Рукотворна казка” на “Мамаєвій Слободі” – спільний проект інтернет-проекту “Рукотвори” та Центру народознавства “Козак Мамай”
Опубліковано: 15 Жов 2010 18:01

Народні майстри, казкарі та козаки запрошують в подорож у дитинство наших прабабусь та прадідусів!

Гасло заходу: Скажемо тверде козацьке НІ перелицюванню нашого фольклору, а саме української казки, бо ж витворена нашими прадідами українська казка має повне право друкуватись в Україні рідною мовою!

23 жов­тня о 14-й годи­ні в коза­цько­му сели­щі  «Мама­є­ва Сло­бо­да»  Лір­ник Сашко роз­ка­же свою осо­бли­ву каз­ку про  «Соломяно­го бичка»…

Мате­рі­а­лі­за­ція каз­ки від­бу­де­ться так:  за акто­рів слу­гу­ва­ти­муть пов­но­ро­змір­ні каз­ко­ві пер­со­на­жі з соло­ми (бичок висо­тою понад 1 метр), гли­ни (ведмідь, вовк, лиси­ця та заєць) та тка­ни­ни (дід та баба). Їх перед цим зі сво­ї­ми вихо­ван­ця­ми та усі­ма охо­чи­ми зро­блять наро­дні май­стри. Каз­кою нага­да­є­мо доро­слим босо­но­гі миті, а дітей навчи­мо тво­ри­ти рука­ми.

Уча­сни­ків очі­кує часту­ва­н­ня гар­бу­зо­вою кашею, а також заохо­че­н­ня у вигля­ді печа­тних медо­вих пря­ни­ків та дипло­мів зі справ­жні­сінь­кою коза­цькою сур­гу­чо­вою печа­ткою Вій­ська Запо­розь­ко­го Низо­во­го.

Сце­на­рій дій­ства:

Май­стер-кла­си про­во­ди­ти­муть май­стри:

 «Рукотворна казка на Мамаєвій Слободі»  під гаслом: «Ні, перелицюванню українського фольклору!» це спільний захід  інтернет-проекту «Рукотвори» та  Центру народознавства «Козак Мамай».

Впро­довж року пла­ну­є­ться про­ве­сти фести­валь «руко­твор­них казок»: Солом‘яний бичок, Рука­ви­чка, Сір­ко, Лиси­чка-сестри­чка та вовк-пані­брат, Коло­бок, Яйце-рай­це, Куро­чка-ряба, Коза-дере­за, Теле­сик, Коти­го­ро­шко, Цап та баран, Пан Коцький.

Про­ект “Руко­твор­на каз­ка” наго­ло­шує на важли­во­сті чита­н­ня дітям автен­ти­чних укра­їн­ських казок саме рідною укра­їн­ською мовою, а не пере­кла­де­ні варі­ан­ти іно­зем­ною, щоб дити­на змал­ку від­чу­ва­ла неро­зрив­ність поко­лінь. Мова – це най­ва­жли­ві­ший зв’язковий еле­мент між сьо­го­де­н­ням і мину­лим. Пере­ли­цьо­ва­ні на іншу мову каз­ки не пере­да­ють всю пов­но­ту твор­чої енер­гії, яку нако­пи­чив народ за бага­то сто­літь. Каз­ка для дити­ни це пер­ший жит­тє­вий урок, який дозво­ляє пере­да­ти основ­ні мораль­ні прин­ци­пи наро­ду, його сві­то­гляд та осо­бли­во­сті”.

Від­кри­тий лист каз­ка­ря Сашка Лір­ни­ка.

Доро­гі укра­їн­ські дітки, а також їх укра­їн­ські мату­сі та тату­сі!

Пише вам цьо­го коро­тень­ко­го листа каз­кар Лір­ник Сашко.
Все жит­тя я зби­раю, скла­даю і опо­від­аю каз­ки для вас. Знаю їх цілий мішок і малень­ку тор­би­но­чку на дода­чу. А ще знаю одну над­зви­чай­ну і сокро­вен­ну таєм­ни­цю, яку зараз вам і від­крию. Ось вона:

Укра­їн­ські діти – най­слу­хня­ні­ші та най­до­брі­ші діти на цілім сві­ті, а все це тому, що у нас є вла­сні й непо­втор­ні укра­їн­ські каз­ки, теж най­до­брі­ші у ціло­му сві­ті.

Наші сусі­ди нама­га­ю­ться їх пере­кла­сти всі­ма мова­ми, бо вони вчать людей тво­ри­ти добро.
А наша ж з вами свя­та спра­ва – слу­ха­ти їх, запам‘ятовувати та збе­рі­га­ти.

Сокро­вен­на ж таєм­ни­ця поля­гає в тому, що каз­ка лише тоді має свою над­зви­чай­ну чудо­дій­ну й магі­чну силу, коли зву­чить мовою – якою її скла­ли, цеб­то мовою наших пра­щу­рів – коза­цькою мовою. Слу­ха­ю­чи її ми розу­мі­є­мо голо­си наших пра­ді­дів з гли­би­ни віків і від­чу­ва­є­мо себе укра­їн­ця­ми.

Ще як наші пра­ба­бу­сі та пра­ді­ду­сі були малю­ка­ми і, лежа­чи в люль­ці, паца­лись нога­ми, то їм їхні бабу­сі та діду­сі роз­по­від­а­ли про те, як пра­виль­но тре­ба жити в сві­ті, щоб добро мно­жи­лось.
Це були різні каз­ки, геро­я­ми яких були: Лиси­чка-сестри­чка та Вов­чик-пані­брат, Куро­чка-ряба, Коза-дере­за, пан Коцький, Теле­сик, Коти­го­ро­шко, Коло­бок, Сір­ко, Солом‘яний бичок, Рука­ви­чка…

При­ходь­те до мене в гості в коза­цьке сели­ще «Мама­є­ва Сло­бо­да» до коза­цько­го коша тво­ри­ти живу укра­їн­ську каз­ку разом зі мною та мої­ми побра­ти­ма­ми коза­ка­ми.

Дітки, при­ходь­те і сво­їх батьків при­водь­те. Буде­мо каз­ку­ва­ти разом! І буде­мо вчи­ти­ся її роз­по­від­а­ти разом, щоб колись і ви ста­ли каз­ка­ря­ми для сво­їх дітей та ону­ків. А голов­не – будь­те укра­їн­ця­ми, най­при­ві­тні­шим наро­дом у сві­ті, най­до­брі­шим, най­му­дрі­шим і най­ве­се­лі­шим!  

Щиро Ваш Лір­ник Сашко.

Наво­ди­мо один із варі­ан­тів укра­їн­ської наро­дної каз­ки:

«Солом’яний бичок»

Жив собі дід та баба. Дід слу­жив на май­да­ні май­дан­ни­ком, а баба сиді­ла дома, мички пря­ла. І такі вони бідні — нічо­го не мають: що заро­блять, те про­їдять, та й нема. От баба й напа­ла­ся на діда;
—    Зро­би та й зро­би мені, діду, солом’яного бичка і осмо­ли його смо­лою,
—    Та наві­що тобі той бичок здав­ся?
—    Ти зро­би, а я вже знаю наві­що, — каже баба.
Дід — нічо­го роби­ти — узяв зро­бив солом’яного бичка й осмо­лив його. От на ранок погна­ла баба солом’яного бичка пасти; сама сіла під моги­лою, пря­де кужіль ще й при­ка­зує;
—    Пасись, пасись, бичку, на тра­ви­ці, поки я мички попря­ду!
Пря­ла, пря­ла, поки й задрі­ма­ла.
Коли це з тем­но­го лісу, з вели­ко­го бору біжить ведмідь; наско­чив на бичка;
—    Хто ти такий? — питає.
—    Я бичок-тре­тя­чок, із соло­ми зро­бле­ний, смо­лою засмо­ле­ний.
Ведмідь каже:
—    Коли ти солом’яний, смо­лою засмо­ле­ний, то дай мені смо­ли обі­дра­ний бік зала­та­ти!
Бичок нічо­го не каже, мов­чить. Ведмідь тоді його за бік — нумо смо­лу від­ди­ра­ти! Від­ди­рав, від­ди­рав, та й зав’яз зуба­ми, що й ніяк не вир­ве, Сми­кав-сми­кав, тяг-тяг — затяг того бичка хто­зна-куди!
От баба про­ки­да­є­ться — аж бичка й нема.
—    Ох мені лихо вели­ке! Де ж це мій бичок дів­ся? Мабуть, він уже додо­му пішов.
Та мер­щій дни­ще з гре­бе­нем на пле­чі — й додо­му. Коли диви­ться — ведмідь
у бору бичка тягає. Вона до діда:
— Діду, діду, наш бичок ведме­дя при­вів, іди його зло­ви! Дід виско­чив, від­дер ведме­дя та й уки­нув його в льох.
От на дру­гий день, ще ні світ ні зоря, а баба вже набра­ла куже­лю та й погна­ла на толо­ку бичка пасти. Сама сіла під моги­лою, пря­де кужіль та й при­ка­зує: -— Пасись, пасись, бичку, на тра­ви­ці, поки я мички попря­ду! Пря­ла, пря­ла, поки й задрі­ма­ла. Коли  це з тем­но­го лісу, з вели­ко­го бору вибі­гає сірий вовк — та до бичка:
—    Хто ти такий? — питає.
—    Я бичок-тре­тя­чок, із соло­ми зро­бле­ний, смо­лою засмо­ле­ний!
—    Коли ти смо­лою засмо­ле­ний, — каже вовк, — то дай мені смо­ли бік
засмо­ли­ти, бо це ж капо­сні соба­ки геть обі­дра­ли!
—    Бери! — каже бичок солом’яний.
Вовк зараз до бичка — нумо смо­лу від­ди­ра­ти! Дер, дер та зуба­ми й ув‘яз, що ніяк уже й не від­де­ре: що хоче назад, то ніяк. Сми­кає, вов­ту­зи­ться з тим бичком — ніяк не вир­ве­ться!
Про­ки­да­є­ться баба — аж бичка й не вид­ко. Думає: «Мабуть, мій бичок уже додо­му побрів», — та й пішла. Коли диви­ться — вовк бичка тягає. Вона побі­гла, ска­за­ла дідо­ві — дід і вов­чи­ка в льох уки­нув.
Погна­ла баба і на тре­тій день бичка пасти; сіла під моги­лою та й засну­ла.
Біжить лиси­чка.
-— Хто ти такий? — питає бичка.
—    Я бичок-тро­е­тя­чок, із соло­ми зро­бле­ний, смо­лою засмо­ле­ний.
—    Ох дай мені смо­ли, голуб­чи­ку, при­кла­сти до боку: капо­сні хор­ти тро­хи
шку­ри не зня­ли!
—    Бери! — каже бичок.
Коли ж і лиси­ця ув’язла зуба­ми — ніяк не вир­ве­ться. Баба дідо­ві ска­за­ла — дід уки­нув у льох і лиси­чку. А далі й зай­чи­ка-побі­гай­чи­ка пійма­ли. От як назби­ра­лось їх, дід сів над лядою та давай гостри­ти ножа.
—    Діду, діду, наві­що ти ножа гостриш? — ведмідь питає.
—    Хочу поши­ти з тво­єї шку­ри і собі, й бабі кожу­ха, — жар­тує дід.
—    Ох, діду­сю, пусти мене кра­ще на волю! Я тобі бага­то меду при­не­су,
—    Ну, дивись! — каже дід; узяв та й випу­стив ведме­ди­ка.
А сам сів над лядою, зно­ву ножа гострить. Вовк його й питає:
—    Діду, діду, наві­що ти ножа гостриш?
—    Щоб з тебе шку­ру зня­ти та на зиму теплу шапку поши­ти.
—    Ой діду­сю, від­пу­сти мене, я тобі за те цілу ота­ру ове­чок при­же­ну.
—    Гля­ди ж! — каже дід, та випу­стив і вов­ка.
Сидить та мов­би ще ножа гострить. Лиси­чка виткну­ла писо­чок, питає:
—    Ска­жи мені, будь ласка, діду­сю, наві­що ти ножа гостриш?
—    У лиси­чки, — жар­тує дід, — гар­на шкур­ка на комі­рець, то оце хочу зня­ти.
—    Ох, не зні­май з мене шкур­ки, діду­сю, я тобі за те й гусей, і курей при­не­су!
Пустив дід і лиси­чку. Зостав­ся один зай­чик; про­си­ться:
—    Ох, пусти й мене, діду­сю, на волю, — я тобі стрі­чок, сере­жок, нами­ста
вся­ко­го нане­су!
Пустив дід і його. От пере­но­чу­ва­ли ту ніч, коли на ранок, ще ні світ ні зоря, аж — дер-дер! — щось до діда в две­рі. Баба про­ки­ну­лась:
—    Діду, діду! Щось до нас у две­рі шкря­бо­тить, — піди поди­ви­ся!
Дід вийшов, коли ж то ведмідь цілий вулик меду при­ніс. Дід узяв той мед, та тіль­ки ліг, аж у две­рі знов — дер-дер!
Вийшов з хати, — аж вовк повен двір овець пона­го­нив.
От неза­ба­ром лиси­чка при­не­сла курей, гусей, уся­кої пти­ці; зай­чик пона­но­сив стрі­чок, сере­жок, нами­ста добро­го… І дід радий, і баба рада.
Узя­ли вони, попро­да­ли ове­чки та наку­пи­ли волів, та став дід тими вола­ми ходи­ти чума­ку­ва­ти, та так заба­га­ті­ли! А солом’яний бичок зостав­ся сто­я­ти на сон­ці, поки й роз­тав.

Пере­ли­цьо­ва­ний варі­ант укра­їн­ської наро­дної каз­ки «Солом‘яний бичок» у росій­сько­мов­но­му варі­ан­ті в яко­му зов­сім інша енер­ге­ти­ка.

«Соломенный бычок»

Жили-были деду­шка да бабу­шка. Была у них вну­чка Таню­шка. Сидят они как-то раз у сво­е­го дома, а мимо пастух ста­до коров гонит. Рядом с одной коро­вой .бежит бычок — чер­нень­кий, малень­кий. Где под­прыгнет, где под­ско­чит. Очень хоро­ший бычок. Таню­шка и гово­рит:
–  Вот бы нам тако­го бычка.
Деду­шка думал-думал и при­ду­мал:
– Доста­ну для Таню­шки бычка. А где доста­нет, не ска­зал.
Вот наста­ла ночь. Баб­ка легла спать, Таню­шка легла спать, Кошка легла спать, соба­ка легла спать, толь­ко деду­шка не лег. Пошел он в лес, собрал с елок пол­ное ведро смо­лы и вер­нул­ся домой. Баб­ка спит, Таню­шка спит, кошка спит, соба­ка спит, куры тоже усну­ли, один деду­шка не спит — теле­но­чка масте­рит. Взял он соло­мы, сде­лал из нее туло­ви­ще. Взял четыре пал­ки, сде­лал ноги. Потом при­де­лал голо­ву, рож­ки, а затем все­го смо­лой обма­зал. И вышел у деду­шки соло­мен­ный бычок, смо­ля­ной бочок. Посмо­трел деду­шка на бычка — хоро­ший бычок! Прав­да, чего-то у него не хва­та­ет. Чего же у него не хва­та­ет? Стал деду­шка рас­сма­три­вать — рож­ки есть, нож­ки есть, а вот хво­ста-то нет! Взял деду­шка и при­ла­дил хво­стик. И едва успел хвост при­ла­дить, как смо­ля­ной бычок сам в сарай побе­жал.

Вста­ли утром Таню­шка с бабу­шкой, вышли во двор, а по дво­ру гуля­ет соло­мен­ный бычок, смо­ля­ной бочок. Обра­до­ва­лась Таню­шка и пове­ла бычка пастись. При­гна­ла на кру­той бере­жок, на зеле­ный лужок, за вере­во­чку при­вя­за­ла, а сама домой пошла. А бычок тра­ву ест, хво­сти­ком пома­хи­ва­ет.

Вот выхо­дит из лесу мишка-медведь. Стоит бычок к лесу задом, не шело­хне­тся, лишь шкур­ка на сол­нышке бле­стит.
«Ишь, жир­ный какой, — дума­ет мишка- медведь, — съем бычка».
Вот медведь бочком, бочком к бычку подо­брал­ся, схва­тил его… да и при­лип. А бычок хво­сти­ком взма­хнул и пошел домой. Топ-топ…
Испу­гал­ся медведь и про­сит: — Соло­мен­ный бычок, смо­ля­ной бочок, отпу­сти меня в лес! А бычок шага­ет, медве­дя за собой тащит.
На крыле­чке же и деду­шка, и бабу­шка, и Таню­шка сидят, бычка встре­ча­ют. Смо­трят, а он медве­дя при­вел.
Вот так бычок! — гово­рит деду­шка.
Гля­ди­те, како­го здо­ро­вен­но­го медве­дя нашел. Сошью теперь себе насто­я­щую медве­жью шубу. Теплую-пре­те­плую. Испу­гал­ся медведь и про­сит:
Деду­шка, бабу­шка, Таню­шка, не губи­те меня, отпу­сти­те меня, я вам за это из лесу меду при­не­су.
Отле­пил деду­шка медве­жью лапу от спи­ны соло­мен­но­го бычка. Бро­сил­ся медведь в лес. Толь­ко его и виде­ли!
На дру­гой день Таню­шка опять погна­ла бычка пастись. Бычок тра­ву ест, хво­сти­ком пома­хи­ва­ет. Тут при­хо­дит из лесу вол­чи­ще — серый хво­сти­ще. Кру­гом осмо­трел­ся и уви­дел бычка. Под­крал­ся волк, зуба­ми щелк и вце­пил­ся бычку в бок. Вце­пил­ся да и завяз в смо­ле. Волк туда, волк сюда, волк и так и сяк. Не выр­ва­ться серо­му! Вот и стал он про­сить бычка:
— Бычень­ка-бычок, смо­ля­ной бочок, отпу­сти меня в лес.
А бычок буд­то не слышит, повер­нул­ся и идет домой. Топ-топ! — и при­шел.
Заме­тил ста­рик вол­ка и гово­рит:
Эй! Вот кого сего­дня бычок при­вел! Будет у меня вол­чья шуба.
Испу­гал­ся серый волк:
Ой, ста­ри­чок, отпу­сти меня в лес, я тебе за это мешок оре­хов при­не­су. Осво­бо­дил деду­шка вол­ка — толь­ко того и виде­ли.
И на тре­тий день бычок пошел пастись. Ходит по луж­ку, трав­ку ест. Вдруг выско­чил из лесу зай­чик- побе­гай­чик. Смо­трит на бычка и удив­ля­е­тся: что это за бычок здесь гуля­ет ? Подбе­жал к нему, тро­нул лапкой и при­лип.
Ай, ай, ай! — запла­кал зай­чик-побе­гай­чик.
А,бычок пото­пал себе впе­ред и при­вел его домой.
Какой моло­дец бычок! — раду­е­тся деду­шка. — Сошью теперь Таню­шке рука­ви­чки зая­чьи. Мяг­кие да пуши­стые. А заинь­ка про­сит:

Отпу­сти­те меня, пожа­луй­ста! Я вам капус­тки при­не­су да лен­то­чку кра­сную для Таню­шки.
Осво­бо­дил ста­рик зай­ки­ну лапку. Уска­кал заинь­ка. Под вечер сели деду­шка с бабу­шкой да вну­чка Таню­шка на крыле­чке. Видят, бежит медведь к ним  во двор, несет целый улей меду — вот вам! Не успе­ли мед взять, как бежит серый волк, несет мешок оре­хов — пожа­луй­ста! Не успе­ли оре­хи взять, как бежит заинь­ка, кочан капу­сты несет да лен­то­чку кра­сную для Таню­шки — возьми­те ско­рее!

Никто не обма­нул…

Мета започаткованого проекту: зупинити перелицювання української духовної спадщини, а відтак достукатись до сердець власників видавництв та друкарень з тим, аби вони хоча б українські народні казки в Україні видавали мовою оригіналу. Бо ж вони, оті казки, складались нашими прапрадідами – «чубатими слов‘янами»  в далекі часи Віщого Бояна, котрий згадується ще в «Слові о полку Ігоревім».

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»