Весільний обряд
Опубліковано: 11 Чер 2008 10:25

ВЕСІЛЛЯ — свя­то побра­н­ня; являє собою цикл обря­дів, що йдуть один за одним. Напри­клад, на весіл­лі у гуцу­лів зафі­ксо­ва­но 22 обря­ди. Весі­л­ля від­дав­на справ­ля­ли гучно й весе­ло, з міцни­ми напо­я­ми та соро­мі­цьки­ми пісня­ми. У пору весня­но­го рів­но­де­н­ня і літньо­го сон­це­сто­я­н­ня, в час про­бу­дже­н­ня й заплі­дне­н­ня зем­лі люди й самі від­чу­ва­ють потяг до коха­н­ня, ство­ре­н­ня сім’ї та про­дов­же­н­ня роду. Тоді ж від­бу­ва­ло­ся біль­шість шлю­бів, а весі­л­ля в основ­но­му справ­ля­ли восе­ни. У дав­ни­ну тіль­ки вико­на­н­ня шлю­бних обря­дів дава­ло пра­во на шлю­бне спів­жи­т­тя. Віно­чок, спле­те­ний у весня­но-літню пору, яким дів­чи­на чаклу­ва­ла на Купа­ла, втра­чав свою силу; на весіл­лі його зні­ма­ли та роз­плі­та­ли моло­дій косу. Після весі­л­ля дів­чи­на вже не могла йти у хоро­вод.
Весіль­ні обря­ди досить числен­ні. Зна­йом­ство моло­дої пари, що при­во­ди­ло до шлю­бу, роз­по­чи­на­ло­ся зазда­ле­гідь. Паруб­ки та дів­ча­та кожно­го села, які дося­гли шлю­бно­го віку, утво­рю­ва­ли щось на кшталт това­ри­ства з ота­ма­ном та ота­ман­кою на чолі, з від­по­від­ни­ми вне­ска­ми. Молодь ула­што­ву­ва­ла вечір­ні збо­ри: влі­тку на вули­ці, взим­ку — похід коля­дни­ків із «зір­кою» та досві­тки й вечор­ни­ці — з осе­ні до весни. На цих збо­рах молодь спів­а­ла, тан­цю­ва­ла, часту­ва­ла­ся, а на кінець при­но­си­ли до хати доста­тню кіль­кість соло­ми, після чого зго­во­ре­ні пари ляга­ли спа­ти, як гада­ють одні, зов­сім без­грі­шно, а на дум­ку інших — не зав­жди й без грі­ха. Виби­ра­ли собі пару ціл­ком довіль­но. Такі збо­ри були місцем ближ­чо­го зна­йом­ства між молод­дю, що й при­во­ди­ло до шлю­бу. Коли пита­н­ня між моло­ди­ми було вирі­ше­не, наре­че­ний звер­тав­ся до сво­їх батьків з про­ха­н­ням засла­ти сва­тів (тому і «свать­ба») до батьків наре­че­ної. Цей обряд нази­ва­є­ться сва­та­н­ням. У сва­ти запро­шу­ють двох літніх та пова­жних госпо­да­рів, і при­найм­ні один із них має бути роди­чем наре­че­но­го. Часто разом зі сва­та­ми чи ста­ро­ста­ми йде і наре­че­ний зі сво­їм друж­ком. Друж­ко — най­ближ­чий това­риш моло­до­го. Цим кін­ча­є­ться пер­ший акт весіль­них обря­дів; дру­гий — зару­чи­ни.
Зару­чи­ни від­бу­ва­ю­ться дуже уро­чи­сто, за при­су­тно­сті всіх роди­чів моло­до­го та моло­дої. Все це супро­во­джу­є­ться риту­аль­ни­ми пісня­ми. Після бла­го­сло­ве­н­ня моло­дих хлі­бом друж­ко або ста­ро­ста з боку моло­дої, най­ча­сті­ше її дядь­ко, про­по­нує моло­дим узя­ти­ся за кін­ці рушни­ка, сам бере­ться за його сере­ди­ну і веде таким спосо­бом моло­дих на посад, цеб­то на най­по­че­сні­ше місце в хаті — поку­т­тя. В обря­ді зару­чин жіно­чий «пер­со­нал» нази­ва­ють сва­ха­ми або сва­шка­ми. Напе­ре­до­дні весі­л­ля, най­ча­сті­ше в субо­ту вран­ці, в хаті моло­дої почи­на­ють при­го­тов­ля­ти гіль­це. Обряд він­ча­н­ня зав­жди від­бу­ва­є­ться рано в неді­лю. Перед ним роз­плі­та­ють моло­дій косу, а мати пов’язує їй на голо­ву білу намі­тку або білу хус­тку, що є озна­кою моло­ди­ці. Потім моло­да про­сить бла­го­сло­ве­н­ня у батьків та у сво­їх роди­чів, кла­ня­ю­чись кожно­му в ноги, цілу­ю­чи їм руки й ноги та три­чі цілу­ю­чись з ними у губи. В дав­ни­ну все це дій­ство про­во­ди­ло­ся без цер­ков­но­го обря­ду, біля кри­ни­ці.
Весі­л­ля — це тре­тя, оста­то­чна, части­на обря­до­во­го циклу. Моло­дий, уже маю­чи титул кня­зя, наби­рає собі «дру­жи­ну». Паруб­ки, які това­ри­шу­ють йому на весіл­лі, — це боя­ри, друж­ко — стар­ший боя­рин, яко­му до шапки при­ши­ва­ють «кві­тку» з бар­він­ку та чер­во­ної стрі­чки. Потім роз­да­ють такі самі кві­тки і всій дру­жи­ні: сві­тил­кам (дів­ча­там, які беруть участь у «поїзді» моло­до­го), під­дру­жо­му, цеб­то това­ри­ше­ві друж­ка, сва­шкам, ста­ро­стам, музи­кам та візни­ко­ві. Один із бояр дістає титул хорун­жо­го. Перед весіль­ним поїздом має бути коро­гва, зви­чай­но чер­во­на. Замі­жні жін­ки, які беруть участь у тих обря­дах, що від­бу­ва­ю­ться після прийня­т­тя моло­дих у хаті моло­до­го, зву­ться при­дан­ки. При­да­не — це те, що жених має пла­ти­ти за дів­чи­ну. Пере­зва у весіль­них обря­дах — запро­си­ни пере­йти з одної хати до іншої; про­пій — від­да­ва­ти щось за горіл­ку. Слід зазна­чи­ти, що в дав­ніх укра­їн­ців саме весі­л­ля кожен рід справ­ляв лише одне на рік, спіль­не для всіх пар, які одру­жу­ва­ли­ся. Це від­бу­ва­ло­ся під час голов­но­го річно­го свя­та — наро­дже­н­ня Сон­ця.
 

Укра­їн­ська міфо­ло­гія”  Вале­рій Вой­то­вич. Київ “Либідь” 2005

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»