Баба-Плаха, або народні перекази про “Скитську Бабу – Мамая”
Опубліковано: 15 Тра 2008 17:42

Уся­кої роска­зу­ють про оцю могил­ку, що коло неї камін­на баба сто­їть, де оце тепер на їй дяк живе у ста­рих попів­ських хатах коло дере­вя­ної цер­кви. Та й про саму бабу уся­кої почу­ти можна. На оцю кучу­гур­ку Мики­та Бев­зи­шин-Кужів­нин, що часом і за дяка на кри­ла­сі пра­вить, як дяка коли немає, каже „Гол­го­фа”, а москаль Каба­чи­шин зве сю могил­ку їша­фо­том, тоб­то шиби­не­цию чи що. Мабуть, через те вони на неї так кажуть, що чутка ходить, либонь би то за судів Хмель­ни­цько­го тут при­лю­дно наглою смер­тю кара­ли вину­ва­тців вели­ких – най­па­че зра­дни­ків уся­ких.

Бев­зи­ха сама – ста­ра-то – ся пря­мо каже, що тут кати кату­ва­ли зра­дни­ків за судів таки Хме­ля ще. Не одна­ко­ві й тодї вид­ко, люде тут були: ті до Ляха тягли, а ті вже одлу­ча­лись од його, сами хоті­ли пра­ви­ти, поряд­ку­ва­ти вже в сво­їй Укра­ї­ні”. А може, ще й опі­сля, як од Росії хоті­ли одля­га­ти, та зра­дни­ки з’явились. їх не сїють,на їх не орять, сами родять, як то кажуть. Либонь тут, як роско­пу­ва­ли місце, щоб під хати та під цер­кву зем­лю звід­си наво­зи­ти, та зна­хо­ди­ли у в одній сто­ро­нї самі голо­ви чоло­ві­чі, поски­да­ні в купу, а в дру­гій самі тулу­пи­ща, жужлом лежа­чі, без голів уже. Та й про бабу саму кажуть, що се нав­ми­сне колись була з камі­ню­ки зро­бле­на баба таки, як і люди­на наче. Кажуть, що в неї пле­че одно було бага­то білше од дру­го­го. До цьо­го-б то пле­ча й голо­ви одти­на­ли зра­дни­кам та вся­ким вину­ва­тцям про­ти укра­їн­сько­го гетма­на та стар­ши­ни тоді­шньої. За спи­ною у баби цеї був вели­кий ярок – теж би то на те, щоб соки­ра, чи шабля, чи чим там тодї голо­ви одру­бу-вали, гаразд одцю­ку­ва­ла голо­ву, як рубну­ти по вязїх. Ще недав­но вона сто­я­ла на самій могиль­цї, над шля­хом, не пода­ле­цї од пові­тки дяко­вої, та шля­хом з гори вода все під весну та під дощі вели­кі бігла дуже та й під­ми­ва­ла край могил­ки, а баби наші наба­чи­ли гли­ну бра­ву та й собі поча­ли під­ко­пу­ва­ти, поки дійшло до того,що каміню­ка не вдер­жа­лась та й ско­ти­лась на шлях. Лежа­ла вона дов­гень­ко, поки аж Бог посу­хи не послав на хлїб­свя­тий. Люде дума­ли, що то й дощу через те не було, що баба зане­ха­я­на, тай вине­сли її зно­ву на ске­лю, тро­хи далі’ од пер­шо­го місця, близ­че до пові­тки. Але вода зно­ву своє роби­ла, а баби тож, а діти й собі копа­лись коло неї, поки оце недав­не­чко вона ще раз пова­ли­лась до долу. її вже зве­ли на місцї, яко­му лежа­ла тепер і поста­ви­ли під ске­лею побі­ля шля­ху таки. Зна­хо­ди­лись і такі, тіко се вже меж при­їзджи­ми сюди пана­ми, що каза­ли, що баба ся -бог коли­шнийсь на Укра­ї­ні”, та діти, як гра­лись коло його все, попсу­ва­ли дуже і вид і стан, як тер­ли камін­ця­ми об неї задля вигра­шки якої там. Тіко ся дум­ка не йде якось людїм у голо­ву. Були й такі, що каза­ли, що оце саме і є моги­ла Тимо­ше­ва пер­ша, а вже побі­ля неї инчих мер­цїв кла­ли. Коли же і се не те, бо Тиміш під цер­квою похо­ваний, сеж відо­мо ста­ло всім. Наші люди більш таки теї дум­ки дер­жать ся, що се пла­ха таки. Хоча зна­хо­дять ся і такі, що кажуть, ніби се при­кме­та, де схо­ва­на в зем­лі є кладь вели­ка. Гла­го­лять, люде зна­йшли мішок цілий копі­йок ста­рих, сси­па­них під нею. Вгадь­ки кажуть, що й сі копій­ки не є ще кладь, а при­кме­та: камі­ню­ка звер­ху, а мідь на спо­ді”. Од цьо­го саме місця й тре­ба домір­ку­ва­тись, куди, чи на схід сон­ця, чи на пів­день тре­ба ста­ти, щоб утра­пить на ту линїю, на які поло­же­на кладь насто­я­ща. Кажуть вони, що тре­ба зна­ти, як завдальш ста­ти од баби па тій линїї, чи на зріст чоло­ві­ка, чи на тіньпів­ден­ну, чи там як инче, щоб там копа­ти саме й улу­чи­ти на покла­жу ту. Зві­сно, жадна кладь мудро хова­лась, щоб і не про­па­ла, і щоб хоч прав­ну­кам пра­щу­рам доста­лась з сво­го роду. У Орлов­сько­го в пла­нах не пока­за­но було, прав­да, тут кла­дї і не шука­ли її тут. А вже воно, собі дума­ють люде, під рої­ну та різне­чу тодї­шню люде не де дїва­ли свою бага­ти­ню – у зем­лю, пев­но, кла­ли. Через те так і дума­ють собі. І ста­рі люде: те теї, те дру­гої, те пла­ха, а те при­кме­та. На дум­ку Мор­ща­ка дїда – либонь, живий ще він собі грі­шний, як коли міз­ку­вав таки, то ся могил­ка, каже було він, – не що ина­че, як така сама могил­ка, як і ото скрізь по сте­пу їх є бага­то. Під вой­ни б то, по йому, дав­но наси­па­ли на поби­тих воя­ках моги­ли. Часом над бага­тьма, а часом і над одним, як зна­чнїй­ший чим був. А вже баба оця – тосе, вид­ко, не було хре­ста, щоб поста­ви­ти звер­ху моги­ли, а тра­пи­лась камі­ню­ка, може, й на бабу схо­жа, от і вине­сли її на верх моги­ли і поста­но­ви­ли, щоб ще таки чим иншим закін­чи­ти моги­лу. А людїм не пода­вай! почнуть свої вига­ду­ва­н­ня. Кажуть же, що є й залі­зна баба, що дітей нею ляка­ють, а хто її бачив?! Й зда­ла ся ця баба нашим мужи­кам! Часом хто вика­же що з ради, як радять що про­ти попів, або про­ти чен­ців, або й про­ти начал­ства, то зараз на бабу йому й пока­зу­ють. Часом дїтей поля­ка­ти бабою, погу­ля­ти коло баби. Та й по дру­гих сло­бо­дах її зна­ють. їха­ли раз Тру­шів­ча­не під­во­да­ми, везли у Ведме-дів­ський мона­стир з Яни­цько­го хуто­ра вер­би на щось. Порів­ня­лись з бабою. Хло­пці’ й заба­чи­ли бабу, обсту­пи­ли її, чуду­ють з неї, а далі з того чуду­ва­н­ня захо­ди­лись пха­тись і силу­ва­ти той того, а той того: „цїлуй бабу!” Нареш­ті’ кото­ро­гось схо­пи­ли на обе­ре­мок гай гулять до камі­ню­ки: „цїлуй, – кажуть, – бабу!” Й пру­чав ся і про­сив ся, нїчо­го не помо­гло. Заюши­ли біда­ка чисто і поки­ну­ли під бабою, сами побі­гли волів дого­ня­ти. „Оце так! цїлуй, чор­те, бабу!” – смі­я­лись люде, як той устав і наси­лу з сти­да пово­лік нога­ми за ними. Чи не зра­див в чому? дода­ва­ли инчі. Мабуть таки, вона для кари яко­їсь таки була.

Запи­са­но з гур­ту.

Геть­ман­ське гні­здо. Урочи­ща і пере­ка­зи Села Субо­то­ва, зібра­ні в рр.1897–9. Подав Мар­ко Гру­шев­ський

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»