Прапори з 1651 року.
Опубліковано: 23 Лип 2008 15:25

       Дав­ні істо­ри­чні зобра­же­н­ня коза­цьких пра­по­рів 1651 року — уні­каль­на і єди­на у сво­є­му роді пам’ятка укра­їн­ської гераль­ди­ки.

       Зупи­ні­мо­ся коро­тко на їхній Істо­рії, пов’язаній, зокре­ма, з тра­гі­чни­ми сто­рін­ка­ми Визволь­ної вій­ни. Пораз­ка коза­цько­го вій­ська під Бере­сте­чком була силь­ним уда­ром для визволь­них зма­гань укра­їн­сько­го наро­ду. А про­те, не єди­ним. Важли­ве зна­че­н­ня для закрі­пле­н­ня пере­мог Речі Поспо­ли­тої в того­рі­чній вій­сько­вій кам­па­нії мав успі­шний наступ поль­сько-литов­ських військ з Біло­ру­сії на Київ.

       Геть­ман Вели­ко­го Кня­зів­ства Литов­сько­го Я. Радзи­вілл виру­шив на Київ з пів­но­чі, водно­час із насту­пом поль­ської армії на Волинь, щоб зав­да­ти коза­цькій респу­блі­ці уда­ру з флан­гу. Назу­стріч йому вийшов чер­ні­гів­ський пол­ков­ник Мар­тин Неба­ба з Чер­ні­гів­ським і Ніжин­ським пол­ка­ми. Однак сили були занад­то нерів­ни­ми. У кри­ва­вій битві під Ріпка­ми 26 черв­ня коза­ки май­же всі поля­гли. Заги­нув і Мар­тин Неба­ба. Табір, зброя, спо­ря­дже­н­ня й пра­по­ри коза­ків діста­ли­ся Радзи­віл­ло­ві. Поль­сько-литов­ське вій­сько після невда­лої спро­би здо­бу­ти Чер­ні­гів посу­ва­ло­ся на пів­день.

       Щоб при­кри­ти Київ, Бог­дан Хмель­ни­цький зали­шив Киів­ський коза­цький полк під коман­ду­ва­н­ням Анто­на Жда­но­ви­ча. Бої роз­го­рі­ли­ся спо­ча­тку під Виш­го­ро­дом, а потім на тери­то­рії тепе­рі­шньої Обо­ло­ні. Побо­ю­ю­чись зни­ще­н­ня Киє­ва, А. Жда­но­вич вивів коза­ків з міста. Разом з ними від­сту­пи­ло й бага­то міщан, вони спу­сти­ли­ся Дні­пром до Пере­я­сла­ва, Кане­ва й Чер­кас. 25 липня Радзи­вілл уві­йшов до Киє­ва. Поча­ли­ся бага­то­ден­ні поже­жі й гра­бун­ки.

       Без­умов­но, серед най­цін­ні­ших тро­фе­їв, що їх захо­пив Радзи­вілл під Чер­ні­го­вом і в Киє­ві, були пра­по­ри коза­цьких частин. За тра­ди­ці­єю, захо­пле­ні клей­но­ди потрі­бно було пере­пра­ви­ти до сто­ли­ці Речі Поспо­ли­тої, до коро­ля. Щоб збе­рег­ти пам’ять про свій трі­умф, Радзи­вілл нака­зав зама­лю­ва­ти пра­по­ри. Саме ці зобра­же­н­ня, зро­бле­ні писа­ря­ми, доне­сли до нас вигляд коза­цьких зна­мен часів Визволь­ної вій­ни. Вони збе­ре­гли­ся в зали­шках архі­ву Радзи­віл­лів, части­на яко­го тепер зна­хо­ди­ться у від­ді­лі руко­пи­сів Ленін­град­ської публі­чної бібліо­те­ки. А самі пра­по­ри зни­кли без слі­ду, хоч, зазна­чи­мо, коли б пошу­ки укра­їн­ських релі­квій було орга­ні­зо­ва­но сер­йо­зно, пев­на надія на успіх все-таки була б.

       Архів­на спра­ва із зобра­же­н­ня­ми пра­по­рів — це два неве­ли­кі зши­тки. На кожно­му арку­ші — по три-чоти­ри рисун­ки. Цін­ні тут кожен штрих, кожне сло­во під­пи­су. Писа­рі сум­лін­но пере­ма­лю­ва­ли не лише зобра­же­н­ня на пра­по­рах, а й зазна­чи­ли, яко­го кольо­ру кожна деталь. Рисун­ки збе­ре­гли живе диха­н­ня тих три­во­жних часів. Напри­клад, до деяких пра­по­рів є під­пи­си «У бою взя­то», «У табо­рі рано взя­то» тощо. Разом з пра­по­ра­ми в арку­шах чер­ні­гів­ської гру­пи пода­но також зобра­же­н­ня бун­чу­ка й пра­пор­ця-зна­чка.

       Для віро­гі­дної рекон­стру­кції пра­по­рів важли­ве точне від­тво­ре­н­ня їхньої кольо­ро­вої гами й схе­ма­ти­чних малюн­ків, осо­бли­во скла­дних (напри­клад, поль­сько­го орла, св. Геор­гія), Худо­жник від­нов­лю­вав їх на осно­ві узви­ча­є­них на той час зобра­жень цих сюже­тів. Зде­біль­шо­го пере­да­ча кольо­ро­вої гами пра­по­рів не викли­кає сум­ні­вів, бо в під­пи­сах наве­де­но одно­зна­чні назви основ­них кольо­рів (бла­ки­тний, зеле­ний, чер­во­ний, жов­тий). Зро­зумі­ле й зна­че­н­ня, при­мі­ром, тако­го кольо­ру, як «буря­чко­вий».

       Про­те деякі кольо­ри абсо­лю­тно точно роз­ши­фру­ва­ти й від­тво­ри­ти досить важ­ко. Їх рекон­стру­йо­ва­но на осно­ві най­імо­вір­ні­ших при­пу­щень. Напри­клад, для двох київ­ських зна­мен хара­ктер­ний цегли­стий (поль­ське ceglasty) колір. Він ні чер­во­ний, ні жов­тий (як київ­ська цегла), бо для цих кольо­рів ужи­ва­ли загаль­но­по­ши­ре­ні назви. Тому най­прийня­тні­шим варі­ан­том для від­тво­ре­н­ня визна­но оран­же­вий колір. В одно­му випад­ку при ана­лі­зі колір­ної гами помі­тна помил­ка писа­ря в роз­та­шу­ван­ні барв окре­мих частин пра­по­ра. Тому рекон­стру­кцію про­во­ди­ли за логі­чним прин­ци­пом.

       Вели­кий інте­рес ста­но­вить пита­н­ня нале­жно­сті цих пра­по­рів. Так зва­на гру­па чер­ні­гів­ських зна­мен (тоб­то, захо­пле­них під Чер­ні­го­вом і зама­льо­ва­них у пер­шо­му зоши­ті), без­пе­ре­чно, нале­жа­ла коза­цьким під­роз­ді­лам Чер­ні­гів­сько­го й Ніжин­сько­го пол­ків. Пер­шо­ря­дне зна­че­н­ня серед них мав чер­во­но-білий пра­пор з білим поль­ським орлом. Оскіль­ки він несе дер­жав­ну атри­бу­ти­ку Речі Поспо­ли­тої, то, можли­во, його вру­чив поль­ський уряд коза­цтву ще до Визволь­ної вій­ни, або після Збо­рів­ської уго­ди 1649 року. Відо­мий істо­рик Яро­слав Іса­є­вич при­пу­скає, що цей пра­пор нале­жав коза­кам як вій­сько­вий тро­фей. Інший пра­пор, з св. Геор­гі­єм, теж один з най­ва­жли­ві­ших у цій гру­пі, і як попе­ре­дній, міг нале­жа­ти одно­му з вище­на­зва­них пол­ків.

       Біль­ше незро­зумі­ло­го в гру­пі київ­ських пра­по­рів. Немо­жли­во з ціл­ко­ви­тою пев­ні­стю визна­чи­ти, котрі з них нале­жа­ли коза­цьким фор­му­ва­н­ням, а котрі — міським заго­нам і орга­ні­за­ці­ям (рату­ші, цехам, райо­нам міста). Загаль­ний під­пис до них — «У Киє­ві взя­то» — ситу­а­цію не про­яснює. На трьох пра­по­рах зобра­же­н­ня ста­ро­вин­но­го гер­ба міста— само­стрі­ла (арба­ле­та) зі стрі­лою (інший варі­ант гер­ба— лук у колі), його вико­ри­сто­ву­ва­ли міща­ни, що під­ля­га­ли юрис­ди­кції магі­стра­ту. Це голов­ний аргу­мент нале­жно­сті пра­по­рів з київ­ським гер­бом саме місту. Інші пра­по­ри київ­ської гру­пи слу­гу­ва­ли як коза­кам, так і міща­нам, зокре­ма їхнім вій­сько­вим фор­му­ва­н­ням, про які, на жаль, ми зна­є­мо дуже мало.

                У числен­них публі­ка­ці­ях про укра­їн­ську націо­наль­ну сим­во­лі­ку наро­ди­ло­ся бага­то дока­зів для обгрун­ту­ва­н­ня різних погля­дів на неї. Наве­де­ні ілю­стра­ції — теж прин­ци­по­во важли­ві аргу­мен­ти для дис­ку­сій з цьо­го пита­н­ня. У біль­шо­сті євро­пей­ських кра­їн загаль­но­на­ціо­наль­на сим­во­лі­ка фор­му­ва­ла­ся про­тя­гом сто­річ і мала два твор­чі нача­ла. Пер­ше — дер­жав­не, яке вира­жа­ли зна­ки і кольо­ри прав­ля­чих дина­стій. Дру­ге — наро­дне, йшло від сим­во­лі­ки міських комун, сіль­ських гро­мад, окре­мих тери­то­рій і міцно трима¬ося на спо­кон­ві­чних місце­вих тра­ди­ці­ях. Нові­тня націо­наль­на сим­во­лі­ка виро­ста­ла із вза­є­мо­дії цих про­це­сів. Нерід­ко, як сим­вол націо­наль­но­го при­ми­ре­н­ня, вини­ка­ло спо­лу­че­н­ня дина­сти­чних і наро­дних сим­во­лів. Так, білу сму­гу пра­по­ро­ві Фран­ції надав пра­пор дина­стії Бур­бо­нів, а чер­во­ну — пра­пор Пари­жа.

       В Укра­ї­ні нор­маль­ний про­цес тво­ре­н­ня націо­наль­ної сим­во­лі­ки про­хо­див у часи Київ­ської Русі й пізні­ше за Дани­ла Гали­цько­го та його насту­пни­ків — у Гали­чи­ні. Та цей про­цес не завер­шив­ся в межах усі­єї Укра­ї­ни. Пізні­ше, в умо­вах від­су­тно­сті вла­сної дер­жа­ви і її уосо­бле­н­ня в прав­ля­чій дина­стії, в Укра­ї­ні лиши­ло­ся тіль­ки одне дже­ре­ло гераль­ди­чної твор­чо­сті — наро­дне. Оче­ви­дно, цей про­цес за доби укра­їн­ської козач­чи­ни (ХVІІ-ХVІІІ ст.) міг завер­ши­тись, вті­лив­шись в один загаль­но­на­ро­днии сим­вол. Однак для цьо­го потрі­бні були спри­я­тли­ві умови—час і само­стій­ність, яких істо­рія нам не дала.

       Тому слід вира­зно усві­дом­лю­ва­ти, що укра­їн­ська гераль­ди­ка, зокре­ма коза­цька, була витво­ром наро­ду в пов­но­му й пря­мо­му розу­мін­ні сло­ва. У цьо­му — уні­каль­ність укра­їн­ської сим­во­лі­ки. І ця уні­каль­ність не може над­то раду­ва­ти через полі­ти­чні при­чи­ни, які її поро­ди­ли, однак це досте­мен­ний факт, і саме тому ста­но­вить осо­бли­вий інте­рес.

       Малюн­ки, коло­ри­сти­ка коза­цьких і міських гер­бів та пра­по­рів, хоч і повто­рю­ва­ли деякі основ­ні сюже­ти та ідеї (моти­ви хри­сти­ян­ства, бороть­би про­ти мусуль­ман­ства, вій­сько­вої зви­тя­ги), але жодних стан­дар­тів, уні­фі­ка­ції зобра­жень, спосо­бів і мане­ри вико­на­н­ня їх не існу­ва­ло. Упо­до­ба­н­ня замов­ни­ків — коза­ків, сотен­ної і пол­ко­вої стар­ши­ни, помно­же­ні на май­стер­ність худо­жни­ків і виши­валь­ниць, тво­ри­ли ори­гі­наль­ні сюже­ти й колір­ні спо­лу­че­н­ня. Тож укра­їн­ську гераль­ди­ку слід вва­жа­ти окре­мою фор­мою укра­їн­ської наро­дної твор­чо­сті. І дослі­дже­н­ня її саме з цьо­го погля­ду можуть дати плі­дні резуль­та­ти.

       Роз­ма­ї­тість, ори­гі­наль­ність наро­дної сим­во­лі­ки можна нале­жно оці­ни­ти, порів­ню­ю­чи її з пізні­ши­ми стан­дар­та­ми імпер­ської (росій­ської І австрій­ської) гераль­ди­ки, наки­ну­тих Укра­ї­ні. Зати­сну­ті в лабе­тах схо­ла­сти­чних пра­вил, вига­да­ні дале­ко від Укра­ї­ни, вони не мали ніяко­го сто­сун­ку до жодно­го наро­ду, зате мали одна­ко­ві кольо­ри й чітку систе­му сим­во­лів.

       У коза­цьких пра­по­рах полі­ти­чне та іде­о­ло­гі­чне сми­сло­ве наван­та­же­н­ня від їхньої стро­ка­то­сті ані­тро­хи не хибує. Адже хай би яко­го кольо­ру вони були і хоч би що на них було зобра­же­но, усе одно це — резуль­тат вла­сно­го тво­ре­н­ня, вла­сно­го воле­ви­яв­ле­н­ня, а зна­чить сим­вол вла­сної вла­ди, тери­то­рії, суспіль­но­го устрою. По-справ­жньо­му націо­наль­ною можна вва­жа­ти тіль­ки сим­во­лі­ку, ство­ре­ну самим наро­дом, а не наки­ну­ту йому іззов­ні. Кожен народ, кон­со­лі­ду­ю­чись, оби­рає пев­ні, тіль­ки йому вла­сти­ві сим­во­ли. За осно­ву їм пра­вить гене­ти­чна само­бу­тність куль­ту­ри наро­ду. Іна­кше бути не може ще й через те, що основ­на фун­кція сим­во­лу, атри­бу­ту — це від­рі­зня­ти одне яви­ще від іншо­го, а не ото­то­жню­ва­ти їх.

             Ще один висно­вок, який напро­шу­є­ться з ана­лі­зу наве­де­них ілю­стра­цій. Загаль­ний під­ра­ху­нок кольо­рів пра­по­рів і речей XVIIXVIII сто­літь не може бути основ­ним дока­зом у з’ясуванні про­блем суча­сної націо­наль­ної сим­во­лі­ки. На жаль, істо­ри­чну аргу­мен­та­цію часто залу­ча­ють у дис­ку­сію зов­сім недо­ре­чно. Офі­цій­на сим­во­лі­ка біль­шо­сті суча­сних дер­жав ство­ре­на в XIXXX сто­лі­т­тях, і це ніскіль­ки не зава­жає її пов­но­цін­но­му фун­кціо­ну­ван­ню. Якщо вона спи­ра­є­ться на гли­бо­кі істо­ри­чні тра­ди­ції, то це важли­вий, але не основ­ний доказ на користь існу­ва­н­ня будь-яко­го суча­сно­го сим­во­лу, бо ж пита­н­ня не в тому, яко­го кольо­ру були жупа­ни й шаро­ва­ри в XVII сто­літ­ті і чи з них скро­є­но тепе­рі­шні пра­по­ри. Голов­ною є ідея, закла­де­на в сим­во­лі­ку. Якщо ця ідея націо­наль­на, ідея сво­бо­ди наро­ду, то й сим­во­лі­ка націо­наль­на.

       Отож, можли­ві три кри­те­рії для визна­че­н­ня «націо­наль­но­сті» сим­во­лі­ки. Пер­ший — витво­ре­н­ня її в надрах наро­ду без поді­лу його на кла­си, регіо­ни, віро­ви­зна­н­ня тощо. Дру­гий — само­бу­тність, ори­гі­наль­ність колір­них спо­лу­чень і гра­фі­ки сим­во­лі­ки, що від­рі­зня­ють один народ від іншо­го. Тре­тій — наяв­ність у ній націо­наль­ної ідеї.

       Вико­ри­стай­мо ці тео­ре­ти­чні посту­ла­ти для ана­лі­зу наяв­них в Укра­ї­ні пра­по­рів. Чер­во­ний радян­ський пра­пор при­йшов до нас з-за кор­до­ну, про що знає кожен піо­нер. Цей сим­вол про­ни­за­ний іде­єю без­на­ціо­наль­но­сті, тоталь­но­го космо­по­лі­ти­зму, вира­же­но­го у деві­зі «Про­ле­та­рі всіх кра­їн, єднай­те­ся!» За таким сми­сло­вим наван­та­же­н­ням він не може репре­зен­ту­ва­ти ніяку націю. Це ж саме сто­су­є­ться і чер­во­но-синьо­го гібри­ду, яким нама­га­ли­ся спо­лу­чи­ти неспо­лу­че­не. Він, як і інші пра­по­ри-бли­зня­та радян­ських респу­блік, несе ста­лін­ську ідею зни­ще­н­ня націй, а не їх роз­ви­тку.

       Про­те при­хиль­ни­ки чер­во­но­го пра­по­ра, розу­мі­ю­чи слаб­кість сво­їх пози­цій, нама­га­ю­ться про­тяг­ти його через «чор­ний хід». Вони вва­жа­ють чер­во­ний пра­пор націо­наль­ним, бо він ніби­то похо­дить від чер­во­но­го (мали­но­во­го) пра­по­ра укра­їн­сько­го коза­цтва. Але ж коза­цтво ніко­ли не мало єди­но­го пра­по­ра, про шо свід­чать і наве­де­ні зобра­же­н­ня. До того ж чер­во­ний колір у коза­цтва часто несе слі­ди впли­ву поль­ської дер­жав­ної сим­во­лі­ки, що ми бачи­мо на малюн­ках.
Голов­на ж хиба аргу­мен­та­ції «чер­во­них» поля­гає у тому, що вони під­мі­ня­ють пита­н­ня іде­о­ло­гії сим­во­лів пита­н­ням їхньої зов­ні­шньої схо­жо­сті. Зов­ні­шня поді­бність між умов­но-чер­во­ним пра­по­ром коза­цтва і чер­во­ним радян­ським пра­по­ром наяв­на. Про­те зна­йти їхню іде­о­ло­гі­чну спад­ко­єм­ність немо­жли­во. Для цьо­го кон­че потрі­бно було б дове­сти, напри­клад, що Жов­тне­ва, а до неї Лютне­ва рево­лю­ції в Росії, а ше рані­ше Паризь­ка Кому­на, які під­ні­ма­ли чер­во­ні пра­по­ри, були спро­во­ко­ва­ні укра­їн­ськи­ми коза­ка­ми. Абсурд? Без­пе­ре­чно, але до ньо­го дово­дить логі­ка люби­те­лів шту­чних кон­стру­кцій. Зага­лом чер­во­ний пра­пор не від­по­від­ає жодно­му кри­те­рі­є­ві націо­наль­ної сим­во­лі­ки.

      Роз­гля­да­ю­чи синьо-жов­тий пра­пор, бачи­мо, що саме він має всі озна­ки укра­їн­сько­го націо­наль­но­го сим­во­лу. Він заро­див­ся в надрах укра­їн­сько­го наро­ду, без будь-яких сто­рон­ніх впли­вів; лише цей пра­пор від­рі­зняє наш народ від інших наро­дів сві­ту, може пра­ви­ти за атри­бут його само­бу­тно­сті, і наре­шті, остан­нє. Саме під жов­то-бла­ки­тни­ми кольо­ра­ми оста­то­чно визрі­ла ідея неза­ле­жно­сті укра­їн­сько­го наро­ду, під ними народ зро­бив спро­бу здій­сни­ти її. На сьо­го­дні­шній день від­окре­ми­ти ідею сво­бо­ди Укра­ї­ни від жов­то-бла­ки­тно­го пра­по­ра вже немо­жли­во! На це мусить зва­жа­ти кожен, хто має себе за сер­йо­зно­го полі­ти­ка.

       Пода­ні зобра­же­н­ня коза­цьких пра­по­рів відо­мі дослі­дни­кам дав­но. Упер­ше цей мате­рі­ал опра­цю­вав і ввів у нау­ко­вий обіг Я. Іса­є­ви­ч1. Поси­ла­н­ня на ці доку­мен­ти, гра­фі­чне зобра­же­н­ня пра­по­рів остан­нім часом нео­дно­ра­зо­во тра­пля­ли­ся в окре­мих публі­ка­ці­ях. Однак широ­ко­му зага­лу вони все ж таки мало­ві­до­мі. Хви­лює те, що впер­ше з сере­ди­ни XVII сто­лі­т­тя ці пра­по­ри від­тво­рю­ю­ться в кольо­рі, повер­та­ю­ться на рідну зем­лю в усій сво­їй кра­сі, нехай поки що лише нама­льо­ва­ни­ми. Сьо­го­дні вони можуть зійти зі сто­рі­нок жур­на­лу й знов зама­йо­рі­ти над слав­ни­ми колись коза­цьки­ми міста­ми.

ПРИМІТКИ
Іса­свич Я. Бойо­ві пра­по­ри коза­цько­го вій­ська (сере­ди­на XVII ст.) // Укра­їн­ський істо­ри­чний жур­нал.— 1963.— № 1.— С 85—87.
 

Сер­гій Лепяв­ко.

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»