Різдво – за народним календарем 7 січня. Як святкували і що їли з нагоди свята.
Опубліковано: 01 Лют 2009 10:19

       Різдво — вели­ке свя­то, яке в Укра­ї­ні від­зна­ча­ли навіть за часів суво­рої ате­ї­за­ції насе­ле­н­ня. Зви­ча­їв свя­тку­ва­н­ня не забу­ва­ли: коля­дни­ки про­слав­ля­ли Немов­ля Хри­ста, по селах ходи­ли з Вер­те­пом (Шопкою) — теа­тра­лі­зо­ва­ною наро­дною виста­вою із жит­тя Пре­свя­тої Бого­ро­ди­ці Діви Марії та Свя­тої Роди­ни — й роз­по­від­а­ли про леген­дар­ну подію — Різдво Спа­си­те­ля.

       Цей день (7 січня), як і Бага­та кутя (Свя­тий вечір), від­по­від­ає уяв­ле­н­ням наро­ду про добро­бут, бла­го­по­луч­чя, бла­го­ден­ство, щастя і зла­го­ду. Хазя­їн і хазяй­ка дому сте­жи­ли не лише за тим, щоб був «пов­ний стіл» для сво­єї роди­ни, а й за мораль­ною обста­нов­кою в хаті: спо­ко­єм, миром і добро­тою. На зимо­ві м’ясниці ска­со­ву­ва­ли­ся навіть обов’язкові в інші часи одно­ден­ні пости в сере­ду й п’ятницю.

       З Різдва Хри­сто­во­го почи­на­ли­ся зимо­ві м’ясниці. Усі стра­ви, що вима­га­ли три­ва­ло­го при­го­ту­ва­н­ня, були зро­бле­ні зазда­ле­гідь, оскіль­ки існу­ва­ла зви­ча­є­ва забо­ро­на кори­сту­ва­ти­ся ножем, сіка­чем, соки­рою та інши­ми колю­чи­ми й ріжу­чи­ми зна­ря­д­дя­ми. Навіть хліб цьо­го дня лама­ли, а не різа­ли. Віри­ли, що той, хто пору­шу­вав цю забо­ро­ну, ризи­ку­вав порі­за­ти­ся чи пора­ни­ти­ся в інший спо­сіб.

       Також це віщу­ва­ло зби­тки: «Щось у ха¬зяйстві від­рі­же­ться», «Худо­бу дове­де­ться при­рі­за­ти» та ін.
 
       До цер­кви цьо­го дня ходи­ли всі­єю сім’єю, вдо­ма зали­ша­ла­ся тіль­ки стар­ша невіс­тка — джи­джу­ли­ха, чепу­ру­ха. Вона топи­ла піч, розі­грі­ва­ла при­го­тов­ле­ні напе­ре­до­дні стра­ви, вари­ла капу­сняк із порі­за­них зазда­ле­гідь м’яса й сала, посі­че­ної капу­сти.

       Після цер­ков­ної слу­жби вся роди­на й гості сіда­ли за стіл, на яко­му сто­я­ли кутя, пиро­ги, узвар та ще деякі свя­тве­чір­ні стра­ви. Моли­ли­ся за здра­віє при­су­тніх на тра­пе­зі, а також від­су­тніх роди­чів (як і попе­ре­дньої вече­рі); госпо­дар зга­ду­вав помер­лих, спо­ді­ва­ю­чись для них Цар­ства Небе­сно­го. Ста­ви­ли на стіл зали­шки вчо­ра­шніх страв: рибну юшку, пісний холо­дний борщ із ква­со­лею, тов­че­ни­ки, сма­же­ну рибу, ква­со­лю. Потім пода­ва­ли м’ясні стра­ви, почи­на­ю­чи з м’ясного холод­цю — «дра­глів», «гишок», «холо­дно­го», «сту­ден­цю». Після цих холо­дних заку­сок на сто­лі з’являлися гаря­чі м’ясні стра­ви: капу­сняк із сви­ня­чою гру­дни­ною, пече­ня чи душе­ни­на, вере­ща­ка, сма­же­ні ков­ба­си, кров’янка, шин­ка, ков­бик (кен­дюх, саль­ти­сон), тушко­ва­на капу­ста, голуб­ці, варе­ни­ки з ліве­ром, локши­на з куря­ти­ною чи гуся­ти­ною.

       Ков­ба­су зустрі­ча­ли з осо­бли­вим захва­том і сте­жи­ли, щоб джи­джо­ли­ха пода­ва­ла її про­сто з жару, вона мала шквар­ча­ти. Най­біль­ше чека­ли цієї миті дітла­хи. Щоб їм не кор­ті­ло ску­шту­ва­ти вже гото­ву ков­ба­су ще в піст (коло­ли каба­нів на остан­ньо­му тижні Пили­пів­ки), мале­чі роз­по­від­а­ли, що ков­ба­са хова­є­ться на гру­ші чи то на вер­бі аж до Різдва. І тіль­ки після обі­дні вона пли­гає через комин у піч на ско­во­ро­ду, дітям на вті­ху. До ков­ба­си пода­ва­ли ква­ше­ну капу­сту з олі­єю та соло­ні огір­ки.

       Капу­сня­ком завер­шу­ва­ли гаря­чий обід. На заку­ску їли вчо­ра­шню кутю, нерід­ко заправ­ля­ю­чи її вже сві­жим коров’ячим моло­ком.

       Ці засті­л­ля (свя­тве­чір­нє та різдвя­не), як і май­бу­тнє ново­рі­чне, від­рі­зня­ли­ся не лише чисель­ні­стю страв (що сим­во­лі­зу­ва­ло май­бу­тній добро­бут), а й їхньою свя­тко­вою вишу­ка­ні­стю та висо­кою кало­рій­ні­стю.

       Для уро­чи­сто­стей готу­ва­ли й десерт. Це могли бути медів­ни­ки, «горі­шки», вер­гу­ни (вер­ту­ти), маків­ни­ки, сла­стьо­ни, пиріж­ки із солод­кою начин­кою. Коли зби­ра­ли­ся уве­че­рі пого­мо­ні­ти, забав­ля­ли­ся соня­шни­ко­вим і гар­бу­зо­вим насі­н­ням, ліщи­ною чи воло­ськи­ми горі­ха­ми, яблу­чка­ми-кисли­ця­ми (дичка­ми) з ква­су, ква­ше­ни­ми садо­ви­ми яблу­ка­ми, ква­ше­ни­ми гру­шка­ми-гни­ли­чка­ми. Горі­хи справ­жні та «горішки»-печиво їли не про­сто, а зі зна­че­н­ням: «щоб пше­ни­ця гар­но роди­ла». Відо­мо, що горіх в укра­їн­ській тра­ди­ції сим­во­лі­зує родю­чість, багат­ство, здоров’я.

       Після три­ва­ло­го Пили­пів­сько­го посту ско­ром­ну їжу спо­жи­ва­ли обе­ре­жно, не пере­їда­ю­чи, бо це могло спри­чи­ни­ти шлун­ко­ві роз­ла­ди. Сте­жи­ли й за раціо­наль­ним хар­чу­ва­н­ням дітей.

       На Різдво (як на Велик­день та інші вели­кі свя­та) осо­бли­во ретель­но дотри­му­ва­ли­ся застіль­но­го ети­ке­ту. Пили мало, одну-дві чар­ки, пуска­ю­чи «колію» згі­дно з сімей­ною ієрар­хі­єю: від госпо­да­ря по колу до най­ми­та, якщо такий був у госпо­ді. Перед Свя­тим вечо­ром, Різдвом, Новим роком, Хре­ще­н­ням було роз­до­л­ля шин­ка­рям, бо кожен, навіть най­не­за­мо­жні­ший госпо­дар, запа­сав­ся хоч квар­тою горіл­ки. Не поча­сту­ва­ти роди­ну на Різдво й Водо­хре­ще вва­жа­ло­ся немо­жли­вим. Дбай­ли­ві госпо­ди­ні до цих свят готу­ва­ли різно­ма­ні­тні налив­ки, а з горіл­ки роби­ли насто­ян­ки: пер­ців­ку, кал­га­нів­ку, бодя­нів­ку, кан­та­бас та ще бага­то інших. Кори­сту­ва­ли­ся попу­ляр­ні­стю запі­кан­ки на суши­ні (пере­ва­жно сли­вах), купо­ва­них духмя­них спе­ці­ях (гво­зди­ці, кори­ці, кар­да­мо­ні тощо), варе­ну­ха.
Не сва­ри­ли­ся, бо це про­ро­ку­ва­ло свар­ки про­тя­гом усьо­го року, навіть не гово­ри­ли голо­сно.

       Гостей при­йма­ли з поша­ною, часту­ва­ли, при­про­шу­ва­ли, але не при­му­шу­ва­ли пити. Зви­чаї «при­ну­ки» з’явилися в наро­дно­му побу­ті лише у XIX сто­літ­ті, а поши­ри­ли­ся у XX сто­літ­ті, в пово­єн­ні роки. Після пер­шої чар­ки гість або гостя мали пра­во від­мов­ля­ти­ся від насту­пних. Вмі­н­ня госпо­ди­ні вмо­ви­ти гостя ску­шту­ва­ти кожної стра­ви, щоб він не пішов голо­дним, висо­ко ціну­ва­ло­ся серед місце­вої гро­мад­сько­сті. Про него­стин­ну хазяй­ку гово­ри­ли: «Вмі­ла нава­ри­ти, та не вмі­ла при­про­си­ти», «Умі­ла пода­ва­ти, та не вмі­ла часту­ва­ти». Часту­ва­ли й обда­ро­ву­ва­ли коля­дни­ків. На них чека­ли, спо­ді­ва­ю­чись, що добрі поба­жа­н­ня, вислов­ле­ні у піснях-він­шу­ва­н­нях, справ­дя­ться.

      

      

 

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»