реконструкція бою козаків Івана Богуна проти карального корпусу Речі Посполитої.  Відтворення  драматичних подій березня  1653 року відбудеться за участі козаків «Мамаєвої Слободи» та польської діаспори в Києві. Польську діаспору представлятиме пан Ян Погожельський, що у ролі магната Стефана Чарнецького очолюватиме польських «крилатих гусар» та жовнірів панцирної хоругви. Козацьку фортецю Монастирища оборонятимуть козаки «Мамаєвої Слободи» на чолі з козаком Левушківського куреня Війська Запорозького Низового – Костянтином Олійником та підрозділом реєстрових козаків Печерської сотні Київського полку під керівництвом отамана Олександра Харченка. Роль полковника Івана Богуна дісталась наказному отаману Олегу Юрчишину. Його ж козаки, переодягнені у вивернуті по-татарськи кожухи, як і тоді в березні 1653 року, «раптово» вдарять  у тил «крилатим гусарам» Стефана Чарнецького…

Реконструкція бою триватиме кілька годин. Серед хмар диму, що покриватиме козацьку фортецю ревітимуть гармати, стрілятимуть мушкети та пістолі, козаки сходитимуться врукопаш із польськими жовнірами…

Пано­ве това­ри­ство!

При­мі­ще­н­ня моєї шко­ли роз­та­шо­ву­ва­лось на «Кошо­вій горі». Тож кожно­го ран­ку, про­сту­ю­чи на уро­ки доро­гою по якій тіка­ли ляхи до лісу, я дум­ка­ми пере­но­сив­ся в дале­ке мину­ле мого коза­цько­го Мона­сти­ри­ща. Дід пока­зу­вав мені коза­цьку кри­ни­цю, що зна­хо­ди­лась у дубо­во­му лісі на пів­до­ро­зі між Цибу­ле­вом та Мона­сти­ри­ща­ми. За дав­ні­ми пере­ка­за­ми, коли над­хо­див три­во­жний сигнал із «Чор­но­го шля­ху», саме ця кри­ни­ця слу­гу­ва­ла збір­ним пун­ктом для коза­ків під час збо­рів на вій­ну.

Най­пер­ші згад­ки про укра­їн­ське коза­цтво з‘явилися в Захі­дній Євро­пі на рубе­жі XV-XVI ст. Одна з таких писем­них зга­док про коза­ків зустрі­ча­є­ться в «Гену­езь­кій хро­ні­ці» ще за 1474 рік.  Як свід­чать того­ча­сні літо­пи­сці,  най­пер­ші коза­цькі сло­бо­ди роз­та­шо­ву­ва­лись на межі з «диким сте­пом», обіч сум­но­ві­до­мо­го  татар­сько­го «Чор­но­го шля­ху», вздовж річки Тясмин, що біля Чиги­ри­на, річки Ташлик, що біля Смі­ли, а також річок Конил­ка та Гір­ський Тікич непо­да­лік Ума­ні. Отож, коли­ска всьо­го коза­цтва зна­хо­ди­ться на тери­то­рії суча­сної Чер­ка­ської, Він­ни­цької та Київ­ської обла­стей Укра­ї­ни. Недар­ма ж, укла­да­ю­чи кар­ти Євро­пи, захі­дно­єв­ро­пей­ські кар­то­гра­фи XVI- XVIІ ст.. вка­зу­ва­ли на них лати­ною: «Ucrania – terra cossacorum», що озна­чає: «Укра­ї­на – зем­ля коза­ків».

Фран­цузь­кий інже­нер-кар­то­граф Гійом ле-Васер де-Боплан, напе­ре­до­дні пов­ста­н­ня Бог­да­на Хмель­ни­цько­го, укла­да­ю­чи Гене­раль­ну кар­ту Укра­ї­ни, опи­сує під­ко­ву коза­цьких фор­тець та слобід, що роз­та­шу­ва­лась між пів­ні­чним та пів­ден­ним роз­га­лу­же­н­ня­ми татар­сько­го «Чор­но­го шля­ху», вздовж річок Гір­ський Тікич, Конил­ка та Соб. Тепер це тери­то­рії Мона­сти­ри­щен­сько­го та Жашків­сько­го р-ну Чер­ка­ської обла­сті та Іллі­не­цько­го та Погре­би­щен­сько­го р-н Він­ни­цької обла­сті. Пів­ден­не та Пів­ні­чне роз­га­лу­же­н­ня ордин­сько­го «Чор­но­го шля­ху» спо­лу­ча­лись як раз за селом Кори­тня Мона­сти­ри­щен­сько­го р-ну. Крім Кори­тні, на густо­за­се­ле­ній коза­ка­ми тери­то­рії тепе­рі­шньо­го Мона­сти­ри­щен­сько­го райо­ну, на кар­ті Бопла­на позна­че­на коза­цька сло­бо­да – Кня­жа Кри­ни­ця, сло­бо­да – Полон­не, сло­бо­да – Іва­хно­ва Гре­бля, сло­бо­да – Цибу­лів, фор­те­ця – Зубрік (тепер Зюбри­ха), сло­бо­да – Тер­ли­ця, фор­те­ця в селі Авра­мів­ка та фор­те­ця в місте­чку Мона­сти­ри­ще. За кіло­метр від сло­бо­ди Тер­ли­ця, роз­та­шо­ву­є­ться дав­нє коза­цьке село Леву­хи. Саме тому коза­ки які мешка­ли на цій тери­то­рії, йду­чи на Січ, запи­су­ва­лись до Леву­шків­сько­го куре­ня Вій­ська Запо­розь­ко­го Низо­во­го. Коза­ки, які ж мешка­ли пів­ні­чні­ше Мона­сти­ри­ща, запи­су­ва­лись до Коне­лів­сько­го куре­ня Вій­ська Запо­розь­ко­го Низо­во­го (тепер село Коне­ла, Жашків­ський р-н, Чер­ка­ської обл..).

Тери­то­рія Мона­сти­ри­щен­сько­го р-ну в часи існу­ва­н­ня Дер­жа­ви Бог­да­на Хмель­ни­цько­го була роз­ді­ле­на між дво­ма пол­ка­ми: Каль­ни­цьким (Він­ни­цьким) та Уман­ським. Пів­ні­чно-схі­дна части­на райо­ну поста­ча­ла коза­ків до Цибу­лів­ської, Бузів­ської (село Бузів­ка, Жашків­сько­го р-ну), Бутян­ської (село Ботви­нів­ка, Хри­сти­нів­сько­го р-ну)  та Іван­го­род­ської (село Іван­го­род, Хри­сти­нів­сько­го р-ну) сотень Уман­сько­го пол­ку. Пів­ден­но-захі­дна ж части­на Мона­сти­ри­щен­сько­го р-ну поста­ча­ла коза­ків до Тер­ли­цької (село Тер­ли­ця) та Бала­ба­нів­ської (село Бала­ба­нів­ка, Іллі­не­цько­го р-ну Він­ни­цької обла­сті) сотень Каль­ни­цько­го пол­ку. Каль­ни­цький полк був засно­ва­ний у 1648 році на поча­тку вели­ко­го пов­ста­н­ня Бог­да­на Хмель­ни­цько­го. Пол­ков­ни­ком Каль­ни­цько­го пол­ку був Іван Богун.

Під час скла­да­н­ня реє­стру Вій­ська Запо­розь­ко­го Низо­во­го 1649 року до Каль­ни­цько­го пол­ку було впи­са­но 2050 коза­ків. Каль­ни­цький полк при­зна­чав­ся для при­кри­т­тя пів­ні­чно­го та пів­ден­но­го роз­га­лу­жень «Чор­но­го шля­ху» від татар та з боку військ Речі Поспо­ли­тої. Каль­ник, що зга­ду­є­ться як пол­ко­ве місто в 1649 році, на жаль тепер є зви­чай­ним селом Іллі­не­цько­го р-ну Він­ни­цької обла­сті і роз­та­шо­ву­є­ться на річці Соб (ліва при­то­ка Пів­ден­но­го Буга).

В часи Радян­сько­го Сою­зу міста коза­цької сла­ви, а осо­бли­во пол­ко­ві та сотен­ні, нав­ми­сне зазна­ва­ли «істо­ри­чно­го забу­т­тя» та роби­лись дру­го­ря­дни­ми. Таким чином, іде­о­ло­ги нової імпе­рії позбав­ля­ли людей ува­ги до вла­сної геро­ї­чної коза­цької істо­рії. Дуже при­кро, але не всі коза­цькі сло­бо­ди та місте­чка позна­чив на кар­ті фран­цузь­кий інже­нер-кар­то­граф  Гійом ле-Васер де-Боплан. І тепер чита­ю­чи істо­рію сіл Мона­сти­ри­щен­сько­го райо­ну Чер­ка­ської обла­сті, зде­біль­шо­го зна­хо­диш відо­мо­сті про їх засну­ва­н­ня поль­ськи­ми магна­та­ми на поча­тку XVIII ст.., хоча їх справ­жня істо­рія,  як при­кор­дон­них коза­цьких сло­бод, наба­га­то дав­ні­ша.

Напе­ре­до­дні пов­ста­н­ня Бог­да­на-Зино­вія Хмель­ни­цько­го на тери­то­рії Мона­сти­ри­щен­сько­го райо­ну мешка­ло щонай­мен­ше 3 000 коза­ків та їх родин. Коза­цькі зало­ги роз­та­шо­ву­ва­лись по бере­гах річок Конил­ка, Гір­ський Тікич та Соб у незна­чній від­да­ле­но­сті від татар­сько­го «Чор­но­го шля­ху», який ніс укра­їн­цям щохви­лин­ну небез­пе­ку поло­ну, смер­ті, раб­ства, руї­ни. Коза­ки кожної із сотень роз­се­ля­лись не біль­ше ніж 50 кіло­ме­трів від ньо­го, тоб­то на від­ста­ні одно­ден­но­го кін­но­го пере­хо­ду. Тож у випад­ку три­во­ги, козак про­тя­гом одні­єї доби міг діста­тись до пун­кту збо­ру. Боплан позна­чав на сво­їй кар­ті лише голов­ні, як він вва­жав, опор­ні пун­кти коза­цтва. Тому на  кар­ті не позна­че­ні такі дав­ні коза­цькі села та сло­бо­ди Мона­сти­ри­щен­сько­го р-ну Чер­ка­ської обл.. як: Зава­л­ля, Авра­мів­ка, Лети­чів­ка, Бачку­ри­не, Кня­жи­ки, Зару­бин­ці, Сар­ни (Охрі­мів), Попу­дня, Шаба­стів­ка, Поло­вин­чик, Кня­жа Кри­ни­ця, Лесько­ве, Петрів­ка, Матві­ї­ха, Тео­лин (Тел­гин) та бага­то деся­тків коза­цьких хуто­рів, назви вла­сни­ків яких стер­лись під час коле­кти­ві­за­ції 30-х років мину­ло­го сто­лі­т­тя.

Кори­сту­ю­чись наго­дою рекон­стру­кції бою коза­ків Іва­на Богу­на про­ти наба­га­то числен­ні­шо­го караль­но­го кор­пу­су  Речі Поспо­ли­тої, я звер­та­юсь до сво­їх зем­ля­ків з про­ха­н­ням осми­сли­ти уро­ки націо­наль­но-визволь­ної бороть­би коза­цької доби й запи­та­ти Вас, пано­ве прав­ну­ки коза­ків, сло­ва­ми Т.Г.Шевченка:

За що ж боро­лись ми з ляха­ми?
За що ж ми різа­лись з орда­ми?
За що ско­ро­ди­ли спи­са­ми
Москов­ські ребра?

Давайте не будемо байдужими до історії рідного краю.

З сер­ця сто­ли­ці Укра­ї­ни – сели­ща «Коза­ка Мамая», щиро по-коза­цьки, запро­шую вихід­ців із Мона­сти­ри­щен­сько­го райо­ну Чер­ка­ської обла­сті та Іллі­не­цько­го райо­ну Він­ни­цької, спіль­но з коза­ка­ми «Мама­є­вої Сло­бо­ди» 24 бере­зня 2012 року від­зна­чи­ти пере­мо­гу слав­но­го пол­ков­ни­ка Іва­на Богу­на.

З нале­жною шано­бою

Костянтин Олійник

Козак Леву­шків­сько­го куре­ня Вій­ська Запо­розь­ко­го Низо­во­го
Гене­рал-Хорун­жий укра­їн­сько­го коза­цтва.

«Всі народи, що живуть на світі, завжди боронили і боронитимуть вічно життя своє, свободу і власність; і навіть найнижчі на землі тварини, які суть звірина, худоба і птаство, боронять становище своє, гнізда свої і немовлят своїх до знемоги; і природа з волі Творця всіх і Господа дала їм різне для того знаряддя в самих членах їх» (Богдан-Зиновій Хмельницький)

«Ой полети, галко, ой полети, чорна, да й на Січ риби їсти; Ой принеси, галко, ой принеси, чорна, від Кошового вісті…»

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»