Про криницю
Опубліковано: 20 Тра 2008 15:58

Кри­ни­ця – сим­вол батьків­щи­ни; здоров’я, сили, багат­ства, родю­чо­сті; свя­то­сті і чисто­ти; кра­си, вір­но­сті; без­смер­тя наро­дно­го духу; роз­лу­ки, туги; висо­кої духов­но­сті.

Сим­во­лі­ка кри­ни­ці тісно пов’язана із сим­во­лі­кою води. Пра­кти­чно всі наро­ди сві­ту обо­жню­ва­ли водну сти­хію. Напр., воло­да­рем озер, дже­рел, коло­дя­зів у тібет­ській міфо­ло­гії був Лу, у древ­ньо­а­раб­ській – Нахі. Корей­ці у дав­ни­ну покло­ня­ли­ся водя­но­му духу Муль­кві­сі­ну, який жив у кри­ни­ці, річці. У слов’ян воло­дар­ка­ми кри­ниць вва­жа­ли­ся Віли /Вили/ – чарів­ні дів­ча­та з кри­ла­ми. За дани­ми митро­по­ли­та Іла­ріо­на, укра­їн­ці віри­ли: “у кри­ни­ці живе окре­мий кри­ни­чний дід – кри­ни­чник”.

Із кри­ниць щодня бра­ли воду для пит­тя, вари­ва їжі, пра­н­ня, купа­н­ня дітей тощо. Саме біля них зби­ра­ла­ся молодь на свя­та, води­ла хоро­во­ди, жар­ту­ва­ла, освід­чу­ва­лась у кохан­ні. Звід­си, напо­їв­ши коней, їха­ли коза­ки боро­ни­ти рідну Укра­ї­ну. Тут про­ща­ли­ся з милою. Біля кри­ниць воро­жи­ли, їх щора­зу очи­ща­ли, освя­чу­ва­ли. Тра­ди­цій­ни­ми були похо­ди усім селом до кри­ни­ці. Паруб­ки спіль­но чисти­ли їх, упо­ряд­ко­ву­ва­ли, дів­ча­та при­кра­ша­ли їх він­ка­ми, кла­ли на цям­ри­н­ня запа­шне зіл­ля /див. Зілля/, у воду кида­ли аїр, люби­сток. Це, за віру­ва­н­ня­ми, про­га­ня­ло лихі духи, уми­ло­стив­лю­ва­ло руса­лок, кри­ни­чни­ків.

Ось чому, як пише С.Килимник, в укра­їн­ців кри­ни­ця – “сим­вол здоров’я, сили, багат­ства, родю­чо­сті, пло­дю­чо­сті, свя­то­сті, чисто­ти. А для моло­ді – це сим­вол діво­чої кра­си, вір­но­сті, але й роз­лу­ки, суму, туги, жалю” /Килимник С. Укра­їн­ський рік… – Кн. 2. – С. 415/.

Хви­лю­ю­чим сим­во­лом чоло­ві­чої вір­но­сті була так зва­на кри­ни­ця-вдо­ви­ця. Коли поми­ра­ла рапто­во коха­на дів­чи­на, пару­бок, бува­ло, вже не одру­жу­вав­ся ніко­ли, “на віки зали­шав­ся вдів­цем”. При­чо­му він сам, без сто­рон­ньої допо­мо­ги, копав у полі кри­ни­цю. Часто вода з’являлася на 20–30 метрів. Щоправ­да, дозво­ля­ло­ся допо­мог­ти паруб­ко­ві витя­гу­ва­ти наго­ру зем­лю. І все одно така робо­та три­ва­ла часто-густо кіль­ка міся­ців. У дав­ни­ну кри­ни­ці були гро­мад­ськи­ми, їх копа­ли кутком біля пере­хре­стя доріг. Цям­ри­н­ня опо­ря­джа­ли вирі­зьбле­ни­ми силу­е­та­ми пта­шок, тва­рин, оздо­блю­ва­ли роз­ма­льов­ка­ми. У дбай­ли­вих госпо­да­рів обіч виса­джу­ва­ли вер­бу чи кали­ну, кві­ти, ста­ви­ли лав­ку.

У фоль­кло­рі, літе­ра­ту­рі часто постає образ кри­ни­ці як паху­чої кві­тки, живої істо­ти. Оспі­ва­ні у піснях, кри­ни­ці сим­во­лі­зу­ва­ли батьків­щи­ну, рідне село, коха­ну, непо­ру­шну віру у без­смер­тя наро­ду, дже­ре­ло його висо­кої духов­но­сті.
Укло­ни­лась, пове­ла мене в сві­тли­цю,
При­го­ща­ла за сто­лом ново­те­со­вим.
Пив я воду, пив холо­дну із кри­ни­ці -
Срі­бно­дзвон­ну, срі­бно­плин­но-про­лі­ско­ву.
/Б.Олійник/.

Сло­во­спо­лу­че­н­ня дзвон­ко­ва кри­ни­ця в суча­сній пое­зії вжи­ва­є­ться у сим­во­лі­чно­му зна­чен­ні “дже­ре­ло, вито­ки, корі­н­ня, осно­ва” /С.Єрмоленко/.
“Ти кли­чеш мене додо­му, ти пахнеш мені катра­ном,
Моя дзвон­ко­ва кри­ни­це, диви­ся ж не обмі­лій”
/Л.Забашта/.

О. Пота­пен­ко.

КОПАВ, КОПАВ КРИНИЧЕНЬКУ

Копав, копав кри­ни­чень­ку
Неді­лень­ку – дві…
Любив козак дів­чи­нонь­ку
Людям – не собі!

Ой жаль-жаль
Мені буде –
Візьмуть її люди!
Візьмуть її люди –
Моя не буде!
Ой жаль-жаль!

А вже з тої кри­ни­чень­ки
Орли воду п’ють…
А вже мою дів­чи­нонь­ку
До шлю­бу ведуть.

Ой жаль-жаль
Мені буде –
Візьмуть її люди!
Візьмуть її люди –
Моя не буде!
Ой жаль-жаль!

Один веде за ручень­ку,
Дру­гий – за рукав,
Тре­тій сто­їть, гір­ко пла­че –
Любив та не взяв!

Ой жаль-жаль
Мені буде –
Візьмуть її люди!
Візьмуть її люди –
Моя не буде!
Ой жаль-жаль!

Укра­їн­ська наро­дна пісня ХVІІІ ст.

       ДЖЕРЕЛО — за наро­дни­ми уяв­ле­н­ня­ми, несе чарів­ну й цілю­щу воду. Від­ра­зу після ство­ре­н­ня зем­лі, щоб напов­ни­ти її моря­ми, річка­ми, дже­ре­ла­ми, Бог нака­зав іти дощам, а пта­хам роз­но­си­ти дощо­ву воду в різні дже­ре­ла по всьо­му сві­ті. Обря­до­ві ході­н­ня до дже­рел від­бу­ва­ли­ся на день Юрія, в остан­ні дні Стра­сно­го тижня, на Велик­день, Возне­сі­н­ня, Трій­цю, на Русаль­но­му тижні, на Купа­ла, а у зим­ню пору — на Різдво, Новий рік і осо­бли­во на Водо­хре­щу. Біля дже­рел здій­сню­ва­ли ліку­валь­ні та очи­щу­валь­ні мані­пу­ля­ції: у про­то­чній воді обми­ва­ли­ся жін­ки, щоб позбу­ти­ся без­плі­дно­сті; наре­че­ній лили воду через соро­чку, «щоб лег­ко рожа­ла»; про­то­чну воду бриз­ка­ла собі на гру­ди рожа­ни­ця, коли у неї про­па­да­ло моло­ко. Повсю­дно відо­мий риту­ал воді­н­ня моло­дих до дже­ре­ла або коло­дя­зя після пер­шої шлю­бної ночі. Біля дже­рел вла­што­ву­ва­ли гада­н­ня, обря­ди викли­ка­н­ня дощу, риту­а­ли сим­во­лі­чно­го «году­ва­н­ня» води, жертво¬приношення і т. ін.

Укра­їн­ська міфо­ло­гія” Вой­то­вич В.М. 2005 р.

 

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»