Лавра Івана Мазепи. Український гетьман – зиждитель храмів і скарбів духовних.
Опубліковано: 17 Жов 2008 14:39

Подо­лав­ши 374 схо­дин­ки вели­кої Лавр­ської дзві­ни­ці, з її най­ви­що­го яру­су можна огля­ну­ти весь Київ. Якщо це зро­би­ти в ясну пого­ду, то поща­стить навіть поба­чи­ти Козе­лець і Пере­я­слав – місте­чка, які від­ді­ляє від сто­ли­ці май­же сотня кіло­ме­трів.
Дони­ні дзві­ни­ця зали­ша­є­ться най­ви­щою спо­ру­дою Киє­ва – 96 метрів. Збу­до­ва­но її коштом геть­ма­на Іва­на Сте­па­но­ви­ча Мазе­пи, який 1707 року виді­лив на цю спра­ву 73 тися­чі золо­тих. Будо­ву муру­ва­ли дов­го і завер­ши­ли аж 1744-го. На той час геть­ман уже 32 роки, як спо­чив у Бозі, і попри те, що впро­довж цьо­го часу лавр­ські духов­ни­ки вправ­но про­кли­на­ли Мазе­пу і добре потринь­ка­ли його гро­ші за неці­льо­вим при­зна­че­н­ням, – дзві­ни­ця вда­ла­ся на сла­ву.

Чоти­ри­яру­сна мону­мен­таль­на вежа є най­ви­щим, але не най­до­рож­чим про­е­ктом Мазе­пи в мона­сти­рі, Най­ко­штов­ні­ше обі­йшло­ся будів­ни­цтво кам’яного муру нав­ко­ло Печер­ської лав­ри – міль­йон золо­тих. Обо­рон­ні сті­ни зво­ди­ли за всі­ма вимо­га­ми того­ча­сно­го вій­сько­во-інже­нер­но­го мисте­цтва. І по завер­шен­ні будів­ни­цтва Печер­ська оби­тель пере­тво­ри­ла­ся на непри­сту­пну фор­те­цю у тих межах, які дони­ні визна­ча­ють кор­до­ни древ­ньо­го мона­сти­ря.

Мазе­па фінан­су­вав від­нов­ле­н­ня голов­но­го хра­му Лав­ри – Успен­сько­го собо­ру, який дов­гий час бов­ва­нів пус­ткою після «палом­ни­цтва» сюди крим­сько­го хана Мен­глі-Гірея.

20500 золо­тих геть­ман виді­лив на позо­ло­че­н­ня бань Успен­сько­го собо­ру, 2000 – на вели­кий срі­бний сві­чник до ньо­го, 2400 – на золо­ту чашу і опра­ву до Єван­ге­лія, 3000 – на золо­ту митру.

Коштом геть­ма­на від­ре­став­ро­ва­но Тро­ї­цьку Надбрам­ну цер­кву (що на голов­но­му вхо­ді до мона­сти­ря).

Збу­до­ва­но «пер­ли­ну укра­їн­сько­го баро­ко» – храм Всіх свя­тих, Ону­фрі­їв­ську вежу-цер­кву, Микіль­ську лікар­ня­ну цер­кву і дру­кар­ню. У Нижній Лав­рі цер­кви Воздви­же­ния Чесно­го Хре­ста і Різдва Бого­ро­ди­ці спо­ру­дже­но на гро­ші двох коза­цьких пол­ков­ни­ків, чле­нів адмі­ні­стра­ції Мазе­пи. Вла­сне, пра­кти­чно все, що можна сьо­го­дні поба­чи­ти в Лав­рі – це архі­те­кту­ра у сти­лі укра­їн­сько­го баро­ко, яка зали­ши­ла­ся у спа­док від геть­ма­на. «Не було і не буде поді­бно­го до ньо­го», – писав печер­ський монах-суча­сник Мазе­пи. І як у воду дивив­ся. Бо з від­хо­дом геть­ма­на золо­тий час роз­бу­до­ви і про­цві­та­н­ня Лав­ри закін­чив­ся.

Усі насту­пні пра­ви­те­лі, почи­на­ю­чи з Петра І, ста­ви­ли­ся до Лав­ри як до даро­хра­ни­тель­ни­ці, з якої вва­жа­ли за гріх щось не урва­ти. До Петер­бур­га пере­ко­чо­ву­ва­ли най­цін­ні­ші речі з мона­стир­ської скар­бни­ці після кожно­го візи­ту до Лав­ри когось із монар­ших осіб.

Більш-менш при­стой­но на тлі всіх інших виді­ля­є­ться хіба що князь Потьом­кін, який фінан­су­вав про­кла­де­н­ня кам’яних дорі­жок від цер­кви до цер­кви у мона­сти­рі. Щоправ­да, такий порив бла­го­дій­но­сті у гене­рал-фель­дмар­ша­ла був спри­чи­не­ний при­їздом до Лав­ри Кате­ри­ни II, щоб «мату­шка не загру­зла с каре­той». Цари­ця, від­ві­дав­ши свя­ту оби­тель, «покло­ні­лась свя­тим мощам уго­дні­ков Хрі­сто­вих» і роз­по­ря­ди­ла­ся секу­ля­ри­зу­ва­ти (себ­то кон­фі­ску­ва­ти) усе мона­стир­ське май­но – зем­лі, села і хуто­ри (добру поло­ви­ну яких пода­ру­вав Лав­рі той же Мазе­па). Усе це добро, зав­дя­ки яко­му Печер­ська оби­тель була еко­но­мі­чно само­стій­ною, ста­ло дер­жав­ною вла­сні­стю Росій­ської імпе­рії. Втра­тив­ши еко­но­мі­чну неза­ле­жність, мона­стир пере­йшов у пов­не під­по­ряд­ку­ва­н­ня Петер­бур­га і зале­жність від «цар­ської ласки».

За таких умов дуже ско­ро Лав­ра з голов­но­го духов­но­го цен­тру – «дру­го­го Єру­са­ли­ма» (так іме­ну­ва­ли Київ за часів Мазе­пи) – пере­тво­ри­ла­ся на рядо­вий мона­стир імпе­рії.

Насту­пний після Кате­ри­ни удар «під дих» Лав­ра отри­ма­ла 1918 року, коли ті, хто був «нічєм» і став «всем», допав­шись до мона­стир­ських скар­бів, визна­чи­ли їхню духов­ну і мисте­цьку цін­ність кіль­кі­стю пудів золо­та і срі­бла та пусти­ли все це на пере­плав­ку. «Коли­шній мона­стир – центр релі­гій­но­го при­гно­бле­н­ня тру­дя­щих пере­тво­ре­но на запо­від­ник – осе­ре­док про­ле­тар­ської войов­ни­чої без­вір­ни­цької куль­ту­ри», – за таким під­пи­сом 1932 року було випу­ще­но листів­ки із зобра­же­н­ням Лав­ри.

Мину­ло 70 літ – і до Лав­ри зно­ву повер­ну­ли­ся слу­жи­те­лі куль­ту.

Але деся­тки років пану­ва­н­ня без­бо­жни­цької про­ле­тар­ської куль­ту­ри дали­ся взна­ки всім. І новим госпо­да­рям оби­те­лі також. Воче­видь, саме з цієї при­чи­ни на тери­то­рії тися­чо­лі­тньо­го мона­сти­ря вони роз­гор­ну­ли фронт удар­но­го будів­ни­цтва, у про­це­сі яко­го зруй­ну­ва­ли два деся­тки ста­ро­вин­них буді­вель, зате наму­ру­ва­ли біль­ше 15 тисяч метрів нових євро­площ.

За такі дія­н­ня Лав­ру можуть «попха­ти» зі Спи­ску сві­то­вої куль­тур­ної спад­щи­ни ЮНЕСКО, бо ново­збу­до­ва­ні спо­ру­ди в мона­сти­рі не пред­став­ля­ють ні істо­ри­чної, ні мисте­цької цін­но­сті і псу­ють ста­ро­вин­ний архі­те­ктур­ний лик. Але ще швид­ше, як про­гно­зу­ють гео­ло­ги, тися­чо­лі­тня оби­тель може про­сто з’їхати вниз пагор­ба­ми, бо вище­зга­да­не будів­ни­цтво ката­стро­фі­чно під­ня­ло рівень під­зем­них вод і вони вже сьо­го­дні актив­но руй­ну­ють древ­ні фун­да­мен­ти.

У XVIII ст. було напи­са­но чима­ло літе­ра­тур­них тво­рів з осан­ною дія­н­ням геть­ма­на Іва­на Мазе­пи.

Ось цита­та з най­зна­ме­ни­ті­шо­го, який нале­жить перу ректо­ра Киє­во-Моги­лян­ської ака­де­мії Фео­фа­на Про­ко­по­ви­ча:

«Послав Бог рів­но­не­бе­сно­му Мона­сти­рю Печер­сько­му мужа добро­чин­но­го, древ­нім пасти­рям рев­ним він, рев­ний, поді­бний»…

Ціка­во, чи пошле Бог рів­но­не­бе­сно­му мона­сти­рю в його істо­рії ще бодай одно­го поді­бно­го до геть­ма­на Мазе­пи?

Іри­на КОСТЕНКО, «Глав­ред»

Зижди­тель хра­мів і скар­бів духов­них. 

Меце­нат­ство геть­ма­на І .Мазе­пи – це тема над­зви­чай­но широ­ка й різно­ма­ні­тна. Писа­ти про меце­нат­ство геть­ма­на – це зна­чить роби­ти огляд ціло­го роз­ви­тку мисте­цтва і куль­ту­ри в Укра­ї­ні кін­ця XVII і поча­тку XVIII сто­літь. В кожній галу­зі цьо­го жит­тя і твор­чо­сті, що при­па­дає на най­більш роз­ви­не­ну добу укра­їн­сько­го баро­ко, помі­тна роля геть­ма­на чи то без­по­се­ре­дні­ми фун­да­ці­я­ми, чи орга­ні­за­цій­ни­ми засо­ба­ми, чи наре­шті його духом, що тво­рить зміст і стиль доби.

Цей бла­го­ро­дний і шля­хе­тний вплив помі­ча­є­мо у всіх ділян­ках укра­їн­ської духов­ної і мате­рі­аль­ної куль­ту­ри, як літе­ра­ту­ра, театр, музи­ка, нау­ка, осві­та, вихо­ва­н­ня, будів­ни­цтво, архі­те­кту­ра, усі пла­сти­чні мисте­цтва, дру­кар­ство, про­ми­сел, а поміж ними такі спе­ці­аль­ні галу­зі, як виріб папе­ру, шкла, ліяр­ни­цтво, сни­цар­ство, тка­цтво або навіть музей­ни­цтво і бібліо­фі­лія.

Прав­да, бага­то мате­рі­аль­них пам’яток та самих зві­сток без­по­во­ро­тно заги­ну­ло, голов­но зав­дя­ки „пиль­но­сті” і запо­па­дли­во­сті росій­ських „зби­ра­чів”, що з нечу­ва­ним у сві­ті вар­вар­ством нищи­ли все, що під­но­си­ло в очах сві­ту постать геть­ма­на. Все-таки укра­їн­ський піє­тизм до пам’яток І.Мазепи був силь­ні­ший за москов­ську нена­висть!

Зби­ра­ю­чи по кри­хтах про­тя­гом бага­тьох років пооди­но­кі звіс­тки, факти і доку­мен­ти про І.Мазепу, дослі­джу­ю­чи самі мате­рі­аль­ні пам’ятки та їх систе­ма­ти­зу­ю­чи, автор цих ряд­ків пев­ний, що не один читач буде зди­во­ва­ний тою коло­саль­ною ролею І.Мазепи, яка позна­чи­ла­ся в ціло­му ком­пле­ксі твор­чо­сті і яку ми може­мо з гідні­стю окре­сли­ти як куль­ту­ру ори­гі­наль­ну і своє­рі­дну.

Меце­нат­ство І.Мазепи – це не прим­ха магна­та, не бажа­н­ня здо­бу­ти собі сла­ву і попу­ляр­ність, як це ста­ра­ли­ся „висві­тлю­ва­ти” москов­ські авто­ри у сво­їй зло­бі.
Іван Мазе­па – типо­вий пред­став­ник укра­їн­ської осві­че­но­сті, куль­тур­но­го про­це­су, куль­тур­них пере­жи­вань. Хара­ктер­не для того сві­то­від­чу­ва­н­ня: піє­тизм до сві­тлої минув­ши­ни батьків­щи­ни, пова­га до пра­ці люд­сько­го розу­му і рук, сен­ти­мент до мисте­цтва і кра­си. Меце­нат­ство Мазе­пи – це вну­трі­шня потре­ба куль­тур­ної люди­ни, це кон­цен­тра­ція від­по­від­но­го ото­че­н­ня, пові­тря, серед яко­го тре­ба жити і пра­цю­ва­ти, це засіб під­ви­щи­ти єдність і від­пор­ніть нації супро­ти сво­їх сусі­дів, котрі мають „очі зави­дю­щі і руки загре­бу­щі”.

Сам письмен­ник, зна­вець мов, поет, музи­ка, бібліо­філ і коле­кціо­нер, І.Мазепа в рів­ній мірі цінив кожну галузь мисте­цтва й умі­н­ня. Отже не був одно­сто­рон­нім, прим­ху­ва­тим зби­ра­чем і не дива­ком — рабом речей і цін­но­стей. У всьо­му доба­чав вихо­ву­ю­чий чин­ник, духов­ний суге­стив­ний вплив, госпо­дар­ський та соці­аль­ний смисл. І навіть, коли тре­ба було для добра ціло­го наро­ду від­мо­ви­тись від мате­рі­аль­них вигід і тих самих улю­бле­них речей, цін­но­стей і скар­бів, – він від­мо­вив­ся без нарі­кань і тво­ре­н­ня собі оре­о­лу муче­ни­цтва.

Як І.Мазепа під­пи­рав літе­ра­ту­ру най­кра­ще свід­чать числен­ні вида­н­ня релі­гій­но­го і світ­сько­го змі­сту, що тоді появ­ля­ли­ся дру­ком. А тре­ба під­кре­сли­ти, що ті вида­н­ня були саме най­кра­щи­ми вида­н­ня­ми вза­га­лі з цілої укра­їн­ської про­ду­кції – від­зна­ча­ли­ся гар­ним дру­ком, пре­кра­сни­ми гра­вю­ра­ми, май­стер­ною опра­вою.

В добу Мазе­пи театр у фор­мі шкіль­ної та істо­ри­чної дра­ми, інтер­ме­дії, вер­те­пу та інших був так тісно зв’язаний із шко­лою вищо­го типу, якою була Київ­ська ака­де­мія, що меце­нат­ство Мазе­пи тут без­сум­нів­не. В той час шкіль­на дра­ма не тіль­ки наби­рає літе­ра­тур­ної вар­то­сті, але при­хо­дить наро­дний еле­мент, як це ми бачи­мо в попу­ляр­ній дра­мі „Коме­дія на Різдво Хри­сто­ве” Дми­тра Тупта­ла зі сце­ною пасту­хів тощо. Новий тип „тра­гі­ко­ме­дії” вияв­ля­є­ться у тво­рі „Воло­ди­мир”, авто­ром котро­го був про­фе­сор пое­ти­ки в Київ­ській ака­де­мії Фео­фан Про­ко­по­вич. Була вона впер­ше вистав­ле­на в ака­де­мії 3 липня 1705 року і при­свя­че­на „добро­дію і кти­то­ру” геть­ма­ну І .Мазе­пі. Від­по­від­а­ю­чи духо­ві часу та інтен­ці­ям само­го І.Мазепи, про­від­ною дум­кою дра­ми була бороть­ба посту­пу та осві­че­но­сті із засто­єм і тем­но­тою.

Нау­ка, що була тісно зв’язана зі шкіль­ни­цтвом, кори­сту­ва­ла­ся най­біль­шою під­трим­кою геть­ма­на, про що свід­чать пере­дов­сім фон­ди І.Мазепи на будо­ву Київ­ської ака­де­мії і самої нау­ки в шко­лі.

Коли П.Алеппський писав, що „серед мона­стир­ських (Київ­ської лав­ри та інших) настав­ни­ків є люди вче­ні, прав­ни­ки, про­мов­ці, зна­ють логі­ку й філо­со­фію та пра­цю­ють над гли­бо­ки­ми пита­н­ня­ми”, то це не була лише кур­ту­а­зія. Ака­де­мія в Киє­ві, що була цен­тром нау­ки й осві­ти, про це свід­чить най­кра­ще.

Буди­нок Київ­ської ака­де­мії рестав­ро­ва­но ґрун­тов­но коштом геть­ма­на в 1704 році. Про хара­ктер цієї пере­бу­до­ви може­мо дізна­тись з порів­ня­н­ня гра­вюр будин­ку ака­де­мії І.Щирського (1697–1702) й ака­де­мі­чно­го тези­су 1713 року на честь Й.Кроковського. Отже, замість одно­по­вер­хо­вої будо­ви в 1704 році поста­ла вели­ка дво­по­вер­хо­ва – з подвій­ни­ми пар­ни­ми вікна­ми двох вищих повер­хів, з баро­ко­ви­ми фрон­то­на­ми і типо­вим дахом у двох кон­ди­гна­ці­ях. Була це справ­ді імпо­зан­тна спо­ру­да, що гідно репре­зен­ту­ва­ла укра­їн­ську нау­ку і куль­ту­ру на ціло­му Схо­ді Євро­пи.

Вели­ка кіль­кість хра­мів, фун­до­ва­них геть­ма­ном І.Мазепою, свід­чить про гран­діо­зне будів­ни­цтво, що сто­я­ло на дуже висо­ко­му техні­чно­му і мисте­цько­му рів­ні. Тоді було ство­ре­но осо­бли­вий, ори­гі­наль­ний тип будов, своє­рі­дні техні­чні засо­би, само­бу­тні архі­те­ктур­ні фор­ми, дета­лі і при­кра­си, що ціху­ють націо­наль­ний стиль. Тому навіть у сві­то­вій літе­ра­ту­рі мисте­цтво цієї доби діста­ло назву укра­їн­сько­го чи коза­цько­го баро­ко.

Досить ска­за­ти, що І.Мазепа побу­ду­вав 4 нові вели­че­зні цер­кви, роз­бу­ду­вав 5 інших вели­ча­вих будов ста­ро­кня­жої доби і докін­чив будів­ни­цтво З цер­ков, роз­по­ча­тих його попе­ре­дни­ка­ми. Всі ці 12 хра­мів зво­ди­ли­ся голов­но про­тя­гом 1690–1706 років, при чім най­більш інтен­сив­но будо­ва­но в роках 1695–1700. Дуже інте­ре­сні рисун­ки голов­ні­ших фун­да­цій І.Мазепи на гра­вю­рі укра­їн­сько­го гра­ве­ра І.Мигури 1706 року: Мико­ла­їв­ська цер­ква на Печер­ську, Тро­ї­цька і Голов­на цер­кви лав­ри, Брат­ська цер­ква на Подо­лі, цер­ква Всіх Свя­тих над Еко­ном­ною бра­мою лав­ри і, прав­до­по­ді­бно, Возне­сен­ська цер­ква в Пере­я­сла­ві.

Дві вели­че­зні цер­кви — Мико­ла­їв­ська на Печер­ську і Брат­ська на Подо­лі в Киє­ві нале­жа­ли до типу будов, де в біль­шій мірі від­би­ли­ся впли­ви захі­дно­єв­ро­пей­ської архі­те­кту­ри бази­лі­каль­но­го типу.

Мико­ла­їв­ська собор­на цер­ква на Печер­ську будо­ва­на в роках 1690–1696 укра­їн­ським архі­те­кто­ром И.Старченком. Будо­ва, виве­де­на в мону­мен­таль­них фор­мах, вра­жа­ла гар­мо­ні­єю окре­мих частин та архі­те­ктур­них мас з рухом пря­мо­ви­сних ліній, що стрем­лять вго­ру, в про­стір.

Брат­ська, Бого­яв­лен­ська цер­ква на Подо­лі в Киє­ві слу­жи­ла хра­мом для сту­ден­тів ака­де­мії. Була побу­до­ва­на в роках 1690–1693 на місці дав­ні­шньої дерев’яної цер­кви часів геть­ма­на Сагай­да­чно­го. Будо­ва поді­бна до Мико­ла­їв­ської цер­кви сво­їм зало­же­н­ням і загаль­ни­ми маса­ми.

Цер­ква Всіх Свя­тих над Еко­ном­ною бра­мою Печер­ської лав­ри незви­чай­но цін­на тим, що дає най­більш ори­гі­наль­ний тип укра­їн­ських будов, не зна­ний в архі­те­кту­рі інших наро­дів та інших сти­лів. Це – цен­траль­на будо­ва в фор­мі так зва­но­го гре­цько­го рів­но­ра­мен­но­го хре­ста з 5 баня­ми. Також окре­мі фор­ми, дета­лі й при­кра­си в своє­рі­дних фор­мах, що свід­чать про вели­ку поми­сло­вість і твор­чість укра­їн­ських май­стрів. Будо­ва поста­ла в роках 1696–1698.

З будов, які лише докін­чу­ва­ли­ся коштом І.Мазепи, зга­да­є­мо собор­ну цер­кву Мгар­сько­го мона­сти­ря коло Лубен, роз­по­ча­ту геть­ма­ном Самой­ло­ви­чем у роках 1684–1687 і закін­че­ну І.Мазепою в 1687–1688 роках. Голов­ним будів­ни­чим цер­кви був Іван Баптист з Віль­на, а його помі­чни­ком Мар­тин Тома­щів­ський. Також муляр­ські май­стри були укра­їн­ці: Рубан, Василь Гали­цький, Біле­цький, Уман­ський, Про­цик.

Так само І.Мазепа закін­чу­вав будо­ву вели­кої цер­кви Спа­са Лубен­сько­го Мгар­сько­го мона­сти­ря. Нема­ла чин­ність Мазе­пи в Чер­ні­го­ві, де він побу­ду­вав буди­нок Коле­гії і дзві­ни­цю Бори­со-Гліб­ської цер­кви. Дехто при­пи­сує Мазе­пі також цер­кву Спа­са Межи­гір­сько­го мона­сти­ря і Михай­лів­ську цер­кву Виду­би­цько­го мона­сти­ря.

Не менш вели­чне діло пере­вів геть­ман І .Мазе­па над рестав­ра­ці­єю і роз­бу­до­вою най­цін­ні­ших пам’яток ста­ро­кня­жої доби. І ця акція від­нов­ле­н­ня вели­ча­вих пам’яток минув­ши­ни теж нале­жа­ла до закрі­пле­н­ня дер­жав­ни­цьких тра­ди­цій. А її пам’ятки були, пере­ва­жно, в пога­но­му ста­ні. Від часів Петра Моги­ли рід­ко коли рестав­ру­ва­ли­ся, хоч ще збе­рі­га­ли велич та сти­лі­сти­чні риси сво­їх форм. За Мазе­пи вони не тіль­ки рестав­ру­ва­ли­ся, а зна­чно роз­бу­до­ву­ва­ли­ся, при­би­ра­ю­чи роз­кі­шних баро­ко­вих форм. Прав­да, при тім втра­ча­ли (осо­бли­во назов­ні) свої пер­ві­сні сти­лі­сти­чні риси, але це вже не вина І.Мазепи, а цілої доби. Таке розу­мі­н­ня рестав­ра­ції існу­ва­ло в цілій куль­тур­ній Євро­пі аж до поча­тку XX сто­лі­т­тя. І лише в най­но­ві­ші часи охо­ро­на пам’яток ста­ро­ви­ни при­йшла на те, що рестав­ра­ція їх не мусить пору­шу­ва­ти пер­ві­сних (а навіть нові­ших) сти­лі­сти­чних осо­бли­во­стей. Зате, зав­дя­ки рестав­ра­ції І.Мазепи, ці доро­го­цін­ні будо­ви не поруй­ну­ва­ли­ся оста­то­чно та ще доне­дав­на були в добро­му ста­ні. Тру­дно собі уяви­ти, скіль­ки пра­ці, енер­гії і коштів пішло на від­нов­ле­н­ня і роз­бу­до­ву цих вели­ча­вих хра­мів!

Софій­ська кате­дра в Киє­ві, най­кра­ща і най­біль­ша будо­ва ста­ро­кня­жої доби, закла­де­на кня­зем Яро­сла­вом Мудрим в 1017 році, при рестав­ра­ції І.Мазепи в роках 1690–1697 зна­чно змі­ни­ла свій зов­ні­шній вигляд і роз­мі­ри.

Михай­лів­ський Золо­то­вер­хий мона­стир у Киє­ві — це дру­га най­ви­зна­чні­ша будо­ва ста­ро­кня­жої доби, яка була рестав­ро­ва­на І.Мазепою.

Голов­на, собор­на цер­ква Успі­н­ня Бого­ро­ди­ці Киє­во-Печер­ської лав­ри — це тре­тя най­цін­ні­ша пам’ятка Киє­ва XI сто­лі­т­тя. Коштом І.Мазепи була роз­бу­до­ва­на в 1695–1696 роках. Як свід­чать того­ча­сні гра­вю­ри цер­кви, до трьох пер­ві­сних нав при­бу­ли ще дві боко­ві, а з захі­дно­го чола добу­до­ва­но роз­кі­шні фрон­то­ни перед вхо­дом і над ним.

Тро­ї­цька цер­ква над голов­ною бра­мою лав­ри, закла­де­на в 1106 році, була поді­бна  до цер­кви над слав­ною „Золо­тою Бра­мою” в Киє­ві. Рестав­ро­ва­на І.Мазепою в 1698 році, діста­ла висо­ку баро­ко­ву баню, дві мен­ші бані з боків та широ­кий фрон­тон посе­ре­ди­ні.

І так, нара­хо­ву­є­мо не мен­ше 20 вели­чних будов, фун­до­ва­них і роз­бу­до­ва­них геть­ма­ном І.Мазепою про­тя­гом 1687–1706 років, себ­то при­па­дає одна вели­ка будо­ва на кожний рік геть­ма­ну­ва­н­ня І.Мазепи!

Числен­ні цер­ков­ні пре­дме­ти з доро­гих мета­лів, з при­кра­са­ми, над­пи­са­ми і при­свя­та­ми, що їх дару­вав геть­ман до різних цер­ков, не тіль­ки не збе­ре­гли­ся, але заги­ну­ли про них самі звіс­тки.

Досте­мен­но зна­є­мо, що геть­ман І.Мазепа дару­вав такі доро­го­цін­но­сті: срі­бний кивот (поч. XVIII ст.) до цер­кви Михай­лів­сько­го Золо­то­вер­хо­го мона­сти­ря; чаша до св.Софії в Киє­ві; срі­бна миска (таре­ля) до цер­кви Гро­бу Госпо­дньо­го в Єру­са­ли­мі з над­пи­сом: „Дар Його Висо­ко­сті Іва­на Мазе­пи, геть­ма­на Русі”. Поді­бний над­пис мала також гра­ві­ро­ва­на на міді пла­ща­ни­ця в Єру­са­ли­мі, дуже тон­ка пра­ця неві­до­мо­го гра­ве­ра.

Вели­ка кіль­кість мета­ле­вих виро­бів у Чер­ні­гів­сько­му музеї, як опра­ви кни­жок, чаші, таре­лі, хре­сти тощо мають ріжні над­пи­си про дона­то­рів, пере­ва­жно з кіл коза­цької стар­ши­ни доби Мазе­пи. Деякі з них мають над­пис: „Во бла­гов­ре­мен­ное регі­мен­тар­ство щасли­во­го Пано­ва­нія сво­е­го Іасне вел­мо­жно­го Єго Милость Пан Иоан Мазе­па Гетман”. Ці збір­ки були зни­ще­ні 1941 року під час бом­бар­ду­ва­н­ня нім­ця­ми Чер­ні­го­ва.

Кни­ги і коле­кціо­нер­ство були улю­бле­ним заня­т­тям І.Мазепи. Фран­цузь­кий дипло­мат Жан Блюз, що від­ві­дав І.Мазепу в Бату­ри­ні в кін­ці 1704 року, писав:
„Воло­дар Мазе­па пока­зу­вав свою збір­ку зброї, одну з най­кра­щих, що я бачив у жит­ті, а також добір­ну бібліо­те­ку, де на кожно­му кро­ці видно латин­ські кни­ги”.
Усі ці збір­ки і май­но геть­ма­на були зни­ще­ні і спа­ле­ні моско­ви­на­ми в 1709 році. Не відо­мі нам жадні реє­стри кни­го­збір­ні і музею Мазе­пи. Без­сум­нів­но, що збір­ки були осо­бли­во цін­ні, коли про них вислов­лю­є­ться фран­цуз, що бував у всіх най­біль­ших осе­ред­ках Євро­пи. Зга­ду­ва­ну „збір­ку зброї” тре­ба розу­мі­ти не в букваль­но­му сми­слі. В ті часи кожну збір­ку ста­ро­ви­ни, що мали коро­лі чи інші воло­да­рі, зви­чай­но нази­ва­ли „збір­кою зброї”, бо воло­да­рям личи­ло пере­дов­сім мати збір­ку зброї. Отже, пев­но, і в збір­ках Мазе­пи були інші цін­ні пам’ятки з укра­їн­ської та іншої ста­ро­ви­ни. А це тим біль­ше, що І.Мазепа не був лише воя­ком, але висо­ко­осві­че­ною осо­бою, а може, це і пере­дов­сім. Тому саме у кни­го­збір­ні геть­ма­на „па кожно­му кро­ці видно було латин­ські кни­ги”. Що Мазе­па любив книж­ки та ще і дуже рід­кі­сні й осо­бли­во мисте­цькі, свід­чить істо­ри­чна звіс­тка, що в бібліо­те­ці геть­ма­на була над­зви­чай­но цін­на руко­пи­сна кни­га „Пере­со­пни­цьке Єван­ге­ліє” 1556–1561 років. Вона опи­ни­ла­ся в І.Мазепи у 1701 році, зго­дом геть­ман її пода­ру­вав до кате­драль­ної цер­кви в Пере­я­сла­ві, звід­ки вона пере­йшла до Духов­ної семі­на­рії в Пол­та­ві.

Дру­ге сві­до­цтво поді­бно­го меце­нат­ства І.Мазепи має­мо з 1704 року, з доби, коли геть­ман з 40-тися­чною коза­цькою армі­єю обса­джу­вав цілу Пра­в­обе­ре­жну Укра­ї­ну вклю­чно з Гали­чи­ною і Волин­ню та в такий спо­сіб хотів об’єднати цілу Укра­ї­ну та три­ма­ти „під сво­їм рей­мен­тар­ством”.

Автор цих ряд­ків у 1935 році зна­йшов у відо­мо­му Кре­хів­сько­му мона­сти­рі коло Жов­кви роз­кі­шне вида­н­ня Єван­ге­лія кін­ця XVII сто­лі­т­тя, яке було пода­ро­ва­не геть­ма­ном І.Мазепою Вер­храт­сько­му мона­сти­рю коло Рави-Руської. Про це свід­чить дов­ший над­пис, писа­ний укра­їн­ським чи то т.зв. коза­цьким ско­ро­пи­сом: „В обо­зі Ясно­вель­мо­жно­го Єго Мило­сти Пана Геть­ма­на Іоа­ні­їа Мазе­пи” з зазна­че­н­ням року 1704. Це досі оди­но­ка мате­рі­аль­на пам’ятка вели­ко­го чину геть­ма­на І.Мазепи, коли він об’єднував усі укра­їн­ські зем­лі в собор­ну цілість.
Меце­нат­ство Мазе­пи сяга­ло не тіль­ки на цілу собор­ну Укра­ї­ну, а дале­ко поза її межі, дба­ю­чи про полі­ти­чні зв’язки на Захо­ді і Схо­ді. При­кла­дом того слу­жить фун­ду­ва­н­ня геть­ма­ном І.Мазепою Єван­ге­лія араб­ською мовою, дру­ко­ва­но­го в Але­по в Сирії в 1708 році, про що свід­чить у ньо­му перед­мо­ва з при­свя­тою геть­ма­но­ві та гра­вю­ра з його гер­бом. Поза тим меце­нат­ство І.Мазепи сяга­ло до Пале­сти­ни, Анті­о­хії, і Але­ксан­дрії, гре­цько­го Афо­ну і Цар­го­ро­да.

…Не могла стар­ши­на під­ра­ху­ва­ти побо­жних пожертв ясно­вель­мо­жно­го…

1709 року, від­ра­зу по смер­ті Іва­на Мазе­пи, між його небо­жем по сестрі Ста­ні­сла­вом Вой­на­ров­ським і коза­цькою стар­ши­ною вини­кла супе­ре­чка за геть­ман­ський спа­док. Для її вирі­ше­н­ня король Карл XII ство­рив комі­сію, яка кіль­ка днів роз­би­ра­ла цю спра­ву. Вивча­ю­чи латин­ські акти цієї комі­сії в нау­ко­вій робі­тні Бібліо­те­ки Оссо­лі­не­у­му, відо­мий дослі­дник Михай­ло Возник натра­пив на доку­мент над­зви­чай­но ціка­вий з точки зору меце­нат­ської діяль­но­сті геть­ма­на Іва­на Мазе­пи. В ньо­му зазна­че­но точні вида­тки та пожер­тви на різні бла­го­дій­ні цілі. Зокре­ма зазна­ча­є­ться:

„Не дока­зу­є­мо чогось про­ти­ле­жно­го й не пере­чи­мо, що ясно­вель­мо­жний геть­ман мав дохо­ди тіль­ки для сво­єї осо­би, але зна­є­мо також добре, що він роз­ки­нув і видав їх щедрою рукою у побо­жно­му намі­рі на будо­ву бага­тьох цер­ков і мона­сти­рів, на мило­сти­ні, на позо­ло­че­н­ня бані Печер­ської цер­кви й на від­бу­до­ву її мона­сти­ря св.Сави в Пале­сти­ні. Про­мов­чу­є­мо бага­то побо­жних і мило­стин­них учин­ків зга­да­но­го геть­ма­на, не може­мо того одно­го поми­ну­ти мов­чан­кою, що він саме перед тепе­рі­шнім пов­ста­н­ням – уже дру­гий рік минає – вислав до Гро­бу Спа­си­те­ля на гору Синай, на св.гору Афон і до інших св. місць Пале­сти­ни трид­цять тисяч дука­тів, помен­шу­ю­чи
„…Після того Вой­на­ров­ський пре­дло­жив виказ гро­шей, що були в Будин­цях, який не зберігся,…старшина ось такий виказ осо­би­стих вида­тків Мазе­пи, що збе­ріг­ся в її пам’яті від два­над­ця­тьох років:

позо­ло­че­н­ня бані ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ УСПЕНСЬКОЇ вели­кої ЦЕРКВИ  20.500 дука­тів;
мур дов­ко­ла ПЕЧЕРСЬКОГО МОНАСТИРЯ і ЦЕРКОВ тощо, міль­йон;
вели­кий дзвін і дзві­ни­ця до ПЕЧЕРСЬКОГО МОНАСТИРЯ 73.000 золо­тих;
вели­кий срі­бний сві­чник для ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ УСПЕНСЬКОЇ вели­кої ЦЕРКВИ 2.000 імпе­рі­а­лів;
золо­та чаша і така ж опра­ва ЄВАНГЕЛІЯ для неї 2.400 дука­тів;
золо­та митра для неї 3.000 дука­тів, поми­нув­ши при­кра­си й пожер­тви для неї;
позо­ло­че­н­ня бані митро­по­ли­чо­го СОФІЙСЬКОГО СОБОРУ в КИЄВІ 5.000 дука­тів, золо­та чаша для ньо­го 500 дука­тів, від­но­ва його 50.000 золо­тих;
цер­ква КИЇВСЬКОЇ МОГИЛЯНСЬКОЇ КОЛЕГІЇ з ГІМНАЗІЯМИ й ін. біль­ше ніж 200.000 золо­тих;
собор­на цер­ква св.МИКОЛИ КИЇВСЬКОГО з МОНАСТИРЕМ тощо біль­ше ніж 100.000 золо­тих;
від­но­ва собор­ної ЦЕРКВИ МОНАСТИРЯ СВ.КИРИЛА за КИЄВОМ біль­ше ніж 10.000 золо­тих;
вів­тар у МЕЖИГІРСЬКОМУ МОНАСТИРІ 10.000 золо­тих;
фун­да­ція ново­збу­до­ва­но­го єпис­коп­сько­го ВОЗНЕСЕНСЬКОГО СОБОРУ в ПЕРЕЯСЛАВІ з мона­сти­рем тощо біль­ше ніж 300.000 золо­тих;
цер­ква в ГЛУХОВІ муро­ва­ний УСПЕНСЬКИЙ СОБОР ГЛУХІВСЬКОГО МОНАСТИРЯ 20.000 золо­тих:
рефе­ктар (тра­пе­зна. – Ред.) ГУСТИНСЬКОГО МОНАСТИРЯ 10.000 золо­тих;
рефе­ктар ЛУБЕНСЬКОГО МГАРСЬКОГО МОНАСТИРЯ понад 8.000 золо­тих;
цер­ква СВ.ТРІЙЦІ в БАТУРИНІ понад 20.000 золо­тих;
неза­кін­че­на цер­ква св.МИКОЛИ в БАТУРИНІ 4.000 золо­тих;
мона­стир­ська ПОКРОВСЬКА ЦЕРКВА в ДІГТЯРАХ (Діг­тя­рів­ці. – Рсд.) 15.000 золо­тих;
мона­сти­рі БАХМАЦЬКИЙ КАМЕНСЬКИИ УСПЕНСЬКИЙ, ЛЮБЕЦЬКИИ АНТОНІЇВ, ДУМНИЦЬКИЙ РІЗДВА БОГОРОДИЦІ з ЦЕРКВАМИ тощо неві­до­мо скіль­ки;
від­но­ва БОРИСОГЛІБСЬКОГО кате­драль­но­го МОНАСТИРЯ в ЧЕРНІГОВІ 10.000 золо­тих;
докін­че­н­ня будо­ви мона­стир­ської собор­ної ЦЕРКВИ СВ.ТРІЙЦІ там само 10.000 золо­тих;
МАКОШИНСЬКИЙ МОНАСТИР із ЦЕРКВОЮ св.МИКОЛИ понад 20.000 золо­тих;
на від­но­ву мона­сти­ря св.САВИ дав у БА ТУРИНІ архі­ман­дри­то­ві, пізні­шо­му патрі­ар­хо­ві, 50.000 золо­тих, а на докін­че­ний будо­ви цьо­го ж мона­сти­ря й до інших місць ПАЛЕСТИНИ вислав тому ж патрі­ар­хо­ві 30.000 дука­тів;
чаша з чисто­го золо­та, лам­па та срі­бний вів­тар для БОЖОГО ГРОБУ 20.000 золо­тих;
срі­бна рака з п’ятьма срі­бни­ми сві­чни­ка­ми на мощі св. ВАРВАРИ 4.000 імпе­рі­а­лів;
вів­тар для цер­кви у ВІЛЬНІ 10.000 золо­тих;
під­мо­га пра­во­сла­вію на руки луцько­го єпис­ко­па Жабо­кри­цько­го 3.000 золо­тих;
ЄВАНГЕЛІЯ в араб­ській мові на руки але­ксан­дрій­сько­го патрі­ар­ха 3.000 золо­тих.
Дерев’яні цер­кви: чер­ні­гів­ська св. ІВАНА ЄВАНГЕЛІСТА з вів­та­рем тощо понад 5.000 золо­тих;
дві бату­рин­ські, ВОСКРЕСЕНСЬКА й ПОКРОВИ БОГОРОДИЦІ з при­на­ле­жно­стя­ми понад 15.009 золо­тих; в селі Пра­чі понад 15.000 золо­тих; св. ІВАНА ХРЕСТИТЕЛЯ в РИЛЬСЬКУ 2.000 золо­тих.

Не могла стар­ши­на під­ра­ху­ва­ти щедрих пожертв Мазе­пи на мило­сти­ні мона­сти­рям, цер­квам, митро­по­ли­там, архі­єпис­ко­пам, єпис­ко­пам, архі­ман­дри­там і іншим духов­ним із ГРЕЦІЇ, ПАЛЕСТИНИ, МОЛДАВІЇ, ВОЛОЩИНИ, СЕРБІЇ, БОЛГАРІЇ, ПОЛЬЩІ й ЛИТВИ, на УКРАЇНІ чужин­цям, духов­ній стар­ши­ні, різним цер­квам, укра­їн­ським мона­сти­рям, чен­цям, сту­ден­там і бран­цям, але зна­ла, що за 23 роки сво­го геть­ман­ства давав Мазе­па щоро­ку 1.000 золо­тих на київ­ських бур­са­ків і 500 золо­тих ГУСТИНСЬКОМУ МОНАСТИРЕВІ.

За душу покій­ної геть­ма­но­вої роз­дав мона­сти­рям і цер­квам рука­ми кан­це­ля­ри­ста Вой­це­хо­ви­ча 20.000 золо­тих, за визво­ле­н­ня кн.Четвертинького 3.000 золо­тих, на запис ПЕЧЕРСЬКОМУ МОНАСТИРЕВІ 180.000 імпе­рі­а­лів”…

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»