Перун — бог неба і землі, блискавки та грому
Опубліковано: 24 Бер 2015 14:07

Перун — бог най­мо­гу­тні­ших сил неба і зем­лі, бли­скав­ки та гро­му. У пред­ків культ Свя­щен­них гаїв був куль­том Перу­на, ото­то­жню­ва­но­го з дубом. Сере­дньо­ві­чний істо­рик Про­ко­пій Кеса­рій­ський (VI ст.) свід­чив, що слов’яни «бога бли­скав­ки вва­жа­ють єди­ним госпо­да­рем усьо­го».

За наро­дни­ми віру­ва­н­ня­ми, після ство­ре­н­ня сві­ту, коли бог вогню Сва­рог пішов на від­по­чи­нок, Перун засту­пив його місце в небі. Його уяв­ля­ли у вигля­ді літньо­го чоло­ві­ка зі срі­бною голо­вою та золо­ти­ми вуса­ми. За інши­ми дани­ми, осо­бли­ве зна­че­н­ня мала боро­да гро­мо­верж­ця, що зна­йшло від­обра­же­н­ня у фоль­кло­рі сто­сов­но «боро­ди Іллі», образ яко­го замі­нив Перу­на в епо­ху двовір’я. Перун наро­див­ся з каме­ню, оду­хо­тво­ре­ний та бла­го­сло­вен­ний у світ Біло­бо­гом, а виго­ду­ва­ла гро­мо­верж­ця коза. Колись попе­ре­ду вій­ська везли постать Перу­на, голо­ву яко­го він­ча­ли кози­ні роги: вій­сько кожно­го пле­ме­ні висту­па­ло з тоте­мом- пред­ком на чолі. За свід­че­н­ням О.Афанасьєва, у пред­ків існу­вав зви­чай води­ти в день сон­це­во­ро­ту (12 гру­дня) ведме­дя одно­го або з козою. Як «пред­став­ник» бога- гро­мо­ви­ка ведмідь віді­грає неаби­яку роль у наро­дно­му епо­сі. У каз­ках Перун висту­пає іно­ді у вигля­ді бога­ти­ря Іва­на Медвед­ки: по пояс він люди­на, а нижня поло­вина — ведме­жа. Можли­во, тому й дони­ні на Щедрий вечір (1 січня) ходять по хатах із сим­во­лі­чною зір­кою та водять козу чи ведме­дя. На дум­ку дослі­дни­ка, ім’я Перу­на з часом замі­ни­ло­ся істо­ри­чним іме­нем Іллі Муром­ця. У ратних подви­гах Ілля упо­ді­бню­є­ться Перу­но­ві, він вико­ри­сто­вує його зброю — все­роз­тро­щу­ю­чі стрі­ли — і виїжджає на тако­му ж чарів­но­му коні, як і бог-гро­мо­вик.

Так зва­ний «гро­мо­вий знак» (шість про­ме­нів у колі) широ­ко вико­ри­сто­ву­вав­ся в дав­ньо­ру­сько­му різьблен­ні та гон­чар­стві. У кален­да­рі IV ст., зна­йде­но­му на Київ­щи­ні, вели­че­зним коле­сом із шістьма спи­ця­ми позна­че­не 20 липня (Перу­нів день).Такі зна­ки часто роз­мі­щу­ва­ли на будів­лях для захи­сту від бли­ска­виць. їх вирі­зу­ва­ли на сіль­ни­цях (сіль була най­до­рож­чим про­ду­ктом), на скри­нях для при­да­но­го, тка­цьких вер­ста­тах, дитя­чих коли­сках, риту­аль­них ков­шах — одним сло­вом, на тих пре­дме­тах, які мають най­біль­шу цін­ність і потре­бу­ють осо­бли­вої охо­ро­ни. Ці зна­ки на мислив­ських поро­хів­ни­цях пря­мо пов’язані з «гро­мом» і «бли­скав­кою», які робить порох у момент пострі­лу. Бог Перун без­жа­лі­сний до тем­них злих сил Чор­но- бога і Мари. Він — «той, що робить вогонь, кидає вогонь, стрі­ляє вогнем». Перун на колі­сни­ці вра­жає сво­єю збро­єю змі­є­по­ді­бно­го воро­га, який хова­є­ться від ньо­го в дере­ві, каме­ні, у люди­ні, тва­ри­нах, у воді. Після пере­мо­ги над воро­гом на зем­лю про­ли­ва­є­ться дощ. У «Веле­со­вій кни­зі» чита­є­мо: «Сла­ва Богу Перу­ну вогне­ку­дро­му, який стрі­ли кидає на воро­гів і вір­но впе­ред веде по стеж­ці. Тому що єсть той вої­нам суд і честь, і яко зла­то­рун — мило­стив, все­пра­ве­ден єсть!»

У Перу­на дев’ятеро синів, з яки­ми він летить у небі на золо­тій колі­сни­ці, запря­же­ній дев’ятьма вогне- гри­ви­ми кінь­ми. Троє синів ура­жа­ють злі сили стрі­ла­ми, троє роз­би­ва­ють хма­ри важ­ки­ми кувал­да­ми, тво­ря­чи грім, решта прав­лять колі­сни­цею. Дев’ять — число Перу­на, а тому осо­бли­во опі­ку­є­ться він тією роди­ною, що має дев’ятеро дітей; у таку сім’ю бог при­но­сить добро­бут і щастя.

Восе­ни Перун зами­кає небо і йде на від­по­чи­нок. Всю зиму він від­по­чи­ває на Ала­тир-каме­ні. А пер­шим весня­ним гро­мом зно­ву роз­во­дить полум’я гро­зи і, зава­рю­ю­чи чудо­дій­ний напій з живої води, воскре­шає зем­лю, про­га­няє Мару і холод.

Пред­ки, іду­чи обо­ро­ня­ти рідну зем­лю, кля­ли­ся Перу­ном, богом сво­їм, що не осо­ром­лять сла­ви вітчи­зни. Перун — бог, який не лише дарує жит­тя, але й карає люди­ну за її про­ви­ни. Грім і бли­скав­ка Перу­на — най­стра­шні­ша кара для тих, хто пору­шує кля­тви богам. «Веле­со­ва кни­га»: «Се воро­гам каза­ли: зни­кніть, яко тьма по сон­цю. І се Перун най­де на вас і роз­тро­щить вас, як овець. І бага­то разів трем­ті­ли, і небе­сних вої­нів убо­я­ли­ся».

Дере­вом Перу­на вва­жав­ся дуб, бо в ньо­го найчас­тіше влу­чає грім. На честь гро­мо­верж­ця горі­ли вічні вогні, які постій­но під­три­му­ва­ли дере­ви­ною дуба; якщо такий вогонь гаснув, його зно­ву запа­лю­ва­ли тер­тям шма­тків свя­щен­но­го дере­ва. Щоб був добрий уро­жай, чоло­ві­ки при­но­си­ли жер­тви дубам, а жін­ки — липам.

Сві­тло, Сон­це, вогонь у пред­ків, крім Дажбо­га, уосо­блювалися ще дво­ма Сва­ро­жи­ча­ми — Перу­ном і Хор­сом. Але з усіх Сва­ро­жи­чів Перун — най­по­пу- ляр­ні­ше боже­ство серед слов’янських пле­мен. Не дарем­но він очо­лив пан­те­он Воло­ди­ми­ра. У часи хре­ще­н­ня Русі саме культ Перу­на зазнав най­біль­ших пере­слі­ду­вань. Його ста­туя була ски­ну­та у Дні­про. Хара­ктер­но, що культ Перу­на був силь­ні­ший на пів­дні Русі, ближ­че до цен­тру дер­жав­но­сті, що про­я­ви­ло­ся пізні­ше у біль­шій попу­ляр­но­сті в Укра­ї­ні св. Геор­гія, на яко­го час­тко­во пере­не­се­но риси Перу­на, порів­ня­но зі св.Миколою, над­зви­чай­но шано­ва­ним на пів­но­чі східнослов’янського сві­ту.

Згад­ку про Перу­на зна­хо­ди­мо у «Сло­ві, рече­но­му хри­сто­люб­цем» (XI ст.), «Пові­сті врем’яних літ» (XII ст.) та в Іпа­ті­їв­сько­му літо­пи­сі (XIII ст.) під 907 р. при укла­ден­ні гре­цько-русько­го дого­во­ру. Грі­зно­му богу при­но­си­ли кля­тви, і хто їх пору­шить, на того чека­ла стра­шна пом­ста, про що довід­у­є­мо­ся з дого­во­ру Свя­то­сла­ва з гре­ка­ми під 971 р. За Густин­ським літо­пи­сом (XVII ст.), кумир три­мав у руках коштов­ний камінь. Перед ним зав­жди горів вогонь, і коли з недо­гля­ду жер­ців тра­пи­ло­ся б тому вогню пога­сну­ти, люди­ну ту кара­ли на смерть, «яко воро­га Богу сво­є­му». Для запа­ле­н­ня вогню, що згас, висі­ка­ли його із каме­ня, який три­мав кумир. Про Перу­на також зга­ду­є­ться у «Сло­ві про ідо­лів» (XII ст.): «І сло­вен­ський люд Вилам і Моко­ші, Диві, Перу­ну, Хор­су, Роду… і вогне­ві Сва­ро­жи­чу моля­ться… Поча­ли гре­ки ста­ви­ти тра­пе­зу Роду і рожа­ни­цям, також рим­ля­ни, навіть і до сло­вен дійшло. Це ж сло­ве­ни поча­ли тра­пе­зу ста­ви­ти Роду і рожа­ни­цям, рані­ше їхньо­го бога Перу­на, а ще рані­ше кла­ли тре­би упи­рям і бере­ги­ням. По свя­то­му ж хрещен­ню від­ки­ну­ли Перу­на, а до Хри­ста Бога при­па­ли; але й нині по укра­ї­нах їхніх моля­ться про­кля­то­му богу їхньо­му Перу­ну, Хор­су і Моко­ші і Вилам; але це тво­рять таєм­но, цьо­го не можуть позбу­ти­ся з часів язи­чни­цтва…»

В одній із купаль­ських пісень, запи­са­ній на Іва­но- Фран­ків­щи­ні, гово­ри­ться:

Гей, Ладо! А ти, Перу­не,
Отче над Ладом, гей, Перу­не,
Дай доче­ка­ти, Ладе Купа­ла.
Гей Купа­ла!

Бага­то місць в Укра­ї­ні і по всіх слов’янських зем­лях пов’язано з іме­нем Перу­на: Перу­но­ве урочи­ще на ліво­му бере­зі Дні­пра; остро­ви Перу­на, де, за леген­дою, він «пове­се­лив­ся», також є Перу­но­ва річка біля Киє­ва. Укра­їн­ці Кар­пат нази­ва­ють ліс на пів­ден­но­му схи­лі цих гір Перу­но­вою хащею, бо саме тут «Перун уда­рив дере­во». У леген­ді про Бубни­щан­ський замок (його зали­шки біля с.Бубнище на Іва­но-Фран­ків­щи­ні) мови­ться: «Перун кидав бли­скав­ки, бив гро­ма­ми, а коли вже добре зму­чи­ться, то схо­дить з хмар, лягає на зеле­ній мура­ві перед тими каме­ня­ми, по яких бубнив бли­скав­ка­ми, і від­по­чи­ває». Від того, що він «бубнив» бли­скав­ка­ми, й пішла назва скель і села побли­зу них. За Несві­жем, у Біло­ру­сі, є ста­рий замок, у який стрі­ляв Перун і роз­бив його. Тепер це місце нази­ва­є­ться Перу­но­вою горою. У прислів’ях та повір’ях Перун зга­ду­є­ться до нашо­го часу: «Перун уда­рив і вбив дві вів­ці на полі. Тре­ба взя­ти вби­ті вів­ці, поки ще теплі, повер­ну­ти нога­ми, де були голо­ви, а голо­ва­ми, де були ноги, й при­си­па­ти гли­ною. Тоді вів­ці ожи­вуть». Прислів’я: «Після дощу росте всі­ля­ке зіл­ля, а Перун свя­ткує весі­л­ля»; або про­кля­т­тя: «Бодай тебе Перун побив тем­нень­кої ночі!».

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»