Ой, Коляда, Коляда! Ти буваєш, Коляда, напередодні Різдва!
Опубліковано: 10 Кві 2015 12:02

Коляда — бог, який розпочинає Коло Свароже, тобто новий господарський рік; стародавній обряд уславлення богів піснями (колядування) та винагорода за нього; богиня-мати молодого Божича-Сонця.

Славлячи молодого Божича, бог торжества світла, бог перемоги добра над злом приходить у кожну оселю на Свят-вечір.

Коляда — велике свято Різдва (народження) молодого Божича-Сонця — відзначається в час, коли зимове Сонце повертає на літо, а день починає прибувати. 24 грудня вшановували також батька всіх богів — Сварога. Обряд колядування досить простий: колядники ходять від хати до хати, співають замовляння і побажання всіляких гараздів кожному дому та збирають пожертви у загальний «міх», які потім усією ватагою споживають.

Фольклор зберіг цікаві архаїчні описи зимового новорічного обряду, пов’язаного з божеством Коляди:

За горою крутою,
За рікою бистрою
Стоять ліса дрімучі,
В тих лісах вогні горять,
Кругом вогнів люди стоять,
Люди стоять, колядують.
Ой, Коляда, Коляда!
Ти буваєш, Коляда,
Напередодні Різдва.

В іншій колядці, записаній О.Афанасьєвим, співається:

Їхала Коляда
В мальованому возочку,
На вороному конику!
Заїхала до Василя у двір.
Василь, Василь! Подаруй Коляду.

«Їхала Коляда» — це Сонце, поворот якого радісно святкують люди. Цей виїзд предки вшановували символічним обрядом, про який згадують Судебник 1627 р.    і царська грамота 1648 р.: на святі Коляди вони «одягали на себе машкари і одежу скоморошу і поміж себе бісовську кобилку водили». На Поділлі під Новий рік на честь богині Коляди також водили по дворах коня, прикрашеного пучками сухих квітів і вівса. А в Синопсисі пов’язане з культом громовика (Перуна). У Галичині на святі Коляди ходили з чучелом вовка, зупинялися перед хатами і виголошували колядки, а також бігали селом з вовчою шкурою (вовк вважався охоронцем від злих духів). Учасники цих обрядодійств наряджалися биками, баранами, козлами, ведмедями, собаками і вовками, а також відьмою і чортом. Найчастіше використовувалися вивернуті кожухи і довга борода із льону. Той, хто уявлявся чортом, натягував на себе щось волохате, обличчя вимазував сажею, до голови прикріплював роги, а в зуби брав гаряче вугілля.

З поворотом Сонця на літо в давнину народилася думка, що мертві води (скуті льодом ріки та озера, снігові хмари) перетворюються у живі, які приносять землі оновлення і силу родючості. Тому на святі Коляди було прийнято здійснювати релігійне обмивання. Цей обряд у християнську епоху був перенесений, за твердженням О.Афанасьєва, на день церковного водосвяття (Водохрещу).

Проти обряду Коляди в кінці XVI ст. особливо завзято виступав український проповідник Іван Вишенський: «Коляди з міст та з сіл ученням виженіть, не хоче-бо Христос, щоб при його різдві диявольські коляди мали місце, але хай їх у прірву занесе».

Про свято Коляди згадує Густинський літопис (1670 р.): «Коляда, йому ж свято препогане буває 24-го. І хоча благодать Христовим Різдвом осіяє нас і ідолів губить, але й досі в пам’яті божевільних диявол живе: на честь цього біса збираються простолюдини напередодні Різдва Христового і співають пісень, в яких і про Різдво Христове згадують, але передусім біса Коляду величають». Етнографічне святкування Коляди пов’язане взагалі з зимовими Святками           (25 грудня — 6 січня), але і в церковному календарі, і в народному відчуваються сліди більш частого його святкування: на Великдень (Паску) і 1 березня.

Відомий дослідник народної творчості «віщун-гуцул» Ю.Федькович так писав про Коляду: «Божеством наших праотец було світле Сонечко. Звали єго Лад, і святкували єму кождого року три великі праздники. Перший праздник святкували тогди, коли сонечко зачинало змогати ея в силу і день рости, то єст при кінци місяця Декемврія, і звали той праздник «Ко-Ладу», с чого походить слово Коляда.  І святкували той праздник дуже весело і торжественно, світили світло, укривали стів, клали на стів убрані колачі, мід і солодку кутю з маком, на покутю ставили убраний сніп пшениці, робили годи, гостилися, а жерці (священики бога Лада) ходили з легінями (парубками) і з образом дикої кози хата від хати, співаючи пісень Ко-Ладу, котрі то пісні і на нас перейшли і котрим ми поважати повинні, бо так роблять усі чесні народи, аби свою старовіччину не забути».

Цикл різдвяно-новорічних обходів завершувала колективна трапеза молоді, що відбувалася звичайно ввечері на Водохрещу. Цей звичай у різних місцевостях відомий під назвами «розщедрування», «розмеланки», «коляду пити», «розколяда», «латки», «ардан» тощо. До наших днів він побутує на Прикарпатті та Буковині. Для святкової вечірки парубки винаймали велику хату й запрошували музик. На оплату йшли кошти, зібрані під час колядування й щедрування (маланкування). На ці кошти купували горілку, пиво й необхідні продукти.

Після утвердження християнства свято на честь Коляди було приурочене до Різдва Ісуса Христа. У піснях-колядках Господь означає Сонце, Пречиста Діва Марія заступила стародавню Ладу, а св. Петро — Перуна.

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

120грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 100грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 100грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 100грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Почайна та Шулявська
  • 433
    Від перетину вулиць Богдана Хмельницького та Терещенківської.
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»