Корочун в різдвяному циклі обрядів та вірувань
Опубліковано: 15 Кві 2015 11:43

Коро­чун, кара­чун, кре­чун, кра­чун, кере­чун — у наро­дій тра­ди­ції тер­мін, закрі­пле­ний, голов­ним чином, за різдвя­ним циклом обря­дів і віру­вань.

Над ети­мо­ло­гі­єю сло­ва коро­чун пра­цю­ва­ло досить бага­то вида­тних етно­ло­гів та лін­гві­стів: О.Потебня, А.Веселовський, А.Петрушевич, К.Сосенко, С.Килим­ник, Ф.Мікльосіч та ін. На жаль, пита­н­ня зали­ши­ло­ся від­кри­тим. Росій­ський істо­рик М.Карамзін виво­дить це сло­во від «коро­тать» («уко­ра­чи­вать») — на тій осно­ві, що у гру­дні бува­ють най­ко­ро­тші дні; а з сере­ди­ни гру­дня Сон­це повер­тає на літо і дні чим­раз ста­ють дов­ши­ми. Як зазна­чає С.Килимник: «Свя­то «Коро­чу­на» у дохри­сти­ян­ські часи було най­біль­шим, най­свя­ті­шим, най­ба­га­тшим стра­ва­ми, найрізнома­нітнішими обря­да­ми, магі­чни­ми дія­ми та магі­чни­ми (чарів­ни­ми) сло­ва­ми… Після об’єднання родів у пле­ме­на й свя­то «Коро­чу­на» набра­ло шир­шо­го хара­кте­ру та змі­сту — вся суспіль­ність через сво­їх чле­нів бере участь у свя­ті. Усі моли­тви-коля­ди, усі магі­чні дії, усі бажа­н­ня — ске­ро­ва­ні до всіх чле­нів пле­ме­ні чи посе­ле­н­ня… Назву Коро­чун тра­кту­ють по-різно­му: як свя­то дня, що сту­пне­во збіль­шу­є­ться (ніч ско­ро­чу­є­ться), як назву соня­чних про­ме­нів, що вхо­дять з цьо­го часу під зем­ну кору і т.д. Це свя­то є нашим доку­мен­том гли­бо­кої доісто­ри­чної дій­сно­сті не лише віру­вань, сві­то­гля­ду, але й наших куль­тур­них, полі­ти­чних та еко­но­мі­чних зв’язків і вза­є­мин із все­сві­том».

Най­ближ­чим до вирі­ше­н­ня цієї про­бле­ми, на нашу дум­ку, є дослі­дже­н­ня вида­тно­го укра­їн­сько­го тео­ло­га Ксе­но­фон­та Сосен­ка. Зокре­ма, вче­ний ствер­джує, що важли­ву роль у куль­тур­но-релі­гій­них тра­ди­ці­ях укра­їн­сько­го наро­ду віді­грає постать пра­ді­да, яка іден­ти­чна з Дідом, Діду­хом, уза­галь­не­на назва яко­го — Коро­чун: «Це полу­бо­же єство і неза­бу­тній куль­тур­ний лицар — добро­при­но­сець наро­ду і міфо­ло­гі­чна астраль­на поява: небе­сна, вели­чна, з най­кра­щих небе­сних сві­тил, — бого­по­ді­бна… Постать пра­ді­да — Діду­ха — Коро­чу­на висту­пає силь­но не лише в свя­ті Різдва-Коля­ди, але так само силь­но й визна­че­но в інших релі­гій­них і побу­то­вих свя­тах. І так: висту­пає вона в Щедрім Вечо­рі в куль­ті міся­ця моло­ди­ка… при­хо­дить і в ста­ро­укра­їн­сько­му гаїл­ко­во­му вели­ко­дно­му свя­ті…» К.Сосенко вва­жає, що віру­ва­н­ня у Коро­чу­на нале­жать до соня­чно­го куль­ту і без­по­се­ре­дньо сто­су­ю­ться укра­їн­ської міфо­ло­гі­чної систе­ми, а не іран­ської чи єги­пет­ської, як вва­жа­ють деякі дослі­дни­ки. Ця гіпо­те­за вче­но­го вини­кла на осно­ві спо­рі­дне­но­сті дано­го обра­зу з іде­єю Діду­ха. Різни­ця тіль­ки вто­му, вва­жає К.Сосенко, що культ Коро­чу­на «загу­бив­ся у пам’яті наро­ду», на про­ти­ва­гу тра­ди­цій­но­му і чисто наро­дно­му куль­ту Діду­ха, який зали­шив­ся з пра­дав­ніх часів незмін­ним. Свя­то­чною жер­твою для Коро­чу­на вва­жа­є­ться обси­пання його зер­ном. Для Діду­ха поді­бною жер­твою є хліб і кутя з медом, які став­лять перед ним на поку­ті. Жер­твою для Коро­чу­на є також настіль­ний хліб. З цим свя­то­чним хлі­бом, медом та маком, як тіль­ки зій­де вечо­ро­ва зоря, що має спо­ві­сти­ти людям про вели­ке чудо — наро­дже­н­ня Сина Божо­го, люди спо­ча­тку обхо­дять три­чі «за сон­цем» нав­ко­ло сто­лу, а зго­дом — усе обій­стя, з вірою «щоб увесь рік ми жили бага­то». С.Килимник твер­дить, що: «малі Кра­чу­ни в округ вели­ко­го хлі­ба-Кра­чу­на — це образ пра­ді­да з ріднею, а зара­зом сим­во­ли астраль­них сві­тил, хоч не озна­че­них  поо­сі­бно так, як в укра­їн­ських коляд­ках про місяць, сон­це і зорю (зорі). В цім, мабуть, є різни­ця або захи- тан­ня міто­ло­гі­чної укра­їн­ської орі­єн­та­ції, бо хліб-Кра­чун і малі кола­чі-Кра­чу­ни — це, мабуть, сон­це посе­ред астраль­них сві­тил… Сніп збіж­жя й оси­па­не на ньо­го зер­но хара­кте­ри­зу­ють, без­пе­ре­чно, Коро­чу­на як куль­тур­но­го лица­ря, пер­шо­го спо­дви­жни­ка куль­ту­ри збіж­жя та вза­га­лі як пер­шо­го госпо­да­ря; поді­бно як сніп пше­ни­ці, хліб і кутя з медом хара­кте­ри­зу­ють Діду­ха як пер­шо­го госпо­да­ря і пасі­чни­ка».

Поле­мі­зу­ю­чи з тими дослі­дни­ка­ми, хто вва­жав культ Коро­чу­на надба­н­ням лише Закар­пат­ської Укра­ї­ни, М.Грушевський, зокре­ма, зазна­чав: «Се ім’я (Коля­да — В.В.) вигна­ло ста­ру тубиль­чу назву «Корю­чу­на», що досі начеб­то захо­ва­лась в Захі­дній Укра­ї­ні, у воло­хів і бол­га­рів, а для XII в. засвід­че­на нов­го­род­ським літо­пи­сом, що се була назва загаль­на. (Назва, одна­че, не зов­сім ясна щодо сво­го зна­че­н­ня: одні розу­мі­ють се як най­ко­ро­тший день, інші — такий, що вже насту­пив, «покра­чу­вав»; в обох випад­ках ся назва вла­сти­во нале­жить попе­ре­дньо­му, вове­де­нів­сько-вар­ва­ри­но­му, цикло­ві і пере­не­сла­ся на коля­ду разом з різни­ми свя­то­чни­ми цере­мо­ні­я­ми)». Бол­га­ри і сло­ва­ки нази­ва­ють Різдвя­ні свя­тки Кра­чун, Кра­чу­нець. У Бол­га­рії Кра­чу­ном нази­ва­ють вся­ко­го, хто наро­див­ся 25 гру­дня. У біло­ру­сів коро­чун — рапто­ва смерть у моло­до­му віці. Міфо­ло­гі­чний образ  Коро­чу­на зна­хо­ди­мо в гуцу­лів, у яких перед­рі­здвя­ний піст нази­ва­є­ться Коро­чу­ном. Суча­сний дослі­дник В.Скуратівський зазна­чає, що гуцу­ли роби­ли обря­до­вий хлі­бець-коро­чун так: «жін­ка, щоб спе­кти кара­чу­на, одя­га­ла­ся в гуню і натя­га­ла рука­ви­цю, бо «гола рука — це бідність, а кара­чун — сим­вол доста­тку». Обря­до­вий хліб сто­яв на сто­лі впро­довж усіх свя­ток, сим­во­лі­зу­ю­чи зимо­ве сон­це­сто­я­н­ня. Кушту­ва­ли його тіль­ки після Васи­ля, а один збе­рі­га­ли до весни, щоб вийти з ним на пер­ший засів яро­ви­ни… На Закар­пат­ті, після того, як хліб спе­че­но, батько з сином йшли до току з вере­тою, нав’язували в неї соло­ми і заго­тов­ля­ли два сно­пи — один, щоб розі­сла­ти на сто­лі, а інший пра­ву­вав за Діду­ха. Потім направ­ля­ли­ся до водо­йми, вми­ва­ли­ся дже­рель­ною водою, змо­чу­ва­ли з трьох сто­рін кара­чу­на і повер­та­ли­ся додо­му».

Саме обря­до­дій­ство досить вира­зно опи­са­но Тере­щен­ком: «В перед­день Різдва (день Св. вечо­ра) займає в Кар­пат­ській Русі голов­не місце посе­ред хлі­бно­го їства вели­че­зний хліб, що нази­ва­є­ться кра­чу­ний або кра­чун. Його саджа­ють в піч коло 3-ї годи­ни й обстав­ля­ють дооко­ла кола­ча­ми. Під вечір при­сту­па­ють, щоб при­ві­та­ти Кра­чу­на. Від сіне­шно­го поро­га до голов­но­го сто­ла, вкри­то­го поло­тном, усте­лю­ють доро­гу чистою соло­мою. На сто­лі кла­дуть вели­ку миску, пов­ну дома­шніх ово­чів і хлі­бно­го зер­на; від­так вно­сять стра­ву, а посе­ре­ди­ні став­лять вели­ко­го Кра­чу­на, окру­же­но­го малень­ки­ми кра­чу­на­ми. З появою вечір­ньої Зір­ки зві­ща­ють похід Кра­чу­на. Двоє вно­сять з пова­гою вели­кий ячмін­ний або вів­ся­ний сніп і став­лять його в куті кім­на­ти; про­чі віта­ють його посі­вом зер­на, взя­то­го з миски. В часі вхо­ду Кра­чу­на всі, що є в хаті, засі­да­ють за стіл, не виклю­ча­ю­чи слуг».

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»