Оголошуємо Всеукраїнський конкурс на кращий міні-фільм, знятий на «Мамаєвій Слободі» за мотивами повісті М. Гоголя «Ніч перед Різдвом»
15 листопадаа 2011 16:53

Три роки тому назад до нас звер­ну­лась відо­мий режи­сер «Мосфільму» Наталя Бон­дар­чук, донька все­сві­тньо­зна­ного режи­сера і актора Сер­гія Бон­дар­чука («Судьба чело­века», «Война и мир», «Тихий Дон»), з про­ха­н­ням про­ве­сти зйомки фільму про Миколу Васи­льо­вича Гоголя на “Мама­є­вій Сло­боді”. Фільм зні­мався «Мосфіль­мом» з нагоди 200-ліття з Дня наро­дже­ння Миколи Гоголя. Його назва – «Гоголь. Бли­жай­ший».   Вра­хо­ву­ючи те, що Микола Гоголь є укра­їн­цем, більше того, нащад­ком дав­нього коза­цького роду, «Мама­єва Сло­бода» не взяла з «Мосфільма» за зйомки ні копійки. Так само, до речі, зро­били і в Соро­чин­цях. Після «Мама­є­вої Сло­боди» москов­ські гості поїхали зні­мати кіно­кар­тину до Іта­лії.

Напередодні Нового 2012 року та Різдва на «Мамаєвій Слободі» започаткована святкова програма для дорослих під назвою «Ерго бібамус» (лат. “випиймо!”). Між тим для дітей ми також хочемо запропонувати новий новорічний романтичний проект!

Оголошуємо в період з 1 грудня 2011 р. по 28 січня 2012 р.: 

Всеукраїнський конкурс на кращий аматорський міні-фільм, знятий мобільним телефоном на території козацького селища «Мамаєва Слобода» за мотивами повісті Миколи Гоголя «Ніч перед Різдвом».

Умови кон­курсу:

Резуль­тати кон­курсу:

P.S. Учням та вчителям із інших міст та сіл України, котрі бажають взяти участь у конкурсі, за попередньою домовленістю із адміністрацію «Мамаєвої Слободи» під час зимових канікул на одну добу може бути надана можливість для проживання безпосередньо на території козацького селища, в одній із хат чи у козацькому бурдюзі (міні-готель, хостел).

Також за пільговими цінами учням та вчителям може бути надане дворазове харчування. Меню складене зі страв середньовічної козацької кухні (борщ, юшка, куліш, тетеря, соломаха, рубці, галушки, вареники, пиріжки, узвар та гербата (трав‘яний козацький чай).

Теле­фон для бро­ню­ва­ння місць у коза­цькій хаті чи бур­дюзі (міні-готель, хостел): 044–361-98–48; або ж пишіть на ел. адре­сою: mamayevasloboda@gmail.com

Надприродне та буденне у повісті М. Гоголя “Ніч перед Різдвом”

Пові­сть прав­нука спад­ко­вих і здавна слав­них на Укра­їні корін­них коза­цьких родів Миколи Гоголя “Ніч перед Різдвом” вхо­дить до пер­шої збірки письмен­ника “Вечори на хуторі біля Диканьки”. В цих пові­стях «Вели­кий укра­ї­нець» із щемом і тре­пе­том у серці май­стерно опи­сує щирий і до болі рідний укра­їн­ський край, саме ті місця, де в землі було зако­пано його пуп – свя­тій дідів­ській землі, по якій він зро­бив свої перші дитячі кроки. Як прав­ди­вий укра­ї­нець, Микола Гоголь нама­га­є­ться пока­зати химерну душу коза­цького краю, давню куль­туру про­стих укра­їн­ців, котра під його май­стер­ною рукою набу­ває рис від комі­чного до фан­та­сти­чного, пока­зу­ючи неро­зривну цілі­сну роман­ти­чну сутні­сть душі укра­їнця – воїна-хлі­бо­роба, що пов­но­кровно може жити лише у поєд­нанні із при­ро­дним ото­че­н­ням рідної землі під гор­дою назвою Укра­їна.

Диво­ви­жно чарівна зоряна ніч перед Різдвом в одно­ймен­ній пові­сті Миколи Гоголя роз­по­чи­на­є­ться ніби б то із нере­аль­ної каз­ко­вої події…

Із бов­дура (димаря) однієї з білень­ких укра­їн­ських хат чор­ними клуб­ками під­ня­лась хмара диму, а  разом із ним стрімко виле­тіла верхи на мітлі чепурна укра­їн­ська моло­диця – відьма. В тих місцях неба, де вона про­лі­тала, зірки зни­кали одна по одній. Таким робом, за неве­ли­кий час відьма назби­рала їх пов­ні­сінь­кий обе­ре­мок. В цей час чорт, що й собі також з’явився у нічному небі, обпі­ка­ючи пучки паль­ців, вхо­пив золо­то­ро­гого  місяця та запхав його до кишені. Враз  над селом зро­би­лись такі густі сутінки, так темно, хоч в око стрель, ні гич не можна було роз­гле­діти, що вже казати про стежку до хати, навіть дорогу до шинку важко було зна­йти зви­чай­ному бур­лаці…

До несхочу поза­бав­ляв­шись у небі й від­чувши кри­жа­ний холод, чепурна відьма чим­дуж про­сли­знула назад до хатнього димаря й знову пере­тво­ри­лася на зви­чай­ні­сіньку собі зугарну моло­дицю на  йме­ння Солоха. За нею на селі йшла лиха слава чарів­ниці та зва­бниці, бо ж Солоха зна­лася на відьом­стві. Та що там зна­лася? Вона й була справ­жні­сінь­кою відьмою, бо вміла кре­пко-накре­пко при­ча­ро­ву­вати до себе вель­мо­жних панів-коза­ків!

А між тим чорт, теж слі­дом за Соло­хою, нав­про­стець, через пічний димар, пір­нув до хати, в якій мешкала  метка коза­чка Солоха…

Але якої тільки чуда­сії не буває у свя­ткову ніч в коза­цькому краї, в ніч перед Різдвом! Проте, яке ж свято між коза­ками обхо­ди­ться без іскри­стих жар­тів та сміху! Смі­ю­ться та рего­чуть парубки й дів­чата, ман­дру­ючи із зві­здами та коляд­ками від обій­стя до обій­стя, від хати до хати. Рве пупа від сміху й читач над коза­ками, котрим у різдвяну ніч при­тьом заба­глося, чи то пак закор­ті­лось наві­да­тися до чепур­ної Солохи «поко­ля­ду­вати». Проте геть ніхто з Соло­ши­них ста­те­чних зали­цяль­ни­ків: ані пан голова, ані дяк, ні козак Чуб та й сам чорт – не хотіли, щоб їх там хтось узрів, бо якому ж «добро­дію» потрі­бен лихий пого­лос. То ж хитра моло­диця Солоха не зна­хо­дить нічого кра­щого, як схо­вати своїх незу­гар­них полю­бов­ни­ків у мішки з-під вугі­лля… Чи варто опи­су­вати сло­вами, який куме­дний та при­ше­ле­пку­ва­тий вигляд має ста­те­чна сіль­ська еліта, коли їх діста­ють із тих мішків парубки та дів­чата, дума­ючи, що то кимось нако­ля­до­вані наїдки: книші, паля­ниці, ков­баси, коржі та ков­бики!

Перед Різдвом і коваль Вакула запро­ста охляп (без сідла) верхи на самому чорті ман­друє з Диканьки до Петер­бурга, щоб дістати для своєї коха­ної Оксани чере­ви­чки самої цариці. Зустрів­шись у Петер­бурзі з запо­рож­цями, пару­бок дивом потра­пляє до цар­ського палацу, тож цариці нічого не зали­ша­є­ться, як пода­ру­вати зако­ха­ному від­чай­духу свої вла­сні чере­ви­чки.

Диву­є­ться та гигоче читач і над пуза­тим химо­ро­дни­ком Пацю­ком, котрий засто­со­вує свої над­при­ро­дні коза­цькі вмі­ння під час вечері. Він, як бува­лий козак-хара­ктер­ник, сидів на долівці, піді­пхавши під себе ноги по-туре­цьки перед неве­ли­кою діж­кою, на якій сто­яла миска з галу­шками, та сма­чно сьор­бав з миски юшку, хапа­ючи час від часу галу­шки зубами.  Варе­ники ж самі летіли до нього з миски пря­мі­сінько в роз­зяв­ле­ний рот, тож запо­розь­кий гал­дов­ник Пацюк обтя­жу­вав себе тільки тим, що жував та ков­тав їжу.

Добро зав­жди повинно бути з кула­ками, зло і тем­рява обов‘язково будуть отри­му­вати поразку. Тож у ніч перед Різдвом чорт, який хотів погл­уми­тися з укра­їн­ських коза­ків, сам потра­пив у халепу, адже замі­сть того, щоб дошку­лити моло­дому ковалю, якого він люто нена­ви­дів за його маляр­ські зді­бно­сті, які Вакула про­я­вив у буцімто «нека­но­ні­чних», як тепер би ска­зали деякі запо­па­дливі москво­філь­ські добро­зи­чливці, роз­пи­сах укра­їн­ської цер­кви. Адже як напи­сав Микола Гоголь: «Коваль був бого­бо­я­злива людина й малю­вав часто образи свя­тих, і тепер ще можна зна­йти в Т… цер­кві його єван­ге­лі­ста Луку. Але трі­ум­фом його май­стер­но­сті була одна кар­тина, нама­льо­вана на цер­ков­ній стіні у пра­вому при­творі, на якій зобра­зив він свя­того Петра в день стра­шного суду з клю­чами в руках, як той вига­няв з пекла нечи­сту силу; пере­ля­ка­ний чорт кидався на всі боки, перед­чу­ва­ючи свою поги­бель, а замкнені колись грі­шники били й ганяли його бато­гами, полі­ня­ками і всім, що під руку тра­пи­лось. У той час, як май­стер пра­цю­вав над цією кар­ти­ною й малю­вав її на вели­кій дерев’яній дошці, чорт з усієї сили нама­гався пере­шко­джати йому; штов­хав неви­димо під руку, хапав із горна в кузні попіл і обси­пав ним кар­тину; та, незва­жа­ючи на все, роботу було закін­чено, дошку вне­сено до цер­кви і вправ­лено у стіну в при­творі, і з того часу чорт запри­сягся мсти­тися кова­леві…». Ну що тут ска­зати – для нече­сти­вих чор­тів все істинно-само­бу­тньо укра­їн­ське й у наш час є неза­кон­ним, цебто, як вони ствер­джу­ють, нека­но­ні­чним…

Нато­мі­сть нечи­стий зму­ше­ний був вико­нати всі бажа­ння Вакули. Наго­ро­дою ж для нечи­стого стали три шпар­ких гаря­чих коза­цьких удари лози­ною по кудла­тій чор­тя­цькій пиці та спині!

Чарівне та комі­чне поєд­на­ння у пові­сті Миколи Гоголя «Ніч перед Різдвом» кра­сно­мовно ілю­струє незлам­ний опти­мізм укра­їн­ського коза­цького народу у боротьбі з нечи­стою силою. Добро обов‘язково пере­може!


ГОГОЛЬ Микола Васи­льо­вич
(1809—1852) — Вели­кий укра­ї­нець. Наро­дився у с. Соро­чин­цях (тепер Великі Соро­чинці Мир­го­род­ського р-ну Полтав­ської обл.). В 1821—28 навчався у Ніжин­ській гім­на­зії вищих наук. Був нащад­ком слав­них і зна­тних коза­цьких родів. Через бабусю Т. Лизо­губ про­дов­жу­вав роди Лизо­гу­бів, Тан­ських та Забіл, був пря­мим нащад­ком геть­ма­нів М. і П. Доро­шен­ків та І. Ско­ро­пад­ського. Зали­ша­є­ться гіпо­те­зою твер­дже­ння про спад­ко­єм­ний зв’язок письмен­ника з волин­ськими Гого­лями, насам­пе­ред із коза­цьким пол­ков­ни­ком 17 ст. Оста­пом Гого­лем. Хоча батько Миколи Гоголя напо­лягав на цьому факті без наміру отри­мати будь-яку вигоду; він поси­лався на гра­моту короля Яна III Собе­ського, і, голов­не, його аргу­менти були визнані суча­сни­ками. Мати Миколи Гоголя теж була з дуже дав­нього коза­цько-стар­шин­ського роду — роду Кося­ров­ських, близь­кою роди­чкою Д. Тро­щин­ського, який також мав гли­боке коза­цьке корі­ння, від­зна­чався укра­їнофільськими настро­ями, вла­шту­вав у сво­єму має­тку Кибин­цях театр і вза­галі осе­ре­док укра­їн­ської куль­тури; упра­ви­те­лем його має­тку був батько письмен­ника — Ва­силь Пана­со­вич Гоголь (1777–1825; також письмен­ник писав укра­їн­ською і росій­ською мовами, був авто­ром кіль­кох інтер­ме­дій з укра­їн­ського життя). 

З 1828 Микола Гоголь жив у Петер­бурзі, в 1836–48 — за кор­до­ном. Після повер­не­ння з подо­рожі за кор­до­ном деякий час пере­бу­вав в Укра­їні (Пол­тав­щина, Одеса). Помер за загад­ко­вих обста­вин у Москві.

З дитин­ства Микола Гоголь ціка­вився укра­їн­ським фоль­кло­ром та істо­рією, насам­пе­ред доби козач­чини. У зрі­лому віці Микола Гоголь пла­ну­вав напи­сати фун­да­мен­тальну істо­рію Укра­їни в 6 томах.

Рідною зем­лею для письмен­ника зав­жди зали­шалася Укра­їна, яка асо­ціювалася в нього з пері­о­дом Геть­ман­щини — добою авто­номної коза­цької дер­жави. Козач­чина і пос­тко­зач­чина — одна із цен­траль­них тем збі­рок пові­стей Миколи Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1832) і «Мир­го­род» (1835).

Пові­сть «Про­пала гра­мота» від­тво­рює часи посту­по­вого зане­паду коза­цтва у 2-й пол. 18 ст. Письмен­ник захо­плю­є­ться зви­тя­гою і без­ме­жним роз­гу­лом запо­рож­ців, але з жалем кон­ста­тує безповорот­ність тих часів.

Одним із най­ви­зна­чні­ших тво­рів Миколи Гоголя й усієї росій­ської літе­ратури 1-ї пол. 19 ст. є пові­сть «Тарас Бульба», напи­сана 1835, потім під впли­вом росій­ської шові­ні­сти­чної імпер­ської цен­зури допов­нена й пере­ро­блена авто­ром у 1842, але до неї автор повертав­ся про­тя­гом всього життя аж до своєї тра­гі­чної смерті.

Увага! До відома росіян: у 1846 році у книзі відомих відвідувачів у Карлсбаді Микола Гоголь особисто записався українцем!

Наші послуги

Страви в шинку

}

Вартість входу

50грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 35грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення; Понеділок та вівторок - вхід безоплатний.
  • 35грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 35грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»