Покрова Пресвятої Богородиці (Покрова). За народним календарем 14 жовтня. Як відзначали та що їли.
Опубліковано: 01 Січ 2009 01:02

Покро­ва (Покро­ви, Свя­тої Покро­ви, Покро­ви Пре­свя­тої Бого­ро­ди­ці — 14 жов­тня) — хри­сти­ян­ське свя­то, над­зви­чай­но шано­ва­не у пра­во­слав­но­му сві­ті й зокре­ма в Укра­ї­ні, Запо­ча­тко­ва­не воно у Візан­тії, де було збу­до­ва­но храм Пре­свя­тої Бого­ро­ди­ці на честь пере­мо­ги Кон­стан­ти­но­по­ля над заво­йов­ни­ка­ми (X сто­лі­т­тя). Це свя­то пов’язане з ім’ям свя­то­го Андрія. Коли місту загро­жу­ва­ла сара­цин­ська нава­ла, свя­тий Андрій під час моли­тви поба­чив у небі Пре­свя­ту Діву Марію, яка роз­кри­ла над хри­сти­я­на­ми свій омо­фор (покров). Таке засту­пни­цтво Бого­ро­ди­ці дода­ло сил візан­тій­цям, і вони дали достой­ну від­січ чужин­цям.

В Укра­ї­ні свя­то Покро­ви набу­ло широ­кої попу­ляр­но­сті. Божа Матір Покро­ва вва­жа­ла­ся покро­ви­тель­кою запо­розь­ких коза­ків. Голов­ним хра­мом на Січі був Покров­ський, і пре­столь­не (хра­мо­ве) свя­то від­зна­ча­ли від­по­від­но 14 жов­тня. Коза­ки, іду­чи у похід, бра­ли з собою обра­зок Покро­ви як свя­щен­ний обе­ріг. Пре­свя­ту Бого­ро­ди­цю Покро­ву в Укра­ї­ні також вша­но­ву­ва­ли жін­ки, вва­жа­ю­чи її сво­єю засту­пни­цею.

Дбай­ли­ві госпо­да­рі ува­жно спо­сте­рі­га­ли цьо­го дня за пого­дою. Якщо вітер дму­хав з пів­дня, чека­ли теплої зими; а «коли на Покров вітер з восто­ка, то зима буде жор­сто­ка». Силь­ний вітер на Покро­ву віщу­вав вітря­ну весну. Якщо до Покро­ви ще не від­лі­та­ли у вирій журав­лі, спо­ді­ва­ли­ся на затя­жну нехо­ло­дну осінь.

До Покро­ви годи­ло­ся закін­чи­ти всі робо­ти, пов’язані із зем­лею. Куль­ту­ри, що дава­ли пло­ди «поверх зем­лі», напри­клад, капу­сту чи куку­ру­дзу, ще можна було зби­ра­ти. А от буряк чи кар­то­плю нале­жа­ло вико­па­ти рані­ше. Тре­ба було завер­ши­ти й сів­бу ози­ми­ни, щоб не тур­бу­ва­ти зем­лю, не ора­ти, не воло­чи­ти тощо. Леда­чих госпо­да­рів, які не всти­гли до цьо­го свя­та впо­ра­тись із робо­та­ми, ляка­ли тим, що, длу­ба­ю­чись у зем­лі, вони начеб­то можуть роз­бу­ди­ти змі­їв, які на той час уже запов­зли у нори зиму­ва­ти. Тоді роз­бу­дже­ні гади куса­ти­муть людей навіть у холо­дну пору року.

Про добрих госпо­динь каза­ли: «Як при­йшла косо­ви­ця, то жін­ка коро­ди­ться; як при­йшли жни­ва, то й жін­ка як нежи­ва; а як при­йшла Покро­ва, то й жін­ка здо­ро­ва».

У наро­ді скла­да­ли без­ліч при­ка­зок-при­кмет, пов’язаних із свя­том Покро­ви. Гово­ри­ли: «При­йшла Покро­ва — всо­хла дібро­ва», «До Покро­ви думай про пашу для коро­ви», — оскіль­ки пасти худо­бу вже було немо­жли­во через від­су­тність тра­ви. Отже, з Покро­ви почи­на­ли­ся холо­ди: «По Покро­ві — по тепло­ві», «При­йшла Покро­ва, нато­пи хату без дро­ва», «По Покро­ві сиди, чумак, у домі».
Восе­ни до самої Покро­ви до дів­чат заси­ла­ли ста­ро­стів, вла­што­ву­ва­ли весі­л­ля. Перед Покро­вою був най­більш актив­ний шлю­бний пері­од. Фор­маль­но він три­вав до Пили­пів­ки — поча­тку Пили­пів­сько­го посту (27 листо­па­да). Насправ­ді ж сва­та­ли­ся тіль­ки до Покро­ви, а весі­л­ля гуля­ли до Дми­тра (8 листо­па­да). Мрії дів­чат про щасли­ве заміж­жя вті­ли­ли­ся у наро­дних при­каз­ках: «Покро­ва накри­ває тра­ву листям, зем­лю — сні­гом, воду — кри­гою, а дів­чат — шлю­бним він­цем»; «Покрі­вонь­ко, Покрі­вонь­ко, покрий мою голі­вонь­ку, хоч намі­ткою, хоч ган­чір­кою, аби не зоста­ла­ся дів­кою»; «Свя­тая Покро­вонь­ко, покрий мою голо­вонь­ку як не хус­ткою, то ону­чею, бо вже дів­кою наску­чи­ло».

Відо­мо, що одним з обря­дів, при­свя­че­них змі­ні соці­аль­но­го ста­ту­су, пере­хо­ду дів­чат у стан замі­жніх жінок, було ски­да­н­ня весіль­но­го діво­чо­го він­ка і покри­ва­н­ня моло­дої жіно­чим голов­ним убо­ром — намі­ткою чи хус­ткою. Від­то­ді жін­ка вже не мала пра­ва ходи­ти з непо­кри­тою голо­вою. Про неза­сва­та­них дів­чат із гумо­ром гово­ри­ли: «Мину­ла Покро­ва — зарев­ла дів­ка, як коро­ва»; «До Дми­тра дів­ка хитра, а по Дми­трі нею хоч лав­ку витри».

Жін­ки пере­ка­зу­ва­ли, що з Покро­ви на два тижні почи­на­є­ться баби­не літо. Ці дні — ніби про­ща­н­ня при­ро­ди з літом, повер­не­н­ня на кіль­ка днів теплої пого­ди перед тим, як холо­дна осінь оста­то­чно наби­ра­ла сили. Баби­не літо не супро­во­джу­ва­ло­ся жодни­ми спе­ци­фі­чни­ми обря­да­ми.

Храм, хра­мо­ві, або пре­столь­ні, свя­та в Укра­ї­ні від­зна­ча­ють у кожно­му насе­ле­но­му пун­кті у дні цер­ков­но­го свя­та сво­єї пара­фії. Якщо місце­ва цер­ква чи собор освя­че­ні на честь Мико­лая, то і храм тут свя­тку­ють удень свя­то­го Мико­лая; якщо цер­ква носить ім’я свя­то­го Іллі, то пре­столь­не свя­то при­па­дає від­по­від­но на Іллі; а коли храм свя­ти­ли на Покро­ву, то й хра­мо­ве свя­то щоро­ку від­бу­ва­є­ться в день Покро­ви Пре­свя­тої Бого­ро­ди­ці. Якщо цер­ква мала кіль­ка вів­та­рів, то свя­тку­ва­ли кіль­ка хра­мів.

В Укра­ї­ні є бага­то Покров­ських цер­ков і мона­сти­рів. Зокре­ма в Киє­ві, на Подо­лі, збе­ре­гла­ся архі­те­ктур­на пам’ятка баро­ко сере­ди­ни XVIII сто­лі­т­тя — Покров­ська цер­ква, збу­до­ва­на за про­е­ктом вида­тно­го архі­те­кто­ра Іва­на Гри­го­ро­ви­ча-Бар­сько­го. Широ­ко­зна­ний також і Покров­ський жіно­чий мона­стир (1889). На Прі­ор­ці є ще одна Покров­ська цер­ква поча­тку XX сто­лі­т­тя. Вона зна­ме­ни­та тим, що її роз­пи­су­вав відо­мий укра­їн­ський худо­жник Іван Іжа­ке­вич.

Хра­мо­ві свя­та дава­ли можли­вість широ­ко спіл­ку­ва­ти­ся не лише роди­чам, які мешка­ли в одно­му насе­ле­но­му пун­кті й нале­жа­ли до одні­єї пара­фії, а й тим, хто жив дале­ко. їзди­ли в гості, від­ві­ду­ва­ли близь­ких. При­йма­ти у цей день гостей вва­жа­ло­ся спра­вою честі. Хва­ли­ли­ся один перед одним числен­ні­стю при­бу­лих на храм. Від­су­тність гостей озна­ча­ла непо­ва­гу до госпо­да­ря, який за це під­да­вав­ся осу­до­ві гро­ма­ди.

До пре­столь­но­го свя­та ретель­но готу­ва­ли­ся: сві­жи­ми свя­тко­ви­ми рушни­ка­ми при­кра­ша­ли не тіль­ки цер­кву, а й кожну осе­лю. Вари­ли вели­кий обід, щоб виста­чи­ло при­го­сти­ти гостей. Часто біля цер­кви роби­ли «склад­ку» — спіль­ну тра­пе­зу. Для цьо­го зно­си­ли про­ду­кти і гото­ві стра­ви, накри­ва­ли на цер­ков­но­му подвір’ї сто­ли й часту­ва­ли всіх при­су­тніх. Году­ва­н­ня про­чан, стар­ців, хво­рих і калік було одним із важли­вих зви­ча­їв. Обі­да­ли після цер­ков­ної від­пра­ви.

На Київ­щи­ні поде­ку­ди збе­ре­гли­ся ста­ро­дав­ні назви хра­мо­во­го свя­та: «Бра­тчи­на», «Мед», «Канун». Це нага­дує про тра­ди­цію готу­ва­ти до цьо­го дня хміль­ний мед, а з воску вили­ва­ти сві­чки, які про­да­ва­ли на користь цер­кви.
Якщо 14 жов­тня при­па­да­ло на сере­ду чи п’ятницю, вжи­ва­ли пісні стра­ви, а як на інший день тижня, то не пости­ли­ся Для гро­мад­сько­го обі­ду зно­си­ли хліб, пиро­ги, варе­ни­ки, сме­та­ну і ряжан­ку, голуб­ці, сма­же­ну рибу, капу­сту, соло­ні огір­ки, сма­же­ні на олії каба­чки, млин­ці, нали­сни­ки з різно­ма­ні­тни­ми начин­ка­ми і бага­то іншо­го, на що лише були зда­тні місце­ві кухо­вар­ки. На солод­ке роби­ли сир­ні запі­кан­ки або баби з локши­ни, хлі­ба чи рису, запе­че­ні на яйцях, пода­ва­ли варе­ни­ки з яго­да­ми, яблу­ка­ми, маком з медом, ягі­дний чи моло­чний кисіль. На від­кри­то­му вогні тут же, побли­зу, на тага­нах, вари­ли гаря­че: борщ, капу­сняк чи куліш, роби­ли пече­ню чи душе­ни­ну з кар­то­плею і м’ясом.

 

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»