У кожного пана свій Янкель”
Опубліковано: 31 Жов 2008 17:22

       Після укла­де­н­ня в 1569 році ‚так зва­ної Люблін­ської унії поль­ські фео­да­ли та дрі­бна шля­хта, одер­жа­ли нео­бме­же­ні можли­во­сті для при­дба­н­ня земель на Над­дні­прян­щи­ні, котрі в цей час вже були густо обса­дже­ні коза­цьки­ми сло­бо­да­ми та хуто­ра­ми. Поль­ська шля­хта із зав­зя­т­тям випро­шу­ва­ла у коро­ля дар­чі запи­си на так зва­ні «віль­ні зем­лі», а король охо­че нада­вав такі гра­мо­ти.
Оскіль­ки шля­хта в себе вдо­ма виро­сла на дар­мо­вій хлоп­ській пра­ці, вона і в Укра­ї­ні не визна­ва­ла ніякої іншої. До того ж навіть укра­їн­ські кня­зі – спад­ко­єм­ці Рюри­ко­ви­чів або Геде­мі­но­ви­чів, не кажу­чи вже й про іншу  укра­їн­ську людність в очах поля­ків були схи­зма­ти­ка­ми, єре­ти­ка­ми; вони й нази­ва­ли їх не іна­кше як «бидлом», «пся крев» – тоб­то соба­ча кров, що прав­да пер­ших за очі, то людям більш про­сто­го похо­дже­н­ня про­сто в вічі. На укра­їн­ських кня­зів, сипа­ли­ся злі епі­гра­ми і сати­ри, у яких роз­він­чу­ва­ло­ся «фаль­ши­ве кня­зів­ство», ніби­то при­вла­сне­не «кня­зя­ми-смер­да­ми», висмі­ю­ва­ли­ся їхні «хлоп­ські» зви­чки і про­сто­на­ро­дний спо­сіб жит­тя. Набув поши­ре­н­ня їдкий жарт, ніби й саме сло­во «князь» бере поча­ток від куві­ка­н­ня сви­ні, якій заще­ми­ло ногу тином. Наре­шті, під тиском шля­хти ухва­лою сейму 1638р. було вза­га­лі забо­ро­не­не вжи­ва­н­ня кня­зів­ських титу­лів для усіх кня­жих родів, окрім тих, чиї під­пи­си сто­я­ли під актом Люблін­ської унії 1569р. Також зна­чно­го ути­ску зазна­ва­ли нащад­ки дав­ніх бояр­ських родів, котрі вці­лі­ли після нава­ли хана Батия,оскільки їм, як пра­ви­ло, поль­ський уряд від­мов­ляв у визнан­ні їх спад­ко­вих дідів­ських прав(нобілітації). А всі хто не мав під­твер­дже­н­ня сво­го шля­хе­тно­го похо­дже­н­ня, тоб­то нобі­лі­та­ції, авто­ма­ти­чно позбав­ля­ли­ся пра­ва на діди­зну (села, хуто­ри, мли­ни та інші угі­д­дя). Нащад­ки тих із укра­їн­ських  шля­хет­сько-бояр­ських родів, котрі навіть і змо­гли дове­сти дав­ність сво­го роду, заза­на­ва­ли напа­дів. Яскра­вий при­клад село Субо­тів, яке нале­жа­ло ще батько­ві Бог­да­на Хмель­ни­цько­го і яке віро­лом­но нама­гав­ся віді­бра­ти Чиги­рин­ський під­ста­ро­ста Чаплин­ський. Таких при­кла­дів в той час було про­сто без­ліч. Якщо ти укра­ї­нець, та ще до того ж пра­во­слав­ний, то будь ти навіть кня­зем,  ти люди­на дру­го­го сор­ту, тоб­то холоп. За таких обста­вин у наших пра­ді­дів було два шля­хи: або дій­сно визна­ти себе селя­ни­ном-крі­па­ком, або ж зали­ша­ю­чись гоно­ро­вим лица­рем  іти на Запо­різь­ку Січ, де заро­бля­ти коза­цько­го хлі­ба, обсто­ю­ю­чи інте­ре­си пра­во­слав­ної віри та дідів­ських воль­но­стей. Суду на поль­сько­го пана ніде не можна було зна­йти. Най­біль­ші магна­ти не визна­ва­ли навіть коро­лів­ських виро­ків.

Пере­ва­жна біль­шість поль­ських  шля­хти­чів гре­бу­ва­ла будь-якою пра­цею, крім вій­сько­во­го реме­сла. Вести госпо­дар­ство само­стій­но шля­хти­чі вва­жа­ли при­ни­зли­вим. Не маю­чи охо­ти, а де-інде і змо­ги осо­би­сто управ­ля­ти має­тка­ми, пани, як пра­ви­ло, від­да­ва­ли їх в орен­ду жидам разом із пра­вом зби­ра­ти дохо­ди, суди­ти і навіть кара­ти «хло­пів», адже в тоді­шній поль­ській дер­жа­ві, не тіль­ки селя­ни, але навіть нащад­ки дав­ніх укра­їн­ських шля­хет­сько-бояр­ських родів вва­жа­лись хло­па­ми. Наро­ди­ла­ся навіть при­каз­ка: «У кожно­го пана свій Янкель». Така полі­ти­ка над­зви­чай­но заго­стри­ла укра­їн­сько-жидів­ські від­но­си­ни.

        Кор­чма­рі, кре­ди­то­ри, лихва­рі, тор­гов­ці, посе­ре­дни­ки, орен­да­рі пред­став­ля­ли інте­ре­си дер­жа­ви або вели­ких вла­сни­ків і були вира­зно екс­плу­а­та­тор­ською гру­пою, яка три­ма­ла в кабаль­но­му ста­но­ви­щі цілі села. Діло­ва мораль жидів­сько­го суспіль­ства в Укра­ї­ні про­ща­ла шахрай­ство, яке неми­ну­че викли­ка­ло обу­ре­н­ня ошу­ка­них укра­їн­ців. До того ж, жиди часто до крив­ди дода­ва­ли ще й обра­зу. Найу­по­слі­дже­ні­ший жид вва­жав себе вищим за коза­ка і вияв­ляв до ньо­го гру­бу пиху. Не див­но, що пері­од з часу під­пи­са­н­ня Люблін­ської Унії у 1569р. по 1648р.- час пов­ста­н­ня Бог­да­на Хмель­ни­цько­го, євреї навіть зараз нази­ва­ють “золо­тим віком єврей­ської нації”.  В умо­вах роз­гор­та­н­ня бороть­би укра­їн­ців про­ти поль­сько­го пану­ва­н­ня жидів­ська мен­шість потра­пи­ла в небез­пе­чну пози­цію поміж двох бойо­вих ліній. Збе­рег­ти ней­траль­ність було пра­кти­чно немо­жли­во.

       У поль­ській полі­ти­ці укра­їн­ці вба­ча­ли загро­зу зве­сти нані­вець «наш руський бідний народ». Ця загро­за викли­ка­ла рішу­чість лікві­ду­ва­ти «пану­ва­н­ня ляхів». Прір­ва нена­ви­сті ста­ва­ла деда­лі глиб­шою, що нада­лі пере­ро­сло в числен­ні пов­ста­н­ня коза­ків на тере­нах Над­дні­прян­щи­ни. Вашій ува­зі ми про­по­ну­є­мо посла­н­ня із 17 ст., а саме наро­дну Думу “Пере­мо­га Кор­сун­ська”. Дума не тіль­ки ціка­во і прав­ди­во ілю­струє вели­ку істо­ри­чну пере­мо­гу коза­ків над поль­сько-шля­хет­ською армі­єю в трав­ні 1648 року під Кор­су­нем, коли поль­ські вій­ська були роз­би­ті вщент, а корон­ний геть­ман Мико­ла Пото­цький взя­тий у полон і разом із М.Калиновським від­да­ний Бог­да­ном Хмель­ни­цьким “у пода­ру­нок” крим­сько­му хану, але й пока­зує прав­ди­ву моти­ва­цію пов­ста­н­ня коза­ків про­ти шля­хет­сько-жидів­ської сва­во­лі.

ПЕРЕМОГА КОРСУНСЬКА


Ой обі­зве­ться пан Хмель­ни­цький,
Ота­ман-батько чиги­рин­ський:
«Гей, дру­зі-молод­ці,
Бра­т­тя, коза­ки-запо­рож­ції
Добре дбай­те,
Бар­зо гадай­те,
Із ляха­ми пиво вари­ти зачи­най­те:
Ляд­ський солод —
Коза­цька вода, 
Ляд­ські дро­ва —
Коза­цькі тру­да».
Ой з того пива
Зро­би­ли коза­ки з ляха­ми пре­ве­ли­кеє диво.
Під горо­дом Кор­су­нем вони ста­ном ста­ли,
Під Сте­бле­вом вони солод замо­чи­ли,
Ще й пива не зва­ри­ли,
А вже коза­ки Хмель­ни­цько­го з ляха­ми бар­зо посва­ри­ли.
За ту браж­ку
Зчи­ни­ли коза­ки з ляха­ми вели­ку дра­чку;
За той молот
Зро­би­ли ляхи з коза­ка­ми пре­ве­ли­кий колот;
А за той не знать-який квас
Не одно­го ляха козак, як би скур­во­го сина, за чуба стряс.
Ляхи чогось дога­да­лись,
Від коза­ків чогось уті­ка­ли,
А коза­ки на ляхів нарі­ка­ли:
«Ой ви, ляхо­ве,
Пеські сино­ве!
Чом ви нас не дожи­да­є­те,
Нашо­го пива не допи­ва­є­те?»
Тогді коза­ки ляхів дога­ня­ли,
Пана Пото­цько­го пійма­ли,
Як бара­на, зв’язали
Та перед Хмель­ни­цько­го-геть­ма­на прим­ча­ли.
«Гей, пане Пото­цький!
Чому у тебе й досі розум жіно­цький?
Не вмів ти єси в Кам’янськім Поділь­ці побу­ва­ти,
Пече­но­го поро­ся­ти,
Кури­ці з пер­цем та з шапра­ном ужи­ва­ти,
А тепер не зумі­єш ти з нами, коза­ка­ми, вою­ва­ти
І житньої соло­ма­хи з тузлу­ком уплі­та­ти.
Хіба велю тебе до рук крим­сько­му хану дати,
Щоб навчи­ли тебе крим­ські нагаї сирої коби­ли­ни жува­ти!”
Тогді ляхи чогось дога­да­лись,
На ран­да­рів нарі­ка­ли;
«Гей, ви, ран­да­рі,
Поган­ські сини!

Нащо то ви вели­кий бунт-три­во­ги зри­ва­ли,
На милю по три кор­чми ста­но­ви­ли,
Вели­кії мита бра­ли:
Від возо­во­го —
По пів­зо­ло­то­го,
Від пішо­го — по два гро­ші,
А ще не мина­ли сер­де­шно­го стар­ця —
Від­би­ра­ли пшо­но та яйця.
А тепер ви тії скар­би зби­рай­те
Та Хмель­ни­цько­го їднай­те,
А то як не буде­те Хмель­ни­цько­го їдна­ти,
То не зарі­кай­тесь за річку Віслу до Полон­но­го пруд­ко
тіка­ти».
Ран­да­рі чогось дога­да­лись,
На річку Слу­чу тіка­ли.
Кото­рі тіка­ли до річки Слу­чі,
То погу­би­ли чобо­ти й ону­чі;
А кото­рі до Пру­та,
То була від коза­ків Хмель­ни­цько­го дорі­жень­ка бар­зо
кру­та.
На річці Слу­чі
Обло­ми­ли міст іду­чи,
Зато­пи­ли усі клей­но­ди
І всі ляд­ські бубни.
Кото­рі бігли до річки Росі,
То зоста­ли­ся голі й босі…
Отеє, пано­ве-молод­ці,
Над Полон­ним не чор­на хма­ра вста­ва­ла,—
Не одна пані-ляшка удо­вою зоста­лась.
Озо­ве­ться одна пані-ляшка:
«Нема мого пана Яна!
Десь його зв’язали коза­ки, як би бара­на,
Та пове­ли до сво­го геть­ма­на».
Озо­ве­ться дру­га пані-ляшка:
«Нема мого пана Кар­да­ша!
Десь його Хмель­ни­цько­го коза­ки пове­ли до сво­го
коша».
Озо­ве­ться тре­тя пані-ляшка:
«Нема мого пана Яку­ба!
Десь узя­ли Хмель­ни­цько­го коза­ки
Та, либонь, пові­си­ли його десь на дубі».

Р.S. По-пер­ше: як ви гада­є­те, шанов­ний чита­чу, чи спра­ве­дли­во чини­ли жиди, коли ста­ви­ли на 1 милю (1609 метрів) по три шин­ки? По дру­ге: згі­дно реє­стру вій­ська Запо­розь­ко­го 1649 року у вій­ську Бог­да­на Хмель­ни­цько­го зна­ча­ться прі­зви­ща 1324 шля­хти­чів із 663 ста­ро­укра­їн­ських  родів. Як ви гада­є­те, чи були в них під­ста­ви пов­ста­ва­ти про­ти поль­сько-жидів­сько­го гно­бле­н­ня? По-тре­тє: з яко­го дива перед пов­ста­н­ням Бог­да­на Хмель­ни­цько­го, впро­довж 25 років, по чоло­ві­чий лінії вимер­ли спад­ко­єм­ці всіх дав­ньо­укра­їн­ських кня­зів­ських родів? (Острозь­ких, Слу­цьких, Сан­гу­шків, Чор­то­рий­ських, Прон­ських, Соло­ме­ре­цьких,  Голов­чин­ських, Кро­шин­ських, Масаль­ських, Гор­ських, Соко­лин­ських, Луком­ських, Пузи­нів, Несвізь­ких, Зба­разь­ких, Ружин­ських, Вишне­ве­цьких, Заслав­ських, Коре­цьких і бага­тьох інших без ліку…). Яка заслу­га отців єзу­ї­тів в цьо­му див­но­му “пого­лів­но­му вими­ран­ні” чоло­ві­чої поло­ви­ни дав­ньо­укра­їн­ських кня­зів­ських родів ? І чому саме напе­ре­до­дні цьо­го див­но­го вими­ра­н­ня поль­ським сей­мом була прийня­та поста­но­ва, про те, що вдо­ва укра­їн­сько­го кня­зя, або ж шля­хти­ча має пра­во одру­жу­ва­ти­ся лише на поля­ко­ві, який після цьо­го, ясна річ успад­ко­ву­вав всі зем­лі, а його діти і титу­ли? Чому укра­їн­ський шля­хтич або міща­нин про­да­ю­чи свою осе­лю, мав пра­во про­да­ти її лише поля­ку або жиду?

Костянтин Олійник козак Левушківського куреня Войська Запорозького Низового (рукою власною)

 

Дж. Лау­рі. “Засі­да­н­ня сейму Речі Поспо­ли­тої”   гра­вю­ра 1622 р.

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»