Самійло Кішка
Опубліковано: 28 Жов 2008 10:51

Самій­ло Кішка. Запи­са­но П. Лука­ше­ви­чем в 1832 p. від кобза­ря Іва­на Стрі­чки на Пол­тав­щи­ні.

       Друк. за вид.: Укра­їн­ські наро­дні думи та істо­ри­чні пісні.— 1955.— С. 39—48.
Самій­ло Кішка — постать істо­ри­чна. Кішка — запо­розь­кий кошо­вий, брав участь у похо­дах про­ти сул­тан­ської Туреч­чи­ни. Про ньо­го є відо­мо­сті в коза­цьких літо­пи­сах, у яких гово­ри­ться, що Кішка був кошо­вим перед 1575 p., потра­пив у полон, водив коза­ків у похід про­ти тур­ків, брав участь у Лівон­сько­му похо­ді і там помер у 1602 р. Похо­ва­ний у Кане­ві. Збе­ре­гли­ся також його листи до коро­ля Ста­ні­сла­ва Жол­кев­сько­го, які свід­чать, що Кішка був кошо­вим у 1600— 1602 pp.

Тра­пе­зонт — тепер Тро­бзон, туре­цький порт на Чор­но­му морі, в мину­ло­му фор­те­ця і невіль­ни­цький ринок.

Опа­чи­на — вели­ке весло, яким гре­бли кіль­ка чоло­вік разом.

Кин­дя­ки — стрі­чки.

Габа — біла вов­ня­на тка­ни­на.

Почвар­та­ста — три­ста п’ятдесят.

Лях Бутур­лак — від «потур­нав», той, що потур­чив­ся.

Кефа — Кафа (нині Фео­до­сія), в XVXVII ст. вели­кий туре­цький невіль­ни­цький ринок. Тут зав­жди було близь­ко трид­ця­ти тисяч невіль­ни­ків.

До горо­да Козло­ва — ста­ро­вин­на назва м. Євпа­то­рії, в XVIXVII ст. тут був туре­цький невіль­ни­цький ринок.

Яри­за — слу­жник, посла­нець.

Яси­ни не вчи­ні­те — тут: гамір, три­во­га.

Хоро­гви — зна­ме­на.

Тен­дрів острів — піща­ний острів у гир­лі Дні­пра, сто­ян­ка запо­рож­ців.

Каю­ки — чов­ни, видов­ба­ні з колод.

Обла­вок — борт судна.

Сак­джа­ків­на — дочка сан­джа­ка, стар­шо­го у вій­сько­во­му об’єднанні.

Семен Ска­ло­зуб — істо­ри­чна постать, напри­кін­ці 1598 р. був оса­ву­лом, а пізні­ше кошо­вим запо­розь­ко­го вій­ська.

       На Межи­гір­сько­го спа­са, на Тре­хте­ми­рів­ський мона­стир, на свя­тую Січо­вую покро­ву — коза­цькі мона­сти­рі; пер­ший — за 15 км від Киє­ва у місті Виш­го­род, дру­гий — біля Кане­ва, Чер­ка­ської обл.; Січо­ва покро­ва — коза­цька цер­ква в Запо­розь­кій Січі.


Герб Самій­ла Кішки – коза­ка і кошо­во­го ата­ма­на Вій­ська Запо­розь­ко­го Низо­во­го є яскра­вим спро­сту­ва­н­ням комун­но-росій­ської вер­сії селян­сько-крі­па­цько­го похо­дже­н­ня коза­цтва.

САМІЙЛО КІШКА

Ой із горо­да із Тра­пе­зон­та висту­па­ла гале­ра,
Трьо­ма цві­та­ми про­цві­та­на, мальо­ва­на.
Ой пер­вим цві­том про­цві­та­на —
Зла­то­си­ні­ми кин­дя­ка­ми пооби­ва­на;
А дру­гим цві­том про­цві­та­на —
Гар­ма­та­ми аре­што­ва­на;
Тре­тім цві­том про­цві­та­на —
Туре­цькою білою габою покро­ве­на.
То в тій гале­рі Алкан-паша,
Тра­пе­зон­ськеє кня­жя,
Гуляє,
Собі ізбра­но­го люду має:
Сім­сот тур­ків, яни­чар шти­ри­ста
Да бідно­го неволь­ни­ка пів­чвар­та­ста
Без стар­ши­ни вій­сько­вої.
Пер­вий стар­ший між ними про­бу­вав
Кішка Самій­ло, геть­ман запо­розь­кий;
Дру­гий — Мар­ко Рудий,
Суд­дя вій­сько­вий;
Тре­тій — Мусій Грач,
Вій­сько­вий тру­бач;
Четвер­тий — Лях Бутур­лак,
Клю­чник галер­ський,
Сотник пере­я­слав­ський,
Недо­ві­рок хри­сти­ян­ський,
Що був трид­цять літ у нево­лі,
Двад­цять шти­ри як став по волі,
Потур­чив­ся, побу­сур­ма­нив­ся
Для пан­ства вели­ко­го,
Для лаком­ства неща­сно­го!..
В тій гале­рі од при­ста­ні дале­ко одпу­ска­ли,
Чор­ним морем дале­ко гуля­ли,
Про­тії Кефи-горо­да при­ста­ва­ли,
Там собі вели­кий да дов­гий опо­чи­нок мали.
То пред­ста­ви­ться Алка­ну-паша­ті,
Тра­пе­зон­сько­му кня­жа­ті,
Моло­до­му паня­ті,
Сон дивен, бар­зо дивен, напро­чуд…
То Алкан-паша,
Тра­пе­зон­ськее кня­жя,
На тур­ків-яни­чар, на бідних невольнк­ків покли­кає:
«Тур­ки,— каже,— тур­ки-яни­ча­ри,
І ви, біднії неволь­ни­ки!
Кото­рий би міг тур­чин-яни­чар сей сон одга­да­ти,
Міг би йому три гра­ди туре­цькії дару­ва­ти;
А кото­рий би міг бідний неволь­ник одга­да­ти,
Міг би йому листи визво­лен­ні писа­ти,
Щоб не міг ніхто нігде зачі­па­ти!»
Сеє тур­ки зачу­ва­ли,
Нічо­го не ска­за­ли,
Бідні неволь­ни­ки, хоч добре зна­ли,
Собі про­мов­ча­ли.
Тіль­ки обі­зве­ться між тур­ків Лях Бутур­лак,
Клю­чник галер­ський,
Сотник пере­я­слав­ський,
Недо­ві­рок хри­сти­ян­ський:
«Як же,— каже,— Алка­не-пашо, твій сон одга­да­ти,
Що ти не можеш нам повід­а­ти?»
«Такий мені, небо­жа­та, сон при­снив­ся,
Бодай ніко­ли не явив­ся!
Види­ться: моя гале­ра цві­тко­ва­на, мальо­ва­на»
Ста­ла вся обі­дра­на, на пожа­рі спу­ска­на;
Види­ться: мої тур­ки-яни­ча­ри
Ста­ли всі впень пору­ба­ні;
А види­ться: мої біднії неволь­ни­і­си,
Кото­рії були у нево­лі,
То всі ста­ли по волі;
Види­ться: мене геть­ман Кішка
На три часті роз­тяв,
В Чор­неє море поме­тав…»
То ско­ро теє Лях Бутур­лак зачу­вав,
К йому сло­ва­ми про­мов­ляв:
«Алка­не-пашо, тра­пе­зон­ський кня­жа­ту,
Моло­дий паня­ту!
Сей тобі сон не буде ні мало зачі­па­ти,
Ска­жи мені получ­че бідно­го неволь­ни­ка догля­да­ти,
З ряду до ряду сажа­ти,
По два, по три ста­рії кай­да­ни і новії ісправ­ля­ти,
На руки, на ноги наді­ва­ти,
З ряду до ряду сажа­ти.
Чер­во­ної тавол­ги по два дуб­ця бра­ти,
По шиях зати­на­ти,
Кров хри­сти­ян­ськую на зем­лю про­ли­ва­ти! »
Ско­ро-то сеє зачу­ва­ли,
Од при­ста­ні гале­ру дале­ко одпу­ска­ли.
Тогді бідних неволь­ни­ків
До опа­чин рука­ми при­йма­ли,
Щиро­гли­бо­кої мор­ської води доста­ва­ли.
Ско­ро-то сеє зачу­ва­ли,
Од при­ста­ні гале­ру дале­ко одпу­ска­ли,
До горо­да до Козло­ва,
До дів­ки Сан­джа­ків­ни на зальо­ти поспі­ша­ли.
То до горо­да. Козло­ва при­бу­ва­ли,
Дів­ка Сан­джа­ків­на нав­стрі­чу вихо­джає,
Алка­на-пашу в город Козлов
Зо всім вій­ськом затя­га­ла,
Алка­на-пашу за білу руку бра­ла,
У світлиці-кам’яниці зази­ва­ла,
За білу скам’ю сажа­ла,
Доро­ги­ми напи­тка­ми напу­ва­ла,
А вій­сько серед рин­ку сажа­ла.
То Алкан-паша,
Тра­пе­зон­ськеє кня­жя,
Не бар­зо доро­гії напи­тки ужи­ває,
Як до гале­ри двох тур­чи­нів на під­слу­хи поси­лає,
Щоб не міг Лях Бутур­лак
Кішку Самій­ла одми­ка­ти,
Упо­руч себе сажа­ти!
То ско­ро ся тії два тур­чи­ни до гале­ри
при­бу­ва­ли… То Кішка Самій­ло, геть­ман
запо­розь­кий, Сло­ва­ми про­мов­ляє: «Ай, Ляше 
Бутур­ла­че, Бра­те ста­ре­сень­кий!
Колись і ти був в такій нево­лі, як ми тепе­ра,
Добро нам вчи­ни, Хоч нас, стар­ши­ну, одім­кни
— Хай би і ми у горо­ді побу­ва­ли, Пан­ське
весі­л­ля добре зна­ли». Каже Лях Бутур­лак:
«Ой, Кішко Самій­лу, геть­ма­не запо­розь­кий,
Батьку коза­цький! Добро ти вчи­ни,
Віру хри­сти­ян­ську під нозі під­то­пчи.
Хрест на собі полам­ни!
А ще будеш віру хри­сти­ян­ську під нозі топта­ти
Будеш у нашо­го пана моло­до­го за рідно­го бра­та про­бу­ва­ти!»
То ско­ро Кішка Самій­ло теє зачу­вав,
Сло­ва­ми про­мов­ляв:
«Ой, Ляше Бутур­ла­че, Сотни­ку пере­я­слав­ський,
Недо­вір­ку хри­сти­ян­ський! Бодай же ти того не діждав, 
Щоб я віру хри­сти­ян­ську під нозі топтав! 
Хоч буду до смер­ті біду да нево­лю при­йма­ти,
А буду в зем­лі коза­цькій голо­ву хри­сти­ян­ську
покла­да­ти! Ваша віра пога­на, Зем­ля про­кля­та!»
Ско­ро Лях Бутур­лак теє зачу­ває, Кішку Самій­ла у щоку зати­нає:
«Ой,— каже,— Кішко Самій­лу, геть­ма­не запо­розь­кий!
Будеш ти мене в вірі хри­сти­ян­ській уко­ря­ти,
Буду тебе паче всіх неволь­ни­ків догля­да­ти,
Ста­рії і новії кай­да­ни направ­ля­ти,
Лан­цю­га­ми за попе­рек втроє буду тебе бра­ти!»
То ті два тур­чи­ни теє зачу­ва­ли,
До Алка­на-паші при­бу­ва­ли,
Сло­ва­ми про­мов­ля­ли: « Алка­не-пашо,
Тра­пе­зон­ськеє кня­жя! . Без­пе­чно гуляй!
Добро­го і вір­но­го клю­чни­ка маєш: 
Кішку Самій­ла в щоку зати­нає, В туре­цьку віру ввер­тає!»
То Алкан-паша, Тра­пе­зон­ськеє кня­жя,
Вели­кую радість мало, 
Попо­лам доро­гії напи­тки роз­ді­ля­ло:
Поло­ви­ну на гале­ру одси­ла­ло,
Поло­ви­ну з дів­кою Сан­джа­ків­ною ужи­ва­ло.
Став Лях Бутур­лак доро­гії напи­тки пити-під­пи­ва­ти,
Ста­ли уми­сли коза­цьку голо­ву клю­чни­ка роз­би­ва­ти:
«Госпо­ди, єсть у мене що і спи­ти і ісхо­ди­ти,
Тіль­ки ні з ким об вірі хри­сти­ян­ській роз­го­во­ри­ти».
До Кішки Самій­ла при­бу­ває, Поруч себе сажає, 
Доро­го­го напи­тка метає, 
По два, по три куб­ки в руки нали­ває.
То Самій­ло Кішка по два, по три куб­ки в руки брав, 
То у рукав, то в пазу­ху, крізь хусту тре­тю додо­лу пускав.
Лях Бутур­лак по єди­но­му випи­вав,
То так напив­ся, Що з ніг зва­лив­ся.
То Кішка Самій­ло да уга­дав:
Ляха Бутур­ла­ка до ліж­ка вмі­сто дитя­ти спа­ти клав, 
Сам вісім­де­сят чоти­ри клю­чі з-під голів виймав, 
На п’яти чоло­вік по клю­чу давав, 
Сло­ва­ми сти­ха про­мов­ляв: « Коза­ки-пано­ве!
Добре май­те, Один дру­го­го одми­кай­те,
Кай­да­ни із ніг, із рук не кидай­те,
Полу­но­чної годи­ни дожи­дай­те!»
Тогді коза­ки один дру­го­го одми­ка­ли,
Кай­да­ни із рук, із ніг не кида­ли,
Полу­но­чної годи­ни дожи­да­ли.
А Кішка Самій­ло чогось дога­дав,
За бідно­го неволь­ни­ка лан­цю­га­ми втроє себе при­няв,
Полу­но­чної годи­ни дожи­дав.
Ста­ла полу­но­чная годи­на насту­па­ти,
Став Алкан-паша з вій­ськом до гале­ри при­бу­ва­ти,
То до гале­ри при­бу­вав,
Сло­ва­ми про­мов­ляв:
«Ви, тур­ки-яни­ча­ри,
Пома­лень­ку ячі­те,
Мойо­го вір­но­го клю­чни­ка не збу­ді­те!
Самі же добре поміж ряда­ми про­хо­жай­те,
Вся­ко­го чоло­ві­ка осмо­тряй­те,
Бо тепе­ра він під­гу­ляв,
Щоби кому піль­ги не дав».
То тур­ки-яни­ча­ри сві­чі у руки бра­ли.
Поміж рядів про­хо­жа­ли,
Вся­ко­го чоло­ві­ка осмо­тря­ли,
Бог поміг — за замок рука­ми не при­йма­ли!
«Алка­не-пашо, без­пе­чно почи­вай!
Добро­го і вір­но­го клю­чни­ка маєш:
Він бідно­го неволь­ни­ка з ряду до ряду поса­жав,
По три, по два ста­рії кай­да­ни і новії посправ­ляв,
А Кішку Самій­ла лан­цю­га­ми утроє при­няв».
Тогді тур­ки-яни­ча­ри у гале­ру вхо­жа­ли,
Без­пе­чно спа­ти поля­га­ли;
А котрії хмель­ні бува­ли,
На сон зне­ма­га­ли,
Коло при­ста­ні козлов­ської спа­ти поля­га­ли…
Тогді Кішка Самій­ло полу­но­чної годи­ни дождав,
Сам між коза­ків устав,
Кай­да­ни із рук, із ніг у Чор­неє море поро­няв;
У гале­ру вхо­жає,
Коза­ків побу­жає,
Саблі була­тнії на вибір виби­рає,
До коза­ків про­мов­ляє:
«Ви, пано­ве-молод­ці,
Кай­да­на­ми не сту­чі­те,
Яси­ни не вчи­ні­те„
Ніко­тро­го тур­чи­на в гале­рі не збу­ді­те…»
То коза­ки добре зачу­ва­ли,
Самі з себе кай­да­ни ски­да­ли,
У Чор­неє море кида­ли,
Ні одно­го тур­чи­на не збу­ди­ли.
Тогді Кішка Самій­ло до коза­ків про­мов­ляє:
«Ви, коза­ки-молод­ці,
Добре, бра­тіє, май­те,
Од горо­да Козло­ва забі­гай­те,
Тур­ків-яни­чар упень рубай­те,
Кото­рих жив­цем у Чор­неє море бро­сай­те!»
Тогді коза­ки од горо­да Козло­ва забі­га­ли,
Тур­ків-яни­ча­рів упень руба­ли,
Кото­рих живих у Чор­неє море бро­са­ли.
А Кішка Самій­ло Алка­на-пашу із ліж­ка взяв,
На три часті роз­тяв,
У Чор­неє море побро­сав,
До коза­ків про­мов­ляв:
« Па.нове-молодці!
Добре дбай­те,
Всіх у Чор­неє море бро­сай­те,
Тіль­ки Ляха Бутур­ла­ка не рубай­те,
Между вій­ськом для поряд­ку -
За яри­зу вій­сько­во­го зостав­ляй­те!»
Тогді коза­ки добре мали,
Всіх тур­ків у Чор­неє море поме­та­ли,
Тіль­ки Ляха Бутур­ла­ка не зру­ба­ли,
Между вій­ськом для поряд­ку
За яри­зу вій­сько­во­го достав­ля­ли.


Тогді гале­ру од при­ста­ні одпу­ска­ли,
Самі Чор­ним морем дале­ко гуля­ли…
Да ще у неді­лю бар­зо рано-пора­нень­ку
Не сива зозу­ля заку­ва­ла,
Як дів­ка Сан­джа­ків­на коло при­ста­ні похо­жа­ла
Да білі руки лама­ла,
Сло­ва­ми про­мов­ля­ла:
«Алка­не-пашо,
Тра­пе­зон­ськеє кня­жа­ту,
Нащо ти на мене такеє вели­кеє пере­сер­діє маєш,
Що од мене сьо­го­дня бар­зо рано виїжджа­єш?
Когда би була од отця і мату­сі
Соро­ма і нару­ги при­ня­ла,
З тобою хоч єди­ну ніч пере­но­чу­ва­ла!..»
Ско­ро ся теє про­мов­ля­ли,
Гале­ру од при­ста­ні одпу­ска­ли,
Самі Чор­ним морем дале­ко гуля­ли.
А ще у неді­лень­ку,
У полу­ден­ну й годи­нонь­ку,
Лях Бутур­лак од сна про­бу­джає,
По гале­рі погля­дає,
Що не єди­но­го тур­чи­на у гале­рі немає.
Тогді Лях Бутур­лак із ліж­ка вста­ває,
До Кішки Самій­ла при­бу­ває,
У ноги впа­дає,
Сло­ва­ми про­мов­ляє:
«Ой, Кішко Самій­лу, геть­ма­не запо­розь­кий,
Батьку коза­цький!
Не будь же ти на мене,
Як я був на остан­ці віка мойо­го на тебе!
Бог тобі да поміг непри­я­те­ля побі­ди­ти,
Да не умі­ти­меш у зем­лю хри­сти­ян­ськую вхо­ди­ти!
Добре ти учи­ни:
Поло­ви­ну коза­ків у око­ви до опа­чин поса­ди,
А поло­ви­ну у туре­цькее доро­геє пла­т­тя наря­ди,
Бо ще буде­мо од горо­да Козло­ва до горо­да Царе­гра­да гуля­ти,
Будуть із горо­да Царе­гра­да два­над­цять галер вибі­га­ти,
Будуть Алка­на-пашу з дів­кою Сан­джа­ків­ною
По зальо­тах поздрав­ля­ти, То як будеш отвіт одда­ва­ти?»
Як Лях. Бутур­лак научив,
Так Кішка Самій­ло, геть­ман запо­розь­кий, учи­нив:
Поло­ви­ну коза­ків до опа­чин у око­ви поса­див,
А поло­ви­ну у туре­цькее доро­геє пла­т­тя наря­див.
Ста­ли од горо­да Козло­ва до горо­да Царе­гра­да гуля­ти,
Ста­ли із Царе­гра­да два­над­цять галер вибі­га­ти
І гале­ру із гар­ма­ти тор­ка­ти,
Ста­ли Алка­на-пашу з дів­кою Сан­джа­ків­ною
По зальо­тах поздрав­ля­ти. То Лях Бутур­лак чогось дога­дав,
Сам на чер­дак висту­пав,
Туре­цьким білень­ким зави­ва­лом махав; 
Раз то мовить по-гре­цьки,
Удру­ге по-туре­цьки.
Каже: «Ви, тур­ки-яни­ча­ри, пома­лень­ку, бра­тія, ячі­те,
Од гале­ри одвер­ні­те,
Бо тепе­ра він під­гу­ляв, на упо­кої почи­ває,
На похмі­л­ля зне­ма­гає,
До вас не вста­не, голо­ви не зве­де,
Казав: «Як буду назад гуля­ти,
То не буду вашої мило­сті і повік забу­ва­ти!»
Тогді тур­ки-яни­ча­ри од гале­ри одвер­та­ли,
До горо­да Царе­гра­да убі­га­ли,
Із два­над­ця­ти штук гар­мат гри­ма­ли,
Ясу возда­ва­ли.
Тогді коза­ки собі добре дба­ли,
Сім штук гар­мат собі аре­шту­ва­ли,
Ясу возда­ва­ли, На Лиман-ріку іспа­да­ли,
К Дні­пру-Сла­ву­ті низень­ко укло­ня­ли:
«Хва­лим тя, госпо­ди, і бла­го­да­рим!
Були п’ятдесят шти­ри годи у нево­лі,
А тепер чи не дасть нам бог хоч час по волі!»
А у Тен­дро­ві-остро­ві Семен Ска­ло­зуб
З вій­ськом на заста­ві сто­яв


Да на тую гале­ру погля­дав,
До коза­ків сло­ва­ми про­мов­ляв:
«Коза­ки, пано­ве-молод­ці!
Що сія гале­ра чи блу­дить,
Чи сві­том нудить, Чи мно­го люду цар­сько­го має, 
Чи за вели­кою добич­чю ганяє? 
То ви добре май­те,
По дві шту­ки гар­мат наби­рай­те,
Тую гале­ру із гро­зної гар­ма­ти при­ві­тай­те,
Гостин­ця їй дай­те!
Єслі тур­ки-яни­ча­ри, то упень рубай­те!
Єслі бідні неволь­ни­ки, то помо­чі дай­те!»
Тогді коза­ки про­мов­ля­ли:
«Семе­не Ска­ло­зу­бе, геть­ма­не запо­розь­кий,
Батьку коза­цький! Десь ти сам бої­шся
І нас, коза­ків, стра­ши­шся, Єслі сія гале­ра не блу­дить,
Ні сві­том нудить, Ні мно­го люду цар­сько­го має, 
Ні за вели­кою добич­чю ганяє,
Се, може, є дав­ній бідний неволь­ник із нево­лі уті­кає».
«Ви віри не доймай­те, Хоч по дві гар­ма­ти наби­рай­те,
Тую гале­ру із гро­зної гар­ма­ти при­ві­тай­те,
Гостин­ця їй дай­те! Як тур­ки-яни­ча­ри, то упень рубай­те,
Єслі бідний неволь­ник, то помо­чі дай­те!»
Тогді коза­ки, як діти, нега­разд почи­на­ли,
По дві шту­ки гар­мат наби­ра­ли,
Тую гале­ру із гро­зної гар­ма­ти при­ві­та­ли,
Три доски у судні виби­ва­ли,
Води дні­пров­ської напу­ска­ли…
Тогді Кішка Самій­ло, геть­ман запо­розь­кий,
Чогось одга­дав, Сам на чер­дак висту­пав,
Чер­во­нії, хре­ща­тії дав­нії хоро­гви із кише­ні виймав, 
Роз­пу­стив, до води похи­лив,
Сам низень­ко укло­нив: «Коза­ки, пано­ве-молод­ці!
Сія гале­ра не блу­дить,
Ні сві­том нудить,
Ні мно­го люду цар­сько­го має,
Ні за вели­кою добич­чю ганяє —
Се єсть дав­ній, бідний неволь­ник
Кішка Самій­ло із нево­лі уті­кає;
Були п’ятдесят шти­ри годи у нево­лі,
Тепер чи не дасть бог хоть на час по волі…»
Тогді коза­ки у каю­ки ска­ка­ли.
Тую гале­ру за мальо­ва­ні облав­ки бра­ли
Тогді: зла­то­си­нії кин­дя­ки — на коза­ки,
Зла­то­гла­ви — на ота­ма­ни,
Туре­цькую білую габу — на коза­ки, на біля­ки,
А гале­ру на пожар спу­ска­ли,
А срі­бло, зла­то — на три часті паю­ва­ли:
Пер­вую часть бра­ли, на цер­кви накла­да­ли,
На свя­то­го Межи­гор­сько­го спа­са,
На Тре­хте­ми­рів­ський мона­стир,
На свя­тую Січо­вую покро­ву дава­ли,
Кото­рі дав­нім коза­цьким скар­бом буду­ва­ли,
Щоб за їх, вста­ва­ю­чи і ляга­ю­чи,
Мило­сер­дно­го бога бла­га­ли;
А дру­гую часть поміж собою паю­ва­ли;
А тре­тюю часть бра­ли,
Очер­та­ми сіда­ли,
Пили да гуля­ли,
Із семип’ядних пища­лей гри­ма­ли,
Кішку Самій­ла по волі поздо­ров­ля­ли:
«Здо­ров,— кажуть,— здо­ров, Кішко Самій­ле,
Геть­ма­не запо­розь­кий!
Не заги­нув єси у нево­лі,
Не заги­неш і з нами, коза­ка­ми, по волі!»
Прав­да, пано­ве,
Поля­гла Кішки Самій­ла голо­ва
В Киє­ві — Кане­ві мона­сти­рі…
Сла­ва не вмре, не поля­же!
Буде сла­ва слав­на
Поміж коза­ка­ми,
Поміж дру­зя­ми,
Поміж рица­ря­ми,
Поміж добри­ми молод­ця­ми!
Утвер­ди, боже, люду цар­сько­го,
Наро­ду хри­сти­ян­сько­го,
Вій­ська запо­розь­ко­го,
Дон­сько­го,
З усі­єю чер­ню дні­про­вою,
Низо­вою,
На мно­гія літа,
До кін­ця віка!

 

 

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»