Колодій (Масниця) – за народним календарем починається за тиждень до Великого посту. Як святкували і що їли з нагоди свята.
Опубліковано: 01 Січ 2009 03:01

Коло­дій (Масниця, Сир­опуст, Сиро­пу­сний тиждень, Сирна неділя) — тиждень перед поча­тком Вели­кого посту, який не має визна­че­ної дати, бо зале­жить від дати Вели­ко­дня кожного року. Після зимо­вих м’ясниць перед Вели­ким постом наби­рало сили обме­же­ння ско­ром­них страв. За зви­чаєм, цього тижня вже від­мов­ля­лися від м’ясної їжі, проте наста­вало справ­жнє свято моло­чних про­ду­ктів, що й дало назву цим дням. Не їли ні м’яса, ні сала, ні навіть жирів тва­рин­ного похо­дже­ння, лише яйця, без яких не обхо­ди­лося тісто для випі­чки, млин­ців і варе­ни­ків.

       Після воєн­ного лихоліття1941–1945 рр. на від­бу­дову зруй­но­ва­них міст Укра­їни, в тому числі таких як Київ, Хар­ків, Дні­про­пе­тров­ськ та бага­тьох мен­ших вер­бу­ва­лись буді­вельні бри­гади виклю­чно із вихід­ців з тери­то­рії Росій­ської Феде­ра­ції (Твер, Псков, Перм тощо). В сто­лиці Укра­їни Києві, після війни була ство­рена буді­вельна орга­ні­за­ція “Хре­ща­тик­буд” сфор­мо­вана в основ­ному із  пів­ні­чно­у­раль­ських наро­дно­стей, в паспор­тах яких зна­чи­лась націо­наль­ні­сть – росі­я­нин. В той же час укра­їн­цям до 1970 року не вида­вали паспор­тів. Таким чином, пере­сі­чні укра­їнці, що мешкали в дов­ко­ли­шніх селах та місте­чках, могли потра­пити до міст лише дивом.  Міста посту­пово зро­сій­щу­ва­лись. Вихідці пів­ні­чно ураль­ських обла­стей Росії вчи­нили з укра­їн­ським свя­том Коло­дія так, як вчи­няє пта­шеня зозулі, яке щойно вилу­пи­лось – воно вики­дає яйця пта­шки із рідного гні­зда, вивіль­ню­ючи для себе жит­тє­вий про­стір. За таких обста­вин не вигля­дає див­ним, що суча­сне поко­лі­ння краще знає зви­чаї сусі­дніх наро­дів, аніж свої. Ска­жімо, впро­довж остан­ніх деся­ти­літь у Києві та інших містах дер­жави широко від­зна­чали і про­па­гу­вали росій­ську Масляну з млин­цями — так звані «Про­води росій­ської зими». Орга­ні­за­то­рами поді­бних захо­дів у неза­ле­жній укра­їн­ській дер­жаві висту­па­ють від­діли куль­тури Держ­адмі­ні­стра­цій, то ж вигля­дає див­ним, що ніхто з цих орга­ні­за­то­рів жодного разу й слів­цем не обмо­вився про вкра­їн­ський Коло­дій, наче такого свята ніколи й не існу­вало. Між тим, наші пра­щури від­давна від­зна­чали це дій­ство, що мало виклю­чно націо­наль­ний хара­ктер.

       В Укра­їні остан­ній тиждень м’ясниць, крім Коло­дія мав ще кілька
регіо­наль­них назв  — Масниця, Сир­опуст, Сиро­пу­сний тиждень, Сирна неділя, Пуще­ння, Загаль­ниця, «ніж­кові заго­вини» тощо. 

        Серед тра­ди­цій­них укра­їн­ських обря­дів, котрі вже оді­йшли в минув­шину, осі­бне місце нале­жить уні­каль­ному, як за фор­мою дій­ств, так і сим­во­лі­кою зви­чаю, що відо­мий під назвою «Воло­чити колодку». Вперше цей тер­мін уві­йшов до писем­них дже­рел чотири з лишком сто­річчя тому, хоч на думку бага­тьох дослі­дни­ків, він сягає своїм корі­н­ням у дохри­сти­ян­ські часи, мо, навіть до матрі­ар­хату, оскільки в ньому чітко про­сте­жу­ю­ться еле­менти гли­бин­них віру­вань — «зако­но­дав­цями коло­док» були не чоло­віки, а жіно­цтво.

       Обряд «Колодки» чи «Коло­дія» від­зна­чали напе­ре­до­дні Вели­кого посту, себто сиро­пу­сного тижня (у народі його ще нази­вали «сиро­пу­сним» або Масни­цею). Це був вла­сне остан­ній тер­мін, коли ще можна було справ­ляти весі­лля. Пра­кти­чно ж їх уже не орга­ні­зо­ву­вали, оскільки на «сиро­пу­сну» обме­жу­вали ско­ромну їжу — вжи­вали пере­ва­жно моло­чні страви, пере­дов­сім варе­ники із сиром та маслом (а звідси й Масниця).

        Від­так на хло­пців, котрі не всти­гли оже­ни­тися, чекала «жіноча кара» — Коло­дій. У дав­ніші часи цей обряд три­вав про­тя­гом тижня. Кожен день мав свої «іменні накли­чки». В поне­ді­лок «колодка наро­ди­лась», у вів­то­рок «хре­сти­лася», середу — «похре­стини», в четвер — «поми­рала», в п’ятницю її «хоро­нили», а в суботу — «опла­ку­вали». Від­так, вва­жа­є­ться ‚що в «неділю, остан­ній день Масниці, молодь «воло­чить колодку». Жінки йдуть по домів­ках і прив’язують дів­ча­там та хло­пцям неве­лику пали­чку до ноги, як кару за те, що не взяли шлюб в остан­ній м’ясоїд.

       Основ­ними дійо­вими осо­бами цього обряду були жінки. Зазда­ле­гідь домо­вив­шись, вони в поне­ді­лок зранку зби­ра­лися в шинку — «щоб поко­лод­ку­вати». Облю­бу­вавши най­по­че­сніше місце, одна з моло­диць клала на стіл палицю (за «колодку» слу­гу­вало також поліно чи кийок), а решта по черзі обкру­чу­вали її поло­тня­ним шма­т­тям. При­бравши цуру­па­лок, клали його на стіл і окри­ку­вали:

— Наша «Колодка» наро­ди­лася!

       Після цього, замо­вивши горілки, виго­ло­шу­вали тости й вітали одна одну з «наро­ди­нами». Спо­вита «колодка» мала лежати аж до суботи. Всі ці дні шинок одві­ду­вало жіно­цтво, щоб вчи­няти обряд «від наро­дин і до похо­рону». В поне­діл­ко­вий вечір обхо­дили ті родини, в яких хло­пці (поча­сти й дів­чата) не пошлю­бу­ва­лися. Пока­ра­н­ням було — прив’язати мате­рям до ноги сим­во­лі­чну колодку — «що не оже­нили своїх дітей»; за зви­чаєм, той, кому при­су­джено таку кару, не мав права зні­мати «колодки» доти, доки не від­ку­пи­ться, цебто не поста­вить мого­рич.

       Все це, зро­зуміла річ, носило жар­тів­ли­вий хара­ктер. Під­пивши, гурт співав:

Масниця, воро­тися,
— До Вели­ко­дня про­стя­гнися,
Від Вели­ко­дня до Петра,
А від Петра та до тепла…

       Наве­де­ний вище обряд най­ві­до­мі­ший. Але в різних регіо­нах Укра­їни (Коло­дій пра­кти­чно від­зна­чався в усіх селах) були свої спе­ци­фі­чні від­мін­но­сті. Ска­жімо, на Пол­тав­щині жінки, які при­хо­дили в шинок, при­но­сили вже гото­вий, при­бра­ний Коло­дій; одна з них неспо­ді­вано клала на стіл спо­вите полінце, а решта голо­сно викри­ку­вали:

— Наро­дився Коло­дій, наро­дився! — і, взяв­шись за руки, тричі обхо­дили дов­кола, роблячи ритмі­чні рухи, супро­во­джу­ючи їх викри­ками та піснями:

А вже наше дитя наро­ди­лось,
А вже дитя на світ божий та й з’явилось!

       Нато­мі­сть робили склад­чину із при­не­се­ного сиру, варе­ни­ків, масла, яєць і горілки. При цьому в кожної жінки були заго­тов­лені неве­ли­чкі коло­до­чки; якщо в цей час захо­див хтось із чоло­ві­ків, то йому тут же її чіпляли, за що він мав одку­пи­тися медів­кою чи горіл­кою. Роз­ваги три­вали до пізнього вечора. Перед тим, як роз­хо­ди­тись, моло­диці знову пеле­нали Коло­дія пелю­шками, взя­тими з трьох родин, де є немов­лята, і, при­кривши спо­ви­ва­чем, йшли з піснями по домів­ках:

Не пускає мене мати
На вулицю погу­ляти,
А хоч пустить, то при­гру­стить:
— Іди, доню, не барися,
У сіне­чки та й вер­нися!
Бо на дворі піст насту­пає
А хто його про­скаче,
Той Вели­ко­дня не побаче…

        Насту­пного дня до кор­чми вже схо­ди­лося більше людей, серед яких були й чоло­віки. Але їм тут же чіпляли мен­ших роз­мі­рів колодки й вима­гали від­ку­пної. Завер­шу­ва­лася вів­тір­кова дія тим, що гурт, виру­шивши з кор­чми, обхо­див одно­сель­ців, зосі­бна без­ді­тні подружжя, а також батьків, що не пошлю­бу­вали синів та дочок про­тя­гом масниць. За тра­ди­цією, «вину­ва­тці» зазда­ле­гідь готу­вали поча­сті­вок.

       На Волині (Жито­мир­ська, Рів­нен­ська, Волин­ська обл. – м.Луцьк), справ­ляли Коло­дія на Масницю (Сир­ному тижні). Зібрав­шись у поне­ді­лок до кор­чми «на колодку», одному з при­су­тніх прив’язували дере­винку й застав­ляли тягти її за собою —- «воло­чити колоду». Пере­ва­жно це вчи­няли жінки, перев’язуючи хусти­ною чоло­ві­ків, за що останні мали одку­пи­тися мого­ри­чем, а на Велик­день нав­паки — жінки роз­ра­хо­ву­ва­лися «воло­чіль­ним» — парою кра­ша­нок. У дав­ніші часи тут від­зна­чали дві колодки: одна для жінок, на Масницю, а інша для чоло­ві­ків — у пер­ший поне­ді­лок Вели­кого посту.

       Поча­сту­вав­шись, гурт співав:

Чому мені горі­лоньки не пити.
Коли в мене хоро­шії діти:
Єден син под рученьку веде,
Дру­гий син доро­женьку мете,
Тре­тій син двері одчи­няє,
До милої стиха про­мов­ляє:
— Не будь, мила, та упряма,
Як наша мати з кор­шми п’яна:
Постели їй постільку м’якеньку,
Положи стиха пома­леньку.

       Деінде колодку справ­ляли три дні сиро­пу­сного тижня: начі­плю­вали стрі­чку або хустину, віта­ючи з Масни­цею, і той мусив поча­сту­вати мого­ри­чем чи при­ві­тним добрим сло­вом.

       А ось ще один спо­гад оче­видця тра­ди­цій­них коло­док: «У Масницю, один день — п’ятницю, саме в нас на Поліссю була колодка — баб­ський день. Свято жіноче і ніхто з чоло­ві­ків не сміє позби­тку­ва­тися, хоч уча­сть і бере.

       Ще зра­ння жіно­цтво зби­ра­є­ться на вулиці. Зди­бавши когось з гоно­ро­вих і замо­жніх чоло­ві­ків-госпо­да­рів, садов­лять на сан­чата — і бай­дуже яка дорога — санна чи багнюка — воло­чать до кор­чми. Зве­ться се — совати колодку.

       «Колодка» в кор­чмі мусить вику­пи­тись — заго­дити музик і шин­каря. І за те той чоло­вік про­тя­гом дня буває у вели­кій пошані. Грає ролю при­вора на тій бесіді. Співи, музики, танці тягну­ться аж за пів­ніч. За заку­скою діло також не стане, бо жінота одна перед дру­гою чого тільки не назно­сить…».

       Крім батьків, жіночі гурти «карали» й хло­пців. Якщо батькам прив’язували коло­до­чку до лівої ноги, то паруб­кам і дів­ча­там — на ліву руку або до пояса. Пізніше замі­сть «колодки» робили китиці з вовни чи кольо­ро­вого паперу, але їх також нази­вали Коло­ді­ями.

       Поді­бний обряд існу­вав і в діво­чих гур­тах. Юнки йшли до хло­пців, при­чі­пляли «колодку»-китицю тому, «хто зали­шився паруб­ку­вати». Так пере­ва­жно вчи­няли з тими, від кого спо­ді­ва­лися сва­тів. Хло­пець мусив від­бор­гу­вати дів­чині зазда­ле­гідь при­дба­ним нами­стом, двома стрі­чками чи хусти­ною. Нато­мі­сть юнка зобов’язувалася на Велик­день «від­дати Колодку» — пода­ру­вати у виши­тій хустинці кілька писа­нок». «Колод­кові вза­є­мини» завер­шу­ва­лися тим, що хло­пець замов­ляв музику, і обоє тан­цю­вали.

       Деінде в такий спо­сіб «карали» й дів­чат. Тим юнкам, які пере­би­рали жени­хами і не всти­гли пошлю­бу­ва­тися, при­чі­плю­вали сим­во­лі­чного Коло­дія. Дів­чата, як і хло­пці, зна­ючи давні зви­чаї, нама­га­лися в ці дні яко­мога менше бувати на людях. Але їх все-таки від­шу­ко­ву­вали. Пока­ра­ному синові батько — іноді жар­тома, а нерідко й усер­йоз — вичи­ту­вав:

— Так тобі й треба! Не хотів слу­хати батька, не схо­тів жени­тися, тепер тягни колодку. Дума­лося весі­лля справ­ляти, а дове­лось «колодки» від­ку­пляти…

       Ненька ж казала дочці:

— Так тобі, дочко, й треба: не заслу­жила моло­дого, тепер тягни Коло­дія!

       Як пра­вило, такі обря­до­дії пов’язані з вихов­ним аспе­ктом, адже вони зосе­ре­джу­ва­лися на тих, хто не одру­жився або не мав дітей. У дав­нину скрі­пленню нової родини та вихо­ванню дітей при­ді­ля­лась осо­блива увага; це був непо­ру­шний закон, своє­рі­дний культ подру­жнього життя. І хоч дій­ство Коло­дія носило жар­тів­ли­вий хара­ктер, усе ж за ним сто­яла гли­бока мораль. Це кра­сно­мовно під­твер­джує єди­ний зафі­ксо­ва­ний» у нашій пері­о­диці обряд.
У Варві на Пол­тав­щині, як опо­від­ала авто­рові літня жінка Мотря Фед­ченко, був такий зви­чай «колодки»: коли в селі з’являлося поза­шлю­бне дитя, хоч це було в Укра­їні рід­кі­сне явище, жінки дізна­ва­лися, хто батько немов­ляти; на Коло­дія моло­диці йшли до такого парубка, брали його сило­міць із собою, а на руки клали спо­виту «колодку», про­хо­дили всім селом і завер­тали у двір покри­тки. Тут чіпляли до ноги колодку, застав­ляли його вкло­ни­тися зне­до­ле­ній дів­чині та поці­лу­вати дитя. Колодку нару­бок міг зняти лише дру­гого дня, але перед цим від­ку­пи­тись у жінок та зро­бити пода­ру­нок дитині, чи дати бодай неве­ли­чку суму гро­шей.

       З огляду на своє­рі­дні­сть і високу есте­ти­чно-моральну стру­ктуру обряду, хоті­лося б глибше дослі­дити похо­дже­ння назви цього дій­ства, яке хара­ктерне лише для вкра­їн­ського народу. 

       Тер­мін «колодка» пере­йшов від моло­ді­жних гуль — «на колоди». Тра­ди­ційно в Укра­їні молодь, а поча­сти й доро­слі, зби­ра­лися за теплої погоди на коло­дах. На них про­во­дили роз­ваги, зна­йо­ми­лись одне з одним, пола-годжу­вали інтимні та гро­мад­ські справи. Місце — а це пере­ва­жно було скла­до­ване дерево біля осель— від­давна нази­вали «на колоди». Піти «на колоди» озна­чало зби­ра­тися до гурту. Гро­мад­ських осе­ред­ків, на зра­зок суча­сних клу­бів не було:
осін­ньо-зимове дозві­лля про­во­дили в спе­ці­ально найня­тій оселі — вечор­ни­цях. Але як тільки тепліло на вулиці, всі зби­ра­лися «на коло­дах».

       Від­так тим, хто про­бай­ди­ку­вав цей сезон — не зна­йшов собі пари «на коло­дах» — пов’язували як своє­рі­дну кару Коло­дія. До речі, похі­дними при­стро­ями три­но­жили, й дома­шніх тва­рин (ще доне­давна поді­бні колодки чіпляли на шию і сви­ням,— «щоб вони не бігли в шкоду»).

       Наре­шті, друга гіпо­теза. Немає сум­ні­вів, що в дохри­сти­ян­ські часи дай­бо­жичі мали свого окре­мого покро­ви­теля подру­жнього життя, як це маємо з анти­чним богом — Гіме­неєм, що освя­чу­вав шлю­бом дозрілу молодь. Таким міг бути і Коло­дій, котрий карав тих, хто лег­ко­ва­жив із вла­шту­ва­н­ням нової родини. Вибра­ний тер­мін пока­рань — Масниці — також не випа­док, оскільки селяни вва­жали, що най­краща пора наро­дже­ння дітей — зима: в цей пере­по­чин­ко­вий період оду­жу­вали поро­діллі, трохи під­ро­стали діти, щоб, як почну­ться польові роботи, можна було брати в них уча­сть. Від­так скрі­пле­ння шлюбу на Масниці давало змогу наро­джу­вати дітей у гру­дні-січні. З цього при­воду побу­ту­вало відоме прислів’я: «На Обре­те­ния (9.IІІ) птиці обер­та­ю­ться до гні­зда, а чоло­вік до жінки». 


 
        На Масницю готу­вали холо­дець із сви­ня­чих, куря­чих чи бара­ня­чих ніжок, а то му він іще нази­вався “ніж­кові заго­вини”, осо­бливо полю­вали за такими кісто­чками дів­чата, вони ними воро­жили насту­пного поне­ділка. Про те, осо­нов­ною обря­до­вою стра­вою Масниці, або ж Коло­дія були варе­ники з сиром, які вжи­вали з маслом чи сме­та­ною. Попу­ляр­ними були й ско­ло­тини од масла “Нехай буде, – казали в таких випад­ках, – і маслянка, аби щоранку. 

       При­три­мані від поне­ділка “ніж­кові заго­вини” – кісто­чки від холодцю – дів­чата вино­сили на вулицю й кидали їх від порога до воріт. Якщо хру­стець доле­тів – та дівка буде здо­ро­вою про­тя­гом року, а коли пере­лі­тав через ворота – дівка нео­дмінно вийде заміж. Крім того, укра­їнці в цей день про­гно­зу­вали й погоду. Вва­жа­лося, яка “сир­опу­стна неділя”, такий і Велик­день; якщо сонце схо­дить вранці, то ран­ньою буде і весна.

       Сир, який був чи не най­по­пу­ляр­ні­шим про­ду­ктом на Масницю, в наро­дній сві­до­мо­сті асо­ці­ю­вався із засо­бами боротьби з нечи­стою силою. Існу­вало таке повір’я. Остан­нього дня Коло­дія жінка мала вико­лу­пати з остан­нього варе­ника сир, не з’їсти його, а захо­вати за щоку і так лягти спати. Якщо про­тя­гом ночі вона нена­ро­ком не ков­тала грудку сиру, то вранці її слід було зав’язати у вузлик і зашити на поясі чи у лиштву соро­чки. Цей сир зав­жди носили при собі, а міня­ючи одяг, пере­ши­вали вузлик у чисту соро­чку. І так аж до самого Вели­ко­дня. Зби­ра­ю­чись на все­но­щну, жінка міцно зати­скала вузлик із сиром у долоні (або клала засу­шену гру­до­чку сиру під язик) і йшла до цер­кви, не ози­ра­ю­чись, що б там вона не чула. Нечи­сті сили почи­нали лякати її, вити, вере­щати в неї за спи­ною та під вухами, шар­пати за поли запа­ски чи пла­хти, гукати її зна­йо­мими голо­сами — тобто робили все, щоб вона озир­ну­лася й випу­стила з долоні чи з рота сир. Якщо жінка витри­му­вала ці випро­бу­ва­ння, діста­ва­лася без при­год до цер­кви, то могла поба­чити там усіх місце­вих відьом, яких ніхто інший роз­пі­знати не міг. Її очам від­кри­ва­лися дій­ниці для молока на відьми­них голо­вах, бо, як відомо, головна фун­кція сіль­ських відьом — кра­сти молоко від чужих корів. Від­тоді викриті відьми втра­чали свою силу. 

        За різно­ма­ні­тними заба­вами та обря­дами про­ми­нав “сир­опу­стний тиждень”. Зага­лом Коло­дій, про­тя­гом якого в основ­ному часту­вали варе­ни­ками із сиром та сме­та­ною, вва­жався виклю­чно жіно­чим свя­том, хоча брали в ньому уча­сть і чоло­віки. Проте вони від­бу­ва­лись, або від­ку­пля­лись грі­шми та мого­ри­чем. 

       Укра­їнці готу­ва­лись до най­дов­шого і най­су­во­рі­шого з усіх постів – Вели­ко­днього, а тому казали: “Масниця, Масниця, яка ти мала, – якби ж тебе сім неділь, а Посту одна!”.

       Як бачите, свя­тку­ва­ння укра­їн­цями Коло­дія або ж Масниці має мало спіль­ного із іде­о­ло­гією гулянь та ігрищ росій­ської Масля­ної (про­води зими). Ми, укра­їн­ські козаки, не проти того, аби росі­яни гуляли та їли “бліни” так, як це робили їхні пра­діди на пів­ні­чному Уралі. Ми ж повинні від­ро­дити тра­ди­цію свя­тку­ва­ння на Укра­їні Коло­дія або ж Масниці так, як це робили наші пра­діди козаки та гре­чко­сії.

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

50грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 35грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 35грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 35грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»