Песик Ложка щирий приятель Характерника Мамая
Опубліковано: 29 Жов 2008 18:10

       Як напи­сав в сво­є­му химер­но­му рома­ні з наро­дних вуст «Коза­цько­му роду нема пере­во­ду, або ж Мамай і чужа моло­ди­ця» Оле­ксандр Іль­чен­ко: «Чи не на всіх полич­чях Козак Мамай — вро­дли­вий січо­вик, де тро­хи стар­ший, де молод­ший, дяде­чко неве­ли­чкий, кре­ме­зний, чор­ня­вий вусань, з коза­цьким осе­лед­цем, у жупа­ні — коли бага­тшо­му, а коли й про­сто­му, зде­біль­шо­го з бан­ду­рою в руках, щира вда­ча — спів­ак і музи­ка».
       На від­мі­нах порт­ре­та мальо­ва­но вся­ке при­чан­да­л­ля, котре вка­зу­ва­ло на Коза­ко­ві зви­чки, діла й при­го­ди, був там і встром­ле­ний у зем­лю спис. А до рати­ща чи до яко­їсь дуби­ни прип’ято баско­го коня; на дере­ві — шаблю­ка, біля ніг — рушни­ця. І гаман. І шев­ська спра­ва. І шапка-шлик. І порох у туря­чім розі.
       Тут же — квар­та і чар­ка. Каза­нок над вогнем. І лож­ка,— все, що коза­ко­ві буває потрі­бно в похо­ді. Тут же — дов­го­ву­хий песик на кри­вих і коро­тких ногах.
       А над голо­вою — гру­бе­зний жарт, соло­ний дотеп, сло­ве­сна бли­скав­ка, випи­са­ні біля Коза­ко­во­го рота.
       Тро­хи далі, на дру­го­му пла­ні, бува­ли часом і про­мо­ви­сті яви січо­во­го жит­тя: роз­пра­ва з воро­га­ми, зви­тя­га й пусто­щі, вза­єм­не часту­ва­н­ня око­ви­тою з михай­ли­ка чи коря­ка, а чи й побра­тим­ське чубі­н­ня з това­ри­шем, а чи й пові­ше­ний дого­ри дри­гом враг і супо­стат…
       Ще далі та вище, над голо­вою в Мамая, поде­ко­ли бував і напис:
Часом у чесній про­зі.
А то вір­шо­ва­ний.
Ось так, при­мі­ром:

Сидить козак у кобзу грає,
Що зами­слить, то все має.

Або ще й так, у про­сто­ті душев­ній:

Їхав козак полем та й ота­ку­вав­ся,
Сів він під дубо­чком та й роз­пе­ре­зав­ся;
— Гей, бан­ду­ро моя золо­тая,
Коли б до тебе дів­чи­на моло­дая —
Ска­ка­ла б, пля­са­ла до лиха,
Що не один козак одцу­рав­ся б солі міха,
Бо як заграє, всяк поска­че,
А після не один вра­жий син запла­че…

А то бува­ло в тих напи­сах і таке:

Козак — душа прав­ди­вая, соро­чки не має,
Коли не п’є, то воші б’є, а все не гуляє…
Хоч дивись, не дивись, та ба, не вга­да­єш:
Від­кіль я та як зва­ли — нічи­чирк не взна­єш!
Кому ж тра­пля­лось хоч раз у сте­пу бува­ти,
Той може і прі­зви­ще моє уга­да­ти.
А ти, як хоч нази­вай, на все позво­ляю,
Аби кра­ма­рем не звав, бо за те полаю.
А яко­го роду я, то всяк про те знає,
Хто по сві­ту ходить-блу­кає та долі шукає.
Я, козак-запо­ро­жець, ні об чім не тужу,
Як є люль­ка та тютю­нець, то мені й бай­ду­же!
Надію маю на мушкет, на ту сіро­ма­ху,
Що не ржа­віє ніко­ли, на шаблю на сва­ху.
Як натя­гну ж лука я, бря­зну тяти­вою,
То від мене і хан крим­ський уті­ка з ордою.

        Для нащад­ків коза­ків пові­дом­ля­є­мо, що в тер­мі­нівоші бити” –  зако­до­ва­на інфор­ма­ція, котра озна­чає – зни­щу­ва­ти кро­во­пив­ців – воро­гів укра­їн­сько­го наро­ду.

       Зав­да­ва­но чосу в тих вір­шах — коли тур­кам і тата­рам, що ласи­лись на укра­їн­ські роз­до­ли, коли панам-ляхам чи й сво­їм же, укра­їн­ським, дукам-срі­бля­ни­кам, пере­па­да­ло там і жидів­ським загрі­бай­лам-орен­да­рям, кра­ма­рям та кор­чма­рям, тоб­то всім ути­ска­чам і три­во­ро­гам про­сто­го люду: укра­їн­сько­го.

       А коли якийсь супо­стат зазі­хав на волю й сла­ву Укра­ї­ни, то зраз­ки наро­дно­го маляр­ства часом явля­ли нам і лють його роз­пла­ти з воро­га­ми. Не від­ста­вав від коза­ка-хара­ктер­ни­ка і щирий Песик Лож­ка, що летів на воро­га татар­ською стрі­лою на кри­вих і коро­тких ногах. Бо був Песик Лож­ка «Ярчу­ком». ЯРЧУК (ярий – від дав­ньо­укра­їн­сько­го швид­кий, нетер­пля­чий, гото­вий до бою, сер­ди­тий, запаль­ний, дужий) — песик із «вов­чим зубом», котрий мав зда­тність бачи­ти і про­га­ня­ти злих духів.
       За наро­дни­ми повір’ями тако­го соба­ку не лег­ко вихо­ва­ти – це було під силу лише коза­ку-хара­ктер­ни­ку, тому що відьми до дося­гне­н­ня ярчу­ка­ми річно­го віку, коли вони вхо­дять у пов­ну силу, всі­ля­ко нама­га­ли­ся їх зве­сти. Пес-ярчук похо­дить аж із дев’ятого поко­лі­н­ня. А ще деякі зна­ю­чі люди ствер­джу­ва­ли , що пер­шо­на­ро­дже­ний соба­ка є ярчу­ком; вони каза­ли так: якщо пер­ше цуце­ня-сука при­ве­де пер­ше цуце­ня-сам­ку, а ця в свою чер­гу при­ве­де пер­шо­го цуце­ня-сам­ця, то це й буде ярчук. 

       Рана від уку­су ярчу­ка дуже небез­пе­чна, її важ­ко заго­ї­ти. Тако­го пса боя­ться не тіль­ки відьми, а й сам дия­вол. Ярчук не допу­скає відьом дої­ти корів; може загриз­ти не тіль­ки вов­ка, а й ведме­дя, не кажу­чи вже про гадю­ку. Поде­яку­ва­ли, що жупан Коза­ка Мамая був під­би­тий хутром із спи­нок моло­дих чор­тів, яких допо­ма­гав йому впо­лю­ва­ти вір­ний Песик Лож­ка.

       Суча­сна реін­кар­на­ція песи­ка Лож­ки, який “сте­ре­же”  Мама­є­ву Сло­бо­ду від усі­ля­кої нечи­сті така:

       У 1994 році, коли вла­сне і роз­по­ча­лось будів­ни­цтво “Мама­є­вої Сло­бо­ди” нам, тоді ще на будмай­дан­чик, було при­ве­зе­но малень­ке цуце­ня із села Вигра­їв, що біля міста Кор­сунь Чер­ка­ської  обл. Село це зна­ме­ни­те тим, що Бог­дан-Зино­вій Хмель­ни­цький у 1648 році в урочи­щі “виграв” у ляхів Кор­сун­ську битву. Песик із тако­го зна­ме­ни­то­го села і пови­нен був сте­рег­ти Мама­є­ву Сло­бо­ду, а оскіль­ки в коза­ка Мамая був песик на ім’я Лож­ка – то і цьо­го так назва­ли. Песик Лож­ка , який зараз є на Мама­є­вій Сло­бо­ді – є донь­кою тієї Лож­ки, що похо­ди­ла із коза­цько­го села Вигра­їв. Тоб­то на даний час, це є Лож­ка ІІ. Вона, за вище­на­ве­де­ною тео­рі­єю і повин­на при­ве­сти нам ЯРЧУКА. Нехай начу­ва­ю­ться …

       Лож­ка ІІ – як і її мама Лож­ка І дуже зна­ме­ни­ті соба­ки, хоча б тим, що вони при­йма­ли най­жва­ві­шу участь у всіх офі­цій­них та нео­фі­цій­них захо­дах на тере­нах Мама­є­вої Сло­бо­ди. Її, напри­клад, пока­зу­ва­ли стіль­ки раз по теле­ба­чен­ню, що їй можуть  поза­здри­ти всі “соба­чі чем­піо­ни” разом узя­ті. Лож­ка ІІ дуже полю­бляє пере­ві­ря­ти гостей Мама­є­вої Сло­бо­ди, чи вони бува не моска­лі. Вона це робе таким чином: хапає “під­до­слі­дно­го” за литки і якщо “під­до­слі­дний” почи­нає лая­тись по-росій­ські, зна­чить він точно москаль… Щоправ­да, добрих і гар­них людей Лож­ка ІІ, як прав­ди­вий “Ярчук” бачить на від­ста­ні, а від так не займає!

       Якщо Ви бажа­є­те прой­ти тесту­ва­н­ня у Лож­ки, то при­ходь­те на Мама­є­ву Сло­бо­ду самі, або при­водь­те дру­зів і Ви довід­а­є­тесь прав­ду. Навіть і до ворож­ки ходить не потрі­бно буде.

Песик Лож­ка ІІ на кур­га­ні біля скіф­ської баби “Мамай” на сто­ро­жі “Мама­є­вої Сло­бо­ди”.

Р.S. коор­ди­на­ти кур­га­на (широ­та 50.434647; дов­го­та 30.430681) Він, до речі, сто­їть на 7 метрів вище рів­ня м. Москви за  рів­нем Бал­тій­сько­го моря.

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»