Економіка і побут українського козацтва
Опубліковано: 07 Лис 2008 15:46

       Коза­ки жили на бага­тих зем­лях: гли­бо­кі чор­но­зе­ми, про­сто­рі пасо­ви­ща, луки, числен­ні заво­дне­ні бал­ки, дрі­бно­ліс­ся. Ці зем­лі при­ва­блю­ва­ли до себе укра­їн­ців-зем­ле­ро­бів. І хоч пере­ва­жна біль­шість коза­ків займа­ла­ся вій­сько­вою спра­вою, бра­ла участь у сухо­пу­тних і мор­ських похо­дах, на Запо­рож­жі була ціла гру­па коза­ків, які зва­ли­ся “гіздюками”,“сиднями”, або гре­чко­сі­я­ми. Вони жили по зимів­ни­ках, селах і бур­дю­гах, займа­ли­ся хлі­бо­роб­ством. Зем­лю виби­ра­ли біля річки, по схи­лах балок і в доли­нах. Запо­рож­ці сія­ли гре­чку, ячмінь, овес і горох, рід­ше — жито й пше­ни­цю. Зер­но збе­рі­га­ли у спе­ці­аль­но вико­па­них ямах-погре­бах. Стін­ки і дно погре­бів обма­зу­ва­ли рід­кою гли­ною, про­су­шу­ва­ли і добре випа­лю­ва­ли. З горо­ди­ни запо­рож­ці виро­щу­ва­ли капу­сту, огір­ки, каву­ни, дині, редь­ку, буря­ки, куку­ру­дзу, цибу­лю, часник, гар­бу­зи, тютюн і т. ін.

       Най­ва­жли­ві­шою галуз­зю запо­різь­ко­го госпо­дар­ства було ско­тар­ство. Запо­рож­ці роз­во­ди­ли коней, вели­ку рога­ту худо­бу, сви­ней, зна­ли й вів­чар­ство. Для рибно­го про­ми­слу на Дні­прі, Пів­ден­но­му Бузі з їхні­ми лима­на­ми, коса­ми, озе­ра­ми та на Азов­сько­му морі були вла­што­ва­ні спе­ці­аль­ні заво­ди з куре­ня­ми для про­жи­ва­н­ня взим­ку. Най­ві­до­мі­шим з них був Гард на Пів­ден­но­му Бузі. Про­со­ле­ну і в’ялену рибу запо­розь­кі про­ми­слов­ці про­да­ва­ли при­їжджим укра­їн­ським, поль­ським чума­кам, гре­цьким, вір­мен­ським і туре­цьким купцям.
Зна­чною про­ми­сло­вою галуз­зю було мислив­ство. Полю­ва­ли пере­ва­жно На лиси­цю, хутро якої ціну­ва­ло­ся над­зви­чай­но висо­ко. Займа­ли­ся також пта­хо­лов­ством і бджо­ляр­ством. З меду запо­рож­ці готу­ва­ли напої, а з воску роби­ли сві­чки для січо­вої цер­кви, а також для мона­стир­ських і пара­фі­яль­них Цер­ков.

      З істо­рі­єю коза­цьких часів пов’язують і чума­цький соля­ний шлях, який вів з райо­ну Хаджи­бей­ських озер (побли­зу суча­сної Оде­си) і з Кри­му в цен­траль­ні райо­ни Укра­ї­ни. Цей Соло­ний тор­го­вель­ний шлях вико­ри­сто­ву­вав­ся ще за часів Київ­ської Русі. У XV-XVII ст. Й пізні­ше тор­гів­лю сіл­лю вели чума­ки. Істо­ри­чні дже­ре­ла пов’язують чума­цтво з коза­ка­ми, які мешка­ли побли­зу соля­них озер, були добре озбро­є­ні і могли роз­ви­ва­ти чума­цький про­ми­сел в умо­вах без­пе­рерв­ної бороть­би з туре­цько-татар­ською агре­сі­єю. На про­ми­сел чума­ки їзди­ли вола­ми, запря­же­ни­ми у вози. У вал­ці було від 10 до 150 возів. Чума­ки самі добу­ва­ли й ван­та­жи­ли сіль. Нерід­ко їм дово­ди­ло­ся зі збро­єю в руках від­би­ва­ти­ся від татар. З істо­ри­чних дже­рел відо­мо, що чума­ку­ва­ли не тіль­ки рядо­ві коза­ки, а й сотни­ки, зна­чко­ві та вій­сько­ві това­ри­ші.

       У Запо­різь­кій Січі жили різні май­стри: котля­рі, пушка­рі, кова­лі, слю­са­рі, шев­ці, крав­ці, тесля­рі. Про­жи­ва­ю­чи у перед­мі­сті Січі, вони були при­пи­са­ні до куре­нів, як і інші коза­ки. За межа­ми Січі мешка­ли кушні­ри і кова­лі.

       Зна­ли коза­ки й тор­гів­лю з інши­ми дер­жа­ва­ми. Цьо­му спри­я­ло вигі­дне гео­гра­фі­чне поло­же­н­ня Січі. Коза­ки воло­ді­ли зем­ля­ми вздовж Дні­пра з його широ­ким і гли­бо­ким лима­ном. Кори­сту­ю­чись дні­пров­ським водним шля­хом, що вів до Чор­но­го моря, Цар­го­ро­да і далі на схід, коза­ки три­ма­ли у сво­їх руках важли­ві напря­ми тор­гів­лі Поль­щі, Литви, Укра­ї­ни і Пів­ден­ної Моско­вії XVI-XVIII ст. Запо­різь­кі коза­ки укла­да­ли тор­го­вель­ні уго­ди з іно­зем­ця­ми. Засо­ба­ми про­су­ва­н­ня тор­гов­ців водою слу­жи­ли чов­ни (чай­ки або гале­ри), сухо­пу­тни­ми шля­ха­ми — “мажі” або “паро­ви­ці”. Це були, по суті, вели­кі чума­цькі вози, а також “палуб­ці” — такі ж вози, але вкри­ті звер­ху від него­ди, запря­же­ні парою волів.
Кори­сту­ю­чись водни­ми шля­ха­ми, запо­рож­ці тор­гу­ва­ли з тур­ка­ми й тата­ра­ми, а також з наро­да­ми Кав­ка­зу і Закав­каз­зя. Голов­ни­ми цен­тра­ми цієї тор­гів­лі були Січ, Оча­ків, Цар­го­род. Коза­ки виво­зи­ли до Туреч­чи­ни хутра, шкі­ри, вов­ну, залі­зо, поло­тно, коно­плі, канат, живих овець, коров’яче масло й коно­пля­ну олію, рибу, ікру, пше­ни­цю тощо. Части­на з назва­них това­рів йшла через Січ з Цен­траль­ної Укра­ї­ни, Поль­щі й Моско­вії. З Туреч­чи­ни на Запо­рож­жя вво­зи­ли зброю, кін­ську збрую, сви­нець, сукно, сап’ян, коси, ножі, бри­тви, скло, шов­ко­ві тка­ни­ни, вино, лимон­ний сік, ізюм, лимо­ни, каву, горі­хи.

        Сухо­пу­тна тор­гів­ля вела­ся з Кри­мом, Поль­щею, Литвою, Цен­траль­ною Укра­ї­ною та Моско­ві­єю. Голов­ни­ми місця­ми тор­гів­лі запо­рож­ців з тата­ра­ми були Січ, Пере­коп, Кафа й Козлів. Із Запо­рож­жя виво­зи­ли хутра, поло­тно, шкі­ри, залі­зо, зброю, коров’яче масло, тютюн і хліб. З Кри­му в Запо­рож­жя вво­зи­ли сап’ян, сап’янове взу­т­тя, сірі сму­шки, шов­ко­ві тка­ни­ни, воло­ські горі­хи, чер­во­не вино, сіль.

       Поля­ки вели тор­гів­лю без­по­се­ре­дньо з запо­рож­ця­ми або за посе­ре­дни­цтвом запо­рож­ців з тур­ка­ми і крим­ча­ка­ми. Голов­ни­ми цен­тра­ми поль­сько-запо­різь­кої тор­гів­лі були Умань, Лисян­ка, Тор­го­ви­ця та ін. Запо­рож­ці тор­гу­ва­ли з Поль­щею кінь­ми, худо­бою, вос­ком, салом, хутра­ми та інши­ми това­ра­ми. Тор­го­ві хури з Моско­вії та Цен­траль­ної Укра­ї­ни йшли в Запо­рож­жя сухо­до­лом, а части­ну това­рів достав­ля­ли чов­на­ми по Дні­пру до Січі. Побли­зу дні­пров­ських поро­гів купців про­во­ди­ли коза­цькі лоцма­ни з Кода­цької палан­ки. Пре­дме­та­ми тор­гів­лі з Моско­ві­єю та Укра­ї­ною були різні хар­чо­ві про­ду­кти, рибаль­ські сіті, кана­ти, поло­тно, сукно, тютюн, горіл­ка. Запо­різь­кий Кіш вів також тор­гів­лю і все­ре­ди­ні Січі, але це була, голов­ним чином, дрі­бна тор­гів­ля.

       У зв’язку з тор­гів­лею важли­ве зна­че­н­ня мають нумі­зма­ти­чні зна­хід­ки. Вони засвід­чу­ють, що, крім монет місце­во­го київ­сько­го і львів­сько­го виро­бни­цтва, на укра­їн­сько­му гро­шо­во­му рин­ку XIVXV ст. були в обі­гу чеські, татар­ські, литов­ські, поль­ські, угор­ські, іта­лій­ські, мол­дов­ські, гену­езь­ко-крим­ські моне­ти. Зна­хід­ки поль­ських монет кін­ця XIV-XV ст. числен­ні. Моне­ти кня­зівств Пів­ні­чно-Схі­дної Русі XIV-XV ст. відо­мі лише як пооди­но­кі зна­хід­ки голов­ним чином на тери­то­рії Чер­ні­гів­щи­ни і Слобід­ської Укра­ї­ни. У скар­бах з моне­та­ми XIV-XV ст. тра­пля­ю­ться й грив­ні як своє­рі­дний релікт “без­мо­не­тно­го пері­о­ду”.

       Аре­ал укра­їн­сько­го гро­шо­во­го обі­гу XVI ст. став ком­па­ктні­шим. Його епі­центр щодо гро­шо­во­го рин­ку змі­стив­ся з Київ­ської та Пере­я­слав­ської земель на захід — на Волинь і Поді­л­ля. Напри­кін­ці XVI ст. на укра­їн­сько­му гро­шо­во­му рин­ку з’являються вели­кі срі­бні моне­ти захі­дно­єв­ро­пей­сько­го виро­бни­цтва — таля­ри, своє­рі­дні сві­то­ві гро­ші пізньо­го сере­дньо­віч­чя. Напри­кін­ці XVI— у XVII ст. на зем­лях Укра­ї­ни у гро­шо­во­му обі­гу зустрі­ча­ли­ся моне­ти Прус­сії, Бранден­бур­га, Бра­ун­швей­га, Ель­бін­га, Угор­щи­ни, Сіле­зії, Сви­дни­ці, гер­ман­ських дер­жав і міст. Рішу­чі змі­ни щодо зна­чно­го поши­ре­н­ня монет Речі Поспо­ли­тої наста­ли після Люблін­ської унії 1569 р. Для гро­шо­во­го обі­гу Укра­ї­ни XVII ст. хара­ктер­ний вели­че­зний обсяг монет виро­бни­цтва кра­їн Захі­дної та Цен­траль­ної Євро­пи. Моне­ти Речі Поспо­ли­тої зустрі­ча­ю­ться май­же в кожно­му моне­тно­му скар­бі XVII ст. Зна­чне місце посі­да­ють і таля­ри. При­бли­зно одно­ча­сно з ними на укра­їн­сько­му рин­ку з’явилася зна­чна кіль­кість золо­тих монет — дука­тів. Щодо москов­ських монет, то їх поши­ре­н­ня пов’язують з пері­о­дом царю­ва­н­ня Оле­ксія Михай­ло­ви­ча, коли на Укра­ї­ну потра­пля­ють москов­ські копій­ки і дєнь­гі. Зна­хід­ки гро­шо­вих зна­ків Моско­вії на тери­то­рії Укра­ї­ни були і в пер­шій поло­ви­ні XVII ст., але їхня маса зна­чно мен­ша порів­ня­но з москов­ськи­ми моне­та­ми сере­ди­ни і дру­гої поло­ви­ни XVII ст.

       Ціл­ком зро­зумі­ло, що укра­їн­ські коза­ки, веду­чи інтен­сив­ну тор­гів­лю, мали спра­ву з моне­та­ми різних дер­жав. У XVII ст. в них пере­ва­жа­ли моне­ти Речі Поспо­ли­тої і Моско­вії. Дже­ре­ла­ми при­бу­тків низо­во­го Вій­ська Запо­різь­ко­го були вій­сько­ва здо­бич, а також тор­гів­ля — про­даж вина, пла­тня від пере­во­зів, подим­ний пода­ток і, наре­шті, поль­ське коро­лів­ське чи москов­ське Цар­ське хлі­бне та гро­шо­ве жалу­ва­н­ня. Важли­вим дже­ре­лом при­бу­тків коза­ків було також “мосто­ве” — пла­тня з про­їжджих за пере­ве­зе­н­ня через ріки, річки й рука­ви запо­різь­ких воль­но­стей.

       Усі при­бу­тки запо­різь­кі коза­ки вико­ри­сто­ву­ва­ли пере­ва­жно на гро­мад­ські цілі (купів­лю боє­при­па­сів, про­до­воль­ства, вла­шту­ва­н­ня пере­во­зів, утри­ма­н­ня духо­вен­ства і вій­сько­вої стар­ши­ни, спо­ру­дже­н­ня чов­нів). Але части­на вій­сько­вих при­бу­тків над­хо­ди­ла до окре­мих осіб. Отже, не виклю­ча­лась і при­ва­тна вла­сність. Кінь, зброя, різні будів­лі, заро­бле­ні гро­ші, части­на здо­би­чі і гро­шо­ве жалу­ва­н­ня, без­пе­ре­чно, ста­но­ви­ли осо­би­сту вла­сність кожно­го запо­різь­ко­го коза­ка.

       Ціка­вим є й пита­н­ня про поши­ре­н­ня гра­мо­тно­сті серед коза­ків. З істо­ри­чних доку­мен­тів відо­мо, що осві­че­ні люди висо­ко ціну­ва­ли­ся в Запо­рож­жі. Там були і свої осе­ред­ки осві­ти: січо­ві, мона­стир­ські і цер­ков­но­па­ра­фі­яль­ні шко­ли. Відо­ма, зокре­ма, і роль писа­ря та його помі­чни­ка — під­пи­са­ря, які вели листу­ва­н­ня від іме­ні Січі з уря­дов­ця­ми Моско­вії, Речі Поспо­ли­тої, Туреч­чи­ни, Крим­сько­го хан­ства тощо.

       У запо­різь­ких коза­ків існу­ва­ли й пошто­ві уста­но­ви. Архів­ні доку­мен­ти фіксу­ють наяв­ність пошто­вих гонів у Запо­рож­жі з сере­ди­ни XVIII ст. Зро­зумі­ло, що істо­ри­чні вито­ки цієї спра­ви слід пов’язувати і з попе­ре­дні­ми сто­лі­т­тя­ми. Як свід­чать дже­ре­ла XVIII ст., запо­рож­ці мали чоти­ри спе­ці­аль­ні пошто­ві гони, що базу­ва­ли­ся на тери­то­рії Січі на пошто­вих стан­ці­ях. Пошту та кур’єрів коза­цькі пошта­рі достав­ля­ли з місця на місце негай­но, пошто­вих коней утри­му­ва­ли у пов­ній готов­но­сті. За кожний про­їзд було вста­нов­ле­но бра­ти пев­ну погон­ну пла­тню. Без­пла­тний про­їзд дозво­ля­ли тіль­ки у виня­тко­вих випад­ках.

 

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»