1687 – 1709: неупереджені свідчення західноєвропейських сучасників про гетьмана Івана Мазепу.
Опубліковано: 09 Лют 2009 16:42

З англій­ських дже­рел.

Шотланд­ський гене­рал на росій­ській слу­жбі Патрік Гор­дон (1635–1699), уча­сник пер­шо­го крим­сько­го похо­ду (1687) зга­дує у сво­є­му щоден­ни­ку коза­ків і Мазе­пу. Він від­рі­зняє укра­їн­ських коза­ків від москов­ських (дін­ців) та під­кре­слює, що не коза­ки, а тата­ри під­па­ли­ли тра­ву у сте­пу. Це спри­чи­ни­ло­ся вели­кою мірою до нев­да­чі того похо­ду. Гор­дон був свід­ком вибо­ру Мазе­пи на ново­го геть­ма­на. 25 липня (ст.ст.) 1687 року він пише:

„25-го висту­пи­ли на рів­ни­ну неда­ле­ко від коза­цько­го табо­ру вибра­ні пол­ки та стріль­ці, які попе­ре­дньо­го вечо­ра одер­жа­ли для цьо­го наказ. Кін­но­та теж виїха­ла туди, але у зна­чно­му від­да­лен­ні від них. Близь­ко 10-ї годи­ни з вели­ко­го табо­ру при­був гене­ра­лі­си­мус із боя­ра­ми й визна­чни­ми людьми перед вій­сько. Вони пере­йшли через сто­ро­жу, пода­ли­ся до шатра, де була уря­дже­на капли­ця, нака­за­но при­не­сти всі інси­гнії геть­ман­ської гідно­сті й покла­сти на малий стіл, накри­тий доро­гим кили­мом. Дов­ко­ла сто­лу постав­ле­но крі­сла й лав­ки. На рів­ни­ні вже годи­ну сто­я­ло близь­ко 800 коза­ків на конях і 1200 без коней. Усім нака­за­но зро­би­ти коле­со. Як тіль­ки вони це зро­би­ли, визна­чні з них пода­ли­ся разом із боя­ра­ми до шатра-капли­ці, до якої теж зане­се­но геть­ман­ські інси­гнії. Після моли­тов, що три­ва­ли при­бли­зно чверть годи­ни, всі вийшли з шатра, як також вине­се­но інси­гнії і зно­ву покла­де­но на стіл. З чер­ги гене­ра­лі­си­мус вийшов на лав­ку і ска­зав коза­кам, що царі, згі­дно зі ста­рим зви­ча­єм, дозво­ли­ли їм вибра­ти віль­ни­ми голо­са­ми геть­ма­на. Він зажа­дав, щоб вони зро­би­ли ріше­н­ня. Спо­ча­тку запа­ну­ва­ла коро­тка тиша, але зго­дом почу­ли­ся голо­си, що хочуть вибра­ти Мазе­пу. Це ско­ро поши­ри­лось, і всі поча­ли кри­ча­ти, що хочуть Мазе­пу на геть­ма­на. Деякі назва­ли яко­гось Бор­ков­сько­го, але зго­дом вони зати­хли. Гене­ра­лі­си­мус запи­тав визна­чних коза­ків, кого вони хоті­ли б мати за гетьма­ла. Усі одно­го­ло­сно від­по­ві­ли, що хочуть Мазе­пу. Після того на лав­ку став дум­ний дяк і голо­сно про­чи­тав текст при­ся­ги, на яку всі при­ся­гну­ли. Рів­но­ча­сно при­не­се­но книж­ку зі ста­т­тя­ми, які вони обі­ця­ли під­пи­са­ти. Як тіль­ки геть­ман склав при­ся­гу, яку повто­ряв за дяком, при­не­се­но книж­ку зі ста­т­тя­ми, під яки­ми геть­ман і визна­чні коза­ки під­пи­са­ли­ся. Цю книж­ку зі ста­т­тя­ми вози­ли до біль­ших міст, де духо­вен­ство, міський уряд і коза­цька стар­ши­на під­пи­су­ва­лись. Після при­ся­ги боя­рин узяв була­ву, бун­чук і цар­ські коро­гви, що були озна­кою геть­ман­ської гідно­сті, і пере­дав ново­му геть­ма­но­ві, який пере­дав усе те стар­шим, що сто­я­ли поряд ньо­го. Після поздо­ров­лень усі сіли на коней і поїха­ли назад до табо­ру, а геть­ман від­про­ва­див боя­ри­на на поло­ви­ні доро­ги”.

З фран­цузь­ких дже­рел.

Під час вій­ни за іспан­ський трон фран­цузь­кий король хотів при­хи­ли­ти на свою сто­ро­ну Москву та Шве­цію. З тією метою фран­цузь­кий посол запро­по­ну­вав 1703 року росій­сько­му посло­ві кня­зе­ві В.Долгорукому нав’язати при­я­тель­ські вза­є­ми­ни з Фран­ці­єю, випо­ві­сти англій­цям і гол­ланд­цям тор­го­вель­ний союз, а закор­дон­ну тор­гів­лю пере­да­ти фран­цузь­ким купцям та вибра­ти Людо­ві­ка XIV як єди­но­го посе­ре­дни­ка для мир­них пере­го­во­рів зі швед­ським коро­лем.

Рів­но­ча­сно фран­цузь­кий король пише до царя листа (18 вере­сня 1702 р.), в яко­му пові­дом­ляє, що виси­лає до Москви сво­го над­зви­чай­но­го посла в осо­бі Жана де Балю­за. З кін­цем 1703 року Балюз при­був до сто­ли­ці Моско­вії. Його місія поля­га­ла в тому, щоб пере­ко­на­ти царя під­пи­са­ти з Фран­ці­єю тор­го­вель­ний союз, узя­ти фран­цузь­ко­го коро­ля як посе­ре­дни­ка для мир­них пере­го­во­рів зі швед­ським коро­лем з умо­вою, що цар мав би три­ма­ти здо­бу­ту ним Ліво­нію. За все те цар мав би висту­пи­ти про­ти Австрії.

Однак цар не зго­див­ся на фран­цузь­кі про­по­зи­ції і через сво­го кан­цле­ра Голов­кі­на від­по­вів Балю­зо­ві, що від­мо­ва англій­цям і гол­ланд­цям озна­ча­ла б зна­чну шко­ду для росій­сько­го скар­бу.

Отже місія Балю­за не увін­ча­ла­ся успі­хом. Повер­та­ю­чись із Москви, Балюз сві­до­мо вибрав пово­ро­тну доро­гу через Бату­рин, де від­ві­дав геть­ма­на з наді­єю, що змо­же виві­да­ти пла­ни царя. Про ці від­ві­ди­ни й роз­мо­ви з Мазе­пою до сво­го крев­но­го напи­сав листа, без дати, але з кін­ця 1704 року. Цей лист зна­хо­ди­ться в Націо­наль­ній бібліо­те­ці в Пари­жі:

„ … з Москов­щи­ни я поїхав на Укра­ї­ну, кра­ї­ну коза­ків, де був кіль­ка днів гостем прин­ца Мазе­пи, що вико­нує най­ви­щу вла­ду в цій кра­ї­ні. Я мав до ньо­го листа від кан­цле­ра Москов­щи­ни. На гра­ни­ці мене зустрі­ла поче­сна коза­цька вар­та і з вели­кою поша­ною допро­ва­ди­ла до міста Бату­ри­на, де в зам­ку має рези­ден­цію принц Мазе­па.

Колись він (хоч козак, але зна­тно­го шля­хет­сько­го роду), мав надвір­ну ран­гу при коро­ле­ві Кази­ми­ро­ві. Батько мій і він зна­ли­ся добре, навіть я замо­ло­ду бачив п.Мазепу, гар­но­го і струн­ко­го на дво­рі.

Зна­ю­чи добре, що най­ви­щі поче­сті міня­ють людей та що не зав­жди без­пе­чно нага­ду­ва­ти висо­ким достой­ни­кам їхню моло­дість, я, при­був­ши до Бату­ри­на, при­ві­тав прин­ца якнай­чем­ні­ше, нале­жно його ста­но­ви­щу, нічо­го не зга­ду­ю­чи про мину­ле. Про­те він сам пер­ший запи­тав мене, чи я не син Анту­а­на Балю­за. Отри­мав­ши від мене пози­тив­ну від­по­відь, принц Мазе­па виявив най­при­хиль­ні­шим спосо­бом своє задо­во­ле­н­ня, що його Пре­хри­сти­ян­ська Вели­чність має на сво­їй слу­жбі сина його ста­ро­го при­я­те­ля.

Загаль­но кажу­чи, він дуже любить оздо­блю­ва­ти свою роз­мо­ву латин­ськи­ми цита­та­ми, а щодо пер­фе­ктно­го і доско­на­ло­го зна­н­ня цієї мови може рева­лі­зу­ва­ти з най­кра­щи­ми наши­ми отця­ми єзу­ї­та­ми. Його мова вза­га­лі добір­на й чепурна;правда, коли роз­мов­ляє, то біль­ше любить мов­ча­ти та слу­ха­ти інших. При його дво­рі – два ліка­рі-нім­ці, з яки­ми Мазе­па роз­мов­ляв їхньою мовою, а з іта­лій­ськи­ми май­стра­ми, яких є кіль­ка у геть­ман­ській рези­ден­ції, гово­рив іта­лій­ською мовою. Я роз­мов­ляв із госпо­да­рем Укра­ї­ни поль­ською та латин­ською мова­ми, бо він запев­няв мене, що не добре воло­діє фран­цузь­кою, хоч у моло­дих літах від­ві­дав Париж і пів­ден­ну Фран­цію, був на прийнят­ті в Лув­рі, коли свя­тку­ва­ли Піре­ней­ський мир (1659 p.). Не знаю тіль­ки, чи в цьо­му твер­джен­ні нема яко­їсь осо­бли­вої при­чи­ни, бо сам бачив у ньо­го газе­ти фран­цузь­кі й гол­ланд­ські.

Принц Мазе­па вже пова­жно­го віку, на яки­хось десять років стар­ший за мене. Вигляд у ньо­го суво­рий, очі бли­ску­чі, руки тон­кі й білі, як у жін­ки, хоч тіло його міцні­ше, ніж тіло німе­цько­го рей­та­ра, вер­шник з ньо­го зна­ме­ни­тий. Він дуже пова­жний у коза­цькій кра­ї­ні, де нарід, зага­лом сво­бо­до­лю­би­вий і гор­дий, мало шанує тих, що ним воло­ді­ють. При­вер­нув Мазе­па коза­ків до себе твер­дою вла­дою, вели­кою воєн­ною від­ва­гою та роз­кі­шни­ми прийня­т­тя­ми у сво­їй рези­ден­ції для коза­цької стар­ши­ни. Я був свід­ком одно­го прийня­т­тя, в яко­му бага­то дечо­го на поль­ський зра­зок.

Роз­мо­ва з цим прин­цом дуже при­єм­на: має він вели­кий досвід у полі­ти­ці; на про­ти­ле­жність до москви­нів, слід­кує і знає, що діє­ться в чужо­зем­них кра­ї­нах. Він пока­зу­вав мені свою збір­ку зброї, оді­гу з най­кра­щих, що я бачив у жит­ті, а також добір­ну бібліо­те­ку, де на кожно­му кро­ці видно латин­ські книж­ки”.

З австрій­ських дже­рел.

Гово­ря­чи про австрій­ські дже­ре­ла, слід дода­ти, що в бюро для шля­хет­ських справ („Рай­хса­дель­самт”) зна­хо­ди­ться лист Мазе­пи до ціса­ря Иоси­фа І. На остан­ній сто­рін­ці цьо­го листа є офі­ці­аль­на замі­тка, що цісар 1 вере­сня 1707 року надав Мазе­пі титул „кня­зя св.Римської імпе­рії”.

Ще до офі­цій­но­го нада­н­ня геть­ма­но­ві титу­лу „кня­зя св. Рим­ської імпе­рії”, суча­сни­ки-чужин­ці, пишу­чи про ньо­го, нази­ва­ли його прин­цом або кня­зем. Сам же Мазе­па, під­пи­су­ю­чи свій лист до ціса­ря Иоси­фа І, ужив титу­лу „запо­розь­ких коза­ків князь і вождь”.

Немає сум­ні­ву, що Мазе­па був відо­мою поста­т­тю дале­ко поза межа­ми Укра­ї­ни. У Москві висо­ко ціни­ли сво­бо­ду геть­ма­на Мазе­пи. За свої успі­хи й заслу­ги геть­ман, як дру­гий із чер­ги, був наго­ро­дже­ний у Москві в 1700 році тоді­шнім най­ви­щим орде­ном св.Андрія, а 1703 року отри­мав від Авгу­ста II теж най­ви­ще тоді­шнє поль­ське від­зна­че­н­ня – орден „Біло­го Орла”.

З швед­ських дже­рел.

Про похід швед­сько­го коро­ля в Укра­її­гу 1708 року є вже зна­чна літе­ра­ту­ра. Ще 1740 року були вида­ні щоден­ни­ки швед­ських оче­вид­ців та офі­цій­них істо­рі­о­гра­фів Геор­га Нор­дбор­га й Густа­ва Адлер­фель­та.

Адлер­фельт, що впер­ше зга­дав Мазе­пу у вере­сні 1705 року, так пише про похід Кар­ла XII на Схід:

„Одною з при­чин були таєм­ні пере­го­во­ри, які вели­ся від деяко­го часу з вождем росій­ських коза­ків Мазе­пою. Ці пере­го­во­ри змі­цню­ва­ли пере­ко­на­н­ня коро­ля в його рішен­ні, тим біль­ше, що Мазе­па вже дов­ший час мав добру при­чи­ну нарі­ка­ти на царя. Геть­ман сто­яв посто­єм на при­кор­дон­ні Воли­ні зі сво­єю армі­єю в числі 25000 коза­ків і вда­вав, що хоче з’єднатися з Синяв­ським, а на ділі вів таєм­ну коре­спон­ден­цію з коро­лем Ста­ні­сла­вом, яко­му дора­джу­вав, щоб він пере­ко­нав швед­сько­го коро­ля при­бу­ти на Укра­її­гу і звіль­ни­ти її з москов­сько­го ярма”.

Нор­дберг мав можли­вість вико­ри­ста­ти різні того­ча­сні дже­ре­ла й напи­са­ти про жит­тя Мазе­пи більш як Адлер­фельт. Як нао­чний сві­док, він так сха­ра­кте­ри­зу­вав геть­ма­на: „Мазе­па має при­бли­зно 64 роки, сере­дньо­го росту, худор­ля­вий, очі в ньо­го бистрі, вуса має на поль­ську моду. Гово­рить із вели­ким роз­суд­ком і, до речі, колись він сту­ді­ю­вав, а тепер дуже добре воло­діє латин­ською мовою”.

Нор­дберг опи­сує зустріч 26 бере­зня 1709 року Гор­ді­єн­ка з Мазе­пою, під час якої кошо­вий подя­ку­вав геть­ма­но­ві за визво­ле­н­ня Укра­ї­ни з-під москов­сько­го ярма та запев­нив його у сво­їй вір­но­сті та спів­пра­ці „для обо­ро­ни нашої батьків­щи­ни”. Мазе­па, дяку­ю­чи за довір’я, під­кре­слив, що він сам, уді­вець, без дітей, уже в стар­шо­му віці міг би поїха­ти до Поль­щі або яко­їсь іншої кра­ї­ни дожи­ва­ти свої дні у спо­кої, однак у почут­ті честі й любо­ві до сво­єї батьків­щи­ни, якою він вір­но й чесно керу­вав дов­гі роки, не хотів поки­да­ти її на пота­лу, а вирі­шив піти під швед­ську про­те­кцію.

25 жов­тня 1708 року Бар­ді­лі запи­сує, що „при­чи­ною неспо­ді­ва­но­го зво­ро­ту швед­сько­го коро­ля з намі­че­но­го мар­шру­ту в напря­мі Смо­лен­ська на Укра­ї­ну був Мазе­па. Коза­цький вождь, дуже невдо­во­ле­ний царем, поста­но­вив пере­йти зі всім сво­їм наро­дом під про­те­кцію Кар­ла XII. Щоправ­да,- пише далі Бар­ді­лі, – вже дав­ні­ше Мазе­па гово­рив про це через поль­сько­го коро­ля Ста­ні­сла­ва, але як тоді швед­ський король не нада­вав цьо­му зна­че­н­ня, так тепер дуже бажав ско­ри­ста­ти з послуг геть­ма­на, зокре­ма з ува­ги на вели­ке число коза­ків, що були добре озна­йом­ле­ні з тере­ном”.

5 листо­па­да (н.ст.) 1708 року Бар­ді­лі запи­сує, що від геть­ма­на при­бу­ли послан­ці, насту­пно­го дня при­був сам Мазе­па з 1500 коза­ка­ми до шве­дів, хоч король спо­ді­вав­ся, що він при­бу­де зі всім вій­ськом. Довід­ав­шись про прав­ди­ві намі­ри геть­ма­на, бага­то коза­ків повер­ну­ло­ся назад, але все ж таки шве­ди радо пові­та­ли геть­ма­на, яко­го Бар­ді­лі нази­ває „Ста­рим”. Від­но­сно дня, коли при­був Мазе­па до шве­дів, є різні запи­си в уча­сни­ків. Швед­ський хорун­жий Петре подає 2 листо­па­да (н.ст., 23 жов­тня ст.ст.); лей­бгвар­дій­ський пол­ков­ник, барон Пос­се зга­дує про при­бу­т­тя геть­ма­на 5 листо­па­да (26 жов­тня ст.ст.); вій­сько­вий кан­це­ля­рист Нор­дберг подає 4 листо­па­да (25 жов­тня ст. ст.); під­пол­ков­ник фон Зіль­тманн подає 5 листо­па­да; лей­те­нант Вой­ге подає 8 листо­па­да (29 жов­тня ст.ст.). Оби­дві дати, зазна­чає Тома­шів­ський, прав­ди­ві, тіль­ки дата 5 листо­па­да від­но­си­ться до зустрі­чі Мазе­пи з пер­шим швед­ським від­ді­лом під коман­ду­ва­н­ням пол­ков­ни­ка Гієль­ма, а дата 8 листо­па­да сто­су­є­ться осо­би­стої зустрі­чі геть­ма­на зі швед­ським коро­лем.

У зв’язку з прийня­т­тям Мазе­пи в голов­ній квар­ти­рі коро­ля в Гор­ках Бар­ді­лі, що бачив геть­ма­на, опи­сав його осо­бу, як чоло­ві­ка сере­дньо­го зро­сту і худор­ля­вої поста­ви, даю­чи йому понад 60 років (геть­ман мав тоді 69 років). Бар­ді­лі під­кре­слив при тому його вели­ку енер­гію, швид­ку орі­єн­та­цію та зна­ме­ни­те зна­н­ня латин­ської мови.

 

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»