На «Мамаєвій Слободі» відбудеться відкритий урок народознавства у вигляді майстер-класу із популяризації традиційних українських форм вітання під гаслом: «Давайте вітатись так, як це споконвіку робили наші прадіди»
Опубліковано: 06 Вер 2012 13:45

Козацька Спадкова Духовна Республіка на «Мамаєвій Слободі» повідомляє українців про чергову «Шабельну атаку». Цього разу ми здійснюємо атаку на чужинські способи вітання, які ніколи не були властиві для православних українців.

Йдеться про вже традиційну для новітнього часу “моду” вітання серед чиновників та депутатів у вигляді так званих “обнімань” та “поцілунків”…

Наші прадіди – Запорозькі козаки, будучи православними християнами, цілували лише хліб та сіль, а також святу землю при виголошені клятви, беручи присягу на вірність рідній землі!

Поцілунки та обійми між чоловіками вважались символом Іуди, який зрадив Ісуса Христа.

Проте в наш час багато чиновників та депутатів цілуються та обіймаються, хоча це, насправді, традиція більш властива для семітських народів (євреїв та арабів) і є їхнім «культурним» впливом  на наші споконвічні традиційні форми вітання.

Ще з часів хрещення Руси князем Володимиром, як і в княжі часи, на козацькій Україні серед православних християн було прийнято обмінюватись поцілунками та обіймами між сусідами та чужими людьми лише напередодні Великого посту. Аби спокутувати гріхи, наші прадіди у «Прощену Неділю» прохали один у одного прощення. Для цього вважалось загально прийнятою нормою усіх, кого стрічали на вулиці, а також всіх рідних і знайомих цілувати та обіймати три рази, просячи у них прощення…

Також наші прадіди цілувались на Великдень, коли “христосувались”.

В українських традиціях, як і у більшості слов`ян, крім скріплення клятви, поцілунок мав і інші призначення в повсякденному житті. Головне з них — передання доброзичливості та здоров’я (цікаво, що етимологія слова «цілунок» іде від цілісності, тобто здоров’я, звідси й цілитель — народний лікар).

Також цілували, у відповідності з давніми віруваннями та прийнятими нормами етикету, коли хотіли започаткувати обопільну симпатію, коли прагнули запобігти шкоді, або ж коли намагалися заспокоїти дитину, а також щоб урятувати стадо, цілували чередника, цілували й свійських тварин — щоб приносили приплід.

Поцілунок використовувався і як знак привітання, нерідко виливаючись у досить складний ритуал. В українців Північної Бессарабії, наприклад, гість звертався до господаря або господині з поздоровленням, на що ті відповідали вдячністю, потім усі цілували одне одному руку, якщо вважали себе рівними; коли ж один із них був старший роками або становищем у суспільстві, то цілував лише молодший, а старший тільки казав «спасибі». Така церемонія практикувалася при вітанні з усіма присутніми гостями, не розрізняючи статі.

Тож, користуючись звичаєвим козацьким правом, дарованим нам Господом Богом, Козацька Спадкова Духовна Республіка на «Мамаєвій Слободі» оголошує про проведення цілої низки відкритих уроків народознавства на різноманітну тематику: традиції, обряди, забуті трудові навички та ремесла із життя давньої козацької України.

Перший відкритий урок народознавства у вигляді майстер-класу із популяризації традиційних для українців Середньої Наддніпрянщини форм вітання відбудеться на ярмарковому майдані «Мамаєвої Слободи» 15 вересня 2012 року з 12-00 по 16-00 за участі козаків та козачок із «Мамаєвої Слободи», а також фольклорних колективів.

Крім того, на майдані відтворюватимуться традиційні козацькі ігри та забави.

Хочемо звернути увагу, що спілкування людей, де б вони не жили, розпочинається, власне, з вітання. У кожного народу є свої форми традиційного вітання. У «чубатих слов`ян», тобто українців, вітання становить досить складний ритуал, який включає як жести, міміку, так і інші словесні формули для передачі емоцій, тобто доброзичливого ставлення.

Слов’яни-українці як народ сформувались кілька тисяч років тому назад. Тож у нас кожен компонент привітання містить у собі глибокий сенс і вплетений у канву давніх вірувань та світоглядних уявлень, на сакральному рівні співвідносячись із особливостями нашого самобутнього національного характеру. У цьому розумінні найбільш показовим є рукостискання, яке у різних комбінаціях з іншими проявами доброзичливого ставлення побутує тисячоліттями на широкому етнокультурному ареалі по обидва боки Дніпра-Славути.

Відповідно ж до світоглядних уявлень українців будь-яке фізичне доторкання (чи то потиск рук, поплескування по плечу або погладжування по голові) пов’язане з вірою в його магічну силу — здатність до передання як позитивних, так і негативних дій. Виходячи з цього наші прадіди ретельно регламентували як  і самі доторкання, так і норми відстані між особами, що контактували.

Цебто, будь які обійми, поплескування і тим більше поцілунки для наших прадідів були просто брутальним втручанням в їх особистий простір.

Обійми з поцілунком були доречні винятково у випадках, якщо це був родич, або ж побратим, як то було в Запорозьких козаків, від якого не могла виходити небезпека на енергетичному рівні. У такому випадку дозволявся не просто потиск руки, а й дужі козацькі обійми. Діти за повір’ям вважалися «чистими», не здатними принести лихо, тому їм також дозволялось залізти на руки та  цілувати хрещених батьків та інших добрих знайомих.

В українців найдавніші в Європі знання з демонології. Тільки наш народ, на відміну від Європи, відрізняє «нечисту силу» від «злого духа». Враховуючи ці давні ведичні знання та зважаючи на небезпеку шкідливої магії, що може передаватися через контакти, український народ поступово сформував усталені стереотипи щодо унеможливлення таких контактів, боячись зняття при обіймах та цілунках позитивної енергетики. Як би зараз сказали – остерігались енергетичного вампіризму. З огляду на це з дитинства дітей навчали стримуватись при вітанні людей, котрі мали погану “відьомську” репутацію. Обмежувалися вітальні контакти і з жінками, оскільки серед них могли бути відьми. Не випадково в більшості регіонів України давня традиція приписувала чоловікові та жінці йти поруч, не доторкаючись; під руку йшли тільки під вінець. Обмежувалися доторкання і в молодіжному середовищі, оскільки вважали, що через них передається сексуальний потяг. Пізніше ці уявлення стали основою етичних норм — досить суворих у традиційному суспільстві тогочасної України.

Доторкання людей при спілкуванні набувало іншої спрямованості, якщо воно освячувалося ритуалами. Не даремно різні контактні прийоми (поцілунки, обійми, погладжування, масаж) у поєднанні з магічними заклинаннями використовувалися в народній медицині українців. Щодо обрядів, то вони аж ніяк не обходилися без фізичних контактів. Весільна обрядовість, наприклад, розпочиналася з “удару по рукам”, яке батьки наречених здійснювали на знак згоди про заручини. Центральним моментом весілля було також сакральне дійство – з’єднання рук молодих над короваєм, що являло собою магічний акт скріплення подружньої клятви на вірність.

Таку ж сакральну силу мав і поцілунок. Воїни-козаки, коли виголошували клятву чи давали присягу, цілували хрест (у тому числі натільний), від чого, власне, і походить назва обряду— хресне цілування. В середовищі Запорозьких козаків воно вважалося такою святою справою, що ніхто не смів його порушити якимись недешкретними діями. По мірі утвердження християнства хресне цілування набувало більш ритуалізованих рис, розширюючи і область застосування: починає практикуватися ритуальне цілування ікон, різноманітних святинь і навіть не-святинь (наприклад, замка на церковних воротах нареченими— «щоб міцнішим був шлюб»). Поруч із релігійними, в Україні продовжували побутувати й народні святині — хліб та сіль, а також земля, традиція цілування якої при виголошенні клятви бере початок від Запорозького козацтва.

В Наддніпрянській Україні було прийнято обмінюватися поцілунками і при прощанні, причому поцілунок означав не тільки приязнь до людини, а і взаємне прощення (до речі, “прощання” і “прощення” колись ототожнювалися). Бо ж коли козак вирушав у похід на війноньку, то він міг більш ніколи уже не здибатися на цьому світі зі своїми рідними та близькими, а відтак, потрібно було попросити прощення…
 
Хочемо ще раз звернути увагу, що загальнопоширеним способом вітання на українських землях традиційно були рукостискання та слова «Добрий день» («Добрий ранок», «Добрий вечір») чи «День добрий». Ця стандартизована традиційна форма вітання слов’ян-українців варіювалася по окремих регіонах і не має нічого спільного із традиціями вітань у вигляді “обнімань” та “поцілунків” мешканців пустель Синаю та Мертвого моря, тобто безперечно самобутніми традиціями симітських народів – євреїв та арабів.

Зокрема, на Наддніпрянщині та Поліссі серед чоловіків прийнятим був потиск рук, а добре знайомі жінки при зустрічі цілувалися і обіймалися, говорячи «Слава Богу». На Волині чоловіки обов’язково знімали капелюха, а вітаючи жінку, цілували їй руку; звичною формою вітання тут було «Слава Ісусу» і відповідь — «Слава навіки». На Поділлі словесна традиція була різною серед різних вікових категорій: молодь, вітаючись, казала «Добрий день» або «Слава Ісусу», старші — «Слава Богу». При цьому чоловіки обмінювалися рукостисканнями, жінки — поцілунками; руки тут було прийнято цілувати тільки близьким родичам та священикові. У південних районах Поділля словесна традиція вітання була іншою: «Добридень» або «Помагайбіг». У Галичині як привітання, натомість, широко використовувалися поцілунки: жінки цілувалися в губи, чоловіки цілували руку жінкам, молодші цілували руку старшим, але, як правило, лише родичам або добре знайомим. У Північній Буковині, навпаки, більшого значення надавали словесним привітанням: чоловіки при зустрічі казали «Добрий день», «Доброго здоров’я», жінки — «Добридень». Рукостискання використовувалися тут між найближчими знайомими та у молодіжному середовищі, тобто руку геть усім не подавали. Щодо цілунків, то було прийнято, аби діти цілували руки старшим та хресним батькам, дорослі ж цілувалися тільки під час весілля. Зберігся тут і архаїчний звичай цілування ніг свекру та свекрусі молодою під час весільних обрядів.

Як бачите, наші традиції вітання – різноманітні, але в цілому – спільні для всієї України – від Карпат і до синього Дону!

Давайте разом та гуртом відроджувати давні прадідівські традиції, аби Україна була українською!

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

120грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 100грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 100грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 100грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Почайна та Шулявська
  • 433
    Від перетину вулиць Богдана Хмельницького та Терещенківської.
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»