Невелика козацька розвідка про каву…
Опубліковано: 11 Лют 2014 12:41

Пра­ба­тьків­щи­ною кави небез­під­став­но вва­жа­ю­ться зем­лі Єфі­о­пії. Зав­дя­ки араб­ським кочів­ни­кам та купцям кава ста­ла широ­ко­ві­до­мою в кра­ї­нах Близь­ко­го Схо­ду. Однак, до про­то­ки Босфо­ру й Дар­да­нел­ли, що від­ді­ляє Євро­пу від Азії, кава потра­пи­ла зав­дя­ки 22-річно­му туре­цько­му сул­та­ну Мехме­ду ІІ, котрий як пере­мо­жець уро­чи­сто в‘їхав у воро­та Цар­го­ро­да – Кон­стан­ти­но­по­ля. Це ста­лось 29 трав­ня 1453 року. На штурм Кон­стан­ти­но­по­ля юний сул­тан при­вів понад 100 000 вої­нів та вели­че­зний флот, що нара­хо­ву­вав біля 100 бойо­вих галер-каторг, тоб­то вій­сько­вих кора­блів.

Най­улю­бле­ні­шим напо­єм туре­цьких вер­шни­ків та моря­ків, без­пе­ре­чно, була кава. Так, зав­дя­ки моло­до­му та енер­гій­но­му сул­та­ну Мехме­ду ІІ кава і потра­пи­ла до схі­дних бере­гів Євро­пи. Від­так подо­рож цьо­го напою шля­ха­ми Євро­пи три­ва­ла впро­довж кіль­кох сто­літь. До цьо­го доклав руку то й же ж  непо­си­дю­чий сул­тан Мехмед ІІ. У віці 44 років, цеб­то у 1475 році, його вір­ні спа­ги та яни­ча­ри захо­плю­ють не тіль­ки один із най­по­ту­жні­ших тор­го­вих цен­трів того­ча­сної Схі­дної Євро­пи – Кафу (м. Фео­до­сія), але й інші міста Пів­ден­но­го узбе­реж­жя Кри­му, вклю­ча­ю­чи Ман­гуп – сто­ли­цю кня­зів­ства Фео­до­ро. Так в Кри­му, пра­кти­чно на поро­зі Євро­пи утво­ри­лась туре­цька про­він­ція – Каф­ський сан­джак, до якої при­єд­ну­ю­ться захо­пле­ні пізні­ше міста всьо­го Пів­ні­чно­го Причорномор’я та Азов­сько­го узбе­реж­жя. Саме з цьо­го часу васа­ли туре­цько­го сул­та­на – крим­ські тата­ри, поча­ли систе­ма­ти­чно шар­па­ти укра­їн­ські, литов­ські та поль­ські зем­лі, спу­сто­шу­ю­чи їх хижи­ми кри­ва­ви­ми набі­га­ми. Голов­ною метою цих набі­гів було людо­лов­ство. Полю­ва­н­ня на людей, тоб­то хло­пчи­ків та дів­ча­ток віком від 5 років, доро­слих юна­ків та дів­чат, а також силь­них та здо­ро­вих чоло­ві­ків та жінок у ордин­ців нази­ва­лось «Яссою», або ж «Яси», що зна­чить «зви­тя­жна здо­бич». Таку люд­ську здо­бич потім пере­про­ду­ва­ли на всіх неволь­ни­чих рин­ках Малої Азії та Пів­ні­чної Афри­ки, аж до Марок­ко. Ця агре­сив­ність крим­сько­та­тар­ських орд спри­чи­ни­ла до появи у Придніпров‘ї нові­тньої поту­жної вій­сько­вої сили, а саме: пра­во­слав­но­го Запо­розь­ко­го лицар­сько­го орде­ну. На цю нові­тню вій­сько­ву поту­гу скар­жив­ся у 1492 р. крим­ський хан Мен­глі-Гірей у листі до Вели­ко­го кня­зя литов­сько­го Оле­ксан­дра, пишу­чи про коза­ків-киян та чер­ка­щан, які захо­пи­ли осман­ську вій­сько­ву гале­ру-катор­гу біля Тяги­ні. Фор­те­ця Тяги­ня — це тоді­шня туре­цька фор­те­ця на Дні­стрі (нині — м. Бен­де­ри у Мол­до­ві). Отже, наші пра­ді­ди коза­ки спу­сти­ли­ся чов­на­ми по Дні­пру з Киє­ва та Чер­кас, про­йшли Чор­ним морем, під­ня­ли­ся Дні­стром й захо­пи­ли поту­жний вій­сько­вий кора­бель пра­кти­чно під носом у туре­цько­го гар­ні­зо­ну фор­те­ці Тяги­ні…

Як потім писав істо­рик Михай­ло Гру­шев­ський: «Це була пер­ша писем­на згад­ка про Запо­розь­ких коза­ків». Далі так зва­ний «куль­тур­ний обмін» на Євро­пей­ських тере­нах Укра­ї­ни між Запо­розь­ки­ми коза­ка­ми і тур­ка­ми-осма­на­ми набу­вав все біль­ших роз­ма­хів та мас­шта­бів. Здо­бу­ва­ю­чи «коза­цький хліб», тоб­то вій­сько­ву здо­бич, запо­розь­кі коза­ки визво­ля­ли хри­сти­ян­ських неволь­ни­ків з раб­ства, плюн­дру­ю­чи міста і місте­чка пра­кти­чно по всьо­му узбе­реж­жю Чор­но­го моря. Бува­ли роки, що наші пра­ді­ди-запо­рож­ці здій­сню­ва­ли вели­кі та малі мор­ські похо­ди по два, або й три рази на рік, нео­дно­ра­зо­во під­па­лю­ю­чи навіть сам Кон­стан­ти­но­поль та його перед­мі­стя.  Як мови­лось в одній із коза­цьких дум: «…була Вар­на здав­на слав­на, слав­ніш неї – коза­ки…».  Щоправ­да, мор­ські похо­ди бува­ли не зав­жди щасли­ві для Запо­рож­ців. Це тра­пля­лось тоді, коли тур­ки всти­га­ли мобі­лі­зу­ва­ти весь свій вій­сько­вий флот, або ж шторм чи буря вики­да­ли коза­цькі чов­ни-чай­ки на туре­цький берег, від­так, наші пра­ді­ди, через злий випа­док, тися­ча­ми потра­пля­ли у полон, у такий непри­єм­ний спо­сіб зна­йом­ля­чись із тра­ди­ці­я­ми вжи­ва­н­ня кави насе­ле­н­ням Осман­ської імпе­рії.

Також відо­мі істо­ри­чні факти направ­ле­н­ня із «гні­зда нашої воль­но­сті» – Запо­розь­кої Січі коза­цьких виві­дни­ків, котрі під вигля­дом ман­дрів­них кобза­рів-лір­ни­ків, про­чан до Свя­тих місць, а також послів та купців-чума­ків при­бу­ва­ли до Стам­бу­лу та інших міст де тор­гу­ва­ли неволь­ни­ка­ми, для вику­пу хри­сти­ян­ських бран­ців та здій­сне­н­ня дипло­ма­ти­чних пере­го­во­рів. Інко­ли коза­цькі посли міся­ця­ми були зму­ше­ні жити в Стам­бу­лі, чека­ю­чи на пози­тив­ну від­по­відь, а від­так, спіл­ку­ва­лись з туре­цьки­ми чинов­ни­ка­ми, котрі ж, зви­чай­но, при­го­ща­ли «чуба­тих слов‘ян» кавою.

Відо­мо про те, що Бог­дан Хмель­ни­цький у сво­їй  геть­ман­ській рези­ден­ції, що зна­хо­ди­лась в Субо­то­ві, часту­вав іно­зем­них послів із Захі­дної Євро­пи та Моско­вії тра­ди­цій­ним для мешкан­ців Туре­цької імпе­рії напо­єм, який нази­вав­ся кава. Буду­чи моло­дим вої­ном, Бог­дан Хмель­ни­цький у 1620 році під Цецо­рою потра­пив у полон до тур­ків, де про­жив два роки, поки мати не зібра­ла гро­ші для його вику­пу. Тур­ки обхо­ди­лись із поло­не­ним гре­чно, від­по­від­но до його ста­ту­су, як і з люди­ною за яку можна отри­ма­ти чима­лий викуп. Таким чином, юний шля­хтич Бог­дан Хмель­ни­цький не тіль­ки зумів вивчи­ти туре­цьку мову, але й, без­умов­но, позна­йо­мив­ся із тра­ди­ці­я­ми вжи­ва­н­ня тоні­зу­ю­чо­го напою – кави. 

В сере­дньо­ві­чній Укра­ї­ні, чашка, в яку роз­ли­ва­ли цей духмя­ний напій, мала назву «філі­жан­ка». Зокре­ма, Вели­кий укра­ї­нець Іван Котля­рев­ський в сво­є­му без­смер­тно­му тво­рі «Ене­ї­да», зга­дує про існу­ва­н­ня філі­жа­нок…

Однак після смер­ті Бог­да­на Хмель­ни­цько­го в укра­їн­ській істо­рії настав тра­гі­чний  пері­од, який ще іме­ну­є­ться в істо­ри­чних дже­ре­лах як «Руї­на», цеб­то гро­ма­дян­ська вій­на між наши­ми «вождя­ми-пол­ков­ни­ка­ми», котрі по смер­ті Хмель­ни­цько­го ста­ли чуби­тись та діли­ти Геть­ман­ську була­ву, а від­так і Укра­ї­ну на два, три, а то й чоти­ри шма­тки. Доді­ли­лись до того, що туре­цькі вій­ська впро­довж кіль­кох років, а в деяких випад­ках кіль­кох деся­тків років, сто­я­ли гар­ні­зо­на­ми пра­кти­чно під Киє­вом у містах: Чиги­ри­ні, Чер­ка­сах, Кане­ві, Кор­су­ні, Ума­ні, рів­но як і по всьо­му Поді­л­лю вклю­чно із Неми­ро­вом, Бра­тсла­вом та містом Кам‘янець-Подільський.

При­ро­дньо, що туре­цькі гар­ні­зо­ни не тіль­ки пере­тво­рю­ва­ли наші цер­кви на мече­ті, але й впро­довж кіль­кох деся­тків років більш-менш мир­но спів­існу­ва­ли із місце­вим насе­ле­н­ням, котре в силу обста­вин, зна­йо­ми­лось з тра­ди­ці­я­ми вжи­ва­н­ня кави.

Також зна­ний ще один істо­ри­чний факт, що слав­но­зві­сний Фастів­ський пол­ков­ник (м. Фастів зна­хо­ди­ться за 50 км на пів­день від Киє­ва) Семен Палій, буду­чи не про­сто відо­мим коза­цьким пол­ко­вод­цем, а за свід­че­н­ня­ми само­го Геть­ма­на Іва­на Мазе­пи, коза­ком-хара­ктер­ни­ком, не тіль­ки добре знав про туре­цький зви­чай вжи­ва­ти каву, але й заохо­чу­вав коза­ків сво­го пол­ку до вжи­ва­н­ня цьо­го тоні­зу­ю­чо­го духмя­но­го напою. Бува­лий запо­ро­жець-хара­ктер­ник Семен Палій гово­рив сво­їм коза­кам, що: «…вжи­ва­ю­чи каву, укра­їн­сько­му воїн­ству буде лег­ше зро­зу­мі­ти туре­цькі дум­ки, манев­ри і вій­сько­ві поми­сли…».  Щоправ­да коза­ки Семе­на Палія при­ду­ма­ли свій уні­каль­ний рецепт вжи­ва­н­ня кави, а саме: з моло­ком та медом. За пере­ка­за­ми такий рецепт кави, на від­мі­ну від туре­цької гір­кої, запо­розь­ким коза­кам ліпше сма­ку­вав.

Впро­довж кіль­кох сто­літь укра­їн­ські коза­ки вели пра­кти­чно без­пе­рерв­ні малі і вели­кі вій­ни – як на морі, так і на суші – про­ти регу­ляр­ної армії Осман­ської імпе­рії. Тож, в яко­сті тро­фе­їв до рук укра­їн­сько­го коза­цтва не рід­ко потра­пля­ли цілі обо­зи усі­ля­кої вій­сько­вої про­ві­зії, аму­ні­ції та при­па­сів. Серед цієї «вій­сько­вої здо­би­чі» часто-густо тра­пля­лись цілі вози ван­та­же­ні мішка­ми із зер­на­ми кави. При­ро­дньо, що коза­ки, зна­ю­чи про напій, який готу­ва­ли тур­ки із зерен кави, не вики­да­ли її як смі­т­тя, а вико­ри­сто­ву­ва­ли за при­зна­че­н­ням. Саме такий випа­док і тра­пив­ся у 1683 році під Від­нем, коли кмі­тли­вий козак Юрій Куль­чи­цький попро­сив собі у вина­го­ро­ду кіль­ка сотень мішків ніко­му не потрі­бної кави в зер­нах, що зали­ши­лась в табо­рі роз­гром­ле­ної туре­цької армії. Євро­пей­ські дво­ря­ни, як і про­сті сол­да­ти, не зна­ли про засто­су­ва­н­ня зерен у мішках, вва­жа­ю­чи його за якийсь незро­зумі­лий непо­тріб.

Загаль­но­ві­до­мо, що пер­шу кав‘ярню в Євро­пі, в австрій­ській сто­ли­ці Від­ні, від­крив 13 сер­пня 1684 року укра­їн­ський-таки козак Юрій Куль­чи­цький, одно­се­лець ще одно­го Вели­ко­го коза­цько­го Геть­ма­на Петра Сагай­да­чно­го. Зав­дя­ки ста­ра­н­ням коза­ка Юрія Куль­чи­цько­го, кава ста­ла одним із най­мо­дні­ших напо­їв числен­них закла­дів хар­чу­ва­н­ня Від­ня, Буда­пе­шта, Пра­ги, Мюн­хе­на, Амстер­да­ма, Лон­до­на та інших вели­ких того­ча­сних Євро­пей­ських міст.

Сум­но каза­ти, що хоча наші пра­ді­ди і поча­ли вжи­ва­ти каву років на 100–150 рані­ше, ніж це ста­ли роби­ти в Євро­пі, про­те ця тра­ди­ція на Над­дні­прян­щи­ні не закрі­пи­лась. Однак ця при­крість ста­лась не тому, що укра­їн­ці з яко­гось дива роз­лю­би­ли каву, а зав­дя­ки поту­гам іншої азій­ської Імпе­рії, сто­ли­ця якої на той час зна­хо­ди­лась в Петер­бур­зі. Москов­ська імпе­рія зруй­ну­вав­ши у 1775 році «гні­здо золо­тої воль­но­сті» укра­їн­ців – Запо­розь­ку Січ,  пере­тво­ри­ла лица­рів-запо­рож­ців на рабів, цеб­то на крі­па­ків, які став­ши без­прав­ни­ми, на сво­їй таки дідів­ській зем­лі, не мали можли­во­сті сма­ку­ва­ти кавою, смак до якої вони при­ви­ли всій Євро­пі. Також після того, як ми ста­ли крі­па­ка­ми, з вжи­тку укра­їн­ців щез не тіль­ки напій «кава», але й сам тер­мін  «філі­жан­ка», тоб­то назва посу­ду з якої вжи­ва­ли каву в сере­дньо­ві­чній Укра­ї­ні.

Вар­то під­ве­сти під­сум­ки, наго­ло­сив­ши на тому, що хоча каву до Євро­пи при­не­сли тур­ки, про­те зро­би­ли її попу­ляр­ною на всьо­му кон­ти­нен­ті саме Запо­розь­кі коза­ки.

Козак Леву­шків­сько­го куре­ня Вой­ська Запо­розь­ко­го Низо­во­го Костян­тин Олій­ник

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»