ПРО СУЛИМУ, ПАВЛЮКА ЩЕ И ПРО ЯЦЬКА ОСТРЯНИЦЮ
Опубліковано: 24 Жов 2008 14:51

Про Сули­му, Пав­лю­ка ще й про Яцька Остря­ни­цю. Запи­са­но в 1928 р. в Хар­ко­ві у Цен­траль­но­му селян­сько­му будин­ку від кобза­ря Петра Семе­но­ви­ча Древ­чен­ка.
Друк. за вид.: Укра­їн­ські наро­дні думи та істо­ри­чні пісні.— 1955.— С. 85—87.
Дума про селян­сько-коза­цькі пов­ста­н­ня 70-х років XVII ст.

       Курін­ний Сули­ма — Іван Сули­ма, геть­ман Запо­розь­кої Січі на поча­тку 70-х років XVII ст. Під його керів­ни­цтвом запо­розь­кі коза­ки під­ня­ли в 1635 р. пов­ста­н­ня про­ти поль­ської шля­хти, взя­ли поль­ську фор­те­цю Кодак і зруй­ну­ва­ли її.

       Ота­ман Остря­ни­ця, Кар­но Ски­дан, Пав­люк — керів­ни­ки коза­цько-селян­ських пов­стань на Укра­ї­ні 1637—1638 pp.

       Конє­цпо­лъський, Пото­цъкий — поль­ські магна­ти. Боро­ви­ця — село Чиги­рин­сько­го р-ну, Чер­ка­ської обл.


Сули­ма Іван Михай­ло­вич – спад­ко­є­мець дав­ніх шля­хет­ських родів, корі­н­ня яко­го сягає ще часів Київ­ської Руси. Ети­мо­ло­гія похо­дже­н­ня прі­зви­ща Сули­ма така – ста­ро­укра­їн­ське сло­во “сули­ма” озна­чає сір­ча­на кисло­та (H2SO4). Таким чином прі­зви­ще цьо­го сла­ве­тно­го коза­ка від­по­від­а­ло його вну­трі­шній сутно­сті, бо ж “роз’їдав” воро­гів дідів­ської зем­лі та пра­во­слав­ної віри, як “сір­ча­на кисло­та”… Герб та гене­за коза­ка-геть­ма­на Сули­ми є яскра­вим спро­сту­ва­н­ням кому­но-росій­ської вер­сії селян­сько-крі­па­цько­го похо­дже­н­ня коза­цтва.

ПРО СУЛИМУ, ПАВЛЮКА ЩЕ И ПРО ЯЦЬКА ОСТРЯНИЦЮ

Не схо­ті­ли пани-ляхи
Попу­сти­ти й тро­хи,
Щоб їзди­ли в Січ бур­ла­ки
Та й через поро­ги,—
Спо­ру­ди­ли над Кода­ком
Город-крі­по­сни­цю
Ще при­сла­ли в Кодак вій­сько,
Чужу-чужа­ни­цю.
їде бур­лак чи коми­шник
Поро­гом-водою,
Його лове чуже вій­сько
Й оддає в нево­лю.
Зажу­ри­лись запо­рож­ці,
Що нема їм волі
Ні на Дні­прі,
Ні на Росі,
Ні в чисто­му полі.
Обі­звав­ся серед Січі
Курін­ний Сули­ма:
«Гей, давай­те, хло­пці, зва­рим
Вра­жим ляхам пива!»
Обі­звавсь Пав­люк-хорун­жий:
«Допо­мо­ги дати!
Щоб ту люд­ську пере­по­ну
Нащент зруй­ну­ва­ти!»
Добре Пав­люк та Сули­ма
Ляхів часту­ва­ли —
Вій­сько виби­ли дощен­ту,
Кодак зруй­ну­ва­ли.
Як зачув це Конє­цполь­ський,
Зібрав своє вій­сько,
Обсту­пи­ли пани-ляхи
Всю Січ Запо­різь­ку.
А ще й взяв той Конє­цполь­ський
З коза­ків дани­ну —
Хорун­жо­го Пав­лю­ка
Ще й Пав­ла Сули­му.
Та й пове­зли ж у Вар­ша­ву
Пав­лю­ка й Сули­му
Та й на тяж­ку муку-кару,
Всім ляхам на диво.
Наро­би­ли вра­жі пани
У Вар­ша­ві дива,
Як поми­рав на май­да­ні
Курін­ний Сули­ма.
А Пав­люк, на диво шля­хті,
Жив-здо­ров лишив­ся,
Бо Замой­ко Хома, писар,
За його всту­пив­ся.
Повер­нувсь Пав­люк додо­му,
У Січ Низо­вую,
Та й заду­мав Пав­люк зно­ву
Бить шля­хту гни­лую.
Зна­йшов Пав­люк побра­ти­ма
Орла Остря­ни­цю,
Що не раз пускав із ляхів
Шля­хет­ську кро­ви­цю.
То не хма­ри з буй­ним вітром
З Дні­пра наля­га­ють —
То Пав­люк та Остря­ни­ця
Ляхів обсту­па­ють.
Силу ж панів пере­би­ла
Голо­та бур­ла­цька,
Та не хті­ла в одно ста­ти
Стар­ши­на коза­цька.
Зве­се­лив­ся пан Пото­цький
Про таку наго­ду,
Під Кумей­ка­ми в неді­лю
Напав на голо­ту
Ой, прев­ра­жі пани-ляхи,
Що ж ви наро­би­ли?
Скіль­ки ж бідних запо­рож­ців
Ви з сві­ту згу­би­ли.
А стар­ши­ни боро­ве­цькі
Лиш про себе дба­ли.
Пото­цько­му Пав­лю­ка
Самі упі­йма­ли.
Везуть пани Пав­лю­ка
Селом Боро­ви­цею
Ще й скру­ти­ли йому ручень­ки
Назад сири­цею.
Ой пове­зли ж Пав­лю­ка
Ляхи у Вар­ша­ву,
Шля­хті вра­жій на поті­ху,
На тяж­кую кару.
За ота­ма­ном Остря­ни­цею
Женуть ляхи кінь­ми
Ще й біжать піша­ни­цею;
Пани хочуть Остря­ни­цю упі­йма­ти,
А слав­не вій­сько запо­розь­ке
Щоб посі­кти-пору­ба­ти.
А що ж ота­ман Остря­ни­ця?
Пере­ле­тів Дні­про з Кошом,
Як лебідь-пти­ця.
Що за річкою за Сулою
Остря­ни­ця про­гнав панів-ляхів
До боло­та до Супою…
Та й повів свій Кіш
Ота­ман Остря­ни­ця
У москов­ські зем­лі,
Щоб там посе­ли­ться…

 Сули­ма Іван Михай­ло­вич
(р. н. невід. – 12.ХІІ.1635) – запо­розь­кий геть­ман, про­від­ник коза­цької вій­ни про­ти Поль­щі 1635 р.
Нале­жав до дав­ньо­го шля­хет­сько­го волин­сько­го роду, корі­н­ня яко­го сягає часів Київ­ської Русі. Батько, слу­жи­лий шля­хтич, оса­джу­вав нові посе­ле­н­ня в Подніпров’ї. Замо­ло­ду І. Сули­ма пере­бу­вав на слу­жбі у корон­но­го геть­ма­на С. Жул­кев­сько­го. В 1615 р. він зга­ду­є­ться у дже­ре­лах як упра­ви­тель має­тків цьо­го магна­та на Пере­я­слав­щи­ні і вла­сник місце­вих сіл Лебе­дин та Сули­мів­ка. На поч. 1620-х pp. з неві­до­мих при­чин І. Сули­ма зали­шив слу­жбу й всту­пив до січо­во­го това­ри­ства. Зав­дя­ки при­ро­дним зді­бно­стям швид­ко здо­був авто­ри­тет у запо­рож­ців, нео­дно­ра­зо­во оби­рав­ся кошо­вим ота­ма­ном. Був уча­сни­ком і орга­ні­за­то­ром бага­тьох сухо­пу­тних і мор­ських похо­дів про­ти Кри­му й Туреч­чи­ни. В 1635 р. разом із дон­ця­ми вів обло­гу Кер­чі й Азо­ва. Після повер­не­н­ня з похо­ду був обра­ний запо­розь­ким геть­ма­ном і очо­лив пов­ста­н­ня про­ти Поль­щі. Голов­ною поді­єю вій­ни ста­ло захо­пле­н­ня і зруй­ну­ва­н­ня Кода­цько­го зам­ку в сер­пні 1635 р. Спро­ба поши­ри­ти рух на Подніпров’я викли­ка­ла опір реє­стро­во­го коза­цтва. Зму­ше­ний від­сту­пи­ти на Запо­рож­жя, ота­бо­рив­ся на одно­му з дні­пров­ських остро­вів. По-зра­дни­цьки захо­пле­ний уря­до­ви­ми аген­та­ми, був стра­че­ний у Вар­ша­ві разом зі сво­ї­ми най­ближ­чи­ми спо­дви­жни­ка­ми.

Поси­ле­н­ня репре­сив­них дій поль­сько­го уря­ду

Згі­дно зі ста­т­тя­ми Пере­я­слав­ської уго­ди 1630 р. тися­чі поко­за­че­них мали повер­та­ти­ся в зале­жність від сво­їх вла­сни­ків. Однак вони від­мов­ля­ли­ся це роби­ти. З Подніпров’я зріс потік уті­ка­чів на Запо­рож­жя. Роз­та­шу­ва­н­ня на тери­то­рії Київ­сько­го воє­вод­ства поль­ських гар­ні­зо­нів викли­ка­ло під­не­се­н­ня наро­дно­го руху. Однак через супе­ре­чно­сті в рядах коза­цтва спра­ва до пов­ста­н­ня не дійшла. Нере­є­стро­ва коза­цька маса віді­йшла на Низ, а реє­стро­ві зайня­ли лояль­ну пози­цію щодо уря­ду.

З поча­тком поль­сько-москов­ської (Смо­лен­ської) вій­ни 1632–1634 pp. уряд Речі Поспо­ли­тої зно­ву закли­кав коза­ків на слу­жбу. Бойо­ві дії про­ти моско­ви­тів вели­ся зна­чною мірою сила­ми коза­ків. Діяль­ну участь у вій­ні брав Ієре­мія Вишне­ве­цький. По закін­чен­ні вій­ни в люто­му 1635 р. сейм затвер­див поста­но­ву «Про при­пи­не­н­ня коза­цько­го сва­ві­л­ля». На тери­то­рію Подніпров’я вво­ди­ли­ся корон­ні вій­ська, які мали кара­ти всіх непо­кір­них і бун­тів­ни­ків.

Свід­че­н­ня. З реко­мен­да­цій коро­лів­сько­го комі­са­ра Ада­ма Кисе­ля шля­хті:
«Стар­ши­ні дава­ти пода­рун­ки, людей хоро­ших і тих, які мають будин­ки і на них ози­ра­ю­ться, убла­жа­ти ласкою, а бун­тів­ни­ків … ляка­ти смер­тною карою».
Щоб кон­тро­лю­ва­ти спо­лу­че­н­ня між воло­стю і Запо­рож­жям, було вирі­ше­но побу­ду­ва­ти «між житла­ми укра­їн­ських і низо­вих запо­розь­ких коза­ків на річці Дні­прі в урочи­щі Кода­ка фор­те­цю». Ця фор­те­ця повин­на була «як норо­ви­сто­го коня, само­віль­ни­ків на міцно­му мушту­ку утри­му­ва­ти».

Спо­ру­дже­н­ня фор­те­ці було дору­че­но фран­цузь­ко­му інже­не­ру на поль­ській слу­жбі Гійо­му ле-Васе­ру де-Бопла­ну. Комен­дан­том фор­те­ці було при­зна­че­но фран­цузь­ко­го пол­ков­ни­ка Ж. Маріо­на. Гар­ні­зон скла­да­ли понад сім­сот німе­цьких найман­ців – рей­та­рів. Фор­те­ця Кодак була гор­ді­стю Речі Поспо­ли­тої, адже була збу­до­ва­на за най­пе­ре­до­ві­ши­ми фор­ти­фі­ка­цій­ни­ми нова­ці­я­ми того часу і вва­жа­ла­ся най­кра­щою фор­те­цею Євро­пи. Поль­ська шля­хта вва­жа­ла, що здо­бу­ти її немо­жли­во. Піхо­та несла слу­жбу на валах, а кін­ні роз’їзди патру­лю­ва­ли око­ли­ці, затри­му­ю­чи всіх, хто проби­рав­ся на Запо­рож­жя чи йшов на волость. Непо­кір­них коза­ків жор­сто­ко кара­ли стра­шною карою – поса­дже­н­ням на кіл (в Поль­ській дер­жа­ві так стра­чу­ва­ли зра­дни­ків). Паля­ми із наса­джен­ни­ми на них коза­цьки­ми тіла­ми були” густо при­кра­ше­ні” вали цієї непри­сту­пної цита­де­лі. У місце­во­стях, що при­ля­га­ли до фор­те­ці, були забо­ро­не­ні навіть полю­ва­н­ня та рибаль­ство.

 Кодак.

Фор­пост поль­сько­го пану­ва­н­ня на Подніпров’ї не про­існу­вав і міся­ця. Після повер­не­н­ня влі­тку 1635 р. з чор­но­мор­сько­го похо­ду запо­рож­ці обра­ли геть­ма­ном Іва­на Сули­му і під­ня­ли пов­ста­н­ня. Зібрав­ши під сво­єю рукою близь­ко 3 тис. чол., І. Сули­ма на поч. сер­пня 1635 р. висту­пив із Січі. Части­на коза­ків під­ні­ма­ла­ся Дні­пром на чай­ках, інші йшли сте­пом. У ніч з 11 на 12 сер­пня під­роз­діл коза­ків-хара­ктер­ни­ків непо­мі­тно про­крав­ся у фор­те­цю та обе­збро­їв сто­ро­жу, в той же час голов­ні сили січо­ви­ків пішли на при­ступ та вдер­лись у фор­те­цю. Заско­че­ний зне­на­цька гар­ні­зон бив виби­тий до ноги; живи­ми зали­ши­ли­ся лише 15 дозор­ців, які в той час пере­бу­ва­ли в роз’їзді. За нака­зом І. Сули­ми коза­ки спа­ли­ли дерев’яні спо­ру­ди, а вали зруй­ну­ва­ли, «щоб біля наших рідних поро­гів і згад­ки не лиши­ло­ся про поля­ків». З-під Кода­ка І. Сули­ма про­су­нув­ся до Кре­мен­чу­ка. Однак не зна­йшов­ши під­трим­ки у реє­стро­вих, повер­нув­ся на Запо­рож­жя.

Про­ти пов­ста­лих висту­пи­ли об’єднані поль­сько-коза­цькі сили під керів­ни­цтвом в.о. корон­но­го геть­ма­на А. Кисе­ля і пере­я­слав­сько­го ста­ро­сти Л. Жул­кев­сько­го. І. Сули­ма укрі­пив­ся в табо­рі на «дні­пров­сько­му остро­ві» і при­го­ту­вав­ся до три­ва­лої обло­ги. Нео­дно­ра­зо­ві спро­би про­тив­ни­ка ово­ло­ді­ти табо­ром незмін­но закін­чу­ва­ли­ся нев­да­чею. Тоді, за намо­вою А. Кисе­ля, до запо­рож­ців піді­сла­ли гру­пу реє­стро­вих під вигля­дом уті­ка­чів від татар. Пов­стан­ці після при­ся­ги прийня­ли про­во­ка­то­рів. Тим часом в обло­же­но­му табо­рі ста­ла дава­ти­ся взна­ки неста­ча про­до­воль­ства й пали­ва. Спро­во­ку­вав­ши заво­ру­ше­н­ня, зра­дни­ки схо­пи­ли коза­цько­го ватаж­ка та його най­ближ­чих помі­чни­ків і вида­ли їх А. Кисе­лю. Геть­ма­на І. Сули­му та п’ятьох його спо­дви­жни­ків пове­зли до Вар­ша­ви, «инь­ших ука­ра­но на місці: уха обтя­то і на Гадяч засла­но валів сипа­ти». Ріше­н­ням сейму запо­розь­ких ватаж­ків засу­ди­ли до стра­ти. Їм прив­се­лю­дно від­тя­ли голо­ви, а потім четвер­ту­ва­ли. Від смер­ті вря­ту­вав­ся тіль­ки один із засу­дже­них – Пав­ло Бут (Пав­люк). Неза­ба­ром він очо­лив нове пов­ста­н­ня про­ти Поль­щі.

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»