1
1
 
 
Мапа території Як доїхати?

Новини поштою
 
 
 
 
11 червня 2008 о 10:25

Весільний обряд

ВЕСІЛЛЯ — свято побрання; являє собою цикл обрядів, що йдуть один за одним. Наприклад, на весіллі у гуцулів зафіксовано 22 обряди. Весілля віддавна справляли гучно й весело, з міцними напоями та сороміцькими піснями. У пору весняного рівнодення і літнього сонцестояння, в час пробудження й запліднення землі люди й самі відчувають потяг до кохання, створення сім’ї та продовження роду. Тоді ж відбувалося більшість шлюбів, а весілля в основному справляли восени. У давнину тільки виконання шлюбних обрядів давало право на шлюбне співжиття. Віночок, сплетений у весняно-літню пору, яким дівчина чаклувала на Купала, втрачав свою силу; на весіллі його знімали та розплітали молодій косу. Після весілля дівчина вже не могла йти у хоровод.
Весільні обряди досить численні. Знайомство молодої пари, що приводило до шлюбу, розпочиналося заздалегідь. Парубки та дівчата кожного села, які досягли шлюбного віку, утворювали щось на кшталт товариства з отаманом та отаманкою на чолі, з відповідними внесками. Молодь улаштовувала вечірні збори: влітку на вулиці, взимку — похід колядників із «зіркою» та досвітки й вечорниці — з осені до весни. На цих зборах молодь співала, танцювала, частувалася, а на кінець приносили до хати достатню кількість соломи, після чого зговорені пари лягали спати, як гадають одні, зовсім безгрішно, а на думку інших — не завжди й без гріха. Вибирали собі пару цілком довільно. Такі збори були місцем ближчого знайомства між молоддю, що й приводило до шлюбу. Коли питання між молодими було вирішене, наречений звертався до своїх батьків з проханням заслати сватів (тому і «сватьба») до батьків нареченої. Цей обряд називається сватанням. У свати запрошують двох літніх та поважних господарів, і принаймні один із них має бути родичем нареченого. Часто разом зі сватами чи старостами йде і наречений зі своїм дружком. Дружко — найближчий товариш молодого. Цим кінчається перший акт весільних обрядів; другий — заручини.
Заручини відбуваються дуже урочисто, за присутності всіх родичів молодого та молодої. Все це супроводжується ритуальними піснями. Після благословення молодих хлібом дружко або староста з боку молодої, найчастіше її дядько, пропонує молодим узятися за кінці рушника, сам береться за його середину і веде таким способом молодих на посад, цебто на найпочесніше місце в хаті — покуття. В обряді заручин жіночий «персонал» називають свахами або свашками. Напередодні весілля, найчастіше в суботу вранці, в хаті молодої починають приготовляти гільце. Обряд вінчання завжди відбувається рано в неділю. Перед ним розплітають молодій косу, а мати пов’язує їй на голову білу намітку або білу хустку, що є ознакою молодиці. Потім молода просить благословення у батьків та у своїх родичів, кланяючись кожному в ноги, цілуючи їм руки й ноги та тричі цілуючись з ними у губи. В давнину все це дійство проводилося без церковного обряду, біля криниці.
Весілля — це третя, остаточна, частина обрядового циклу. Молодий, уже маючи титул князя, набирає собі «дружину». Парубки, які товаришують йому на весіллі, — це бояри, дружко — старший боярин, якому до шапки пришивають «квітку» з барвінку та червоної стрічки. Потім роздають такі самі квітки і всій дружині: світилкам (дівчатам, які беруть участь у «поїзді» молодого), піддружому, цебто товаришеві дружка, свашкам, старостам, музикам та візникові. Один із бояр дістає титул хорунжого. Перед весільним поїздом має бути корогва, звичайно червона. Заміжні жінки, які беруть участь у тих обрядах, що відбуваються після прийняття молодих у хаті молодого, звуться приданки. Придане — це те, що жених має платити за дівчину. Перезва у весільних обрядах — запросини перейти з одної хати до іншої; пропій — віддавати щось за горілку. Слід зазначити, що в давніх українців саме весілля кожен рід справляв лише одне на рік, спільне для всіх пар, які одружувалися. Це відбувалося під час головного річного свята — народження Сонця.
 

"Українська міфологія"  Валерій Войтович. Київ "Либідь" 2005

1
1
 
 
1
© ® «Центр народознавства «Козак Мамай», 2008-2009
Передрук дозволений лише з активною ланкою на першоджерело.
Утнув та оздобив: Богдан Гдаль