Купальська ніч
Опубліковано: 10 Кві 2015 11:08

Купа­ло, Купай­ло, Купай­ла, Купа­ла, Купал­бог, Іван Купа­ла — бог моло­до­сті, шлю­бу, кра­си. У пору літньо­го сон­це­во­ро­ту, коли Сон­це в небі най­ви­ще, пред­ки від­зна­ча­ли свя­то Купа­ла (з 23 на 24 черв­ня) — вели­кий шлюб бога літньо­го роз­кві­ту вогню-сон­ця Семи­я­ри­ла з жит­тє­дай­ною боги­нею води Даною. Віри­ли також, що в Іва­нів день (24 черв­ня) боги­ня Сон­це виїжджає назу­стріч сво­є­му судже­но­му Міся­цю, тан­цює і роз­си­па­є­ться по небу яскра­вим про­мі­н­ням.

У Купаль­ську ніч, а це якраз сере­ди­на літа, коли вся при­ро­да буяє зелен­ню, бог Купа­ло бла­го­слов­ляє зрі­лість усьо­го сущо­го, а сер­ця моло­дих і юних скрі­плює любов’ю. На цьо­му свя­ті Зем­ля-Мати має най­біль­шу чаро­дій­ну силу, яку від­дає всім, а вогонь і вода — вели­ку жит­тє­дай­ну, все­очи­щу­валь­ну й цілю­щу силу. Дів­ча­та, свя­тко­во одя­гне­ні, опо­яса­ні чорно­бильником і духмя­ни­ми тра­ва­ми, з він­ка­ми кві­тів на голо­вах, разом з нео­дру­же­ни­ми хло­пця­ми, поха­пав­шись пара­ми за руки, ска­чуть через вогонь і за тим ска­ка­н­ням воро­жать про щастя і одру­же­н­ня. Потім пуска­ють свої віно­чки за водою, при­лі­пив­ши до них вос­ко­ві сві­чки, і по цих він­ках воро­жать про свою долю. На Воли­ні і Поділ­лі юнки при­но­сять із собою при­кра­ше­ну кві­та­ми вер­бу, став­лять її в зем­лю і кру­гом цьо­го дерев­ця, яке нази­ва­ють Купай­лом, водять хоро­во­ди і спів­а­ють пісень. У від­по­від­ний час хло­пці всту­па­ють у сим­во­лі­чну бороть­бу з хоро­во­дом, заби­ра­ють вер­бу і лама­ють її. Це обря­до­дій­ство ото­то­жню­є­ться з літнім пово­ро­том Сон­ця, поча­тком зав­ми­ра­н­ня пло­дю­чих сил при­ро­ди; таким чином про­во­джа­ють боги­ню Сон­це у дале­ку зимо­ву доро­гу. Вва­жа­є­ться, що ска­ка­н­ня через купаль­ський вогонь убез­пе­чує від хво­роб, зло­го чаклу­ва­н­ня і без­плі­дно­сті. На Купа­ла від­кри­ва­є­ться Небе­сна бра­ма, і всі молі­н­ня людей чують боги. Роса, яка випа­дає у Купаль­ську ніч, вва­жа­є­ться жит­тє­дай­ною і цілю­щою. За повір’ям, лікар­ські тра­ви тіль­ки тоді мають вели­ку силу, коли будуть зір­ва­ні в Іва­но­ву ніч або на зорі Іва­но­во­го дня — перш ніж висо­хне з них роса. У чарів­ну Купаль­ську ніч бог Перун запа­лює на папо­ро­ті Кві­тку щастя, а в лісі можна зустрі­ти­ся з добри­ми духа­ми. Але тоді блу­ка­ють у лісі й відьми, вов­ку­ла­ки, мер­ці, лісо­ви­ки, домо­ви­ки, потер­ча­та, мав­ки… Щоб вони не при­ста­ва­ли, юнки носять під пахвою полин.

У «Сто­гла­ві» (1551 р.) досить докла­дно опи­су­є­ться покло­ні­н­ня Купа­ло­ві. У Густин­сько­му літо­пи­сі (1670 р.) мови­ться: «Купа­ло… був богом доста­тку, як у гре­ків Цере­ра, йому боже­віль­ні задля добро­бу­ту подя­ку при­но­си­ли перед жни­ва­ми. Цьо­му Купа­лу, бісо­ві, ще й досі поде­ку­ди боже­віль­ні скла­да­ють шану, почи­на­ю­чи з черв­ня 23 дня, уве­че­рі напе­ре­до­дні різдва Іоана Пред­те­чі, навіть до жнив і далі, таким чином і зве­чо­ра зби­ра­є­ться про­сто­люд обох ста­тей, пле­туть собі він­ки з духмя­них трав або з корі­н­ня і, під­пе­ре­зав­шись пере­ве­слом, роз­па­лю­ють вогонь, інко­ли ж став­лять зеле­ну гіл­ку і, взяв­шись за руки, біга­ють нав­ко­ло вогню, спів­а­ють пісень, при­мов­ля­ю­чи Купа­лом; потім через той вогонь ска­чуть, тому бісо­ві від­дя­чу­ю­чи себе».

У хри­сти­ян­ські часи цей бог замі­нив­ся Іва­ном Хре­сти­те­лем, до іме­ні яко­го ста­ли дода­ва­ти наро­дне прі­зви­сько: Іван Купа­ло. Деякі дослі­дни­ки, серед них і автор «Сино­пси­су» (1674 р.), вба­ча­ють у Купа­лі чарів­ну боги­ню вогню та води, яка воло­да­рю­ва­ла над усі­ма польо­ви­ми про­ро­ста­н­ня­ми. Те, що під цим боже­ством розумі­ли в дав­ній Укра­ї­ні істо­ту жіно­чо­го роду, під­твер­джу­є­ться обря­до­ви­ми ігра­ми, на яких боги­ня уосо­блю­ва­ла­ся в дере­ві — вер­бі, беріз­ці чи топо­лі, про що є згад­ки в купаль­ських піснях. Та й з’являється боги­ня час від часу під сво­їм вла­сним іме­нем — Купа­ла, осі­бно від Іва­на:

Купа­ла Іва­на на вули­цю зва­ла:
Ходім, Іва­не, на вули­цю
Та піде­мо в чисте поле,
В чисте поле — жито гля­ді­ти
Від змії, від злої відьми.

З істо­ри­чних дже­рел відо­мо, що богу Купа­лу при­но­си­ли в жер­тву хліб — голов­ний плід зем­лі. Також на купаль­сько­му вогни­щі спа­лю­ва­ли навіть коней, а також інших тва­рин, які сим­во­лі­зу­ва­ли Сон­це. З пом’якшенням куль­ту офі­ру­ва­ли кішку або лиси­цю, про що спів­а­є­ться в купаль­ських піснях:

Горі­шня­ни, долі­шня­ни,
Сходь­те­ся до нас на собо­тку,
Спе­че­мо вам слі­пу кішку.

Запа­ле­не коле­со на свя­ті Купа­ла — це сим­вол пово­ро­ту Сон­ця на зиму. Те саме зна­че­н­ня нада­є­ться і ско­чу­ван­ню запа­ле­но­го коле­са в річку: після сво­го пово­ро­ту літнє Сон­це почи­нає спу­ска­ти­ся з вер­ши­ни небе­сної гори, і палю­че про­мі­н­ня гаси­ться в дощо­вих пото­ках осе­ні, яка ско­ро наста­не. Вогонь в Іва­но­ву ніч нерід­ко добу­вав­ся тер­тям сухо­го дере­ва об ста­ре коле­со. Костри­ща зав­жди запа­лю­ва­ли­ся живим вогнем; поша­но­ва­ні стар­ші люди добу­ва­ли його тер­тям і поки про­дов­жу­ва­ли цю робо­ту, всі, хто зібрав­ся нав­кру­ги, сто­я­ли у бла­го­го­вій­ній тиші, але щой­но вогонь спа­ла­ху­вав — одра­зу ж юрба збу­джу­ва­ла­ся і почи­на­ла спів­а­ти раді­сних пісень.

Про дав­нє похо­дже­н­ня цьо­го свя­та може свід­чи­ти одна з купаль­ських пісень, запи­са­на на Іва­но-Фран­ків­щи­ні, в якій звер­та­ю­ться до богів Перу­на та Лади:

Гей, Ладо! А ти, Перу­не,
Отче над Ладом, гей, Перу­не,
Дай доче­ка­ти, Ладе Купа­ла.
Гей Купа­ла!

Укра­їн­ці-кар­па­то­ру­си, як і литов­ці, схо­дя­чись на Купаль­ське свя­то, вша­но­ву­ва­ли боги­ню жит­тя Ладу, при­но­ся­чи їй в жер­тву біло­го пів­ня. Лада — мати Купа­ла, як і всіх дав­ньо­укра­їн­ських богів. Істо­ри­ки зазна­ча­ють, що свя­то Лади, яке від­зна­ча­ло­ся цілий місяць — від 25 трав­ня до 25 черв­ня, закін­чу­ва­ло­ся вели­ким тор­же­ством Купа­ла. Пізні­ше боги­ня всьо­го сущо­го замі­ни­ла­ся у сві­то­гля­ді наро­ду Пре­чи­стою Дівою Марі­єю.

Про­ти обря­ду Купа­ла в кін­ці XVI ст. осо­бли­во  зав­зя­то висту­пав укра­їн­ський про­по­від­ник Іван Вишен­ський: «Купа­ла на Хре­сти­те­ля уто­пі­те і огнен­не ска­ка­н­ня від­кинь­те, гні­ва­є­ться-бо Хре­сти­тель на зем­лю вашу, що в день пам’яті його попу­ска­є­те дия­во­лу глуми­ти­ся вами з вас же самих».

Про бога Купа­ла зна­хо­ди­мо у «Веле­со­вій кни­зі»: «…коли Купа­ло при­йде у він­ку, що покла­де­ний на голо­ві його, спле­те­ний із віт­тя зеле­но­го, і кві­тів, і пло­дів»; «Се бо Купа­ло при­йшов до нас і гово­рив нам, що повин­ні ста­ти гор­ді і чисті тіла­ми і душа­ми наши­ми»; «І се Купа­ло пока­же для нас зна­ме­н­ня на пере­мо­гу над воро­га­ми, і те має­мо тво­ри­ти»; «…сла­ву спів­а­ти… і Купал­бо­гу, який до митнищ пра­ви­ти­ме і вся­ке омо­ві­н­ня».

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»