Козак Мамай” – генетичний код нації
Опубліковано: 24 Січ 2010 16:43

     … У бага­то­ві­ко­во­му істо­ри­чно­му посту­по­ві цей загад­ко­вий образ виявив­ся духов­ним сим­во­лом укра­їн­ців, уосо­бле­н­ням зви­тя­жни­цьких іде­а­лів наро­ду, його сві­то­гля­дних орі­єн­ти­рів. Набув­ши зна­чно­го поши­ре­н­ня в Укра­ї­ні­ХVІП— ХІХст., наро­дна кар­ти­на “Козак Мамай” освя­чу­ва­ла мало не кожну укра­їн­ську хату, утво­рю­ва­ла своє­рі­дний сакраль­ний ком­плекс разом із тра­ди­цій­ни­ми іконописни­ми обра­за­ми. Жодно­му іншо­му тво­ро­ві дав­ньо­го українсько­го наро­дно­го маляр­ства не суди­ло­ся про­жи­ти таке дов­ге жит­тя в бага­тьох варі­ан­тах повто­ре­н­нях, копі­ях. У чому ж при­чи­на жит­тє­зда­тно­сті кар­ти­ни? Яку інфор­ма­цію збе­рі­гає вона в іко­но­гра­фі­чних пло­щи­нах? І що спри­чи­ни­ло пере­тво­ре­н­ня її на націо­наль­ний сим­вол, на викри­ста­лі­зо­ва­ну віка­ми думу укра­їн­сько­го наро­ду про етні­чну сутність?

      Свій сим­во­лі­чний образ укра­їн­ський народ спо­кон­ві­ку від­шлі­фо­ву­вав засо­ба­ми сло­ва і фарб. Май­стри кін­ця XVIIIXIX ст., хоча й не заста­ли добу коза­цької зви­тя­ги, однак чули про неї від дідів-запо­рож­ців, спів­а­ли тих же пісень, які хви­лю­ва­ли сер­ця їх слав­них пра­щу­рів. Тому сло­весний та обра­зо­твор­чий фоль­клор XVIIIXIX ст. має спіль­ну семан­ти­ку і зна­ко­вість. Від­по­віді на деякі пита­н­ня, що вини­ка­ють у зв’язку з “Коза­ка­ми Мама­я­ми”, слід шука­ти і в піснях укра­їн­сько­го наро­ду. З огля­ду на це доре­чно на­гадати сло­ва Мико­ли Гого­ля: “Істо­рик не пови­нен шука­ти в них, (наро­дних піснях. — Т.П.) вка­зів­ки на день і число бит­ви або точне поясне­н­ня місця, вір­ної реля­ції: у цьо­му відно­шенні неба­га­то пісень допо­мо­жуть йому. Але коли він захо­че пізна­ти справ­жній побут, сти­хії xapaктepy, усі най­тон­ші від­тін­ки почут­тів, хви­лю­вань, стра­ж­дань, радо­щів опису­ваного наро­ду, коли захо­че випи­та­ти дух мину­ло­го віку, за­гальний хара­ктер всьо­го ціло­го і окре­мо кожно­го частково­го, тоді він буде ціл­ком задо­во­ле­ний: істо­рія наро­ду роз­криється перед ним у ясній вели­чі”.

     Козак у думах і поми­слах укра­їн­ців уосо­блю­вав народ­ну силу духу, незлам­ність волі в свя­тій бор­ні з поневолюва­чами. Зобра­же­н­ня коза­ка на наро­дних кар­ти­нах в час, коли Запо­розь­ко­го Вій­ська вже не існу­ва­ло, спри­йма­ло­ся як своє­рі­дний пам’ятник геро­ї­чно­му мину­ло­му укра­їн­сько­го на­роду. Малю­ва­ли “Коза­ків Мама­їв” на поло­тнах і на сті­нах хат, на две­рях і вікон­ни­цях на кахлях і скри­нях. Навіть на липо­вих, вули­ках з’являлося інко­ли про­сто­ду­шне облич­чя цьо­го коза­ка. У таких випад­ках зобра­же­н­ня запо­рож­ця на­бувало зна­че­н­ня обе­ре­га, охо­рон­ця житла, госпо­ди селя­ни­на. У наро­ді коза­ка вва­жа­ли чаклу­ном, хара­ктер­ни­ком, який з’являвся до про­сто­го люду в най­скру­тні­ші хви­ли­ни жит­тя, щоб допо­мог­ти мудрим сло­вом чи від­ва­гою, любов’ю чи спів­чуттям. Для коза­ка, селя­ни­на “Козак Мамай” — це той побо­рець тем­них сил,  що і Юрій Змі­є­бо­рець, хоча вже і не на коні зі  спи­сом у руці, як це було на поши­ре­них у той час іко­нах. Адже і свя­тий Юрій, і козак сво­єю зви­тя­гою виборюва­ли щастя і добро­бут людей.

     Може вида­ти­ся див­ним, що наро­дно­го героя, коза­ка-вої­на, зобра­жу­ва­ли не в запе­клій сути­чці з воро­гом, а в мить пере­по­чин­ку, таким собі уми­ро­тво­ре­ним і замрі­я­ним. Однак саме в цьо­му зов­ні­шньо­му спо­кої і кри­ю­ться гли­бо­кі душев­ні пере­жи­ва­н­ня коза­ка, його вну­трі­шня духов­на міць. Уже чи­мало років він не роз­лу­ча­є­ться зі сво­єю шаблею, боро­ня­чи батьків­ський край від закля­тих воро­гів. Коли ж випа­дає віль­на хви­ли­на, сідає під дубом, кла­де осто­ронь зброю і одній лише бан­ду­рі, “подру­зі вір­ній”, дові­ряє тужли­ві думи.

     Образ коза­ка на кар­ти­нах — то вели­чна, викри­ста­лі­зу­ва­на віка­ми дума наро­ду про свою гли­бин­ну і сокро­вен­ну сутність. Народ сто­мив­ся від постій­них воєн, від роз­орень і спу­сто­шень, що пере­тво­рю­ва­ли кві­ту­чий край на жахли­ву пус­тку. Зазнав­ши бага­то горя й лиха, він пра­гнув миру та віль­ної пра­ці. Миро­лю­бний хара­ктер наро­ду й пер­со­ні­фі­кує образ коза­ка-бан­ду­ри­ста.

     Водно­час укра­їн­ці зав­жди були гото­ві “освя­ти­ти шаб­лі”, щоб захи­сти­ти моги­ли пра­ді­дів, свою рідну зем­лю. Сим­во­лом цьо­го є роз­кла­де­на дов­ко­ла коза­кa зброя. Відо­ме коза­цьке пра­ви­ло, зви­чай: в часі нетри­ва­лих зупи­нок ніко­ли не від­кла­да­ти дале­ко зброю, не роз­сі­длу­ва­ти коня. Потрі­бно це було для того, щоб воро­ги не змо­гли заста­ти коза­ків зне­нацька. Те ж саме бачи­мо і на кар­ти­нах, які кра­сно­мов­но засвід­чу­ють постій­ну готов­ність коза­цтва під­ня­ти­ся на захист сво­го краю. Шабля також є сим­во­лом вій­сько­вої добле­сті, від­ва­ги лица­ря. Ска­ра­ні на смерть воро­ги, які зви­са­ють з дуба, — поши­ре­ний сюже­тний еле­мент пар­су­ни “Козак Мамай” — набу­ва­ють сим­во­лі­чно­го зна­че­н­ня пере­сто­ро­ги, грі­зно­го попе­ре­дже­н­ня всім напа­дни­кам і запро­дан­цям, кож-ному, хто зазі­хне на сво­бо­ду й неза­ле­жність укра­їн­ців.

     Якщо постать коза­ка уосо­блює в собі не лише запорозь­ке коза­цтво, а й увесь народ, який під­няв­ся на жор­сто­ку січ, то бан­ду­ра  в руках героя сим­во­лі­зує над­зви­чай­ну пісен­ність і добру вда­чу укра­їн­ця. Не випад­ко­во бан­ду­ри­стів боя­ли­ся і не­навиділи воро­ги укра­їн­ства. Так, відо­мо, що шля­хет­ський суд у Кодні в 1770 році ска­рав на смерть трьох бан­ду­ри­стів, бо вони — гай­да­ма­ки — “па bandurze grywali”.

     Вра­хо­ву­ю­чи  ваго­мі  здо­бу­тки усіх, “шука­чів мама­є­вих таєм­ниць”, все  ж у колі ще не розв’язаних про­блем побутуван­ня наро­дних кар­тин “Козак Мамай” зали­ша­є­ться  пита­н­ня їх семан­ти­ки. Важ­ко пов­ні­стю пого­ди­ти­ся  з тими дослідника­ми укра­їн­сько­го живо­пи­су, які пов’язують фор­му­ва­н­ня сюже­ту кар­ти­ни тіль­ки з Націо­наль­но-визволь­ною вій­ною укра­їн­сько­го  наро­ду під керів­ни­цтвом  Бог­да­на Хмель­ни­цько­го.  Адже в час най­ви­що­го під­не­се­н­ня бороть­би укра­їн­ців про­ти шля­хет­ської Поль­щі не міг вини­кну­ти такий спо­кій­ний, ста­тичний образ коза­ка, бо він не від­по­від­ав духо­ві тих бур­хли­вих подій. Водно­час не вар­то ствер­джу­ва­ти одно­зна­чно, коли саме виник, цей сюжет. Дослі­дни­ки сто­ять перед диле­мою: іко­но­гра­фі­чний тип зобра­же­н­ня коза­ка склав­ся або задов­го до сере­ди­ни XVII cт., тоб­то до часу Націо­наль­но-визволь­ної вій­ни 1648— 1657ро­ків, або ж десь напри­кін­ці XVІІ – на поча­тку XVІІІ cт. Ha користь пер­шо­го твер­дже­н­ня про­мов­ляє те,що в бага­тьох кра­ї­нах Схо­ду поши­ре­ні поді­бні зобра­же­н­ня людей. Укра­ї­на ж мала тісні зв’язки зі Схо­дом, нео­дно­ра­зо­во зазна­ва­ла втор­гнень кочо­вих наро­дів. Зобра­же­н­ня коза­ка на кар­ти­ні є типо­вою позою кочів­ни­ка. Зокре­ма, Пла­тон  Біле­цький у стат­ті “Укра­їн­ські наро­дні кар­ти­ни “Коза­ки – мамаї” (“Родо­від”, №2(16), 1997р.) робить при­пу­ще­н­ня, що ймо­вір­ним дока­зом похо­дже­н­ня такої ком­по­зи­ції можуть бути буд­дій­ські іко­ни, які коза­ки могли бачи­ти у киби­ткам вої­нів мон­го­ло-татар­сько­го вій­ська, або ж серед речей кал­миків-буддистів, з яки­ми коза­ки в 1639 — 1642 роках були сою­зни­ка­ми, а пізні­ше могли вико­ри­ста­ти цю ком­по­зи­цій­ну схе­му в зобра­жен­ні коза­ка. Поді­бної  гіпо­те­зи  дотри­му­вав­ся  у сво­їх мисте­цтво­знав­чих роз­від­ках і Яро­слав Дашке­вич.

     Які ж ваго­мі аргу­мен­ти дру­гої дум­ки? Це пере­дов­сім те, що у XVІІІ cт. на укра­їн­ських зем­лях, посту­по­во спа­да­ло напру­же­н­ня соці­аль­ної бороть­би, цар­ський уряд про­во­див ціле­спря­мо­ва­ну полі­ти­ку гено­ци­ду сто­сов­но Укра­ї­ни, ліквіда­ції її авто­но­мії. Помі­тно погір­шу­ва­ло­ся ста­но­ви­ще основ­ної маси коза­цтва. За таких умов віро­гі­дним було фор­му­ва­н­ня обра­ну спо­кій­но­го, зажу­ре­но­го коза­ка і ком­по­зи­ції, яка з часом ста­ла само­бу­тнім пам’ятником коза­цько­му ста­но­ві, ге­роїчна доба яко­го від­хо­ди­ла в мину­ле. А гай­да­мач­чи­на та лікві­да­ція Запо­розь­кої Січі спри­я­ли поши­рен­ню цьо­го сюже­ту. Акт лікві­да­ції Січі не міг не викли­ка­ти пев­но­го опо­ру, про­ти­дії зі сто­ро­ни наро­ду, адже Запо­рож­жя на той час бу­ло єди­ним опло­том бороть­би селян­ства, коза­ків про­ти покрі­па­че­н­ня. Лише там крі­по­сни­цькі поряд­ки були від­су­тні. Тому укра­їн­ський люд не міг не від­гу­кну­ти­ся на вар­вар­ський акт Кате­ри­ни IІ. Наро­дні пісні, як про­кля­т­тя, закар­бу­ва­ли тугу і біль наро­ду за козач­чи­ною:

                   Бодай наша Кате­ри­на

                   На сві­ті не жила,

                   Що тy зем­лю, нашу Запо­розь­ку,

                   Зов­сім розо­ри­ла!

     Тож укра­їн­ці пра­гну­ли мати зобра­же­н­ня коза­ка вдо­ма як згад­ку про ті слав­ні часи, про коза­цьку воль­ни­цю. Це могло ста­ти одні­єю з основ­них при­чин поши­ре­н­ня пар­сун “Козак Мамай”.

     З про­бле­мою похо­дже­н­ня кар­тин тісно пов’язане пи­тання семан­ти­ки їх  назви. Чи не див­но, що уза­галь­не­но­му обра­зо­ві коза­ка народ надав не слов’янське ім’я, яке ніко­ли широ­ко не побу­ту­ва­ло серед укра­їн­ства. Загад­ко­вим зали­шається і те, що в усній тра­ди­ції кар­ти­ни  назва­ні “Мама­я­ми”, а  у під­пи­сах-текс­тах, до них сам козак нази­ває себе Іва­ном, Хомою, Веле­гу­рою. Щоправ­да, на кар­ти­нах із гайда­мацькими сце­на­ми інко­ли тра­пля­ю­ться напи­си-уто­чне­н­ня -“Козак Мамай”, “Мамай,славной козак”, “Мамай из Жалко­го”, “Мамай-Гай­да­ма­ка”.

     Можли­во, ця назва похо­дить від неве­ли­кої річки Мамай – Сур­ки, , яка про­ті­ка­ла в око­ли­цях Запо­розь­кої Січі. До того ж і кам’яні баби на кур­га­нах у дав­ни­ну нази­ва­ли­ся “мама­я­ми”. В укра­їн­ській мові є вираз “піти (поїха­ти) на мамая”, який озна­чає — “від­пра­ви­ти­ся на уда­чу”, що дає під­ста­ви зро­би­ти при­пу­ще­н­ня про пер­ві­сний зв’язок коза­ка – мамая із ризи­ко­ва­ною гай­да­ма­цькою спра­вою. Звід­си й сло­во “мамай” могло бути сино­ні­мом до сло­ва гай­да­ма­ка і озна­ча­ти не ім’я коза­ка, а хара­кте­ри­зу­ва­ти ту спра­ву, якою він займав­ся.

     Апол­лон Сколь­ков­ський мав у руках архів­ні доку­мен­ти, за яки­ми гай­да­ма­ка Мамай  існу­вав насправ­ді. На його дум­ку, спо­ча­тку це могло бути зобра­же­н­ня гай­да­ма­ки Мамая, яке нада­лі втра­ти­ло пер­ві­сне зна­че­н­ня й ста­ло узагаль­неним обра­зом. Можли­во, від­гад­ка назви кар­тин містить­ся в листі П. Кулі­ша до О. Бодян­сько­го від 16 липня 1848 ро­ку, де зокре­ма, гово­ри­ться: “Ляхи зовут его (коза­ка. — Т.П.) в своих книж­ках, “Коза­ком Мама­ем”. Тоб­то П.Куліш недво­зна­чно вка­зує на те, що назву “Мамай” коза­ко­ві дали по­ляки, пред­став­ни­ки панів­них кла­сів.

     У відо­мо­го укра­їн­сько­го етно­гра­фа і фоль­кло­ри­ста Бори­са Грін­чен­ка є над­зви­чай­но ціка­ва для нас опо­відь “Про Хмель­ни­цьких. Про Мамая”, запи­са­на ним у селі Субо-тів Чиги­рин­сько­го пові­ту Київ­ської губер­нії: “А се вже чи не після Хмель­ни­цько­го було, як, при­їхав у Субо­то­во Мамай із запо­рож­ця­ми і ляхам бага­то шко­ди наро­бив. Тут у лісі непо­да­ле­чку є дуб неви­со­кий да рясний, Мама­єм зве­ться. Кажуть, що буцім­то Мамай па йому казан вішав, да як задзво­нить, то його хло­пці і біжать. А інші кажуть, що через те, що і Мамай був низь­кий та дужий, як той дуб.

      Виступ гай­да­ма­ки Мамая мав місце і широ­кий роз­го­лос на пра­в­обе­ре­жній Укра­ї­ні. Для пан­ства цей наро­дний герой був злим і жор­сто­ким роз­бій­ни­ком. Саме сло­во “Мамай” наві­ю­ва­ло на них страх роз­пра­ви, став­ши сино­ні­мом сло­ва “гай­да­ма­ка”. Ця назва з Пра­в­обе­ре­жної Укра­ї­ни могла потра­пити й на Лів­обе­реж­жя, де, за бра­ком часу, змо­гла утверди­тися лише час­тко­во в усній тра­ди­ції.

      “Козак-бан­ду­рист”, “Козак-запо­ро­жець”, “Козак Мамай”— все це назви кар­тин одно­го типу. Загаль­ні риси ком­по­зи­ції і го­ловного обра­зу, побу­ту­ва­н­ня їх, впро­довж кіль­кох, сто­літь на укра­їн­ських зем­лях дають під­ста­ви вва­жа­ти ці тво­ри тра­диційними наро­дни­ми кар­ти­на­ми. Їх існує кіль­ка варі­ан­тів. Але у всіх випад­ках осно­вою ком­по­зи­ції зав­жди є постать коза­ка, який сидить “по-схі­дно­му”, тоб­то з піді­бга­ни­ми під себе нога­ми. Усі відо­мі тво­ри кла­си­фі­ку­ю­ться пере­дов­сім зале­жно від поло­же­н­ня на кар­ти­ні фігу­ри коза­ка-бан­ду­ри­ста – визна­чального еле­мен­та кожної ком­по­зи­ції, а також від наяв­но­сті і роз­та­шу­ва­н­ня дода­тко­вих поста­тей.

      До пер­шої гру­пи нале­жать кар­ти­ни най­про­сті­ші за ком­по­зи­ці­єю, із зобра­же­н­ням коза­ка, який само­тньо си­дить на зем­лі. Ні коня, ні дере­ва — хара­ктер­них при­кмет пізні­ших варі­ан­тів кар­ти­ни — тут немає. Оче­ви­дно, така ком­по­зи­ція була пер­ві­сною — цієї дум­ки дотри­му­ю­ться всі дослі­дни­ки “Коза­ків-Мама­їв”. Тво­ри ком­по­зи­цій­но май­же тото­жні, хоча і є сут­тє­ві від­мін­но­сті в поло­жен­ні рук героя: в одно­му випад­ку козак грає на бан­ду­рі, у дру­го­му — сти­снув попе­ред себе паль­ці. Від­по­від­но до цих ознак дані тво­ри роз­по­ді­ля­ю­ться на дві під­гру­пи.

     На жаль, маляр­ські стан­ко­ві поло­тна пер­шої під­гру­пи (зобра­же­н­ня коза­ка з бан­ду­рою) нам неві­до­мі. Але ймо­вір­ним дока­зом їх існу­ва­н­ня в мину­ло­му можуть бути розповсюджу­вані у XVІІІ – XIX сто­лі­т­тях зобра­же­н­ня коза­ка на сті­нах, скри­нях у малюн­ках “кужбу­шків”. Про поши­ре­н­ня гра­вюр з “Коза­ка­ми – бан­ду­ри­ста­ми”  зга­ду­вав також Іван Фран­ко.

     З кар­тин дру­гої під­гру­пи відо­ма лише одна (до вій­ни збе­рі­га­ла­ся в Чер­ні­гів­сько­му істо­ри­чно­му музеї). Паль­ці коза­ка від­по­від­но сти­сну­ті, а його аму­ні­ція: спис, рушни­ця, лук і бан­ду­ра поче­пле­ні за спи­ною (як і в бан­ду­ри­ста з настін­но­го роз­пи­су). На кар­ти­ні також є вели­кий герб із зобра­же­н­ням коня над голо­вою коза­ка, у роті козак, три­має люль­ку, а біля пояса — шаблю. Тло поло­тна умов­не, з двох сто­рін рясно вкри­те напи­са­ми.

     Екс­по­нат із Львів­сько­го музею етно­гра­фії та художнь­ого про­ми­слу Укра­ї­ни хоча й нага­дує деяки­ми еле­мен­та­ми ком­по­зи­ції зга­да­ну вище кар­ти­ну (поза коза­ка, герб та напи­си над голо­вою), однак його вар­то роз­гля­да­ти як пере­хі­дний етап до кар­тин дру­гої гру­пи. Коня і бан­ду­ри тут немає, однак є речі коза­ка : шапка, ріжок-поро­хів­ни­ця, шабля, рушни­ця, лук, що роз­кла­де­ні дов­ко­ла ньо­го. Тло набу­ває рис пейза­жу: два дере­ва оба­біч коза­ка, бла­ки­тна сму­га неба, зеле­ні па­горби. Вни­зу кар­ти­ни — вели­кий напис.

      Скла­дні­ші за ком­по­зи­ці­єю кар­ти­ни із зобра­же­н­ням само­тньої поста­ті коза­ка виді­ля­ю­ться в дру­гу гру­пу, яку, від­по­від­но до поло­же­н­ня рук, теж можна роз­ді­ли­ти на дві під­гру­пи. Ска­жі­мо, на кар­ти­ні з Чер­ні­гів­сько­го історично­го музею запо­ро­жець три­має в руках не край соро­чки, як це ми бачи­мо на біль­шо­сті кар­тин цьо­го під­ти­пу, а, напев­но, гаман із тютю­ном. Таке потра­кту­ва­н­ня пози­ції рук тра­пля­є­ться і в одно­му з опи­сів кар­тин: “… в руках каза­ка, одна­ко, нет бан­ду­ры, а коше­лек…”. На іншо­му поло­тні козак сидить, обі­пер­шись одні­єю рукою об сідло коня, а дру­га рука при­кла­де­на до гру­дей.

      Зага­лом, ком­по­зи­ції двох варі­ан­тів кар­ти­ни поді­бні. Серед нових ком­по­зи­цій­них еле­мен­тів на цих поло­тнах слід заува­жи­ти насам­пе­ред дере­во і коня, збіль­ше­н­ня кіль­кості речей коза­ка.

      Постать вої­на на кар­ти­нах цієї гру­пи зав­жди займає домі­ну­ю­че місце і, зав­дя­ки піра­мі­даль­ній побу­до­ві, має ви­гляд врів­но­ва­же­ний і мону­мен­таль­ний. Най­ча­сті­ше вона роз­мі­ще­на в цен­трі поло­тна, рід­ше — змі­ще­на ліво­руч чи пра­во­руч. Музи­чний інстру­мент від­кла­де­но, або він пере­буває в руках коза­ка.

      Обов’язковим еле­мен­том ком­по­зи­ції є зобра­же­н­ня де­рева, пере­ва­жно дуба, у тіні яко­го від­по­чи­ває козак. А. Скаль­ков­ський пов’язував його появу на кар­ти­нах з  пере­ка­за­ми про реаль­не існу­ва­н­ня “дуба Мамая” в Чиги­рин­сько­му пові­ті, під яким цей гай­да­ма­ка буцім­то ховав свої скар­би.

      Най­ча­сті­ше дере­во нама­льо­ва­не збо­ку кар­ти­ни (ліво­руч або пра­во­руч) і не пов­ні­стю, а лише час­тко­во (части­на стов­бу­ра і одна-дві роз­ло­гі гіл­ки). Це роби­ло­ся маля­ра­ми сві­до­мо і для того, щоб зосе­ре­ди­ти ува­гу на голов­но­му пер­сонажеві тво­ру. Дуже рід­ко дере­во роз­мі­ще­не в цен­трі поло­тна, поза­ду коза­ка. На кар­ти­нах пізні­шо­го часу (дру­га по­ловина XIX ст.), яким при­та­ман­не помі­тне пра­гне­н­ня до симе­трії ком­по­зи­ції, зустрі­ча­ю­ться два дере­ва, розташо­вані з обох боків поло­тна.

      Невід’ємною части­ною ком­по­зи­ції є кінь, прив’язаний до спи­са (рати­ща) чи дере­ва. Він при­су­тній на всіх кар­ти­нах, цієї гру­пи і є дру­гим за зна­чи­мі­стю еле­мен­том ком­по­зи­ції після само­го коза­ка. Пере­ва­жно його зобра­же­но неве­ли­ким, порів­ня­но з фігу­рою коза­ка, без дотри­ма­н­ня пра­виль­них про­порцій, часто він нага­дує кера­мі­чну ігра­шку. Зде­біль­шо­го на кар­ти­нах зустрі­ча­є­ться пов­но­фі­гур­не зобра­же­н­ня коня, рід­ше — фра­гмен­тар­не, зату­ле­не поста­т­тю коза­ка.

      Окрім коня, на одній із дав­ніх кар­тин є зобра­же­н­ня песи­ка, що можна роз­гля­да­ти як виня­ток. Речі коза­ка та­кож є скла­до­вою части­ною ком­по­зи­ції. Вони роз­ві­ша­ні на дере­ві або роз­кла­де­ні на зем­лі. На дере­во най­ча­сті­ше потра­пля­ють : шабля, сум­ка і коза­цький герб; іно­ді — шапка, ріжок-поро­хів­ни­ця, рушни­ця; зна­чно рід­ше — люль­ка, сагай­дак зі стрі­ла­ми і баклаж­ка для води.

      На зем­лі роз­та­шо­ва­ні: пля­шка, келих, шапка, лук, стрі­ли, сагай­дак, а в окре­мих випад­ках — шабля, рушни­ця або пістоль, поро­хів­ни­ця, кар­ти для гри, три­ніг із казан­ком. На біль­шо­сті поло­тен усі речі ство­рю­ють нав­ко­ло коза­ка своє­рі­дне обрам­ле­н­ня з плав­них хви­ля­стих і окру­глих ліній, що в поєд­нан­ні з при­глу­ше­ним коло­ри­том кар­тин надає їм осо­бли­во­го еле­гій­но­го зву­ча­н­ня.

      Виня­тком серед кар­тин дру­гої гру­пи є три зобра­же­н­ня “коза­ка – бан­ду­ри­ста”, які нале­жать пен­злю наро­дно­го маля­ра Федо­ра Стов­бу­нен­ка. Хоч козак тут і зма­льо­ва­ний з банду­рою в руках, а речі його роз­ві­ша­ні на дере­ві, про­те поза вої­на не тра­ди­цій­на — вер­хи на коні.

      Живо­пи­сні поло­тна із зобра­же­н­ням коза­ка-бан­ду­ри­ста й дода­тко­вих поста­тей у нашій кла­си­фі­ка­ції скла­да­ють тре­тю гру­пу. Тут основ­ним еле­мен­том ком­по­зи­ції залишаєть­ся тра­ди­цій­на постать коза­ка, котрий грає на бан­ду­рі.

      Ціка­ви­ми є тво­ри з “гай­да­ма­цьки­ми сце­на­ми”, іно­ді з напи­са­ми: “Козак Мамай”, “Мамай, слав­ной козак”, “Мамай із Жал­ко­го”, “Мамай – гай­да­ма­ка”. Поло­тна цієї під­гру­пи часто поді­бні не лише за основ­ни­ми еле­мен­та­ми ком­по­зи­ції, а й за дета­ля­ми. Так на деяких кар­ти­нах усі Мамаї мають дов­гі вуса і чуб, роз­тя­гну­ті в гори­зон­таль­но­му напрям­ку, при­чо­му осе­ле­дець нерід­ко малю­є­ться разом з чупри­ною. Фігу­ра коза­ка зна­чно біль­шо­го роз­мі­ру, ніж дода­тко­ві пер­со­на­жі; вона часті­ше змі­ще­на ліво­руч, рід­ше пере­бу­ває в цен­трі кар­ти­ни, а на поло­тні з Дні­про­пе­тров­сько­го істо­ри­чно­го музею — з пра­во­го боку. Від ком­по­зи­цій кар­тин попе­ре­дніх груп залиша­ються — кінь, зма­льо­ва­ний, як пра­ви­ло, у дина­мі­чній позі, і деякі речі коза­ка: ріжок, поро­хів­ни­ця, спис, рушни­ця, інко­ли — пля­шка і чар­ка.                  

     Про­те кінь і осо­бли­во речі заком­по­но­ва­ні й нама­льо­ва­ні так, що не зосе­ре­джу­ють на собі такої ува­ги, як на кар­ти­нах дру­гої гру­пи. Віль­ні місця в тво­рах запов­ню­ю­ться зобра­же­н­ням “гай­да­ма­цьких сцен”. Часті­ше вони зай­мають пра­ву части­ну поло­тна, якщо козак, сидить із проти­лежного боку, рід­ше — роз­мі­ще­ні в будь-яко­му іншо­му місці. На одній з кар­тин серед дода­тко­вим поста­тей зустрі­ча­є­мо двох коза­ків, які варять стра­ву в казан­ку.  Цей мотив най­частіше тра­пля­є­ться на даних тво­рах хоча буває й на тих, де “гай­да­ма­цькі сце­ни” від­су­тні. На інших кар­ти­нах зобра­же­но роз­пра­ву коза­ків над воро­га­ми. На окре­мим поло­тнам на місце пові­ше­но­го потра­пляє один із коза­ків. Як відо­мо, зра­да ніко­ли не про­ща­ла­ся серед коза­ків, тож цей епі­зод є засторо­гою побра­ти­мам (одна з таких кар­тин збе­рі­га­є­ться в Укра­їнському цен­трі наро­дної куль­ту­ри “Музей Іва­на Гон­ча­ра”). Є також епі­зо­ди, де коза­ки полю­ють, риба­лять.

     Дру­га під­гру­па кар­тин пред­став­ле­на кіль­ко­ма тво­ра­ми. Деякі з них в основ­них рисах збе­рі­га­ють кла­си­чну ком­по­зи­цію. Ця схо­жість осо­бли­во помі­тна, якщо уяв­но зату­ли­ти друго­рядні поста­ті: вони мов­би меха­ні­чно “впи­са­ні” в кар­ти­ну і не зов­сім гар­мо­ну­ють з її ком­по­зи­ці­єю. На від­мі­ну від попе­ре­дньої під­гру­пи, козак-бан­ду­рист тут не зав­жди виді­ля­є­ться роз­міром з-поміж інших пер­со­на­жів. На двох з цих тво­рів, дато­ваним пер­шою поло­ви­ною XIX ст., поруч із поста­т­тю коза­ка, що роз­мі­ще­на в цен­трі поло­тна, наро­дний маляр зобра­зив ліво­руч постать пан­ка-поля­ка, який сидить у такій же позі і про­стя­гає коза­ко­ві чар­ку, бажа­ю­чи, оче­ви­дно, зав’язати роз­мову, але той не звер­тає ніякої ува­ги. На іншій кар­ти­ні в цен­трі сидить козак в ото­чен­ні двом жінок— Хим­ки і Мару­сі, які за роз­мі­ром мен­ші від голов­ної поста­ті. Обра­зи жінок вини­ка­ють, немов маре­во в уяві коза­ка, або як ілю­стра­ція до пісні, яку він спів­ає. Дещо поді­бний мотив — зобра­же­н­ня жіно­чої голів­ки — зустрі­ча­є­ться в лавр­ських “кужбу­шках”.

     У Націо­наль­но­му худо­жньо­му музеї збе­рі­га­ю­ться дві май­же одна­ко­ві кар­ти­ни, на яких поруч із тра­ди­цій­ною поста­т­тю бан­ду­ри­ста у цен­трі поло­тна в ліво­му верх­ньо­му кутку кар­ти­ни між зелен­ню дерев зобра­же­но ма­ленькі фігур­ки воро­гів, які стрі­ля­ють у коза­ка. Дани­ло Щер­ба­ків­ський вка­зу­вав на зна­тне поши­ре­н­ня цьо­го варі­анта “Коза­ків Мама­їв” і пов’язував його вини­кне­н­ня з вер­тепною інтер­ме­ді­єю.

     Пра­гне­н­ня вве­сти образ коза­ка-бан­ду­ри­ста до жанро­вої сце­ни ще більш помі­тне на кар­ти­нам із Дні­про­пе­тров­сько­го худо­жньо­го музею, які також нале­жать до дру­гої під­групи. У робо­ті, яку інко­ли нази­ва­ють “Гопак” або “Біля кор­чми”, у цен­трі поло­тна зма­льо­ва­но постать коза­ка, поза­ду — воро­но­го коня і дере­во, на яко­му висять шабля і сум­ка, — оце і все, що зали­ши­ло­ся від тра­ди­цій­ної ком­по­зи­ції. Нови­ми еле­мен­та­ми тут поста­ють дві поста­ті тан­цю­ю­чим — коза­ка і дів­чи­ни, а також зобра­же­н­ня сті­ни будин­ку з две­ри­ма і части­ни сто­лу з наїд­ка­ми.

     На дру­го­му поло­тні — “Запо­рож­ці роз­ва­жа­ю­ться” — по­стать коза­ка-бан­ду­ри­ста роз­мі­ще­на збо­ку й не виді­ле­на роз­міром з-поміж інших пер­со­на­жів. Як, і на попе­ре­дній кар­тині, тут є фігу­ра козак, котрий тан­цює, та ще чоти­ри запо­рож­ці. Ні коня, ні дере­ва, під яким би сидів козак, на кар­тині немає. Із речей збе­ріг­ся тіль­ки ріжок-поро­хів­ни­ця, що лежить біля його ніг.

     Поді­бний сюжет — козак-бан­ду­рист і тан­цю­ю­ча по­стать — зга­ду­є­ться в двох опи­сах Ф.Ернста  та А.Зосимовича і є на малюн­ку Т. Калин­сько­го. Здо­бу­ті нави­чки жан­рового живо­пи­су і від­хід від тра­ди­цій­ної ком­по­зи­ції та пози коза­ка-бан­ду­ри­ста ще помі­тні­ші на кар­ти­ні з Націо­наль­но­го худо­жньо­го музею Укра­ї­ни. У цен­трі поло­тна тут розташо­вано постать коза­ка зі скла­де­ни­ми “по-схі­дно­му” нога­ми і з під­не­се­ним у руці кели­хом. На його колі­нах лежать бан­ду­ра і шабля; над голо­вою висить герб із зобра­же­н­ням коня. Біля коза­ка сто­їть дів­чи­на з при­кла­де­ною до гру­дей рукою, а поза­ду — кра­мар і, можли­во, пред­став­ник коза­цької стар­ши­ни з пали­цею в руці. Зага­лом на кар­ти­нах тре­тьої гру­пи в одно­му ви­падку ком­по­зи­ція зали­ша­є­ться тра­ди­цій­ною, а ново­вве­де­ні еле­мен­ти (пан, жін­ки, фігу­ри стріль­ців) сут­тє­во не зміню­ють її. На кар­ти­нах з “гай­да­ма­цьки­ми сце­на­ми” вже прогля­дається від­хід від “ста­рої” ком­по­зи­ції — фігу­ра коза­ка змі­ще­на вбік, він зобра­же­ний у лісі або біля річки; змен­шу­є­ться кіль­кість речей, біль­ша ува­га зосе­ре­джу­є­ться на жан­ро­вих сце­нах на кар­ти­ні “Біля кор­чми” від тра­ди­ції лиши­ло­ся тіль­ки дере­во, кінь, шабля і сум­ка; на поло­тні “Коза­ки розва­жаються” тра­ди­цій­на лише постать коза­ка. І май­же пов­ний від­хід від кла­си­чної ком­по­зи­ції укра­їн­ських наро­дних кар­тин типу “Козак Мамай” спо­сте­рі­га­є­мо у тво­рі з Націо­наль­но­го худо­жньо­го музею, де навіть стан рук коза­ка не тра­ди­цій­ний.

     Текс­ти під зобра­же­н­ня­ми зустрі­ча­ю­ться на кар­ти­нам усіх трьох груп. Нерід­ко напи­си без­по­се­ре­дньо вво­дя­ться в зо­браження, заком­по­но­ву­ю­ться пере­ва­жно на згор­тку. Згор­ток зде­біль­шо­го один, зрід­ка — їх кіль­ка. Роз­та­шо­ву­ю­ться во­ни по-різно­му — збо­ку, вго­рі, вни­зу. На кар­ти­ні з Дні­про­пе­тров­сько­го істо­ри­чно­го музею напи­си пода­ні у двох кар­ту­шах.

      На пар­су­нах також тра­пля­ю­ться віль­но роз­мі­ще­ні, тоб­то не обме­же­ні рам­ка­ми згор­тка чи кар­ту­ша, окре­мі сло­ва і навіть рече­н­ня: це можуть бути назви кар­тин, іме­на окре­мих пер­со­на­жів — “Мару­ся”, “Хим­ка”, “Максим Зале­жняк “, “Козак Мамай”; під­пи­си під деяки­ми пре­дме­та­ми — “шапка моя сибір­ка, по тобі по всій дір­ка”. Тра­пля­ю­ться й реплі­ки геро­їв, напи­са­ні у вигля­ді стрі­чки, що вихо­дить з вуст того, хто гово­рить, у напрям­ку поста­ті, до котрої ці сло­ва звер­не­ні. Напи­си поді­бно­го типу вла­сти­ві кар­ти­нам з “гай­да­ма­цьки­ми сце­на­ми”.

     “Козак Мамай” з “гай­да­ма­цьки­ми сце­на­ми” зав­жди ма­ють гори­зон­таль­но-видов­же­ні фор­ма­ти (відо­ма лише одна  вер­ти­каль­но-видов­же­на, кар­ти­на з  Дні­про­пе­тров­сько­го іс­торичного музею). Це й зро­зумі­ло, адже, окрім поста­ті коза­ка, тут пода­ю­ться й зобра­же­н­ня дода­тко­вих поста­тей. Під таки­ми кар­ти­на­ми текст зде­біль­шо­го зов­сім від­су­тній, а якщо він і є, то дуже коро­ткий. Серед інших поло­тен, де є дру­го­ря­дні пер­со­на­жі, натра­пля­є­мо на зобра­же­н­ня, заком­по­но­ва­ні як по гори­зон­та­лі, такі по вер­ти­ка­лі, зале­жно від роз­та­шу­ва­н­ня основ­них еле­мен­тів ком­по­зи­ції кар­тин та від роз­мі­рів напи­сів під ними.

      Пізна­н­ня фено­ме­ну “Коза­ків Мама­їв” як, своє­рі­дної зна­кової систе­ми, в якій від­обра­же­но не лише істо­ри­чні реа­лії коза­цтва, але й заши­фро­ва­но сакраль­ну суть гене­ти­чно­го коду нації, немо­жли­ве без за­глиблення у міфо­по­е­ти­чний сві­то­гляд та космо­ло­гі­чні зна­н­ня наших дале­ких пра­щу­рів.

Тетя­на Поши­вай­ло – мисте­цтво­зна­вець

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»