Відкритий лист до громадського діяча та співака Олега Скрипки (доповнено)
Опубліковано: 06 Бер 2013 12:29

З  наго­ди від­ро­дже­н­ня свя­та Коло­дія (Масля­ної), звер­та­юсь осо­би­сто до Вас, як до відо­мо­го гро­мад­сько­го дія­ча та спів­а­ка зі щирим коза­цьким про­ха­н­ням при­пи­ни­ти подаль­шу попу­ля­ри­за­цію та рекла­му тра­ди­цій свя­тку­ва­н­ня росій­ської Масля­ної на укра­їн­ських коза­цьких зем­лях, як це зараз від­бу­ва­є­ться за Вашої уча­сті в теле­ві­зій­но­му про­сто­рі Укра­ї­ни.

Зму­ше­ний нага­да­ти Вам, пане Оле­же, що в 60–70-ті роки мину­ло­го сто­лі­т­тя, в часи Брє­жнє­ва та Сусло­ва,  спо­кон­ві­чна укра­їн­ська тра­ди­ція свя­тку­ва­н­ня Коло­дія (Масля­ної) була замі­не­на на запо­зи­че­ний з Росії варі­ант. Таким чином, «росій­ська зозу­ля» без­со­ром­но залі­зла до нашо­го Родо­во­го «гні­зда» і вики­ну­ла з ньо­го само­бу­тню тра­ди­цію наших пра­пра­ді­дів. Вар­то вка­за­ти, що тра­ди­ції свя­тку­ва­н­ня Масля­ної в Укра­ї­ні та Росії істо­тно від­рі­зня­ю­ться. Біль­ше того, укра­їн­ський Коло­дій (Масля­на) не має ана­ло­гів у наших сусі­дів, цеб­то не запо­зи­че­ний, а від­так потре­бує нашо­го все­бі­чно­го захи­сту та під­трим­ки. Така само­бу­тність яскра­во засвід­чує, що вито­ки свя­тку­ва­н­ня Коло­дія (Масля­ної) по обох бере­гах Дні­пра сяга­ють в гли­би­ну тися­чо­літь…

Ось як опи­сує зро­зумі­ли­ми для росі­ян тер­мі­на­ми свя­то Масля­ної (Коло­дія) на укра­їн­ських зем­лях, ще у дале­ко­му 1850 році, себ­то 163 роки тому, вида­тний укра­їн­ський етно­граф та гро­мад­ський діяч М. Мар­ке­вич в газе­ті «ПЕТЕРБУРЖСКИЕ ВЕДОМОСТИ»: «В кон­це фев­ра­ля при­хо­дит Масля­ни­ца; жен­щи­ны воло­чат колод­ку, т.е. идут по домам  и при­вя­зыва­ют паруб­кам и див­кам неболь­шую колод­ку к ноге в нака­за­ние за то, что не всту­пи­ли в брак в про­шлый Мясо­ед. Эту колод­ку можна снять не ина­че, как за неко­то­рый выкуп; на собран­ные день­ги пиру­ют и вме­сто бли­нов москов­ских пода­ют варе­ни­ки со сме­та­ною; на масля­ни­це это глав­ное блю­до».

Маю твер­де пере­ко­на­н­ня, що від­ро­дже­н­ня укра­їн­ських спад­ко­вих тра­ди­цій потре­бує не тіль­ки нашої спіль­ної все­бі­чної під­трим­ки, але й пра­кти­чної фор­ми реа­лі­за­ції. Пра­дав­нє свя­то Коло­дій має пра­во на реа­бі­лі­та­цію та жит­тя на рідних зем­лях, адже укра­їн­ці діста­ли в спад­щи­ну від пра­ді­дів не менш ціка­ві тра­ди­ції свя­тку­ва­н­ня Масля­ної, ніж вони є у росі­ян. Тож в тре­тьо­му тися­чо­літ­ті слід не на сло­вах, а на ділі при­пи­ни­ти пра­кти­ку руси­фі­ка­ції Укра­ї­ни, до якої мимо­во­лі Ви ста­ли при­че­тні… Немає сум­ні­ву, що бага­то укра­їн­ців, котрі пова­жа­ють та шану­ють Вашу твор­чість, не дуже хоті­ли б, аби Ви допо­ма­га­ли тим, хто нама­га­є­ться стер­ти з лиця зем­лі наш народ через зни­ще­н­ня само­бу­тніх тра­ди­цій, куль­ту­ри, мови, істо­рії.

Згодь­тесь, що бага­то хто з моло­ді, див­ля­чись на те, як Ви у виши­ван­ці з теле­е­кра­на запро­шу­є­те на свя­тку­ва­н­ня  Масля­ної, спри­ймає це як попу­ля­ри­за­цію прав­ди­во укра­їн­ських автен­ти­чних тра­ди­цій, навіть і не підо­зрю­ю­чи, що насправ­ді в теле­е­фі­рі здій­сню­є­ться актив­на про­па­ган­да  осу­ча­сне­них тра­ди­цій свя­тку­ва­н­ня Масля­ної, котрі  побу­ту­ва­ли  в цен­траль­них та пів­ні­чно-схі­дних губер­ні­ях Росій­ської імпе­рії. Це, насправ­ді, і є «тиха» руси­фі­ка­ція, зама­ско­ва­на під весня­не свя­то, коли замість сво­го ми вже вко­тре  отри­му­є­мо пере­ли­цьо­ва­не чуже…

Спо­ді­ва­юсь, пане Оле­же, що Ви з розу­мі­н­ням від­не­се­тесь до моєї кон­стру­ктив­ної  кри­ти­ки й нада­лі буде­те про­во­ди­ти «Кра­ї­ну Мрій Різдвя­ну» на тери­то­рії коза­цько­го сели­ща «Мама­є­ва Сло­бо­да», як це і було попе­ре­дні три роки, рів­но як і інші куль­тур­но-мисте­цькі захо­ди, котрі спря­мо­ва­ні на від­ро­дже­н­ня укра­їн­ських тра­ди­цій.

Кори­сту­ю­чись наго­дою, звер­та­юсь до нау­ков­ців кафе­дри фоль­кло­ри­сти­ки Інсти­ту­ту філо­ло­гії Київ­сько­го націо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту ім. Тара­са Шев­чен­ка та Киє­во-Моги­лян­ської ака­де­мії, музею Іва­на Гон­ча­ра, Націо­наль­но­го музею архі­те­кту­ри та побу­ту (с. Пиро­гів), а також до інших осе­ред­ків укра­їн­ської куль­ту­ри, що пра­цю­ють в цари­ні від­ро­дже­н­ня дідів­ських тра­ди­цій, з про­ха­н­ням не сиді­ти склав­ши руки, а актив­ни­ми про­сві­тни­цьки­ми захо­да­ми під­три­ма­ти моє звер­не­н­ня з тим, аби Укра­ї­на дій­сно була Укра­їн­ською.

З нале­жною шано­бою
Козак Леву­шків­сько­го куре­ня
Вій­ська Запо­розь­ко­го Низо­во­го
Костян­тин Олій­ник (рука вла­сна)

P.S.

Свято Колодія (Масляної) в Україні:

Тиждень Коло­дія (Масля­ної) нази­вав­ся «баб­ським тижнем». Тож про­довж тижня, зазда­ле­гідь домо­вив­шись, жін­ки зби­ра­ли­ся в шин­ку – «щоб поко­лод­ку­ва­ти», після цьо­го, замо­вив­ши налив­ки, виго­ло­шу­ва­ли здра­ви­ці (тости) і віта­ли один одно­го. Все це носи­ло жар­тів­ли­вий хара­ктер. Пока­ра­ним доро­слим чоло­ві­кам та жін­кам за те, що не одру­жи­ли у цьо­му році сво­їх дітей, прив’язували колод­ку до лівої ноги, а дів­ча­там та хло­пцям на ліву руку або до пояса. Жіно­цтво роби­ло склад­чи­ну  із при­не­се­но­го сиру, варе­ни­ків, масла, яєць і горіл­ки. Кожно­му чоло­ві­ку чи паруб­ку, хто на ту пору захо­див до шин­ку, моло­ди­ці чіпля­ли колод­ку, зазда­ле­гідь заго­тов­ле­ну напе­ре­до­дні, за що він мав від­ку­пи­ти­ся поста­вив­ши мого­рич медо­ву­хою чи горіл­кою.

На Над­дні­прян­ській Укра­ї­ні кожен день свя­тку­ва­н­ня Коло­дія, тоб­то Масля­ної, мав свої «імен­ні накли­чки».

В поне­ді­лок «колод­ка наро­ди­ла­ся»,
у вів­то­рок «хре­сти­ла­ся»,
сере­да – «похре­сти­ни»,
в четвер – «поми­ра­ла»,
в п’ятницю її «хоро­ни­ли»,
а в субо­ту «опла­ку­ва­ли».
В неді­лю, остан­ній день Масля­ної, молодь «воло­чить колод­ку»! Співи, музи­ки, тан­ці тягли­ся аж до опів­но­чі. Поча­сту­вав­шись, гурт спів­ав: «Чому мені горі­ло­чки не пити, коли в мене хоро­шії діти…».

История и традиции празднования Масленицы в России
(інформація взята з сучасних російських джерел)

… Суб­бо­та нака­ну­не масле­ной неде­ли называ­лась “малень­кой масле­ни­цей”. В этот день при­ня­то было поми­нать умер­ших роди­те­лей и род­ствен­ни­ков. Для них пекли спе­ци­аль­ное уго­ще­ние – бли­ны. Пер­вый блин кла­ли на божни­цу, слу­хо­вое окно или крышу, остав­ля­ли на моги­лах на кла­дби­ще, разда­ва­ли в цер­квях нищим, мона­хам и стран­ни­кам. В воскре­се­нье на заго­ве­нье перед Вели­ким постом после­дний раз ели мясо. Основ­ным уго­ще­ни­ем и сим­во­лом Масле­ни­цы явля­ю­тся бли­ны. Тра­ди­ция печь бли­ны в Рос­сии сохра­ни­лась со вре­мён покло­не­ния языче­ским богам. Бли­ны были глав­ной обря­до­вой поми­наль­ной едой. До наше­го вре­ме­ни в неко­то­рых обла­стях север­ной Рос­сии сохра­ни­лось суе­ве­рие, когда перед похо­ро­на­ми на чело покой­ни­ка клал­ся блин. После похо­рон, этот поми­наль­ный блин род­ствен­ни­ки ухи­тря­лись под­су­нуть свя­щен­ни­ку, что­бы он  его съел. Если батю­шка съе­дал этот поми­наль­ный блин – усо­пше­му Цар­ствие Небе­сное. Это суе­ве­рие ещё раз под­твер­жда­ет древ­нее  архаи­чное  дохри­сти­ан­ское прои­схо­жде­ние бли­нов как поми­наль­ной еды.

Вопре­ки широ­ко рас­про­стра­нён­но­му мне­нию, бли­ны не явля­ю­тся и нико­гда не явля­лись сим­во­лом солн­ца у сла­вян­ских наро­дов. Бли­ны у сла­вян все­гда были поми­наль­ным блю­дом, поэто­му они как нель­зя кста­ти соо­твет­ству­ют поми­наль­ной сущно­сти Масле­ни­цы.

Патри­арх Адри­ан хотел уни­что­жить этот «бесов­ский пра­здник», но не успел, одна­ко сокра­тил вре­мя его на 8 дней.

Пра­здно­вать Масле­ни­цу начи­на­ли с поне­дель­ни­ка сле­ду­ю­щей неде­ли.

Для все­го рус­ско­го насе­ле­ния семь масле­ни­чных дней были самым весе­лым и люби­мым вре­ме­нем в году. Народ ласко­во называл этот пра­здник “каса­то­чка”, “сахар­ные уста”, “цело­валь­ни­ца”, “честная масле­ни­ца”, “весе­лая”, “пеpе­пе­ло­чка”, “объе­ду­ха”.

Масле­ни­ца на про­тя­же­нии мно­гих веков сохра­ни­ла хара­ктер наро­дно­го гуля­нья. Сим­во­лом Масле­ни­цы было чуче­ло из соло­мы, обря­жен­ное в жен­ские оде­жды, с кото­рым вме­сте весе­ли­лись, а затем сжи­га­ли на костре вме­сте с бли­ном, кото­рое чуче­ло дер­жа­ло в руке. Все тра­ди­ции Масле­ни­цы направ­ле­ны на то, что­бы похо­ро­нить зиму, то есть сже­чь на костре чуче­ло зимы. Этот обряд есть не что иное как рекон­стру­кция древ­не­го погре­баль­но­го языче­ско­го обря­да пле­мён, насе­ляв­ших севе­ро-восток Рос­сии до при­ня­тия ими Хри­сти­ан­ства. 

Основ­ным уго­ще­ни­ем и сим­во­лом Масле­ни­цы явля­ю­тся бли­ны. Их пекут каждый день с поне­дель­ни­ка, но осо­бен­но мно­го ‑ с четвер­га по воскре­се­нье.

Вся неде­ля на масле­ни­цу име­но­ва­лась не ина­че как “честная, широ­кая, весе­лая, боя­рыня-масле­ни­ца, госпо­жа масле­ни­ца”. Каждый день неде­ли име­ет свое назва­ние, кото­рое гово­рит о том, что в этот день нужно делать.

Поне­дель­ник – “встре­ча” пра­здни­ка. Дети дела­ли утром соло­мен­ное чуче­ло Масле­ни­цы, наря­жа­ли его и все вме­сте вози­ли по ули­цам.
Втор­ник – “заи­грыш”. В этот день начи­на­ю­тся весе­лые игры. С утра деви­цы и молод­цы ката­лись на ледя­ных горах, ели бли­ны.
Сре­да – “лаком­ка”. На пер­вом месте в ряду уго­ще­ний, коне­чно же, бли­ны.
Четверг – “разгу­ляй”. Песни, пля­ски, уго­ще­ние друг дру­га вод­кой, браж­кой, ну и, коне­чно же, бли­на­ми.
Пятни­ца – “тещи­ны вече­ра”, когда зять едет “к теще на бли­ны”.
Суб­бо­та – “золов­ки­ны поси­дел­ки”. В этот день ходят в гости ко всем род­ствен­ни­кам, и уго­ща­ю­тся бли­на­ми, поми­ная усо­пших род­ствен­ни­ков.
Воскре­се­нье – это заклю­чи­тель­ный “про­ще­ный день”, когда про­сят про­ще­ния у родных и зна­ко­мых за оби­ды и после это­го, как пра­ви­ло, пьют вод­ку, браж­ку, весе­ло поют и пля­шут, тем самым про­во­жая (хоро­ня) широ­кую Масле­ни­цу.

В этот день на огром­ном костре сжи­га­ют соло­мен­ное чуче­ло, оли­це­тво­ря­ю­щее уми­ра­ю­щую зиму. Его уста­нав­ли­ва­ют в цен­тре костро­вой пло­щад­ки и про­ща­ю­тся с ним шутка­ми, песня­ми, тан­ца­ми. Руга­ют зиму за моро­зы и зим­ний голод и бла­го­да­рят за весе­лые зим­ние заба­вы, поми­ная умер­шую зиму вод­кой  и пое­да­ни­ем бли­нов. Это ещё раз под­твер­жда­ет, что бли­ны явля­ю­тся древ­ней риту­аль­ной поми­наль­ной едой, со вре­мён покло­не­ния языче­ским боже­ствам… После это­го чуче­ло поджи­га­ют под весе­лые возгла­сы и песни. Когда же зима сго­рит, завер­ша­ет пра­здник финаль­ная заба­ва: моло­де­жь прыга­ет через костер.

Про­ща­ние с Масле­ни­цей завер­ша­лось в пер­вый день Вели­ко­го поста – Чистый поне­дель­ник, кото­рый счи­та­ли днем очи­ще­ния от гре­ха и ско­ром­ной пищи.

(Те, що укра­їн­ці є слов‘янами ні в кого не викли­кає сум­ні­ву… Однак у нас, по обох бере­гах Дні­пра, похо­валь­ною стра­вою були не “бли­ны”, як пишуть про це росі­я­ни, а коли­во (поми­наль­на каша, що нага­дує кутю), тоб­то і тут росі­я­ни не вга­да­ли! Хто не вірить, то запи­тай­те про це у ста­рих людей)

Наші прадіди, кепкуючи над москалями, казали, що на Масляну «і турки вареники їдять!», а про нас, православних християн, і мови не може бути!

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»