Україна – країна найсильніших людей: святкування 140 – річчя з дня народження Івана Піддубного на «Мамаєвій Слободі»
Опубліковано: 09 Вер 2011 17:02

Обіч мальовничих  берегів витоку річки Ірклій, яка є лівою притокою Дніпра, розташувалось давнє козацьке село Красенівка. Село виникло в перші десятиріччя XVIII ст. Назва села походить від одного з імен першопоселенців – значкового товариша Переяславського полку Війська Запорозького Низового Григорія Красіона. Козаки і селяни, що мешкали в Красенівці, займались  землеробством, чумацтвом, скотарством.

Територія, на якій стоїть село Красенівка, відносилась до Іркліївського куреня Війська Запорозького Низового. Козаки гартували свою міць в походах на турків, татар. У війську Богдана Хмельницького вони змагались проти польської шляхти, здобуваючи у складі Кропивняньської сотні Кропивнянського полку незалежність для рідної України. Під час складання «Реєстру Війська Запорозького Низового 1649 року» до Кропивняньського полку було вписано 2530 козаків, серед яких, в Пирятинській сотні цього полку, що нараховувала 307 козаків були і Піддубні.

26 вере­сня (8 жов­тня за новим сти­лем), року Божо­го 1871, в роди­ні спад­ко­во­го коза­ка Макси­ма Під­ду­бно­го наро­див­ся пер­ві­сток  Іван – май­бу­тній непе­ре­мо­жний укра­ї­нець, чем­піон чем­піо­нів. Пра­пра­пра­дід Іва­на Під­ду­бно­го в 1708 році під Пол­та­вою, спіль­но з коза­ка­ми Ірклі­їв­сько­го куре­ня лицар­ства Низо­во­го, під про­во­дом  Кошо­во­го ота­ма­на  Костя Гор­ді­єн­ка та коза­цьким вій­ськом Геть­ма­на Іва­на Мазе­пи, вою­вав про­ти Моско­вії за суве­рен­ну Укра­ї­ну.         

Дужим та міцним  був рід спад­ко­вих коза­ків Під­ду­бних. Батько Іва­на Макси­мо­ви­ча Під­ду­бно­го віль­но гнув під­ко­ви, мов пір‘їнку кидав на воза п‘ятипудові мішки. Вдав­шись у батька, його син Іван робив теж саме. Саме тому у спа­док Іва­ну Під­ду­бно­му діста­лись, крім бога­тир­сько­го здоров‘я, ще й укра­їн­ські коза­цькі лицар­ські чесно­ти: щира любов до рідної зем­лі, над­зви­чай­но висо­ка мораль­ність, пра­це­лю­бність та тве­ре­зість.  Дав­ня Запо­розь­ка заква­ска хара­кте­ру Іва­на Під­ду­бно­го не раз дозво­ля­ла йому з гідні­стю про­хо­ди­ти іспи­ти та випро­бу­ва­н­ня за пра­во нази­ва­тись укра­їн­цем, цеб­то зали­ша­тись вір­ним іде­а­лам, при­ще­пле­ним з дитин­ства, робля­чи непро­стий коза­цький вибір між смер­тю і жит­тям.

Від­прав­ля­ю­чи сво­го 23-річно­го сина Іва­на на заро­бі­тки, батько ска­зав: «Пам‘ятай, Іва­не, що роду ти з батька-мате­рі коза­цько­го, Запо­розь­ко­го, і що коза­ку честь дорож­ча  мате­рі, дорож­ча батька рідно­го. Запам‘ятай, Іва­не, про­да­си честь – не син ти мені і я не батько тобі…». 

За пора­дою одно­го зі сво­їх одно­сель­ців, двад­ця­ти­трьо­хлі­тній Іван Під­ду­бний  подав­ся до Кри­му на заро­бі­тки, де пра­цю­вав ван­та­жни­ком фір­ми «Лівас» у Сева­сто­поль­сько­му мор­сько­му пор­ту. Пра­цю­ва­ти дово­ди­лось по 16 годин на добу 6 днів на тиждень, про­те кожну хви­лин­ку віль­но­го часу Під­ду­бний витра­чав на зайня­т­тя гирьо­вим спор­том.

У 1896 році Іван Під­ду­бний впер­ше  сту­пив на бор­ців­ський килим, спро­бу­вав­ши свою бога­тир­ську силу  в чем­піо­на­ті, вла­што­ва­но­му у місті Фео­до­сії цир­ком Без­ко­ро­вай­но­го. Тоді ж він впер­ше і востан­нє про­грав, бо ж був занад­то слаб­кий у техні­ці бороть­би. А вже насту­пні сорок років бор­ців­ської кар‘єри вели­кий укра­ї­нець не зазнав жодної пораз­ки. Відо­мі сло­ва само­го Під­ду­бно­го: «Мало від при­ро­ди вима­ха­ти буга­єм, тре­ба ще вмі­ти свою силу орга­ні­зу­ва­ти, спря­мо­ву­ю­чи її в потрі­бне русло…». Якраз таки­ми пра­кти­ка­ми і воло­ді­ли леген­дар­ні коза­ки-хара­ктер­ни­ки, вої­ни-нев­ми­ра­ки, хоча в побу­ті Іван Під­ду­бний був зви­чай­ною про­стою люди­ною.

Моя бабу­ся Юги­на якось роз­по­від­а­ла, що до рево­лю­ції, на запро­ше­н­ня місце­во­го пана на ярма­рок побо­ро­ти­ся при­їхав сам Іван Під­ду­бний. Адже спо­кон­ві­ку на Укра­ї­ні була така тра­ди­ція – боро­тись на ярмар­ках. Всі дів­ки села, в тому числі і моя бабу­ся, зро­би­ли склад­ки: хто при­ніс пів­ня, хто масла, хто буря­ків, хто яєць, та ста­ли готу­ва­ти чем­піо­ну вече­ря­ти. Після зма­гань, коли Під­ду­бний зайшов на подвір‘я одні­єї з хат на вече­рю, дів­ки села Копі­ю­ва­та, Мона­сти­ри­щен­сько­го райо­ну, що на Чер­ка­щи­ні,  крім усіх інших наїд­ків, поста­ви­ли перед ним вели­че­зну мися­ру бор­щу, в яку, при­найм­ні, вмі­ща­ло­ся від­ро, такої улю­бле­ної для укра­їн­ців тра­ди­цій­ної стра­ви. Сів­ши за стіл, Іван Під­ду­бний, чем­но усмі­хнув­шись в свої бога­тир­ські вуса (а нав­ко­ло сто­ла зібра­лись мешкан­ці чи не всьо­го села), ска­зав: «Дів­ча­та, чи ж вам не сором­но, я такий же як і ви – про­ста люди­на, дай­те мені малень­ку мисо­чку, таку як у всіх…». І з апе­ти­том, разом з усі­ма пове­че­ряв бор­щем, а від горіл­ки від­мо­вив­ся.

Росій­ська імпе­рія, в якій фана­та­ми віль­ної бороть­би були ледь не всі вер­стви насе­ле­н­ня, як чоло­ві­ки так і жін­ки, у 1903 році посла­ла «рус­ско­го бога­ти­ря» Під­ду­бно­го ряту­ва­ти честь сво­єї коро­ни на сві­то­вий чем­піо­нат до Фран­ції. Пев­на спра­ва, здо­лав­ши всіх пре­тен­ден­тів, у фіналь­но­му поєдин­ку Іва­ну Під­ду­бно­му дове­лось зустрі­тись із нече­сним фран­цу­зом Рау­лем ле Буше. Напе­ред бача­чи, що Під­ду­бний його пере­мо­же, під­лий фран­цуз нама­стив­ся перед поєдин­ком олі­єю, тож букваль­но як вуж висли­зав із дужих обіймів укра­їн­ця. Однак суд­ді неза­кон­но від­да­ли пере­мо­гу фран­цузь­ко­му шева­льє із фор­му­лю­ва­н­ням  – « За кра­си­ве і вмі­ле уни­ка­н­ня сило­вих при­йо­мів супро­тив­ни­ка». Про­те­сти Іва­на Під­ду­бно­го щодо неспор­тив­ної пове­дін­ки Буше до ува­ги ніхто з суд­дів не взяв.

Насту­пно­го року у Петер­бур­зі коза­цький прав­нук пом­стив­ся бла­зню Буше, поста­вив­ши його на каря­чки, і так три­мав аж 41 хви­ли­ну, поки під­лий фран­цузь­кий чем­піон таки не визнав сво­єї пораз­ки. Непе­ре­мо­жна хода вели­ко­го чем­піо­на кро­ку­ва­ла сві­то­ви­ми аре­на­ми, сплу­ту­ю­чи кар­ти бага­тьом корум­по­ва­ним рефе­рі, адже Іва­ну Під­ду­бно­му нео­дно­ра­зо­во про­по­ну­ва­ли захмар­ні суми за пораз­ку, тіль­ки б лише він здав­ся. Але Під­ду­бний рубав, як його пра­ді­ди коза­цькою шаблею: «Я не баба, ні під кого не ляжу».

Суча­сни­ки засвід­чи­ли, що під час гро­ма­дян­ської вій­ни, у місті Бер­дян­ську, на поєди­нок чем­піо­на чем­піо­нів при­йшов поди­ви­тись сам Нестор Махно. Батько Махно, вистав­ля­ю­чи про­ти Під­ду­бно­го сво­їх най­силь­ні­ших воя­ків, без­апе­ля­цій­но  заявив: «Мої не про­гра­ють! І кра­пка!». Орга­ні­за­то­ри зма­гань, в котрих при появі Батька Махно затрем­ті­ли піджил­ки, натя­кну­ли Під­ду­бно­му, що Махно в разі пораз­ки сво­їх бій­ців, запро­сто може роз­ря­ди­ти в ньо­го мау­зер. Кін­ця дво­бою всі чека­ли з жахом. Пере­мо­га була зви­чай­но за Під­ду­бним, котрий, як мух, роз­ки­дав махнов­ських сила­чів. Махно лиш засмі­яв­ся та нака­зав наго­ду­ва­ти пере­мож­ця.

Про­те біль­шо­ви­ки вияви­лись менш шля­хе­тни­ми, ніж гуляй­поль­ський анар­хіст. І «зна­йом­ство» з ними вели­ко­го чем­піо­на було наба­га­то менш успі­шним. Оде­ські чекі­сти, котрі всіх укра­їн­ців нази­ва­ли «жлоб‘єм», кину­ли Під­ду­бно­го до сво­їх кази­ма­тів, де Іван Макси­мо­вич по пояс у холо­дній воді впро­довж тижня чекав сво­єї чер­ги на роз­стріл. Однак не суди­лось коза­ку-хара­ктер­ни­ку вмер­ти тоді в Оде­ській буце­гар­ні. Після цієї при­го­ди дру­зі напо­ле­гли­во умов­ля­ли Під­ду­бно­го виїха­ти за кор­дон, де не було чекі­стів, а чека­ла заслу­же­на сла­ва і гро­ші. Іван Макси­мо­вич з обу­ре­н­ням від­хи­лив поді­бні про­по­зи­ції: «Укра­ї­на – моя пер­ша любов, тут і зали­шусь».  Щоправ­да, його дру­жи­на, росій­ська дво­рян­ка, не дуже поді­ля­ла його патрі­о­ти­чних погля­дів, а від­так, при­хо­пив­ши з собою всі золо­ті чем­піон­ські меда­лі, які нео­ба­чний Іван Під­ду­бний зали­шив їй на збе­рі­га­н­ня, вте­кла з ними до іншо­го. Він одру­жив­ся вдру­ге. Однак брак коштів, роз­ру­ха та голод після гро­ма­дян­ської вій­ни, зму­си­ли Під­ду­бно­го зно­ву вийти на бор­ців­ський килим.  Його захо­пли­во віта­ють Фран­ція, Німеч­чи­на, куди він виїхав на запро­ше­н­ня числен­них рефе­рі. В США в 1927 році наш козак стає «Най­кра­си­ві­шим чоло­ві­ком Все­сві­ту». Під­ду­бно­му запро­по­ну­ва­ли вина­го­ро­ду в пів­міль­йо­на дола­рів за умо­ви прийнят­т­тя гро­ма­дян­ства США. Іван від­мо­вив­ся від вина­го­ро­ди та повер­нув­ся в Укра­ї­ну. Щоправ­да, чекі­сти, за при­дба­ну  ним зем­лю у рідній  Кра­си­лів­ці, ого­ло­си­ли його роди­чів кур­ку­ля­ми.  Іван Макси­мо­вич такий чер­го­вий пода­ру­нок біль­шо­ви­ків сприйняв по-чоло­ві­чо­му мужньо. Зро­зу­мів­ши, що, як і тися­чам його зем­ля­ків-коза­ків в часи Кате­ри­ни ІІ,  москов­ські чекі­сти на малій батьків­щи­ні жити йому достой­но не дадуть, Під­ду­бний, як і Запо­рож­ці, виру­шив на Кубань, де при­дбав хату в місті Єйськ.

СРСР, як рефор­мо­ва­на Росій­ська імпе­рія, не зали­ши­ла в спо­кою нашо­го зем­ля­ка, випи­сав­ши йому паспорт гро­ма­дя­ни­на СРСР. В ньо­му було вка­за­но: «Иван Под­ду­бный. Наци­о­наль­ность – рус­ский». Це було жахли­во­го 1937 року, в час, коли укра­їн­ців на Куба­ні при­рів­ня­ли до дичи­ни, вла­шту­вав­ши на них справ­жні­сінь­ке полю­ва­н­ня. Бо всіх, хто роз­мов­ляв укра­їн­ською, або ж від­кри­то визна­вав себе укра­їн­цем, нази­ва­ли Петлю­рів­ця­ми, тоб­то воро­га­ми. Однак це не зупи­ни­ло Під­ду­бно­го. Він дов­го вима­гав від мілі­ції, щоби паспорт випра­ви­ли. Мілі­цей­ське началь­ство, вті­лю­ю­чи лінію біль­шо­ви­цької пар­тії по «ору­са­чі­ва­нію хохлов»,  поча­ло від­вер­то зну­ща­тись над ним. Тоді гор­дий наща­док Запо­розь­ких коза­ків вла­сною рукою вніс виправ­ле­н­ня до «кра­сно­ко­же­го сове­цко­го паспор­та», напи­сав­ши своє прі­зви­ще «Під­ду­бний», а в гра­фі «націо­наль­ність» замість «рус­ский» випра­вив на «укра­ї­нець». Під­ду­бно­го заа­ре­шту­ва­ли. Один із фельд­ше­рів, який нада­вав йому допо­мо­гу, пізні­ше роз­по­від­ав, що після кату­вань Іва­на Макси­мо­ви­ча еле­ктро­па­яль­ни­ком у в‘язниці Ростов­сько­го управ­лі­н­ня НКВС, вся спи­на була у стра­шних язвах, руб­цях та опі­ках. Через рік Під­ду­бно­го випу­сти­ли з росій­ської катів­ні на волю. Однак у пере­дво­єн­ні роки дов­ко­ла бор­ця був орга­ні­зо­ва­ний ваку­ум замов­чу­ва­н­ня. Настав 1939 рік. Радян­ська Росія укла­ла з ІІІ Рей­хом сою­зни­цький дого­вір, так зва­ний «пакт Моло­то­ва-Рібен­тро­па». Кори­сту­ю­чись цим, німе­цьке атле­ти­чне това­ри­ство роз­по­ча­ло пошу­ки Під­ду­бно­го. Тож, щоб не згань­би­ти­ся перед сво­ї­ми німе­цьки­ми сою­зни­ка­ми, Під­ду­бно­го поспі­шно викли­ка­ли до Москви та при­сво­ї­ли йому зва­н­ня Заслу­же­но­го арти­ста РСФСР, а також вру­чи­ли орден «Тру­до­во­го чер­во­но­го пра­по­ра». Йому також гостин­но дозво­ли­ли зустрі­тись з атле­та­ми Тре­тьо­го Рей­ху, однак забо­ро­ни­ли їха­ти до Гер­ма­нії. Після німе­цької оку­па­ції Єйська вели­кий чем­піон завів при­я­тель­ські сто­сун­ки з німе­цьким началь­ни­ком мор­сько­го пор­ту. Оче­вид­ці ствер­джу­ва­ли, що під покро­ви­тель­ством цьо­го шану­валь­ни­ка, Під­ду­бний любив про­гу­лю­ва­тись по набе­ре­жній Єйська з орде­ном «Чер­во­но­го пра­по­ра», незва­жа­ю­чи на оку­па­цій­ні вій­ська вер­ма­хту. Один із німе­цьких офі­це­рів якось був спро­бу­вав зірва­ти орден з гру­дей чем­піо­на. За це без­стра­шний Іван Під­ду­бний як кур­ку жбур­нув його через пар­кан. Про­те оку­па­ція Єйська була не дов­гою – всьо­го пів­ро­ку.  У люто­му 1943 року, після роз­гро­му під Ста­лін­гра­дом, вій­ська фашист­ської Німеч­чи­ни поспі­шно зали­ши­ли Кубань. У місто повер­ну­лись дав­ні при­я­те­лі Під­ду­бно­го чекі­сти. За літньо­го вже чем­піо­на зно­ву взяв­ся НКВ­Ський «смерш», бо ж хтось із добро­зи­члив­ців доніс, що під час оку­па­ції комен­дант Єйсько­го мор­сько­го пор­ту, аби якось під­три­ма­ти Під­ду­бно­го в голо­дні часи, над­си­лав йому додо­му обід із офі­цер­ської їдаль­ні.

Офі­цій­но для іде­о­ло­гів СРСР Іван Під­ду­бний на шпаль­тах газет був «непо­бе­ди­мым руським бор­цом», нео­фі­цій­но ж  – «воро­гом наро­ду» – укра­їн­ським бур­жу­а­зним націо­на­лі­стом.

Дій­сно, Іван Макси­мо­вич був коза­ком-хара­ктер­ни­ком, адже і цьо­го разу йому вда­ло­ся уни­кну­ти НКВ­Сної кулі в поти­ли­цю, або ж зашмор­гу. Зро­сій­щу­ю­чи укра­їн­ську Кубань, НКВ­Сні­ки все ж таки не посмі­ли роз­стрі­ля­ти укра­їн­сько­го патрі­о­та, але вони зро­би­ли все по-ієзу­їт­ськи під­ло. Вони про­сто викре­сли­ли  його з жит­тя, при­му­сив­ши чем­піо­на чем­піо­нів, чем­піо­на сві­ту, най­силь­ні­шу люди­ну пла­не­ти, голо­дним поби­ра­ти­ся між людьми, довів­ши до висна­же­н­ня, а від­так смер­ті. У 1949 році, 8 сер­пня, від голо­дної смер­ті назав­жди зали­ши­ла цей світ люди­на-веле­тень, чем­піон, леген­да у бор­ців­сько­му сві­ті, козак-хара­ктер­ник, яко­го ніхто й ніко­ли не зміг здо­ла­ти в чесно­му поєдин­ку. Націо­наль­ний герой, яким би пиша­лась будь-яка кра­ї­на, котрий від­мо­вив­ся від міль­йон­них ста­тків за кор­до­ном, на зро­сій­ще­ній Куба­ні, перед смер­тю, не мав навіть костю­ма. А всі свої спор­тив­ні наго­ро­ди він був зму­ше­ний помі­ня­ти на шма­ток хлі­ба.  

В остан­ню путь його при­йшли про­во­джа­ти усім містом. На надмо­гиль­но­му чор­но­му каме­ні викар­бу­ва­но: «Здесь рус­ский бога­тырь лежит». Поми­ля­є­тесь, людо­мо­ри, там лежить укра­їн­ський козак. 

Чи ж не тому якийсь укра­ї­но­фоб, в часи гор­ба­чов­ської пере­бу­до­ви видря­пав на пам‘ятнику Під­ду­бно­го сло­ва: «Хахол-Петлю­ро­вец».

Вічна слава нащадку козаків Іркліївського куреня Війська Запорозького Низового!

Святкування відбудеться 8 жовтня 2011 року в світлий день народження непереможного українського борця, шестиразового чемпіона світу Івана Піддубного.

План заходів:

ПРОГРАМА

свя­тку­ва­н­ня 140-річ­чя від дня наро­дже­н­ня

Іва­на ПІДДУБНОГО

11.00 – моле­бень в коза­цькій цер­кві Покро­ва Пре­свя­тої Бого­ро­ди­ці на «Мама­є­вій Сло­бо­ді».

12.00 – уро­чи­сте від­кри­т­тя свя­та на Слобід­сько­му ярмар­ко­во­му май­да­ні. Пока­зо­вий виступ най­кра­що­го в Євро­пі каска­дер­сько­го кін­но­го коза­цько­го під­роз­ді­лу під ору­дою Нака­зно­го Ота­ма­на Оле­га ЮРЧИШИНА.

12.30 – пока­зо­ві висту­пи (бої) кра­щих укра­їн­ських пред­став­ни­ків кла­си­чної та віль­ної бороть­би, гирьо­во­го спор­ту.

13.00 – пока­зо­вий виступ вида­тно­го укра­їн­сько­го спортс­ме­на, чем­піо­на Укра­ї­ни з пау­ер­лі­фтин­гу, нео­дно­ра­зо­во­го рекорд­сме­на Кни­ги рекор­дів Гін­не­са Дми­тра ХАЛАДЖІ.

13.30 – зма­га­н­ня на зва­н­ня най­силь­ні­ших та най­спри­тні­ших на свя­ті.

14.00 – наго­ро­дже­н­ня пере­мож­ців зма­гань. Закри­т­тя свя­та.

У свя­тку­ван­ні візьмуть участь відо­мі укра­їн­ські спортс­ме­ни:

пер­ший олім­пій­ський чем­піон неза­ле­жної Укра­ї­ни, борець В’ячеслав ОЛІЙНИК, брон­зо­вий при­зер Олім­пій­ських ігор, важ­ко­атлет Денис ГОТФРІД, чем­піон Укра­ї­ни з пау­ер­лі­фтин­гу Дми­тро ХАЛАДЖІ та інші.

Орга­ні­за­то­ри захо­ду: Фонд Мико­ли Томен­ка  «Рідна кра­ї­на», Київ­ська міська Дер­жав­на адмі­ні­стра­ція та Центр наро­до­знав­ства «Козак Мамай».

«От де люди, наша слава, слава України!» Тарас Шевченко.


Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»