Івана Купала. За народним календарем 7 липня. Як святкували і що їли.
Опубліковано: 01 Січ 2009 01:11

       У пра­во­слав­но­му кален­да­рі це одне з най­біль­ших свят в ім’я Різдва свя­то­го Іва­на Пред­те­чі і Хре­сти­те­ля Госпо­дня (7 липня). В укра­їн­ській побу­то­вій тра­ди­ції його часто нази­ва­ють Іва­на Купа­ла (Купай­ла). Купаль­ська обря­до­вість, пов’язана з дня­ми літньо­го сон­це­во­ро­ту, сягає сво­їм корі­н­ням у дохри­сти­ян­ську дав­ни­ну. Свя­та на честь Купай­ла і Маре­ни дов­го були пре­дме­том неза­до­во­ле­н­ня отців хри­сти­ян­ської цер­кви, оскіль­ки цих слов’янських богів про­дов­жу­ва­ли вша­но­ву­ва­ти на київ­ських зем­лях ще три­ва­лий час після прийня­т­тя хри­сти­ян­ства.

       Докла­дний опис купаль­сько­го обря­ду наво­ди­ться у Густин­сько­му літо­пи­сі: «Съ вече­ра соби­ра­ю­тся про­стая чадь обо­е­го полу и спле­та­ю­тъ себе вен­цы изъ ядо­мо­го зелья или коре­нья и, пере­по­ясав­шись быльем, возгне­та­ют огнь, инде же постав­ля­ю­тъ зеле­ную ветвь и емше­ся. За руце око­ло обра­ща­ю­тся окре­стъ оно­го огня, пою­ще свои песни, пре­пле­та­ю­ще Купа­лом; пото­мъ пре­зъ оный огнь пре­ска­ку­ють, оно­му бесу в жер­тву себе при­но­ся­ще».

       Слід від­зна­чи­ти, що нині­шнє свя­тку­ва­н­ня мало чим від­рі­зня­є­ться від сере­дньо­ві­чно­го. Так само палять бага­т­тя, стри­ба­ють через ньо­го або через кро­пи­ву (засіб магі­чно­го очи­ще­н­ня), вша­но­ву­ють зіл­ля і хліб. Якщо у сере­дні віки при­го­ту­ва­н­ня ква­ші, випе­че­н­ня хлі­ба й уро­чи­сте поїда­н­ня їх на краю житньо­го поля спри­йма­ло­ся як пере­жи­тки жертв поган­ським богам, то напри­кін­ці XIX і у XX сто­літ­ті цей зв’язок уже не був таким оче­ви­дним. Засті­л­ля на межі при­свя­чу­ва­ло­ся Іва­ну Хре­сти­те­лю (у наро­ді — Іва­но­ві Купай­лу), яко­го вва­жа­ли покро­ви­те­лем хлі­бо­ро­бів. При цьо­му, нава­рив­ши варе­ни­ків із сиром, сим­во­лі­чно почи­на­ли жни­ва. Навіть якщо ози­ми­на ще не дости­га­ла, бра­ли серп і зжи­на­ли хоч один сніп, спів­а­ю­чи: «Госпо­ди, бла­го­сло­ви!». Таке вза­є­мо­про­ни­кне­н­ня дохри­сти­ян­сько­го і хри­сти­ян­сько­го вза­га­лі при­та­ман­не укра­їн­ській наро­дній обря­до­во­сті, а в Тро­ї­цько-Купаль­сько­му циклі воно набу­ває цілі­сно­сті й орга­ні­чно­сті.

       Обря­ди воді­н­ня дів­ча­та­ми коро­го­дів-хоро­во­дів нав­ко­ло купаль­сько­го дере­ва (Купай­ла, Маре­ни, Мари­ни, Море­ни) посту­по­во втра­ти­ли свій магі­чний зміст і зали­ши­ли­ся грою, роз­ва­гою. Після пуска­н­ня дере­ва і він­ків на воду гуля­ли, бен­ке­ту­ва­ли: їли варе­ни­ки, пам­пу­шки, хло­пці пили пиво, іно­ді горіл­ку.

       У різних етно­гра­фі­чних регіо­нах Укра­ї­ни свя­тку­ва­н­ня мало свої хара­ктер­ні риси, вла­сти­ві всій зоні вза­га­лі чи навіть кожно­му осе­ред­ку або насе­ле­но­му пун­кту зокре­ма. На Воли­ні, Поділ­лі, Пра­в­обе­ре­жно­му Поліс­сі за Купа­ла бра­ли гіл­ку гру­ші, сосни, вер­би чи бере­зи з трьо­ма галуз­ка­ми. Сере­дня була «голо­вою», а дві боко­ві — «рука­ми». На «голо­ву» чіпля­ли вінок, обви­ва­ли її нами­стом, на «руки» віша­ли стрі­чки, прив’язували кві­ти, а поде­ку­ди й бубли­чки, пря­ни­ки, «горі­шки». Перед тим, як Купа­лу топи­ти, гіл­ку роз­би­ра­ли.

       У гуля­н­нях бра­ли участь лише нео­дру­же­ні паруб­ки та дів­ча­та, але зби­ра­ли­ся до річки всім селом. Моло­ди­ці й чоло­ві­ки при­но­си­ли варе­ни­ки, варя­ни­ці, пиво, горіл­ку, часту­ва­ли­ся самі й при­го­ща­ли молодь. Забо­ро­на доро­слим (одру­же­ним) бра­ти участь у купаль­ських роз­ва­гах може поясню­ва­ти­ся тим, що ці гуля­н­ня мали вира­зний шлю­бний хара­ктер. Дів­ча­та й хло­пці при­гля­да­ли собі пару і почи­на­ли зустрі­ча­ти­ся до осін­ніх весіль. Шлю­бні моти­ви помі­тні і в обря­дах, і в купаль­сько­му фоль­кло­рі:

Купай­ла на Йва­на,
Нз доли­ні корч кали­ни,
Нз кали­ні три соло­вей­ки,
Три соло­вей­ки —
Всі три весе­лень­кі.
“Пер­ший соло­вей­ко
Моло­дий Васи­лей­ко.
Купай­ла на Йва­на,
На Воли­ні три зозу­лень­ки,
Три зозу­лень­ки -
Всі три весе­лень­кі.
Пер­ша зозу­лень­ка -
Моло­да Гану­ня…

       На Пол­тав­щи­ні від­да­ва­ли пере­ва­гу Маре­ні з вишне­вої гіл­ки, на Сло­бо­жан­щи­ні — з кле­на, на Жито­мир­щи­ні — з гру­ші або сосни. Дів­ча­та пле­ли він­ки з м’яти, мелі­си, рути, любис­тку, божо­го дерев­ця, чебре­цю, василь­ків, резе­ди та інших запа­шних трав. Іно­ді роби­ли солом’яного Купай­ла, вби­ра­ли його у кві­ти й стрі­чки, саджа­ли під Маре­ну і топи­ли разом із нею. Там же, на Пол­тав­щи­ні, замість дерев’яної Маре­ни май­стру­ва­ли Мару з соло­ми, а замість бага­т­тя вико­ри­сто­ву­ва­ли вели­че­зну купу кро­пи­ви. Зби­ра­ли її, обгор­нув­ши руки мішко­ви­ною або цупким поло­тном, щоб не пожа­ли­ти­ся. Через цю кропив’яну імі­та­цію вогни­ща пере­стри­бу­ва­ли босо­ніж.

       Так само вико­ри­сто­ву­ва­ли кро­пи­ву і на пів­но­чі Чер­ні­гів­щи­ни. На Сло­бо­жан­щи­ні рва­ли колю­чі будя­ки, скла­да­ли їх у три купи поспіль і з роз­бі­гу пли­га­ли через пер­шу, тоді без роз­бі­гу через дру­гу, а потім (уже зов­сім зне­си­лив­шись) через тре­тю. Часто дів­ча­там уже бра­ку­ва­ло сна­ги пере­ско­чи­ти остан­ню купу, і вони боси­ми нога­ми вгру­за­ли у бур’ян. Усі нав­ко­ло весе­ли­ли­ся, окрім постра­жда­лих, зви­чай­но. По закін­чен­ні роз­ваг той бур’ян кида­ли на горо­ді на межі (щоб горо­ди­на уда­ва­ла­ся) або пуска­ли на воду.

       На пагор­бах роз­кла­да­ли бага­т­тя і стри­ба­ли через вогонь, при­ка­зу­ю­чи:

Іва­на Купа­ла!
За цілий год пли­га­ла,
Усе лихо під ноги сто­пта­ла!

       Ця при­мов­ка вира­зно пере­дає зміст пере­стри­бу­вань через вогонь, кро­пи­ву, будя­ки — очи­ще­н­ня від лиха і запо­бі­га­н­ня його на насту­пний соня­чний рік. З цією ж метою бра­ли ста­рі коле­са від воза, обмо­ту­ва­ли їх ган­чір­ка­ми, обв’язували гну­чки­ми гіл­ка­ми вер­би, бере­зи, про­ма­щу­ва­ли смо­лою чи дьог­тем (щоб дов­ше горі­ло), під­па­лю­ва­ли і пуска­ли з гори. Коле­са леті­ли вогнен­ним колом, роз­си­па­ли дов­ко­ла іскри, гур­ко­ті­ли і згі­дно з наро­дни­ми уяв­ле­н­ня­ми зни­щу­ва­ли на сво­є­му шля­ху вся­ку нечисть, лихо і хво­ро­би. Най­по­ши­ре­ні­ши­ми ці пуска­н­ня вогнен­них кіл були у горах і передгір’ях Кар­пат.

       Діво­чі він­ки, він­ки й зеле­ні при­кра­си з Маре­ни, Купай­ла і Мари після свя­та одя­га­ли на голов­ки капу­сти — щоб добре росла, на шию коням і коро­вам — для здоров’я, чіпля­ли у хлі­ві — щоб сви­ні пло­ди­ли­ся, у кур­ни­ках — щоб пти­ця добре несла­ся. На Поліс­сі хло­пці лама­ли гіл­ки з купаль­сько­го дере­ва і спів­а­ли:

Хто не йде диви­ти­ся,
Хай не діждав жени­ти­ся,
Хто не вийде из Купай­ло,
Щоб йому ноги пола­ма­ло.

       При­су­тні на свя­ті моло­ди­ці під­би­ра­ли ті улам­ки і несли в огір­ки, щоб огір­ки в’язалися. Гово­ри­ли, що так само, як про­тя­гом ціло­го дня при­кра­ша­ють Купай­лу, в’яжучи на ньо­го всі­ля­кі оздо­би, так рясно і дов­го буде в’язатися зав’язь на огір­ках.

       У біль­шо­сті райо­нів Укра­ї­ни дів­ча­та пуска­ли він­ки на воду, при­крі­пив­ши до них запа­ле­ну сві­чку. При­мі­ча­ли, куди чий вінок попли­ве. Якщо він швид­ко при­ста­вав до бере­га, а сві­чка горі­ла ясно до кін­ця, дів­чи­на мала шанс вда­ло вийти заміж у сво­є­му селі. Якщо сві­чка зга­са­ла, це віщу­ва­ло якусь напасть. Боя­ли­ся, щоб вінок не попав у вир і не пото­нув, бо це, за повір’ям, при­рі­ка­ло дів­чи­ну на швид­ку смерть. Якщо вінок плив дале­ко, дів­чи­ну мав засва­та­ти жених із дале­ко­го краю.

       Напе­ре­до­дні Іва­на Купа­ла спосте¬рігали за пого­дою та роби­ли при­пу­ще­н­ня щодо май­бу­тньо­го вро­жаю: «Коли на Йва­на буде про­со з лож­ку, то буде і в лож­ці» (тоб­то добре вро­дить); «Якщо на Іва­на гро­за, то горі­хи будуть поро­жні і буде їх мало». Осо­бли­во­го догля­ду потре­бу­ва­ли бджо­ли, їх під­го­до­ву­ва­ли до Іва­на, а далі вони самі дава­ли собі раду: «Годуй мене до Йва­на — зро­блю з тебе пана».

       Свя­то Іва­на Купа­ла при­па­да­ло на Петрів­ку — піст, що почи­нав­ся через тиждень після Трій­ці і три­вав до дня свя­то­го Петра — 12 липня. Однак усі дні Петрів­ки вима­га­ли вели­ких зусиль, тяж­кої фізи­чної пра­ці, бо почи­на­ла­ся косо­ви­ця. Тому пра­кти­чно посту дотри­му­ва­ли­ся тіль­ки літні люди і справ­жні рев­ни­те­лі віри.

       Чоло­ві­ки їли не лише моло­чні про­ду­кти, а й навіть сало. Жар­ту­ва­ли: «Вели­кий піст — це піст, а Петрів­ку баби виду­ма­ли, щоб сир і масло зібрать».
На свя­то від­по­чи­ва­ли, а напе­ре­до­дні й на дру­гий день після Іва­на пра­цю­ва­ли в пов­ну силу. На косо­ви­цю зво­зи­ли на возах хар­чі, роз­кла­да­ли бага­т­тя і вари­ли гаря­чі обі­ди: куліш, кашу, різно­ма­ні­тні юшки. У сере­ду й п’ятницю все ж таки готу­ва­ли пісне, а в інші дні стра­ви засма­чу­ва­ли салом. Їли сало варе­не, сиру соло­ни­ну з часни­ком, цибу­лею, варе­ною кар­то­плею, огір­ка­ми, реди­скою і на під­ве­чі­рок.

       Укра­їн­ський етно­граф М. Мар­ке­вич писав у пер­шій поло­ви­ні XIX сто­лі­т­тя: «На косо­ви­цю у нас зби­ра­ю­ться цілим селом; білі шаро­ва­ри, білі соро­чки, точи­ло, гаман, люль­ка і коса нага­ду­ють одяг Свя­то­сла­ва, а ряди коса­рів — ста­ро­дав­ні лави запо­рож­ців. Табір на моги­лі (так нази­ва­ли кур­га­ни. — Л. А.), кру­гом вози, яма вири­та, в ній вогонь, над вогнем каза­ни, варя­ться юшка, каша; тут же сто­ять фури з запа­са­ми — сало, сіль, риба на випа­док сере­ди і п’ятниці, і бочка з горіл­кою».

       Побу­ту­ва­ло повір’я, що на Іва­на Купа­ла кві­тує папо­роть. (Насправ­ді ця релі­кто­ва спо­ро­ва росли­на, як відо­мо, не цві­те.) Є чима­ло легенд про диво­ви­жний роже­вий вогнен­ний цвіт папо­ро­ті. За одні­єю вер­сі­єю, тому, хто його добу­де, він при­но­сить багат­ство, за іншою — дарує розу­мі­н­ня мови зві­рів, тва­рин і рослин. Скар­би, зна­йде­ні за допо­мо­гою цві­ту папо­ро­ті, не зро­блять воло­да­ря кві­тки щасли­вим, а зна­н­ня мов тва­рин і рослин лише тоді піде йому на користь, якщо він натра­пить на кві­тку зне­на­цька, не шука­ю­чи її нав­ми­сне і не спо­ді­ва­ю­чись мати зиск. Саме такі люди, за ста­ро­дав­ні­ми уяв­ле­н­ня­ми, ста­ва­ли зна­ха­ря­ми, успі­шно ліку­ва­ли людей і тва­рин.

       Ця наро­дна міфо­ло­гія мала і пра­кти­чне вті­ле­н­ня. До схід сон­ця не тіль­ки зна­ха­рі та зна­хар­ки, шепту­хи та косто­пра­ви, а й пере­сі­чні люди для вла­сних потреб зби­ра­ли лікар­ські росли­ни, бо вони начеб­то набу­ва­ли цілю­щої сили саме на Іва­на Купа­ла. Зві­ро­бій, чебрець, м’яту, мелі­су, дере­вій, золо­то­ти­ся­чник та інше зіл­ля суши­ли на гори­щах, збе­рі­га­ли у поло­тня­них тор­бах у сухо­му місці. 

       Зава­рю­ва­ли трав’яні чаї, вжи­ва­ли їх як зви­чай­ний напій і як ліки. З духмя­ни­ми тра­ва­ми, пер­цем і медом також готу­ва­ли варе­ну­ху.

       На Поліс­сі на Іва­на жін­ки вдо­сві­та зби­ра­ли зві­ро­бій, м’яту, чебрець тощо не лише для людей, а й для корів. Потім, коли пекли хліб, роби­ли малень­ку «пер­шень­ку» паля­ни­чку. Вийняв­ши її з печі, роз­ла­му­ва­ли на дві части­ни, вкла­да­ли між поло­ви­нок цілю­щі тра­ви, з’єднували і зали­ша­ли на засте­ле­но­му тра­вою сто­лі охо­ло­джу­ва­ти­ся. Потім цим хлі­бом із тра­вою «заправ­ля­ли» худо­бу, щоб коро­ви дава­ли бага­то моло­ка.

        До сере­ди­ни XIX сто­лі­т­тя жін­ки ще дотри­му­ва­ли­ся забо­ро­ни кушту­ва­ти яго­ди до Іва­на (як і до Спа­са їсти яблу­ка). За повір’ям, дітям жінок, які нехту­ва­ли цією забо­ро­ною, Божа Матір від­мо­вить на тім сві­ті у яго­дах, бо начеб­то їхню стра­ву мате­рі з’їли. Тому до Купа­ла жін­ки ягід не вжи­ва­ли, а вже на свя­то готу­ва­ли бага­то різно­ма­ні­тних страв з вишня­ми, суни­ця­ми, полу­ни­ця­ми, мали­ною. І чоло­ві­ки, і жін­ки, і діти із задо­во­ле­н­ням ласу­ва­ли варе­ни­ка­ми, пиро­га­ми, нали­сни­ка­ми, узва­ра­ми, варе­ну­ха­ми, соко­ви­ка­ми, запі­кан­ка­ми з яго­да­ми.

 

 

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»