Клуня: різновиди та способи зведення
Опубліковано: 31 Сер 2009 17:18

Будів­ля без­по­се­ре­дньо при­зна­че­на для моло­че­н­ня збіж­жя. Є дві точки зору на її роль.

Одні дослі­дни­ки ствер­джу­ють, що моло­ти­ли насам­пе­ред на току, себ­то утрам­бо­ва­ній пло­щи­ні під голим небом, а під назвою клу­ні існу­ва­ли будо­ви для пере­хо­ву­ва­н­ня поло­ви, які й мали іно­ді назву полов­ни­ків.

Інші ж пишуть, що у самій клу­нi пере­бу­вав тік, де обмо­ло­чу­ва­ли збіж­жя, а також засто­рон­ки, в яких три­ма­ли при­ве­зе­ні сні­пки пше­ни­ці, жита, ячме­ню,  обмо­ло­че­ну соло­му. Хоча в пів­ден­них регіо­нах клу­ня перед­усім слу­гу­ва­ла для моло­че­н­ня, а потім вже й для пере­хо­ву­ва­н­ня незмо­ло­че­них сно­пів до обмоло­ту.

Клу­ні в Укра­ї­ні мали не тіль­ки різні роз­мі­ри, фор­ми, а й назви. Напри­клад, у Кар­па­тах — «бої­ще», «бої­ско», на При­кар­пат­ті — «сто­до­ла», на Поліс­сі, крім відо­мої назви «клу­ня», зрід­ка вжи­ва­ли також «тік», «ток», «сто­до­ла».

Тік у клу­ні роби­ли з гли­ни. Клу­ні в Укра­ї­ні мали висо­кі дахи i низь­кі сті­ни з висо­ки­ми, най­ча­ті­ше дво­стул­ко­ви­ми, в’їзними воро­та­ми. У пла­ні вони були ква­дра­тні, пря­мо­ку­тні, набли­же­ні до ова­лу. Дахи у клу­нях три­ма­лись на клю­чи­нах, які лежа­ли на сво­ло­ку, покла­де­но­му на постав­ле­ні в ряд сохи (міцні жер­ди­ни з суціль­но­го дере­ва) — основ­ні конструк­ційні еле­мен­ти сті­ни. 

Сті­ни — зале­жно від місце­во­сті бува­ють чи на сохах, чи зі зру­бів (дерев’яними) або випле­те­ни­ми з лози, очере­ту. Напри­клад, на Куба­ні, поде­ку­ди на Пол­тавщині та на пів­ден­но­му Поділ­лі, або з ліски (пле­те­но­го вер­бо­ло­зу) (на Пол­тав­щи­ні та на Київ­щині), обма­зу­ю­чи їх гли­ною з кізя­ком.

На Пол­тав­щи­ні їх заши­ва­ють дошка­ми вер­ти­каль­но, на Поліс­сі та в Кар­па­тах роблять зру­бни­ми. Ціка­вим різно­ви­дом бага­то­ку­тних клунь є семи- і вось­микутні будів­лі, за фор­мою набли­же­ні до ова­лу. Буду­ва­ли їх із сосно­вих плах колод, роз­ко­ло­тих надвоє вздовж), з’єднаних по кутах про­сти­ми зам­ка­ми. Сті­ни голов­но­го фаса­ду дещо висту­па­ли допе­ре­ду і, таким чином, воро­та ство­рю­ва­ли тут ще одну грань, а про­ти­ле­жні з’єднувалися у фор­мі тупо­го кута в пазах стов­па. У такий спо­сіб збіль­шу­ва­лась пло­ща клу­ні.

На пів­дні Чер­ни­гів­щи­ні, на Київ­щи­ні та в пів­ден­ній части­ні Воли­ні клу­ні також став­лять з ліски, але не обма­зу­ють їх гли­ною; наре­шті, на пів­но­чі Воли­ні та на Чер­ні­гів­щи­ні, а також і в Гали­чи­ні клу­ні зав­жди руба­ні, при­то­му на північ­ному захо­ді Чер­ні­гів­щи­ни тра­пля­ю­ться також і клу­ні шести­ку­тної фор­ми, які ніде біль­ше на Укра­ї­ні неві­до­мі, але досить поши­ре­ні в Біло­ру­сі.

Ціка­во що спо­сіб буду­ва­н­ня клунь на сохах (стов­пах) має в собі бага­то спіль­но­го з ана­ло­гі­чним спосо­бом буду­ва­н­ня хат. Вби­ва­ють в зем­лю чоти­ри сохи по кутах, чоти­ри в тих місцях (по дві в кожно­му), де мають бути воро­та, та ще дві дуже висо­кі сохи, щоб під­три­му­ва­ти гре­бінь стрі­хи. На ці сохи (за виня­тком, явна річ, двох висо­ких) кла­дуть ощеп (бру­си й коло­ди для зве­де­н­ня стін дерев’яних буді­вель), а потім між соха­ми, де мають бути сті­ни, вби­ва­ють від­по­від­ні зав­ви­шки кіл­ки, що одним кін­цем вхо­дять в зем­лю, а дру­гим в ощеп. Кіл­ки обв’язують оче­ре­том або обплі­та­ють хми­зом, а іно­ді й обма­зу­ють звер­ху гли­ною. Від още­пу до про­дов­жньої бал­ки, що лежить на двох вищих сохах, кла­дуть кро­кви (два бру­си, з’єднані в горі­шній части­ні під кутом і закрі­пле­ні долі­шні­ми кін­ця­ми до стін будів­лі, на яких три­ма­є­ться дах), зв’язані попе­ре­чни­ми бан­ти­на­ми, та покри­ва­ють все соло­мою. Зру­бні клу­ні став­лять таким самим спосо­бом, з тою тіль­ки різни­цею, що для стін сох не вби­ва­ють, а бру­си кла­дуть у зруб. На стрі­ху дуже часто кла­дуть ста­ре коле­со, щоб на ньо­му вили гні­здо бус­ли,— вва­жа­ють, що це охо­ро­няє він поже­жі. Ціка­во зазна­чи­ти, що в клу­нях пів­ні­чної поло­ви­ни Укра­ї­ни та в Гали­чи­ні стрі­хи став­лять дале­ко мен­шо­го роз­мі­ру, ніж у пів­ден­ній Укра­ї­ні; при­то­му на Пол­тав­щи­ні, а осо­бли­во на Кате­ри­но­слав­щи­ні, на Хер­сон­щи­ні та на Куба­ні, сті­ни клу­ні бува­ють зав­вишки хіба якийсь аршин (71 сан­ти­метр), а решту будо­ви ста­но­вить тіль­ки висо­ка стрі­ха.

У тісно­му зв’язку з клу­нею зна­хо­ди­ться осеть (при­бу­до­ва для сіна), що тра­пля­є­ться тіль­ки на пів­но­чі Укра­ї­ни, пере­ва­жно на Чер­ні­гів­щи­ні. Його, став­лять або окре­мо в осо­бли­вій будо­ві, або все­ре­ди­ні клу­ні, як це в селі Пса­ров­ці Кро­ле­ве­цько­го райо­ну. Осеть скла­да­є­ться з печі, зви­чай­но підзем­ної, та зі зру­бної одно­ка­мер­ної будо­ви, що сто­їть над піч­чю і куди скла­дають сно­пи; для пода­ва­н­ня сно­пів у пере­дній стін­ці буває неве­ли­чке ві­конце.

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»