Указ Катерини ІІ про скасування Запорізької Січі.
Опубліковано: 13 Лис 2008 15:54

Зібра­ли­ся всі бур­ла­ки
До рідної хати:
Тут нам мило, тут нам любо
З жур­би заспі­ва­ти!
Ти, цари­це Кате­ри­но,
Що ти наро­би­ла?
Край весе­лий, край зеле­ний
Панам роз­да­ри­ла!
Бага­то­му роз­да­ри­ла
Від краю до краю,
А бідно­му коза­ко­ві
Зоста­ви­ла те, де похо­ва­ють…

(Наро­дна дума ХVІІІ ст.)

       Цен­тра­лі­за­цій­на коло­ні­аль­на полі­ти­ка цара­ту най­біль­ших успі­хів дося­гла на Укра­ї­ні в дру­гій поло­ви­ні XVIII сто­лі­т­тя. Сило­міць віді­бра­но у місце­во­го насе­ле­н­ня й роз­да­но росій­ським та поль­ським дво­ря­нам зем­лі, зни­ще­но своє­рі­дні фор­ми місце­во­го вря­ду­ва­н­ня й замі­не­но їх загаль­но­дер­жав­ни­ми, забо­ро­не­но укра­їн­ську мову, деда­лі біль­шо­го зне­ва­жа­н­ня зазна­ють місце­ві зви­чаї, націо­наль­на куль­ту­ра, яка ста­ла нази­ва­тись “хлоп­ською” або ж “мужи­цькою”… Усе це нега­тив­но позна­ча­ло­ся на ста­но­ви­щі укра­їн­сько­го наро­ду, галь­му­ва­ло його роз­ви­ток. Та най­до­шкуль­ні­шим уда­ром була лікві­да­ція 1775 року Запо­різь­кої Січі, яка впро­довж двох сто­літь при­ва­блю­ва­ла укра­їн­ську елі­ту, в тому числі з дав­ніх шля­хет­сько-бояр­ських та кня­зів­ських родів, що вели свій поча­ток ще від кня­зя Рюри­ка пер­спе­кти­вою від­нов­ле­н­ня сплюн­дро­ва­но­го пол­чи­ща­ми Батия вла­сної дер­жав­но­сті.

       Без­краї запо­різь­кі сте­пи дава­ли при­хи­сток не лише вої­нам, спра­вою котрих було здо­бу­т­тя “коза­цько­го хлі­ба”, але й людям  тяму­щим у різних реме­слах та хлі­бо­роб­стві. В рее­страх Вій­ська Запо­різь­ко­го Низо­во­го можна  зна­йти пред­став­ни­ків інших наро­дів, крім наших най­ближ­чих сусі­дів можна було зустрі­ти навіть фран­цу­зів, шотланд­ців, а також татар, кал­ми­ків, мол­да­ван, гру­зи­нів, сер­бів, вір­мен, угор­ців, лати­шів, литов­ців, естон­ців, шве­дів, албан­ців, ара­бів і вихід­ців з дале­ко­го Китаю, щоправ­да коза­ку іншої націо­наль­но­сті потрі­бно було обов’язково прийня­ти пра­во­слав­ну віру, а також віль­но воло­ді­ти коза­цькою мовою – цеб­то укра­їн­ською. Однак вихід­ці з інших кра­їн були рад­ше виня­тком і їх загаль­на кіль­кість скла­да­ла мен­ше – 0,1 % від загаль­ної чисель­но­сті Вій­ська Запо­різь­ко­го Низо­во­го.

       Най­ви­зна­чні­ші росій­ські царе­двор­ці того часу, в тому числі  й сама цари­ця Кате­ри­на ІІ та кня­зі Потьом­кін і Румян­цев, як і бага­то інших всі­ма прав­да­ми і неправ­да­ми нама­га­ли­ся запи­са­ти­ся в один із 38 куре­нів Вій­ська Запо­різь­ко­го Низо­во­го. Напри­клад, Сві­тлій­ший князь Гри­го­рій Потьом­кін був запи­са­ний рядо­вим коза­ком одно­го із куре­нів під прі­зви­ськом Гри­цько Нече­са. Саме рядо­ви­ми коза­ка­ми були запи­са­ні в куре­ні і інші росій­ські царе­двор­ці, хоча в той же час вони мали офі­цер­ські чини, як то поруч­чи­ків, капі­та­нів та секун­дма­йо­рів в лей­бгвар­дій­ських Семе­нів­сько­му та Пре­о­бра­жен­ських пол­ках, ство­ре­них в яко­сті елі­тних під­роз­ді­лів ще Петром І, це чер­го­вий раз під­твер­джує, що бути рядо­вим коза­ком Вій­ська Запо­різь­ко­го Низо­во­го було над­зви­чай­но пре­сти­жним і модним, адже Запо­різь­ке коза­цтво за сво­їм ста­ту­сом в Євро­пі при­рів­ню­ва­лось до лица­рів слав­но­го Маль­тій­сько­го Орде­ну, чле­на­ми яко­го на той час  було бага­то монар­ших  родів Євро­пи. В той же час росій­ські вель­мо­жі  не без під­став уба­ча­ли в Запо­різь­кій Січі вкрай небез­пе­чне для себе вогни­ще бороть­би про­ти крі­по­сни­цько­го й націо­наль­но­го гні­ту. Саме тому Кате­ри­на II раді­сно спо­ві­ща­ла, «что Сєчь Запо­рож­ская въ коне­цъ уже разру­ше­на, со изтре­бле­ні­е­мь на буду­щее  и само­го назва­нія запо­рож­ских коза­ко­въ». І справ­ді, два сто­лі­т­тя існу­ва­ла Січ, і два сто­лі­т­тя по тому з істо­рії укра­їн­сько­го наро­ду випі­ка­ла­ся пам’ять про це диво­ви­жне тво­рі­н­ня його. Зга­дай­мо, укра­їн­ський народ, не маю­чи сво­єї дер­жав­но­сті й пра­гну­чи збе­рег­ти себе від тата­ро-туре­цько­го гено­ци­ду, а також, від соці­аль­но­го та націо­наль­но­го поне­во­ле­н­ня Річ­чю Поспо­ли­тою, ство­рив коза­цтво, своє­рі­дні зброй­ні сили з основ­ним фор­по­стом його — Запо­різь­кою Січ­чю. В ука­зі від 3 сер­пня 1775 року, до речі, вида­но­му аж через два міся­ці після під­сту­пної акції  (цар­ські вій­ська  захо­пи­ли укрі­пле­н­ня 4—5 черв­ня; зві­сно, ого­ло­си­ти про це в усіх цер­квах, на май­да­нах,  тор­гах було без­пе­чні­ше,  вже оста­то­чно  роз­гро­мив­ши пов­ста­н­ня  під про­во­дом  О. Пуга­че­ва), Кате­ри­на II нази­ває ще одну важли­ву при­чи­ну цьо­го захо­ду: «Заво­дя соб­ствен­ное хле­бо­па­ше­ство,  раз­тор­га­ли они темъ  самое осно­ва­ніе зави­си­мо­сти ихъ отъ пре­сто­ла наше­го, и помышля­ли коне­чно соста­вить изъ себя посре­ди оте­че­ства область совер­шен­но неза­ви­си­мую под соб­ствен­нымъ свои­мъ неи­сто­вым управ­ле­ні­е­мь».

       Пев­на річ, йде­ться про такі стра­шні, нена­ви­сні москов­ським фео­да­лам різних мастей,  демо­кра­ти­чні тра­ди­ції управ­лі­н­ня та побу­ту, які існу­ва­ли в Запо­різь­кій Січі, ото­че­ній силь­ни­ми монар­хі­чни­ми дер­жа­ва­ми, зви­чай­но в рам­ках тих часів, тоб­то — феодаль­ної респу­блі­ки. Тра­гізм ситу­а­ції поля­гав у тому, що Москов­ське цар­ство ого­ло­сив­ши себе імпе­рі­єю і тре­тім Римом, запе­ре­чу­ва­ло пра­во укра­їн­сько­го наро­ду на пів­ден­ні зем­лі, рясно поли­ті його кров’ю в бороть­бі про­ти тата­ро-туре­цьких агре­со­рів.

       У вій­нах з Кри­мом і Туреч­чи­ною, які вела Росія в дру­гій поло­ви­ні XVIIXVIII сто­літь, укра­їн­ське коза­цтво, перед­усім запо­різь­ке, буду­чи най­кра­щою піхо­тою серед Євро­пей­ських армій того часу, нада­ло неоці­нен­ну послу­гу щой­но при­гна­ним з під бато­га росій­ським крі­по­сним мужи­кам, які тіль­ки що замість армя­ка й лаптєй одя­гли зеле­ні одно­строї й ківе­ра в регу­ляр­ній росій­ській армії. Адже росі­я­ни, як зав­жди вмі­ли бра­ти не вмі­н­ням, а кіль­кі­стю. Про це муси­ла ска­за­ти в цито­ва­но­му ука­зі і Кате­ри­на II, однак скром­но змов­ча­ла. Крім того, мате­рі­аль­не поста­ча­н­ня армії май­же ціл­ко­ви­то покла­да­ло­ся на людність Укра­ї­ни. Вчи­тай­тесь у ряд­ки цьо­го доку­мен­та, і ви за полу­дою цар­ських слів поба­чи­те велич і тра­гізм укра­їн­сько­го наро­ду, під­сту­пність воро­жих замі­рів. А ще зга­дай­те, що і по тому, й у най­тяж­чі в істо­рії Укра­ї­ни роки, ті, хто від­мов­ляв її наро­до­ві в пра­ві на віль­ний роз­ви­ток, зав­жди вда­ва­ли­ся до поді­бних аргу­мен­тів, аби при­ни­зи­ти, упо­слі­ди­ти його, ска­лі­чи­ти душу, позба­ви­ти гідно­сті, а водно­час і всьо­го, що йому нале­жить.

       Указ збе­рі­га­є­ться в Цен­траль­но­му дер­жав­но­му істо­ри­чно­му архі­ві Укра­ї­ни в сто­ли­ці неза­ле­жної дер­жа­ви місті Киє­ві (фонд 220, коле­кція Київ­ської архе­о­гра­фі­чної комі­сії, спра­ва 630). Його було надру­ко­ва­но тіль­ки один раз — 1970 року в збір­ни­ку доку­мен­тів «Гай­да­ма­цький рух на Укра­ї­ні у XVIII ст.»,
вида­но­му неве­ли­ким тира­жем — З тися­чі при­мір­ни­ків, тож широ­ко­му чита­цько­му зага­ло­ві він неві­до­мий.

       Вста­нов­ле­н­ня в наш час пам’ятників росій­ській імпе­ра­три­ці Кате­ри­ні ІІ є своє­рі­дним блю­знір­ським натя­ком на те, що Ви – укра­їн­ці не годні бути віль­ни­ми людьми, тоб­то коза­ка­ми – Ви є спад­ко­вою вла­сні­стю Росій­ської імпе­рії, тоб­то крі­па­ка­ми…

СВІТ ВЕЛИКИЙ, КРАЙ ДАЛЕКИЙ, ТА НІДЕ ПРОЖИТИ

Світ вели­кий, край -дале­кий, та ніде про­жи­ти:
Слав­не вій­сько запо­різь­ке хотять погу­би­ти.
Ой цари­ця зага­да­ла, а Гри­цько пора­їв,
Щоб зігна­ти запо­рож­ців та аж до Дунаю.
Вже ж на річці Базав­лу­ці і моска­лі ста­ли,
Слав­ні ж хло­пці-запо­рож­ці пили та гуля­ли.
Ой вже ж москаль Запо­ріж­жя кру­гом обля­гає,
А наш батько Кал­ни­шев­ський того й не гадає.
Ой із Низу, із Лима­ну вітер пові­ває,
А вже ж москаль, а вже москаль Січу обсту­пає.
Васю­рин­ський козар­лю­га не п’є, не гуляє
Та все сво­го ота­ма­на рано про­бу­жае:
«Та встань, батьку ота­ма­не, кли­чуть тебе люде,
Ой як ста­неш ти на башти — моска­ля не буде!»
А моска­лі не дрі­ма­ли, запас, одби­ра­ли,
А москов­ські стар­шії цер­кву гра­бу­ва­ли:
Та беруть срі­бло, та беруть зло­то, вос­ко­вії сві­чі,
Ой запла­кав пан кошо­вий з стар­ши­ною в Січі.
Ой взі­йшов же пан кошо­вий та на кру­ту гору:
«Ой та не руй­нуй­те, люди добрі, хоч божо­го дому!»
А запо­різь­кі ота­ма­ни, як орли, літа­ли
Та сво­го батька.кошового вір­нень­ко бла­га­ли:
«Та позволь, батьку, позволь, батьку, із шти­ха­ми ста­ти,
Не одно­му гене­ра­лу з пліч голо­ву зня­ти!
Не позво­лиш із шти­ха­ми — позволь з кула­ка­ми,
Ой щоб сла­ва не про­па­ла поміж коза­ка­ми!»
А вже ж усту­пи­ла одна диві­зія та серед самої Січі,
Ой взя­ла ж вона січо­ві гар­ма­ти, всі коза­цькі здо­би­чі.
Ой кри­кнув же а Кал­ниш кошо­вий у Покров­ській цер­кві:
«При­би­рай­тесь, слав­ні запо­рож­ці, як би к сво­їй смер­ті!»
Ой кри­кнув же та Кал­ниш кошо­вий на Покров­ській дзві­ни­ці:
«Ой кидай­те ж ви, слав­ні запо­рож­ці, і пісто­лі й рушни­ці!»
Ой пли­ве щука з Кре­мен­чу­ка, роз­би­та із лука,
«Ой тепер же нам, Кал­ниш кошо­вий, та з тобою роз­лу­ка!»
Ой пішли, пішли слав­ні запо­рож­ці а не пішки — дуба­ми,
Ой як огля­ну­ться до слав­ної Січі — уми­ю­ться сльо­за­ми.
А вже ж, уже слав­ні запо­рож­ці п’яти пока­за­ли…
Та встань, батьку, з домо­ви­ни, кли­чуть тебе люде!
Ой як підеш на Вкра­ї­ну — по-пре­жньо­му буде.
Ой піди ж ти до сто­ли­ці про­ха­ти цари­ці,
Чи не всту­пе цар­ства-зем­лі по пре­жні гра­ни­ці.
«Ой цари­це, наша мати, зми­луй­ся ж над нами!
Від­дай же нам наші зем­лі з тем­ни­ми луга­ми!»
«Не на теє ж, запо­рож­цю, моска­ля засла­ла,
Ой щоб твої луги й зем­лі назад повер­та­ла!»
Текла річка, мала, неве­ли­чка, заро­сла лоза­ми,
Запла­кав же пан кошо­вий дрі­бни­ми сльо­за­ми:
«Ой вели­кий світ, цари­ця, і всім ти вла­да­єш,
А вже ж ти нас, запо­рож­ців, з місця спо­мі­ща­єш,
Та все ж ти тих вра­жих панів та все награ­жда­еш».

“Світ вели­кий, край дале­кий, та ніде про­жи­ти.”
Коза­цька дума запи­са­на Д. І. Явор­ни­цьким у дру­гій поло­ви­ні XIX ст. в с. Писа­рів­ці на Хар­ків­щи­ні.
Друк, за вид.: Істо­ри­чні пісні.— 1961.— С. 559.
Гри­цько — Гри­го­рій Потьом­кін — росій­ський дер­жав­ний і вій­сько­вий діяч, гене­рал-фель­дмар­шал, фаво­рит Кате­ри­ни II. Про­во­див полі­ти­ку в інте­ре­сах змі­цне­н­ня абсо­лю­ти­ської дер­жа­ви. В 1775 р. з його іні­ці­а­ти­ви була зруй­но­ва­на Січ і лікві­до­ва­не запо­розь­ке вій­сько. При роз­по­ді­лі укра­їн­ських земель одер­жав 100 тисяч деся­тин.

 Копія прі­сно­ві­до­мо­го Ука­зу Кате­ри­ни ІІ


     

 

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»