"Козак Мамай" – генетичний код нації
Опубліковано: 24 Січ 2010 16:43

     … У багатовіковому історичному поступові цей загадковий образ виявився духовним символом українців, уособленням звитяжницьких ідеалів народу, його світоглядних орієнтирів. Набувши значного поширення в УкраїніХVІП— ХІХст., народна картина “Козак Мамай” освячувала мало не кожну українську хату, утворювала своєрідний сакральний комплекс разом із традиційними іконописни­ми образами. Жодному іншому творові давнього українсько­го народного малярства не судилося прожити таке довге життя в багатьох варіантах повтореннях, копіях. У чому ж причина життєздатності картини? Яку інформацію зберігає вона в іконографічних площинах? І що спричинило перетворення її на національний символ, на викристалізовану віками думу українського народу про етнічну сутність?

      Свій символічний образ український народ споконвіку відшліфовував засобами слова і фарб. Майстри кінця XVIII — XIX ст., хоча й не застали добу козацької звитяги, однак чули про неї від дідів-запорожців, співали тих же пісень, які хвилювали серця їх славних пращурів. Тому сло­весний та образотворчий фольклор XVIII — XIX ст. має спільну семантику і знаковість. Відповіді на деякі питання, що виникають у зв’язку з “Козаками Мамаями”, слід шука­ти і в піснях українського народу. З огляду на це доречно на­гадати слова Миколи Гоголя: “Історик не повинен шукати в них, (народних піснях. — Т.П.) вказівки на день і число бит­ви або точне пояснення місця, вірної реляції: у цьому відно­шенні небагато пісень допоможуть йому. Але коли він захо­че пізнати справжній побут, стихії xapaктepy, усі найтонші відтінки почуттів, хвилювань, страждань, радощів опису­ваного народу, коли захоче випитати дух минулого віку, за­гальний характер всього цілого і окремо кожного частково­го, тоді він буде цілком задоволений: історія народу роз­криється перед ним у ясній величі”.

     Козак у думах і помислах українців уособлював народ­ну силу духу, незламність волі в святій борні з поневолюва­чами. Зображення козака на народних картинах в час, коли Запорозького Війська вже не існувало, сприймалося як своєрідний пам’ятник героїчному минулому українського на­роду. Малювали “Козаків Мамаїв” на полотнах і на стінах хат, на дверях і віконницях на кахлях і скринях. Навіть на липових, вуликах з’являлося інколи простодушне обличчя цього козака. У таких випадках зображення запорожця на­бувало значення оберега, охоронця житла, господи селянина. У народі козака вважали чаклуном, характерником, який з’являвся до простого люду в найскрутніші хвилини життя, щоб допомогти мудрим словом чи відвагою, любов’ю чи спів­чуттям. Для козака, селянина “Козак Мамай” — це той поборець темних сил,  що і Юрій Змієборець, хоча вже і не на коні зі  списом у руці, як це було на поширених у той час іконах. Адже і святий Юрій, і козак своєю звитягою виборюва­ли щастя і добробут людей.

     Може видатися дивним, що народного героя, козака-воїна, зображували не в запеклій сутичці з ворогом, а в мить перепочинку, таким собі умиротвореним і замріяним. Однак саме в цьому зовнішньому спокої і криються глибокі душевні переживання козака, його внутрішня духовна міць. Уже чи­мало років він не розлучається зі своєю шаблею, боронячи батьківський край від заклятих ворогів. Коли ж випадає вільна хвилина, сідає під дубом, кладе осторонь зброю і одній лише бандурі, “подрузі вірній”, довіряє тужливі думи.

     Образ козака на картинах — то велична, викристалізувана віками дума народу про свою глибинну і сокровенну сутність. Народ стомився від постійних воєн, від розорень і спустошень, що перетворювали квітучий край на жахливу пустку. Зазнавши багато горя й лиха, він прагнув миру та вільної праці. Миролюбний характер народу й персоніфікує образ козака-бандуриста.

     Водночас українці завжди були готові “освятити шаб­лі”, щоб захистити могили прадідів, свою рідну землю. Символом цього є розкладена довкола козакa зброя. Відоме козацьке правило, звичай: в часі нетривалих зупинок ніколи не відкладати далеко зброю, не розсідлувати коня. Потрібно це було для того, щоб вороги не змогли застати козаків зне­нацька. Те ж саме бачимо і на картинах, які красномовно засвідчують постійну готовність козацтва піднятися на захист свого краю. Шабля також є символом військової доблесті, відваги лицаря. Скарані на смерть вороги, які звисають з дуба, — поширений сюжетний елемент парсуни “Козак Мамай” — набувають символічного значення перестороги, грізного попередження всім нападникам і запроданцям, кож-ному, хто зазіхне на свободу й незалежність українців.

     Якщо постать козака уособлює в собі не лише запорозь­ке козацтво, а й увесь народ, який піднявся на жорстоку січ, то бандура  в руках героя символізує надзвичайну пісенність і добру вдачу українця. Не випадково бандуристів боялися і не­навиділи вороги українства. Так, відомо, що шляхетський суд у Кодні в 1770 році скарав на смерть трьох бандуристів, бо вони — гайдамаки — “па bandurze grywali”.

     Враховуючи  вагомі  здобутки усіх, “шукачів мамаєвих таємниць”, все  ж у колі ще не розв’язаних проблем побутуван­ня народних картин “Козак Мамай” залишається  питання їх семантики. Важко повністю погодитися  з тими дослідника­ми українського живопису, які пов’язують формування сюжету картини тільки з Національно-визвольною війною українського  народу під керівництвом  Богдана Хмельницького.  Адже в час найвищого піднесення боротьби українців проти шляхетської Польщі не міг виникнути такий спокійний, ста­тичний образ козака, бо він не відповідав духові тих бурхливих подій. Водночас не варто стверджувати однозначно, коли саме виник, цей сюжет. Дослідники стоять перед дилемою: іконографічний тип зображення козака склався або задовго до середини XVII cт., тобто до часу Національно-визвольної війни 1648— 1657років, або ж десь наприкінці XVІІ – на початку XVІІІ cт. Ha користь першого твердження промовляє те,що в багатьох країнах Сходу поширені подібні зображення людей. Україна ж мала тісні зв’язки зі Сходом, неодноразово зазнавала вторгнень кочових народів. Зображення козака на картині є типовою позою кочівника. Зокрема, Платон  Білецький у статті “Українські народні картини “Козаки – мамаї” (“Родовід”, №2(16), 1997р.) робить припущення, що ймовірним доказом походження такої композиції можуть бути буддійські ікони, які козаки могли бачити у кибиткам воїнів монголо-татарського війська, або ж серед речей кал­миків-буддистів, з якими козаки в 1639 — 1642 роках були союзниками, а пізніше могли використати цю композиційну схему в зображенні козака. Подібної  гіпотези  дотримувався  у своїх мистецтвознавчих розвідках і Ярослав Дашкевич.

     Які ж вагомі аргументи другої думки? Це передовсім те, що у XVІІІ cт. на українських землях, поступово спадало напруження соціальної боротьби, царський уряд проводив цілеспрямовану політику геноциду стосовно України, ліквіда­ції її автономії. Помітно погіршувалося становище основної маси козацтва. За таких умов вірогідним було формування обрану спокійного, зажуреного козака і композиції, яка з часом стала самобутнім пам’ятником козацькому станові, ге­роїчна доба якого відходила в минуле. А гайдамаччина та ліквідація Запорозької Січі сприяли поширенню цього сюже­ту. Акт ліквідації Січі не міг не викликати певного опору, протидії зі сторони народу, адже Запорожжя на той час бу­ло єдиним оплотом боротьби селянства, козаків проти покріпачення. Лише там кріпосницькі порядки були відсутні. Тому український люд не міг не відгукнутися на варварський акт Катерини IІ. Народні пісні, як прокляття, закарбували тугу і біль народу за козаччиною:

                   Бодай наша Катерина

                   На світі не жила,

                   Що тy землю, нашу Запорозьку,

                   Зовсім розорила!

     Тож українці прагнули мати зображення козака вдома як згадку про ті славні часи, про козацьку вольницю. Це могло стати однією з основних причин поширення парсун “Козак Мамай”.

     З проблемою походження картин тісно пов’язане пи­тання семантики їх  назви. Чи не дивно, що узагальненому образові козака народ надав не слов’янське ім’я, яке ніколи широко не побутувало серед українства. Загадковим зали­шається і те, що в усній традиції картини  названі “Мамаями”, а  у підписах-текстах, до них сам козак називає себе Іваном, Хомою, Велегурою. Щоправда, на картинах із гайда­мацькими сценами інколи трапляються написи-уточнення -“Козак Мамай”, “Мамай,славной козак”, “Мамай из Жалко­го”, “Мамай-Гайдамака”.

     Можливо, ця назва походить від невеликої річки Мамай – Сурки, , яка протікала в околицях Запорозької Січі. До того ж і кам’яні баби на курганах у давнину називалися “мамаями”. В українській мові є вираз “піти (поїхати) на мамая”, який означає — “відправитися на удачу”, що дає підстави зробити припущення про первісний зв’язок козака – мамая із ризикованою гайдамацькою справою. Звідси й слово “мамай” могло бути синонімом до слова гайдамака і означати не ім’я козака, а характеризувати ту справу, якою він займався.

     Аполлон Скольковський мав у руках архівні документи, за якими гайдамака Мамай  існував насправді. На його думку, спочатку це могло бути зображення гайдамаки Мамая, яке надалі втратило первісне значення й стало узагаль­неним образом. Можливо, відгадка назви картин містить­ся в листі П. Куліша до О. Бодянського від 16 липня 1848 ро­ку, де зокрема, говориться: “Ляхи зовут его (козака. — Т.П.) в своих книжках, “Козаком Мамаем”. Тобто П.Куліш недвозначно вказує на те, що назву “Мамай” козакові дали по­ляки, представники панівних класів.

     У відомого українського етнографа і фольклориста Бориса Грінченка є надзвичайно цікава для нас оповідь “Про Хмельницьких. Про Мамая”, записана ним у селі Субо-тів Чигиринського повіту Київської губернії: “А се вже чи не після Хмельницького було, як, приїхав у Суботово Мамай із запорожцями і ляхам багато шкоди наробив. Тут у лісі неподалечку є дуб невисокий да рясний, Мамаєм зветься. Кажуть, що буцімто Мамай па йому казан вішав, да як задзвонить, то його хлопці і біжать. А інші кажуть, що через те, що і Мамай був низький та дужий, як той дуб.

      Виступ гайдамаки Мамая мав місце і широкий розголос на правобережній Україні. Для панства цей народний герой був злим і жорстоким розбійником. Саме слово “Мамай” навіювало на них страх розправи, ставши синонімом слова “гайдамака”. Ця назва з Правобережної України могла потра­пити й на Лівобережжя, де, за браком часу, змогла утверди­тися лише частково в усній традиції.

      “Козак-бандурист”, “Козак-запорожець”, “Козак Мамай”— все це назви картин одного типу. Загальні риси композиції і го­ловного образу, побутування їх, впродовж кількох, століть на українських землях дають підстави вважати ці твори тра­диційними народними картинами. Їх існує кілька варіантів. Але у всіх випадках основою композиції завжди є постать козака, який сидить “по-східному”, тобто з підібганими під себе ногами. Усі відомі твори класифікуються передовсім залежно від положення на картині фігури козака-бандуриста – визна­чального елемента кожної композиції, а також від наявності і розташування додаткових постатей.

      До першої групи належать картини найпростіші за композицією, із зображенням козака, який самотньо си­дить на землі. Ні коня, ні дерева — характерних прикмет пізніших варіантів картини — тут немає. Очевидно, така композиція була первісною — цієї думки дотримуються всі дослідники “Козаків-Мамаїв”. Твори композиційно майже тотожні, хоча і є суттєві відмінності в положенні рук героя: в одному випадку козак грає на бандурі, у другому — стиснув поперед себе пальці. Відповідно до цих ознак дані твори розподіляються на дві підгрупи.

     На жаль, малярські станкові полотна першої підгрупи (зображення козака з бандурою) нам невідомі. Але ймовірним доказом їх існування в минулому можуть бути розповсюджу­вані у XVІІІ – XIX століттях зображення козака на стінах, скринях у малюнках “кужбушків”. Про поширення гравюр з “Козаками – бандуристами”  згадував також Іван Франко.

     З картин другої підгрупи відома лише одна (до війни зберігалася в Чернігівському історичному музеї). Пальці козака відповідно стиснуті, а його амуніція: спис, рушниця, лук і бандура почеплені за спиною (як і в бандуриста з настінного розпису). На картині також є великий герб із зображенням коня над головою козака, у роті козак, три­має люльку, а біля пояса — шаблю. Тло полотна умовне, з двох сторін рясно вкрите написами.

     Експонат із Львівського музею етнографії та художнь­ого промислу України хоча й нагадує деякими елементами композиції згадану вище картину (поза козака, герб та напи­си над головою), однак його варто розглядати як перехідний етап до картин другої групи. Коня і бандури тут немає, однак є речі козака : шапка, ріжок-порохівниця, шабля, рушни­ця, лук, що розкладені довкола нього. Тло набуває рис пейза­жу: два дерева обабіч козака, блакитна смуга неба, зелені па­горби. Внизу картини — великий напис.

      Складніші за композицією картини із зображенням самотньої постаті козака виділяються в другу групу, яку, відповідно до положення рук, теж можна розділити на дві підгрупи. Скажімо, на картині з Чернігівського історично­го музею запорожець тримає в руках не край сорочки, як це ми бачимо на більшості картин цього підтипу, а, напевно, гаман із тютюном. Таке потрактування позиції рук трапляється і в одному з описів картин: “… в руках казака, однако, нет бандуры, а кошелек…”. На іншому полотні козак сидить, обіпершись однією рукою об сідло коня, а дру­га рука прикладена до грудей.

      Загалом, композиції двох варіантів картини подібні. Серед нових композиційних елементів на цих полотнах слід зауважити насамперед дерево і коня, збільшення кіль­кості речей козака.

      Постать воїна на картинах цієї групи завжди займає домінуюче місце і, завдяки пірамідальній побудові, має ви­гляд врівноважений і монументальний. Найчастіше вона розміщена в центрі полотна, рідше — зміщена ліворуч чи праворуч. Музичний інструмент відкладено, або він пере­буває в руках козака.

      Обов’язковим елементом композиції є зображення де­рева, переважно дуба, у тіні якого відпочиває козак. А. Скальковський пов’язував його появу на картинах з  переказами про реальне існування “дуба Мамая” в Чигиринському повіті, під яким цей гайдамака буцімто ховав свої скарби.

      Найчастіше дерево намальоване збоку картини (ліво­руч або праворуч) і не повністю, а лише частково (частина стовбура і одна-дві розлогі гілки). Це робилося малярами свідомо і для того, щоб зосередити увагу на головному пер­сонажеві твору. Дуже рідко дерево розміщене в центрі полотна, позаду козака. На картинах пізнішого часу (друга по­ловина XIX ст.), яким притаманне помітне прагнення до симетрії композиції, зустрічаються два дерева, розташо­вані з обох боків полотна.

      Невід’ємною частиною композиції є кінь, прив’язаний до списа (ратища) чи дерева. Він присутній на всіх картинах, цієї групи і є другим за значимістю елементом композиції після самого козака. Переважно його зображено невеликим, порівняно з фігурою козака, без дотримання правильних про­порцій, часто він нагадує керамічну іграшку. Здебільшого на картинах зустрічається повнофігурне зображення коня, рідше — фрагментарне, затулене постаттю козака.

      Окрім коня, на одній із давніх картин є зображення песика, що можна розглядати як виняток. Речі козака та­кож є складовою частиною композиції. Вони розвішані на дереві або розкладені на землі. На дерево найчастіше потрапляють : шабля, сумка і козацький герб; іноді — шапка, ріжок-порохівниця, рушниця; значно рідше — люлька, сагайдак зі стрілами і баклажка для води.

      На землі розташовані: пляшка, келих, шапка, лук, стрі­ли, сагайдак, а в окремих випадках — шабля, рушниця або пістоль, порохівниця, карти для гри, триніг із казанком. На більшості полотен усі речі створюють навколо козака своєрідне обрамлення з плавних хвилястих і округлих ліній, що в поєднанні з приглушеним колоритом картин надає їм особливого елегійного звучання.

      Винятком серед картин другої групи є три зображення “козака – бандуриста”, які належать пензлю народного маляра Федора Стовбуненка. Хоч козак тут і змальований з банду­рою в руках, а речі його розвішані на дереві, проте поза воїна не традиційна — верхи на коні.

      Живописні полотна із зображенням козака-бандуриста й додаткових постатей у нашій класифікації складають тре­тю групу. Тут основним елементом композиції залишаєть­ся традиційна постать козака, котрий грає на бандурі.

      Цікавими є твори з “гайдамацькими сценами”, іноді з написами: “Козак Мамай”, “Мамай, славной козак”, “Мамай із Жалкого”, “Мамай – гайдамака”. Полотна цієї підгрупи часто подібні не лише за основними елементами композиції, а й за деталями. Так на деяких картинах усі Мамаї мають довгі вуса і чуб, розтягнуті в горизонтальному напрямку, причому оселедець нерідко малюється разом з чуприною. Фігура козака значно більшого розміру, ніж додаткові персонажі; вона частіше зміщена ліворуч, рідше перебуває в центрі картини, а на полотні з Дніпропетровського історичного музею — з правого боку. Від композицій картин попередніх груп залиша­ються — кінь, змальований, як правило, у динамічній позі, і деякі речі козака: ріжок, порохівниця, спис, рушниця, інколи — пляшка і чарка.                  

     Проте кінь і особливо речі закомпоновані й намальовані так, що не зосереджують на собі такої уваги, як на картинах другої групи. Вільні місця в творах заповнюються зображенням “гайдамацьких сцен”. Частіше вони зай­мають праву частину полотна, якщо козак, сидить із проти­лежного боку, рідше — розміщені в будь-якому іншому місці. На одній з картин серед додатковим постатей зустрічаємо двох козаків, які варять страву в казанку.  Цей мотив най­частіше трапляється на даних творах хоча буває й на тих, де “гайдамацькі сцени” відсутні. На інших картинах зображено розправу козаків над ворогами. На окремим полотнам на місце повішеного потрапляє один із козаків. Як відомо, зрада ніколи не прощалася серед козаків, тож цей епізод є засторо­гою побратимам (одна з таких картин зберігається в Укра­їнському центрі народної культури “Музей Івана Гончара”). Є також епізоди, де козаки полюють, рибалять.

     Друга підгрупа картин представлена кількома творами. Деякі з них в основних рисах зберігають класичну композицію. Ця схожість особливо помітна, якщо уявно затулити друго­рядні постаті: вони мовби механічно “вписані” в картину і не зовсім гармонують з її композицією. На відміну від попередньої підгрупи, козак-бандурист тут не завжди виділяється роз­міром з-поміж інших персонажів. На двох з цих творів, дато­ваним першою половиною XIX ст., поруч із постаттю козака, що розміщена в центрі полотна, народний маляр зобразив ліворуч постать панка-поляка, який сидить у такій же позі і простягає козакові чарку, бажаючи, очевидно, зав’язати роз­мову, але той не звертає ніякої уваги. На іншій картині в центрі сидить козак в оточенні двом жінок— Химки і Марусі, які за розміром менші від головної постаті. Образи жінок виникають, немов марево в уяві козака, або як ілюстрація до пісні, яку він співає. Дещо подібний мотив — зображення жіночої голівки — зустрічається в лаврських “кужбушках”.

     У Національному художньому музеї зберігаються дві майже однакові картини, на яких поруч із традиційною постаттю бандуриста у центрі полотна в лівому верхньому кутку картини між зеленню дерев зображено ма­ленькі фігурки ворогів, які стріляють у козака. Данило Щербаківський вказував на знатне поширення цього варі­анта “Козаків Мамаїв” і пов’язував його виникнення з вер­тепною інтермедією.

     Прагнення ввести образ козака-бандуриста до жанро­вої сцени ще більш помітне на картинам із Дніпропетровського художнього музею, які також належать до другої під­групи. У роботі, яку інколи називають “Гопак” або “Біля корчми”, у центрі полотна змальовано постать козака, позаду — вороного коня і дерево, на якому висять шабля і сумка, — оце і все, що залишилося від традиційної композиції. Новими елементами тут постають дві постаті танцюючим — козака і дівчини, а також зображення стіни будинку з дверима і частини столу з наїдками.

     На другому полотні — “Запорожці розважаються” — по­стать козака-бандуриста розміщена збоку й не виділена роз­міром з-поміж інших персонажів. Як, і на попередній кар­тині, тут є фігура козак, котрий танцює, та ще чотири запорожці. Ні коня, ні дерева, під яким би сидів козак, на кар­тині немає. Із речей зберігся тільки ріжок-порохівниця, що лежить біля його ніг.

     Подібний сюжет — козак-бандурист і танцююча по­стать — згадується в двох описах Ф.Ернста  та А.Зосимовича і є на малюнку Т. Калинського. Здобуті навички жан­рового живопису і відхід від традиційної композиції та пози козака-бандуриста ще помітніші на картині з Національного художнього музею України. У центрі полотна тут розташо­вано постать козака зі складеними “по-східному” ногами і з піднесеним у руці келихом. На його колінах лежать бандура і шабля; над головою висить герб із зображенням коня. Біля козака стоїть дівчина з прикладеною до грудей рукою, а позаду — крамар і, можливо, представник козацької старшини з пали­цею в руці. Загалом на картинах третьої групи в одному ви­падку композиція залишається традиційною, а нововведені елементи (пан, жінки, фігури стрільців) суттєво не зміню­ють її. На картинах з “гайдамацькими сценами” вже прогля­дається відхід від “старої” композиції — фігура козака зміщена вбік, він зображений у лісі або біля річки; зменшується кількість речей, більша увага зосереджується на жанрових сценах на картині “Біля корчми” від традиції лишилося тільки дерево, кінь, шабля і сумка; на полотні “Козаки розва­жаються” традиційна лише постать козака. І майже повний відхід від класичної композиції українських народних картин типу “Козак Мамай” спостерігаємо у творі з Національного художнього музею, де навіть стан рук козака не традиційний.

     Тексти під зображеннями зустрічаються на картинам усіх трьох груп. Нерідко написи безпосередньо вводяться в зо­браження, закомпоновуються переважно на згортку. Згорток здебільшого один, зрідка — їх кілька. Розташовуються во­ни по-різному — збоку, вгорі, внизу. На картині з Дніпропетровського історичного музею написи подані у двох картушах.

      На парсунах також трапляються вільно розміщені, тобто не обмежені рамками згортка чи картуша, окремі сло­ва і навіть речення: це можуть бути назви картин, імена окремих персонажів — “Маруся”, “Химка”, “Максим Залежняк “, “Козак Мамай”; підписи під деякими предметами — “шапка моя сибірка, по тобі по всій дірка”. Трапляються й репліки героїв, написані у вигляді стрічки, що виходить з вуст того, хто гово­рить, у напрямку постаті, до котрої ці слова звернені. Написи подібного типу властиві картинам з “гайдамацькими сценами”.

     “Козак Мамай” з “гайдамацькими сценами” завжди ма­ють горизонтально-видовжені формати (відома лише одна  вертикально-видовжена, картина з  Дніпропетровського іс­торичного музею). Це й зрозуміло, адже, окрім постаті козака, тут подаються й зображення додаткових постатей. Під такими картинами текст здебільшого зовсім відсутній, а якщо він і є, то дуже короткий. Серед інших полотен, де є другорядні персонажі, натрапляємо на зображення, закомпоновані як по горизонталі, такі по вертикалі, залежно від розташування основних елементів композиції картин та від розмірів написів під ними.

      Пізнання феномену “Козаків Мамаїв” як, своєрідної зна­кової системи, в якій відображено не лише історичні реалії козацтва, але й зашифровано сакральну суть генетичного коду нації, неможливе без за­глиблення у міфопоетичний світогляд та космологічні знання наших далеких пращурів.

Тетяна Пошивайло – мистецтвознавець

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

120грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 100грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 100грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 100грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Почайна та Шулявська
  • 433
    Від перетину вулиць Богдана Хмельницького та Терещенківської.
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»