Козак Мамай” серед своїх діл
Опубліковано: 04 Лют 2010 17:50

Усі атри­бу­ти-сим­во­ли кар­ти­ни допов­ню­ють і підси­люють семіо­ти­чне зна­че­н­ня цен­траль­ної поста­ті ком­по­зи­ції — Коза­ка Мамая. На його посвя­че­ний ста­тус вка­зує, перед­усім, риту­аль­на поза і зачі­ска. Поді­бне меди­та­цій­не поло­же­н­ня є іко­но­гра­фі­чним зобра­же­н­ням божеств у схі­дних куль­ту­рах (зокре­ма, Буд­ди), що вка­зує на сакра­лі­зо­ва­ність обра­зу. Чуб, так зва­ний “коза­цький осе­ле­дець”, відо­мий і в інших наро­дів сві­ту, віро­гі­дно сим­во­лі­зує вищі духов­ні сили. Коза­ки – коса­ки бри­ли голо­ву на знак від­мо­ви від мир­сько­го жит­тя, пере­хо­ду на шлях абсо­лю­тно­го аске­ти­зму. У тако­му кон­текс­ті чуб міг слу­гу­ва­ти засо­бом ри­туального зв’язку з вищи­ми сві­та­ми.

Образ Мамая слід роз­гля­да­ти дво­пла­но­во. У вузько­му розу­мін­ні — він є кон­кре­ти­зо­ва­ним про­то­ти­пом коза­ків, котрі бра­ли на себе послух, тяж­кий хрест і, водно­час, — гор­де жит­тя, слу­жі­н­ня націо­наль­ній ідеї. Однак семіо­ти­чної зна­чи­мо­сті набу­ває не він сам, а перед­усім йо­го образ, який у куль­тур­но-істо­ри­чно­му посту­пі нації ото­тожнює і сим­во­лі­зує дій­сність. Тож у шир­шо­му розу­мін­ні Мамай — ціла місте­рія, фено­мен, де зем­не тісно пе­реплітається із космі­чним, набу­ва­ю­чи все­лен­ської ваго­мості. Поня­т­тя “мамай” — все­ося­жне яви­ще, замкне­не в обра­зну фор­му, сокро­вен­на таєм­ни­ця. Основ­не в ньо­му — недо­ви­мов­ле­не, недо­на­зва­не, при­хо­ва­не. Пред­ки зна­ли, що рече­не в пов­но­ті — мате­рі­а­лі­зу­є­ться, почи­нає дія­ти. Таєм­ни­ця — засіб збе­ре­же­н­ня істи­ни, зна­н­ня. Тому до ново­го розу­мі­н­ня обра­зу Коза­ка Мамая має­мо піді­йти не про­сто як до уосо­бле­н­ня коза­ка чи коза­цтва, а як сим­во­лу зако­до­ва­ної сві­то­гля­дної систе­ми укра­їн­ців.

Мамай, як і все­світ, — біпо­ляр­ний, само­до­ста­тній, згар­мо­ні­зо­ва­ний: у ньо­му вті­ле­но два сві­то­вих нача­ла (чо­ловіче — свя­тий-батько, козак – лицар та жіно­че — зем­ля-мати, душа-пісня). Мамай постає своє­рі­дним кана­лом зв’язку між дво­ма пла­на­ми бут­тя, слу­гує живим камер­то­ном, який нала­што­вує на гар­мо­ній­ний лад, висту­пає матри­цею – кодом етні­чно­го іде­а­лу. Для того, щоб набу­ти тако­го ста­ту­су посвя­че­н­ня, Мамаю слід було вті­ли­ти і поєдна­ти в собі два нача­ла і в такий спо­сіб зли­ти­ся з космо­сом, ста­ти його невід’ємною час­ткою.

Отже, семіо­ти­чний ана­ліз ком­по­зи­цій­них еле­мен­тів кар­ти­ни висві­тлює полі­се­ман­ти­чний образ “Коза­ка Ма­мая”: як наро­дно­го героя (уосо­бле­н­ня коза­ка-вої­на, сим­вол нев­ми­ру­що­сті, неско­ре­но­сті, вій­сько­вої добле­сті, внутріш­ньої сво­бо­ди, гаран­ту націо­наль­ної неза­ле­жно­сті, сили ду­ху, пам’ятки геро­ї­чно­го мину­ло­го); як куль­тур­но­го героя (націо­наль­но­го свя­то­го, спа­си­те­ля, мисли­те­ля, характер­ника, посе­ре­дни­ка між, сві­том зем­ним і небе­сним, побор­ця сил зла, буди­те­ля духу, посвя­че­но­го у вищі зако­ни світобу­дови, хра­ни­те­ля істин­но­го зна­н­ня); як духов­но­го іде­а­лу укра­їн­ства (уосо­бле­н­ня коза­ка-бан­ду­ри­ста, миро­люб­ця; сим­вол пісен­но­сті, роман­ти­чно­сті, сві­то­слав­но­сті, самобут­ності, мудро­сті, спра­ве­дли­во­сті, від­ва­ги, любо­ві, висо­ко­ду­хов­но­сті, само­по­жер­тви); як уосо­бле­н­ня етні­чної моде­лі сві­то­бу­до­ви (сим­вол космо­ло­гі­чних знань укра­їн­ців, про­сторово-часової єдно­сті все­сві­ту, циклі­чно­го коло­обі­гу жит­тя, архі­ти­пно­сті націо­наль­но­го сві­то­гля­ду).

Тож семіо­ти­чно зна­чу­щі ком­по­зи­цій­ні еле­мен­ти кар­ти­ни у сво­їй гене­ти­чній цілі­сно­сті покли­ка­ні перед­усім бути носі­я­ми етно­са­краль­ної інфор­ма­ції, гене­ру­ва­ти пози­тив­ний потен­ці­ал нації, слу­гу­ва­ти мен­таль­ним камер­тоном укра­їн­ців. (Від­так “Коза­ки Мамаї” є спе­ци­фі­чною зна­ко­вою систе­мою, в якій місти­ться не лише прав­ди­ва істо­ри­ко-куль­тур­на інфор­ма­ція, а й закри­пто­гра­мо­ва­но жит­тє­во важли­ві чин­ни­ки етні­чно­го сві­то­гля­ду, основ­ні скла­до­ві націо­наль­но­го іде­а­лу та духов­них орі­єн­ти­рів ук­раїнського наро­ду.

Дере­во. Май­же на всіх відо­мих кар­ти­нах “Козак Мамай” є зобра­же­н­ня дере­ва, зде­біль­шо­го дуба. Під його роз­ло­гим гіл­лям козак від­по­чи­вав. У цьо­му випад­ку, як і у фоль­кло­рі, дуб сим­во­лі­зує стій­кість, міцність (укра­їн­ці кажуть: “міцний, як, дуб”). Він також постає уосо­бле­н­ням бога­тир­ської сили, міцно­го здоров’я (“здо­ро­вий, як дуб”). У наро­дно­пі­сен­ній твор­чо­сті це дере­во ствер­джує нев­ми­ру­щість наро­ду, його без­смертність. На деяких кар­ти­нах сим­вол сві­то­во­го дере­ва (де­рева жит­тя) поси­лю­є­ться інши­ми зобра­же­н­ня­ми . Так, на дубі сидять воро­ги і стрі­ля­ють у коза­ка з пісто­лів, про­те жод­на куля його не бере. Отже, дуб, як один з основ­них архе­ти­пів укра­їн­ців, ото­то­жнює люд­ську дов­го­ві­чність та без­смер­тя нації, а в уза­галь­не­но­му розу­мін­ні — сим­во­лі­зує все­світ, його стру­ктур­ні скла­до­ві, єдність про­сто­ро­во-часо­вих пло­щин.

Кінь. Зобра­же­н­ня коня є май­же на всіх кар­ти­нах без ньо­го немо­жли­во уяви­ти коза­ка ні в мир­ний, ні у воєн­ний час. У наро­дних піснях, а отже, і в наро­дних кар­ти­нах, кінь постає вір­ним това­ри­шем і побра­ти­мом коза­ка.

Як важли­вий семіо­ти­чний еле­мент ком­по­зи­ції кар­ти­ни “Козак Мамай”, кінь став уосо­бле­н­ням долі, сим­во­лом воле­любності, вір­ної дру­жби, від­да­но­сті, готов­но­сті до самопо­жертви. Пев­но, саме тому, що ці риси хара­кте­ру були най­більш шано­ва­ні серед коза­ків, зобра­же­н­ня коня, як уосо­бле­н­ня цих чеснот, часто потра­пляє на герб (обов’язковий атри­бут шля­хет­ських порт­ре­тів, сим­вол віль­ної осо­би), що зви­сає з ду­ба. У фоль­клор­ній тра­ди­ції кінь висту­пає обе­ре­гом сво­го госпо­даря від сил зла, сим­во­лі­зує сти­хію вогню і сві­тла. У космо­логічному розу­мін­ні — він постає сим­во­лом циклі­чно­го роз­витку сві­ту, вті­ле­н­ням само­го космо­су. Цей образ вира­жає магі­чну силу люди­ни, сим­во­лі­зує інту­ї­тив­не пізна­н­ня.

Кобза або бан­ду­ра. Серед вели­кої кіль­ко­сті реа­лій, які є на кар­ти­нах “Козак Мамай”, чіль­не місце займає кобза (бан­дура). У часи коза­цько­го лицар­ства вона була най­більш поши­реним музи­чним інстру­мен­том. Коза­ки не поли­ша­ли її ні в доро­зі, ні в бою, маю­чи її за “дру­жи­ну вір­ну”. Музи­чні інстру­менти на кар­ти­нах “Козак Мамай” ще з кін­ця XIX cт. при­вернули ува­гу етно­гра­фів, музи­ко­знав­ців як цін­не дже­ре­ло вивче­н­ня музи­чної куль­ту­ри нашо­го наро­ду.

Зокре­ма, Гнат Хотке­вич, дослі­джу­ю­чи кобзу і бан­ду­ру, поси­лав­ся на їхні зобра­же­н­ня на наро­дних кар­ти­нах. Він вва­жав, що більш ста­ро­дав­ній інстру­мент — кобза — мав спер­шу три стру­ни вздовж дов­гої ручки, як це зустрі­ча­є­ться на поло­тнах. Інстру­мент дещо незви­чної фор­ми, схо­жий на гіта­ру, дослі­дник також від­но­сив до різно­ви­дів кобзи. Суча­сні ж вче­ні нази­ва­ють цей інстру­мент бан­дур­кою і вислов­лю­ють припу­щення, що ство­ре­ний він при­бли­зно напри­кін­ці XVIII ст. на Ура­лі пере­се­лен­ця­ми з Укра­ї­ни під впли­вом гіта­ри. Насту­пним ета­пом роз­ви­тку кобзи було збіль­ше­н­ня числа струн, окру­гле­н­ня фор­ми кор­пу­су. Якщо кобза — інстру­мент, спо­рі­дне­ний з лютнею та гіта­рою, то тра­ди­цій­на бан­ду­ра спо­рі­дне­на з шоло­мо­по­ді­бни­ми гусля­ми часів Київ­ської Русі, стру­ни на якій, на від­мі­ну від кобзи на гри­фі не при­ти­ска­ю­ться. Саме кобза, а не бан­ду­ра, як це не див­но (адже ж “козак – бан­ду­рист”), най­частіше зустрі­ча­є­ться на кар­ти­нах. На інших поло­тнах зна­хо­ди­мо інстру­мен­ти ледь видов­же­ної там­бу­ро­по­ді­бної фор­ми.

Окрім кобзи та бан­ду­ри, на кар­ти­нах ще є зображен­ня тор­ба­ну. Цей інстру­мент різни­ться від попе­ре­дніх тим, що має шир­ший кор­пус, дов­гу ший­ку, дода­тко­ву голов­ку і зна­чно біль­ше струн. Зага­лом тор­бан роз­гля­да­є­ться як, “ба­сова бан­ду­ра”. В мину­ло­му він був поши­ре­ний серед при­вілейованої коза­цької стар­ши­ни. Тому його ще нази­ва­ли “пан­ською бан­ду­рою”. Саме на тако­му інстру­мен­ті гра­ли Іван Мазе­па і Тарас Шев­чен­ко.

Люль­ки. Як немо­жли­во уяви­ти справ­жньо­го коза­ки без шаблі та рушни­ці в бою, так само — без люль­ки під час пере­починку. Була вона нео­дмін­ним атри­бу­том коза­цької “ясної” зброї, сим­во­лом чоло­ві­чої гідно­сті. Палі­н­ня хоча й вважало­ся в наро­ді спра­вою грі­хов­ною, про­те козак не міг розлучити­ся зі сво­єю єди­ною роз­ва­гою у сте­по­вій само­тно­сті. Люль­ка на той час була озна­кою моло­де­цтва і осо­бли­во шану­ва­ла­ся коза­ка­ми. Нею хизу­ва­ли­ся, за неї навіть голо­ви кла­ли, як, на­приклад, у гого­лів­сько­му “Тара­сі Буль­бі”. Ось через те і на кар­ти­нах, козак май­же зав­жди з люль­кою. Лише інко­ли, ма­буть, спів­а­ю­чи пісень, він кла­де її коло себе, в шапку. Недар­ма коза­ко­ві люль­ка дорож­ча за дру­жи­ну:

Мені з жін­кою не вози­ться,

                                                             А тютюн та люль­ка

  Коза­ку в доро­зі зна­до­би­ться.

А на одній з кар­тин є напис: “Я — козак-запо­ро­жець, ні об чім не тужу, як люль­ка є й тютю­нець, то мені й байду­же”. Мате­рі­а­лом для люльок най­ча­сті­ше слу­гу­ва­ли пень кле­нового дере­ва та гли­на. Існу­ва­ло дуже бага­то різно­ви­дів лю­льок: “люль­ки-носо­грій­ки”, “люль­ки-бурунь­ки” (від туре­цько­го “бурун” — ніс). Були ще корон­ко­ві, обко­ва­ні мід­дю (люль­ки “зінь­ків­ки”), зав­біль­шки з вели­кий кулак; “люль­ки-мугур­ки” і пле­ско­ва­ті “соро­чин­ки”. На кар­ти­нах зобра­же­но найрізно­манітніші люль­ки, однак, точно вста­но­ви­ти їх типи пра­кти­чно немо­жли­во через пев­ну деко­ра­тив­ність і умов­ність напи­са­н­ня. В окре­мих випад­ках можна лише визна­чи­ти, де вони дерев’яні, а де череп’яні. Усі люль­ки мальов­ни­чо орнамен­товані, на біль­шо­сті є кри­ше­чки та мета­ле­ві лан­цюж­ки.

Зброя. Обов’язковим еле­мен­том вій­сько­во­го споря­дження коза­ка на кар­ти­нах є зброя, “… яка вжи­ва­лась не лише для бороть­би та само­охо­ро­ни, але і як озна­ка шляхет­ності та багат­ства… “. Усі суча­сни­ки козач­чи­ни відзнача­ли осо­бли­ву май­стер­ність коза­цько­го вій­ська та його озбро­є­н­ня. Зокре­ма, Яків Собє­ський, автор “Запи­сок, про Хо­тинську вій­ну з тур­ка­ми в 1621 році”, нази­вав коза­цьку піхо­ту най­мо­гу­тні­шою в сві­ті. На озбро­єн­ні коза­ків були шаблі, рушни­ці, пісто­лі, спи­си, луки та інші, менш поши­ре­ні види холо­дної та вогне­паль­ної зброї. Хара­ктер­ну зброю то­гочасних вої­нів май­стри від­тво­ри­ли і на наро­дних карти­нах. Козак осо­бли­во полю­бляв шаблю, що ста­ла сим­во­лом сили, вій­сько­вої добле­сті, пере­мо­ги.

Коза­цька стар­ши­на мала не тіль­ки бойо­ві шаблі, а й “гоно­ро­ві”, з коштов­ним оздо­бле­н­ням. Такі шаблі носи­ли в осо­бли­во уро­чи­стих випад­ках. На кар­ти­нах, бачи­мо кіль­ка типів цієї зброї. Пер­шу гру­пу ста­нов­лять малень­кі шаблі з вигну­тим і гострим на кін­ці клин­ком та пере­хре­стям у ви­гляді літе­ри “S”. Лише в окре­мих випад­ках зустрі­ча­ю­ться шаблі з пря­мим лезом і роз­ши­ре­ним на кін­ці клин­ком. В Укра­ї­ні набу­ли поши­ре­н­ня шаблі як іно­зем­но­го, так і місце­во­го виро­бни­цтва. Май­же всі вони на кар­ти­нах захо­ва­ні в піхви, що виго­тов­ля­ли­ся пере­ва­жно з чор­но­го “хозу” (сап’яну). Деякі з них мисте­цьки оздо­бле­ні золо­ти­ми та срі­бни­ми насі­чка­ми, чер­ню, само­цві­та­ми. Ще біль­ше при­кра­ше­ні ручки шабель, їхні пере­хре­стя та кре­са­ла. Орна­мен­то­ва­ні шаблі випи­са­ні на кар­ти­нах досить деко­ра­тив­но.

Рушни­ці. Коза­цьке вій­сько було озбро­є­не і ручною вогне­пальною збро­єю, що посвід­чу­ють числен­ні згад­ки в докумен­тах, думах, істо­ри­чним піснях.  Кожний козак міг мати не одну, а кіль­ка рушниць. Тому суча­сни­ки нази­ва­ли їх вогнис­тим або рушни­чним вій­ськом. На кар­ти­нах маля­рі зобража­ють біля коза­ка зазви­чай лише одну рушни­цю, У дже­ре­лах XVІ — XVІІІ cт. зустрі­ча­є­ться бага­то назв вогне­паль­ної зброї, що на той час вико­ри­сто­ву­ва­ла­ся коза­ка­ми: гаків­ни­ці, рушни­ці, арке­бу­зи, мушке­ти, кара­бі­ни, яни­чар­ки, гуль­дин­ки. Само­пал, як і пищаль, є загаль­ною назвою ручної вогнепаль­ної зброї, що не визна­ча­ла пев­но­го типу рушни­ці. Само­па­лом нази­ва­ли вся­ку рушни­цю, за виня­тком поши­ре­них мушке­тів та кара­бі­нів. Але тому, що наро­дні маля­рі зобра­жа­ли руш­ниці час­тко­во або ж досить спро­ще­но і деко­ра­тив­но, не праг­нучи досто­вір­но пере­да­ти будо­ву, немо­жли­во визна­чи­ти їхній тип. Те ж саме сто­су­є­ться пісто­лів. При цьо­му спо­стерігається зако­но­мір­ність: на кар­ти­нах де є рушни­ця, як пра­ви­ло, не бував пісто­ля і нав­па­ки.

Ріж­ки-поро­хів­ни­ці. Важли­вим ком­по­нен­том військо­вого спо­ря­дже­н­ня коза­ка були поро­хів­ни­ці: шкі­ря­ні, з дере­ва, мета­лу чи буй­во­ля­чо­го рогу. В них збе­рі­гав­ся порох. На  кар­ти­нах зустрі­ча­ю­ться лише ріж­ки-поро­хів­ни­ці, що мають по­кришки і лан­цюж­ки, за допо­мо­гою яких чіпля­ли­ся до пояса. Біль­шість поро­хів­ниць щедро орна­мен­то­ва­ні.

Ріж­ки-поро­хів­ни­ці, оче­ви­дно, пов’язані із сим­во­лі­кою ро­гу, свя­щен­но­го пре­дме­та, що в космо­ло­гі­чно­му кон­текс­ті уособ­лює силу, ото­то­жню­є­ться із чоло­ві­чим сим­во­лом — биком-волом (жер­тов­ність, само­від­да­на пра­цьо­ви­тість), який асоцію­ється із сузір’ям Тіль­ця — зоді­а­каль­ним зна­ком Укра­ї­ни.

Лук, стрі­ли, сагай­дак. Поши­ре­н­ня ручної вогне­паль­ної зброї в коза­цько­му вій­ську у XVІІІ cт. зве­ло нані­вець зна­чення лука. Одна­че “огни­ста зброя була дале­ко не так при­да­тна для чепур­но­сті, які її попе­ре­дник сагай­дак з начин­ням, і хоча він напри­кін­ці XVІІ — на поча­тку XVІІІ cт. був уже ана­хро­ні­змом”, ще три­ва­лий час вико­ри­сто­ву­вав­ся за­порожцями, що зна­йшло від­обра­же­н­ня і в наро­дних кар­тинах “Козак Мамай”, де тра­пля­є­ться зобра­же­н­ня лука, стріл та сагай­да­ка. Луки носи­ли в спе­ці­аль­них чохлах— налу­чах, які не зна­йшли від­обра­же­н­ня на кар­ти­нах. Стрі­ли збе­рі­га­ли в сагай­да­ку, що при­кри­вав­ся спе­ці­аль­ним чохлом-накид­кою. Налу­чі і сагай­да­ки виго­тов­ля­ли­ся зі шкі­ри або сап’яну, оздо­блю­ва­ли­ся золо­том і срі­блом. Саме таки­ми й бачи­мо їх на кар­ти­нах.

Пока­зо­во, що від­дав­на лук сим­во­лі­зує боже­ствен­ну си­лу, напру­гу між жит­тє­ви­ми та духов­ни­ми сила­ми, а стрі­ла уосо­блює сві­тло вер­хов­ної сили, соня­чний про­мінь. У тако­му кон­текс­ті лук і стрі­ла можуть поста­ва­ти своє­рі­дним засо­бом зв’язку між небом та зем­лею, сві­том живих і мер­твих.

Сум­ки. Серед осо­би­стих речей коза­ка часто трап­ляється сум­ка. В опи­сах кар­тин різни­ми дослі­дни­ка­ми во­на ще нази­ва­є­ться: лядун­ка, саква, міше­чок, кошель, тор­бинка. За фор­мою сум­ки різно­ма­ні­тні: пря­мо­ку­тні, з окру­гле­ним дном, у вигля­ді тра­пе­ції або сер­ця. Як пра­ви­ло, усі вони чер­во­но­го, рід­ше — кори­чне­во­го та зеле­но­го коль­орів. Біль­шість нічим не при­кра­ше­ні, а є й оздо­бле­ні орна­ментом із сти­лі­зо­ва­них кві­тів (до речі, саме цим карти­нам при­та­ман­на най­біль­ша деко­ра­тив­ність). На деяких сум­ках зустрі­ча­є­ться цар­ська коро­на з літе­рою “П”, що мо­же свід­чи­ти про часи царю­ва­н­ня Пав­ла І, та дво­го­ло­вий орел. Сум­ки могли вико­ри­сто­ву­ва­ти­ся для збе­рі­га­н­ня огни­ва, ріж­ка з тютю­ном, куль.

Кур­ган (моги­ла). На задньо­му пла­ні деяких кар­тин ма­лярі роз­мі­щу­ють зобра­же­н­ня кур­га­ну, який у наро­ді назива­ли “коза­цькою моги­лою”. Як відо­мо, над похо­ва­н­ня­ми коза­ків роби­ли наси­пи.

Моги­ли мали назви — Палі­є­ва, Костя­на, Самар, Савур. Вони поста­ють сим­во­лом коза­цької смер­ті — слав­ної, герой­ської. Це — своє­рі­дний пам’ятник, коза­цькій зви­тя­зі. Водно­час моги­ла — це і сим­вол спад­ко­єм­но­сті, єдно­сті по­колінь коза­цько­го роду. Перед смер­тю коза­ку про­сять сво­їх побра­ти­мів від­не­сти їх на висо­ку моги­лу, щоб із неї вос­таннє гля­ну­ти на рідну Вітчи­зну.

У цьо­му випад­ку моги­ла є уосо­бле­н­ням усі­єї зем­лі укра­їн­ської, її неза­ле­жно­сті, стій­ко­сті та вір­но­сті захи­сни­ків. Адже в моги­лах спо­чи­ва­ють діди, пра­ді­ди, а їх сини вер­шать роз­по­ча­ту ними спра­ву. Поди­ви­ти­ся перед смер­тю з висо­кої моги­ли на без­краї вкра­їн­ські сте­пи — зна­чить востан­нє засвід­чи­ти любов до рідної зем­лі, свою незлам­ність, непере­можність. Це під­твер­джу­ють і сло­ва “Запо­ві­ту”  Тара­са. Шев­чен­ка, який, за вла­сним бажа­н­ням, також похо­ва­ний на висо­кій кру­чі — “Чер­не­чій горі:

                                                     Як, умру, то похо­вай­те

                                                     Мене на моги­лі,

                                                     Серед сте­пу широ­ко­го

                                                     На Вкра­ї­ні милій.

Як. архе­тип кур­ган-моги­ла уосо­блю­ва­ла мате­рин­ське нача­ло. При­мі­тно, що сте­по­ві “кам’яні баби” нази­ва­ли­ся “мама­я­ми” і роз­мі­щу­ва­ли­ся на вер­ши­нах кур­га­нів. Від­так, вони могли слу­гу­ва­ти своє­рі­дни­ми енер­го­ге­не­ра­то­ра­ми, пона­чка­ми пози­тив­них про­сто­ро­вих пло­щин. Поді­бність такої сакраль­ної фун­кціо­наль­но­сті може пов’язувати обра­зи “кам’яної ба­би” та “Коза­ка Мамая” і навіть вка­зу­ва­ти на можли­вість транс­фор­ма­ції обра­зу кам’яного “мамая” в живо­пи­сно­го.

Спис (рати­ще).  Окрім рушни­ці, шаблі та лука, на озб­роєнні в коза­ків були ножі, кин­джа­ли, келе­пи, спи­си,  “рога­тини” та інша зброя, а також, шан­це­вий інстру­мент— ло­пати та моти­ки. З них на кар­ти­нах зобра­же­но лише спис (рати­ще). “Коза­ко­ві без рати­ща, як дів­чи­ні без нами­ста”, — мови­ться в наро­дно­му прислів’ї. Спи­си виго­тов­ля­ли­ся з тон­ко­го і лег­ко­го древ­ка із нако­не­чни­ком. Спис є май­же на всіх кла­си­чних варі­ан­тах кар­ти­ни “Козак Мамай”, а в зо­браженнях з “гай­да­ма­цьки­ми сце­на­ми” тра­пля­є­ться дуже рід­ко. Зде­біль­шо­го спис сто­їть застром­ле­ним у зем­лю, а до ньо­го прив’язано коня. Іно­ді він — під коза­ком. На одних кар­ти­нах— спи­си без сто­рон­ніх пре­дме­тів; на дру­гих— до осно­ви нако­не­чни­ка прив’язано жов­ті, білі, сині кити­ці; на третіх—зі спи­са зви­сає пра­по­рець із сим­во­лі­чни­ми кольора­ми чи зна­ка­ми, що могли вка­зу­ва­ти на при­на­ле­жність коза­ка до того чи іншо­го пол­ку, сотні, палан­ки.

Герб. Деякі засо­би худо­жньо­го вира­же­н­ня допо­ма­га­ють вияви­ти бла­го­ро­дні риси обра­зу коза­ка. Взя­ти хоча б герб, що зви­сає з дере­ва. Він був обов’язковим еле­мен­том шля­хет­ських порт­ре­тів. При­су­тність його на кар­ти­ні вка­зує на те, що козак— віль­на осо­ба, рів­на в пра­вах зі шля­хет­ським ста­ном.

Осо­бли­во­го поши­ре­н­ня гер­би набу­ли в XVІІ — XVІІІ ст., були обов’язковою при­на­ле­жні­стю кожно­го дво­рянського роду. В Укра­ї­ні свої гер­би мала коза­цька старши­на. Часті­ше на кар­ти­нах бачи­мо гер­би із зобра­же­н­ням чис­того поля або коня. На одно­му з гер­бів є іні­ці­а­ли “С.Ч.” — Са­ва Чалий. У під­пи­со­ві під цією кар­ти­ною мови­ться: “Глянь лиш на герб зна­ме­ни­тий, то тоді й узна­єш, що я Сава “Чалий іме­ни­тий…” В окре­мих випад­ках є гер­би із зобра­же­н­ня­ми висо­кої вежі з дво­ма пере­хре­ще­ни­ми пра­по­ра­ми, хре­ста, чоло­ві­чої голо­ви, св. Юрія, архан­ге­ла Миха­ї­ла.

У пере­да­чі коза­цько­го поби­ту, зви­ча­їв, вияв­лен­ні націо­наль­ної само­бу­тно­сті укра­їн­ства осо­бли­ве місце нале­жить сим­во­лі­ці реа­лій, які сто­су­ю­ться голов­но­го пер­со­на­жа поло­тен, зокре­ма одя­гу коза­ка та його посу­ду.

Най­ча­сті­ше на кар­ти­нах козак одя­гне­ний у соро­чку, жупан або кожух, широ­кі шта­ни і сап’янові чобо­ти; шапка, як пра­ви­ло, лежить поруч на зем­лі або висить на дере­ві.

Соро­чки. На всіх кар­ти­нах коза­ки одя­гне­ні в соро­чки, які зде­біль­шо­го видно час­тко­во через те, що вони при­кри­ті верх­нім одя­гом. На деяким поло­тнах хоча і є соро­чка, але во­на має вели­кий роз­різ і від того непо­мі­тна. Про це яко­юсь мірою гово­ри­ться і в напи­сах під зобра­же­н­ня­ми: “Козак— ду­ша прав­ди­вая, соро­чки не має…”

Усі соро­чки на коза­ках поло­тня­ні, зі сто­я­чим або відклад­ним комі­ром. Най­ча­сті­ше— біло­го кольо­ру, хоча тра­пля­ю­ться й сині та руді (такий колір, воче­видь, вка­зує на зма­щу­ва­н­ня по­лотна дьог­тем — ефе­ктив­ним побу­то­вим анти­се­пти­ком). На одній із ста­рих кар­тин зобра­же­но коза­ка в незви­чній со­рочці зі сму­га­сти­ми рука­ва­ми (на малюн­ках Де ля Флі­за). Со­рочки на мама­ях про­сті, без осо­бли­вим при­крас. Єди­ною їх оз­добою є стрічка-зав’язка. Лише на поло­тнах із “гай­да­ма­цьки­ми сце­на­ми”, де голов­ним пер­со­на­жем постає гай­да­ма­ка, з’явля­ються  дещо інші соро­чки — з широ­ки­ми рука­ва­ми і кольо­ро­вою (чер­во­ною, чор­ною та синьою) вишив­кою, що при­кра­шає горло­вину і чохли. Ста­ран­но випи­са­ний орна­мент вишив­ки дає змо­гу роз­пі­зна­ти не лише колір ниток, а й техні­ку шит­тя: хрес­тиком, глад­дю. Серед узо­рів зустрі­ча­є­ться рослин­ний (кві­ти) та гео­ме­три­чний (ром­би, пря­мі та хви­ля­сті лінії) орна­мен­ти.

Шта­ни — основ­ний поясний одяг чоло­ві­ків. Коза­ки носи­ли широ­кі, схі­дно­го крою шта­ни, зов­ні схо­жі на вели­кий лан­тух. Нази­ва­ли­ся вони шаро­ва­ра­ми. “На шта­ни ж ужи­ва­ли різні тка­ни­ни: сукно, атлас, тафту, кумач та ін… і до того най­ча­сті­ше були вони чер­во­но­го кольо­ру”. Коза­ки – мамаї час­тіше вбра­ні саме в чер­во­ні та сині шаро­ва­ри і зрід­ка — у зеле­ні. На одно­му з поло­тен герой зобра­же­ний у шта­нях прикраше­них гапту­ва­н­ням сухо­зло­ткою, що може свід­чи­ти про багат­ство, замо­жність коза­ка, його нале­жність до коза­цької вер­хів­ки, або те, що ці речі козак добув у бою як тро­фей. Окрім шаро­ва­рів, зустрі­ча­ю­ться і місце­ві шта­ни вузь­ко­го крою, так зва­ні “до очку­ра”, чер­во­но­го, чор­но­го та біло­го кольо­рів.

Пояси. Необ­хі­дним допов­не­н­ням до коза­цько­го одя­гу був пояс. У XVІ— XVII ст., коли в коза­ків пів­ден­но-схі­дної части­ни укра­їн­ських земель з’явилися широ­кі схі­дні шта­ни і соро­чка поча­ла заправ­ля­ти­ся все­ре­ди­ну, засто­со­ву­вав­ся широ­кий, дов­гий, тка­ний вов­ня­ний або шов­ко­вий туре­цький пояс. Окрім основ­но­го при­зна­че­н­ня — під­пе­ре­зу­ва­ти одяг, вони ще були і своє­рі­дною при­кра­сою. На поясах коза­ки при­кріплювали речі, необ­хі­дні для пов­сяк­ден­но­го кори­сту­ва­н­ня: сум­ку-ладун­ку, при­ла­д­дя для курі­н­ня. На кар­ти­нах пояси видно рід­ко, бо вони при­кри­ті від гля­да­ча бан­ду­рою чи рукою. На поло­тнах з Музею наро­дної архі­те­кту­ри та побу­ту Укра­ї­ни козак під­пе­ре­за­ний широ­ким, у чер­во­но-білі та сині поздов­жні сму­ги, поясом. Поді­бний пояс, але з попе­ре­чни­ми біли­ми сму­га­ми з обох кін­ців бачи­мо на кар­ти­ні з Оле­сько­го зам­ку: його кін­ці зви­са­ють із двох боків — такий тип під­пе­ре­зу­ва­н­ня нази­ва­є­ться “по-селян­ськи”. На двох інших тво­рах Полі­кар­па Заха­рен­ка пояси вов­ня­ні, зеле­но­го кольо­ру, з кити­ця­ми і зав’язані “по-коза­цьки”— два кіпці зви­са­ють з одно­го боку. В одно­го коза­ка мамая (Націо­наль­ний ху­дожній музей Укра­ї­ни) яскра­во-чер­во­ний вузень­кий вовня­ний пояс, зв’язаний бан­ти­ком. У побу­ті пояси такі не зав’язувалися: оче­ви­дно, на такий хара­ктер зобра­же­н­ня впли­ну­ло загаль­не деко­ра­тив­не вирі­ше­н­ня кар­ти­ни.

Верх­ній одяг. 3-поміж верх­ньо­го одя­гу коза­ків-запо­рож­ців осо­бли­во виді­ля­ю­ться жупа­ни, кожу­хи та кун­ту­ші. “… Дов­гі “кафта­ни” (жупа­ни. — Т. П.) вжи­ва­лись часті­ше і були роз­кі­шні, як короткі…Розкішні “кафта­ни” шили обов’язково з кра­му, тка­но­го золо­том, срі­блом і шов­ка­ми”.

На кар­ти­нах мамаї одя­гне­ні пере­ва­жно в дов­гі жупа­ни з до­рогої што­фної тка­ни­ни. На їхньо­му жов­то­га­ря­чо­му та чер­во­но­му тлі помі­тно бага­тий рослин­ний орна­мент. комір, рука­ва та поли жупа­нів обши­ті чор­ним або білим сму­шком, що надає одя­го­ві ще біль­шої пишно­сті та при­ва­бли­во­сті.

На кар­ти­нах є й про­сті­ші моно­хром­ні (зеле­ні, чер­во­ні, сині) жупа­ни, а також кожу­хи і коро­тень­кі “кур­то­чки”.

Шапки. Сим­вол шапки тісно пов’язаний із осо­бистістю її вла­сни­ка. Осо­бли­во­го сим­во­лі­чно­го зна­че­н­ня набу­ває фор­ма шапки. Для коза­ків шапка була най­пер­шим і най­го­лов­ні­шим убо­ром. Одя­гнув шапку — то вже й козак. Тому шапки у коза­ків були гар­ні, зде­біль­шо­го яскраво-чер­воні або роже­ві. Як їде вій­сько коза­цьке у чер­во­них шапках то ще зда­ле­ку видно, що це ” запо­рож­ці поле вкри­ли, … шапо­чка­ми закра­си­ли”. У костю­мі реє­стро­вих коза­ків ХVІ -XVІІ cт. попу­ляр­ни­ми були пло­скі шапки — “мегер­ки” — з різної шири­ни опу­шка­ми із сму­шків і вер­хом із сукна, шов­ку чи окса­ми­ту і наши­тим кольо­ро­вим галу­ном або кан­та­ми, що схо­ди­ли­ся в цен­трі. Шапки з випу­клим або ж дещо при­плю­сну­тим вер­хом і “кві­ткою”  вго­рі є на пере­ва­жній біль­шо­сті кар­тин “Козак Мамай”. Іно­ді замість “кві­тки” зустрі­ча­ю­ться різно­ве­ли­кі кити­ці.

В одно­го з коза­ків шапка зобра­же­на у вигля­ді мит­ри — сим­во­лу Сон­ця, жит­тє­дай­ної сили. Її чер­во­ний верх при­кра­ше­но трьо­ма сині­ми само­цві­та­ми у золо­тих опра­вах. На інших поло­тнах натра­пля­є­мо на шапку, що за фор­мою нага­дує ков­пак (напев­но, виго­тов­ле­на з сукна і без опу­шки), а також на шапку-шлик із широ­кою опу­шкою і чер­во­ним сукня­ним вер­хом. Опу­шка шапки часто слугува­ла коза­ко­ві за кише­ню: туди він міг покла­сти тютюн, кре­сало, люль­ку. Рід­ко на кар­ти­нах зустрі­ча­ю­ться шапки, ви­готовлені пов­ні­стю зі сму­шку.

Взу­т­тя. Основ­ним взу­т­тям у коза­ків були чобо­ти. Шили­ся вони з сап’яну, від чого й отри­ма­ли назву — “сап’ян­ці”. Зга­ду­ю­ться такі чобо­ти й у наро­дних піснях: “Сап’янці чер­во­ні з тими бов­ти­чка­ми…” або: “А де ж ваші, хло­пці, слав­ні запо­рож­ці, чобо­ти саф’яці”. Такі ж чоботи-сап’янці із заго­стре­ни­ми носка­ми і на коза­ках – мама­ях. Про­те май­же всі вони напи­са­ні схе­ма­ти­чно, спро­ще­но, від чого інко­ли зда­ю­ться схо­жи­ми на жов­ті та чер­во­ні пан­чо­хи. На біль­шо­сті кар­тин чобо­ти видно май­же пов­ні­стю. Маля­ри виді­ля­ють їх жов­ти­ми та чер­во­ни­ми пля­ма­ми. Тра­пля­є­ться, що шаро­ва­ри час­тко­во або ж зов­сім закри­вають чобо­ти. Окрім зга­да­но­го вище взу­т­тя, на ногах у коза­ків бачи­мо так зва­ні “хода­ки” (посто­ли). Це — шма­ток шкі­ри, з кра­їв яко­го про­тя­гу­вав­ся моту­зок, що обплі­тав ону­чу на нозі до сере­ди­ни литки.

Ціка­ве взу­т­тя зобра­же­но на кар­ти­ні з Оде­сько­го дер­жавного істо­ри­ко – кра­є­знав­чо­го музею. Зов­ні воно схо­же на чере­ви­ки, виго­тов­ле­ні, ймо­вір­но, з сукна чи шкі­ри, а за­мість зви­чай­них підо­шов при­крі­пле­ні мета­ле­ві пла­стин­ки, що три­ма­ю­ться лан­цюж­ком. Можли­во, це взу­т­тя хара­ктер­не для поля­ків, татар або ж інших наро­дів, з яки­ми коза­ка  дово­ди­ло­ся вою­ва­ти. На цій кар­ти­ні зобра­же­но герб з літе­ра­ми “С. Ч.”, які тлу­ма­ча­ться як іні­ці­а­ли Сави Чало­го. Оскіль­ки цей козак зра­див коза­цьке това­ри­ство, запро­дався поль­ським магна­там, ймо­вір­но, і взу­т­тя на ньо­му маляр зобра­зив поль­ське.

Можна при­пу­сти­ти, що зобра­же­ний на кар­ти­нах кла­си­чно­го варі­ан­та козак нале­жав до пред­став­ни­ків коза­цької вер­хів­ки. Свід­че­н­ня цьо­му — доро­го­цін­ний одяг коза­ка, кош­товна зброя, інші пре­дме­ти побу­ту. На кар­ти­нах із “гайда­мацькими сце­на­ми” одяг коза­ка про­сті­ший, нав­ко­ло ньо­го зма­льо­ва­но мен­ше речей, а ті, що є — без осо­бли­вих при­крас. Щоправ­да, в умо­вах вій­сько­во­го жит­тя навіть най­бі­дні­ші пред­став­ни­ки коза­цтва на пев­ний час могли ста­ти вла­сни­ка­ми най­роз­кі­шні­ших пре­дме­тів побу­ту шля­хти. Тому доре­чно вва­жа­ти, що на тво­рах від­обра­же­но типо­ві обстави­ни, в яких було того­ча­сне коза­цтво, а зобра­же­н­ня голов­но­го героя поло­тен — це є уза­галь­не­ний образ коза­ка – запо­рож­ця.

Посуд. У коза­цько­му побу­ті з його постій­ни­ми вій­сько­ви­ми похо­да­ми всі доро­жні речі віді­гра­ва­ли важли­ву роль, у тому числі й посуд. Не поми­ну­ли його й наро­дні ма­лярі. Часті­ше біля коза­ка сто­ять пля­шка, чар­ка, кухоль. При­мі­ром, на кар­ти­нах є пля­шки вели­ко­го роз­мі­ру, а по­руч — кели­хи. Цей посуд при­кра­ше­но гео­ме­три­чним орна­мен­том. За фор­мою пля­шки різно­ма­ні­тні: заву­же­ні довер­ху, тем­но-синьо­го, зеле­но­го та біло­го кольо­рів, без будь-яких при­крас; што­фо­по­ді­бні, оздо­бле­ні гео­ме­три­чни­ми візе­рун­ка­ми та гле­чи­ко­по­ді­бні. На одно­му з тво­рів зобра­же­но гра­фин, щедро при­кра­ше­ний рельє­фним орна­мен­том. Серед по­суду, при­зна­че­но­го для пит­тя, най­ча­сті­ше зустрі­ча­ю­ться кухлі та срі­бні куб­ки на висо­ких фігур­них ніж­ках.

На кар­ти­нах ще можна поба­чи­ти чар­ки, склян­ки, рід­ше — кели­хи, чаші й ков­ші. Посуд у цьо­му випад­ку мож­на потра­кту­ва­ти не про­сто як нео­дмін­ний доро­жній рекві­зит коза­ків, важли­вий еле­мент їх побу­ту, а і як гли­бо­кий етні­чний сим­вол. Так, серед коза­ків поши­ре­ною була кум­па­нія — риту­аль­на чаша, що засто­со­ву­ва­ла­ся в обря­дах побра­тим­ства. В укра­їн­ській мові, зокре­ма, за­свідчено сим­во­лі­чне зна­че­н­ня сло­ва “чаша”: пере­пов­ни­ти чашу тер­пі­н­ня, випи­ти гір­ку чашу до дна, нехай обми­не мене чаша ця тощо. При­кме­тно, що у міфо­по­е­ти­чній сві­домості укра­їн­ців посуд пов’язується із космо­го­ні­чни­ми яви­ща­ми, ото­то­жню­є­ться на під­ста­ві сфе­ри­чної фор­ми із зоря­ми та пла­не­та­ми. Посу­ди­на також сим­во­лі­зує кос­мічну твор­чу силу, лоно Все­сві­ту, ото­то­жнює Матір-зем­лю, жіно­че нача­ло, уосо­блює вмі­сти­ли­ще гні­ву і мило­сер­дя, скар­бів, щедрість, чисто­ту та радість.

Істо­ри­чні обста­ви­ни зумо­ви­ли те, що про­тя­гом XVІІІ — XX ст. саме з коза­цтвом укра­їн­ці пов’язували всі свої мрії і спо­ді­ва­н­ня на кра­ще жит­тя та націо­наль­не визво­ле­н­ня. Від­так, “Козак Мамай” , шедевр укра­їн­сько­го худож­нього обра­зо­тво­ре­н­ня, є писа­ною фар­ба­ми думою наро­ду, в якій за допо­мо­гою зобра­жень-сим­во­лів і реа­лій-зна­ків втіле­но цілий ком­плекс мораль­но-ети­чних норм укра­їн­сько­го на­роду, його погля­дів на жит­тя, на люди­ну, її місце в сві­ті. Зна­ко­вий образ коза­ка на цій кар­ти­ні постав уосо­бле­н­ням жит­тє­зда­тно­сті укра­їн­ської нації, її духов­ним іде­а­лом. Від­так “Коза­ки Мамаї”— най­до­рож­чий скарб спад­ко­єм­ців коза­цьких родів, запо­ві­тний обе­ріг у хаті, що пере­да­вав­ся у спад­щи­ну від поко­лі­н­ня до поко­лі­н­ня. Сьо­го­де­н­ням консоліду­юча місія “Коза­ків Мама­їв” не вичер­пу­є­ться. А тому хай при­хо­дять вони в кожну укра­їн­ську осе­лю, хай див­ля­ться нам у вічі, визво­ля­ють пра­ве­дні душі з пут чужи­не­цьких псев­до­і­де­а­лів, повер­та­ю­чи до рідних батьків­ських сві­тлиць!

Тетя­на Поши­вай­ло   – Мисте­цтво­зна­вець

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»