На «Мамаєвій Слободі» 24 серпня відбудуться «Шевченківські читання», приурочені Дню Незалежності України
Опубліковано: 21 Сер 2012 12:31

Нащадки славних Запорожців! 24 серпня 2012 року, в День Незалежності України, Козацька Спадкова Духовна Республіка на «Мамаєвій Слободі» запрошує всіх, хто вважає себе Українцем, на «Шевченківські читання», присвячені віршу Великого Кобзаря «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє».

В програмі «Шевченківських читань»:

Уро­чи­ста демон­стра­ція бойо­вих коза­цьких стя­гів Київ­сько­го пол­ку часів коза­цької дер­жа­ви геть­ма­на Бог­да­на-Зино­вія Хмель­ни­цько­го.

Залп із коза­цьких гар­мат на честь Дня Неза­ле­жно­сті Укра­ї­ни.

Чита­н­ня тво­рів Вели­ко­го Про­ро­ка: чита­н­ня роз­по­чну­ться із вір­ша «І мер­твим, і живим…». Усі бажа­ю­чі змо­жуть під­ня­ти­ся на кін (сце­ну) і напам’ять про­де­кла­му­ва­ти або ж про­чи­та­ти з кни­ги один або кіль­ка вір­шів Тара­са Гри­го­ро­ви­ча Шев­чен­ка.

Виступ кобза­рів.

На май­да­ні «Мама­є­вої Сло­бо­ди» від­бу­де­ться пока­зо­вий шабель­ний бій коза­ків вер­хи на конях про­ти під­роз­ді­лу загар­бни­ків.

Початок заходу 24 серпня 2012 року о 12–00.

Посла­н­ня Про­ро­ка «І мер­твим і живим …» – дуже суча­сне й за сво­їм ідей­ним під­текс­том має разю­чо викри­валь­ний сати­ри­чний зміст. Тарас Гри­го­ро­вич Шев­чен­ко, вда­ю­чись до іро­нії, уїдли­во висмі­ює мудру­ва­н­ня укра­їн­ської псев­до­е­лі­ти. Поет-про­рок викри­ває заро­зумі­лість та чван­ство ново­ба­га­тьків, котрі хизу­ю­ться сво­єю «євро­пей­ською осві­че­ні­стю», а насправ­ді є «дрі­му­чи­ми ордин­ськи­ми азі­а­та­ми». Згодь­тесь, яка ж то осві­че­ність, коли псев­до­е­лі­та навіть не знає прав­ди­вої істо­рії сво­го наро­ду. Суча­сні пере­вер­тні з укра­їн­ськи­ми прі­зви­ща­ми цура­ю­ться мови сво­їх дідів-коза­ків та не хочуть її ні зна­ти, ні навіть чути. Біль­ше того – гиду­ють мовою, якою напи­са­не Пере­со­пни­цьке Єван­ге­ліє (на цьо­му Єван­ге­ліє беруть при­ся­гу пре­зи­ден­ти Укра­ї­ни).

Укра­ї­на та її народ були б щасли­ви­ми, аби ці без­ба­тчен­ки ніко­ли не повер­та­лись назад звід­ти, куди вони так полю­бля­ють їзди­ти. Поет в ряд­ках сво­го вір­ша з гір­ко­тою зазна­чає, що ці пере­вер­тні колись, можли­во, і вивчать рідну мову та істо­рію сво­го дав­ньо­го наро­ду, але якщо їм нака­же «німець» – їхній най­біль­ший авто­ри­тет. Наших без­ба­тчен­ків-пере­вер­тнів ваблять при­на­ди чужих земель, стра­ви, одяг, куль­ту­ра, мова. Фран­ція, Німеч­чи­на, Іта­лія, Іспа­нія – там вони можуть вида­ва­ти себе за ари­сто­кра­тів. Як і тоді в XIX ст., коли Шев­чен­ко писав своє про­ро­че посла­н­ня, так і зараз псев­до­а­ри­сто­кра­ти живуть у роз­ко­шах десь на Паль­ма-де-Майор­ка за раху­нок екс­плу­а­та­ції крі­па­ків – про­стих людей пра­ці.

Тарас Шев­чен­ко пока­зує бре­хли­ве фари­сей­ство і водно­час хижу нату­ру «добро­дій­ни­ків» нень­ки Укра­ї­ни – домо­ро­ще­них посі­пак-під­пан­ків. Він пише про них: «… шку­ру дере­те з бра­тів незря­чих, гре­чко­сі­їв»; «… кай­да­на­ми міня­ю­ться, прав­дою тор­гу­ють…»; «…щоб ви не вер­та­лись, щоб там і зди­ха­ли, де ви поро­сли…».  Ці сло­ва Про­ро­ка роз­він­чу­ють фаль­ши­ве укра­ї­но­люб­ство рядже­них ско­мо­ро­хів – псев­до­па­трі­о­тів.

Голов­на мета вір­ша-посла­н­ня – нага­ду­ва­н­ня інте­лі­ген­ції про її свя­тий обов‘язок перед вла­сним наро­дом. Як і тоді, так і зараз, твір під­ні­має широ­кий спектр про­блем:

По-пер­ше – мови, як одно­го із засо­бів націо­наль­ної само­і­ден­ти­фі­ка­ції;

По-дру­ге – прав­ди­ве про­чи­та­н­ня істо­рії укра­їн­ських земель;

По-тре­тє – гене­ти­чне похо­дже­н­ня «чуба­тих слов‘ян» – укра­їн­ців;

По-четвер­те – сто­сун­ки між суспіль­ни­ми вер­ства­ми нашо­го краю;

По-п‘яте – умо­ви ство­ре­н­ня та шля­хи роз­ви­тку гар­мо­ній­но­го укра­їн­сько­го суспіль­ства в сво­їй Неза­ле­жній Дер­жа­ві.

В цей день 21-шої річни­ці Неза­ле­жно­сті нашої Дер­жа­ви ми, укра­їн­ці, має­мо дати собі чітку та чесну від­по­відь на болю­чі від віків запи­та­н­ня: … Що ми?… Чиї сини? Яких батьків? Ким? За що заку­ті?, пам‘ятаючи при цьо­му сло­ва Тара­са Шев­чен­ка у вір­ші: «…Якби Ви вчи­лись, так як тре­ба, той мудрість би була своя…»

Тож  щиро по-коза­цьки звер­та­є­мось до Вас із сели­ща коза­ка Мамая – «Мама­є­вої Сло­бо­ди» – не лінуй­те­ся, про­чи­тай­те ще раз мудрість Вели­ко­го Кобза­ря. Чи не про наш час він усе це писав? І чи не до сер­ця та сові­сті кожно­го із нас, укра­їн­ців, він – Вели­кий Про­рок – зараз закли­кає у сво­є­му вір­ші?

І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ

В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ

Аще кто речет, яко люблю бога, а бра­та сво­е­го нена­ви­жу, ложь есть.
Собор­ное посла­ние Иоан­на Гла­ва 4, ст. 20.

І смер­кає, і сві­тає,
День божий минає,
І зно­ву люд потом­ле­ний
І все спо­чи­ває.
Тіль­ки я, мов ока­ян­ний,
І день і ніч пла­чу
На роз­пу­т­тях веле­лю­дних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає -
Оглу­хли, не чують;
Кай­да­на­ми міня­ю­ться,
Прав­дою тор­гу­ють.
І госпо­да зне­ва­жа­ють, -
Людей запря­га­ють
В тяж­кі ярма. Орють лихо,
Лихом засі­ва­ють.;:
А що вро­дить? Поба­чи­те,
Які будуть жни­ва!
Сха­ме­ні­ться, недо­лю­ди,
Діти юро­ди­вії
Поди­ві­ться на рай тихий,
На свою кра­ї­ну!
Полю­бі­те щирим сер­цем
Вели­ку руї­ну!
Роз­куй­те­ся, бра­тай­те­ся!
У чужо­му краю
Не шукай­те, не питай­те
Того, що немає
І на небі, а не тіль­ки
На чужо­му полі.
В сво­їй хаті своя й прав­да,
І сила, і воля.

Нема на сві­ті Укра­ї­ни,
Немає дру­го­го Дні­пра;
А ви пре­те­ся на чужи­ну                      
Шука­ти добро­го добра,
Добра свя­то­го. Волі! волі!
Бра­тер­ства бра­тньо­го! Найшли,
Несли, несли з чужо­го поля
І в Укра­ї­ну при­не­сли
Вели­ких слов вели­ку силу,
Та й більш нічо­го. Кри­чи­те,
Що бог создав вас не на те,
Щоб ви неправ­ді покло­ни­лись!..
І хили­тесь, як і хили­ли­сьі
І зно­ву шку­ру дере­те
З бра­тів незря­щих, гре­чко­сі­їв;
І сон­ця прав­ди дозрі­вать
В німе­цькі зем­лі, не чужії,
Пре­те­ся зно­ву!.. Якби взять
І всю мізе­рію з собою,
Діда­ми кра­де­не добро,
Тоді оставсь би сиро­тою
З свя­ти­ми гора­ми Дні­про!
Ох, якби те ста­лось, щоб ви не вер­та­лись,
Щоб там і зди­ха­ли, де ви поро­сли!
Не пла­ка­ли б діти, мати б не рида­ла,
Не чула б у бога вашої хули.
І сон­це не грі­ло б смер­дя­чо­го гною
На чистій, широ­кій, на воль­ній зем­лі.
І люди б не зна­ли, що ви за орли,
І не поки­ва­ли б на вас голо­вою.
Сха­ме­ні­ться! Будь­те люди,
Бо лихо вам буде!
Роз­ку­ю­ться неза­ба­ром
Зако­ва­ні люди.
Наста­не суд, заго­во­рять
І Дні­про і гори!
І поте­че сто­рі­ка­ми
Кров у синє море
Дітей ваших… І не буде
Кому пома­га­ти:
Одцу­ра­є­ться брат бра­та
І дити­ни мати.
І дим хма­рою засту­пить
Сон­це перед вами,
І наві­ки про­кле­не­тесь
Сво­ї­ми сина­ми!
Умий­те­ся! Образ божий
Багном не сквер­ні­те.
Не дурі­те дітей ваших,
Що вони на сві­ті
На те тіль­ки, щоб пану­вать…
Бо нев­че­не око
Загля­не їм в саму душу
Гли­бо­ко! гли­бо­ко!
Дозна­ю­ться небо­жа­та,
Чия на вас шку­ра,
Та й засу­дять, – і пре­му­дрих
Нему­дрі оду­рять!

Якби ви вчи­лись так, як тре­ба,
То й мудрість би була своя.
А то залі­зе­те на небо:
– І ми – не ми, і я – не я!
І все те бачив, і все знаю:
Нема ні пекла, ані раю,
Немає й бога, тіль­ки я!
Та куций німець узлу­ва­тий,
А більш ніко­го!.. – Добре, бра­те,
Що ж ти такеє?
– Нехай ска­же
Німець. Ми не зна­єм. -
Отак-то ви навча­є­тесь
У чужо­му краю!
Німець ска­же: – Ви мого­ли. -
– Мого­ли! мого­ли! -
Золо­то­го Тамер­ла­на
Ону­ча­та голі.
Німець ска­же: – Ви слав’яни.
– Слав’яни! слав’яни!
Слав­них пра­ді­дів вели­ких
Прав­ну­ки пога­ні!
І Кол­ла­ра чита­є­те
З усі­єї сили,
І Шафа­ри­ка, і Ган­ка,
І в слав’янофіли
Так і пре­тесь… І всі мови
Слав’янського люду -
Всі зна­є­те. А сво­єї
Дасть­бі… Колись будем
І по-сво­є­му гла­го­лать,
Як німець пока­же
Та до того й істо­рію
Нашу нам роз­ка­же.
Ото­ді ми захо­ди­мось!
Добре захо­ди­лись
По німе­цько­му пока­зу
І заго­во­ри­ли
Так, що й німець не вто­ро­па,
Учи­тель вели­кий,
А не те, щоб про­сті люди,
А гвал­ту! а кри­ку!
– І гар­мо­нія, і сила:
Музи­ка та й годі!
А істо­рія!.. Пое­ма
Воль­но­го наро­да!
Що ті рим­ля­ни убо­гі!
Чорт зна що – не Бру­тиі
У нас Бру­ти! і Кокле­си!
Плав­ні, неза­бу­ті!
( У нас воля виро­ста­ла,
Дні­пром уми­ва­лась,
У голо­ви гори сла­ла,
Сте­пом укри­ва­лась! –
Кров’ю вона уми­ва­лась,
А спа­ла на купах,
На коза­цьких воль­них тру­пах,
Окра­де­них тру­пах!
Поди­ві­ться лишень добре,
Про­чи­тай­те зно­ву
Тую сла­ву. Та читай­те
Од сло­ва до сло­ва,
Не минай­те ані титли,
Ніже тії коми -
Все роз­бе­ріть… Та й спи­тай­те
Тоді себе: що ми?..
Чиї сини? Яких батьків?
Ким? За що заку­ті?..
То й поба­чи­те, що ось що
Ваші слав­ні Бру­ти:

Раби, під­ніж­ки, грязь Москви,
Вар­шав­ське смі­т­тя – ваші пани,
Ясно­вель­мо­жнії геть­ма­ни.
Чого ж ви чва­ни­те­ся, ви!
Сини сер­де­шної Украй­ни!
Що добре ходи­те в ярмі,
Ще луч­че, як батьки ходи­ли?!
Не чвань­тесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бува­ло, й лій топи­ли.
Може, чва­ни­тесь, що брат­ство
Віру засту­пи­ло?
Що Сино­пом, Тра­пе­зон­том
Галу­шки вари­ло?
Прав­да!.. Прав­да, наїда­лись,
А вам тепер вадить.
І па Січі мудрий німець
Кар­то­пель­ку садить,
А ви її купу­є­те,
Їсте на здоров’я
Та сла­ви­те Запо­рож­жя.
А чиєю кров’ю
Ота зем­ля напо­є­на,
Що кар­то­пля родить?
Вам бай­ду­же. Аби добра
Була для горо­ду!
А чва­ни­тесь, що ми Поль­щу
Колись зава­ли­ли!..
Прав­да ваша: Поль­ща впа­ла,
Та й вас роз­да­ви­ла!

Так от як кров свою лили
Батьки за Москву і Вар­ша­ву,
І вам, синам, пере­да­ли
Свої кай­да­ни, свою сла­ву!

Добо­ро­лась Укра­ї­на
До само­го краю.
Гір­ше ляха свої діти
Її роз­пи­на­ють.
Замість пива пра­ве­дную
Кров із ребер точать.
Про­сві­ти­ти, кажуть, хочуть
Мате­ри­ні очі
Сов­ре­мен­ни­ми огня­ми.
Пове­сти за віком,
За нім­ця­ми, недо­рі­ку,
Слі­пую калі­ку.
Добре! Ведіть, пока­зуй­те!
Нехай ста­ра мати
Навча­є­ться, як дітей тих
Нових догля­да­ти.
Пока­зуй­те!.. За нау­ку
Не тур­буй­тесь! Буде
Мате­ри­на добра пла­та:
Роз­па­де­ться луда
На очах ваших неси­тих;
Поба­чи­те сла­ву,
Живу сла­ву дідів сво­їх
І батьків лука­вих.
Не дурі­те самі себе!
Учі­тесь, читай­те,
І чужо­му научай­тесь,
Й сво­го не цурай­тесь.
Бо хто матір забу­ває,
Того бог карає,
Того діти цура­ю­ться,
В хату не пуска­ють.
Чужі люди про­га­ня­ють,
І немає зло­му
На всій зем­лі без­ко­не­чній
Весе­ло­го дому.
Я ридаю, як зга­даю
Діла неза­бу­ті
Дідів наших. Тяж­кі діла!
Якби їх забу­ти,
Я оддав би весе­ло­го
Віку поло­ви­ну.
Ота­ка-то наша сла­ва,
Сла­ва Укра­ї­ни.
Отак і ви про­чи­тай­те,
Щоб не сон­ним сни­лись
Всі неправ­ди, щоб роз­кри­лись
Висо­кі моги­ли
Перед ваши­ми очи­ма.
Щоб ви роз­пи­та­ли
Муче­ни­ків: кого, коли,
За що роз­пи­на­ли?
Обні­мі­те ж, бра­ти мої,
Най­мен­шо­го бра­та, -
Нехай мати усмі­хне­ться,
Запла­ка­на мати.
Бла­го­сло­вить дітей сво­їх
Твер­ди­ми рука­ми
І діто­чок поці­лує
Воль­ни­ми уста­ми.
І забу­де­ться сра­мо­тна
Дав­няя годи­на,
І ожи­ве добра сла­ва,
Сла­ва Укра­ї­ни,
І світ ясний, неве­чер­ній
Тихо засі­яє. .…
Обні­мі­ться ж, бра­ти мої,
Молю вас, бла­гаю!

14 гру­дня 1845 В’юнища

Батько, прости гріхи наші, ми каємось! Благослови добре діло зробити. Во ім‘я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»