Хто ж такі, насправді, були за національністю рядові російські гусари в битві під Бородіно і не тільки?
Опубліковано: 01 Вер 2012 13:44

Ця ста­т­тя напи­са­на з наго­ди 200-літ­тя битви під Боро­ді­но яка від­бу­лась 25 сер­пня (7 вере­сня) 1812 року. У бага­тьох осві­че­них укра­їн­ських патрі­о­тів існу­ють пев­ні сте­ре­о­ти­пи щодо уча­сті у цій бата­лії укра­їн­ців. А від­так викла­де­не ниж­че може викли­ка­ти зди­ву­ва­н­ня, обу­ре­н­ня та нес­прийня­т­тя. До них я звер­та­юсь: а може не поспі­шай­те, пано­ве това­ри­ство, руба­ти з пле­ча, нашвид­ку­руч робля­чи  виснов­ки?  Про­по­ную Вам  вмо­сти­ти­ся зру­чні­ше й спіль­но зга­да­ти про важ­ку та непро­сту долю Запо­розь­ких коза­ків – наших з Вами пра­ді­дів, части­на з яких після руй­ну­ва­н­ня у 1775 році  Запо­розь­кої Січі зму­ше­на була пода­тись у під­дан­ство до сво­го люто­го воро­га – туре­цько­го сул­та­на, заклав­ши там, на чужих зем­лях, нове «гні­здо золо­тої воль­но­сті» – Заду­най­ську Січ.

Ще інша части­на зго­дом потра­пи­ла на Кубань, Терек та Урал. Про­те біль­шість укра­їн­ських коза­ків не поли­ши­ли дідів­ські домів­ки, рідні сте­пи, лани, та зму­ше­ні були ску­шту­ва­ти гір­ку долю крі­па­цтва, став­ши при­ва­тною вла­сні­стю німе­цьких, поль­ських та інших іно­зем­них помі­щи­ків і царе­двор­ців з дина­стії Рома­но­вих, що керу­ва­ли Росій­ською Імпе­рі­єю.

Пишу­чи ці ряд­ки,  я пра­гну досту­ка­тись до сум­лі­н­ня укра­їн­ських істо­ри­ків, про­фе­со­рів, ака­де­мі­ків, таким чином, хочу спо­ну­ка­ти  укра­їн­ських вче­них не сиді­ти у «під­піл­лі», а від­сто­я­ти честь наших пра­пра­ді­дів, виклав­ши в ґрун­тов­них нау­ко­вих пра­цях істо­ри­чну прав­ду про ті сум­ні часи без­дер­жав­но­сті нашої коза­цької кра­ї­ни, в тому числі у напи­сан­ні прав­ди: «Ким же насправ­ді були за націо­наль­ні­стю «рядо­ві» росій­ської армії в битві при Боро­ді­но та й інших вій­нах, які вела Росія в той пері­од?».

У сво­є­му вір­ші «І мер­твим, і живим, і нена­ро­жден­ним зем­ля­кам моїм, в Украй­ні і не в Украй­ні моє дру­жнєє посла­ніє» вели­кий про­рок Тарас Гри­го­ро­вич Шев­чен­ко напи­сав, напев­не, до Вас, пано­ве нау­ков­ці Неза­ле­жної Укра­їн­ської Дер­жа­ви:

…Про­чи­тай­те зно­ву
Тую сла­ву. Та читай­те
Од сло­ва до сло­ва,
Не минай­те ані титли,
Ніже тії коми,
Все роз­бе­ріть… та й спи­тай­те
Тоді себе: що ми?..
Чиї сини? Яких батьків?
Ким? За що заку­ті?..

Спи­ра­ю­чись на ці про­ро­чі сло­ва Тара­са Гри­го­ро­ви­ча Шев­чен­ка, який і сам був рядо­вим сол­да­том росій­ської армії, щиро по-коза­цьки хочу опо­ві­сти непро­сту долю тієї  части­ни укра­їн­сько­го коза­цтва Геть­ман­щи­ни, Сло­бо­жан­щи­ни, Запо­розь­кої Січі, котрі, позбав­ле­ні вождів, зму­ше­ні були,  аби не ста­ти крі­па­ка­ми, слу­хня­но одя­гну­ти імпер­ські одно­строї рядо­вих сол­дат росій­ської армії, а від­так, захи­ща­ти не свою рідну коза­цьку Вкра­ї­ну, а імпе­рію нім­ців Рома­но­вих. Пол­ков­ни­ки, сотни­ки та й інша стар­ши­на укра­їн­сько­го коза­цтва факти­чно зра­ди­ли свій народ, отри­мав­ши росій­ські дво­рян­ські титу­ли, одя­гнув­ши мун­ди­ри секунд-майо­рів, гене­рал-бри­га­ди­рів імпер­ської армії й про­мі­няв­ши запах поли­ну в сте­пах Запо­розь­кої Січі на запах лаку пар­ке­ту цар­ських пала­ців…

Десь у шосто­му кла­сі мені закор­ті­ло всту­пи­ти до Суво­ров­сько­го учи­ли­ща, а оскіль­ки суво­ров­цем можна було ста­ти лише після восьмо­го кла­су, то я, не гаю­чи часу, почав так-зва­ну «бойо­ву під­го­тов­ку», а саме: пішов до бібліо­те­ки та взяв книж­ку під назвою «Кни­га буду­щих коман­ди­ров» А.Мітяєва.

У кни­зі, яка  поба­чи­ла світ у 1974 році, деталь­но опи­су­є­ться істо­рія веде­н­ня війн різни­ми наро­да­ми та їх пол­ко­вод­ця­ми: від древ­ніх часів і по ХХ ст.. У роз­ді­лах сво­єї кни­ги автор зна­чну ува­гу при­ді­лив такти­ці та спосо­бу веде­н­ня війн росій­ською армі­єю часів Суво­ро­ва та Куту­зо­ва. Це  взя­т­тя Ізма­ї­ла, слав­но­зві­сний Швей­цар­ський похід «Рус­ских чудо-бога­тырей» через Аль­пи, ну і, зви­чай­но, вій­на 1812 року про­ти Напо­ле­о­на. Під­во­дя­чи до теми такти­ки веде­н­ня бойо­вих дій вій­ська­ми Суво­ро­ва та Куту­зо­ва, автор кни­ги, буду­чи росі­я­ни­ном за похо­дже­н­ням, охо­че роз­по­від­ає юно­му чита­чу про сла­ву росій­сько­го воїн­ства. На одній із сто­рі­нок ска­за­но, що опо­рою най­більш боє­зда­тної росій­ської «юго-запа­дної» армії кін­ця XVIII ст. та поча­тку XIX ст. були бойо­ві части­ни, ство­ре­ні за тери­то­рі­аль­но-націо­наль­ним прин­ци­пом на тери­то­рії, яка тепер від­но­си­ться до суча­сної Укра­ї­ни. Ці пол­ки та диві­зії при­зна­ча­лись виклю­чно для веде­н­ня вій­ни на пів­ден­но-захі­дно­му теа­трі вій­сько­вих дій. Пол­ки при цьо­му мали гео­гра­фі­чні назви місце­во­стей, де були сфор­мо­ва­ні. При­мі­ром, якщо полк мав назву Чер­ні­гів­ський, то весь рядо­вий та ниж­чий офі­цер­ський склад пол­ку фор­му­вав­ся з рекру­тів, набра­них як із само­го Чер­ні­го­ва, так і з сіл та хуто­рів поряд із ним.  Букваль­но через декіль­ка сто­рі­нок автор, опи­су­ю­чи слав­но­зві­сний  похід гене­ра­лі­си­му­са Суво­ро­ва із «рос­сий­ски­ми чудо-бога­тыря­ми» через Аль­пи, вка­зав, що «удар­ним кула­ком» його вій­сько­во­го фор­му­ва­н­ня  були  пол­ки з назва­ми: Сум­ський, Ста­ро­дуб­ський та Чер­ні­гів­ський… Тож тоді, ще у шосто­му кла­сі, для мене ста­ло оче­ви­дним, що під зеле­ни­ми мун­ди­ра­ми росій­ських «чудо-бога­тырей» бились пал­кі коза­цькі сер­ця укра­їн­ців…

Пізні­ше, про­хо­дя­чи слу­жбу в кра­що­му  пол­ку пові­тря­но-десан­тних військ Совє­цко­го Сою­за, я був про­сто вра­же­ний, що близь­ко 60 % моїх одно­пол­чан, що слу­жи­ли у ВДВ були за похо­дже­н­ням укра­їн­ця­ми. Така ж тен­ден­ція спо­сте­рі­га­лась і в інших елі­тних части­нах зброй­них сил СРСР: при­кор­дон­ни­ки і моря­ки, вій­ська спе­ці­аль­но­го при­зна­че­н­ня та інші най­більш боє­зда­тні части­ни онов­ле­ної імпе­рії скла­да­лись більш ніж на 50% із укра­їн­ців – пра­прав­ну­ків Запо­розь­ких коза­ків.  Як тепер з‘ясовується, таке спів­від­но­ше­н­ня укра­їн­ців у націо­наль­но­му скла­ді най­більш боє­зда­тних елі­тних під­роз­ді­лів було тра­ди­цій­ним для росій­ської армії впро­довж сто­літь та запо­ча­тку­ва­лось рефор­ма­ми ще часів імпе­ра­три­ці Кате­ри­ни ІІ.

Напри­кін­ці  XVIII ст. та на поча­тку XIX ст. росій­ська імпе­рія про­сто мари­ла сві­то­вою геге­мо­ні­єю. Цей пері­од позна­чив­ся для Росії низ­кою май­же без­пе­рерв­них кри­ва­вих війн зі Шве­ці­єю, Іра­ном, Туреч­чи­ною (1787–1892 рр.), на Кав­ка­зі та з Напо­ле­о­нів­ською Фран­ці­єю, яка, як і Росій­ська імпе­рія, рва­лась до Євро­пей­сько­го та сві­то­во­го пану­ва­н­ня. Цим без­пе­рерв­ним вій­нам, в яких, насправ­ді, текли ріки укра­їн­ської,  а не росій­ської  кро­ві, пере­ду­ва­ла кар­ди­наль­на  рефор­ма  імпер­ської армії воє­на­чаль­ни­ка­ми Кате­ри­ни ІІ. Ця рефор­ма три­ва­ла 12 років з 1775 р. по 1787 рік і резуль­та­том її ста­ло ство­ре­н­ня Росі­єю справ­жньої армії Євро­пей­сько­го шти­бу. Пер­шим ета­пом по ство­рен­ню єди­ної регу­ляр­ної армії ста­ла лікві­да­ція у 1775 році Запо­розь­кої Січі. Дру­гим,  і не менш дра­ма­ти­чним, ета­пом для Укра­ї­ни ста­ла лікві­да­ція у 1782 році Ука­зом Кате­ри­ни ІІ зали­шків авто­но­мії наших коза­цьких земель, тоб­то Геть­ман­щи­ни. Вна­слі­док цієї рефор­ми укра­їн­ські коза­ки, в основ­ній сво­їй масі, як скром­но пишуть суча­сні росій­ські істо­ри­ки, «ста­ли госу­дар­ствен­ными кре­стья­на­ми», або ж неви­чер­пним дже­ре­лом для насиль­ни­цьких рекрут­ських набо­рів. Пол­ко­во-сотен­ний устрій, який з часів Бог­да­на Хмель­ни­цько­го побу­ту­вав як на Геть­ман­щи­ні, так і на Сло­бо­жан­щи­ні, цим Ука­зом Кате­ри­ни ІІ був лікві­до­ва­ний, а дав­ні укра­їн­ські-коза­цькі пол­ки роз­пу­ще­но, або ж реор­га­ні­зо­ва­но. Нато­мість, як уже вка­зу­ва­лось рані­ше,  коза­цька вер­хів­ка отри­ма­ла пра­ва і при­ві­леї росій­сько­го дво­рян­ства. З  рядо­вих укра­їн­ських  коза­ків були сфор­мо­ва­ні пол­ки  нові­тньої  регу­ляр­ної армії Росії.  Інша части­на укра­їн­ських коза­ків, як, напри­клад, чор­но­мор­ське вій­сько, при­му­со­во пере­се­ли­ли на схі­дні та пів­ден­ні кор­до­ни імпе­рії: Кубань, Кав­каз, Урал. Осо­бли­во хоче­ться під­кре­сли­ти, що в цей же час (1775–1787 рр.) рекрут­ський набір рядо­вих сол­дат в цен­траль­них та пів­ні­чних губер­ні­ях Росії май­же при­пи­нив­ся. Є ціка­вим істо­ри­чний факт: рекрут­ські набо­ри у цен­траль­них губер­ні­ях Росії поно­ви­лись лише у 1874 році, тоб­то аж через 100 років після руй­ну­ва­н­ня Запо­розь­кої Січі!  До імпер­ської армії тих часів бра­ли лише вихід­ців із Мало­ро­сії.  Після цих ради­каль­них змін на най­ва­жли­ві­шо­му гео­по­лі­ти­чно­му пів­ден­но-захі­дно­му напрям­ку теа­тру можли­вих воєн­них дій, а саме: тери­то­рії суча­сної Укра­ї­ни по кор­до­ну з Туреч­чи­ною (а тоді Туреч­чи­ні нале­жав весь пів­день суча­сної Укра­ї­ни), зали­ши­лась лише регу­ляр­на армія Росії. В її скла­ді з коли­шніх запо­розь­ких та горо­до­вих коза­ків були сфор­мо­ва­ні най­більш боє­зда­тні пол­ки Росій­ської імпе­рії. Це – кіра­сир­ські, пікі­нер­ські, гусар­ські, кара­бі­нер­ські, дра­гун­ські та гре­на­дер­ські і єгер­ські піхо­тні пол­ки. Таким чином, Г.Потьомкін, який здій­сню­вав вій­сько­ву рефор­му з 1775 по 1787 рік, ціле­спря­мо­ва­но та вмі­ло вико­ри­став досвід та такти­ку Запо­розь­ких коза­ків. Під­роз­ді­ли росій­ської армії, уком­пле­кто­ва­ні коли­шні­ми коза­ка­ми, були най­більш боє­зда­тни­ми та навче­ни­ми. Тож покрі­па­че­ні запо­рож­ці ста­ли най­більш затре­бу­ва­ним «гар­ма­тним м‘ясом» вій­сько­вої «імпер­ської маши­ни». Запо­рож­ці у без­пе­рев­них вій­нах як на суші, так і на морі сто­лі­т­тя­ми від­шлі­фо­ву­ва­ли при­йо­ми вій­сько­вої такти­ки та стра­те­гії у нерів­ній бороть­бі з мобіль­ни­ми заго­на­ми туре­цької армії. Г.Потьомкін, зсе­ре­ди­ни (сві­тлій­ший князь Г.Потьомкін під прі­зви­ськом Гри­цько Нече­са був запи­са­ний рядо­вим коза­ком Кущів­сько­го куре­ня Вій­ська Запо­розь­ко­го Низо­во­го. Це було дуже пре­сти­жним) зна­ю­чи при­йо­ми вій­сько­вої такти­ки та стра­те­гію укра­їн­сько­го коза­цтва, допов­нив цим цін­ним досві­дом рефор­мо­ва­ну армію Росії.  Уком­пле­кто­ва­ні коли­шні­ми укра­їн­ськи­ми коза­ка­ми, ці нові бойо­ві части­ни росій­ської армії мали над­зви­чай­но висо­ку боє­зда­тність, що й було про­де­мон­стро­ва­но в росій­сько-туре­цькій вій­ні 1787–1792 рр., а також у пізні­шій вій­ні з напо­ле­о­нів­ською армі­єю 1812 року.

Напри­клад, наря­ду з такти­чни­ми  при­йо­ма­ми, спіль­ни­ми для всіх видів кава­ле­рії, що засто­со­ву­ва­лись в того­ча­сних євро­пей­ських армі­ях, гусар­ські, кіра­сир­ські, дра­гун­ські части­ни росій­ської кава­ле­рії широ­ко засто­со­ву­ва­ли досвід та бойо­ві  при­йо­ми кава­ле­рії коза­ків Запо­розь­кої Січі, вклю­чно з їх зна­ме­ни­тою «кін­ною лавою».

Гусар­ські, дра­гун­ські, кіра­сир­ські та інші види кава­ле­рії тоді­шньої Росій­ської армії пред­став­ля­ли собою ті ж самі укра­їн­ські коза­цькі части­ни, що й до лікві­да­ції Запо­розь­ко­го Вій­ська. Кава­ле­рій­ські під­роз­ді­ли Росії того часу, а саме: гуса­ри, кіра­си­ри та дра­гу­ни фор­му­ва­лись виклю­чно з укра­їн­ців і від­рі­зня­лись від сво­їх попе­ре­дни­ків запо­рож­ців лише армій­ським обмун­ди­ру­ва­н­ням росій­сько­го зраз­ка. Також від­мін­ні­стю було те, що ком­пле­кта­ція пол­ків роби­лась при­му­со­во. Окрім того, рекру­тів навча­ли осо­бли­во­стям такти­ки регу­ляр­ної армії, тоб­то муштру­ва­ли.

Те, що вся росій­ська кава­ле­рія часів Суво­ро­ва та Куту­зо­ва скла­да­лась виклю­чно із укра­їн­ців, є досте­мен­ним істо­ри­чним фактом і зов­сім не див­ним. Бо ж при фор­му­ван­ні елі­тних родів військ, а кава­ле­рія якраз і від­но­си­лась до таких удар­них частин армії, осо­бли­ва ува­га звер­та­лась на висо­ку інди­ві­ду­аль­ну під­го­тов­ку кожно­го вер­шни­ка.  Укра­їн­ські коза­ки якраз і були най­більш під­го­тов­ле­ни­ми в Росій­ській імпе­рії до вико­на­н­ня поді­бних вій­сько­вих фун­кцій. В ці пол­ки йшов над­зви­чай­но суво­рий від­бір, як рядо­во­го, так і офі­цер­сько­го скла­ду. У рефор­мо­ва­ній росій­ській армії схо­жі вимо­ги були і до осо­бо­во­го скла­ду арти­ле­рії, яка також фор­му­ва­лась виклю­чно із укра­їн­ців та піхо­тних частин: гре­на­дер, єге­рів та кара­бі­не­рів. Укра­їн­ські рекру­ти вмі­ли мітко стрі­ля­ти та дія­ти інди­ві­ду­аль­но, маску­ва­ти­ся та дола­ти різно­ма­ні­тні пере­шко­ди, що дуже важли­во для такти­ки піхо­тних єгер­ських частин. Для коли­шніх запо­рож­ців така вій­сько­ва такти­ка була зви­чай­ною спра­вою на під­сві­до­мо­му гене­ти­чно­му рів­ні. Влу­чна стріль­ба запо­розь­ких коза­ків від­зна­ча­лась навіть швед­ським коро­лем Кар­лом ХІІ ще під Пол­та­вою. Саме тому в елі­тні  части­ни регу­ляр­ної росій­ської армії, що зго­дом бра­ла Ізма­їл,  Хаджи­бей, Оча­ків та інші туре­цькі фор­те­ці, а також ходи­ла у швей­цар­ський похід із Суво­ро­вим через Аль­пи, від­би­ра­лись кра­щі з кра­щих Запо­розь­ких та Сло­бо­жан­ських коза­ків. Полю­бов­ник імпе­ра­три­ці Г.Потьомкін нехту­вав та прин­ци­по­во не брав непри­сто­со­ва­них до вій­ни вихід­ців із цен­траль­них та пів­ні­чних губер­ній Росії. І, як нада­лі пока­за­ла вій­на з Напо­ле­о­ном у 1812 році, людність із цен­траль­них губер­ній Росії була зда­тна лише «пар­ти­за­ни­ти» в лісах Підмосков’я, напа­да­ю­чи на фура­жи­рів дрі­бних інтен­дант­ських заго­нів напо­ле­о­нів­ської армії.

Почи­на­ю­чи з 1787 року після реформ росій­ська регу­ляр­на армія скла­да­лась із 396 500 осіб, в тому числі: 314 000 – піхо­та, 58 000 – кава­ле­рія і 24 500 – арти­ле­рія. Як уже зазна­ча­лось вище, як кава­ле­рія, так і арти­ле­рія не менш, ніж на 95% скла­да­лась із укра­їн­ців. Вар­то також вка­за­ти, що біль­ше 70% піхо­ти також були коли­шні укра­їн­ські коза­ки. Ще раз хочу нага­да­ти, що сфор­мо­ва­ні на тери­то­рії тепе­рі­шньої Укра­ї­ни пол­ки мали назви гео­гра­фі­чних місце­во­стей та укра­їн­ських міст коли­шньої Геть­ман­щи­ни та Сло­бо­жан­щи­ни. Так, до 1796 року існу­ва­ли Сум­ський, Ізюм­ський, Охтир­ський, Хар­ків­ський, Оль­ві­о­поль­ський, Марі­у­поль­ський, Лубен­ський, Лейб-гвар­дії Гусар­ський, Пав­ло­град­ський, Оле­ксан­дрій­ський, Хер­сон­ський, Пол­тав­ський, Остро­го­жзь­кий гусар­ські пол­ки; Глу­хів­ський, Чер­ні­гів­ський, Київ­ський, Ніжен­ський, Ста­ро­дуб­ський, Сівер­ський кара­бі­нер­ські пол­ки; Кін­бург­ський і Таган­розь­кий дра­гун­ські пол­ки; Єлі­са­вет­град­ський, Київ­ський, Пере­я­слав­ський, Укра­їн­ський, Тав­рій­ський кін­но-єгер­ські пол­ки та Буг­ський єгер­ський кор­пус. Крім цьо­го, було ще близь­ко 50 номер­них піхо­тних гре­на­дер­ських та єгер­ських пол­ків, осо­бо­вий склад яких також фор­му­вав­ся на тери­то­рії суча­сної Укра­ї­ни за раху­нок укра­їн­ських рекру­тів – коли­шніх коза­ків. Рубіж XVIII-ХІХ ст. був роз­кві­том для армій­ської кава­ле­рії Росії. Кава­ле­рія посі­да­ла най­пре­сти­жні­ше місце у вій­сько­вій ієрар­хії: роман­ти­чно-вій­сько­ва епо­ха ство­ри­ла над­зви­чай­но при­ва­бли­вий образ гуса­ра. Слу­жба в гуса­рах вва­жа­лась пов­ні­стю від­по­від­ною дво­рян­сько­му мен­та­лі­те­ту, тоб­то най­більш пре­сти­жною та шано­ва­ною. В той час, коли рядо­вий та сере­дній офі­цер­ський склад кава­ле­рії росій­ської армії скла­да­ли коли­шні укра­їн­ські коза­ки, то сере­дній та вищий офі­цер­ський склад посі­да­ли виклю­чно пред­став­ни­ки най­ві­до­мі­ших дво­рян­ських прі­звищ того­ча­сної Росії, а також вихід­ці із Шве­ції, Данії, Гер­ма­нії, Фран­ції.  Най­більш яскра­ву сто­рін­ку росій­ської гуса­рії XVIII-ХІХ ст. займа­ли Слобід­ські гусар­ські пол­ки: Сум­ський, Охтир­ський, Ізюм­ський, Остро­го­жзь­кий, Хар­ків­ський та Лейб-гвар­дії Гусар­ський.

Напев­не, наші пра­ді­ди-коза­ки дуже суму­ва­ли за гні­здом воль­но­сті сво­їх дідів – Запо­розь­кою Січ­чю. Бо ж як дани­ну істо­ри­чній пам’яті про золо­ті воль­но­сті та лицар­ські пере­мо­ги вне­сли деякі змі­ни в мадяр­ський націо­наль­ний костюм, який був осно­вою для вій­сько­во­го мун­ди­ра гусар того часу. У кава­ле­рій­ських гусар­ських частин Росії основ­на бар­ва мун­ди­рів та пра­по­рів зали­ши­лась такою ж, як була істо­ри­чно в їх попе­ре­дни­ків – лікві­до­ва­них Г. Потьом­кі­ним коза­цьких лег­ко­кін­них пол­ків Сло­бо­жан­щи­ни та Геть­ман­щи­ни. Чита­чам буде ціка­во зна­ти істо­ри­чний факт, що навіть зачі­ски рядо­во­го скла­ду гусар­ських Слобід­ських пол­ків кін­ця XVIII ст. нічим не від­рі­зня­лись від коза­ків Запо­розь­кої Січі. Цими зачі­ска­ми були слав­но­зві­сні коза­цькі осе­лед­ці.

Істо­рія най­ві­до­мі­шо­го Слобід­сько­го Сум­сько­го гусар­сько­го пол­ку почи­на­є­ться у 1765 році, коли на базі реор­га­ні­зо­ва­но­го Слобід­сько­го коза­цько­го пол­ку в місті Суми був сфор­мо­ва­ний гусар­ський полк армій­сько­го зраз­ка. У 1770 році про Сум­ський гусар­ський полк почу­ла вся імпе­рія. Саме тоді під час одні­єї з вій­сько­вих кам­па­ній неве­ли­кий загін сум­ських гусар потра­пив в ото­че­н­ня 10 000 татар. Загін, буду­чи в щіль­но­му кіль­ці хан­ських чам­бу­лів,  букваль­но про­ру­бав­ся крізь лаву татар­ських вер­шни­ків, втра­тив­ши при цьо­му лише 177 гусар уби­ти­ми та 26 пора­не­ни­ми. Нато­мість сум­ські коза­ки в мун­ди­рах росій­ських гусар,  в цих дій­сно небез­пе­чних обста­ви­нах, зни­щи­ли вели­ку кіль­кість  татар­ських аске­рів, серед яких було 7 мурз, та захо­пи­ли воро­жий пра­пор. Після цьо­го диво­ви­жно­го подви­гу та числен­них інших кри­ва­вих вій­сько­вих зма­гань за Слобід­ськи­ми гуса­ра­ми закрі­пи­лась ласка­во-шано­бли­ва назва «Сум­цы уда­лые».    

У дру­гій росій­сько-туре­цькій вій­ні, котра поча­лась у 1787 році, Слобід­ські коза­ки в росій­ських гусар­ських мун­ди­рах Сум­сько­го пол­ку штур­му­ва­ли Оча­ків, Кілію, Аккер­ман, Бен­де­ри та бра­ли Ізма­їл. У 1799 році наші зем­ля­ки, сум­ські гуса­ри, разом із інши­ми пол­ка­ми, уком­пле­кто­ва­ни­ми коли­шні­ми укра­їн­ськи­ми коза­ка­ми,  в скла­ді кор­пу­са А.М. Рим­сько­го-Кор­са­ко­ва бра­ли най­актив­ні­шу участь в леген­дар­но­му та най­більш роз­ре­кла­мо­ва­но­му росій­ськи­ми істо­ри­ка­ми швей­цар­сько­му похо­ді через Аль­пи під коман­ду­ва­н­ням гене­ра­лі­си­му­са Оле­ксан­дра Суво­ро­ва. Таким чином, ми тепер зна­є­мо, ким насправ­ді були за націо­наль­ні­стю та гоно­ро­вим похо­дже­н­ням «рус­ские чудо-бога­тыри».

Одні­єю з самих яскра­вих сто­рі­нок бойо­вої істо­рії сум­ців та інших Слобід­ських гусар­ських пол­ків ста­ла вій­на 1812 року та закор­дон­ні похо­ди 1813–1815 років аж до Пари­жу. Після втор­гне­н­ня напо­ле­о­нів­ської армії в Росію, Слобід­ський Сум­ський гусар­ський полк у над­зви­чай­но скла­дних ар‘єргардних боях при­кри­вав від­ступ основ­них сил від само­го кор­до­ну і аж до Боро­ді­но. У вирі­шаль­ній битві під Боро­ді­но сум­ські гуса­ри роз­гро­ми­ли один із най­ві­до­мі­ших у Фран­ції Сен-Жер­мен­ський кіра­сир­ський полк. Руба­лись із фран­цу­за­ми біля зна­ме­ни­тої бата­реї Раєв­сько­го та біля Багра­тіо­но­вих фле­шей. Сум­ські гуса­ри та гуса­ри інших Слобід­ських пол­ків, а саме: Охтир­сько­го, Ізюм­сько­го, лейб-гвар­дії Гусар­сько­го, а також Єлі­са­вет­град­сько­го та Марі­у­поль­сько­го гусар­ських пол­ків під Боро­ді­но поне­сли жахли­ві втра­ти. Після від­сту­пу армії Куту­зо­ва та капі­ту­ля­ції Москви в Тару­тин­ський табір росій­ської армії з рідної Укра­ї­ни пол­кам наді­йшло сві­же попов­не­н­ня. Сум­ський Слобід­ський гусар­ський полк отри­мав попов­не­н­ня з рідно­го міста Сум. Інші пол­ки регу­ляр­ної росій­ської армії, також отри­ма­ли навче­них рекру­тів з різних міст, сіл та хуто­рів Укра­ї­ни. Таким чином змо­гли пов­ні­стю від­но­ви­ти свою боє­зда­тність та про­гна­ти Напо­ле­о­на аж до само­го Пари­жа. За при­бли­зним під­ра­хун­ком, армія фель­дмар­ша­ла Куту­зо­ва під Боро­ді­но скла­да­ла­ся щонай­мен­ше із 70% вихід­ців із тепе­рі­шніх укра­їн­ських земель.

Шанов­ний чита­чу! Як Ви дума­є­те, чому рекру­ти для попов­не­н­ня зне­кров­ле­ної під Боро­ді­но армії Куту­зо­ва не були набра­ні тут же-таки, на місті, під Москвою та в Цен­траль­них губер­ні­ях? Нев­же була така необ­хі­дність доправ­ля­ти ново­бран­ців в Тару­тин­ський табір Росій­ської армії аж за 700 км – з самої Укра­ї­ни? Пита­н­ня рито­ри­чне і росій­ським вій­сько­вим істо­ри­кам зро­зумі­ле… «Кре­стья­не»  цен­траль­них та пів­ні­чних обла­стей Росії – від Москви до Петер­бур­га – зов­сім не були при­да­тні до вій­сько­вої слу­жби в регу­ляр­ній армії, бо ж нічо­го не тями­ли у вій­сько­вій спра­ві. Вони тіль­ки могли біга­ти по лісах з «топо­ра­ми» та «вила­ми», ганя­ю­чись юрбою за дрі­бни­ми фран­цузь­ки­ми заго­на­ми, що заблу­ка­ли, тоб­то як ствер­джу­ють вели­ко­дер­жав­ні  росій­ські істо­ри­ки – «пар­ти­за­ни­ли»… Якщо ж вони, ці «пар­ти­за­ни» були такі від­ва­жні та вмі­лі вої­ни, то може вар­то було б їм зня­ти лапті, пого­ли­ти боро­ди, поми­ти їх, помі­ня­ти пор­тки на лосі­ни та від­пра­ви­ти слу­жи­ти в регу­ляр­ну армію, при­мі­ром в гуса­ри?..

Між тим росій­ські істо­ри­ки роблять вигляд, що вони не розу­мі­ють тако­го оче­ви­дно­го факту…

Вели­ка Росія зараз свя­ткує 200-річну  пере­мо­гу під Боро­ді­но. Хоче­ться по-коза­цьки запи­та­ти: «А що, доро­гі сусі­донь­ки, тоді, у 1812 році, на про­сто­рах Росій­ських губер­ній між Петер­бур­гом і Москвою не було росі­ян у регу­ляр­ній армії, зда­тних три­ма­ти зброю? При­мі­ром, для попов­не­н­ня того ж само­го Сум­сько­го гусар­сько­го пол­ку, котрий втра­тив під Боро­ді­но біль­шу поло­ви­ну сво­го осо­бо­во­го скла­ду?» ..

Сла­ва наших зем­ля­ків в росій­ських мун­ди­рах не обме­жу­є­ться Боро­ді­ном. Одна з най­кро­ва­ві­ших битв, де бра­ли участь «Сум­цы уда­лые», була битва 1814 року під Дре­зде­ном, де Слобід­ський Сум­ський гусар­ський полк наваль­но ата­ку­вав фран­цу­зів із флан­гу і факти­чно вря­ту­вав армію сою­зни­ків від роз­гро­му. На сві­тан­ку 19 бере­зня 1814 року бойо­ві коні нащад­ків запо­рож­ців в зна­ме­ни­тих сірих мун­ди­рах Сум­сько­го гусар­сько­го пол­ку вда­ри­ли копи­та­ми по бру­ків­ці, уро­чи­сто всту­пив­ши в сто­ли­цю Фран­ції Париж. Після пова­ле­н­ня Напо­ле­о­на сум­ські гуса­ри в наго­ро­ду отри­ма­ли  поче­сне пра­во мар­ши­ру­ва­ти вули­ця­ми Пари­жа в пер­ших рядах коло­ни сою­зних армій-пере­мо­жниць.

Жур­нал «Рус­ская ста­ри­на» у 1895 році писав: «…Каза­ли, що непе­ре­бір­ли­вий спо­сіб жит­тя серед гусар був вве­де­ний Сум­ським гусар­ським пол­ком, який за куте­жі ще на поча­тку царю­ва­н­ня Оле­ксан­дра І був позбав­ле­ний синіх мун­ди­рів і отри­мав сірі. Під час напо­ле­о­нів­ських війн цей полк так від­зна­чив­ся, що отри­мав всі, які тіль­ки можли­во, наго­ро­ди. Також йому було повер­ну­то пра­во носи­ти сині мун­ди­ри. Офі­це­ри подя­ку­ва­ли за цю «цар­ську милість» з про­ха­н­ням, щоб їм дозво­ли­ли носи­ти сірі мун­ди­ри з вишив­кою на комі­рі: «за дура­че­ство и куте­жи». Направ­ду, це іскри­стий коза­цький гумор.

Дій­сно, Слобід­ські гуса­ри, нащад­ки запо­рож­ців, вве­ли  в моду серед росій­ської ари­сто­кра­тії тан­цю­ва­ти мазур­ку, краков‘як та поло­нез – дав­ні шля­хет­ські укра­їн­ські тан­ці. Також вве­ли в обіг росій­ської мови сло­во «кутить», яке озна­чає букваль­но: сиді­ти в кутку при­мі­ще­н­ня (рос. – «в углу») та пити хміль­ні напої; спів­а­ти роман­си і, що дуже ціка­во, при­ви­ли росій­ським ари­сто­кра­там гар­ну укра­їн­ську лицар­ську зви­чку – сто­я­чи, про­го­ло­шу­ва­ти тре­тій тост «За жінок!». Росій­ські офі­це­ри, поту­ра­ю­чи гуса­рам, запу­ска­ли дов­гі коза­цькі вуса. А замість того, щоб нюха­ти табак із таба­ке­рок, як і нащад­ки дав­ніх шля­хет­ських коза­цьких родів, ста­ли кури­ти люль­ки з тютю­ном…

Суча­сни­ки каза­ли про Слобід­ських гусар, що вони мали від­мін­ну вій­сько­ву виправ­ку, як і їхні пра­ді­ди-запо­рож­ці були від­чай­ду­шно без­стра­шни­ми в бою, міцно сиді­ли в сідлі. Про­те вмі­ли гуса­ри, як то кажуть, по-коза­цьки, яскра­во роз­ва­жи­тись.

Ось як опи­сує гусар­ський побут оче­ви­дець «куте­жів» Слобід­ських гусар Я.П.Кульнєв: «В те вре­ме­на решив устроить кутеж, офи­це­ры Сум­ско­го пол­ка обыкно­вен­но выби­ра­ли про­стор­ное поме­ще­ние, из кото­ро­го выно­си­ли всю мебель, и напол­ня­ли его до самых окон сеном. Это дела­лось для того, что­бы под­ку­тив­ше­му гуса­ру можно было отдо­хнуть, а потом сно­ва про­дол­жить кутеж. Затем при­но­си­лось дере­вян­ное ведро, в него вли­ва­лось шам­пан­ское, бур­гунд­ское и пор­тер, потом при­во­ди­ли бое­во­го коня, кото­ро­го с осо­бой тор­же­ствен­но­стью раско­выва­ли, под­ко­вы добе­ла нака­ли­ва­ли в огне и с цере­мо­ни­ей бро­са­ли в ведро. По мне­нию ста­рых гусар  это пре­до­тв­ра­ща­ло дур­но­ту у сла­бых. После это­го ком­па­ния сади­лась и пре­да­ва­лась куте­жу.»

Слід вка­за­ти, що гусар­ські під­роз­ді­ли були у всіх євро­пей­ських армі­ях того часу, однак ні у поля­ків, ні у шве­дів, ні у фран­цу­зів, ні у нім­ців, ні у мадяр поді­бної тра­ди­ції вжи­ва­н­ня хміль­них напо­їв не було. Не було цієї тра­ди­ції і в росій­ській армії до того часу, поки Кате­ри­на ІІ не пере­одя­гла коли­шніх укра­їн­ських коза­ків в одно­строї імпе­рії. Таким чином «кутеж», або ж свя­тку­ва­н­ня пере­мо­ги в кутку  («в углу») при­мі­ще­н­ня пала­цу чи будин­ку, котрі по вікна вимо­ще­ні сіном, нага­ду­вав вої­нам про їх дав­ні вій­сько­ві лицар­ські тра­ди­ції та рідний укра­їн­ський степ на Запо­розь­кій Січі…

Слобід­ські гуса­ри не тіль­ки зачі­скою – слав­но­зві­сни­ми коза­цьки­ми осе­лед­ця­ми, але й в усіх інших еле­мен­тах побу­ту наслі­ду­ва­ли слав­них запо­рож­ців. На вій­ні були справ­жні­ми голо­во­рі­за­ми, хижи­ми, як вов­ки. Денис Дави­дов  так писав про побут гусар того часу: «Вме­сто дива­на – куль овса, вме­сто куриль­ниц – труб­ка с таба­ком, зер­ка­лом слу­жи­ла сабля для поправ­ки лишь длин­ню­щих усов, а укра­ше­ние стен квар­ти­ры – ташка (коза­цька сум­ка для набо­їв) с вен­зе­лем.»

Еле­мен­ти одя­гу гусар, як уже зга­ду­ва­лось вище, пішли від угор­сько­го націо­наль­но­го костю­му, однак і тут укра­їн­ські коза­ки дода­ли сво­го. Напри­клад, части­ною гусар­сько­го мун­ди­ру є «пасак». Для кожно­го укра­їн­ця цей тер­мін є також зро­зумі­лим, адже укра­їн­ською мовою – це про­сто шкі­ря­ний ремінь («пасок»). В росій­ській чи мадяр­ській мові його про­сто не існує. Також укра­їн­ські коза­ки допов­ни­ли кава­ле­рій­ські тер­мі­ни кін­ської збруї – «стре­ме­на», адже в росій­ській мові нема сло­ва «встро­ми­ти», а є сло­во «всу­нуть» ногу. Таким чином, це також тер­мін укра­їн­сько­го похо­дже­н­ня. Зобра­же­н­ня так-зва­ної гусар­ської ташки (коза­цької сум­ки для набо­їв) зустрі­ча­є­ться ще на дав­ніх пар­су­нах «Козак Мамай» (укра­їн­ська наро­дна кар­ти­на) XVI-XVII ст.

Зга­ду­ю­чи вірш Михай­ла Лєр­мон­то­ва «Боро­ді­но»…:

… Изве­дал враг в тот день нема­ло,

Что зна­чит рус­ский (укра­їн­ський) бой уда­лый,

Наш руко­па­шный бой!..

Зем­ля тря­слась — как наши гру­ди;

Сме­ша­лись в кучу кони, люди,

И зал­пы тыся­чи ору­дий

Сли­лись в про­тя­жный вой…

Вот смер­клось. Были все гото­вы

Зау­тра бой зате­ять новый

И до кон­ца сто­ять…

Вот затре­ща­ли бара­ба­ны —

И отсту­пи­ли басур­ма­ны.

Тогда счи­тать мы ста­ли раны,

Това­ри­щей счи­тать.

Да, были люди в наше вре­мя,

Могу­чее, лихое пле­мя:

Бога­тыри — не вы.

Пло­хая им доста­лась доля:

Нем­но­гие вер­ну­лись с поля…

Тож щиро по-коза­цьки, з наго­ди 200-річ­чя слав­ної битви наших пра­ді­дів у 1812 році під Боро­ді­но, хоче­ться ска­за­ти суча­сним імпер­ським псев­до­істо­ри­кам сло­ва­ми з вір­ша Михай­ла Лєр­мон­то­ва: «… Бога­тыри – не вы…».

Ота­ка от вона коза­цька «лож­ка з дьог­тем» до росій­ської свя­тко­вої «діж­ки з медом», з наго­ди 200-ї річни­ці пере­мо­ги «росий­ских чудо-бога­тырей» у битві 25 сер­пня (7 вере­сня) 1812 року під Боро­ді­но.  

В свою чер­гу, в коза­цький спо­сіб хоче­мо при­ві­та­ти сво­їх же зем­ля­ків – укра­їн­ців, пра­ді­ди яких  в росій­ських гусар­ських, дра­гун­ських, кіра­сир­ських, єгер­ських, гре­на­дер­ських та арти­ле­рій­ських мун­ди­рах вияви­ли таку без­стра­шність та хоро­брість, що навіть через 200 років прав­ну­ки тих росі­ян, що біга­ли по лісах нав­ко­ло Москви та пар­ти­за­ни­ли з вила­ми, при­бу­ли нині на поле Боро­дін­ської битви схи­ли­ти перед справ­жні­ми руськи­ми бога­ти­ря­ми, цеб­то укра­їн­ця­ми, свої голо­ви!

Костян­тин Олій­ник – козак Леву­шків­сько­го куре­ня

Вій­ська Запо­розь­ко­го Низо­во­го (рука вла­сна)

Пано­ве това­ри­ство! Давай­те спіль­но роз­чи­ща­ти «заму­ле­ні дже­ре­ла» вій­сько­вої добле­сті наших пра­ді­дів!

Нехай вічна буде слава – через шаблю маєм права!

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»