Згадаємо козака Мамая
Опубліковано: 20 Жов 2008 14:24

       Козак Мамай — герой укра­їн­сько­го фоль­кло­ру чи, тра­ди­цій­ні­ше, попу­ляр­них наро­дних кар­тин, які побу­ту­ва­ли в сере­до­ви­щі укра­їн­ців кіль­ка сто­літь тому, та й зараз у зв’язку з суве­рен­ні­стю (хоч і вель­ми куцою), кар­ти­ни, пое­зія, музи­ка зі сла­вою коза­ка Мамая почи­на­ють повер­та­ти­ся у мисте­цьке жит­тя, як пра­ві­чна етні­чна пам’ять виня­тко­во­го духу нації. Фоль­кло­ри­сти вивча­ють у фено­ме­ні коза­ка Мамая – осо­бли­ву стри­ма­но мальов­ни­чу душу наро­дно­го захи­сни­ка і визна­ча­ють час появи легенд про цю осо­бу всьо­го кіль­ка сто­літь. Без­пе­ре­чно – це не так. Козак Мамай – від­лу­н­ня (за наши­ми дослі­дже­н­ня­ми і пере­ко­на­н­ня­ми) над­то дав­ніх епох, чи пра­е­пох, вель­ми дале­ких до ново­го літо­чи­сле­н­ня. В тих епо­хах він поста­вав як уосо­бле­н­ня духу незлам­но­го наро­дно­го зви­тяж­ця, що натер­пів­ся від най­рі­зно­ма­ні­тні­ших ката­строф, заво­йов­ни­ків і най­лю­ті­ших воро­гів авто­хто­нів наглої зем­лі та зали­шив­ся у пое­ти­чній пам’яті, пере­ка­зах, леген­дах уосо­бле­н­ням гли­бо­ко­го, заду­ма­но­го філо­со­фа-мудре­ця, ото­го вічно­го соня­чно­го про­ме­ня, який все­ляє надію і віру у наро­дне баче­н­ня хис­тко­го щастя, добро­бу­ту і над­то “кому­ні­ка­бель­них” (осу­ча­сне­ний тер­мін) зв’язків з Небом. Він, пев­но, був у наро­дній уяві отим інте­ле­кту­а­лом, мудре­цем, вол­хвом, який зосе­ре­джу­вав­ся і, в гли­бо­кій заду­мі, поси­лав свої могу­тні біо­стру­ми на Небо, до Сон­ця, Все­лен­сько­го розу­му і пода­вав інфор­ма­цію вищим силам про рідну зем­лю, свій гор­дий воле­лю­бний і пра­цьо­ви­тий народ, його неща­стя та пов­ні він­ця горя… Адже його тала­но­ви­то­му наро­до­ві, сві­то­во­му ратаю-орію, який, пев­но, про­тя­гнув пер­шу боро­зну ріль­но­го зем­ле­роб­ства і посі­яв чоти­ри гатун­ки пше­ни­ці, які збе­рі­га­ють гене­ти­чну ста­біль­ність та спе­ци­фі­ку ще з три­піль­ської доби і до цьо­го часу мало не на всіх при­да­тних для зем­ле­роб­ства кон­ти­нен­тах. Але оцьо­му наро­до­ві суди­ло­ся наро­ди­ти­ся чи, прав­ди­ві­ше, заро­ди­ти­ся, вини­кну­ти і поста­ти у май­бу­тньо­му як етні­чній гене­ти­чній суб­стан­ції на такій осо­бли­вій зем­лі і в такій гео­гра­фі­чній зоні чи кві­ту­чо­му регіо­ні, що зазі­хань на цю зем­лю, народ, його духов­ні і мате­рі­аль­ні багат­ства було стіль­ки, що ніяка ні еле­мен­тар­на, ні вища мате­ма­ти­ка ніко­ли б не обчи­сли­ла і не витри­ма­ла тієї ста­ти­сти­ки ката­строф, поне­ві­рянь, поне­во­лень та горя. І хара­ктер­но: ці зазі­ха­н­ня з усіх гео­гра­фі­чних напрям­ків (пів­ніч, пів­день, схід та захід) зали­ша­ю­ться лице­мір­но-при­хо­ва­ни­ми або бре­хли­ви­ми навіть доте­пер.


       Отже, народ тво­рив сво­го випле­ка­но­го у гад­ках героя, як гли­бо­ко­го, впев­не­но­го у собі та сво­їх діях зви­тяж­ця і пока­зу­вав його не в січах зі змі­єм чи інши­ми вига­да­ни­ми потво­ра­ми, а в гли­бо­кій заду­мі, серед при­ро­ди, з кони­ком воро­нень­ким та коза­цьки­ми атри­бу­та­ми, які не такі уже й дав­ні. Збе­ре­же­ні на наро­дних кар­ти­нах, зафі­ксо­ва­ні обра­зо­твор­чі тра­кту­ва­н­ня коза­ка Мамая зви­чай­но сяга­ють коза­цьких часів. Як і назва його “Козак Мамай” ніяк не обме­жу­ють його часо­ве кіль­ка­сто­лі­тнє обра­зо­твор­че вті­ле­н­ня. Ми схиль­ні вва­жа­ти, що гене­а­ло­гі­чна гіл­ка коза­ка Мамая (як заува­жу­ва­лось рані­ше) сягає сиво­чо­лих часів три­піль­ської доби. Зазна­чи­мо, що тра­ди­ції коза­ка Мамая скла­да­ють на нашій зем­лі низ­ку систем­них напрям­ків: незлам­ність духу, наро­дну віру у своє без­смер­тя та зви­тя­жний воле­лю­бний дух. Готов­ність будь-якої миті ста­ти на бороть­бу зі злом. Та на цьо­му не обме­жу­є­ться інтер­пре­та­ція осо­би.
Він, без­пе­ре­чно, мудрець, філо­соф, спад­ко­є­мець тра­ди­цій і гли­бо­ких знань, як воя­цьких, так і духов­них (куль­тур­них). Адже музи­ка, кобза-бан­ду­ра – це мисте­цтво не зви­чай­них людей, а пер­сон осо­бли­вих. По-суча­сно­му, неаби­яких талан­тів. Та й наро­дна тра­ди­ція збе­ре­гла в пам’яті поко­лінь згад­ки про ньо­го як хара­ктер­ни­ка. По-суча­сно­му-ліка­ря-чарів­ни­ка щонай­ви­що­го шти­бу. І не штиль на його душі, а пеку­ча, дра­ма­ти­чна заду­ма, яка спо­ну­кує уза­галь­ню­ва­ти, дума­ти-гада­ти, роби­ти виснов­ки. Бути гото­вим і до січі шаблею та спи­сом і… чарів­ни­ми трун­ка­ми. І магі­єю музи­ки та сло­ва. Збе­рі­га­ти спад­ко­єм­не добро, мудрість, якої так бага­то роз­гу­би­лось на кру­то­я­рах тра­гі­чної істо­рії і вико­рі­ню­ва­лось та нищи­лось з фізи­чною нетер­пи­мі­стю най­рі­зно­ма­ні­тні­ши­ми заво­йов­ни­ка­ми зі схо­ду, захо­ду, пів­но­чі та пів­дня (як уже зазна­ча­лось).
       Дослі­джу­ю­чи “гене­а­ло­гію” коза­ка Мамая, автор дійшов див­но­го виснов­ку. Ще в кін­ці соро­ко­вих та сере­ди­ні п’ятидесятих років він ціка­вивсь поня­т­тям “Козак Мамай” між етні­чни­ми селя­на­ми. Це були жін­ки та чоло­ві­ки над­то похи­ло­го віку, наро­дже­ні ще в дру­гій поло­ви­ні XIX сто­лі­т­тя, на сві­до­мо­сті яких не тяжі­ла все­ося­жна біль­шо­ви­цька руй­на­ція. Сло­во “Мамай” мої над­то літні зем­ля­ки (сте­по­ві чер­ні­гів­ці) розумі­ли і тлу­ма­чи­ли як “про­во­дир”, “герой”, “кумир”, “ідол”. І навіть “димар” та “бов­дур”. Але у зміст сво­їх остан­ніх слів вони вкла­да­ли не вуль­га­ри­зми, а вели­ке, чи вели­че­зне, поня­т­тя: козак Мамай, як осо­ба незви­чай­на – чарів­ник, лікар, кобзар-бан­ду­рист, воїн. Вла­сне, захи­сник рідно­го краю і пра­ві­чної волі укра­їн­сько­го наро­ду, висту­пав як пря­мий “зв’язківець” наро­ду, зем­лі, чисто­го поля з “вищи­ми” космо­го­ні­чни­ми сила­ми. Отже, через ньо­го, як най­скла­дні­шо­го вира­зни­ка коле­ктив­ної етні­чної спад­ко­єм­ної ідеї гро­ма­ди­лась енер­гія не окре­мої осо­би, а вели­че­зна поту­жна сна­га наро­ду, зем­ле­роб­ської спад­ко­єм­ної пам’яті. “Сидить козак у кобзу грає, що зами­слить – усе має”,- гад­ки мудро­сті у цих озна­че­н­нях поста­ють на пов­ну силу.


       Отже, цей меди­та­тив­ний чарів­ник, сло­вом, музи­кою, різно­ма­ні­тним при­чан­да­л­лям, яке ніби при­ча­ї­лось і захо­вує в собі обе­ре­ги та етні­чні сим­во­ли вічно­сті пра­укра­їн­ців: ріг – місяць, дуб – тотем, кінь – вічний рух, жов­то­бла­ки­тний одяг Мамая – колір вогню -сон­ця та неба – води. Ці, та ще бага­то інших пікто­грам, про­чи­ту­ю­ться і тлу­ма­ча­ться не як зви­чай­ні побу­то­ві речі, а як зако­до­ва­на свя­тість пра­ві­чної спад­ко­єм­ної гар­мо­нії тіла та душі дав­ніх і ближ­чих до нас тися­чо­літь. І музи­ка кобзи-бан­ду­ри суго­ло­сно з голо­сом коза­ка Мамая лину­ла до свя­тих небес і єдна­ла світ і Все­світ з рідною зем­лею. Про­те музи­ку коза­ка Мамая (як і вза­га­лі музи­ку як пра­дав­нє мисте­цтво впли­ву гар­мо­ній­них зву­ків на тіло і душу люди­ни) годи­ться роз­гля­да­ти у кон­текс­ті сто­літь та тися­чо­літь як космо­го­ні­чну, вели­чну і най­скла­дні­шу сти­хію, яка уосо­блю­ва­ла вищі сві­то­ві сили — сили Богів.

Євген Тов­сту­ха – Ака­де­мік Укра­їн­ської між­на­ро­дної ака­де­мії ори­гі­наль­них ідей. “Ужи­тко­ва куль­ту­ра етно­су і здоров’я”. 2004 рік.

Наші послуги

Страви в шинку

Вартість входу

100грн

Пільгові ціни(громадяни України)

  • 60грнПенсіонери
    При наявності пенсійного посвідчення
  • 60грнШколярі
    При наявності учнівського квитка
  • 60грнСтуденти
    В будні несвяткові дні при наявності студентського квитка

Безкоштовний вхід(громадяни України)

  • Дошкільнята
  • Інваліди І-ІІ груп
    За умови наявності пільгового посвідчення
  • Солдати та сержанти-строковики
    Збройні сили України
  • Ветерани АТО
    За наявності посвідчення Учасника бойових дій (УБД)

Наша адреса
вулиця Михайла Донця, 2, Київ
Це на теперішньому масиві Відрадний поблизу Національного авіаційного університету
Що до нас їде?
  • 27
    Від станцій метро Петрівка та Шулявська
  • 433
    Від перетину Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка
  • 201
    Від станції метро Шулявська
  • 427
    Від станцій метро Палац Спорту та Шулявська
Весь транспорт їде до зупинки «вулиця Михайла Донця»