Душа — внутрішня сутність людини
Опубліковано: 07 Кві 2015 17:26

Душа — вну­трі­шня сутність люди­ни, яка вхо­дить у неї від наро­дже­н­ня, а по смер­ті від­ді­ля­є­ться від тіла і живе окре­мим жит­тям; двій­ник люди­ни за її жит­тя, який наді­ле­ний риса­ми міфі­чно­го пер­со­на­жа.

Дощ, за повір’ям, крім моло­до­сті, бадьо­ро­сті й само­го жит­тя, дарує люди­ні ще й душу. Душа, як і дух, — вітер, що дає мужність, силу розу­му. У поди­ху вітрів пред­ки вба­ча­ли диха­н­ня небе­сно­го Твор­ця. А тому душа вічна і без­смер­тна, від­чу­ває радість і біль, пла­че і мучи­ться тощо. Народ уяв­ляв душу як хма­рин­ку, диха­н­ня, дим, віте­рець, пта­шку або як малень­ку істо­ту. Якщо люди­на чи тва­ри­на живе і руха­є­ться, то це від­бу­ва­є­ться тому, що в ній сидить чоло­ві­чок або тва­рин­ка, яка нею рухає. По смер­ті душа вилі­тає з тіла і пере­бу­ває біля ньо­го пер­ші три дні аж до закін­че­н­ня похо­рон­но­го обря­ду. Сорок днів душа помер­ло­го блу­кає і тіль­ки по цьо­му йде на той світ. Душа визна­чає не лише жит­тє­вий стан, а й зді­бно­сті люди­ни. За жит­тя душа поки­дає люди­ну тіль­ки уві сні.

У Вели­ко­дню ніч можна поба­чи­ти­ся з помер­ли­ми рідня­ка­ми. Для цьо­го потрі­бно захо­ва­ти­ся в хра­мі, коли там нема ніко­го, із «стра­сною» сві­чкою. Душі покій­ни­ків зби­ра­ю­ться в хра­мі, щоб моли­ти­ся. Але роз­мов­ля­ти з ними не можна: для цьо­го є інше місце —  цвин­тар. Мотив роз­ста­ва­н­ня душі з тілом в укра­їн­сько­му фоль­кло­рі дово­лі рід­кі­сний. Іно­ді це зви­ну­ва­че­н­ня душі тілу: душа не про­ща­є­ться з тілом, тому що воно тими грі­ха­ми при­ве­ло до пекла:

Що душа із тілом та й роз­ста­ва­ла­ся,
Та роз­ста­ва­ла­ся та й не про­ща­ла­ся:
Що в п’ятницю рано долю про­спі­ва­ло,
А в субо­ту рано людей осу­жда­ло,
А в неді­лю рано утре­ню про­спа­ло.
Утре­ню про­спа­ло, слу­жбу про­сні­да­ло.

Але най­ча­сті­ше душа, вийшов­ши з тіла, вер­та­є­ться, щоби попро­ща­ти­ся з ним: «Ти про­щай, тіло моє! Тобі, тілу, йти в сиру зем­лю, в гро­бо­ву дошку — тво­їм кісто­чкам сирій зем­лі на дода­то­чок, біло­му тілу чер­вам на з’їження, а мені, душі, до Госпо­да Бога йти на поку­ту, на грі­зну від­по­відь, на муку вічну, геєн­ну огнен­ну!» Дослі­дни­ка­ми зафі­ксо­ва­ний ціка­вий еле­мент у побу­ті: під­ва­жу­ва­н­ня верх­ньої коло­ди даху, на якій три­ма­ю­ться всі дошки, аби дати душі вийти з тіла, коли вми­ра­ю­чий дов­го мучив­ся.

За віру­ва­н­ня­ми пред­ків, душ було кіль­ка. Люди­на після смер­ті за неви­ко­на­н­ня пев­но­го похо­валь­но­го риту­а­лу могла пере­тво­ри­ти­ся на упи­ря. Він мер­твий, але його тіло не позбав­ле­не жит­тє­вої сили. Неви­ра­зне уяв­ле­н­ня про таку силу ще дов­го збе­рі­га­ло­ся у селян. Про те пише Н.Велецька: «У худо­би такий самий дух, тіль­ки нехре­ще­ний». Віри­ли у пере­се­ле­н­ня душ, у те, що зві­рі, як і люди­на, мають душу. Однак укра­їн­ці Закар­па­т­тя три­ма­ли­ся іншої дум­ки: «Худо­би­на душі не має, лише пару, що три­має кров тай житє. Якби худо­би­на мала таку душу, що чоло­вік, тоби не було прав­ди на сьві­ті».

Мати-Зем­ля, культ якої наба­га­то дав­ні­ший за культ Неба, шану­ва­ла­ся ще й за те, що при­йма­ла у своє лоно душі помер­лих дідів і повер­та­ла їх назад ново­на­ро­дже­ни­ми ону­ка­ми. Помре люди­на — у тому місці душа йде в зем­лю, а де наро­джу­є­ться — звід­ти, із зем­лі, душа діда повер­та­є­ться і пере­се­ля­є­ться в тіло ново­на­ро­дже­но­го. Звід­си вко­рі­нив­ся зви­чай сина нази­ва­ти по дідо­ві і осо­бли­во шану­ва­ти місця смер­ті та наро­дже­н­ня. Так вини­кло уяв­ле­н­ня про ще один кру­го­обіг, але вже душі люд­ської.

У жай­во­рон­ків, які при­лі­та­ють на Сорок муче­ни­ків, уба­ча­ють душі пред­ків, які наві­ду­ють наве­сні рідні поля (Укра­ї­на); у білій змії, яка живе в домі, вті­ле­на душа пер­шо­го госпо­да­ря дому, а у ласці — душа госпо­ди­ні (Сло­вач­чи­на); у вигля­ді мухи душа помер­ло­го при­хо­дить у свій дім у пер­шу ніч після смер­ті (Захі­дна Укра­ї­на); душа нехре­ще­но­го немов­ля­ти літає після його смер­ті чор­ним пта­хом (Поль­ща); душа вішаль­ни­ка блу­кає у вигля­ді чор­но­го пса (Чехія); мете­лик може бути душею відьми, яка поки­ну­ла своє тіло під час сну (Сер­бія). За повір’ями, коли вно­чі кри­чить сова — це вона скли­кає душі помер­лих; летю­ча миша заби­рає у пекло душу грі­шни­ка, запро­да­ну дия­во­лу, віді­рвав­ши люди­ні голо­ву (Поль­ща).

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»