Небесна Заступниця
Опубліковано: 10 Жов 2009 10:12

Мати Божа наша Небе­сна Засту­пни­ця й наша Вічна Небе­сна Покро­ва.
«Те, за що інші наро­ди борю­ться сло­ва­ми та дискур­са­ми, коза­ки сами­ми дія­ми дося­га­ють», – писав 1621 року Київ­ський пра­во­слав­ний митро­по­лит Йов Боре­цький. «Радуй­ся Радо­сте наша, покрий нас від уся­ко­го зла свя­тим тво­їм Омо­фо­ром!»

     Вже біль­ше як понад 1000р.тому назад ці свя­ті Богом натхнен­ні сло­ва вели­кої віри, надії та любо­ві до Пре­свя­тої Засту­пни­ці роду люд­сько­го моли­тов­но спів­а­ють уста Пра­во­слав­но­го укра­їн­ця. Бо воі­стин­но від­чу­ла на сво­їй зем­лі Укра­ї­на без­ме­жний, пов­ний ласки та бла­го­да­ті Покров Небе­сної Мате­рі Божої. Духов­но та істо­ри­чно ця вели­ка опі­ка Покро­ви­тель­ки в най­важ­чих обста­ви­нах фор­му­ва­н­ня нашо­го наро­ду про­яв­ля­ла­ся як Непо­ру­шна Сті­на бороть­би за прав­ду і Віру Хри­сто­ву.

     Така при­ро­да люди­ни, що вона у всі часи нама­га­ла­ся зару­чи­ти­ся під­трим­кою яки­хось вищих сил у цьо­му нео­ся­гнен­но­му для її розу­му сві­ті, коли вла­сні зуси­л­ля чи інші засо­би уже не дія­ли. Часто це були вига­да­ні нею самою сили – уяв­ні боги чи обо­жню­ва­ні яви­ща при­ро­ди, міфі­чні пред­ки чи родо­ві тва­ри­ни. Дав­ні люди запо­бі­га­ли ласки духів тва­рин, навіть каз­ко­вих, яких вва­жа­ли пред­ка­ми сво­го роду й обо­жню­ва­ли їх. Таке яви­ще в нау­ці нази­ва­є­ться тоте­мі­змом, а

Хра­мо­ва  іко­на “Бого­ро­ди­ця Слобід­ська Цари­ця коза­цька”

зобра­же­н­ня таких тва­рин -тоте­ма­ми. У нас ана­ло­гі­чні скуль­пту­ри нази­ва­ють ідо­ла­ми, куми­ра­ми або бов­ва­на­ми. Ска­жі­мо, в укра­їн­ських сте­пах ще в XIX сто­літ­ті було без­ліч кам’яних зобра­жень-бов­ва­нів Мате­рі-пра­ро­ди­тель­ки, ман­дрів­ник бачив їх ген дале­ко на обрії, від цьо­го й наро­див­ся вираз – бов­ва­ні­ти, тоб­то мая­чи­ти. Такі фігу­ри й вико­ну­ва­ли, поміж іншим, роль сте­по­вих орі­єн­ти­рів.
Наші дале­кі пред­ки, у часи матрі­ар­ха­ту, покло­ня­ли­ся мате­рі всіх богів, вва­жа­ли її най­мо­гу­тні­шою, від­по­від­но вша­но­ву­ва­ли і про­си­ли у неї най­ви­що­го захи­сту. У Веле­со­вій кни­зі – літо­пи­сній пам’ятці укра­їн­сько­го письмен­ства IX сто­лі­т­тя по р X – зга­ду­є­ться птах Матир-Сла­ва, котра, роз­про­стер­ши свої кри­ла над вій­ськом руси­чів, боро­ни­ла їх від воро­жої зброї.

     З анти­чних часів нам відо­мий також вислів – бра­ти під егі­ду. Похо­дить він з міфо­ло­гії дав­ніх гре­ків, де егі­да – це магі­чний щит Зев­са з напну­тою на ньо­го шкі­рою кози Егі­ди, котра у свій час вря­ту­ва­ла «бога богів». Тому еллі­ни, шука­ю­чи захи­сту, поря­тун­ку, тала­ну, звер­та­лись до Зев­са, щоб він при­крив їх сво­їм чудо­дій­ним щитом і таким чином допо­міг уни­кну­ти небез­пе­ки або при­кро­сті.

                         Інтер’єр нашої коза­цької цер­кви Покро­ва Пре­свя­тої Бого­ро­ди­ці

З прийня­т­тям в Укра­ї­ні хри­сти­ян­ства віді­йшли на дру­гий план і дав­ні укра­їн­ські віру­ва­н­ня. Укра­їн­ці поча­ли шука­ти засту­пни­цтва Ісу­са як Бога живо­го та свя­тих муче­ни­ків за віру Хри­сто­ву. Але неза­пе­ре­чним є той факт, що з гли­бин тися­чо­літь при­та­ман­ний нам культ мате­рі зна­йшов своє від­дзер­ка­ле­н­ня в любо­ві до Мате­рі Божої – непо­ро­чної Діви Марії. До неї ж поча­ли укра­їн­ці звер­та­ти­ся й по допо­мо­гу.
З істо­рії відо­мий такий факт. Коли 1034 року Божо­го син хре­сти­те­ля Русі Воло­ди­ми­ра Вели­ко­го князь Яро­слав, назва­ний пізні­ше Мудрим, зійшов­ся у гер­ці з пече­ні­га­ми, що при­йшли заво­ю­ва­ти Київ, осла­бле­ний між­усо­би­ця­ми, і ста­но­ви­ще скла­да­ло­ся не на користь кня­жої дру­жи­ни, тоді жін­ки й діти, котрі зали­ша­ли­ся в місті, чином остан­ньої надії звер­ну­ли­ся у спіль­ній моли­тві до Бого­ро­ди­ці. І саме тієї миті неви­ди­ма сила нараз пере­ла­ма­ла хід подій. Неспо­ді­ва­но наче щось зруй­ну­ва­ло­ся все­ре­ди­ні лав непо­хи­тних до того кочів­ни­ків, а зне­си­ле­ні й май­же зне­ві­ре­ні руси­чі раптом спро­мо­гли­ся здо­ла­ти воро­га. Вра­же­ний цією поді­єю Яро­слав із щирої вдя­чно­сті й побо­жно­сті збу­ду­вав потім на місці бою цер­кву Свя­тої Софії. Чіль­не місце в цьо­му хра­мі займає вели­чне зобра­же­н­ня Мате­рі Божої Оран­ти – захи­сни­ці, котра роз­про­сто­вує свої руки в обо­ро­ні укра­їн­ської нації. В осно­ву цьо­го закла­де­ний гли­бо­кий сим­во­лізм, бо саме Бого­ро­ди­ця, на дум­ку укра­їн­ців, зда­тна, як ніхто, зро­зу­мі­ти Укра­ї­ну: на очах Марії зну­ща­ли­ся над її єди­ним сином й розіп’яли його, і на очах Мате­рі-Укра­ї­ни роз­пи­на­ли, саджа­ли на палі, під­ві­шу­ва­ли на гаки, пали­ли, й кату­ва­ли її синів і дочок лише за те, що вони, вико­ну­ю­чи Божу волю, боро­ли­ся про­ти духов­но­го й націо­наль­но­го раб­ства.

     Голов­ний мотив свя­тку­ва­н­ня пра­зни­ка Покро­ви, це поява виді­н­ня чуда Бого­ро­ди­ці, св. Андрі­єм. Ціле місто й народ був у вели­кій три­во­зі. В хра­мі Пре­свя­тої Бого­ро­ди­ці на Вла­хер­нах, де пере­хо­ву­ва­ла­ся її риза, пра­ви­ло­ся все­но­чне Бого­слу­жі­н­ня, і храм був пере­пов­не­ний людьми, які щиро моли­ли­ся. У натов­пі рев­но молив­ся за спа­сі­н­ня міста св. Андрій Юро­ди­вий зі сво­їм учнем Епі­фа­ном. Від­пра­ва закін­чи­ла­ся. Втім св. Андрій поба­чив, як від цар­ських две­рей — так зва­ли­ся у гре­ків голов­ні вхі­дні две­рі цер­кви — йшла сві­тлом ося­я­на Пре­свя­та Бого­ро­ди­ця у супро­во­ді Свя­то­го Іва­на Хре­сти­те­ля і свя­то­го Іва­на Бого­сло­ва та при співі вели­ко­го хору Свя­тих. Божа Мати під­хо­дить до пре­сто­ла, вкля­кає, дов­го моли­ться і зали­ва­є­ться сльо­за­ми. Від­так встає, зді­ймає зі сво­єї голо­ви пре­я­сну хус­тку-покров-омо­фор (з гре­цької мафо­ріон), і широ­ко про­сти­рає її над наро­дом у цер­кві. Виді­н­ня зни­кає. Св. Андрій і Епі­фан, які бачи­ли це виді­н­ня, зро­зумі­ли, що Пре­свя­та Бого­ма­ти при­йшла, щоб ряту­ва­ти місто. Подія чуда бли­ска­ви­чно роз­не­сла­ся по всьо­му місті. Воро­ги від­сту­пи­ли. Місто було вря­то­ва­не. Від тієї хус­тки-покро­ва і пра­зник дістав свою назву. Покров-омо­фор ста­ли сим­во­лом опі­ки і засту­пни­цтва Пре­чи­стої Діви Марії.

     Хто був св. Андрій Юро­ди­вий? Загаль­но істо­ри­ки при­йма­ють, що він сво­їм похо­дже­н­ням був скіфом-слов’янином з пів­ден­них земель Русі-Укра­ї­ни. Він з інши­ми невіль­ни­ка­ми опи­нив­ся в Цар­го­ро­ді в одно­го бага­то­го пана. Тут він пізнав і полю­бив хри­сти­ян­ську віру. Роз­ду­му­ю­чи над сло­ва­ми св. Апо­сто­ла Пав­ла: “Ми неро­зум­ні Хри­ста ради, ви ж у Хри­сті розум­ні” (1 Кор. 4, 10), він почав пово­ди­ти­ся як неро­зум­ний-юро­ди­вий, звід­си і його назва. Дістав­ши від пана сво­бо­ду, він бага­то часу про­во­див на моли­тві й читан­ні Свя­тих книг.

     Коли жив св. Андрій і коли було чудо покро­ва? На це пита­н­ня тяж­ко дати ясну й задо­віль­ну від­по­відь. В цій спра­ві дум­ки істо­ри­ків поді­ле­ні. Одні кажуть, що св. Андрій жив за пану­ва­н­ня ціса­ря Льва І-го Вели­ко­го (457–474 pp.). це є у V-му сто­літ­ті, інші зно­ву, яких є біль­шість, пере­су­ва­ють час жит­тя св. Андрія на часи ціса­ря Льва Vl-гo Мудро­го (886–911 pp.). це є на поча­ток Х-го сто­лі­т­тя.

Образ Різдва Богородиці в нашій козацькій церкві

                 Образ Різдва Бого­ро­ди­ці в нашій коза­цькій цер­кві 

                              Худо­жник Оле­ксандр Цугор­ка

Пра­зник Покро­ва був у гре­ків місце­вим пра­зни­ком і після паді­н­ня Цар­го­ро­ду 1453 р. вони пере­ста­ли його свя­тку­ва­ти. Не зна­ти також, чому якраз день 14-го жов­тня став днем пра­зни­ка. Можли­во, що того дня св. Андрій мав виді­н­ня, а можли­во також тому, як деякі дума­ють, що того дня Схі­дна Цер­ква від­зна­чає пам’ять св. Рома­на Слад­ко­пів­ця, який склав бага­то гім­нів у честь Пре­чи­стої Діви Марії. Насту­пно­го дня після пра­зни­ка свя­ткує наша Цер­ква пам’ять св. Андрія Юро­ди­во­го.

     Пра­зник Покро­ва має слу­жбу вели­ких пра­зни­ків зі все­но­чним, але не нале­жить до 12 вели­ких пра­зни­ків. Він не має ані перед- ані по-пра­зден­ства.

      Вели­ка честь вста­нов­ле­н­ня Свя­та Покро­ви нале­жить нашій землі,яка з само­го поча­тку душею сво­го наро­ду вві­ру­ва­ла в Свя­тий Омо­фор Пре­свя­тої Діви, і освя­ти­ла день з’явлення його уро­чи­сті­стю свя­тку­ва­н­ня. Подія Свя­та ста­ла­ся 1(14) жов­тня, і в цей день Цер­ква вста­но­ви­ла свя­то Покро­ва Пре­свя­тої Бого­ро­ди­ці. «Сьо­го­дні ми, пра­во­слав­ні люди, раді­сно свя­тку­є­мо, ося­я­ні Тво­їм, Божа Мати, явлі­н­ням і, зді­йма­ю­чи очі до Тво­го пре­чи­сто­го обра­зу, уклін­но прси­мо: покрий нас чесною Тво­єю Покро­вою і визво­ли нас від уся­ко­го зла, бла­га­ю­чи Сина Тво­го, Хри­ста, Бога нашо­го, щоб спас душі наші».«Величаємо Тебе Пре­свя­тая Діво, і шану­є­мо Покро­ву Твою Свя­ту, бо Тебе бачив свя­тий Андрій у цер­кві, як за нас Хри­сту Ти молилася».Такими пісне­спі­ва­ми засвід­чує наша цер­ква важли­вість спа­си­тель­ну дано­го пра­зни­ка на честь Покро­ва Бого­ро­ди­ці.

     Культ Божої Мате­рі як Покро­ви­тель­ки нашо­го наро­ду тягне­ться золо­тою ниткою від кня­жих часів аж по сьо­го­дні. Секрет того постій­но­го, улю­бле­но­го й рев­но­го куль­ту Бого­ма­те­рі як Покро­ви­тель­ки, лежить, мабуть, в тому, що тут іде­ться не про зем­не, люд­ське, але небе­сне й могу­тнє засту­пни­цтво. А тако­го засту­пни­цтва й опі­ки хоче кожна люди­на, роди­на й народ. Від само­го поча­тку існу­ва­н­ня нашої дер­жа­ви ми постій­но мали вели­ких і силь­них воро­гів. Тож нічо­го див­но­го, що наш народ шукав такої допо­мо­ги й опі­ки, про­ти якої не може всто­я­ти­ся жодна люд­ська сила, а тією поміч­чю був якраз покров Пре­чи­стої Діви Марії. Тому пра­зник Покро­ва зав­жди був і є для нашо­го укра­їн­сько­го наро­ду днем вели­ко­го вияву любо­ві і вдя­чно­сті для Пре­свя­тої Бого­ро­ди­ці та днем раді­сної про­сла­ви і зве­ли­че­н­ня її покро­ва й засту­пни­цтва.

     Най­біль­шої потре­би в засту­пни­цтві Покро­ва Пре­свя­тої Бого­ро­ди­ці від­чу­вав наш народ під час вели­ких істо­ри­чних лихо­літь, тоді коли йому потрі­бна була твер­дість у вірі та в бороть­бі за суспіль­но-хри­сти­ян­ські іде­а­ли.

     ХІІ ст.- час коза­цької доби-це воі­стин­но свя­тий час і свя­ті люди які Покро­ву Бого­ро­ди­ці під­но­сять як Стяг засту­пни­цтва та бороть­би за волю щастя й долю…
« яка це бла­го­сло­вен­на зем­ля! Яка там рев­ність – озна­ка свя­тої душі й чисто­ти віри! Наші очі щасли­ві , що все це бачи­ли, а вуха, що це чули…Козаки визво­ли­лись тепер з нево­лі та раб­ства, вони живуть віль­но та раді­сно; побу­ду­ва­ли собор­ні цер­кви, подба­ли про пре­гар­ні іко­но­ста­си, обра­зи й хору­гви. Їхні цер­кви одні кра­щі за дру­гі, вищі й біль­ші; навіть сіль­ські цер­кви викли­ка­ють зди­ву­ва­н­ня. Люди визна­ють дуже щиро свою віру…» – таки­ми сло­ва­ми загаль­ну кар­ти­ну хри­сти­ян­сько­го бла­го­че­стя укра­їн­сько­го наро­ду зма­льо­вує в сво­їй «Подо­ро­жі» відо­мий архи­ди­я­кон Пав­ло Алеп­ський. З істо­рії відо­мо, що запо­різь­ке коза­цтво мало в 17ст.свої мона­сти­рі-Тре­хте­ми­рів­ський Свя­то­го Успі­н­ня посе­ред Дні­про­вих скель пра­во­го бере­га напро­ти Пере­я­сла­ва, Межи­гір­ський Свя­то-Пре­о­бра­жен­ський під Киє­вом, який вва­жав­ся патро­ном Січі. Вла­сне з цієї оби­те­лі до само­го зруй­ну­ва­н­ня Запо­ріж­жя «вра­жою бабою»- Кате­ри­ною 2-ою,обиралися ієро­мо­на­хи та духо­вен­ство для Бого­слу­жінь до Січо­вої Покров­ської цер­кви яка була на о. Хор­ти­ця, та інших сво­їх 13-ти цер­ков Вій­ська Запо­різь­ко­го. Слід ска­за­ти також про «Межи­гір­ський Спас» як свя­ти­ню для якої коза­ки ніко­ли не шко­ду­ва­ли щедрих і бага­тих офір, – бо ста­вав він часто місцем їхньо­го остан­ньо­го спо­чин­ку, »де після жит­тьо­вих бур і похо­дів запо­ро­жець постриг­шись в чен­ці , шукав для душі спа­сі­н­ня та молив­ся за Укра­ї­ну».

     Ось як коза­ки гово­ри­ли буду­ю­чи свої цер­кви на най­ви­що­му і най­кра­си­ві­шо­му місці посе­ред коша: «нехай кра­су­є­ться храм Покро­ви Мате­рі Божої в небе­сній висо­чи­ні і нехай свя­ті моли­тви з від­кри­то­го місця несу­ться за нас пря­мо до пре­сто­лу Госпо­да Бога».

Неви­мов­но кра­су­ва­ли­ся у хра­мах іко­ни Покро­ва Пре­свя­тої Бого­ро­ди­ці. Ось так опи­сує образ істо­рик Явор­ни­цький: «вра­жає не стіль­ки маз­ком, скіль­ки ори­гі­наль­ні­стю. На липо­вій дошці, в три четвер­ті дов­жи­ни і в дві шири­ни, зобра­же­н­ня Бого­ро­ди­ці, Мико­лая чудо­твор­ця і Миха­ї­ла архи­стра­ти­га, а зни­зу постав­ле­ні в пов­но­му озбро­єн­ні, в чобо­тях, широ­ких шаро­ва­рах, в кун­ту­шах, під­пе­ре­за­ні зеле­ни­ми пояса­ми, з від­кри­ти­ми, нали­со вибри­ти­ми голо­ва­ми, запо­рож­ці. Вни­зу іко­ни від коза­ка який сто­їть на пер­шо­му пла­ні з пра­во­го боку про­стя­гну­та вверх вузь­кою стрі­чкою до само­го вуха Бого­ро­ди­ці, над­пис: «Моли­ся, покрий нас чесним тво­їм покро­вом визво­ли нас від уся­ко­го зла».І дру­га стрі­чка з моли­твою-від­по­від­дю Бого­ро­ди­ці: «Ізбав­лю і покрию люди моя».Висока духов­ність часів коза­цької доби поро­джує вели­кий вплив на роз­ви­ток загаль­ної духов­но­сті ціло­го укра­їн­сько­го наро­ду його фор­му­ва­н­ня як освід­че­ної нації з сво­єю непо­втор­ною куль­ту­рою та мисте­цтвом. Відо­мо, що най­більш твор­чим дося­гне­н­ням цієї доби роз­ви­тку укра­їн­сько­го мисте­цтва було                ство­ре­н­ня осі­бно­го при­зна­но­го у сві­то­вій літе­ра­ту­рі, – укра­їн­сько­го або коза­цько­го барок­ко. Осо­бли­во пам’ятки цер­ков­но­го мисте­цтва дано­го часу сво­єю неоці­нен­ною важні­стю-при­рів­ню­ю­ться до архі­те­ктур­них пам’яток свя­тинь кня­жої доби домон­голь­ських часів.

     Осо­бли­вий подив від неймо­вір­ної кра­си сво­го мисте­цтва випро­мі­ню­ють цер­кви дерев’яної архі­те­кту­ри. Істо­ри­ки укра­їн­сько­го мисте­цтва ствер­джу­ють, що вели­ка куль­ту­ра укра­їн­сько­го дерев’яного будів­ни­цтва ста­рих часів, ство­ри­ла такі своє­рі­дні зраз­ки, такі типи побу­до­ви цер­ков, такі окре­мі фор­ми, – що в сві­то­вій літе­ра­ту­рі укра­їн­ська архі­те­кту­ра, а осо­бли­во дерев’яна цер­ква – фігу­рує за назвою –«укра­їн­сько­го типу».Але є ціка­вим і те , що вона від­рі­зня­є­ться сво­єю уні­каль­ні­стю не лише від дерев’яних будов захо­ду і схо­ду ‚але також інших слов’янських наро­дів. Це все тво­рить у дерев’яній укра­їн­ській цер­кві атмо­сфе­ру, яка застав­ляє схи­ли­ти голо­ву і дозем­но вкло­ни­ти­ся твор­чо­му гені­є­ві укра­їн­сько­го люду, що сто­лі­тньою напру­же­ною пра­цею ство­рив доро­го­цін­ний неоці­нен­ний скарб сві­то­вої куль­ту­ри – дерев’яний храм.

     Най­ста­рі­ші, збе­ре­же­ні до наших часів дерев’яні цер­кви та дзвін­ни­ці (ХVI – ХVIII стт.),які є дію­чи­ми – зна­хо­дя­ться на захі­дній Укра­ї­ні в Гали­чи­ні, Буко­ви­ні, Бой­ків­щи­ні та в Кар­па­тах. Також в музе­ях в Киє­ві-Пиро­го­во. Львів-Шев­чен­ків­ський Гай. Істо­ри­ки вва­жа­ють ‚що пер­ві­сний тип цер­ков­ної дерев’яної будів­лі най­кра­ще збе­ріг­ся на захо­ді дер­жа­ви, – як у заку­тку мало досту­пно­му для змі­ни архі­те­ктур­них форм під впли­вом нових сти­лів. Основ­ний тип цієї будів­лі – трьо­хзру­бна цер­ква, що скла­да­є­ться з сере­дньої про­сто­ку­тної части­ни і двох бічних, близь­ких до ква­дра­ту, зру­бів. Пер­ший з них був бабин­цем, а дру­гий вів­та­рем. Всі три зру­би викла­да­лись з бру­сів в пара­лель­но­му до зем­лі поло­жен­ні і пере­кри­ті пира­мі­даль­ним пере­кри­т­тям, так що над цілою будо­вою висо­чіє сере­дня вежа, пов­ні­ша в об’ємі від двох інших – бічних, а в гар­мо­нії вони вима­льо­ву­ю­ться як одна трьо­хбан­на церква.Такого типу цер­кви зву­жу­ю­ться до вер­хів­ки, і мають декіль­ка повер­хів, що раз то мен­ших один від одно­го, які єдна­лись між собою коси­ми зла­ма­ми. Коли диви­тись на скле­пі­н­ня цер­ви, то вона зда­є­ться наба­га­то вищою аніж є в дій­сно­сті, що викли­кає в душі під­не­се­не висо­ко­ре­лі­гій­не від­чу­т­тя. Та не лише на Захі­дній Укра­ї­ні збе­ре­гли­ся трьо­хвер­хі дерев’яні цер­кви. П’ятиверхі на п’ятизрубному постав­ле­ні були та досить поши­ре­ні на Київ­щи­ні, Пол­тав­щи­ні, та Сло­бо­жан­щи­ні. Вони дещо від­рі­зня­ли­ся архі­те­ктур­ною побу­до­вою. На Воли­ні та Поділ­лі пере­ва­жає трьо­хзру­бна цер­ква з одні­єю або трьо­ма баня­ми. Такі хра­ми з рів­ни­ни Укра­ї­ни дату­ю­ться ХVIII-им сто­лі­т­тям.

           Цер­ква Покро­ва Пре­свя­тої Бого­ро­ди­ці на Запо­різь­кій Січі в XVII ст.

 Крізь віки та сто­річ­чя, яки­ми б не були важ­ки­ми часи нашо­го наро­ду як би не зни­щу­ва­лась віра пра­во­слав­на, дух укра­їн­ства, куль­ту­ра, мисте­цтво, іко­на наро­дна та іко­но­пис – бажа­н­ня тво­ри­ти для Божо­го Пре­сто­лу та рідно­го наро­ду, зали­ша­є­ться в людях доброї волі і до сьо­го­дні­шньо­го часу Зав­дя­чу­ю­чи духу та гли­бо­кій поша­ні до рідної кро­ві наших слав­них дідів та пра­ді­дів – справ­жні укра­їн­ці коза­цько­го роду і в наші часи від­тво­рю­ють ‚ожив­ля­ють дух такої рідної близь­кої по духу ста­ро­ви­ни часів слав­ної Геть­ман­щи­ни.

     Наш сла­ве­тний Киів в остан­ні десять років спо­до­бив­ся на пов­ста­н­ня з руїн хра­мів-обе­ре­гів цілої Укра­ї­ни: Михай­лів­сько­го-Золо­то­вер­хо­го мона­сти­ря, Свя­то­успен­сько­го Печер­сько­го Собо­ру цер­кви Пиро­го­щі, цар­ських Врат Собо­ру Свя­тої Софії та бага­то інших втра­че­них Свя­тинь в часи без­бо­жни­цтва та пану­ва­н­ня неукра­їн­ської запро­да­ної вла­ди.

    Поча­ток тре­тьо­го тися­чо­лі­т­тя. Сто­ли­ця Укра­ї­ни за сім кіло­ме­трів від Хре­ща­ти­ка. Пер­ша Коза­цька цер­ква Покро­ва Пре­свя­тої Бого­ро­ди­ці з часів руй­ну­ва­н­ня у 1775 році Запо­різь­кої Січі.

Захо­плює дух, застав­ляє битись сер­це, напов­нює в жилах кров сво­їм рідним укра­їн­ським – викли­кає подив і неймо­вір­ні відчуття…Такий чудо­вий стан душі можна сьо­го­дні пере­жи­ти в само­му сер­ці Киє­ва в Від­ра­дно­му скве­рі – де по серед зеле­них дерев роз­ли­лась солом’яними стрі­ха­ми, мальов­ни­чи­ми, сні­жно­бі­ли­ми з диво­ви­жни­ми вікон­ця­ми, чудо­ви­ми при­зьба­ми, пере­ла­за­ми, пле­те­ни­ми тина­ми, – чудо­ва «Мама­є­ва Сло­бо­да» – етно­гра­фі­чний центр куль­ту­ри та мисте­цтва часів Бог­да­на Хмель­ни­цько­го, Геть­ман­щи­ни.

     Так як і в ті слав­ні часи по серед Запо­різь­кої Січі на Хор­ти­ці, так і сьо­го­дні по серед Сло­бо­ди на одній широ­ті з Печер­ською Лав­рою на місці істо­ри­чно­го вито­ку древ­ньої річки Либідь висо­чіє і кра­су­є­ться сво­ї­ми трьо­хвер­хи­ми з кова­ни­ми хре­ста­ми покри­ти­ми ґон­та­ми купо­ла­ми – цер­ква Свя­тої Покро­ви Мате­рі Божої. Немо­жли­во сло­ва­ми опо­ві­сти про всю кра­су зов­ні­шньо­го і вну­трі­шньо­го обла­шту­ва­н­ня цер­ков­ці кра­су­ні з укра­їн­ським духом та душею.»хто раз там був той і душу свою хри­сти­ян­ську там забув…»

     Окра­са хра­му це її Покров це її Свя­тий образ «Бого­ро­ди­ця Слобід­ська Цари­ця Коза­цька»..

     «Все упо­ва­ніє моє на Тебе ‚мій пре­сві­тлий раю, на мило­сер­діє Твоє, – все упо­ва­ніє моє на Тебе Мати возла­гаю. Свя­тая сило всіх Свя­тих Пре­не­по­ро­чная, бла­гая». (Т.Г.Шевченко).

         Образ “Діва Марія Все­ви­дя­че Око” зна­хо­ди­ться в нашій коза­цькій цер­кві.                                                      Худо­жник Оле­ксандр Цугор­ка.

  В киво­ті з щиро­го золо­та, на золо­та­во-срі­бно­му фоні, з запле­те­ни­ми в кві­тах стрі­чка­ми, з кора­ло­вим нами­стом на гру­дях, з герой­ським оре­о­лом коза­цьких гер­бів, та з мило­ви­дним свя­тим ликом укра­їн­ської жіно­чо­сті «Кате­ри­ни» сла­ве­тно­го Кобза­ря-такою Вона Матір Божа загля­дає в душі пара­фі­ян, які за її мило­сти­ве засту­пни­цтво щиро дару­ють золо­ті хре­сти­ки й коштов­не нами­сто.
Вона є Матін­кою всьо­го живо­го. Вона є доско­на­лим Божим тво­рі­н­ням, бо від іме­ні усьо­го люд­ства від­по­ві­ла “Так” Бого­ві, дозво­ли­ла Хри­сто­ві наро­ди­тись у сві­ті. Бого­ро­ди­ця вчи­ни­ла так, що Ісус став для нас бра­том, зро­би­ла нас дру­зя­ми Бога. Вона вже зі само­го поча­тку, немов­би, “уси­но­ви­ла” нас.
• Бого­ма­тір допо­ма­гає нам ста­ти перед Богом щири­ми, про­сти­ми дітьми.
Перед матір’ю немо­жли­во зата­ї­ти своє горе, тру­дно­щі, одяг­ти “маску”, що
у нас все гаразд, коли насправ­ді дале­ко так не є. Не бій­мо­ся, що наші
грі­хи, помил­ки є на пере­шко­ді, щоб ста­ти сином (дочкою) Марії. Нав­па­ки,
най­біль­ше ува­ги мати уді­ляє слаб­кій дити­ні, піклу­є­ться та лікує її.
• Кожна дити­на ста­ра­є­ться наслі­ду­ва­ти свою матір. А, від­дав­шись під опі­ку Пре­чи­стої, можна бага­то чого від неї навчи­тись: доско­на­лої моли­тви, вмі­н­ня слу­ха­ти Бога, вико­ну­ва­ти Його волю, віри­ти, надіятись,любити…

     Ми також про­си­мо Бого­ро­ди­цю при­ве­сти нас, грі­шних, до Бога, допо­мог­ти бути собою, бла­га­ю­чи з гли­би­ни сво­го сер­ця: “Не має­мо іншої помо­чі, не має­мо іншої надії, крім Тебе, Вла­ди­чи­це!”.

     Чи можли­во про­стою люд­ською мовою роз­по­ві­сти про всі бла­го­ді­я­н­ня Бого­ро­ди­ці для всьо­го роду хри­сти­ян­сько­го, які є, були і будуть! Бага­то хто з нас може роз­по­ві­сти зі сво­го жит­тя про таєм­ни­чі та нез’ясовані одкро­ве­н­ня пов’язані з її Боже­ствен­ним Про­ми­слом!

     Зга­дую той день – 8 сер­пня 2003 року

коли при уча­сті свя­щен­ни­ків усіх кон­фе­сій при очо­лю­ван­ні Слу­жби Свя­тій­шим Філа­ре­том Патрі­ар­хом Київ­ським та всі­єї Руси-Укра­ї­ни, на освя­чен­ні та під­нят­ті хре­стів над коза­цькою цер­квою, ста­лось чудо. Скрізь по Киє­ву було соня­чно, та ясне бла­ки­тне небо без жодної хма­рин­ки, як раптом в момент освя­че­н­ня , коли кра­плі свя­тої води з кро­пи­ла дотор­кну­ли­ся Бого­ро­ди­чних хре­стів, про­гри­мів грім, нена­че знак утвер­дже­н­ня Божої Сили над цер­квою Покро­ви, та від­нов­ле­н­ня істо­ри­чної спра­ве­дли­во­сті, оскіль­ки це пер­ша коза­цька цер­ква, збу­до­ва­на на Укра­ї­ні з часів руй­ну­ва­н­ня Запо­різь­кої Січі.

 «Сила Най­ви­що­го покри­ває тих, хто з вірою і побо­жні­стю при­па­дає до
Тво­єї свя­тої Покро­ви, бо тіль­ки Тобі Єди­ній, Пре­свя­тій і Пре­чи­стій Мате­рі
Божій даро­ва­но, щоби вся­ке про­ха­н­ня Твоє спов­ни­ло­ся. Тому ж вір­ні
вся­ко­го зро­сту про­слав­ля­ють Тебе і Сина Тво­го, спів­а­ю­чи: «Али­луя!»
(Ака­фіст Покро­ви. Кон­дак-3).

Щиро запро­шу­є­мо на спіль­ну моли­тву.
З пова­гою до Вас!

Насто­я­тель Став­ро­пі­гій­ної коза­цької цер­кви Покро­ва Пре­свя­тої Бого­ро­ди­ці ієрей Роман ФУРДИН.
Укра­їн­ська Пра­во­слав­на Цер­ква Київ­сько­го патрі­ар­ха­ту.

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»