Святого Андрія – за народним календарем 13 грудня. Як святкували і що їли з нагоди свята.
Опубліковано: 01 Гру 2008 10:21

Свя­то Свя­то­го Андрія (Андрея, свя­то­го Андрія Пер­во­зван­но­го апо­сто­ла) — 13 гру­дня. Моло­ді­жні склад­ки, вечор­ни­ці досві­тки в Укра­ї­ні були тра­ди­цій­но хара­ктер­ні для пізньої осе­ні та зими. Всі ці пару­бо­чо-діво­чі гуля­н­ня були спря­мо­ва­ні, зви­чай­но, до одні­єї мети — щасли­во­го шлю­бу.

       Свя­тий Андрій — апо­стол, яко­го вель­ми шану­ють в Укра­ї­ні. За леген­дою, він поши­рю­вав Сло­во Боже по наших зем­лях і зокре­ма про­по­від­у­вав на самих Київ­ських пагор­бах.

       На свя­то­го Андрія дів­ча­та воро­жи­ли май­же всю ніч, спо­ді­ва­ю­чись на його пора­ду щодо вда­ло­го заміж­жя. Най­по­пу­ляр­ні­шим воро­жі­н­ням було сим­во­лі­чне роз­сі­ва­н­ня зерен коно­плі, льо­ну, маку по холо­дно­му вже на той час подвір’ю, по сто­до­лі, по хлі­ву тощо. Із дня свя­тої Кате­ри­ни дів­чи­ні слід було носи­ти при собі зав’язане в поясі зер­ня. У ніч перед Андрі­єм вона повин­на була  посі­я­ти його, незва­жа­ю­чи на мороз чи сніг, і ска­за­ти:

Андрію-Андрію,
Я на тебе коно­плі сію,
Дай мені зна­ти,
З ким їх буду бра­ти.
Андрію-Андрію,
Я на тебе сім’я сію,
Намі­ткою воло­чу,
Бо дуже заміж хочу.

       Пово­ло­чив­ши посі­я­не поясом обо намі­ткою, дів­чи­на на сон кла­ла їх собі під голо­ву. Після цьо­го їй мав при­сни­ти­ся судже­ний. У Кар­па­тах дів­ча­та сія­ли лля­не сім’я у шка­ра­лу­пу горі­ха, напов­не­ну зем­лею. Край­ку (пояс) так само слід було покла­сти під голо­ву, щоб при­снив­ся коха­ний. На Поділ­лі дів­ча­та зав’язували коно­пля­не сім’я у дим­ку — спі­дни­цю зі сму­га­стої вибій­ча­тої тка­ни­ни, яку одя­га­ли тіль­ки на уро­чи­сто­сті.

       Якщо на той час уже випа­дав сніг, то після роз­сі­ва­н­ня зерен жме­ню сні­гу зано­си­ли в хату. Коли він танув, лічи­ли кіль­кість зер­нят, які захо­пи­ли разом із ним. Пар­не число віщу­ва­ло заміж­жя.

       На Буко­ви­ні дів­ча­та бра­ли у комо­рі жме­ню будь-яко­го збіж­жя, кла­ли на стіл і ува­жно лічи­ли. Якщо в доло­ні вияв­ля­ло­ся пар­не число зер­нят, це було добрим, зна­ком; а якщо непар­ним, то дів­чи­на суму­ва­ла, боя­чись лиши­ти­ся, без пари.
Воро­жи­ли й за допо­мо­гою кур­ки. На долів­ці ста­ви­ли мисо­чку із зер­ном, воду і вно­си­ли кур­ку. Роз­бу­дже­на, про­сто з сіда­ла, вона могла вести себе довіль­но. Якщо пти­ця кри­ча­ла, стрі­пу­ва­ла криль­ми, то дів­чи­на вва­жа­ла, що чоло­вік їй тра­пи­ться недо­брий і бити­ме її. Якщо кур­ка почи­на­ла ква­пли­во їсти, дів­чи­на при­пу­ска­ла, що чоло­вік буде тов­стий, жаді­бний до їжі; якщо кида­ла­ся до води – чоло­вік буде п’яницею. Якщо ж кур­ка пово­ди­ла­ся ста­те­чно, спо­кій­но, роби­ла все повіль­но і розум­но, то дів­чи­на спо­ді­ва­ла­ся, що чоло­вік буде добрий, спо­кій­ний, нелай­ли­вий і непи­ту­щий. Іно­ді для воро­жі­н­ня бра­ли пів­ня. Його спер­шу сади­ли на піч або у засте­ле­ну рушни­ком хлі­бну діжу на поку­ті перед обра­за­ми, а вже потім пуска­ли до зер­на чи води. Перед­ба­че­н­ня згі­дно з пове­дін­кою пізня були такі ж, як і у варі­ан­ті з кур­кою. Хлі­бна діжа, як і піч, ста­но­ви­ла центр дома­шньо­го мікро­ко­сму, і це мало нада­ти. воро­жін­ню осо­бли­вої сили.

       Ходи­ли на берег струм­ка, річки або став­ка біля доро­ги, пере­пра­ви чи бро­ду. Якщо не було кри­ги, бра­ли скраю тро­хи мулу і несли додо­му роз­див­ля­ти­ся; якщо вода на той час уже замер­за­ла, загрі­ба­ли жме­ню зем­лі про­сто з бере­га. Коли з цьо­го бру­ду дів­чи­на витя­га­ла соло­ми­ну — віри­ла, що чоло­вік її буде хлі­бо­ро­бом, коли трі­ску — теслею чи стель­ма­хом, коли цвях чи ула­мок залі­за – кова­лем, нитку — крав­цем, шма­ток шкі­ри — шев­цем або лима­рем, а коли тра­пля­ла­ся тіль­ки сама зем­ля — бага­ті­єм з вели­кою земель­ною ділян­кою.

       Опів­но­чі вихо­ди­ли з хати, висми­ку­ва­ли зі стрі­хи жмут соло­ми і при­скі­пли­во вивча­ли. Якщо десь зали­шав­ся нео­бмо­ло­че­ний коло­сок, хоч одне-єди­не зер­ня, віри­ли, що дів­чи­ні судив­ся бага­тий наре­че­ний; якщо дів­чи­на витя­га­ла поро­жній коло­сок — боя­ла­ся, шо її моло­дий буде бідним; а якщо вся соло­ма у жме­ні була гола, навіть без коло­са, то це озна­ча­ло, що дів­ці суди­ло­ся ще рік сиді­ти неза­сва­та­ною.

       Воро­жи­ли на «міс­тках». Для цьо­го нали­ва­ли в миску води, звер­ху кла­ли кіль­ка соло­ми­нок у вигля­ді міс­тка, ста­ви­ли собі під ліж­ко і чека­ли, хто і як при­сни­ться: судже­ний мав пере­во­ди­ти через місток. Якщо сни­ло­ся, що міст про­ва­лю­вав­ся, — це віщу­ва­ло щось недо­бре: роз­лу­че­н­ня чи смерть когось із моло­дих.

       Нали­ва­ли в миску води (не з коло¬дязя, а про­то­чної — із струм­ка чи річки, так зва­ної «біжу­чої») і пуска­ли на воду поло­вин­ки воло­сько­го горі­ха, як чов­ни­ки. У них ста­ви­ли малень­кі запа­ле­ні сві­чки. Одну зага­ду­ва­ли на дів­чи­ну, а дру­гу — на паруб­ка. Воду кала­му­ти­ли, щоб горі­шки пла­ва­ли. Якщо сві­чки зустрі­ча­ли­ся і чов­ни­ки тор­ка­ли­ся бор­та­ми, то дів­чи­ні й паруб­ку суди­ло­ся бути разом.

       Ходи­ли під чужі хати, при­сі­да­ли попід вікна­ми і слу­ха­ли, що там гово­рять. Пер­ші почу­ті сло­ва віщу­ва­ли май­бу­тню діво­чу долю. Якщо, напри­клад, у хаті хтось казав: «Іди, Іва­не, при­не­си рядно (чи лож­ку, чи кожу­ха, чи ще щось)!» — дів­чи­на раді­ла, бо віри­ла, що ско­ро піде заміж. А якщо, ска­жі­мо, кли­ка­ли всіх вече­ря­ти: «Сідай­те до сто­лу!» — або заспо­ко­ю­ва­ли дітей, які гра­ли­ся в гала­сли­ві ігри: «Сядь­те, вга­муй­те­ся!» — то дів­чи­на засму­чу­ва­ла­ся: їй суди­ло­ся сиді­ти в дів­ках.

       Щоб дізна­ти­ся, звід­ки чека­ти ста­ро­стів, вихо­ди­ли на вули­цю біля сво­їх воріт і при­мов­ля­ли: «Гав­кай, гав­кай, рябий песи­ку, вий, вий, сірий вов­чи­ку!». Звід­ки чув­ся соба­чий гав­кіт, з тієї сто­ро­ни і слід було чека­ти судже­но­го.

       Задля чисто­ти воро­жі­н­ня дів­ча­та у день свя­то­го Андрія підв’язувалися поясом-край­кою, цілий день голо­ду­ва­ли, а деякі й води не пили. Уве­че­рі, коли вкла­да­ли­ся спа­ти, пояс зні­ма­ли, скла­да­ли нав­хрест, кла­ли під поду­шку і голо­сно вигу­ку­ва­ли:

Живу в Киє­ві на горах,
Кла­ду хрест в голо­вах,
З ким зару­ча­ти­ся,
З ким Він­ча­ти­ся,
З тим і за руки бра­ти­ся,
Свя­тий Андрію, помо­жи!

       Вно­чі мав при­сни­ти­ся той, з ким дів­чи­ні суди­ло­ся про­жи­ти жит­тя.

       Бага­то воро­жи­ли, вико­ри­сто­ву­ю­чи хліб, кор­жі, бала­бу­шки, млин­ці. Бра­ли, напри­клад, шма­ток хлі­ба, най­ча­сті­ше окра­єць, цілу­шку («щоб хло­пці цілу­ва­ли»), соли­ли його і хова­ли під поду­шку. Уві сні пови­нен був при­йти хло­пець, з яким дів­чи­на мала поді­ли­ти­ся хлі­бом, а отже — долею. Або з’їдали на ніч добре посо­ле­ний кусень хлі­ба. Вно­чі дів­чи­ну мучи­ла спра­га, і їй мав при­сни­ти­ся судже­ний, що подасть води.

       Сма­жи­ли млин­ці, один — най­біль­ший — міцно зати­ска­ли під пахвою і йшли на вули­цю. Пер­шо­го-ліпшо­го зустрі­чно­го чоло­ві­чої ста­ті пита­ли: «Дядь­ку (хло­пче), як вас зва­ти?» Той нази­вав своє ім’я. Якщо пере­хо­жо­го зва­ли Васи­лем, то і май­бу­тній чоло­вік мав бути Василь, якщо Мико­лою — то Мико­ла і т. ін. Часто чоло­ві­ки й хло­пці жар­ту­ва­ли, вига­ду­ю­чи якісь несу­сві­тні, досить непо­пу­ляр­ні й рід­кі­сні іме­на — Дор­ми­донт, Пав­сі­ка­кій, Каца­пій чи ще щось поді­бне, аби подра­жни­ти довір­ли­вих дів­чат.

 

 

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»