Справжній козацький куліш від козаків козацької Слободи
Опубліковано: 22 Гру 2011 15:34

Вельмидостойні  побратими! Пані та панове!

Наказний Отаман кращого в Європі кінного каскадерського козацького підрозділу, козак Кущівського куреня Олег Юрчишин та козак Левушківського куреня Костянтин Олійник, спільно з козацьким товариством селища «Козака Мамая» – «Мамаєвої Слободи», мають гонор щиросердно запросити Вас 29 грудня, року Божого 2011 об 11–00 на справжній козацький куліш, зварений ними власноруч за прадідівськими канонами в казані на живому вогні.

Згодь­тесь, справ­жній коза­цький куліш можуть при­го­ту­ва­ти лише справ­жні коза­ки. Ота­ман Олег Юрчи­шин і є таким справ­жнім коза­ком, як і його побра­ти­ми. Адже коза­ки «Мама­є­вої Сло­бо­ди» в 2011 році, як і в попе­ре­дні роки сво­ї­ми спра­ва­ми не на сло­вах, а на ділі нео­дно­ра­зо­во під­твер­джу­ва­ли свій коза­цький ста­тус. Цьо­го року, на тери­то­рії «Мама­є­вої Сло­бо­ди», коза­ки Оле­га Юрчи­ши­на вдру­ге пере­мо­гли у Вели­ко­му Лицар­сько­му тур­ні­рі «Шабля «Коза­ка Мамая», здо­лав­ши лицар­ські коман­ди із Шве­ції, Іта­лії, Поль­щі, АР Крим. В  лицар­сько­му тур­ні­рі «Коза­цький роз­гар­ді­яш» впев­не­но подо­ла­ли під­роз­діл поль­ських шля­хти­чів із Вели­ко­поль­сько­го воє­вод­ства та чам­бул крим­сько­та­тар­ських вер­шни­ків із Бахчи­са­рая, а також бра­ли най­жва­ві­шу участь в усіх захо­дах на «Мама­є­вій Сло­бо­ді». З істо­ри­чни­ми коза­цьки­ми зна­ме­на­ми від­да­ва­ли шану поле­глим коза­кам під Бере­сте­чком. Побу­ва­ли на бага­тьох інших уро­чи­стих захо­дах та фести­ва­лях в коза­цьких місце­во­стях Укра­ї­ни. Але не одна Укра­ї­на бачи­ла вправ­ний коза­цький під­роз­діл Оле­га Юрчи­ши­на. Наші коза­ки, з націо­наль­ним пра­по­ром, пред­став­ля­ли Укра­ї­ну на фіна­лі «Куб­ку сві­ту» в місті Лей­пціг (Німеч­чи­на). Зі сво­ї­ми пока­зо­ви­ми коза­цьки­ми висту­па­ми побу­ва­ли в Буда­пе­шті (Угор­щи­на), в місті Лодзь (Поль­ща), в бага­тьох містах Німеч­чи­ни на все­сві­тньо­ві­до­мій «Апас­сіо­на­ті», в Дублі­ні (Ірлан­дія), в пів­то­ра­де­ся­тка міст Респу­блі­ки Іта­лія. Бачив наших коза­ків і Стам­бул (Туреч­чи­на), де вони, як най­кра­щі в сві­ті кін­ні каска­де­ри бра­ли участь у зйом­ках епі­чно­го філь­му про осо­би­стий спе­цпі­дроз­діл туре­цько­го сул­та­на «Muhtesem yuzyil» (Чудо­ве сто­лі­т­тя).  А також в бага­тьох інших філь­мах, серед яких філь­ми відо­мих росій­ських кіне­ма­то­гра­фі­стів: «Стра­сті по Чапа­є­ву», «Біла гвар­дія», «Шка­тул­ка» тощо.

Дуже важли­вим резуль­та­том діяль­но­сті коза­ків «Мама­є­вої Сло­бо­ди» є те, що ми вдру­ге отри­ма­ли мораль­ну пере­мо­гу в «Поєдин­ку честі» над коза­ка­ми Все­ве­ли­ко­го вій­ська Дон­сько­го Росій­ської Феде­ра­ції. Нам вида­є­ться, що дон­ча­ки про­сто зля­ка­лись коза­ків ота­ма­на Оле­га Юрчи­ши­на, тому й не при­бу­ли на поєди­нок.

Загалом підрозділ українських козаків під орудою отамана Олега Юрчишина пройшов та проїхав дорогами Європи та Азії 47 720 км, тобто копита козацьких коней козаків «Мамаєвої Слободи» фактично обігнули земну кулю. Нагадаємо, що довжина екватора землі становить 40 075 км.

Сла­ва Укра­ї­ні! Сла­ва Укра­їн­ським коза­кам!

Отож,  29 грудня 2011 року козаки з «Мамаєвої Слободи» проведуть майстер-клас із приготування справжнього козацького кулішу, котрий розпочнеться об 11–00 в “Родовому козацькому гаю” біля підніжжя кургана з кам‘яним скіфським воїном «Мамаєм». Козаки Олег Юрчишин та Костянтин Олійник розкажуть про те, як їм велося в цьому році та поділяться планами на майбутнє. Продемонструють, як вариться справжній козацький куліш, як підковується та сідлається кульбакою (козацьким сідлом) бойовий козацький кінь. Яким чином, нашими прадідами, перед походом до кульбаки (сідла) приторочувалось військове спорядження та амуніція.

Всі, хто тра­пи­ться на ту годи­ну на «Мама­є­вій Сло­бо­ді», змо­жуть взя­ти участь у коза­цько­му пока­зо­во­му май­стер-кла­сі з при­го­ту­ва­н­ня коза­цько­го кулі­шу, а також ску­шту­ва­ти його (без­опла­тно).

Неве­ли­ка коза­цька роз­від­ка про коза­цький куліш…

На кіль­кох сай­тах зараз можна зди­ба­ти інфор­ма­цію, про рецепт коза­цько­го кулі­шу, та як прав­ди­во вари­ти «справ­жній» коза­цький куліш. Між тим авто­ри, не маю­чи жодної уяви про під­го­тов­ку коза­ків до вій­сько­вих кам­па­ній, «авто­ри­те­тно» спо­ві­ща­ють чита­ча, що буцім­то до справ­жньо­го коза­цько­го кулі­шу мають вхо­ди­ти насту­пні скла­дни­ки: сало соле­не, кар­то­пля, гри­би, цибу­ля, часник, пшо­но, набір при­прав (аджи­ка, хме­лі-суне­лі), зелень кро­пу, петру­шки, соле­ри чи майо­ран­ку, сіль, цукор, гво­зди­ка, сме­та­на та кори­ця і навіть варе­н­ня. (Коза­цький куліш: сало – 250г, кар­то­пля – 600г, пшо­но -1 / 2 склян­ки,  вода – 4 склян­ки, цибу­ля ріпча­ста – 1–2 шт,  зелень, сіль, цукор – на смак,  сме­та­на – 30г, варе­н­ня – 200г., для сиро­пу: – мед – 3 ст.л., цукор – 2 ст.л., гра­на­то­вий сік – 1 / 2 склян­ки, кори­ця – 1 ч.л.,  гво­зди­ка – 2 шт. і навіть мор­ква – 100 грам) 

Ці, так зва­ні, псев­до­ко­за­ки без­апе­ля­цій­но пишуть, що нібиб­то коза­цький куліш це «Варе­во» зі сви­ня­чо­го сала та пшо­на при­го­тов­ле­не за ста­ро­вин­ни­ми реце­пта­ми на від­кри­то­му вогні та на кри­шта­ле­во-дже­рель­ній воді з дода­н­ням при­прав і спе­цій зі сте­по­во­го «зіл­ля»… 

Якщо ж  взя­ти на віру вище­на­ве­де­ний  рецепт коза­цько­го кулі­шу, то пол­ку коза­ків  (а в часи Сагай­да­чно­го чи Доро­шен­ка стан­дар­тний коза­цький полк нара­хо­ву­вав 500 шабель) на три тижні (це сере­дня  три­ва­лість будь-яко­го похо­ду в ХVII ст.), потрі­бно було б тяг­ти із собою обоз більш ніж із 60 возів ван­та­же­них май­же 30-ма тона­ми усі­ля­кої про­ві­зії, голов­ною з яких мало б бути таке люби­ме псев­до коза­ка­ми-кулі­на­ра­ми сви­ня­че сало у кіль­ко­сті близь­ко трьох тонн.

Чи вар­то каза­ти, що такий «саль­ний обоз» роз­тя­гнув­ся б на від­стань май­же у 1,5 км. Така роз­тя­гне­ність обо­зу, ван­та­же­но­го лише одним про­ві­ан­том була б «дуже зру­чна» для напа­ду на ньо­го і потре­бу­ва­ла  б дода­тко­вих під­роз­ді­лів для при­кри­т­тя, як з тилу, так і з флан­гів. Хоча наші суча­сни­ки, псев­до коза­ки-кулі­на­ри, котрі варять на про­даж  куліш із салом, чомусь нази­ва­ю­чи його коза­цьким, таки­ми «дрі­бни­ця­ми» не дуже й пере­йма­ю­ться.

За таких обста­вин викли­кає зди­ву­ва­н­ня, яким робом нашим пра­ді­дам – Запо­розь­ким коза­кам вда­ва­лось бути одним із найма­нев­ре­ні­ших військ Євро­пи? Дола­ю­чи по 50–60 верст за добу непро­хі­дни­ми сте­па­ми та яра­ми із числе­ни­ми водни­ми пере­шко­да­ми  й боло­та­ми і це під зави­ва­н­ня диких татар­ських чам­бу­лів!  І чи зумі­ли б вони це роби­ти, якби тягли із собою цілі вози сала. Сміх та й годі. Навіть у суча­сній армії  під час бойо­вих дій нада­є­ться  пере­ва­га  набо­ям та зброї, то чи  ж міг коза­цький полк бути боє­зда­тним, якщо б тяг із собою стіль­ки про­ві­зії, а не куль, поро­ху, аму­ні­ції, шан­це­во­го інстру­мен­ту, залі­за необ­хі­дно­го для скрі­пле­н­ня мета­ле­ви­ми ско­ба­ми та лан­цю­га­ми возів коза­цько­го табо­ру, під­ко­ву­ва­н­ня коней та обла­шту­ва­н­ня пере­прав…

Наші пра­ді­ди, лица­рі Вій­ська Запо­розь­ко­го Низо­во­го, були над­зви­чай­но мудри­ми людьми. Кре­пко сто­я­чи на обох ногах по оби­два боки Дні­пра, керу­ва­лись виклю­чно здо­ро­вим ґлу­здом, тож бра­ли із собою в похід лише саме необ­хі­дне. Їжа – це було остан­нє, що вони ван­та­жи­ли на бойо­во­го коня йду­чи на вій­ну. Як і чоти­ри­ста так і три­ста років тому назад, запо­рож­ці назва­ли б поді­бних писак,  котрі пишуть про коза­цький куліш – дря­пті­чка­ми-гра­фо­ма­на­ми,  муги­ря­ми (селю­ка­ми), козо­лу­па­ми (пасту­ха­ми), мур­ло­ї­да­ми (тими, що наїда­ють пику), сви­но­па­са­ми (без комен­та­рів), або ж про­сто сало­ї­да­ми (про­ста­ка­ми), це б то осо­ба­ми, що до коза­цько­го вій­сько­во­го ста­ну не мають жодно­го сто­сун­ку. Під час вій­ни поді­бні  сало­ї­ди-гре­чко­сії вико­ри­сто­ву­ва­лись лише як  допо­мі­жне непро­фе­сій­не селян­ське вій­сько (по нашо­му строй­бат),  а по тоді­шньо­му – наро­дним опол­че­н­ням , яке  жва­во копа­ло шан­ці, рило рови, вов­чі ями,  вла­што­ву­ва­ло засі­ки, носи­ло дро­ва та будма­те­рі­а­ли, буду­ва­ло мости та пере­пра­ви, а також в ряди-годи при набли­жен­ні супро­тив­ни­ка інко­ли стрі­ля­ло та гучно гала­су­ва­ло, ство­рю­ю­чи ілю­зію чисель­ної пере­ва­ги коза­цько­го під­роз­ді­лу…

В тей стра­шний час коза­цькі сто­ро­жо­ві фор­по­сти сто­я­ли дале­ко в сте­пу на висо­ких моги­лах та узви­щях, біля скла­де­них у вигля­ді піра­мі­ди діжок, ущерть напов­не­них смо­лою  – хви­гур.  В пер­шо­му ряді  сто­ро­жо­вої хви­гу­ри було 7 діжок, в дру­го­му 5, потім 3, потім 2, а оста­н­ня була поро­жня без дна із ґно­том, який під­па­лю­вав­ся коза­ка­ми в разі появи татар­ської орди . Цей вогонь та чор­ний дим від напов­не­них смо­лою діжок пала­ю­чої хви­гу­ри піді­ймав­ся аж до небес. Його бачи­ли коза­ки біля насту­пної хви­гу­ри, котра зале­жно від місце­во­сті могла зна­хо­ди­тись за кіль­ка деся­тків кіло­ме­трів. Таким чином, вся коза­цька Вкра­ї­на вздовж «Чор­но­го шля­ху» від само­го Запо­рож­жа,  і далі до Чиги­ри­на, а потім  і до Ума­ні, Він­ни­ці та Льво­ва пра­кти­чно за кіль­ка годин зна­ла про появу орди. «Сте­по­ві хижа­ки» дуже рід­ко нава­жу­ва­лись неве­ли­ки­ми сила­ми втор­га­тись в Укра­ї­ну. Зде­біль­шо­го це було все чоло­ві­че сте­по­ве насе­ле­н­ня Причорномор‘я та Кри­му. Орда могла нара­хо­ву­ва­ти від 100 000 до 250 000 вер­шни­ків, кожен із яких мав по 4–5 сте­по­вих коней тар­па­нів, що в пере­ра­хун­ку ста­но­вить більш ніж пів­міль­йо­на коней.  Шири­на строю орди дорів­ню­ва­ла близь­ко 500 метрів (це пра­кти­чно дов­жи­на вули­ці Хре­ща­тик у Киє­ві). Дов­жи­на строю орди, якщо раху­ва­ти від голо­ви й до хво­ста ста­но­ви­ла близь­ко 15–20 км (це як від Май­да­на Неза­ле­жно­сті до Дар­ни­ці, або ж до Свя­то­ши­но в місті Киє­ві).

Орда,  дов­же­ле­зною змі­єю, руха­лась  так-зва­ним «Чор­ним Шля­хом» із над­зви­чай­ною, як на той час швид­кі­стю, Тата­ри вер­хи на сте­по­вих конях тар­па­нах могли здо­ла­ти від­стань у  90–120 км на добу. Про­те, деякі най­лю­ті­ші татар­ські чам­бу­ли, зде­біль­шо­го це були буджак­ські (куто­ві) тата­ри, могли нава­жи­тись у кіль­ко­сті 5–6 тисяч вер­шни­ків вдер­тись на коза­цьку Вкра­ї­ну. Наші пра­ді­ди коза­ки повин­ні були мати щохви­лин­ну бойо­ву готов­ність дати від­січ.

Коза­цькі Сло­бо­ди, хуто­ри, села та місте­чка рясно сто­я­ли вздовж  бито­го  копи­та­ми татар­ських коней  «Чор­но­го шля­ху», пере­кри­ва­ю­чи можли­вість «сте­по­вим людо­ло­вам» без­кар­но ври­ва­тись на волость, цеб­то на коза­цьку Вкра­ї­ну.

Отри­мав­ши три­во­жне гасло, козак , щоб він не робив у той час, осі­длав­ши коня, за п’ять хви­лин мусив чим­дуж руша­ти на вій­ну. Коза­ки таєм­ни­ми стеж­ка­ми, вер­хи на конях, зби­ра­лись в умов­них місцях в деся­тки; деся­тки, в свою чер­гу зби­ра­лись в сотні; сотні в пол­ки. Але перед тим, кожен козак був зобов‘язаний мати справ­ні пісто­лі та рушни­ці, шаблю, келеп, спис, сухий порох, кулі, шан­це­вий інстру­мент, сиром‘яті реме­ні, лук і сагай­дак зі стрі­ла­ми та іншу вій­сько­ву аму­ні­цію. Все це лежа­ло, або ж висі­ло коло хатніх две­рей на похва­ті. Біля коно­вя­зі на дво­рі зав­жди були прив‘язні один або два добрих бойо­вих лицар­ських коня. Тут же ж біля коней висі­ла справ­на кін­ська збруя, голов­ним еле­мен­том якої є коза­цьке сідло – куль­ба­ка. До куль­ба­ки були при­то­ро­че­ні сакви (шкі­ря­ні куль­ки). В один із таких неве­ли­чких, зро­бле­них із гру­бої шкі­ри куль­ків (тор­бин) наси­па­лось про­сма­же­не в олії пшо­но. Коза­цька нень­ка, сестра чи дру­жи­на, зна­ю­чи про щохви­лин­ну можли­вість наско­ку татар, а від­так в нагаль­ній потре­бі бра­та, чоло­ві­ка чи сина збо­ру на вій­ну, бра­ла пшо­но, ретель­но його пере­би­ра­ла, у семи водах про­ми­ва­ла, щось тихе­сень­ко шепта­ла, та виси­па­ла на напов­не­ну олі­єю  з насі­н­ня льо­ну рин­ку (гли­ня­на ско­во­рід­ка на ніж­ках) й  про­сма­жу­ва­ла його в печі. Про­жа­ре­не в олії пшо­но про­су­шу­ва­лось та зси­па­лось до куль­ка (тор­бо­чки), яка в свою чер­гу при­то­ро­чу­ва­лась (прив’язувалась) до коза­цько­го бойо­во­го сідла – куль­ба­ки. Тож у випад­ку ого­ло­ше­н­ня три­во­ги, козак мит­тє­во хапав зброю, сідлав коня і за кіль­ка хви­лин стрім­ко мчав у напрям­ку пун­кту збо­ру сво­го деся­тка,  обов’язково маю­чи при собі,  щоб не пере­ван­та­жу­ва­ти коня,  неве­ли­кий за об’ємом  та вагою запас  про­жа­ре­но­го в олії пшо­на – отож  саме прив’язана до куль­ба­ки  шкі­ря­на тор­би­на – кульок із пшо­ном  і дали назву слав­но­зві­сній похі­дній стра­ві  наших пра­ді­дів – коза­цько­му кулі­шу!   

Дале­ко в сте­пу, полю­ю­чи за «сте­по­ви­ми людо­ло­ва­ми», козак зі сво­ї­ми побра­ти­ма­ми наби­рав у каза­нок чистої дже­рель­ної води, дода­вав туди дріб­ку солі, діста­вав із прив‘язаного до  сідла куль­ка жмень­ку чи дві про­жа­ре­но­го в олії  пшона,а  його  слід було кла­сти в окріп у такій кіль­ко­сті, щоб куліш коли його зні­муть з вогню мав густи­ну сме­та­ни.  Тут же ж,  біля струм­ка, вири­вав­ся сте­по­вий часник і за пів­го­ди­ни това­ри­ство спо­жи­ва­ло слав­но­зві­сний коза­цький куліш. Оце й усе – ніяко­го тобі сви­ня­чо­го сала, «добро­дії» псев­до коза­ки-кулі­на­ри  – люби­те­лі шель­му­ва­ти наших пра­ді­дів. Таким чином, під­во­дя­чи під­сум­ки нашої неве­ли­чкої коза­цької істо­ри­чної роз­від­ки,  назва най­ві­до­мі­шої вій­сько­вої коза­цької стра­ви похо­дить від  прив’язаного до куль­ба­ки шкі­ря­но­го куль­ка із про­жа­ре­ним  в олії пшо­ном.

Не дар­ма ж під пар­су­ною химо­ро­дни­ка «Коза­ка Мамая» були напи­са­ні наши­ми пра­ді­да­ми й такі сло­ва: «Ось так я в сте­пу весе­лю­ся, одним куле­шем похме­лю­ся». Весе­ли­тись – озна­ча­ло вою­ва­ти, похме­ля­ти­ся куле­шем – озна­ча­ло мати щохви­лин­ну спра­гу до вій­ни…

Насправ­ді ж реце­птів при­го­ту­ва­н­ня кулі­шу є дуже бага­то. Селя­ни чи чума­ки для сма­ку і пожив­но­сті дода­ва­ли до ньо­го  пере­пі­лок,  рибу, в тому числі й суху тара­ню, м’ясо з салом, гри­би – такий куліш у нас на Вкра­ї­ні здав­на нази­ва­ють польо­вим чи бере­го­вим, бо вари­ли його зде­біль­шо­го мислив­ці чи рибал­ки, або ж коса­рі дале­ко в лузі на косо­ви­ці. Про­стий польо­вий селян­ський куліш, засма­че­ний сви­ня­чи­ми шквар­ка­ми, має ана­ло­ги й у тих сусід­ських кра­ї­нах, куди масо­во пере­се­ля­лись укра­їн­ці. Щоправ­да, «екс­пор­то­ва­ний» укра­їн­ця­ми куліш, на зем­лях інших  наро­дів зазнав деяких змін. Росій­ський  чи біло­ру­ський «кулєш» це коло­ту­ха, що нага­дує кашу з кру­пи чи житньо­го боро­шна, котра при­сма­че­на яки­мось тва­рин­ним жиром і від­рі­зня­є­ться лише густи­ною. У біло­ру­сько­му варі­ан­ті «кулєш» це кру­та каша, а у росій­сько­му – рід­ке «варе­во», в яко­му біль­ше води й «кру­пин­ка за кру­пин­кою по казан­ку «весе­ло» ганя­є­ться»…   
                                                                                          
Пев­на спра­ва, псев­до­ко­за­ки-кухо­ва­ри чи кашо­ва­ри, котрі зара­ди кре­а­тив­ної бізнес-ідеї чомусь вирі­ши­ли, що якщо  вони само­чин­но про­звуть себе коза­ка­ми, то й їхнє «варе­во» із сала  та пшо­на,  котре вони коло­тять  копис­ткою в каза­ні, чомусь непре­мін­но мусить нази­ва­тись коза­цьким кулі­шем. З поді­бно­го при­во­ду ска­зав колись Тарас Гри­го­ро­вич Шев­чен­ко: «Якби Ви вчи­лись так як тре­ба, то й мудрість би була своя…»

Спи­ра­ю­чись на сло­ва Вели­ко­го Кобза­ря, щиро по-коза­цьки, дозво­лю собі поглу­зу­ва­ти над цим про­ста­цьким спосо­бом мисле­н­ня псев­до­ко­за­ків  бізне­сме­нів: «А  ска­жіть но мені, Вашмо­ці-добро­дії кухо­ва­ри: чи хіба під­сви­нок, почу­хав­ши свою кудла­ту спи­ну об ріг сина­го­ги, під час вели­ких єврей­ських свят Хану­ка чи Пурим, стає кошер­ним?»

Навіть якщо Ви, «добро­дії» псев­до­ко­за­ки-кашо­ва­ри,  виря­ди­тесь  як  геть­ма­ни в окса­ми­ти  та кар­ма­зи­ни, ‚  то зва­ре­ний Вами  у каза­ні борщ чи галу­шки, ніко­ли не ста­нуть від того Геть­ман­ськи­ми.  Хоче­ться попро­ха­ти сало­ї­дів,  давай­те не  буде­мо біль­ше допо­ма­га­ти  ворі­жень­кам глуми­тись над нами, адже ж «варе­во» із пшо­на та сви­ня­чо­го сала до справ­жньо­го коза­цько­го кулі­шу  не має жодно­го сто­сун­ку. Наші ворі­жень­ки і так уже з лег­кої руки деяких домо­ро­ще­них добро­чин­ців нази­ва­ють нас «наці­єю сало­ї­дів», між тим укра­їн­ці це дав­ня «коза­цька нація».

Костян­тин Олій­ник – козак Леву­шків­сько­го куре­ня Вій­ська Запо­розь­ко­го Низо­во­го (рука вла­сна).

Козаки «Мамаєвої Слободи» й надалі обіцяють залишатись козаками. Тож, гайда всі до нашого  козацького коша на козацький куліш!

Давайте спільно відроджувати славні традиції великих прадідів!

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»