Маковея. За народним календарем 14 серпня. Як святкували та що їли.
Опубліковано: 01 Січ 2009 01:08

Наро­дна назва свя­та (Мако­вія, Мако­вея, Спас Пер­ший, Спас на воді, Семи бра­тів муче­ни­ків Мак­ка­ве­їв — 14 сер­пня), без­умов­но, утво­ри­ла­ся від офі­цій­ної про­сто за спів­зву­чні­стю: Мак­ка­ве­їв — Мако­вея — Мако­вія. Спри­я­ло закрі­плен­ню назви й те, що саме в цей пері­од дости­гав мак, його зби­ра­ли і суши­ли. Поєд­на­н­ня ста­ро­дав­ніх наро­дних кален­дар­них і хлі­бо­роб­ських зви­ча­їв із цер­ков­ни­ми пра­во­слав­ни­ми від­бу­ло­ся орга­ні­чно і при­зве­ло до того, що у цер­кві ста­ли свя­ти­ти зіл­ля: василь­ки (бази­лік), м’яту, мелі­су, руту, люби­сток, чебрець; кві­ти: чор­но­брив­ці, гво­зди­ки, майо­ри, фло­кси, айстри, воло­ве око тощо і голов­не — мак у маків­ках.

Свя­че­ні тра­ви та кві­ти кла­ли у купіль дити­ні, щоб росла здо­ро­вою, від­ва­ром масти­ли скро­ні, щоб не болі­ла голо­ва. Із свя­че­них василь­ків роби­ли кро­пиль­це, коли кро­пи­ли свя­че­ною водою моло­дих на весіл­лі або про­во­джа­ли когось у дале­ку путь. Мак, кві­ти й зіл­ля­чко збе­рі­га­ли цілий рік за обра­за­ми, щоб зава­рю­ва­ти в разі потре­би.

Свя­че­не зіл­ля кида­ли у коло­дязь, щоб посвя­ти­ти в ньо­му воду. Її вва­жа­ли кори­сною для вагі­тних, поро­діль, малих дітей і для всіх, хто засла­бне.

М’яту, мелі­су, чебрець, василь­ки вико­ри­сто­ву­ва­ли для ушля­хе­тне­н­ня напо­їв — узва­ру, а осо­бли­во варе­ну­хи; на м’ятній чи мелі­со­вій воді замі­шу­ва­ли пря­ни­ки.
Дів­ча­та й жін­ки, які йшли свя­ти­ти зіл­ля, мак і кві­ти, повин­ні були перед тим добре попо­їсти, щоб насту­пно­го року доче­ка­ти­ся щедро­го вро­жаю, і не лише на мак, а й на хліб і горо­ди­ну, на фру­кти і яго­ди.

Спа­сом Пер­шим нази­ва­ють свя­то Мако­вея, тому що неза­ба­ром (19 сер­пня) настає справ­жній Спас, або Пре­о­бра­же­н­ня Госпо­днє. Спа­сом на воді звуть його через тра­ди­цію в деяких райо­нах Укра­ї­ни купа­ти­ся вдо­сві­та у річці хво­рим на про­па­сни­цю — вода цьо­го дня вва­жа­ла­ся цілю­щою. Так само хво­рі могли ско­ри­ста­ти­ся водою з освя­че­но­го коло­дя­зя.

Мак спо­жи­ва­ли в Укра­ї­ні і як хар­чі, і як обе­ріг від злих сил. І хоча широ­ко побу­ту­ва­ла наро­дна при­каз­ка: «Сім годів мак не родив і голо­ду не робив», їли його бага­то. Вико­ри­сто­ву­ва­ли мак на Свя­тве­чір, дода­ю­чи до куті, готу­ва­ли пісні варе­ни­ки й пиро­ги на Щедрий вечір, на Голо­дну кутю у перед­день Водо­хре­ща, а також на всі­ля­кі уро­чи­сто­сті, що при­па­да­ли на піст. На Сорок свя­тих (10 бере­зня) вари­ли сорок варе­ни­ків з маком або пекли сорок «жай­во­рон­ків» чи сорок «сорок» із тіста, поси­па­но­го маком. На Сере­до­хре­стя (у сере­ду посе­ред Вели­ко­го посту) пекли з тіста, при­тру­ше­но­го маком, хре­сти, їх кла­ли по кутках ниви на поча­тку оран­ки, щоб уве­че­рі, роз­ді­лив­ши з худо­бою, з’їсти. Корон­кою свя­че­ної маків­ки вити­ска­ли хре­сти­ки на вер­ше­чку вели­ко­дньої паски. На Пер­шу Пре­чи­сту (Успі­н­ня Пре­свя­тої Бого­ро­ди­ці — 28 сер­пня), а також на Голо­во­сі­ки (Усі­кно­ве­н­ня голо­ви Іва­на Хре­сти­те­ля — 11 вере­сня) вари­ли варе­ни­ки і пекли пиро­ги з маком. Готу­ва­ли стра­ви з маком (каші, кар­то­пля­не пюре, пиро­ги тощо) і в пов­сяк­ден­ній кухні, осо­бли­во в пісні дні.

Мак в Укра­ї­ні вико­ри­сто­ву­вав­ся і як олій­на росли­на. При цьо­му спо­жи­ва­ли не лише олію, а й маку­ху, що була сма­чним і пожив­ним допов­не­н­ням до пісної їжі. Її осо­бли­во полю­бля­ли діти, вони біга­ли до олій­ни­ці, щоб випро­си­ти сві­жої маку­хи.

На свя­то Мако­вея пекли обря­до­ві кор­жи­ки — шули­ки (шуля­ки, ламан­ці). Тісто готу­ва­ли пісне і прі­сне, часом навіть без соди, звід­ки й пішла при­каз­ка: «Із води та муки пече баба шули­ки». Ретель­но вимі­шу­ва­ли, діли­ли на шма­то­чки, ще раз вимі­шу­ва­ли і роз­ка­чу­ва­ли кор­жі зав­тов­шки у 0,5 см. Потім роби­ли ножем ром­бо­ви­дні надрі­зи (щоб гото­вий корж добре ламав­ся, звід­си дру­га назва — ламан­ці) і пекли в печі на ско­во­ро­ді, зма­ще­ній олі­єю. Пере­вер­та­ли, щоб корж рів­но­мір­но запі­кав­ся з обох боків. У макі­трі роз­ти­ра­ли мак до появи моло­ка, роз­во­ди­ли його медо­вою ситою і цією солод­кою під­ли­вою поли­ва­ли дрі­бно пола­ма­ні кор­жі. На Мако­вєя діти ходи­ли від роди­ча до роди­ча, кушту­ю­чи шули­ки. Не гре­бу­ва­ли цими ласо­ща­ми й доро­слі.

Мак до цьо­го дня спо­жи­ва­ли того­рі­чний, насі­н­ня ново­го вро­жаю можна було їсти лише після Мако­вєя та освя­че­н­ня. Най­біль­ше ціну­вав­ся у наро­ді «сивий» мак. Стра­ви й олія з ньо­го були най­сма­чні­ші. Як хар­чо­вий про­дукт мен­ше полю­бля­ли мак-само­сій, або «видюк» (у його маків­ці при дости­ган­ні утво­рю­ва­ли­ся діро­чки, через які виси­па­ло­ся й роз­сі­ю­ва­ло­ся зер­ня, воно є настіль­ки дрі­бним, що його дуже важ­ко поба­чи­ти навіть вдень). Про­те, за наро­дни­ми віру­ва­н­ня­ми, він мав над­зви­чай­ну силу як засіб про­ти злих чар. Кожна госпо­ди­ня, зна­йшов­ши на сво­є­му горо­ді «видюк», обе­ре­жно зби­ра­ла його, щоб не роз­гу­би­ти вміст. Потім мак свя­ти­ли. Але й несвя­че­ний, він був кори­сний в уяв­лен­ні наро­ду про­ти відьом, які ноча­ми “доїли” чужих корів, про­ти «неспо­кій­них мер­ців» та іншої нечи­стої сили.

Віри­ли, що коли «видюк» освя­ти­ти три, сім або дев’ять разів (а свя­ти­ти можна було й на Мако­вєя, й на Велик­день), то його сила ста­ва­ла непе­ре­мо­жною. Обси­пав­ши таким маком хлів, хату чи обій­стя, не сум­ні­ва­ли­ся, що відьми, чор­ти, чаклу­ни тощо не дося­гнуть мети. Нечисть не могла пере­сту­пи­ти через роз­си­па­ний мак, і їй дово­ди­ло­ся зби­ра­ти числен­не дрі­бню­сінь­ке насі­н­ня. Поки вона пора­ла­ся, наста­вав ранок, спів­ав півень і все нечи­сте втра­ча­ло силу. На Поліс­сі при цьо­му при­мов­ля­ли: «Одо тобє робо­та на усю ноч». Маком обе­рі­га­ли худо­бу від зуро­че­н­ня на Юрія, на Іва­на Купа­ла, під час різдвя­них свя­ток. На Поділ­лі гово­ри­ли, сію­чи у хлі­ві свя­че­ним маком: «Як видюк збе­реш, тоді в моєї худоб­ки покорм забе­реш»; «Маку-видю­ку, ти все видиш, з сон­цем-вітром ком­по­ну­єш, не допу­сти сюди лихі сили».

На Поліс­сі свя­че­ний «видюк» вико­ри­сто­ву­ва­ли для викли­ка­н­ня дощу. Якщо три­ва­ла посу­ха, сім удо­виць зно­си­ли свій «видюк» до кри­ни­ці, змі­шу­ва­ли його разом, заси­па­ли у воду і роз­мі­шу­ва­ли хлі­бною лопа­тою. За пере­ка­за­ми, цей засіб був най­пер­спе­ктив­ні­ший: через неве­ли­кий про­мі­жок часу випа­дав добрий дощ.

Мако­ві при­пи­су­ва­ли вла­сти­вість впли­ва­ти на пло­до­ви­тість худо­би й людей. Тому його вико­ри­сто­ву­ва­ли у кален­дар­ній обря­до­во­сті (як ком­по­нент куті, у діво­чо-пару­бо­чих іграх на Андрія), а також у весіль­них обря­дах при обси­пан­ні моло­дих зер­ням, у весіль­но­му печи­ві.

У наро­дній меди­ци­ні мак вико­ри­сто­ву­ва­ли як сно­дій­ний засіб.

Мак був попу­ляр­ним об’єктом наро­дної твор­чо­сті. Існує чима­ло пісе­ньок, а осо­бли­во при­ка­зок про ньо­го: «Тиждень пости­шся, а в неді­лю — з маком», «Добра, як юшка з маком», «Трин­ди-рин­ди кор­жі з маком», «Зга­дуй мак, та й їж так», «Мак чор­ний, та добрий, а редь­ка біла, та гір­ка». Відо­мі й загад­ки про мак:

Сто­їть тичка
На тичці капли­чка,
Без вікон, без две­рей,
Пов­на хата людей.

Сто­їть сте­бло коло села,
А на сте­блі – сім­сот і два.

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»