Рукотворна казка №2” на “Мамаєвій Слободі” – спільний проект інтернет-проекту “Рукотвори” та Центру народознавства “Козак Мамай”
Опубліковано: 25 Лис 2010 12:15

В козацькому селищі «Мамаєва Слобода» 28 листопада 2010 року о 12–00 буде представлена казкова рукавичка, розміром близько 5 метрів, тобто з руку Велетня. Від «холоду» у неї зможуть вільно поміститися не тільки всі герої казки «Рукавичка»:  песик, мишка, жабка, зайчик, лисичка, вовк, кабан, ведмідь, а й з десяток дітей. Цим текстильним виробом інтернет-проект «Рукотвори»  під керівництвом Катерини Качур та Центр народознавства «Козак Мамай» під керівництвом козака Левушківського куреня Війська Запорозького Низового Костянтина Олійника продовжують започатковану в жовтні 2010 року акцію матеріалізації українських народних казок.

Під супро­від зна­но­го кобза­ря та каз­ка­ря Оле­ксан­дра Гон­ча­рен­ка діти, що при­йдуть на захід, інсце­ні­зу­ють укра­їн­ську наро­дну каз­ку «Рука­ви­чка». Мето­дом гри з-поміж усіх охо­чих обе­руть малень­ких акто­рів.

А до цьо­го, при допо­мо­зі наро­дних май­стрів, дітки з папе­ру вирі­жуть по рукавичці–витинанці.

За каз­кою, рука­ви­чка від вели­кої кіль­ко­сті зві­рів, що залі­зли все­ре­ди­ну, ледь не трі­сну­ла. Тож при­ходь­те й поди­ві­ться, скіль­ки людей змо­жуть зігрі­ти­ся у «руко­твор­ній слобід­ській рука­ви­чці». На нашу дум­ку, це не менш ніж 15–20 дітла­хів. Аби це пере­ві­ри­ти, потрі­бно при­йти до нас на гости­ну.

Май­стри:

Сві­тла­на Рак – май­стри­ня-вити­нан­кар­ка.

Дітям (до 12 років) з батьками вхід безкоштовний!

Сце­на­рій дій­ства:

Най­більш актив­ні малень­кі уча­сни­ки отри­ма­ють пода­рун­ки, голов­ни­ми із яких будуть кіль­ка рука­ви­чок від все­сві­тньо­ві­до­мо­го укра­їн­сько­го кутюр‘є Окса­ни Кара­ван­ської.

Відкритий лист до малюків від всесвітньовідомого дизайнера Оксани КАРАВАНСЬКОЇ.

Люба мале­ча та любі батьки!

Хочу ска­за­ти, що наші наро­дні каз­ки – це не про­сто части­на фоль­кло­ру та істо­рії, це також спо­сіб пере­да­чі досві­ду від поко­лі­н­ня до поко­лі­н­ня. Напри­клад, я виро­сла на цих каз­ках, у дитин­стві най­улю­бле­ні­ши­ми були Рука­ви­чка та Коза-дере­за. Бага­то чому можна навчи­ти­ся з мудро­сті наших казок, і зав­жди вони будуть нача­сі, адже і зараз нав­ко­ло нас стіль­ки «козів-дере­зів»… Мої діти дуже люблять каз­ку про Теле­си­ка. І зна­є­те, я пиша­ю­ся тим, що пере­кла­да­ють саме наші каз­ки!

А от наша з вами спра­ва – берег­ти та пле­ка­ти наро­дну твор­чість, пере­ка­зу­ва­ти її дітям, адже кожна наша каз­ка, як справ­жній діа­мант, і, чим біль­ше діа­ман­тів, тим бага­тша Укра­ї­на!

От вам і казо­чка, а мені бубли­ків в’язочка.

З любов’ю, Окса­на Кара­ван­ська

Довід­ка:

Окса­на Кара­ван­ська є одним із най­кре­а­тив­ні­ших дизай­не­рів Укра­ї­ни. ЇЇ шоу зав­жди яскра­ві та феє­ри­чні, коле­кції гостро модні, обов’язково укра­їн­ські та абсо­лю­тно непе­ре­дба­чу­ва­ні. Окса­на є чле­ном Екс­пер­тно­го комі­те­ту Укра­їн­ської Ради Моди. Серед важли­вих подій остан­ньо­го часу: показ коле­кції Окса­ни Кара­ван­ської осінь-зима 2009–2010 у рам­ках Pret-a-Porter Paris The Heart of Fashion (Париж, Фран­ція), а також весна-літо 2010 – у Нью-Йор­ку.

 “Рукотворна казка на “Мамаєвій Слободі”  під гаслом: «Ні, перелицюванню українського фольклору!» – це спільний захід  інтернет-проекту «Рукотвори» та  Центру народознавства «Козак Мамай», який триватиме протягом року до вересня 2011р.

У 1907 році впер­ше поба­чи­ли світ укра­їн­ські «Наро­дні каз­ки», вибра­ні для дітей, котрі упо­ряд­ку­вав Борис Грін­чен­ко (1863–1910рр.) – Лицар Духу, письмен­ник, укла­дач всім відо­мо­го чоти­ри­том­но­го «Сло­ва­ря укра­їн­ської мови», зби­рач і публі­ка­тор наро­дної твор­чо­сті, гро­мад­ський діяч і про­сві­ти­тель.

Щедро обда­ро­ва­ний при­ро­дою і тита­ні­чно працьови­тий, Б.Грінченко все ж не роз­крив себе пов­ні­стю, над­то бага­то дове­ло­ся йому зазна­ти лихих пово­ро­тів долі. Син дрі­бно­го помі­щи­ка, в роди­ні яко­го нама­га­ли­ся вихо­ву­ва­ти «по-пан­ськи», рано, хоч і без­си­стем­но, почав чита­ти. До три­над­ця­ти років встиг позна­йо­ми­ти­ся з бага­тьма тво­рами літе­ра­ту­ри, про­бу­вав писа­ти сам. Вели­ке вра­же­н­ня спра­вив на ньо­го «Кобзар» Т.Шевченка, і він почи­нає писа­ти укра­їн­ською і навіть зби­ра­ти мате­рі­а­ли до слов­ни­ка.

Гро­мад­ські інте­ре­си Б.Грінченка фор­му­ю­ться під впли­вом наро­дни­цтва. 29 гру­дня 1879 р. він потра­пляє до в’язниці за чита­н­ня «Паро­вої маши­ни» С.Подолинського. Юнак від­мов­ля­є­ться ска­за­ти, від кого одер­жав книж­ку, і про­ве­де­ні у холо­дній тюрем­ній каме­рі пів­то­ра міся­ця даю­ться взна­ки — тут він захво­рів на сухо­ти, що й спри­чинило перед­ча­сну смерть. Арешт позба­вив Б.Грінченка й можли­во­сті одер­жа­ти пов­но­цін­ну осві­ту, від­то­ді він був зму­ше­ний здо­бу­ва­ти її само­туж­ки. Склав­ши іспит на на­родного вчи­те­ля, він пра­цює у сіль­ських шко­лах і попри мате­рі­аль­ну скру­ту живе актив­ним духов­ним жит­тям: зби­рає пісні, каз­ки й пере­ка­зи, скла­дає кни­го­збір­ню для сіль­ських дітей і сам ство­рює руко­пи­сні кни­же­чки для них, писа­ні дру­ко­ва­ни­ми літе­ра­ми. За гра­ма­ти­кою та читан­кою Б.Грінченка вчи­ла­ся і його донь­ка Настя й учні (зго­дом, 1911 року, вже по смер­ті Б.Грінченка, його дру­жи­на М.Грінченко (М.Загірня) видає «Рідне сло­во», де використа­ні руко­пи­сні книж­ки). Про­сві­тни­цька ідея спо­ну­кає Б.Грінченка до пере­кла­дів з Г.Гейне, Й.В.Гете, В.Гюго, А.Франса, О.Пушкіна, Ф.Шіллера, до ство­ре­н­ня жит­тє­пи­сів І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка, Є.Гребінки, до публі­ка­ції числен­них попу­ляр­них збі­рок та фоль­клор­них тво­рів для масо­во­го чита­ча («Коло­ски», «Мудра дів­чи­на», «З наро­дно­го поля», «Думи кобзар­ські» та ін.). Серед них була і збір­ка «Укра­їн­ські наро­дні каз­ки, вибра­ні для дітей» (вида­на впер­ше 1907 року, зго­дом вит­римала не одне пере­ви­да­н­ня).

В 20–30-х роках мину­ло­го сто­лі­т­тя сата­нин­ський ста­лін­ський режим, роз­бу­до­ву­ю­чи моди­фі­ко­ва­ну Росій­ську імпе­рію під новою назвою Сове­цькій Союз, голо­до­мо­ра­ми й репре­сі­я­ми плюн­дру­вав нашу зем­лю, міль­йо­на­ми зни­щу­ю­чи укра­їн­ський нарід.

 Укра­їн­ська інте­лі­ген­ція, яка не була ще роз­стрі­ля­на чи замор­до­ва­на голо­дом, пере­бу­ва­ю­чи на будо­вах «Даль­строя» в Сибі­ру чи на Солов­ках,  не  мала жодної реаль­ної змо­ги боро­ни­ти свій націо­наль­ний фоль­клор, як і бага­то інших під­ва­лин нашої  справ­жньої  істо­рії та духов­но­сті, від зазі­хань зажер­ли­во­го супо­ста­та. Здо­бу­ток попе­ре­дніх поко­лінь укра­їн­ців – націо­наль­ний фоль­клор, упо­ряд­ко­ва­ний в тому числі й Б.Грінченком, а саме укра­їн­ська наро­дна каз­ка, – зазнав у цей час, гово­ря­чи суча­сною мовою, бру­дної рей­дер­ської ата­ки або ж пере­ли­цю­ва­н­ня з боку «іде­о­ло­гів імпе­рії». Один із таких ста­лін­ських будів­ни­чих-іде­о­ло­гів, а попро­сту кажу­чи, незва­жа­ю­чи на свій дво­рян­ський титул, зло­дю­га-пла­гі­а­тор,  і був відо­мий письмен­ник, граф Алє­ксєй Ніко­ла­є­віч Тол­стой (1883р. -1945р.), який без­со­ром­но поцу­пив у Б.Грінченка, вида­ні ще у 1907 році «Укра­їн­ські наро­дні каз­ки», пере­клав їх та з гор­ді­стю видав  під назвою «Рус­скіє наро­дниє сказ­кі», хоча пра­ді­ди росі­ян до цих казок не мали жодно­го сто­сун­ку, хіба що тіль­ки вони були напи­са­ні кири­ли­цею…

Алє­ксєй Ніко­ла­є­віч пише: «Что­бы понять тай­ну рус­ско­го наро­да, его вели­чие, нужно хоро­шо и глу­бо­ко узнать его про­шлое: нашу исто­рию, корен­ные узлы её, тра­ги­че­ские и твор­че­ские эпо­хи, в кото­рых завя­зывал­ся рус­ский хара­ктер».  Тоб­то, по-маро­дер­ськи, кра­сти чужу інте­ле­кту­аль­ну вла­сність, істо­рію, зем­лю, архе­о­ло­гі­чні арте­фа­кти, куль­тур­ні цін­но­сті зав­ше було і є буден­ною пра­кти­кою для росій­сько­го дво­рян­ства, навіть якщо це слу­жба зло­чин­но­му ста­лін­сько­му режи­му, адже для возве­ли­че­н­ня імпе­рії все годи­ться.

Як пишуть про гра­фа суча­сні росій­ські біо­гра­фи: «Не укло­ни­лись от вни­ма­ния писа­те­ля  и рус­ские наро­дные сказ­ки, Тол­стой делал пере­ска­зы и обра­бо­тки текс­тов наи­бо­лее запом­нив­ши­хся, полю­бив­ши­хся ему фоль­клор­ных прои­зве­де­ний (а кому ж не подо­ба­є­ться укра­їн­ська наро­дна каз­ка, вида­на Б.Грінченком ще у 1907ро­ці?). Уже с пер­вых шагов в оте­че­ствен­ной и миро­вой лите­ра­ту­ре Але­ксей Нико­ла­е­вич Тол­стой поста­вил себе цель: быть стра­стным при­вер­жен­цем родно­го, близ­ко­го ему с дет­ства фоль­кло­ра, рус­ско­го наро­дно­го устно­го твор­че­ства; поздний пери­од твор­че­ства писа­те­ля отме­чен гран­ди­о­зными фоль­кло­ри­сти­че­ски­ми иде­я­ми» (ще б пак!).

Як не без­під­став­но ствер­джу­ють тепе­рі­шні росій­ські біо­гра­фи: « Для Але­ксея Тол­сто­го пере­ра­бо­тка наро­дных ска­зок была дол­гой и сло­жной зада­чей. Если верить его сло­вам, то из мно­го­чи­слен­ных вари­а­ций рус­ской и наро­дной сказ­ки (це б то укра­їн­сько­го кра­де­но­го та пере­ли­цьо­ва­но­го фоль­кло­ру) он отби­рал самые инте­ре­сные, обо­га­щен­ные истин­но наро­дными языко­выми обо­ро­та­ми и уди­ви­тель­ными сюже­тными подро­бно­стя­ми сказ­ки, кото­рые могли при­го­ди­ться детям и роди­те­лям в осво­е­нии рус­ской наро­дной куль­ту­ры (насправ­ді укра­їн­ської дав­ньої куль­ту­ри), её исто­рии.

Ми не про­ти, аби укра­їн­ську наро­дну каз­ку пере­кла­да­ли мова­ми бага­тьох наро­дів, адже наша каз­ка, насправ­ді, закли­кає дітей бути добри­ми, щири­ми, лагі­дни­ми, але при цьо­му діти мають зна­ти, що герої казок: «Коза-Дере­за», «Глу­пый Волк», «Гуси-Лебе­ди», «Заяц-хва­ста», «Зве­ри в яме», «Иван коро­вий сын», «Как лиса учи­лась летать», «Кот и Лиса», «Кот – серый лоб», «Козел да Баран», «Коче­ток и Куро­чка», «Тере­мок», «Рука­ви­чка», «Кри­вая Уто­чка», «Кузьма Ско­ро­ба­га­тый», «Лиса и Журавль», «Лиса и Заяц», «Лиса и Рак», «Медведь и Лиса», «Медведь и Соба­ка», «Медведь липо­вая нога», «Овца, Лиса и Волк», «Пету­шок золо­той гре­бе­шок», «Пан Коцкий», «Куро­чка ряба», «Коло­бок» та бага­то інших, є, насправ­ді, не «рус­скі­ми наро­дни­мі дет­скі­мі сказ­ка­мі», а пере­ли­цьо­ва­ним укра­їн­ським фоль­кло­ром, здо­бу­тком дав­ніх укра­їн­ців. Чомусь росі­я­ни пере­кла­да­ю­чи сво­єю мовою, напри­клад каз­ку про «Чер­во­ну шапо­чку» чи «Попе­лю­шку» не пишуть що це росій­ська наро­дна каз­ка, між тим до укра­їн­ських духов­них істо­ри­чних та мате­рі­аль­них надбань від­но­ше­н­ня дещо інше.

Суча­сні росі­я­ни захи­ща­ють нау­ко­ві робо­ти та дисер­та­ції сто­сов­но фор­му­ва­н­ня дитя­чої пси­хо­ло­гії та впли­ву на них каз­ко­вих геро­їв: Пів­ни­ка, Куро­чки, Колоб­ка та інших пер­со­на­жів,  про­дов­жу­ю­чи закрі­плю­ва­ти за собою раніш вкра­де­не та пере­ли­цьо­ва­не чуже духов­не надба­н­ня.

Тому не див­но, що на обкла­дин­ках книг з над­пи­сом «Рус­ские наро­дные сказ­ки», котрі про­да­ю­ться в Киє­ві, Хар­ко­ві, Льво­ві, Доне­цьку, Сім­фе­ро­по­лі, Пол­та­ві та інших містах Укра­ї­ни, є, зокре­ма, й такі сло­ва, при­зна­че­ні і для наших укра­їн­ських дітей: «Гово­рят, что в дав­ние-дав­ние вре­ме­на слу­ча­лись на све­те вся­кие чуде­са: рука­ви­чки выра­ста­ли разме­ром с дом, толь­ко что испе­чен­ный Коло­бок мог запро­сто отпра­ви­ться в странс­твие, а зве­ри разго­ва­ри­ва­ли друг с дру­гом и с людьми. Когда это было, тепер уж никто не вспом­нит. Зато оста­лись с тех пор пре­кра­сные рус­ские сказ­ки: «Рука­ви­чка», «Коло­бок», «Соло­ме­ный Бычок», «Куро­чка ряба», «Волк и Лиса» и мно­гие-мно­гие дру­гие. Садись-ка, малыш, побли­же и слу­шай…»

Пев­на спра­ва, добро­дії з Москви, які вида­ють поді­бні книж­ки, не дуже пере­йма­ю­ться, яким робом був вкра­де­ний цілий пласт укра­їн­ської духов­ної спад­щи­ни та без­со­ві­сно пере­і­ме­но­ва­ний під назвою «Рус­ские наро­дные сказ­ки». Суча­сні про­дов­жу­ва­чі спра­ви А.Толстого напев­не спо­ді­ва­лись, що за остан­ні 80 років, з часу кра­діж­ки гра­фом наших укра­їн­ських казок, ми каз­ко­вим чином все забу­ли, цеб­то, як ска­за­но було вище: «Когда это было, тепер уж никто не вспом­нит».

Поми­ля­є­тесь, «добро­дії», – ми  зга­да­ли, саме тому й про­во­ди­мо про­тя­гом року наш про­ект «Руко­твор­на каз­ка», який спря­мо­ва­ний про­ти без­со­ром­но­го пере­ли­цю­ва­н­ня та кра­діж­ки  укра­їн­сько­го націо­наль­но­го фоль­кло­ру, котрий скла­дав­ся наши­ми пра­ді­да­ми ще в часи, коли вони були коза­ка­ми. Тож нага­ду­є­мо, що гаслом сели­ща «Коза­ка Мамая» є «Рекон­кі­ста» –  іспан­ською «від­во­ю­ва­н­ня» – від­во­ю­ва­н­ня дідів­сько­го духов­но­го та істо­ри­чно­го спад­ку.

Нехай сла­ви­ться зем­ля наша, наре­че­на пра­ді­да­ми від віків Укра­ї­ною!

Казка «Рукавичка» із збірки «Українські народні казки» Б.ГРІНЧЕНКА, виданої у Києві в 1907 році.

Рука­ви­чка

Ішов дід лісом, а за їм бігла соба­чка, та й загу­бив дід рука­ви­чку. От біжить мишка, улі­зла в ту рука­ви­чку та й каже: «Тут я буду жити».

Коли це жаба пли­га та й питає:

А хто, хто в цій рука­ви­чці?

Мишка-шкря­бо­ту­шка. А ти хто?

Жаб­ка-скре­ко­ту­шка. Пусти й мене!

-Іди!

От уже їх двоє. От біжить зай­чик, при­біг до рука­ви­чки та й питає:

А хто, хто в цій рука­ви­чці?

Мишка-шкря­бо­ту­шка, жаб­ка-скре­ко­ту­шка. А ти хто?

А я зай­чик-побі­гай­чик. Пустіть і мене!

-Іди!

От уже їх троє. Коли це біжить лиси­чка та до рука­ви­чки:

А хто, хто в цій рука­ви­чці?

Мишка-шкря­бо­ту­шка, жаб­ка-скре­ко­ту­шка та зай­чик-побігайчик. А ти хто?

А я лиси­чка-сестри­чка. Пустіть і мене!

Та йди!

Ото вже їх четве­ро сидить. Аж суне вов­чик, та й собі до рука­ви­чки, пита­є­ться:

А хто, хто в цій рука­ви­чці?

Мишка-шкря­бо­ту­шка, жаб­ка-скре­ко­ту­шка, зай­чик- побі­гай­чик та лиси­чка-сестри­чка. А ти хто?

Та я вов­чик-бра­тік. Пустіть і мене!

Та вже йди!

Уліз і той, — уже їх і п’ятеро. Де не взяв­ся, — біжить кабан:

Хро-хро-хро! А хто, хто в цій рука­ви­чці?

Мишка-шкря­бо­ту­шка, жаб­ка-скре­ко­ту­шка, зай­чик- побі­гай­чик, лиси­чка-сестри­чка та вов­чик-бра­тік. А ти хто?

Хро-хро-хро! А я кабан-іклан. Пустіть і мене!

Оце лихо! Хто не набре­де, та все в рука­ви­чку! Куди ж ти тут улі­зеш?

Та вже влі­зу, — пустіть!

Та що вже з тобою роби­ти, — йди!

Уліз і той. Уже їх шесте­ро, уже так їм тісно, що й ніку­ди. Коли це трі­щить куща­ми, вила­зить ведмідь та й собі до рука­ви­чки, реве й пита­є­ться:

А хто тут, хто в цій рука­ви­чці?

Мишка-шкря­бо­ту­шка, жаб­ка-скре­ко­ту­шка, зай­чик- побі­гай­чик, лиси­чка-сестри­чка, вов­чик-бра­тік та кабан- іклан. А ти хто?

Гу-гу-гу! Яко­го вас бага­то! А я ведмідь-набрідь. Пус­тіть і мене!

Де ми тебе пусти­мо, коли й так тісно?

Та якось буде­мо.

Та вже йди, тіль­ки з кра­є­чку.

Уліз і той — семе­ро ста­ло, та так же тісно, що рука­ви­чка ось-ось розір­ве­ться.

Коли це дід огля­дів­ся, — нема рука­ви­чки. Він тоді назад — шука­ти її, а соба­чка попе­ре­ду побі­гла. Бігла, бігла, ба­чить — лежить рука­ви­чка та й вору­ши­ться. Соба­чка тоді: «Гав-гав-гав!»

Вони як зля­ка­ю­ться, як вир­ву­ться з рука­ви­чки, — так усі й поро­збі­га­ли­ся лісом. При­йшов дід та й забрав рукавич­ку.

Украдена графом Алєксєєм Толстим та переіменована на російську народну казку «Теремок», українська народна казка «Рукавичка», із збірки «Українські народні казки» Б.ГРІНЧЕНКА, виданої у Києві в 1907 році.

Тере­мок (укра­їн­ська наро­дна каз­ка «Рука­ви­чка»)

 

Ехал мужик с гор­шка­ми и поте­рял один гор­шок. При­ле­те­ла муха-горю­ха и спра­ши­ва­ет:

Чей домок-тере­мок? Кто в тере­ме живёт? Видит — нико­го нет. Она зале­те­ла в гор­шок и ста­ла

там жить-пожи­вать.

При­ле­тел комар-пискун и спра­ши­ва­ет:

Чей домок-тере­мок? Кто в тере­ме живёт?

Я, муха-горю­ха. А ты кто?

Я комар-пискун.

Сту­пай ко мне жить. Вот они ста­ли жить вдво­ём.

При­бе­жа­ла мышка-погрызу­ха и спра­ши­ва­ет:

Чей домок-тере­мок? Кто в тере­ме живёт?

Я, муха-горю­ха.

Я, комар-пискун. А ты кто?

Я мышка-погрызу­ха.

Сту­пай к нам жить.

Ста­ли они жить втро­ём.

При­ска­ка­ла лягу­шка-ква­ку­шка и спра­ши­ва­ет:

Чей домок-тере­мок? Кто в тере­ме живёт?

Я, муха-горю­ха.

Я, комар-пискун.

Я, мышка-погрызу­ха. А ты кто?

Я лягу­шка-ква­ку­шка.

Сту­пай к нам жить. Ста­ли они жить вче­тве­ром. Бежит зай­чик и спра­ши­ва­ет:

Чей домок-тере­мок? Кто в тере­ме живёт?

Я, муха-горю­ха.

Я, комар-пискун.

Я, мышка-погрызу­ха.

Я, лягу­шка-ква­ку­шка. А ты кто?

Я заю­нок-кри­во­ног, по гор­ке скок.

Сту­пай к нам жить. Ста­ли они жить впя­те­ром. Бежа­ла мимо лиса и спра­ши­ва­ет:

Чей домок-тере­мок? Кто в тере­ме живёт?

Я, муха-горю­ха.

Я, комар-пискун.

Я, мышка-погрызу­ха.

Я, лягу­шка-ква­ку­шка.

Я, заю­нок-кри­во­ног, по гор­ке скок. А ты кто?

Я лиса — при бесе­де кра­са.

Сту­пай к нам жить. Ста­ли они жить вше­сте­ром. При­бе­жал волк:

Чей домок-тере­мок? Кто в тере­ме живёт?

Я, муха-горю­ха.

Я, комар-пискун.

Я, мышка-погрызу­ха.

Я, лягу­шка-ква­ку­шка.

Я, заю­нок-кри­во­ног, по гор­ке скок.

Я, лиса — при бесе­де кра­са. А ты кто?

Я волк-вол­чи­ще — из-за куста хва­тыш.

Сту­пай к нам жить.

Вот живут они семе­ро все вме­сте — и горя мало. При­шёл медведь и сту­чи­тся:

Чей домок-тере­мок? Кто в тере­ме живёт?

Я, муха-горю­ха.

Я, комар-пискун.

Я, мышка-погрызу­ха.

Я, лягу­шка-ква­ку­шка.

Я, заю­нок-кри­во­ног, по гор­ке скок.

Я, лиса — при бесе­де кра­са.

Я, волк-вол­чи­ще — из-за куста хва­тыш. А ты кто?

Я вам всем при­гнётыш.

Сел медведь на гор­шок. Гор­шок разда­вил и всех зве­рей распу­гал.

Мета започаткованого проекту: зупинити перелицювання української духовної спадщини, а відтак достукатись до сердець власників видавництв та друкарень з тим, аби вони хоча б українські народні казки в Україні видавали мовою оригіналу. Бо ж вони, оті казки, складались нашими прапрадідами – «чубатими слов‘янами»  в далекі часи Віщого Бояна, котрий згадується ще в «Слові о полку Ігоревім».

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»