Корочун в різдвяному циклі обрядів та вірувань
Опубліковано: 15 Кві 2015 11:43

Коро­чун, кара­чун, кре­чун, кра­чун, кере­чун — у наро­дій тра­ди­ції тер­мін, закрі­пле­ний, голов­ним чином, за різдвя­ним циклом обря­дів і віру­вань.

Над ети­мо­ло­гією слова коро­чун пра­цю­вало досить багато вида­тних етно­ло­гів та лін­гві­стів: О.Потебня, А.Веселовський, А.Петрушевич, К.Сосенко, С.Килим­ник, Ф.Мікльосіч та ін. На жаль, пита­ння зали­ши­лося від­кри­тим. Росій­ський істо­рик М.Карамзін виво­дить це слово від «коро­тать» («уко­ра­чи­вать») — на тій основі, що у гру­дні бува­ють най­ко­ро­тші дні; а з сере­дини гру­дня Сонце повер­тає на літо і дні чим­раз ста­ють дов­шими. Як зазна­чає С.Килимник: «Свято «Коро­чуна» у дохри­сти­ян­ські часи було най­біль­шим, най­свя­ті­шим, най­ба­га­тшим стра­вами, найрізнома­нітнішими обря­дами, магі­чними діями та магі­чними (чарів­ними) сло­вами… Після об’єднання родів у пле­мена й свято «Коро­чуна» набрало шир­шого хара­ктеру та змі­сту — вся суспіль­ні­сть через своїх чле­нів бере уча­сть у святі. Усі моли­тви-коляди, усі магі­чні дії, усі бажа­ння — ске­ро­вані до всіх чле­нів пле­мені чи посе­ле­ння… Назву Коро­чун тра­кту­ють по-різному: як свято дня, що сту­пнево збіль­шу­є­ться (ніч ско­ро­чу­є­ться), як назву соня­чних про­ме­нів, що вхо­дять з цього часу під земну кору і т.д. Це свято є нашим доку­мен­том гли­бо­кої доісто­ри­чної дій­сно­сті не лише віру­вань, сві­то­гляду, але й наших куль­тур­них, полі­ти­чних та еко­но­мі­чних зв’язків і вза­є­мин із все­сві­том».

Най­ближ­чим до вирі­ше­ння цієї про­блеми, на нашу думку, є дослі­дже­ння вида­тного укра­їн­ського тео­лога Ксе­но­фонта Сосенка. Зокрема, вче­ний ствер­джує, що важливу роль у куль­турно-релі­гій­них тра­ди­ціях укра­їн­ського народу віді­грає постать пра­діда, яка іден­ти­чна з Дідом, Діду­хом, уза­галь­нена назва якого — Коро­чун: «Це полу­боже єство і неза­бу­тній куль­тур­ний лицар — добро­при­но­сець народу і міфо­ло­гі­чна астральна поява: небе­сна, вели­чна, з най­кра­щих небе­сних сві­тил, — бого­по­ді­бна… Постать пра­діда — Дідуха — Коро­чуна висту­пає сильно не лише в святі Різдва-Коляди, але так само сильно й визна­чено в інших релі­гій­них і побу­то­вих свя­тах. І так: висту­пає вона в Щедрім Вечорі в культі місяця моло­дика… при­хо­дить і в ста­ро­укра­їн­ському гаїл­ко­вому вели­ко­дному святі…» К.Сосенко вва­жає, що віру­ва­ння у Коро­чуна нале­жать до соня­чного культу і без­по­се­ре­дньо сто­су­ю­ться укра­їн­ської міфо­ло­гі­чної системи, а не іран­ської чи єги­пет­ської, як вва­жа­ють деякі дослі­дники. Ця гіпо­теза вче­ного вини­кла на основі спо­рі­дне­но­сті даного образу з ідеєю Дідуха. Різниця тільки втому, вва­жає К.Сосенко, що культ Коро­чуна «загу­бився у пам’яті народу», на про­ти­вагу тра­ди­цій­ному і чисто наро­дному культу Дідуха, який зали­шився з пра­дав­ніх часів незмін­ним. Свя­то­чною жер­твою для Коро­чуна вва­жа­є­ться обси­пання його зер­ном. Для Дідуха поді­бною жер­твою є хліб і кутя з медом, які став­лять перед ним на покуті. Жер­твою для Коро­чуна є також настіль­ний хліб. З цим свя­то­чним хлі­бом, медом та маком, як тільки зійде вечо­рова зоря, що має спо­ві­стити людям про велике чудо — наро­дже­ння Сина Божого, люди спо­ча­тку обхо­дять тричі «за сон­цем» нав­коло столу, а зго­дом — усе обій­стя, з вірою «щоб увесь рік ми жили багато». С.Килимник твер­дить, що: «малі Кра­чуни в округ вели­кого хліба-Кра­чуна — це образ пра­діда з ріднею, а зара­зом сим­воли астраль­них сві­тил, хоч не озна­че­них  поо­сі­бно так, як в укра­їн­ських коляд­ках про місяць, сонце і зорю (зорі). В цім, мабуть, є різниця або захи- тання міто­ло­гі­чної укра­їн­ської орі­єн­та­ції, бо хліб-Кра­чун і малі колачі-Кра­чуни — це, мабуть, сонце посе­ред астраль­них сві­тил… Сніп збіжжя й оси­пане на нього зерно хара­кте­ри­зу­ють, без­пе­ре­чно, Коро­чуна як куль­тур­ного лицаря, пер­шого спо­дви­жника куль­тури збіжжя та вза­галі як пер­шого госпо­даря; поді­бно як сніп пше­ниці, хліб і кутя з медом хара­кте­ри­зу­ють Дідуха як пер­шого госпо­даря і пасі­чника».

Поле­мі­зу­ючи з тими дослі­дни­ками, хто вва­жав культ Коро­чуна надба­н­ням лише Закар­пат­ської Укра­їни, М.Грушевський, зокрема, зазна­чав: «Се ім’я (Коляда — В.В.) вигнало стару тубильчу назву «Корю­чуна», що досі начебто захо­ва­лась в Захі­дній Укра­їні, у воло­хів і бол­га­рів, а для XII в. засвід­чена нов­го­род­ським літо­пи­сом, що се була назва загальна. (Назва, одначе, не зов­сім ясна щодо свого зна­че­ння: одні розу­мі­ють се як най­ко­ро­тший день, інші — такий, що вже насту­пив, «покра­чу­вав»; в обох випад­ках ся назва вла­стиво нале­жить попе­ре­дньому, вове­де­нів­сько-вар­ва­ри­ному, циклові і пере­не­слася на коляду разом з різними свя­то­чними цере­мо­ні­ями)». Бол­гари і сло­ваки нази­ва­ють Різдвяні свя­тки Кра­чун, Кра­чу­нець. У Бол­га­рії Кра­чу­ном нази­ва­ють вся­кого, хто наро­дився 25 гру­дня. У біло­ру­сів коро­чун — раптова смерть у моло­дому віці. Міфо­ло­гі­чний образ  Коро­чуна зна­хо­димо в гуцу­лів, у яких перед­рі­здвя­ний піст нази­ва­є­ться Коро­чу­ном. Суча­сний дослі­дник В.Скуратівський зазна­чає, що гуцули робили обря­до­вий хлі­бець-коро­чун так: «жінка, щоб спе­кти кара­чуна, одя­га­лася в гуню і натя­гала рука­вицю, бо «гола рука — це бідні­сть, а кара­чун — сим­вол доста­тку». Обря­до­вий хліб стояв на столі впро­довж усіх свя­ток, сим­во­лі­зу­ючи зимове сон­це­сто­я­ння. Кушту­вали його тільки після Василя, а один збе­рі­гали до весни, щоб вийти з ним на пер­ший засів яро­вини… На Закар­патті, після того, як хліб спе­чено, батько з сином йшли до току з вере­тою, нав’язували в неї соломи і заго­тов­ляли два снопи — один, щоб розі­слати на столі, а інший пра­ву­вав за Дідуха. Потім направ­ля­лися до водо­йми, вми­ва­лися дже­рель­ною водою, змо­чу­вали з трьох сто­рін кара­чуна і повер­та­лися додому».

Саме обря­до­дій­ство досить вира­зно опи­сано Тере­щен­ком: «В перед­день Різдва (день Св. вечора) займає в Кар­пат­ській Русі головне місце посе­ред хлі­бного їства вели­че­зний хліб, що нази­ва­є­ться кра­чу­ний або кра­чун. Його саджа­ють в піч коло 3-ї години й обстав­ля­ють доокола кола­чами. Під вечір при­сту­па­ють, щоб при­ві­тати Кра­чуна. Від сіне­шного порога до голов­ного стола, вкри­того поло­тном, усте­лю­ють дорогу чистою соло­мою. На столі кла­дуть велику миску, повну дома­шніх ово­чів і хлі­бного зерна; від­так вно­сять страву, а посе­ре­дині став­лять вели­кого Кра­чуна, окру­же­ного малень­кими кра­чу­нами. З появою вечір­ньої Зірки зві­ща­ють похід Кра­чуна. Двоє вно­сять з пова­гою вели­кий ячмін­ний або вів­ся­ний сніп і став­лять його в куті кім­нати; прочі віта­ють його посі­вом зерна, взя­того з миски. В часі входу Кра­чуна всі, що є в хаті, засі­да­ють за стіл, не виклю­ча­ючи слуг».

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

50грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 35грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 35грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 35грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»