Володар водної стихії
Опубліковано: 16 Кві 2015 17:35

Водяник (водяний, водовик, кум Гребінь) — міфічний цар, який володіє всією водою у світі: ріками, озерами, болотами, водориями, морями тощо. За народними уявленнями, водяник голий, рудий, часто волохатий, з хвостом, крильми, часом як свиня, з малими ріжками; він сміється та плескає руками. Дощ для нього — то п’янкий трунок, ніби вино і мед, який він залюбки поглинає в своє велетенське черево. Водяник любить збиратися з нечистими духами в корчмі, де весело проводить з ними час за випивкою та грою в кості чи карти. Він — володар усіх живих істот водяного царства, дух річок та озер. Неодмінним атрибутом водяника є золотий тризуб, котрим він вибиває із землі джерельну воду, щоб живити рослинність та водяних жителів. Водяники майже завжди жонаті і мають багато дітей, одружуючись на утопленицях і на тих дівчатках, яких прокляли батько чи мати і які через це були забрані нечистою силою в підводне царство. Там вони перетворюються на русалок і стають доступними любові водяника. Водяні діви (моряни, водяниці, дунавки, русалки) — то дочки та дружини водяника, над якими він панує. Коли навесні ріки виходять із берегів, у народі казали, що то водяники повпивалися на весіллі і з веселощами й танцями руйнують усе на своєму шляху.

Водяник спить лише взимку, коли холод замикає дощі і застилає води кригою. З початком весни він просинається голодний і сердитий; з такої прикрості він ламає лід, піднімає хвилі, розганяє рибу. У таку пору люди купували коня за будь-які гроші, не торгуючись, відгодовували три дні, потім спутували ноги мотузками, на голову одягали два жорна, голову обмазували медом, у гриву вплітали червоні стрічки й опівночі опускали в ополонку або топили посеред річки. Три дні чекає водяник такого гостинця, проявляючи своє нетерпіння колиханням вод і глухим стогоном. Задобрений таким жертвоприношенням, водяник заспокоювався. Коли цього не робили, опівночі водяник піднімав воду так високо, що ніби гора виростала. Тоді люди розкладали по берегах вогні й співали пісень. Водяник утихомирювався, і вода знову входила в свої береги. Щоб водяник не зруйнував греблю, мельники раз на рік приносили йому в дар добре відгодовану чорну свиню. Хто цього не робив, того він мордував під час сну, а греблю розмивав. Посеред вересня, коли вже відчутне наближення зими, водянику приносили гуску як прощальну нагороду за те, що він оберігав хатніх гусей і качок протягом літа.

Подібно до домовика, який усе тягне із сусідніх комор та льохів у свій дім, водяник переманює до себе рибу з чужих річок і озер. Так пояснювали в народі зникнення риби в тих чи інших водах. А подекуди казали, що один водяник програв усе своє добро іншому.

В українському фольклорі, на відміну від російсь­кого й білоруського, невідомий образ водянихи. Жіночою паралеллю водяника тут часом виступає русалка. Коли у водяника жінка має народити, він стає звичайною людиною, приходить у місто чи село і запрошує до себе бабу-сповитуху, а під кінець щедро нагороджує її за працю сріблом і золотом. Водяника легко можна впізнати, бо з лівої поли його постійно капає вода; де б він не сів, те місце завжди виявляється мокрим. У своїй стихії водяник нездоланний, а на землі він слабшає. Водяник також має здатність перекидатися в сома, щуку, лебедя, в’юна, жабу, в дитя у сорочечці, що сміється та бігає по воді, іноді перетворюється на кота, скаче у вогонь, кричить, рідше — на діда, дорослого чоловіка, на ягня чи пса.

Відомі сюжети, де водяник являється людям високим сивим конем. У Росії подібні повір’я поширені на Оці. Тут у рибалок навіть існував звичай 3 квітня приносити в жертву водяникові спеціально спеченого до цього дня й приправленого медом і конопляною макухою коника. Дослідники переконливо доводять зв’язок коня з культом води у східних слов’ян. З конем часто поєднувалися навіть образи русалок.

У давнину вважали, що водяник безсилий проти ведмедя і через те боїться його. В одній із легенд водяник — це колишній утопленик, що вночі навідується до власного скарбу. Оскільки на тому місці, де водяник закопав його, чоловік збудував хату, дух щоночі виносить усіх членів сім’ї сонними на двір, а сам тим часом порпається в хаті. Це тривало доти, доки господар не покликав до хати ведмежатника.

Потрапивши в лапи ведмедеві, водяник більше не чіпає чоловіка, а зустрівши його на озері, пропонує гроші, а хату просить знести з заклятого місця.

Сом — то «чортів кінь»; пійманого сома не можна лаяти, щоб не почув водяник і часом не накоїв чогось лихого. При денному світлі водяник здебільшого ховається на глибині. У місячну ніч він плескає долонями по воді, і там, де піниться вода, іноді можна побачити його голову. Любить поборотися з лісовиком, тоді в лісі чути тріск падаючих дерев, а на воді чути на всі боки плюскіт.

Одного разу рибалки спіймали в сіті дитинку, що гралася, коли її опускали у воду, і плакала, коли приносили до хати. Вона виявилася донькою водяника, рибалки відпустили її до батька — з умовою, щоб він наганяв у їхні сіті якомога більше риби: цей договір ним свято виконувався. Ще був такий випадок. Один рибалка побачив, що по воді пливе тіло утопленика, узяв його в човен, але той раптом ожив, підскочив, зареготав і кинувся у вир. Так пожартував над рибалкою водяник.

Іноді водяник заважає рибалкам, топить людей, обливає їх водою тощо. Рибалки в давнину приносили водянику пожертвування у вигляді жменьки тютюну, хлібних крихток, а то й виливали на воду трішки вина чи горілки. Водяник також є покровителем бджіль­ництва. У давнину прийнято було перший рій топити в річці чи озері — у жертву водянику: хто так зробить, у того розведеться багато бджіл.

У билинах про Садка та в казках водяник постає в образі водяного царя. Таким виводять його і повір’я білорусів. У міфологічних оповідях («бьіличках») росіян та схожих легендах українців водяник — жорстокий хазяїн водної стихії. На допомогу водяника можна сподіватися тоді, коли зречешся віри і рідних.

Біля води можна зустріти ще дикого чоловіка. Ця істота вміє по воді ходити, спілкується з людьми, бачить те, що люди бачити не можуть. Своєрідним духом води є також водяний пес. Він вистрибує з води (криниці) і лякає, сам дуже великий, розмовляє, на добро відповідає добром, на зло — злом. Може також перетворюватися на чоловіка.

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

120грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 100грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 100грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 100грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Придбати квитки

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Почайна та Шулявська
  • 433
    Від перетину вулиць Богдана Хмельницького та Терещенківської.
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»