На «Мамаєвій Слободі» 13 грудня пройдуть вечорниці на Андрія, або ж як ще в народі його називали свято «Калити»
Опубліковано: 09 Гру 2010 19:03

Андрі­їв­ські вечор­ни­ці, або ж свя­то «Кали­ти» одне із най­більш улю­бле­них моло­ді­жних свят наших пра­ді­дів. Саме на Андрія нео­дру­же­ні дів­ки та паруб­ки мали «остан­ню» можли­вість заду­ма­тись над сво­їм май­бу­тнім, бо ж після Водо­хре­ща (19 січня) на Над­дні­прян­ській Укра­ї­ні почи­на­лись зимо­ві весі­л­ля. Тож ціла низ­ка магі­чних гадань та риту­а­лів на свя­то «Кали­ти» були спря­мо­ва­ні виклю­чно для дося­гне­н­ня одні­єї мети: аби якнай­ско­рі­ше при­ча­ру­ва­ти наре­че­но­го та довід­а­ти­ся чи від­бу­де­ться таке бажа­не весі­л­ля ще цієї зими, чи нато­мість дове­де­ться тяга­ти колод­ку на «Коло­дія» (Масля­ну).

В про­ве­ден­ні вечор­ниць на «Кали­ту» про­сте­жу­ю­ться два напрям­ки віру­вань та веди­чних знань наших пра­ді­дів. Пер­ший напря­мок – шлю­бна магія; дру­гий напря­мок пов‘язаний із куль­том сон­ця, адже це свя­то при­па­дає на най­більш тем­ні ночі про­тя­гом року, коли як кажуть: «День до обі­ду». Тож, у дохри­сти­ян­ський пері­од, при допо­мо­зі магі­чних тан­ців наші пра­ді­ди допо­ма­га­ли Яри­лу «роз­го­рі­ти­ся». Дома­шнє вогни­ще в наших пра­ді­дів пов‘язане з вогнем та куль­том сон­ця, тому не див­но, що на «Кали­ту» так часто вико­ри­сто­ву­ва­ли хатні зна­ря­д­дя пра­ці, котри­ми госпо­ди­ня пора­лась коло вогню: рога­чі, коцю­ба, гор­ня, сажа. Та й обря­до­вий хліб також має фор­му сон­ця.

За допо­мо­гою чер­во­но­го діво­цько­го пояса «Кали­ту» під­ві­шу­ва­ли до хатньо­го сво­ло­ка і най­до­те­пні­ший із паруб­ків на йме­н­ня «Кали­тин­ський», три­ма­ю­чи цьо­го пояса за кінець під­ні­мав «Кали­ту» до сте­лі. В цей час дів­ки та паруб­ки спів­а­ли:

«У небо, наша кали­та, у небо,
А ти, соне­чко, підій­мись
Та нас поди­вись.
Ми кали­ту чіпля­є­мо.
На місяць погля­да­є­мо,
Свою долю-радість закли­ка­є­мо…»

Під “Кали­тою”, поруч на долів­ці, кла­ли­ся коцю­ба та рога­чі. Пару­бо­цтво повин­но було по чер­зі «витан­цю­ва­ти» коцю­бу, цеб­то вшква­ри­ти тако­го шале­но­го гоца­ка, що б аж шиб­ки в шин­ку задвиг­ті­ли. Однак, потрі­бно було пере­стри­бу­ю­чи через рога­чі та коцю­бу, жодним чином не заче­пи­ти їх. Най­вправ­ні­ший пару­бок, який пер­ший впо­рав­ся із цим зав­да­н­ням полу­чав найме­н­ня «Коцю­бин­ський». Він «гну­здав» коцю­бу, сіда­ю­чи на неї вер­хи, мов би на коня, хва­цько під’їжджав до «Кали­ти». Між паруб­ка­ми, а в нашо­му випад­ку між паном «Кали­тин­ським» і паном «Коцю­бин­ським», від­бу­вав­ся при­бли­зно такий діа­лог:

— Добрий вечір, пане Кали­тин­ський!
— Здо­ров будь, пане Коцю­бин­ський!
— Чого пожа­лу­вав?
— Кали­ту куса­ти.
— А я буду по зубах писа­ти!
— А я вку­шу!
— А я впи­шу!
— Ой чи впи­шеш, чи ні,
Я на біло­му коні

Від­по­віді пана Коцю­бин­сько­го на запи­та­н­ня Кали­тин­сько­го могли бути й тако­го змі­сту: «Їду, їду на коні, в чер­во­но­му жупа­ні, до вашої хати кали­ту куса­ти».

Вар­то вка­за­ти, що від­ку­си­ти шма­ток «Кали­ти» мав пра­во лише той із паруб­ків, котрий попри жар­ти та доте­пи моло­ді, навіть не усмі­хне­ться. Тіль­ки лишень пан «Кали­тин­ський» помі­чав усмі­шку пана «Коцю­бин­сько­го», то хутчіш сми­кав  й прив‘язана до  пояса «Кали­та» під­стри­бу­ва­ла до сте­лі. Пару­бок, що сто­яв поряд і нази­вав­ся «Писар­чу­ком» три­мав гор­ня із роз­ве­де­ною в воді сажею, ква­чем від вуха до вуха роз­пи­су­вав облич­чя нев­да­хи сажею. Дів­ча­там же «Писар­чук» мастив вуста медом, щоб солод­кі були.

Пару­бо­цтво, яким вда­ва­лось, здо­лав­ши пере­шко­ди, вку­си­ти «Кали­ту» вели­ча­ли Андрі­я­ми. На голо­ву їм дів­ча­та одя­га­ли він­ки з бар­він­ку та коло­ска­ми жита й сма­чно цілу­ва­ли медо­ви­ми вуста­ми.

На від­мі­ну від вечор­ниць на «Кате­ри­ни» біль­шість про­ду­ктів на «Андрі­їв­ські» вечор­ни­ці при­но­си­ло пару­бо­цтво. Це була, так-зва­на пару­бо­цька «склад­ка». Однак  дів­ча­там не забо­ро­ня­лось бра­ти в ній участь. Кожна дів­ка при­но­си­ла з собою жмень­ку боро­шна та бра­ла участь у при­го­ту­ван­ні «Кали­ти», окрім того, дів­ча­та випі­ка­ли в печі бала­бу­шки для гада­н­ня. Воду для цієї бала­бу­шки слід було нести з кри­ни­чки чи опо­лон­ки в роті, хоча не кожній дів­ці це з пер­шо­го разу вда­ва­лось. Паруб­ки пере­стрі­ва­ли дів­чат, нама­га­лись щось запи­та­ти смі­шне та уїдли­ве. Пев­на спра­ва, дів­ча­та не витри­му­ва­ли та зали­ва­лись іскри­стим смі­хом, роз­бри­ску­ю­чи всю воду. Інко­ли нашим бабу­сям, коли вони були ще дів­ка­ми, по п‘ять-шість разів дово­ди­лось біга­ти до кри­ни­ці й наби­ра­ти воду. Хоча, коли хочеш заміж, ще й не таке зро­биш…

Але для того, щоб спе­кти в печі «Шин­ку – коса над чар­кою» «Кали­ту» та бала­бу­шки для гадань, обовязко­во потрі­бно дів­ча­там та паруб­кам взя­ти із собою по жмен­ці боро­шна, адже після спіль­но­го випі­ка­н­ня чарів­них бала­бу­шок в печі, дів­ча­та, перед цим позна­чив­ши кожна свою бала­бу­шку, постав­лять коло две­рей низень­кий ослін­чик, засте­лять його виши­ва­ним рушни­ком та кожна викла­де свою бала­бу­шку. В цей час паруб­ки заве­дуть до шин­ку соба­ку, перевяжуть його як ста­ро­сту на весіл­лі нав­хрест соломяни­ми пере­ве­сла­ми і будуть диви­тись, яку пер­шу бала­бу­шку з’їсть, та пер­ша заміж піде, яку не заче­пить — та сиді­ти­ме в дів­ках, а яку бала­бу­шку  над­ку­сить і зали­шить, ту пару­бок поки­не, якщо візьме бала­бу­шку в зуби і дале­ко зане­се, то і доля заки­не дів­чи­ну в дале­кі краї. Наші пра­ді­ди до соба­ки іно­ді про­мов­ля­ли: “Пере­дні бала­бу­шки – це пари, а задні за ними друж­ки і боя­ри! Песи­ку, хапай”.
Перед­ба­ча­ти діво­цьку долю буде  і слобід­ський  півень, дів­ча­та зано­си­ти­муть  його з сіда­ла до шин­ку і пуска­ти­муть на долів­ку, де буде зазда­ле­гідь під­го­тов­ле­на купка зер­на, мисо­чка з водою і дзер­ка­ло. Якщо півень перш за все ста­не клю­ва­ти зер­но — дів­чи­на вийде заміж за гар­но­го госпо­да­ря, буде жити в доста­тку; почне пити воду — за п’яницю піде; ста­не диви­ти­ся у дзер­ка­ло — чоло­вік буде леда­що, вер­ті­ти­ме­ться перед дзер­ка­лом і на чужих моло­диць погля­да­ти­ме, а якщо, боро­ни, Боже, щось наро­бить на під­ло­зі — то дів­чи­на покри­ткою буде, як кажуть в наро­ді, «в пеле­ні при­не­се».

Дресс код захо­ду – виши­ван­ка.

Ласка­во про­си­мо долу­чи­ти­ся до від­тво­ре­н­ня цих дав­ніх добрих обря­дів наших пра­ба­бусь та пра­ді­ду­сів й ску­шту­ва­ти на вечор­ни­цях духмя­но­го хміль­но­го  вишня­ку, та тан­цю­ю­чи під супро­від тро­їстих музик, так гепну­ти лихом об зем­лю, щоб цьо­го разу й  ляхи почу­ли.

Братство козацького бойового звичаю «Спас» спільно з козаками з селища «Козака Мамая»  запрошують на вечорниці, що пройдуть на  «Мамаєвій Слободі» на  свято Андрія. Тож спробуй і ти показати свою вправність  поскакавши на коцюбі, або ж пограти у веселу гру, скуштувати «Калиту», змастити дівок сажею або медом, потанцювати запальні танці під супровід троїстих музик саме так, як це робили наші прадіди. Початок вечорниць 13 грудня  о 19–00 (хто прийде пізніше – не запізниться).

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»