Символіка поселення та житла українців
Опубліковано: 20 Тра 2008 13:14

Це сим­вол космі­чно­го взаємозв’язку із Все­сві­том; сим­вол батьків­щи­ни; сим­вол тепла і добро­ти; сим­вол сві­то­с­при­йма­н­ня; сим­вол люди­ни як духов­но­го і фізи­чно­го начал Все­сві­ту.

Як ствер­джу­ють укла­да­чі посі­бни­ка «Укра­ї­но­знав­ство», житло — це пев­ний мікро­ко­смос, у замкне­но­му про­сто­рі яко­го про­хо­дить родин­не жит­тя.

У сві­то­вій сим­во­лі­ці житло, зокре­ма буди­нок, сим­во­лі­зу­ва­ло жіно­чий аспект сві­то­ство­ре­н­ня, а також схо­ви­ще мудро­сті, тра­ди­ції, жит­тя.

Уче­ний-пси­хо­ана­лі­тик А.Пейар поясню­вав, що образ житла, який з’являється люди­ні уві сні, ото­то­жню­є­ться з різни­ми рів­ня­ми люд­ської душі і тіла, напр., фасад будин­ку позна­чає зов­ні­шній вигляд люди­ни, його осо­би­стість, або його суть. Зна­че­н­ня повер­хів визна­ча­є­ться вер­ти­каль­ною і про­сто­ро­вою сим­во­лі­кою. Дах і верх­ні повер­хи від­по­від­а­ють голо­ві та розу­му, рів­ню само­кон­тро­лю люди­ни. А весь буди­нок асо­ці­ю­є­ться з будо­вою люд­сько­го тіла і його при­ро­дни­ми /фізіологічними і психічними/ фун­кці­я­ми.

«Тра­ди­цій­на укра­їн­ська хата явля­ла ціл­ком ори­гі­наль­ний витвір наро­ду, була само­бу­тнім яви­щем в істо­рії архі­те­кту­ри, висо­ким зраз­ком буді­вель­них, мисте­цьких, ети­чних та есте­ти­чних кон­стру­кцій» /Скуратівський В. Бере­ги­ня. — С.74/.

Німе­цький гео­граф Йоган Георг Коля, пере­бу­ва­ю­чи в Укра­ї­ні 1838 р., писав: «Укра­їн­ці живуть в охай­них, зав­ше під­три­му­ва­них у чисто­ті хатах, які начеб­то усмі­ха­ю­ться до тебе. Госпо­ди­ні не задо­воль­ня­ю­ться тим, що кожної субо­ти миють їх, як це роблять гол­ланд­ці, але ще й раз на два тижні білять житло. Від того хати в Укра­ї­ні вигля­да­ють вель­ми чепур­ни­ми, немов­би сві­жо­ви­бі­ле­не поло­тно». Спо­кон­ві­ку хата вико­ну­ва­ла своє при­ро­дне при­зна­че­н­ня родин­но­го вогни­ща, де наро­джу­ва­лись, обе­рі­га­лись кра­щі сімей­ні тра­ди­ції, що потім пере­хо­ди­ли у спа­док дітям: любов до батьків, при­ро­ди, пісні, до пра­ці.

В.Скуратівський у кни­зі «Бере­ги­ня» про роль батьків­ської хати писав так: «Рідна хата! Оспі­ва­на в піснях, опо­ви­та леген­да­ми та пере­ка­за­ми, опо­е­ти­зо­ва­на май­стра­ми сло­ва й пен­зля, вона буде зав­жди сим­во­лом добра і надії, її незга­сний вогник сві­ти­ти­ме­ться теплом мами­ної любо­ві, вірою в добро­ту, висо­ку людя­ність …»

Хата і весь замкне­ний цикл госпо­дар­ських буді­вель — «клу­ня, хлів, млин, вітряк, кузня, комо­ра, кри­ни­ця» — були не тіль­ки місцем посе­ле­н­ня, а й носі­я­ми змі­стов­них сим­во­лі­чних зна­ків, які вико­ну­ва­ли як есте­ти­чну, так і сим­во­лі­чну фун­кцію. Вони були носі­я­ми інфор­ма­ції про соці­аль­ний стан, замо­жність, упо­до­ба­н­ня госпо­да­ря, сві­то­гля­дні пози­ції, відо­мо­сті про склад сім’ї. За наро­дни­ми віру­ва­н­ня­ми, побу­до­ва пер­шої хати при­пи­су­є­ться Сата­ні. Побу­ду­вав­ши хату, він не здо­га­дав­ся зро­би­ти вікон. Дов­го при­гор­ща­ми він носив сві­тло у хату з подвір’я, а потім, зне­ві­рив­шись, пода­ру­вав Бого­ві. Господь зро­бив три вікна, у хаті ста­ло сві­тло /Булашев Г. Укра­їн­ський народ … — С.164/.

Число «три» тра­ди­цій­но ста­ло скла­до­вою части­ною сим­во­лі­чно­го змі­сту хати: по вер­ти­ка­лі житло діли­ться на три части­ни: при­зьба, сті­ни, дах, у житло­вій кім­на­ті, як пра­ви­ло, було три вікна, на фаса­дній сті­ні — три отво­ри /двері та два вікна/, житло най­ча­сті­ше було три­ка­мер­ним /сіни, хата, комора/, вікно роби­ло­ся на три шиб­ки, а настін­ні роз­пи­си роз­мі­щу­ва­ли­ся трьо­ма гори­зон­таль­ни­ми сму­га­ми: сере­дня визна­ча­ла­ся висо­тою вікон, а дві інші — від­стан­ню від вікон до даху та при­зьби /Українська минув­ши­на. — С.32/.

Три яру­си житло­во­го про­сто­ру віді­гра­ва­ли важли­ву сим­во­лі­чну роль у взаємозв’язку обжи­то­го про­сто­ру з Все­сві­том. Нижній ярус — це поєд­на­н­ня з матір’ю-землею, нижнім сві­том тво­ре­н­ня; верх­ній ярус житла — це зв’язок з небом, висо­кою сфе­рою сві­то­тво­ре­н­ня; сере­дній — люд­ське сере­до­ви­ще, яке зазнає змін, осво­ю­ю­чи оби­два сусі­дні. Нижній ярус — то сті­ни з під­піч­чям, лави — межа сві­ту назем­но­го і під­зем­но­го. Верх­ній ярус і сте­ля хати — це ніби­то небо, а сво­лок вико­нує роль охо­рон­ця осе­лі, лінії, на якій вона три­ма­є­ться і яку не смі­ють пере­сту­пи­ти злі духи. Еле­мен­ти сере­дньо­го яру­су — сті­ни, две­рі, вікна, про­стін­ки — це про­мі­жок між іде­а­лі­зо­ва­ною небе­сною сфе­рою і під­зем­ним сві­том. Вікна і две­рі висту­па­ли в ролі кана­тів спіл­ку­ва­н­ня люди­ни з нав­ко­ли­шні­стю, наді­ля­ли­ся магі­чни­ми вла­сти­во­стя­ми обе­ре­гів житла /Данилюк А. Укра­їн­ська хата. — С. 18/.

Крім того, хати роз­ма­льо­ву­ва­ли олій­ни­ми фар­ба­ми у вигля­ді обля­му­ва­н­ня нав­ко­ло вікон і две­рей з чер­во­них кві­ток тюль­па­нів на зеле­них вітах. На кожній із стін — по вікну з фігур­ним хре­стом посе­ре­ди­ні та два він­ки над між­ві­ко­н­ням чіль­ної сті­ни.

Широ­ко побу­ту­ва­ли в Укра­ї­ні настін­ні роз­пи­си. Про­те вже на кінець ХІХ ст. деко­ра­тив­ні моти­ви-роз­пи­си тра­ди­цій­но­го житла втра­ти­ли свій сим­во­лі­чний зміст /Українська минувшина…-С.31/. Укра­їн­ський настін­ний роз­пис сягає сво­їм корі­н­ням ще часів три­піль­ської куль­ту­ри. Про це свід­чать архе­о­ло­гі­чні зна­хід­ки, зокре­ма, зобра­же­н­ня на сті­нах сови, бар­він­ку, гілок з кві­та­ми, буке­тів. При­кла­дом кольо­ро­во­го оздо­бле­н­ня зру­бних будин­ків є фар­бу­ва­н­ня швів. На Лем­ків­щи­ні роз­ма­льо­ву­ва­ли на вхі­дних две­рях «квіт» — своє­рі­дну інфор­ма­цію про склад сім’ї: гіл­ка з листям бар­він­ку сим­во­лі­зу­ва­ла жінок у роди­ні, а гіл­ка з зір­ка­ми — чоло­ві­ків. Наро­джу­ва­лась дити­на — дома­льо­ву­ва­ли гіл­ку, а коли поми­рав якийсь член роди­ни — малю­ва­ли хре­стик /А.Данилюк/.

Віка­ми скла­ло­ся так, що укра­їн­ська хата не мисли­ла­ся окре­мо від вишне­во­го сад­ка, став­ка, кри­ни­ці над шля­хом, куща кали­ни біля неї, мальв та пів­ни­ків на при­пі­чку і чор­но­брив­ців та маті­ол у кві­тни­ку. Разом із виши­ти­ми рушни­ка­ми, домо­тка­ни­ми доріж­ка­ми та мальо­ва­ни­ми коми­на­ми, що здав­на при­кра­ша­ли хату і захи­ща­ли її від воро­жих люди­ні сил, укра­їн­ське житло ста­но­ви­ло цілі­сну систе­му і слу­гу­ва­ло своє­рі­дною візи­ткою укра­їн­ців як нації у сві­ті. На тому місці, де мала сто­я­ти хата, госпо­да­рі здій­сню­ва­ли ряд риту­аль­них дійств, що віді­гра­ва­ли голов­ну роль у визна­чен­ні місця май­бу­тньої сади­би. Буду­ва­ли хату толо­кою. Госпо­ди­ня готу­ва­ла обід, а коли при­хо­див час, роз­сте­ля­ла ска­тер­ти­ну на місці май­бу­тньої поку­ті і роз­став­ля­ла спе­ці­аль­ні стра­ви. Чар­ку пили один за одним по колу за ходом сон­ця. Завер­ши­ти будів­ни­цтво поспі­ша­ли до захо­ду сон­ця, по закін­чен­ні ста­ви­ли на схі­дно­му при­чіл­ку гіл­ку. Сві­жа зеле­на гіл­ка — сим­вол ново­го житла /Скуратівський В. Бере­ги­ня. — С.72–73/.

Щодо похо­дже­н­ня назви «хата» існує чима­ло гіпо­тез та думок. Хар­ків­ський вче­ний Г.Успенський та Д.Бантиш-Каменський виво­дять цей тер­мін з німе­цької nutte /курінь, хижа/, а ака­де­мік А.Кримський і архе­о­лог В.Седов від­сто­ю­ють дум­ку про її вито­ки з іран­ських мов­них дже­рел.

Вну­трі­шня пло­ща хати, її забу­до­ва по всій Укра­ї­ні була схо­жою, хоча у кожній місце­во­сті у вну­трі­шньо­му інтер’єрі від­би­ва­ли­ся як націо­наль­ні, так і регіо­наль­ні етні­чні риси жит­тя укра­їн­ців. Кожна хата явля­ла собою завер­ше­ний твір мисте­цтва, побу­до­ва­ний за зако­на­ми кра­си й доско­на­ло­сті. Вну­трі­шня пло­ща хати поді­ля­ла­ся на робо­чу, обря­до­ву і побу­то­ву. Робо­ча пло­ща — це піч, мисник, ложник; обря­до­ва — стіл на поку­ті; побу­то­ва — це піл або ліж­ко, скри­ня, коли­ска, осло­ни, лава. Сті­ни, вікна, две­рі, кар­низ печі, поріг були орна­мен­то­ва­ні з вико­ри­ста­н­ням чер­во­но­го, синьо­го і жов­то­го кольо­рів, які місти­ли у собі магі­чну та сим­во­лі­чну інфор­ма­цію.

Поль­ський письмен­ник Ю.Крашевський у ХІХ ст. про укра­їн­ську хату писав так: «Є піч, на висту­пі якої горять смо­ли­сті скі­пки. В гли­би­ні — кро­сна, коли­ска, стіл, ото­че­ний лав­ка­ми. Біля две­рей цебер, коцю­ба. На поли­цях гор­щи­ки і ста­ра квар­та. В куті під іко­ною „Діві Марії“ — хлі­бна діжа, над две­ри­ма і вікна­ми — хре­сти­ки і сим­во­лі­чні зна­ки …»

Перед сто­лом ста­ви­ли ослін, тоб­то лаву на дерев’яних ніж­ках. Від печі до при­чіл­ко­вої сті­ни на жерд­ці збе­рі­га­ли побу­то­ві тка­ни­ни і буден­ний одяг. Стіл зав­жди сто­яв у кутку, нав­про­ти печі /див. Стіл/. Най­свя­ті­ше місце в хаті — поку­т­тя /див. Покуть/.

Дім вва­жав­ся житлом лише з того часу, коли спа­ла­ху­вав у печі вогонь. Піч — це вогонь, вогни­ще, звід­си поши­ре­на мета­фо­ра — родин­не вогни­ще. Вогни­ще було сим­во­лом непо­ру­шно­сті сім’ї, його збір­ним пун­ктом і свя­ти­нею. У печі жив цвір­кун — дух пред­ків. Під час сва­та­н­ня піч вико­ну­ва­ла роль обря­до­во­го сим­во­лу: “Дів­чи­на колу­па­ла піч, бла­га­ю­чи захи­сту від родин­но­го обе­ре­гу, після похо­ро­ну три­ма­ли­ся за піч, щоб не боя­ти­ся покій­ни­ка. Укра­їн­ці віри­ли, що піч любить домо­вик, має в ній своє місце. У хаті не можна було лихо­сло­ви­ти. Наро­дне прислів’я пере­ко­нує: «Ска­зав би, та піч у хаті». Вогонь із печі вва­жав­ся свя­ще­ним. Люди покло­ня­ли­ся йому, зве­ли­чу­ва­ли його.

Тра­ди­цій­но укра­їн­ська хата мала троє вікон: поку­тнє, застоль­не та нав­про­ти печі. У бага­тьох було ще малень­ке вікон­це над піч­чю. Вікна — «очі» хати, що осві­тлю­ють житло, «зв’язуючи замкну­тий вну­трі­шній про­стір з без­меж­жям зов­ні­шньо­го сві­ту» /А. Данилюк/.

Кому­ні­ка­тив­ну фун­кцію зв’язку хати з нав­ко­ли­шнім сві­том здій­сню­ва­ли поріг та сті­ни. З сіней були вхо­ди до хати, до комо­ри, на гори­ще. Тут збе­рі­га­ло­ся зер­но, речі, коши­ки, жор­на. У сінях були поли­ці для посу­ду. Тут три­ма­ли боро­шно, кар­то­плю, моло­ко, інші про­ду­кти. Комо­рі люди здав­на при­пи­су­ва­ли чудо­дій­ну силу.

Зов­ні­шнім обе­ре­гом хати була при­зьба. Її обво­ди­ли рудою гли­ною, засте­ля­ли домо­тка­ни­ми доріж­ка­ми. При­зьба вико­ну­ва­ла не тіль­ки госпо­дар­ські фун­кції /утеплювала хату, була місцем, де суши­ли мак, про­ві­трю­ва­ли часник, цибулю/, а й мала своє­рі­дну роль об’єднуючого нача­ла, де зби­ра­ла­ся роди­на разом.

Крім того, при­зьба мала сим­во­лі­чне коло, що зами­ка­ло про­стір хати, обе­рі­га­ла її від пося­га­н­ня злих сил.

Укра­їн­ська хата, як пра­ви­ло, вихо­ди­ла до вули­ці при­чіл­ко­ви­ми сті­на­ми, тому деко­ра­тив­но оздо­блю­ва­ли­ся і фрон­то­ни, де часто дах завер­шу­вав­ся фігур­ною оздо­бою у фор­мі кін­ської голо­ви, вона вва­жа­ла­ся обе­ре­гом від злих сил. У деяких місце­во­стях на гре­бе­ні з обох боків зустрі­ча­ло­ся різьбле­не зобра­же­н­ня змії, образ якої сим­во­лі­зу­вав вічність, мудрість і жит­тя. Інко­ли фрон­то­но­ві дахи при­кра­ша­ли­ся вели­ки­ми розе­та­ми — сим­во­лом сон­ця, зустрі­ча­лись також зобра­же­н­ня пта­хів, кві­тів. Обов’язковим ком­по­нен­том житла укра­їн­ців були не тіль­ки хата, але й двір. Як пра­ви­ло, двір був ого­ро­дже­ний. За дав­ні­ми віру­ва­н­ня­ми, ого­ро­жа обе­рі­гає людей від нечи­стої сили, це магі­чне коло, куди не потра­пля­ють злі духи. Вони вико­ну­ва­ли сим­во­лі­чну і емо­цій­ну роль: часто на поло­тни­щах висо­ких воріт роби­ли деко­ра­тив­ні про­рі­зи у вигля­ді ліній, розет, що сим­во­лі­зу­ва­ли жит­тя, роз­квіт та пло­до­но­сну силу зем­лі /див. Ворота/.

При­мі­ще­н­ня, що вхо­ди­ли до скла­ду житла укра­їн­ців, були такі: хлів, клу­ня, саж, пові­тка, коли­ба, ями для збе­рі­га­н­ня кар­то­плі, буря­ків, капу­сти, льох, погріб, млин, кузня. Млин був сим­во­лом він­ця хлі­бо­роб­ської пра­ці, году­валь­ни­ка, гур­тів­ни­ка, роз­ва­жаль­ни­ка /Скуратівський В.Берегиня. — К., 1998. — С.127/.

Разом з тим, наро­дні віру­ва­н­ня ствер­джу­ють, що млин — улю­бле­не місце пере­бу­ва­н­ня чор­та, через те й дере­во з мли­на не годи­ло­ся бра­ти на інші будів­лі, осо­бли­во в дім, бо туди пере­йдуть і пацю­ки. Дере­во з мли­но­вої будів­лі можна вико­ри­сто­ву­ва­ти тіль­ки на при­мі­ще­н­нях для сви­ней /хлів/; чорт до цих при­мі­щень не пере­йде, бо він бої­ться сви­ней /свиня — міфі­чний образ сон­ця, а чорт — пітьми/ /Булашев Г. Укра­їн­ський народ … -С.167/. Полю­бляв нечи­стий сели­ти­ся також у пові­тках, осо­бли­во при­зна­че­них для коней. Їх ніко­ли не можна осві­тлю­ва­ти, не можна там сви­сті­ти, аби не дра­ту­ва­ти чор­та, бо може замор­ду­ва­ти коней. І, наре­шті, жодна укра­їн­ська хата не мисли­ться без коло­дя­зя — «журав­ля», що в наш час став сим­во­лом Укра­ї­ни /див. Криниця/.

А.Данилюк нази­ває укра­їн­ську хату істо­ри­чним яви­щем, ствер­джує, що її «гене­ти­чне корі­н­ня сягає в гли­би­ни віків». Маю­чи такі пре­кра­сні сим­во­ли, наш народ збе­ріг і досьо­го­дні свою істо­рію, куль­ту­ру та щедру душу.

А укра­їн­ська хата мисли­ться нескін­чен­ним лан­цю­гом люд­ських доль, що про­стя­гнув­ся аж у Все­світ. В укра­їн­ській літе­ра­ту­рі батьків­ська хата ста­ла вели­чною мета­фо­рою у твор­чо­сті О.Довженка, В. Симо­нен­ка, Оле­ся Гон­ча­ра, Лесі Укра­їн­ки, Т.Шевченка, Д.Павличка, А.Малишка.

    Хата моя, біла хата,
    Сим­вол тепла й добро­ти.

А хата Шев­чен­ка, Фран­ка і «білий буди­но­чок» Лесі Укра­їн­ки ста­ли сим­во­лі­чни­ми коли­ска­ми, де наро­ди­лись укра­їн­ські генії, де випле­кав­ся дух, розум, совість, надія нації, і в цьо­му пла­ні сим­во­лі­зу­ють Укра­ї­ну, її духов­не нача­ло серед дер­жав сві­ту.

* Слов­ник сим­во­лів, Пота­пен­ко О.І., Дми­трен­ко М. К., Пота­пен­ко Г.І. та ін., 1997.
 

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»